Пам’яті молодшого сержанта Антона Бондаренка (позивний «Бандерас»)
На нього чекала наукова кар’єра та яскраве просвітницьке життя, натомість усе забрала війна
Антон Бондаренко – перекладач, філолог і просвітник, який цитував латину в оригіналі, знав французьку філософію й мріяв повертати в ужиток автентичні українські слова.
Він навчався у ліцеї №155 та КНУ ім. Тараса Шевченка, студіював філологію у французькому Університеті Лотарингії, створив YouTube-канал «Освітарня» і записав майже 30 радіоепізодів про питомо українську лексику, втраченої через русифікацію.
Під час повномасштабної війни Антон допомагав іноземним журналістам як фіксер і сприяв створенню десятків сюжетів про Україну. У 2022-му також долучився до евакуації цивільних з Бучі та Ірпеня.
У 2024 році після захисту магістерського диплома Антон пішов добровольцем на фронт у складі 13-ї бригади НГУ «Хартія».
Служив в.о. головного сержанта роти з іноземцями, навчався у Британії, фактично був головним сержантом-українцем колумбійської роти.
Побратими згадують його як чесного, уважного лідера, який навчав інших і залишався просвітником навіть «на нулі», з філологічними дискусіями між виходами та любов’ю до слів на кшталт «голяр».
15 вересня 2025 року Антон загинув на Харківщині під час бойового завдання. Йому було 26. ДНК-експертиза підтвердила загибель від прямого удару ворожого дрона, Героя поховали на Національному військовому меморіальному кладовищі на Київщині.
Пам’ять про Антона живе в його справі, і в людях, яких він навчав та підтримував.
«Ти прожив коротке, але дуже яскраве і насичене життя, запалюючи серця і душі. Це, трясця, несправедливо, що ти пішов у засвіти і лишив нас усіх тут без пояснення інших маловідомих слів, які, можливо, тепер і нікому буде вже тлумачити», - написав Сененко.
Вічна памʼять славному Воїну!
Фото з сайту Красилівської міської територіальної громади
За матеріалами: 13-та бригада НГУ «Хартія», Фейсбук-сторінка Юрій Бутусов та Фейсбук-сторінка Антон Сененко
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
На нього чекала наукова кар’єра та яскраве просвітницьке життя, натомість усе забрала війна
Антон Бондаренко – перекладач, філолог і просвітник, який цитував латину в оригіналі, знав французьку філософію й мріяв повертати в ужиток автентичні українські слова.
Він навчався у ліцеї №155 та КНУ ім. Тараса Шевченка, студіював філологію у французькому Університеті Лотарингії, створив YouTube-канал «Освітарня» і записав майже 30 радіоепізодів про питомо українську лексику, втраченої через русифікацію.
Під час повномасштабної війни Антон допомагав іноземним журналістам як фіксер і сприяв створенню десятків сюжетів про Україну. У 2022-му також долучився до евакуації цивільних з Бучі та Ірпеня.
У 2024 році після захисту магістерського диплома Антон пішов добровольцем на фронт у складі 13-ї бригади НГУ «Хартія».
Служив в.о. головного сержанта роти з іноземцями, навчався у Британії, фактично був головним сержантом-українцем колумбійської роти.
Побратими згадують його як чесного, уважного лідера, який навчав інших і залишався просвітником навіть «на нулі», з філологічними дискусіями між виходами та любов’ю до слів на кшталт «голяр».
15 вересня 2025 року Антон загинув на Харківщині під час бойового завдання. Йому було 26. ДНК-експертиза підтвердила загибель від прямого удару ворожого дрона, Героя поховали на Національному військовому меморіальному кладовищі на Київщині.
Пам’ять про Антона живе в його справі, і в людях, яких він навчав та підтримував.
«Ти прожив коротке, але дуже яскраве і насичене життя, запалюючи серця і душі. Це, трясця, несправедливо, що ти пішов у засвіти і лишив нас усіх тут без пояснення інших маловідомих слів, які, можливо, тепер і нікому буде вже тлумачити», - написав Сененко.
