​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

130 років тому 1 травня 1894 року в Умані народився відомий археолог і історик, організатор пам’ятникоохоронної справи Петро Петрович Курінний.

Його батько, Петро Федорович Курінний, був на Уманщині знаною людиною. Син кріпака, він самотужки зумів здобути вищу освіту і стати юристом. Працював приватним повіреним Київської колегії адвокатів, у кооперативній спілці, був попечителем сільської школи.

До археології Петро Курінний-молодший долучився в Уманській чоловічій гімназії, де історію та географію викладав відомий археолог, один із фундаторів музейної справи в Україні Данило Щербаківський. Він організовував розкопки на Уманщині, залучаючи до роботи і гімназистів, і широку громадськість.

Захоплення Курінного історією та археологією продовжилося і в Київському університеті Святого Володимира, куди він вступив на історико-філологічний факультет. У 1915 році його обирають секретарем історико-географічного гуртка при університеті, а через два роки – вченим секретарем Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.

Після закінчення університету Петро повертається в Умань, викладає в гімназії, організовує археологічні та етнографічні експедиції, засновує при гімназії Соціально-історичний музей Уманщини, згодом стає завідувачем Історичного музею Уманщини, ініціює заснування Комісії з охорони пам’яток мистецтва й старовини на Уманщині.

У 1924 році Курінний переїхав до Києва, де став директором створеного на території Києво-Печерської лаври Музею культів і побуту, а з 1926 по 1932 він очолював там історико-культурний заповідник «Всеукраїнський музейний городок». Входив до Всеукраїнського археологічного комітету, редагував збірник «Український музей», працював на кафедрі мистецтвознавства при ВУАН.

У 1933-му Курінного заарештовали за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності» та п’ять років позбавляють права працювати за фахом. Підробляв, працюючи в геологічних партіях, які досліджували шахтні води Криворіжжя, та економістом-нормувальником у проєктних організаціях трестів «Укрводбуд» та «Укргіпровод». Пізніше влаштувався в Інститут археології АН УРСР.

У 1943 році, не бажаючи вдруге потрапити до рук НКВД, емігрував до Німеччини. З собою вивіз щоденники батька та інші цікаві історичні документи. В Німеччині став одним із організаторів Української вільної академії наук та професором Українського вільного університету в Мюнхені, очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники».

Він залишив помітний слід в українській археологічній науці. Досліджував пам’ятки трипільської і білогрудівської культур, їхню спорідненість зі скіфами та іншими давніми культурами, давньоруські пам’ятки Києва, зокрема, мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору. До останніх років життя викладав в Українському вільному університеті.

В Україну він так і не повернувся. Похований у Мюнхені. У 2016 року його іменем була названа вулиця в Святошинському районі міста Києва. У 2020 році побачила світ книга «Щоденники українського селянина Петра Федоровича Курінного. 1919 рік» на основі матеріалів родинного архіву, вивезеного сином.

2 травня виповнюються десяті роковини трагічних подій в Одесі, коли ціною людських життів було зупинено повзучий наступ “русской весни” та зруйновано імперський міф про те, що "Одесса - русскій город".

Довкола тих подій досі тривають політичні спекуляції, але потрібно пам'ятати, що вони стали кривавим розв'язком провокацій, розгорнутих весною 2014 року проросійськими силами в Одесі.

Пропонуємо вам інформаційні матеріали УІНП, які досить докладно та виважено розповідають про події 2 травня: https://bit.ly/35m6lNF .

Також запрошуємо до перегляду документальних фільмів "2 травня. Без міфів", які зняла “група 2 травня”, що об’єднує незалежних експертів та небайдужих одеситів:
https://youtu.be/dn7opDCmlu4
https://youtu.be/3qDtDZlg3nY

Сайт "групи 2 травня": http://2mayodessa.org/
#Одеса #2травня

8 травня в Україні відзначають День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Цього дня в 1945 році нацистська Німеччина підписала Акт про капітуляцію перед союзниками з Антигітлерівської коаліції: США, Британією, СРСР та Францією. Друга світова війна стала одним з наймасштабніших збройних конфліктів в історії людства: загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Втрати українців у Другій світовій – 5 мільйонів цивільних та 3 мільйони військових.

Нині Україна знову воює з агресором. Російська Федерація, яка поєднала ознаки нацистського та комуністичного тоталітарних режимів, після років гібридної агресії, вдалася до відкритої повномасштабної війни. Наша боротьба, яка триває з 2014-го, неодмінно завершиться перемогою над рашизмом. Адже Україна на противагу Росії втілює цінності свободи, поваги до прав людини та демократії, які стали наріжними для міжнародного порядку після Другої світової війни.

З нагоди Дня памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні презентуємо відеоролик, який руйнує міф радянської та російської пропаганди про «9 травня – День великої перемоги», який інспірував особисто Сталін для підкреслення величі Радянського Союзу, а згодом почав активно експлуатувати режим Леоніда Брежнєва і його наступники. В сучасній Росії це вилилось в культ «побєдобєсія», коли пам’ять про мільйони жертв у наймасштабнішій війні людства підміняється карнавально-буфонадним угаром та погрозами усім цивілізованим державам.

Ролик виготовила студія Prosto production

Над проєктом працювали: Антон Дробович, Зоя Заблоцька, Тетяна Бойко, Ірина Полонська, Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко.

У відео використано матеріали книги «Війна і міф: невідома Друга світова» за редакцією Володимира В’ятровича, Олександра Зінченка, Максима Майорова.

Друга світова війна тривала шість років.

