​​13 червня, у 2014 році, тоді спецбатальйон «Азов» за підтримки спецбатальйону «Дніпро», Нацгвардії та спецпідрозділу МВС звільнили #Маріуполь від бойовиків терористичної «ДНР», яких підтримували російські військові та спецслужби.

З 2014-го по 2022 рік, попри прифронтовий статус і терористичні атаки, як, наприклад, обстріл з «Градів» мікрорайону «Східний» 24 січня 2015-го, Маріуполь був промисловим, бізнесовим і соціокультурним центром Донеччини.

Однак, 24 лютого 2022 року в місто повторно прийшла війна в абсолютно іншому масштабі, ніж 8 років до цього. Бої за Маріуполь тривали з перших годин повномасштабного російського вторгнення. Місто постійно обстрілювала ворожа артилерія та бомбила ворожа авіація – таким чином росіяни знищили 90% інфраструктури Маріуполя.

Окремою сторінкою стійкості та героїзму стала оборона міста, а згодом – найбільшого металургійного комбінату «Азовсталь», де бійці окремого загону спецпризначення «Азов» разом з українськими морськими піхотинцями та іншими військовими Сил оборони України до останнього утримували позиції.

Маріуполь майже відразу потрапив в оточення. Тож отримувати інформацію про масштаби воєнних злочинів і руйнувань, до яких вдавалася російська армія, було неймовірно важко. Найдовше у місті перебувала репортерська група інформаційного агентства Associated Press: відеограф Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степанова. Вони залишалися в Маріуполі до 15 березня 2022 року, аж поки не евакуювалися гуманітарним коридором. На той час вони були останніми журналістами в оточеному місті.

Саме завдяки їхнім зусиллям вдалося передати частину інформації про воєнні злочини на початку російської атаки на Маріуполь, яка облетіла світ. Зокрема, відомі кадри бомбардування пологового будинку.

Інформацію передавали з єдиного місця, де чудом можна було зловити звʼязок, – розтрощеної продуктової крамниці. Однак, таким чином міжнародним інформаційним агентствам вдалося передати не більше 10% відзнятого матеріалу. 30 годин записів Мстиславу Чернову вдалося вивезти з оточення. На їх основі він створив документальну стрічку «20 днів у Маріуполі», яка фіксує воєнні злочини росіян та спротив цивільного населення й українських військових.

Стрічка «20 днів у Маріуполі» отримала приз глядацьких симпатій на головному фестивалі американського незалежного кіно «Санденс». А згодом автори фільму були відзначені Пулітцерівською премією за свій, безумовно, журналістський подвиг.

У фільмі зафіксована, зокрема, робота маріупольських лікарень, які цілодобово приймали десятки, якщо не сотні поранених від російських обстрілів. Також камера Чернова показує масові захоронення людей у ровах і те, як російські танки цілеспрямовано й безпідставно стріляли по житлових будинках.

Український кінокритик Ігор Кромф у своїй рецензії для видання LiRoom зазначає: «Дивитися цей фільм людині з принаймні базовим рівнем емпатії без клубка в горлі неможливо. Безпрецедентність зла, яке творить Росія в Маріуполі, досі не піддається розумінню здоровим глуздом. Те, що Мстислав Чернов зумів зафіксувати це на відео, — вже робить його частиною історії світової документалістики та репортерства, адже якби не його робота, ніхто б у світі поза Маріуполем не дізнався б, а що ж там відбувалося насправді».

Фото: Docudays

13 червня Палата депутатів (парламент) Великого Герцогства Люксембургу ухвалила резолюцію про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу.

У оприлюднені резолюціїї зокрема йдеться, що «Голодомор визнають як злочин геноцидного характеру проти українського народу, оскільки цей штучний голод був спланований тоталітарним радянським режимом з наміром знищити групу людей шляхом навмисного створення життєвих умов, що призводять до невблаганної фізичної смерті».

Президент України Володимир Зеленський подякував парламенту Люксембурга за підтримку.

Станом на 14 червня 2023 року Голодомор визнали геноцидом парламенти 26 держав.

​​#FightForUkraine

Андрія Лінійчука з позивним «Кельт» вважали одним з найрезультативніших операторів переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) у Збройних силах України. Російська авіація намагалась оминати позиції, де міг бути «Кельт». Він загинув в бою наприкінці квітня на Донеччині.

