«ХАЙ СЕРЕД ПРОСТИХ ВОЯКІВ БУДЕ ХОЧ ОДИН МІНІСТР»: 145 РОКІВ СЕРГІЮ ТИМОШЕНКУ
Сьогодні минає 145 років з дня народження Сергія Тимошенка – архітектора, інженера, громадського діяча, учасника Другого зимового походу та міністра шляхів в урядах Ісаака Мазепи, В’ячеслава Прокоповича та Андрія Лівицького.
Сергій Тимошенко народився в родині землеміра й власника маєтку, колишнього селянина-кріпака. Після закінчення Роменського реального училища у 1898-1907 роках навчався в Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів, де здобув фах архітектора. Саме в студентські роки він зацікавився політикою: був членом Революційної української партії, а згодом перейшов до лав Української соціал-демократичної робітничої партії.
Після завершення навчання він повернувся в Україну. Працював інженером на залізниці: спочатку на Волині, згодом у Києві, а з 1909 року – в Харкові. Увесь цей час він поєднував інженерну та архітектурну діяльність.
Мав власне бюро-майстерню, що здійснювало проєкти цивільного й промислового будівництва. Надихаючись українськими традиціями, Тимошенко активно розвивав український архітектурний модерн.
У роки Української революції Сергій Тимошенко долучився до державотворення. Він був представником Харкова в Українській Центральній Раді, головою Селянського з’їзду Слобідської України, заступником голови Харківського губернського виконавчого комітету, головою Національної ради Харківщини. А згодом – губернським комісаром регіону.
Виїхавши у відрядження, він уже ніколи не повернеться до Харкова, який на початку 1919 року окупували більшовики. У столиці його запросили працювати старшим інспектором, згодом інженером Міністерства шляхів УНР, а в серпні 1919 року він очолив Міністерство.
Сергій Тимошенко брав участь у Другому зимовому поході, за що був нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Свій вибір він пояснив так: «Хай серед простих вояків буде хоч один міністр».
Після поразки визвольних змагань Сергій Тимошенко виїхав за кордон.
Певний час викладав архітектуру та сільськогосподарське будівництво в Українській господарській академії в Подєбрадах, обіймаючи посади декана інженерного факультету, а згодом – ректора.
У 1930 році архітектор оселився на Волині, яка тоді входила до складу Польщі, та прийняв польське громадянство. Його двічі обирали послом польського сейму і сенату. Тут він вів активне громадське й політичне життя, зокрема долучався до допомоги потерпілим від Голодомору в Радянській Україні.
Під час Другої світової війни Сергій Тимошенко назавжди залишив Україну.
Після численних поневірянь він виїхав до США. Там залишався активним учасником українського інтелектуального життя діаспори. 6 липня 1950 року Сергій Тимошенко помер від серцевого нападу, поховали його у місті Пало-Альто, штат Каліфорнія, США.
Протягом усього життя Тимошенко продовжував активну архітектурну практику. Понад 400 будівель його авторства можна побачити в багатьох містах України, а також у Польщі, Чехії, Канаді, США, Аргентині та Парагваї.
Сьогодні минає 145 років з дня народження Сергія Тимошенка – архітектора, інженера, громадського діяча, учасника Другого зимового походу та міністра шляхів в урядах Ісаака Мазепи, В’ячеслава Прокоповича та Андрія Лівицького.
Сергій Тимошенко народився в родині землеміра й власника маєтку, колишнього селянина-кріпака. Після закінчення Роменського реального училища у 1898-1907 роках навчався в Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів, де здобув фах архітектора. Саме в студентські роки він зацікавився політикою: був членом Революційної української партії, а згодом перейшов до лав Української соціал-демократичної робітничої партії.
Після завершення навчання він повернувся в Україну. Працював інженером на залізниці: спочатку на Волині, згодом у Києві, а з 1909 року – в Харкові. Увесь цей час він поєднував інженерну та архітектурну діяльність.
Мав власне бюро-майстерню, що здійснювало проєкти цивільного й промислового будівництва. Надихаючись українськими традиціями, Тимошенко активно розвивав український архітектурний модерн.
У роки Української революції Сергій Тимошенко долучився до державотворення. Він був представником Харкова в Українській Центральній Раді, головою Селянського з’їзду Слобідської України, заступником голови Харківського губернського виконавчого комітету, головою Національної ради Харківщини. А згодом – губернським комісаром регіону.
Виїхавши у відрядження, він уже ніколи не повернеться до Харкова, який на початку 1919 року окупували більшовики. У столиці його запросили працювати старшим інспектором, згодом інженером Міністерства шляхів УНР, а в серпні 1919 року він очолив Міністерство.
Сергій Тимошенко брав участь у Другому зимовому поході, за що був нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Свій вибір він пояснив так: «Хай серед простих вояків буде хоч один міністр».
