12 квітня 2022 року в районі острова Зміїний у Чорному морі українські ВМС підбили російський крейсер «Москва» з ракетного комплексу «Нептун». Як це було й що це значить розповідаємо в каруселі.
Цей день нагадує нам, що кожен та кожна має свій внесок у становленні української національної громадянської ідентичності.
🇺🇦 Сьогодні Всеукраїнський молодіжний центр спільно з Українським інститутом національної пам'яті створили спільний допис, щоб нагадати про початок Антитерористичної операції (АТО), який став символом силі, відваги і єдності українського народу.
✊🏻 Більше ніж просто конфлікт. Це боротьба за нашу ідентичність, за свободу. Кожен момент – це частина нашої колективної пам'яті, яка несе у собі незламну віру в справедливість і свободу.
Бути українцем – це не тільки пам'ятати, а й діяти. Важливо, незалежно від віку та соціального статусу, підтримувати ідею, що ми завжди захищатимемо нашу країну і будемо носити у серці пам'ять про героїв та героїнь.
👥 Колективна памʼять - це не тільки про архіви та літописи, а й про боротьбу, яка продовжується і зараз і про недопущення забуття.
Гуртуємося разом і продовжимо наш шлях до вільної та незалежної України!
#СлаваВоїнам #УкраїнськаІдентичність #АТО
🇺🇦 Сьогодні Всеукраїнський молодіжний центр спільно з Українським інститутом національної пам'яті створили спільний допис, щоб нагадати про початок Антитерористичної операції (АТО), який став символом силі, відваги і єдності українського народу.
✊🏻 Більше ніж просто конфлікт. Це боротьба за нашу ідентичність, за свободу. Кожен момент – це частина нашої колективної пам'яті, яка несе у собі незламну віру в справедливість і свободу.
Бути українцем – це не тільки пам'ятати, а й діяти. Важливо, незалежно від віку та соціального статусу, підтримувати ідею, що ми завжди захищатимемо нашу країну і будемо носити у серці пам'ять про героїв та героїнь.
👥 Колективна памʼять - це не тільки про архіви та літописи, а й про боротьбу, яка продовжується і зараз і про недопущення забуття.
Гуртуємося разом і продовжимо наш шлях до вільної та незалежної України!
#СлаваВоїнам #УкраїнськаІдентичність #АТО
#ЦейДеньВісторіїУкраїни
18 квітня 1854 року народився знаний український етнолог, фольклорист, літературознавець, громадський діяч Микола Федорович Сумцов. Він був надзвичайно продуктивним дослідником, адже за його плечима близько 800 різноманітних наукових праць. Мав енциклопедичний склад розуму та широке коло наукових зацікавленостей.
Народився майбутній вчений в Санкт-Петербурзі в сім’ї чиновника, нащадка козацької старшини. Після смерті останнього родина перебралася з російської столиці до Харкова. З цим містом Микола Федорович тісно пов’яже усе своє майбутнє життя. Саме Харкову та Слобідській Україні, їх історії, культурі та етнографії будуть присвячені більшість наукових розвідок вченого. Середню освіту Сумцов здобув у 2-й Харківській гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю у 1871 році, а вищу – в Харківському університеті на історико-філологічному факультеті, отримавши золоту медаль за роботу «Очерки истории демонологии». Серед його університетських викладачів були знані постаті, зокрема Олександр Кірпічніков, Марин Дринов та Олександр Потебня.
Пізніше Сумцов залишився при Харківському університеті для написання дисертації. У 1881 році він захистить магістерську роботу «О свадебных обрядах, преимущественно русских». Докторську дисертацію, присвячену творчості Лазаря Барановича, захистити не дозволив попечитель університету через звинувачення в «українофільстві» (у тексті праці містилася неприхильна оцінка діяльності московських воєвод в українських землях в другій половині XVII ст.). Тому Сумцову довелося взятися за іншу тему. За дослідження «Хлеб в обрядах и песнях» він здобув науковий ступінь доктора. З 1889 року і до кінця свого життя він перебуває на посаді ординарного професора Харківського університету, стає заслуженим професором історії російської літератури, пізніше деканом історико-філософського факультету.
Після подій російської революції Сумцов починає читати університетський курс про народну словесність (фактично – українську літературу) українською мовою, проте після двох семестрів викладання Міністерство народної освіти Російської імперії заборонило цю діяльність, як і можливість відкриття кафедри української історії.
Іншою вагомою діяльністю Сумцова стало його активне залучення до створення й діяльності низки вагомих музейних і наукових інституцій Харкова, багато з яких продовжують свою діяльність дотепер і без яких неможливо уявити сучасне культурне життя міста. Він був активним членом Харківського товариства поширення у народі грамотності. Протягом 1897-1919 років очолював Харківське історико-філологічне товариство, котре діяло при університеті. При цьому товаристві він зорганізував етнографічний музей, працюючи його директором з 1904 до 1918 року. Він став фундатором та першим директором Музею Слобідської України імені Григорія Сковороди, сучасного Харківського історичного музею, який наразі має ім’я видатного вченого. Окрім музейної роботи, Микола Федорович був також організатором бібліотечної справи в Харкові. У 1886 році він став одним із засновників Харківської громадської бібліотеки, нинішньої Харківської державної наукової бібліотеки імені Володимира Короленка.