Андрій Лінійчук народився 19 липня 1997 року у селі Кириївка, Любарської громади Житомирської області.

Навчався в Поліському національному університеті на фахівця з лісового господарства. Уже під час навчання вирішив, що після отримання цивільної професії, піде на військову службу. У 2020 році, після отримання диплому бакалавра, Андрій підписав контракт з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою.

Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року, Андрій зустрів у складі розрахунку зенітно-ракетного комплексу «Стріла» на позиціях неподалік Горлівки на Донеччині.

Навесні 2022 року Андрія відправили до Великої Британії, де він пройшов курси підготовки оператора ПЗРК Starstreak. За його словами, опанував цей новий вид зброї за тиждень. Андрій Лінійчук став першим в історії військовим, який застосував британський ПЗРК «Martlet» (модифікація «Starstreak») у бою. Згодом він допомагав опановувати британські ПЗРК іншим військовослужбовцям в Україні.

За час повномасштабного російського вторгнення Андрій отримував двічі поранення, але після лікування повертався у стрій. Він особисто знищив 16 БПЛА «Орлан» та 1 БПЛА «Zala», а також один бойовий вертоліт Ка-52. За свої подвиги та військову майстерність відзначений орденами «За мужність» усіх трьох ступенів та іменної вогнепальної зброєю.

«Я з першої ракети влучив у гелікоптер і все нормально вийшло… Після того Ка-52, по якому ми відпрацювали, 10 днів на тому напрямку не було гвинтокрилів. До цього вони заходили по 4-5 разів по 10-12 штук із однієї точки… Тобто було ясно, що вони вже не хочуть тудою залітати, розуміють, що там є той, хто їх чекає, і хто на них полює. Через 10 днів вони почали з’являтися, але набагато далі, просто пролітали і дивилися, чи будуть знову по них працювати», — згадував Андрій.

Загинув сержант Андрій Лінійчук 28 квітня 2023 року під час ворожого обстрілу на бойовій позиції у Донецькій області. Залишилась дружина. Похований у рідному селі Кириївка. ❤️🖤

​​#FightForUkraine

🧑‍⚕️Віктор Костюк – паталогоанатом, який навчав студентів медичної справи в Івано-Франківську. З початком повномасштабного вторгнення пішов на фронт медиком, оскільки вже мав військовий досвід. Очолив медичну службу, щоб надавати невідкладну медичну допомогу та перевозити поранених у госпіталь.

Віктор народився на Житомирщині, навчався в Івано-Франківську, там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною і залишився жити. У цивільному житті він працює заступником декана медичного факультету і доцентом кафедри патологічної анатомії Івано-Франківського Національного медичного університету.

У 2015 році мобілізувався в АТО, рік відслужив лікарем медпункту батальйону в 92-й механізованій бригаді. Після служби повернувся до цивільного життя. В інтерв’ю у місцевих ЗМІ розповідав, що при потребі готовий повернутись знову на фронт. Своє слово дотримав, з початком повномасштабного російського вторгнення став до лав 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Нині лікар працює на фронті.

«Попри мій лікарський фах, патологоанатом, на війні ти мусиш бути лікарем загальної медицини та знати, як діяти в тій чи іншій ситуації. У нас помилок не може бути – бо на кону завжди стоїть людське життя», – розповідає 44-річний Віктор Костюк.
Вже на службі в одній бригаді Віктор зустрів своїх студентів, які працюють з ним в команді та надають кваліфіковану медичну допомогу солдатам, офіцерам та цивільним мешканцям прифронтових сіл і міст.

💬«Якось я з колегою чотири дні працював у такому режимі, руки вже не слухались та давалась взнаки фізична втома. Але ми врятували багато людей, і більшість із них зараз знову у строю», – згадує про найважчі дні повномасштабного вторгнення медик.

Вдома на Віктора чекають не лише студенти, а й дружина та син. Своїм же студентам, які залишили навчання заради служби в армії каже, що це неоціненний досвід працювати нині на війні. А після перемоги, як викладач зробить усе можливе, щоб його студенти могли довчитися на той фах, що мріють. ❤️🇺🇦

​​19 червня – Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту.