Після поразки визвольних змагань Сергій Тимошенко виїхав за кордон.
Певний час викладав архітектуру та сільськогосподарське будівництво в Українській господарській академії в Подєбрадах, обіймаючи посади декана інженерного факультету, а згодом – ректора.
У 1930 році архітектор оселився на Волині, яка тоді входила до складу Польщі, та прийняв польське громадянство. Його двічі обирали послом польського сейму і сенату. Тут він вів активне громадське й політичне життя, зокрема долучався до допомоги потерпілим від Голодомору в Радянській Україні.
Під час Другої світової війни Сергій Тимошенко назавжди залишив Україну.
Після численних поневірянь він виїхав до США. Там залишався активним учасником українського інтелектуального життя діаспори. 6 липня 1950 року Сергій Тимошенко помер від серцевого нападу, поховали його у місті Пало-Альто, штат Каліфорнія, США.
Протягом усього життя Тимошенко продовжував активну архітектурну практику. Понад 400 будівель його авторства можна побачити в багатьох містах України, а також у Польщі, Чехії, Канаді, США, Аргентині та Парагваї.
❤11🔥1
Памʼяті молодшого сержанта Олексія Дяговця (позивний «Регбіст»)
Був не тільки лідером у спорті, а й усюди, де люди потребували його допомоги
Олексій Дяговець народився 11 жовтня 1986 року в селі Нові Боровичі Чернігівської області. Після закінчення Чернігівського педуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, де здобув фах фізичного виховання, деякий час викладав у Національному університеті «Чернігівська політехніка».
Олексій захоплювався спортом, риболовлею та мисливством. Він став патрульним поліцейським, згодом очолив управління превентивної діяльності в Чернігові. Також був капітаном регбійної команди «Камелот» та заснував Федерацію регбі Чернігівської області.
З початком повномасштабного вторгнення Олексій активно працював на блокпостах навколо Чернігова, а у січні 2023 року приєднався до ЗСУ та служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.
Олексій отримав численні нагороди, серед яких медаль «За оборону Чернігова» (посмертно).
Загинув 14 липня 2023 року під час бойового завдання на Херсонщині.
Поховали його в Чернігові. Олексій залишив по собі світлу пам’ять як мужній офіцер, самовідданий поліцейський і справжній патріот.
Після його загибелі друзі та спортивна спільнота Чернігова започаткували щорічні змагання з регбі на його честь. У Олексія залишилися дружина, двоє доньок та мати.
Слава та шана Герою!
За матеріалами: Меморіал. Платформа памʼяті, Інформаційний портал "Король Данило", Поліція Чернігівської області, Вечірній Київ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Був не тільки лідером у спорті, а й усюди, де люди потребували його допомоги
Олексій Дяговець народився 11 жовтня 1986 року в селі Нові Боровичі Чернігівської області. Після закінчення Чернігівського педуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, де здобув фах фізичного виховання, деякий час викладав у Національному університеті «Чернігівська політехніка».
Олексій захоплювався спортом, риболовлею та мисливством. Він став патрульним поліцейським, згодом очолив управління превентивної діяльності в Чернігові. Також був капітаном регбійної команди «Камелот» та заснував Федерацію регбі Чернігівської області.
З початком повномасштабного вторгнення Олексій активно працював на блокпостах навколо Чернігова, а у січні 2023 року приєднався до ЗСУ та служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.
Олексій отримав численні нагороди, серед яких медаль «За оборону Чернігова» (посмертно).
Загинув 14 липня 2023 року під час бойового завдання на Херсонщині.
Поховали його в Чернігові. Олексій залишив по собі світлу пам’ять як мужній офіцер, самовідданий поліцейський і справжній патріот.
Після його загибелі друзі та спортивна спільнота Чернігова започаткували щорічні змагання з регбі на його честь. У Олексія залишилися дружина, двоє доньок та мати.
Слава та шана Герою!
За матеріалами: Меморіал. Платформа памʼяті, Інформаційний портал "Король Данило", Поліція Чернігівської області, Вечірній Київ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
😢12💔8
30 років тому Велика Британія передала Україні станцію «Академік Вернадський», де відтоді ведеться робота, яку неможливо «поставити на паузу». За цей час відбулася 31 наукова експедиція: люди змінювалися сезон за сезоном, а незмінним залишалося головне — спостереження, вимірювання та дані, що мають значення для всього світу.
Історія станції Національного антарктичного наукового центру про витривалість і послідовність. Про команду, яка працює серед льоду та штормів, щоб Україна була не лише в новинах, а й у глобальних дослідженнях — там, де формується розуміння клімату, океану та майбутнього планети.
Історія станції Національного антарктичного наукового центру про витривалість і послідовність. Про команду, яка працює серед льоду та штормів, щоб Україна була не лише в новинах, а й у глобальних дослідженнях — там, де формується розуміння клімату, океану та майбутнього планети.
❤14👍3