СПАДКОЄМЦІ БОРЦІВ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: УКРАЇНСЬКА АРМІЯ КРІЗЬ СТОЛІТТЯ
Сьогодні, у День Соборності України, на Хрещатику біля Головпошти відбулося відкриття фотовиставки «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття», присвяченої проголошенню незалежності УНР, Акту Злуки УНР і ЗУНР, а також ролі сучасного війська в боротьбі за незалежність українського народу.
Фотовиставка, яка в першу чергу поєднує образи сучасних воїнів із їхніми попередниками доби Української революції 1917–1921 років, показуючи еволюцію українського війська та спадковість боротьби за свободу. Та ключове – нагадує, що Збройні сили України є спадкоємцями не совєцької армії, а борців за свободу початку ХХ століття.
«Ця виставка є містком між поколіннями, нагадуючи про постійну боротьбу за ту ж країну і за ті самі ідеали, особливо сьогодні, коли ми відзначаємо День Соборності», – підкреслив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Дякуємо за працю та організації фотовиставки представниками Сухопутних військ Збройних Сил України.
Також долученим до відкриття виставки керівнику проєкту «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття» – начальнику відділення комунікацій 68-ї окремої артилерійської бригади, майору Олег Калашніков, Ярославу Тинченко, заступнику директора Національного військово-історичного музею України. Сергію Самчуку полковнику та представнику Головного управління психологічної підтримки персоналу ЗСУ, начальнику 1 центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутні війська ЗС України майору Тарасу Ткаченко та капітану Віті Титаренко.
Сьогодні, у День Соборності України, на Хрещатику біля Головпошти відбулося відкриття фотовиставки «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття», присвяченої проголошенню незалежності УНР, Акту Злуки УНР і ЗУНР, а також ролі сучасного війська в боротьбі за незалежність українського народу.
Фотовиставка, яка в першу чергу поєднує образи сучасних воїнів із їхніми попередниками доби Української революції 1917–1921 років, показуючи еволюцію українського війська та спадковість боротьби за свободу. Та ключове – нагадує, що Збройні сили України є спадкоємцями не совєцької армії, а борців за свободу початку ХХ століття.
«Ця виставка є містком між поколіннями, нагадуючи про постійну боротьбу за ту ж країну і за ті самі ідеали, особливо сьогодні, коли ми відзначаємо День Соборності», – підкреслив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Дякуємо за працю та організації фотовиставки представниками Сухопутних військ Збройних Сил України.
Також долученим до відкриття виставки керівнику проєкту «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття» – начальнику відділення комунікацій 68-ї окремої артилерійської бригади, майору Олег Калашніков, Ярославу Тинченко, заступнику директора Національного військово-історичного музею України. Сергію Самчуку полковнику та представнику Головного управління психологічної підтримки персоналу ЗСУ, начальнику 1 центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутні війська ЗС України майору Тарасу Ткаченко та капітану Віті Титаренко.
❤13👍5👎2
Пам’яті розвідника Ореста Приймачука
Повернувся з Польщі і добровольцем пішов у ЗСУ
Орест Приймачук народився 24 жовтня 1999 року в Коломиї. Навчався в спеціалізованій школі №5 та Коломийському політехнічному коледжі.
У 2019 році проходив строкову службу в армії, служив у Харкові. Після повернення працював у Польщі, а з початком війни, 2 березня 2022 року, став добровольцем ЗСУ. Потрапив на службу у 108-й авіаційній комендатурі на посаді розвідника зенітного артилерійського взводу 140-ї роти охорони.
Орест отримав звання старшого солдата і був нагороджений похвальною грамотою за віддану службу. У 2022 році, попри важкі часи, зустрів свою другу половинку Тетяну, і 23 лютого 2023 року вони одружилися, мріючи про майбутнє після перемоги. Наприкінці квітня 2024 року Ореста направили до навчального центру на Львівщині, а з травня – до Вовчанська на Харківщині, де почалась ворожа наступальна операція. 11 червня 2024 року його життя обірвала автоматна черга в ближньому бою у Вовчанську.
«Він був нашою такою короткою радістю, а тепер – вічний сум…», – написав батько Микола.
В останню путь загиблого воїна провели 16 червня 2024 року в Коломиї. Орест був дуже доброю та надзвичайно щирою людиною. Він ні на мить не сумнівався у перемозі України, говорять побратими. Поховали Ореста Приймачука на Алеї слави. Посмертно захисник нагороджений нагрудним знаком «Комбатанський хрест».
Вічна пам'ять і шана Герою!
За матеріалами Меморіал. Платформа пам'яті, проєкту «Шана Захисникам» та Собору Святого Архистратига Михаїла УГКЦ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Повернувся з Польщі і добровольцем пішов у ЗСУ
Орест Приймачук народився 24 жовтня 1999 року в Коломиї. Навчався в спеціалізованій школі №5 та Коломийському політехнічному коледжі.
У 2019 році проходив строкову службу в армії, служив у Харкові. Після повернення працював у Польщі, а з початком війни, 2 березня 2022 року, став добровольцем ЗСУ. Потрапив на службу у 108-й авіаційній комендатурі на посаді розвідника зенітного артилерійського взводу 140-ї роти охорони.