Пам’ятну дату запровадила Рада Безпеки ООН у 2008 році, щоб вшанувати жертв сексуального насилля під час збройних конфліктів, а також засудити використання сексуального насилля як тактику ведення бойових дій.

Що є формою сексуального насилля згідно з резолюцією Радбезу ООН?

▫️зґвалтування
▫️сексуальне рабство
▫️примусова проституція
▫️примусова вагітність
▫️примусові аборти
▫️примусова стерилізація
▫️примусові шлюби
▫️торгівля людьми в умовах конфлікту з метою
▫️сексуальних насильства або експлуатації
будь-які інші зіставні за ступенем тяжкості форми сексуального насильства щодо жінок, чоловіків, дітей, які мають прямий або непрямий стосунок до конфлікту.

У російсько-українській війні факти застосування сексуального насильства мали місце з 2014 року. Але після повномасштабного вторгнення війська держави-агресора застосовують сексуальне насилля саме як метод ведення війни – зокрема, для залякування, помсти чи «покарання» цивільного населення на окупованих територіях. Сексуальне насилля застосовується до жінок, чоловіків та дітей.

Згідно зі звітом Незалежної міжнародної комісії ООН із розслідування порушень прав людини в Україні, який оприлюднили 15 березня 2023 року, російські військові вчиняли сексуальне чи гендерно обумовлене насилля у 9 областях України та на території Росії щодо українців, жертвами якого стали жінки, чоловіки та дівчата віком від 4 до 82 років.

У звіті зазначається, що здебільшого російські окупанти здійснювали сексуальне насилля під час обшуків у помешканнях цивільних на окупованих територіях, а також у місцях примусового утримання. Зафіксовані випадки використання сексуального насилля як методу покарання у місцях примусового утримання. Також у звіті йдеться, що російські військові зґвалтували жінок, погрожуючи їм смертю або вбивством членів родини. Також відбулися зґвалтування у присутності родичів чи близьких жертв.

«Російська влада створила спеціальні місця утримання під вартою по всій Україні, де повсюдно і систематично застосовувала подібні методи катувань до певних категорій осіб. Сексуальне насильство, що прирівнюється до катувань, та погрози його застосування щодо жінок і чоловіків були вагомими аспектами таких катувань», – йдеться у звіті.

Членкиня цієї комісії та Уповноважена з прав людини у Боснії та Герцеговині Ясмінка Джумхур в інтерв’ю «Радіо Свобода» зауважує, що фіксувати інформацію про воєнні злочини сексуального характеру складно, адже «безумовно, стигма існує у випадках насильства. Певним чином ми помітили, що з відкриттям програм підтримки постраждалих збільшилася кількість людей, які готові свідчити про злочини».

За її словами, схожа ситуація була у Боснії та Герцеговині під час Боснійської війни 1992–1995 року. Саме Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії в 1993 році включив сексуальне насильство до переліку геноцидних дій.
Тоді сербські війська та просербські сили широко застосовували сексуальне насилля як знаряддя війни. За даними звіту Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, в Боснії від сексуального насилля постраждало близько 20 тисяч жінок.

Зокрема, сербські військові створювали спеціальні концтабори для сексуального насилля: Каліновік, Кератерм, Омарск, Вілліна Влас та інші, де регулярно ґвалтували боснійських жінок, говорячи, що роблять це, «щоб посіяти сербське сім’я в Боснії».
Судові засідання, що стосувалися сексуального насилля в Боснії, тривали до 2011 року. Наразі останній військовий, який отримав вирок, зокрема за здійснення сексуального насилля під час Боснійської війни, – це Веселін Влахович.

Дуже важливо, щоб і російські військові, які використовували сексуальне насилля як знаряддя війни, були засуджені як воєнні злочинці. А факт використання сексуального насилля для терору цивільного населення на окупованих територіях можна розглядати як один з елементів геноцидних практик щодо українців.

Ілюстрація: Михайла Скопа

​​#FightForUkraine

Іван Кузьмінський був відомий в науковому колі та світі музики. Тонко розбирався у своїх темах, за що його любили на конференціях та лекторських залах. Адже його присутність означала, що тема буде розкрита до деталей.

