​​9 років тому, 11 липня 2014 року, біля селища Зеленопілля Луганської області армія РФ здійснила першу безпосередню масовану ракетну атаку по позиціях українських військовослужбовців.

У ніч на 11 липня прикордонники з мотоманевреної групи під командуванням полковника Ігоря Момота і батальйонна тактична група, сформована з військових 24-ї та 72-ї окремих механізованих бригад і 79-ї окремої аеромобільної бригади вийшли до опорного пункту біля селища Зеленопілля. Військові повинні були прикривати ділянку державного кордону з Росією.

Табір, де розмістилися українські військові, періодично «проглядався» російськими безпілотниками, один з них вдалося збити. Тієї ж ночі було завдано ракетного удару по позиціях українських військових з реактивних систем залпового вогню «Торнадо-Г» – модифікованої версії «Града». Обстріл вівся з території Росії. За словами очевидців, після російського ракетного удару розпочався мінометний обстріл з боку міста Ровеньки, окупованого бойовиками самопроголошеної «ЛНР».

Під час обстрілу сержант Сергій Мудрий відтягнув вантажівкою «Урал» чотири бензовози, чим врятував табір від ще більших втрат. Згодом цим же «Уралом» Мудрий евакуював поранених. Сергій Мудрий був сержантом контрактної служби у 79-й окремій аеромобільній бригаді. До російської збройної агресії проти України він служив у миротворчій місії в Ліберії. Брав участь у прикритті державного кордону під час окупації Криму в 2014-му, у боях за Лиман, Ізварине, Савур-Могилу. За свої дії під Зеленопіллям нагороджений орденом «За Мужність» III ступеня. Наступного після атаки на Зеленопілля дня у сержанта Мудрого народилася донька Єва.

Внаслідок російського ракетного удару загинули 36 українських захисників: 30 військовослужбовців ЗСУ та 6 прикордонників, зокрема командир мотоманевреної групи полковник Ігор Момот.

Ігор Момот був кадровим офіцером-прикордонником. Військову службу розпочав ще в радянській армії, у її складі брав участь у війні в Афганістані та конфлікті в Нагірному Карабасі. З 1992 року – служив у Держприкордонслужбі України. Очолював Ізмаїльський прикордонний загін та Навчальний центр ДПСУ. З початком російської агресії у 2014-му створив мотоманеврену групу Держприкордонслужби та брав участь в Антитерористичній операції. Його підлеглі воювали в районі Дмитрівки, Маринівки та Амвросіївки на Донеччині. Нагороджений званням Героя України посмертно. На честь Ігоря Момота назвали Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів ДПСУ, який він колись очолював.

Ракетний обстріл позицій українських військових під Зеленопіллям був першим безпосереднім масованим застосуванням армії РФ проти українських Збройних сил. Ми пам’ятаємо про акти агресії та злочини, вчинені російською державною і військовою машиною, попри будь-які терміни давності.

#російськоукраїнськавійна #війна #війнавукраїні

​​Сергій Зорський був ефективним командиром розрахунку на самохідній артилерійській установці. На його рахунку – успішно відпрацьовані цілі. Сергій мав досвід участі у бойових діях під час АТО, боронив Україну і після повномасштабного російського вторгнення.

Загинув 52-річний воїн внаслідок артилерійського обстрілу у селі Червона Криниця на Запоріжчині 8 червня цього року.

Зорський був родом із Запоріжжя. Вивчився на інженера-будівельника у Запорізькому будівельному технікумі, був фахівцем своєї справи. Він брав участь у будівництві багатьох об’єктів у Запоріжжі, серед яких Запорізький трансформаторний завод, ПрАТ «Плутон», завод «Перетворювач», ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», бізнес-центр «Eco Tower» і так звані вежі-близнюки «Four Points by Sheraton» на бульварі Шевченка.

2014-го Сергія мобілізували до Збройних сил України для протидії російській військовій агресії на Сході. На збори була лише ніч. Він виконував бойові завдання у Донецькій області, зокрема під Волновахою.

«Сергій ніколи не втомлювався! Не зважаючи на свої хронічні хвороби, зароблені в АТО, він ніколи не скаржився. Як би не було важко, він робив усе, що треба було робити, і навіть більше», – згадує дружина Ольга Зорська.

15 вересня 2015 року Сергія демобілізували, він повернувся додому й пішов вчитися.

У 2016-му отримав нагороду: медаль Президента України «За участь в Антитерористичній операції». У 2018-му – закінчив Запорізьку державну інженерну академію за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія», отримавши диплом магістра з відзнакою.

Але з повномасштабним вторгненням довелося відкласти улюблену справу та знову стати на захист країни.

