Належність Арки дружби народів до символіки російської імперської політики визначила Експертна комісія Українського інституту національної памʼяті, до складу якої входять історики та філологи, які представляють провідні університети і та наукові установи.

Фаховий висновок Комісії з цього приводу було оприлюднено 28 березня 2024 року на сайті Інституту. Члени Комісії ухвалили рішення про повний демонтаж пам’ятки. Це рішення викликало значний резонанс. Тому пояснюємо детально процедуру ухвалення рішення та його обґрунтування.

Експертна комісія всебічно розглянула питання належності Арки до символіки російської імперської політики. Доля Арки з 2014 року неодноразово ставала предметом обговорення, а сама Арка – тлом для громадських висловлювань. У 2018-му з ініціативою переозначення обʼєкта виступив художник Володимир Кузнєцов, який намалював на Арці тріщину. Проте після повномасштабного вторгнення частина суспільства та експертів стверджували, що такої символічної дії більше недостатньо.

Експертна комісія відзначила, що втілений у монументальному комплексі «Арка дружби народів» міф про «возз’єднання» двох «братніх» народів не відповідає історичним реаліям, у радянські часи цей міф використовувався для обґрунтування «віковічного прагнення українського народу возз’єднатися з російським». Зараз цей міф слугує для підтримки російських територіальних претензій і пропаганди, що має на меті змінити уявлення українців про свою історію та державність.

Тому комісія ухвалила фаховий висновок про належність об’єкта до символіки російської імперської політики, відтак необхідність його демонтажу.

Коли та в який спосіб буде враховано висновок Експертної комісії, вирішуватиме міська влада та Міністерство культури й інформаційної політики. Загалом питання щодо трансформації простору на місці розташування цього монументального комплексу повинно розглядатися на основі широкого суспільного діалогу з участю громади та експертного середовища.

Детальніше читайте на сайті Українського інституту національної пам'яті за посиланням.

​​#ЦейДеньВісторіїУкраїни
4 квітня відзначаємо 130-ту річницю від дня народження видатного українського філософа, культуролога та славіста, вченого-енциклопедиста Дмитра Івановича Чижевського.

Дмитро Чижевський народився та прожив перші 20 років життя у місті Олександрія Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Його батьки були російськомовними дворянами, які водночас підтримували народницькі та антиімперські погляди. За спогадами Чижевського, саме духовний світ його батьків багато в чому вплинув на його антиімперські та широко демократичні погляди.

У 1911 році зі срібною медаллю завершує навчання у місцевій Олександрійській гімназії та вступає на природничо-математичний факультет Петербурзького університету. Однак, після двох років навчання, Чижевський вирішує повернутись в Україну та до вивчення гуманітарних наук, тому переходить на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Тут він зосереджується на вивченні філософії та слов’янських мов.

У роки навчання в університеті Чижевський стає активним учасником соціал-демократичного руху та як член Центральної Ради від меншовиків бере участь у Лютневій революції 1917 року. Під час Української революції 1917-1921 років активно працює у Малій Раді українського уряду та викладає філософію у Київському університеті та мовознавство на Вищих жіночих курсах. За спогадами друга Павла Феденка, саме в цей період російськомовний Чижевський принципово повністю переходить на українську мову у спілкуванні та листуванні.

Після окупації УНР більшовиками, Чижевський таємно перетинає кордон з Польщею та рухається далі у Німеччину. На міграції Чижевський продовжує активно працювати з освітою, культурою та просвітництвом серед українців, однак назавжди відходить від активної політичної діяльності.

На початку 1920-х роках Чижевський вивчає філософію у Фрайбурзькому та Гайдельберзькому університетах. Його вчителями стають найкращі світові філософи ХХ століття: Едмунд Гуссерль, Карл Ясперс та Мартін Гайдеггер. У другій половині 1920-х років Чижевський перебирається у Прагу, де викладає в Українському педагогічному університеті імені Драгоманова та Українському Вільному університеті.

Тут він пише свою фундаментальну працю «Фільософія на Україні», в якій вперше подається систематизований виклад історії української філософської думки починаючи з Київської Русі і завершуючи початок ХХ століття. Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі.

У 1932 році перебирається до Німеччини, щоб викладати в університеті міста Галле. Однак через те, що його дружиною була єврейка Лідія Маршак (вона виїхала у США), а сам він неодноразово говорив, що нацисти програють у війні, зазнавав дискримінаційних обмежень. Попри це, досліджуючи пієтистські архіви, Чижевський натрапив на рукопис головного твору чеського освітянина та теолога Яна Амоса Коменського «Загальна порада про виправлення справ людських». Знайшовши рукопис Коменського, Чижевський проаналізував і видав з коментарями цю видатну пам’ятку філософської думки.

Після війни перебрався у ФРН, а згодом виїхав викладати у Гарвардський університет. У 1956 повертається до Німеччини, де очолював до смерті у 1977 році Інститут славістики Гейдельберзького університету.