«Читала багато постів наших спільних френдів і колег, які горювали та писали про Івана. Хтось згадував, що разом готували статті та було багато спільних планів. Хтось разом виступав на наукових конференціях. Разом працювали. Разом записували інтерв’ю. Разом щось досліджували, публікували…Я читала і думала, що як багато це говорить про Івана! Наскільки він був дієвою людиною, активною, завзятою. Наскільки він любив свою справу. Це завжди відчувається в людях», – написала у фейсбуці його знайома Людмила Ващук.

Кузьмінський родом із Житомирщини, музику полюбив із дитинства, тому пішов вчитись у Бердичівську музичну школу. Згодом вивчився на хорового диригента у Житомирському державному музичному училищі імені Віктора Косенка та Київській консерваторії. Захистив кандидатську дисертацію, викладав і вчився у докторантурі в Києві. Досліджував давню українську музику, був автором наукових статей. Працював режисером на дитячому телеканалі «Малятко TV».

«Все, що виходило в ефір телеканалу «Малятко», все проходило через руки й вуха Івана. Він зробив мультиплікаційні кліпи до всіх моїх і не тільки моїх пісень, які там транслюються, він вчив, як озвучувати мультфільми, допомагав входити в образ, шукати інтонацію, мільйони українських дітей по всьому світі дивляться цей телеканал, який від самого початку свого створення був україномовним і україноцентричним», – написала співачка та композиторка Леся Горова у своєму блозі для «Цензор.НЕТ».

З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт. Служив розвідником у 2-му механізованому батальйоні 67-ї окремої механізованої бригади добровольчого українського корпусу. Ефективно працював у гарячих точках. Брав участь в обороні Києва, згодом виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку. У боях із російськими окупаційними військами поблизу населеного пункту Діброва, що на Луганщині загинув 17 травня від снайперської кулі. Військовому було 39-ть.

«Амбітний лідер розвідників, який робив “свою роботу”. Загинув на клаптику землі звільненої Луганщини», – написав у соцмережі його побратим по науковому та військовому чину Мирон Гордійчук.

У військового залишилась дружина та двоє дітей.❤️🖤

22 червня 1941 року нацистська Німеччина за підтримки союзників напала на ще одного «вчорашнього» союзника — СРСР. Цим розпочалася німецько-радянська війна — одна з найкривавіших і наймасштабніших воєнних кампаній Другої світової, яка принесла численні трагедії на українську землю.

Сучасний російський режим використовує цей період в історії у своїй пропагандистській машині, постійно перекручуючи та міфологізуючи реальні історичні факти. Разом з українським культурним медіа LiRoom зібрали п’ять книжок та один фільм, які варто почитати та подивитися про німецько-радянську війну.

Рідкісні літографії та гравюри європейських авторів XIX століття, які зображують життя в Криму, унікальні старовинні мапи XVIII, XIX століть можна побачити на виставці TOPRAQ (Земля) у музеї-майстерні Івана Кавалерідзе.

📍 Київ

Виставка триває до 2 липня.
Вона є частиною серії виставкових проєктів «Крим. Інший погляд».

Відвідувачі мають змогу побачити гравюри Джеймса Грея (1850 р.), Джозефа Мейєра (1840 р.), літографії Карла Хелфарта (1829 р.) та Роланда Вайбензаля (1829 р.).

Літографії та гравюри надані для виставки з приватної колекції мисткині Лери Літвінової, мапи – з музею Шереметьєва.

Також в експозиції – сучасні скульптури мисткині кримськотатарського походження Леонори Янко.

Виставка присвячена Дню кримськотатарського прапора та була створена з ініціативи Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим.

⬆️Гравюра Джеймса Грея «Бахчисарай» 1850 року
#Крим

​​#FightForUkraine

Капітан Дмитро Шкаревський із позивним «Ектор» – льотчик бойової авіації. Він – один із тих героїв, які захищають небо над Україною від російських ракет.

10 лютого 2023 року Дмитро вважає своїм другим днем народженням. У ніч на 10 лютого була чергова масова ракетна атака на Україну. Дмитро виконував завдання зі знищення ворожих цілей, коли його МіГ-29 охопив вогонь.

«Мій літак почав руйнуватись, горіти. Мені довелось катапультуватись. Я подивився, що навколо не було населених пунктів, переді мною лісова місцевість і прийняв рішення на катапультування. І після цього я побачив, як мій літак впав. І вже тоді з’явилась друга проблема, коли я глянув з парашута, як спускаюсь на річище річки. Був мороз, лід. Хвилювався, щоб лід не проломився», – розповів Шкаревський у коментарі «Радіо Свобода».