«Тато був непересічною особистістю. Він поєднував в собі феноменальні обчислювальні на інженерні навички, сильний вольовий характер, принциповість, чесність та разом з тим турботливість, яскраве почуття гумору, харизму та артистизм. Він був опорою для всіх – виключного рівня спеціаліст на роботі, надійний побратим товаришам на фронті, а сім’я завжди могла на нього покластися. Він міг би ще багато чого створити, але росіяни забрали його в нас і в України», – розповідає донька Софія Зорська.

З початком повномасштабного вторгнення РФ Сергій як резервіст 1-ї черги вирушив у військкомат. Цього разу на збори дали півтори години. Але все було напоготові, залишилося деяке спорядження з часів АТО. Після розподілу його направили до Національної гвардії України до складу гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону та як людину з досвідом одразу відправили на передову у Запорізькій області, де йшли запеклі бої. Він показував чудові результати, тому указом Президента України у 2022 році старшого сержанта Зорського нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

У військового залишилися дружина Ольга та донька Софія.🖤🇺🇦
#FightForUkraine

💥Монумент «Батьківщина-мати» планують декомунізувати до Дня Незалежності та встановити на щиті скульптури тризуб замість радянського герба.

Про це повідомив міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Сьогодні, 13 липня, дозвіл на заміну радянського герба на герб України на монументі «Батьківщина-мати» видала Державна інспекція архітектури та містобудування України.

Завершити проєкт «Тризуб Батьківщини» планують до Дня Незалежності України.
Тризуб, який розмістять на щиті монумента, буде зі сталі, виготовленої на «Запоріжсталі».

За словами міністра, вартість проєкту становитиме 28 млн грн, і на його реалізацію не використовуватимуть бюджетних коштів: «Гроші на відновлення історичної справедливості зібрано виключно від великого бізнесу, який хоче бути причетним до великого в усіх сенсах проєкту».

Рік тому, в липні 2022 року, з ініціативи Український інститут національної пам'яті відбулося опитування в «Дії» щодо долі радянського герба на щиті «Батьківщини-матері». 85% проголосували за те, щоб замінити герб СРСР на тризуб. Усього участь у голосуванні взяли понад 778 тисяч людей.

Рік тому, 14 липня, росіяни завдали ракетного удару по середмістю Вінниці, який забрав життя 29 людей. Серед загиблих були 3 дитини🕯

💔 Чотирирічна Ліза Дмітрієва саме поверталася з мамою зі заняття з логопедом.
💔 Семирічний Максим Жарій у момент удару проходив обстеження у медичному центрі та загинув разом із матір'ю.
💔 Восьмирічний Кирило Пяхін чекав дядька у припаркованому авто і потрапив у «вогняну пастку».

За допомогою після удару звернулися 202 особи, 68 було госпіталізовано.

Це був перший удар по Вінниці від березня. Ціллю стали не військові, а цивільні обʼєкти. За повідомленням тодішнього голови Нацполіції Ігоря Клименка, 3 російські ракети поцілили в будівлю з офісними приміщеннями. Від ударів постраждали також Будинок офіцерів та розташовані неподалік житлові будинки. Будинок офіцерів де-юре належав Повітряним силам України, а де-факто був культурним закладом, де проводилися концерти. Тут працювали десятки дитячих гуртків, спілок, громадських організацій, були студії звукозапису, кафе.

Інформація про цей воєнний злочин російської армії зібрана в матеріалі на сайті Віртуального музею російської агресії
#воєннізлочини #Памятаємо #війна #війнавукраїні #RussianWarAgainstUkraine

🗓 Верховна Рада України перенесла дати трьох державних свят.

За відповідний законопроєкт народні депутати проголосували 14 липня 2023 року. Його підтримав 241 парламентар. Законопроєкт вніс на розгляд Президент України Володимир Зеленський.

Згідно з ухваленим рішенням з 1 вересня 2023 року на державному рівні переноситься святкування:

▪️ Різдва – з 7 січня на 25 грудня,

▪️Дня Української Державності – з 28 липня на 15 липня,

▪️Дня захисників та захисниць України – з 14-го на 1 жовтня.

Перенесення цих святкових днів пов’язане з тим, що цього року Православна церква України та Українська греко-католицька церква ухвалили перехід з Юліанського на Новоюліанський календар. Цей перехід відбудеться з 1 вересня 2023 року.

Оскільки День Державності та День захисників і захисниць України мають привʼязку і до релігійної традиції – вшанування Святого рівноапостольного князя Володимира та Покрови Пресвятої Богородиці відповідно – перенесення дат синхронізує відзначення державних свят із новим календарем.

Цього року День Державності востаннє відзначатиметься 28 липня.

​​16-те липня 33 роки тому було в Україні сповненим емоцій. Цього дня в 1990 році Верховна Рада проголосила Декларацію про державний суверенітет України🇺🇦

Це був важливий крок на шляху до проголошення незалежності.

У першу річницю ухвалення Декларації про державний суверенітет відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації в багатьох регіонах.