Вічна памʼять славному Воїну!
Фото з сайту Красилівської міської територіальної громади
За матеріалами: 13-та бригада НГУ «Хартія», Фейсбук-сторінка Юрій Бутусов та Фейсбук-сторінка Антон Сененко
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔16😢2❤1
Пам’яті художника, сапера Ярослава Палійчука
Одногрупники називали його Лео, прирівнюючи талант до вмінь Леонардо да Вінчі
Ярослав Палійчук народився 14 вересня 1991 року у селі Малий Гвіздець неподалік Коломиї, Івано-Франківської області. Завжди був старанним, відповідальним і вихованим.
У 2009 році Ярослав Палійчук закінчив Гвіздецьку школу. Змалку був привітним і уважним, любив природу та гори, а з дитинства мріяв малювати, тому легко обрав фах. З 2009 по 2015 роки навчався на дизайнера-графіка у Косівському інституті декоративного і прикладного мистецтва.
Одногрупники й викладачі згадують Ярослава як надзвичайно талановитого та скромного: на вступних іспитах він показав найвищі результати, за що його прозвали Лео. Він завжди підтримував інших, підказував у навчанні, ділився останнім, допомагав безкорисливо. Працював у техніці «сухий пензель», створюючи роботи з ефектом фотографії.
Після початку повномасштабного вторгнення Ярослав одним із перших пішов захищати Україну. Служив сапером у 54-й окремій механізованій бригаді. Загинув 9 травня 2022 року в районі Курахового на Донеччині.
Про його життя розповідає книга «Ярослав Палійчук. Недописане життя», видана батьками.
Указом Президента від 28.12.2022 №900/2022 Ярослава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Родина також переказала 1 000 000 грн допомоги держави у фонд «Повернись живим» на потреби ЗСУ.
Пам’ять про Ярослава бережуть у Гвіздці: 19 лютого 2023 року в ліцеї відкрили меморіальну дошку, а вулицю Українську перейменували на його честь.
Слава і пам’ять Воїну!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Одногрупники називали його Лео, прирівнюючи талант до вмінь Леонардо да Вінчі
Ярослав Палійчук народився 14 вересня 1991 року у селі Малий Гвіздець неподалік Коломиї, Івано-Франківської області. Завжди був старанним, відповідальним і вихованим.
У 2009 році Ярослав Палійчук закінчив Гвіздецьку школу. Змалку був привітним і уважним, любив природу та гори, а з дитинства мріяв малювати, тому легко обрав фах. З 2009 по 2015 роки навчався на дизайнера-графіка у Косівському інституті декоративного і прикладного мистецтва.
Одногрупники й викладачі згадують Ярослава як надзвичайно талановитого та скромного: на вступних іспитах він показав найвищі результати, за що його прозвали Лео. Він завжди підтримував інших, підказував у навчанні, ділився останнім, допомагав безкорисливо. Працював у техніці «сухий пензель», створюючи роботи з ефектом фотографії.
Після початку повномасштабного вторгнення Ярослав одним із перших пішов захищати Україну. Служив сапером у 54-й окремій механізованій бригаді. Загинув 9 травня 2022 року в районі Курахового на Донеччині.
Про його життя розповідає книга «Ярослав Палійчук. Недописане життя», видана батьками.
Указом Президента від 28.12.2022 №900/2022 Ярослава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Родина також переказала 1 000 000 грн допомоги держави у фонд «Повернись живим» на потреби ЗСУ.
Пам’ять про Ярослава бережуть у Гвіздці: 19 лютого 2023 року в ліцеї відкрили меморіальну дошку, а вулицю Українську перейменували на його честь.
Слава і пам’ять Воїну!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔11😢6❤1
В ЄДНОСТІ СИЛА: ГОЛОСИ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ
Соборність – це дуже об’ємне слово, яке несе важливе значення для українців.
День, коли творилася історія: це голоси людей, які її творили, відстоювали і памʼятали навіть тоді, коли Україна була розділена й окупована.