Він отримав травму хребта й осколкові поранення, але зумів добратися до села, де йому спершу допомогли місцеві жителі.

Це був 70-й виліт пілота. Після кожного бойового вильоту Дмитро писав повідомлення коханій, що все добре і йде спати. Цього разу написав коротко: «Я живий».

Дмитро родом з Києва. Закінчив Київський військовий ліцей імені Богуна, а в 2019-му – Харківський національний університет Повітряних сил імені Кожедуба. Після навчання потрапив до 114-ї бригади тактичної авіації, яка базується в Івано-Франківську.

Перший бойовий виліт Дмитра був у 2020 році. А під час повномасштабного російського вторгнення пілот виконував завдання зі знищення ворожих цілей та ППО, йому вдавалося збивати «Калібри».

Під час першої ротації вже у повномасштабну війну 26-річний Дмитро освідчився своїй дівчині Лілії та одружився. Медовий місяць молодята перенесли на час після перемоги й хочуть провести його в українському Криму.

Під час перебування на реабілітації, 7 квітня 2023 року, Дмитра Шкаревського нагородили орденом Данила Галицького. ❤️🇺🇦

​​Наша Конституція – це про:
утвердження незалежності й демократію.

Про цінність і гідність людини,
правову державу та свободи,
повагу та відповідальність.

Вона є відображенням і результатом нашого історичного досвіду та стрижнем для майбутнього.

З Днем Конституції України!🇺🇦

🔍З історичною довідкою про цей день підготовленою нашими фахівцями можна ознайомитись на сайті УІНП.

​​Сабор (парламент)Хорватії визнав Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу.

«Голодомор визнається штучним голодом, який спеціально організував та реалізував сталінський радянський режим в Україні в період з 1932 по 1933 роки як злочин геноциду українського народу», – йдеться в ухваленій хорватськими депутатами декларації.

Хорватські парламентарі засудили геноцидні акти тоталітарного режиму, які призвели до смертей, а також маніпуляції довкола пам’яті про Голодомор. Депутати висловили співчуття жертвам геноциду, а також солідарність з українцями, які зараз борються за свою незалежність у війні Росії проти України.

Станом на 28 червня 2023 року Голодомор визнали геноцидом парламенти 28 держав.

У суспільстві виник значний резонанс у звʼязку з оприлюдненим Національною комісією зі стандартів державної мови переліком сіл, селищ, міст, назви яких не відповідають мовним стандартам.

Український інститут національної памʼяті підготував розʼяснення, на що слід звернути увагу у звʼязку з ситуацією, що склалася, щоб осмислено виконувати вимоги Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» та уникнути помилкових підходів👇

Закон визначає дві паралельні процедури щодо перейменування населених пунктів.

Одна процедура стосується населених пунктів, назви яких містять символіку російської імперської політики.

Процес перейменування таких населених пунктів розпочнеться 27 липня 2023 року. Громади, назви населених пунктів яких містять символіку російської імперської політики, матимуть пів року, щоб визначитися з новою назвою та надати пропозиції до Верховної Ради України. Далі їх розгляне парламент із урахуванням рекомендацій науковців та УІНП. Детально, що є символікою російської імперської політики та як відбуватиметься її усунення з публічного простору, пояснювали в окремій інфографіці.

Інша процедура стосується тих населених пунктів, назви яких потрібно привести у відповідність до стандартів української мови.

☝️Саме до цієї, другої, процедури залучена Національна комісія зі стандартів державної мови, яку закон уповноважив до 27 червня 2023 року оприлюднити перелік таких назв населених пунктів та свої рекомендації, яким чином ці назви змінити, щоб вони відповідали стандартам української мови.

Оприлюднені комісією переліки для всіх областей та Криму складаються з трьох частин:
І. «Назви сіл, селищ, міст, які не відповідають правописним, словотвірним та словозмінним нормам української мови».
ІІ. «Назви сіл, селищ, міст, які не відповідають лексичним нормам української мови, зокрема, стосуються російської імперської політики».
ІІІ. «Назви сіл, селищ, міст, які можуть не відповідати лексичним нормам української мови, зокрема, стосуватися російської імперської політики».