Базові положення цього документа згодом увійшли до Конституції та законів України.

Як це сталося?

На початку 1980-х років керівництво СРСР, шукаючи вихід із глибокого застою, розпочало «косметичний ремонт» системи, відомий як «перебудова». Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим, і радянська імперія стала розпадатися...

Як готували Декларацію?

З 28 червня до 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації. Всього їх було 12: офіційний від Президії Верховної Ради, від депутатської групи «За радянську суверенну Україну» і дев’ять від опозиції, в тому числі авторські. Зрештою за основу Декларації взяли проєкти депутата-народорадівця Сергія Головатого і Президії.

З 384 депутатів, зареєстрованих у залі, «за» проголосували 355, проти – 4, утримався – 1, решта – не брали участі у голосуванні.

Майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.
Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239), Декларації не надали статус конституційного акта.
Водночас до Конституції включили статті, що проголошували верховенство українських законів над законами Радянського Союзу. Це було важливо для наповнення Декларації реальним змістом.

Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на XXVIII з’їзді ухвалила резолюцію про державний суверенітет.

Одразу після ухвалення історичного рішення переповнений емоціями Левко Лук’яненко на площі перед Верховною Радою заявив: «Ця Декларація – це програма виходу України з-під влади Москви. Від нас із вами залежить, чи Декларація стане практичною програмою будівництва незалежної України, чи промосковським комуністам-ортодоксам вдасться перетворити її в черговий порожній папірець».

Якими були практичні наслідки?

«На той момент головна відмінність між суверенітетом і незалежністю була така: суверенітет установлював пріоритет законів республіки над союзними, а незалежність повністю виводила союзні закони за межі правового поля, і республіка керувалася тільки власними», – зазначив історик Сергій Плохій у книзі «Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу».

У преамбулі та десяти розділах Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

У Декларації про державний суверенітет вперше в новітній історії поруч із «Українською РСР» вжито слово «Україна» як офіційну назву держави.

Через рік після ухвалення Декларації – 24 серпня 1991-го Україна проголосила незалежність.
#суверенітет

​​Сьогодні, 16 липня, відзначаємо 130-річний ювілей одного з першопрохідців в операторському мистецтві українського кіно, видатного фотографа та улюбленого кінооператора Олександра Довженка — Данила Демуцького.

Данило народився в 1893 році в селі Охматів на Черкащині. Його батько — Порфирій Демуцький був лікарем та знаним збирачем народних пісень.

Після гімназії Данило вступив на медичний факультет Університету Святого Володимира (сьогодні це Київський національний університет імені Шевченка), щоб продовжити сімейну династію лікарів. Однак після першого заняття з анатомії в морзі перевівся на юридичний.

Проте право мало цікавило Демуцького, тому він багато уваги приділяв своєму хобі з гімназійних часів – фотографії. Данило займався у фотоклубі «Дагер». Брав участь у великих фотовиставках у Києві, Одесі, Харкові, Москві та Петербурзі. Після університету працював фотографом у низці журналів та створив власну фотомайстерню при театрі «Березіль».

У 1926 році він переїхав до Одеси, де почав працювати завідувачем фотоцеху Одеської кіностудії. Там Демуцький познайомився з засновником української школи операторської майстерності Олексієм Калюжним. Саме Калюжний став вчителем Демуцького й увів його у професію кінооператора.

Разом із німецьким колегою Йожефом Роною Демуцький зняв свої перші фільми. Це були комедії Олександра Довженка «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання», які, на жаль, не збереглися. У 1920-х Демуцький став другом знаменитого режисера та зняв його головні картини того часу — «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Іван» (1932).

У 1932 році радянська влада арештувала Данила Демуцького за підозрою у приховуванні сценарію Фавста Лопатинського «Україна». Через кілька місяців його випустили, однак уже 1934-го арештували знову, звинувативши у зв’язках з білоемігрантами. У 1935-му знову випустили, але заборонили впродовж трьох років жити у 15 населених пунктах СРСР. Так оператор опинився в узбецькій столиці — Ташкенті. Та навіть там йому не вдалося уникнути третього арешту.

Вийшовши на волю в 1939 році, Демуцький на короткий час повернувся до Києва. Проте під час та відразу після війни жив у Ташкенті. На Ташкентській кіностудії Демуцький зняв кілька кіноказок на основі східних фольклорних сюжетів: «Насреддін у Бухарі», «Тахір і Зухра» та «Пригоди Насреддіна».

У 1947-му вже на Київській кіностудії працював над пригодницькою воєнною драмою «Подвиг розвідника». 1950 року знята Демуцьким стрічка «В мирні дні» отримала приз у Карлових Варах за найкращу операторську роботу. Також Данило Демуцький був оператором біографічного фільму Ігоря Савченка про Тараса Шевченка.

Помер відомий український кінооператор 1953 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.