Орест отримав звання старшого солдата і був нагороджений похвальною грамотою за віддану службу. У 2022 році, попри важкі часи, зустрів свою другу половинку Тетяну, і 23 лютого 2023 року вони одружилися, мріючи про майбутнє після перемоги. Наприкінці квітня 2024 року Ореста направили до навчального центру на Львівщині, а з травня – до Вовчанська на Харківщині, де почалась ворожа наступальна операція. 11 червня 2024 року його життя обірвала автоматна черга в ближньому бою у Вовчанську.
«Він був нашою такою короткою радістю, а тепер – вічний сум…», – написав батько Микола.
В останню путь загиблого воїна провели 16 червня 2024 року в Коломиї. Орест був дуже доброю та надзвичайно щирою людиною. Він ні на мить не сумнівався у перемозі України, говорять побратими. Поховали Ореста Приймачука на Алеї слави. Посмертно захисник нагороджений нагрудним знаком «Комбатанський хрест».
Вічна пам'ять і шана Герою!
За матеріалами Меморіал. Платформа пам'яті, проєкту «Шана Захисникам» та Собору Святого Архистратига Михаїла УГКЦ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔22👍1
🎬Сьогодні минає 120 років від дня народження Віктора Добровольського — Народного артиста СРСР (1960) та народного артиста Української РСР (1948). Лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка (за 1983 рік).
Майбутній митець народився в родині священика: його батько служив настоятелем Лисогірської церкви Петра і Павла. Акторську освіту Добровольський здобув у театральній студії при Одеському драматичному театрі. У різні роки працював на сценах театрів Одеси, Харкова та Донецька, формуючи власний стиль і творчу манеру.
У 1939–1964 роках Віктор Добровольський був провідним актором Київського українського драматичного театру імені Івана Франка. Упродовж 1964–1984 років працював у драматичному театрі імені Лесі Українки. У кінематографі дебютував на початку 1930-х років.
1939 рік став для актора випробуванням: органи НКВС заарештували його за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській, націоналістичній і терористичній діяльності». Слідство інкримінувало Добровольському нібито участь у підготовці замаху на Лазаря Кагановича під час гастролей у Москві. Розслідування тривало близько року й завершилося повним виправданням та звільненням актора.
У 1964 році Віктор Добровольський у складі делегації українських митців відвідав США та Канаду, де виступав з читанням творів Тараса Шевченка, представляючи українську культуру за кордоном.
Створені Добровольським сценічні й екранні образи вирізнялися глибоким психологізмом, внутрішньою напругою, силою волі та рішучістю дії. В основі кожної ролі актор клав уважно вивчену реальність, віднаходячи для персонажів переконливі, індивідуальні риси й точні життєві деталі.
👉 За своє життя Віктор Добровольський зіграв понад 200 ролей у театрі та понад 30 — у кіно. Серед найвідоміших фільмів за його участю — «Тарас Шевченко», «Петро Перший», «Макар Нечай», «Велика земля», «Вкрадене щастя», «У степах України», «Калиновий гай», «Кривавий світанок». Помітними стали також його ролі у стрічках «Блакитні дороги», «Щедре літо», «У мирні дні», «Нерозлучні друзі» та інших.
Колеги згадували Віктора Добровольського як людину принципову й чесну. Він підтримував молодих митців навіть тоді, коли це суперечило офіційним канонам. Його акторська школа стала орієнтиром для наступних поколінь українських акторів.
Майбутній митець народився в родині священика: його батько служив настоятелем Лисогірської церкви Петра і Павла. Акторську освіту Добровольський здобув у театральній студії при Одеському драматичному театрі. У різні роки працював на сценах театрів Одеси, Харкова та Донецька, формуючи власний стиль і творчу манеру.
У 1939–1964 роках Віктор Добровольський був провідним актором Київського українського драматичного театру імені Івана Франка. Упродовж 1964–1984 років працював у драматичному театрі імені Лесі Українки. У кінематографі дебютував на початку 1930-х років.
1939 рік став для актора випробуванням: органи НКВС заарештували його за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській, націоналістичній і терористичній діяльності». Слідство інкримінувало Добровольському нібито участь у підготовці замаху на Лазаря Кагановича під час гастролей у Москві. Розслідування тривало близько року й завершилося повним виправданням та звільненням актора.
У 1964 році Віктор Добровольський у складі делегації українських митців відвідав США та Канаду, де виступав з читанням творів Тараса Шевченка, представляючи українську культуру за кордоном.
Створені Добровольським сценічні й екранні образи вирізнялися глибоким психологізмом, внутрішньою напругою, силою волі та рішучістю дії. В основі кожної ролі актор клав уважно вивчену реальність, віднаходячи для персонажів переконливі, індивідуальні риси й точні життєві деталі.
👉 За своє життя Віктор Добровольський зіграв понад 200 ролей у театрі та понад 30 — у кіно. Серед найвідоміших фільмів за його участю — «Тарас Шевченко», «Петро Перший», «Макар Нечай», «Велика земля», «Вкрадене щастя», «У степах України», «Калиновий гай», «Кривавий світанок». Помітними стали також його ролі у стрічках «Блакитні дороги», «Щедре літо», «У мирні дні», «Нерозлучні друзі» та інших.
Колеги згадували Віктора Добровольського як людину принципову й чесну. Він підтримував молодих митців навіть тоді, коли це суперечило офіційним канонам. Його акторська школа стала орієнтиром для наступних поколінь українських акторів.
❤3🔥1