У спогадах, документах і свідченнях – шлях від мрії про єдність до спроб її втілити.
До Дня Соборності Український інститут національної памʼяті публікує серію цитат і візуальних матеріалів, що нагадують перевірену тисячоліттями істину:
в єдності – сила, у памʼяті – ідентичність, у соборності – Україна.
Ці слова звучали тоді. Вони звучать і зараз.
Соборність – це дуже об’ємне слово, яке несе важливе значення для українців.
День, коли творилася історія: це голоси людей, які її творили, відстоювали і памʼятали навіть тоді, коли Україна була розділена й окупована.
У спогадах, документах і свідченнях – шлях від мрії про єдність до спроб її втілити.
До Дня Соборності Український інститут національної памʼяті публікує серію цитат і візуальних матеріалів, що нагадують перевірену тисячоліттями істину:
в єдності – сила, у памʼяті – ідентичність, у соборності – Україна.
Ці слова звучали тоді. Вони звучать і зараз.
❤30😁1
СПАДКОЄМЦІ БОРЦІВ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: УКРАЇНСЬКА АРМІЯ КРІЗЬ СТОЛІТТЯ
Сьогодні, у День Соборності України, на Хрещатику біля Головпошти відбулося відкриття фотовиставки «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття», присвяченої проголошенню незалежності УНР, Акту Злуки УНР і ЗУНР, а також ролі сучасного війська в боротьбі за незалежність українського народу.
Фотовиставка, яка в першу чергу поєднує образи сучасних воїнів із їхніми попередниками доби Української революції 1917–1921 років, показуючи еволюцію українського війська та спадковість боротьби за свободу. Та ключове – нагадує, що Збройні сили України є спадкоємцями не совєцької армії, а борців за свободу початку ХХ століття.
«Ця виставка є містком між поколіннями, нагадуючи про постійну боротьбу за ту ж країну і за ті самі ідеали, особливо сьогодні, коли ми відзначаємо День Соборності», – підкреслив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Дякуємо за працю та організації фотовиставки представниками Сухопутних військ Збройних Сил України.
Також долученим до відкриття виставки керівнику проєкту «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття» – начальнику відділення комунікацій 68-ї окремої артилерійської бригади, майору Олег Калашніков, Ярославу Тинченко, заступнику директора Національного військово-історичного музею України. Сергію Самчуку полковнику та представнику Головного управління психологічної підтримки персоналу ЗСУ, начальнику 1 центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутні війська ЗС України майору Тарасу Ткаченко та капітану Віті Титаренко.
Сьогодні, у День Соборності України, на Хрещатику біля Головпошти відбулося відкриття фотовиставки «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття», присвяченої проголошенню незалежності УНР, Акту Злуки УНР і ЗУНР, а також ролі сучасного війська в боротьбі за незалежність українського народу.
Фотовиставка, яка в першу чергу поєднує образи сучасних воїнів із їхніми попередниками доби Української революції 1917–1921 років, показуючи еволюцію українського війська та спадковість боротьби за свободу. Та ключове – нагадує, що Збройні сили України є спадкоємцями не совєцької армії, а борців за свободу початку ХХ століття.
«Ця виставка є містком між поколіннями, нагадуючи про постійну боротьбу за ту ж країну і за ті самі ідеали, особливо сьогодні, коли ми відзначаємо День Соборності», – підкреслив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Дякуємо за працю та організації фотовиставки представниками Сухопутних військ Збройних Сил України.
Також долученим до відкриття виставки керівнику проєкту «Спадкоємці волі: Українська армія крізь століття» – начальнику відділення комунікацій 68-ї окремої артилерійської бригади, майору Олег Калашніков, Ярославу Тинченко, заступнику директора Національного військово-історичного музею України. Сергію Самчуку полковнику та представнику Головного управління психологічної підтримки персоналу ЗСУ, начальнику 1 центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутні війська ЗС України майору Тарасу Ткаченко та капітану Віті Титаренко.
❤13👍5👎2