Микола Сумцов досліджував давню українську літературу, зокрема спадщину письменників-полемістів: Івана Вишенського, Інокентія Ґізеля, Іоаникія Ґалятовського, Лазаря Барановича. Він є автором наукових розвідок, присвячених творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя.
Учнем Сумцова був відомий у майбутньому академік-літературознавець Олександр Білецький. Помер видатний вчений 19 вересня 1922 року в Харкові, де й був похований
18 квітня 1854 року народився знаний український етнолог, фольклорист, літературознавець, громадський діяч Микола Федорович Сумцов. Він був надзвичайно продуктивним дослідником, адже за його плечима близько 800 різноманітних наукових праць. Мав енциклопедичний склад розуму та широке коло наукових зацікавленостей.
Народився майбутній вчений в Санкт-Петербурзі в сім’ї чиновника, нащадка козацької старшини. Після смерті останнього родина перебралася з російської столиці до Харкова. З цим містом Микола Федорович тісно пов’яже усе своє майбутнє життя. Саме Харкову та Слобідській Україні, їх історії, культурі та етнографії будуть присвячені більшість наукових розвідок вченого. Середню освіту Сумцов здобув у 2-й Харківській гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю у 1871 році, а вищу – в Харківському університеті на історико-філологічному факультеті, отримавши золоту медаль за роботу «Очерки истории демонологии». Серед його університетських викладачів були знані постаті, зокрема Олександр Кірпічніков, Марин Дринов та Олександр Потебня.
Пізніше Сумцов залишився при Харківському університеті для написання дисертації. У 1881 році він захистить магістерську роботу «О свадебных обрядах, преимущественно русских». Докторську дисертацію, присвячену творчості Лазаря Барановича, захистити не дозволив попечитель університету через звинувачення в «українофільстві» (у тексті праці містилася неприхильна оцінка діяльності московських воєвод в українських землях в другій половині XVII ст.). Тому Сумцову довелося взятися за іншу тему. За дослідження «Хлеб в обрядах и песнях» він здобув науковий ступінь доктора. З 1889 року і до кінця свого життя він перебуває на посаді ординарного професора Харківського університету, стає заслуженим професором історії російської літератури, пізніше деканом історико-філософського факультету.
Після подій російської революції Сумцов починає читати університетський курс про народну словесність (фактично – українську літературу) українською мовою, проте після двох семестрів викладання Міністерство народної освіти Російської імперії заборонило цю діяльність, як і можливість відкриття кафедри української історії.
Іншою вагомою діяльністю Сумцова стало його активне залучення до створення й діяльності низки вагомих музейних і наукових інституцій Харкова, багато з яких продовжують свою діяльність дотепер і без яких неможливо уявити сучасне культурне життя міста. Він був активним членом Харківського товариства поширення у народі грамотності. Протягом 1897-1919 років очолював Харківське історико-філологічне товариство, котре діяло при університеті. При цьому товаристві він зорганізував етнографічний музей, працюючи його директором з 1904 до 1918 року. Він став фундатором та першим директором Музею Слобідської України імені Григорія Сковороди, сучасного Харківського історичного музею, який наразі має ім’я видатного вченого. Окрім музейної роботи, Микола Федорович був також організатором бібліотечної справи в Харкові. У 1886 році він став одним із засновників Харківської громадської бібліотеки, нинішньої Харківської державної наукової бібліотеки імені Володимира Короленка.
Микола Сумцов досліджував давню українську літературу, зокрема спадщину письменників-полемістів: Івана Вишенського, Інокентія Ґізеля, Іоаникія Ґалятовського, Лазаря Барановича. Він є автором наукових розвідок, присвячених творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя.
Учнем Сумцова був відомий у майбутньому академік-літературознавець Олександр Білецький. Помер видатний вчений 19 вересня 1922 року в Харкові, де й був похований
🏛18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць. Цей день встановлено Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО у 1983 році. Метою було нагадати громадськості про різноманіття культурної спадщини. Розповісти, що це вразлива спадщина та її необхідно зберегти для наступних поколінь.
😡Російська армія в ході своєї спершу гібридної, а тепер – повномасштабної агресії нищить українські культурну матеріальну спадщину. Щось вона руйнує своїми ракетним та артилерійськими обстрілами, а щось просто викрадає та вивозить з окупованих територій.
У каруселі підібрали лише кілька прикладів зруйнованою Росією української культурної спадщини👆.
😡Російська армія в ході своєї спершу гібридної, а тепер – повномасштабної агресії нищить українські культурну матеріальну спадщину. Щось вона руйнує своїми ракетним та артилерійськими обстрілами, а щось просто викрадає та вивозить з окупованих територій.
У каруселі підібрали лише кілька прикладів зруйнованою Росією української культурної спадщини👆.