Перемога над нацизмом була здобута завдяки неймовірної концентрації всіх сил, взаємодопомоги, консолідації та мобілізації суспільства, солідарності народів.

Це було повне перелаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах боротьби зі злом.

Сьогодні День матері та до цієї нагоди ГО «Об’єднання матерів і дружин Захисників України» створили відеоролик, щоб привернути уваги суспільства до щоденної хвилини мовчання.

«Наразі суспільство не приділяє увагу даному питанню. Не дивлячись на Указ Президента, хвилина мовчання ігноруються в більшості громадах та закладах. Ми не можемо змусити громадян вшановувати пам’ять, але ми можемо нагадати їм НАВІЩО і ЧОМУ під час військових активних дій важливо щоденно приділяти хоча б хвилину свого часу для визнання військових, які пожертвували своїм життям за незалежність України», - йдеться у зверненні матерів.

Нагадаємо, щоденна хвилина мовчання в Україні відбувається о 9:00. Вшануємо пам'ять полеглих захисників, які віддали своє життя за Вільну і Незалежну Україну!

#FightForUkraine

Роман Ткаченко був урбаністом та пам’яткоохоронцем, який опікувався київськими мозаїками. Його стараннями вдалось зберегти чимало пам’яток культури в Києві.

Роман Ткаченко народився 29 липня 2000 року. Виріс на столичному районі Березняки, що на Лівому березі Києва. Після школи, вивчав історію та археологію в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Паралельно з навчанням займався історичною реконструкцією та виступав у студентському театрі «Борисфен», окрім того, був активним учасником ініціативи «Україна без сміття». Поєднував навчання з роботою у Музеї «Становлення української нації».

Роман був активним учасником громадського руху збереження пам’яток культури в Києві. Насамперед його цікавило збереження київських мозаїк. Разом з однодумцями Роману вдалось реалізувати відновлення мозаїк Ади Рибачук та Володимира Мельниченка на Київському автовокзалі та мозаїкової композиції на будинку спортивного клубу «Рубін».

Також Роман спільно з ініціативою «Києве, мий» відновив мозаїчне панно авторства Ірини Перово. Окрім того, урбаніст сприяв тому, щоб було збережене мозаїкове панно у вітрині магазину «Казка».

З початком повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Служив у 112 бригаді ТРО. Брав участь в обороні Києва. Загинув 31 травня 2022 року селищі Есхар Харківської області. Поховали Романа на Лісовому цвинтарі Києва. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

​​15 травня відзначаємо 170-ту річницю з дня народження відомого українського хіміка, гігієніста та епідеміолога, першого міністра охорони здоров’я Австро-Угорщини та відомого українського громадсько-політичного діяча Івана Горбачевського.

Іван Горбачевський народився у селі Зарубинці на Тернопільщині, в родині греко-католицького священника. Навчався у Першій тернопільській класичній гімназії, а згодом на медичному факультеті Віденського університету. У гімназії долучився до громадівського гуртка, який очолював майбутній видатний український фізик, а тоді старшокласник Іван Пулюй. У студентські роки керував товариством «Січ у Відні».

У 1877 році здобув ступінь доктора наук та почав працювати у Хімічному та Фізичному інститутах у Відні. У 1882 році першим у світі синтезував сечову кислоту. До цього серед хіміків панувала думка, що штучно синтезувати речовину живого організму не можливо поза ним.

У 1883 році очолює катедру лікарської хімії у Карловому університеті у Празі. Цю посаду він обійматиме 35 років, періодично поєднуючи її з посадами декана медичного факультету та ректора Карлового університету. Серед його наукових здобутків: дослідження травлення еластину (білок міжклітинної речовини, який, зокрема, сприяє загоюванню ран) та висунення гіпотези, що білки складаються з амінокислот. Він також синтезував біологічно важливу речовину креатин, відкрив фермент ксантиноксидазу, методику виділення нуклеїнових кислот із тканин організму, нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовинах, вперше встановив джерела сечової кислоти в організмі.

У 1906 році очолив Санітарну раду Чеського королівства. А в 1917 році призначений першим в Австрійській імперії міністром охорони здоров’я. У жовтні 1918 року пішов з посади через незгоду щодо поділу Галичини між поляками та українцями. Був активним прихильником проголошення Західноукраїнської народної республіки.

З 1919 року професор Українського вільного університету у Відні. А з 1924 року ректор Українського вільного університету у Празі. Того ж року заснував та очолював до 1935 року Музей визвольної боротьби України, який під час Другої світової розграбували радянські спецслужби.

Помер 1942 у Празі, похований на цвинтарі «Шарка».

Колектив Українського інституту національної пам'яті приєднується до вітань з Міжнародним днем вишиванки 🇺🇦

Яким має бути календар памʼятних дат російсько-української війни?

Календар є одним з інструментів меморіалізації. Тож закономірно, що в контексті збереження памʼяті про події сучасної російсько-української війни постає питання відповідних дат.

Низку дат у державному календарі запровадили після початку російської збройної агресії у 2014 році. Тут можна згадати, наприклад, 29 серпня, коли вшановуємо памʼять загиблих захисників України. Але повномасштабний етап війни спонукає до системного переформатування календаря памʼятних дат.

Як підійти до цього завдання – обговорили фахівці та представники державних інституцій на круглому столі «Російсько-українська війна: календар ключових дат».

Чи потребують переформатування вже наявні дати?

Чи доцільно запроваджувати нові дати, поки війна триває?

Як позиціювати 24 лютого в системі памʼятних дат?

Відповіді на ці питання від учасників круглого столу зібрали в матеріалі на сайті УІНП.

Обговорення можна послухати в записі.