❗️Найбільш суперечливою є частина ІІІ. Уже в її назві фіксується, що до неї включені населені пункти, назви яких лише гіпотетично можуть не відповідати нормам.

Саме до частини ІІІ переліків включені такі населені пункти, як Запоріжжя, чиї назви відповідають нормам української мови, але щодо яких укладачі переліків висловили припущення, що вони можуть стосуватися російської імперської політики.

До цієї частини включені й історичні назви, деякі з них відомі з XII–XIV століть.

Частина ІІІ переліків не містить рекомендацій щодо приведення назв у відповідність до стандартів мови. Натомість комісія запропонувала (не уточнено, кому саме) «обґрунтувати доцільність збереження поточної назви або запропонувати нову назву в установленому законодавством порядку».

Закон не уповноважує комісію визначати, чи стосуються назви російської імперської політики.

‼️Український інститут національної памʼяті закликає переглянути запропоновані переліки.
Що критично важливо при цьому врахувати?

Насамперед, закон не забороняє назви, які лише співзвучні з тими, на які поширюються передбачені законом обмеження. Це означає, що необхідно досліджувати походження назв, консультуватися з істориками, краєзнавцями перед тим, як включати їх до переліку на перейменування.

Не може застосовуватися «презумпція вини», коли громадам пропонується обґрунтувати доцільність збереження історичної назви населеного пункту.

Оптимальним вирішенням ситуації, що склалася, стало б цілковите вилучення з переліків частини ІІІ та перегляд частини ІІ відповідно до визначених законом повноважень комісії. УІНП зі свого боку готовий надавати необхідні роз’яснення та консультації.

«Стіну памʼяті» жертв російської окупації відкрили у Бучі 2 липня 2023 року.

Інсталяція з іменами місцевих жителів, які загинули внаслідок обстрілів, від тортур або були страчені російськими військовими під час окупації міста в лютому-березні 2022 року, розташована біля входу у центральний парк.

Меморіальна споруда складається з кількох стел, на кожній – таблички з викарбуваними іменами загиблих. Наразі меморіал містить 501 імʼя цивільних, яких удалося ідентифікувати.

Деякі таблички – без написів. За даними генерального прокурора Андрія Костіна, у Бучанському районі за 33 дні окупації російські військові скоїли понад 9 тисяч воєнних злочинів та вбили понад 1400 цивільних жителів, серед них – 37 дітей.

Російська армія ввійшла до Бучі 27 лютого 2022 року. Українські Збройні сили звільнили місто 31 березня. Після звільнення світ шокували відкриті факти масових убивств і катувань цивільного населення. Саме після визволення Київщини прозвучали перші заяви світових лідерів про геноцидний характер воєнних злочинів російської армії в Україні.

Фото: BBC News Україна

#меморіалізація

​​9 років тому, 5 липня 2014 року, українські воїни повернули під контроль України Краматорськ, Словʼянськ, Дружківку та Костянтинівку на Донеччині🇺🇦

У квітні 2014-го міста були окуповані бойовиками так званої ДНР за підтримки росіян. Після визволення від «русского мира» у міста поступово повернулося нормальне життя, допоки у 2022-му Росія не розвʼязала повномасштабну війну.

Завдяки стійкості, мужності й самовідданості українських Сил оборони російській армії за півтора роки так і не вдалося вийти на адміністративний кордон Донецької області. Хоча таке завдання Кремль, за інформацією українських спецслужб, ставив перед своєю армією після невдачі з «захопленням Києва за три дні», постійно зміщуючи дедлайни.

Відтак, ворог тероризує звільнені в 2014 році населені пункти постійними обстрілами. Їхні цивільні жителі з жахливою частотою стають жертвами ракетного терору росіян, які прицільно бʼють по цивільній інфраструктурі.

За даними Донецької обласної військової адміністрації на 5 липня 2023 року, від початку повномасштабної війни Росія вбила на Донеччині 1593-х та поранила 3796 цивільних. Це без урахування жертв у Маріуполі й Волновасі 😥

Нагадуємо про деякі найбільш кричущі воєнні злочини росіян.

Краматорськ

8 квітня 2022 року російська армія атакувала залізничний вокзал у місті керованою ракетою «Точка-У» з касетними боєприпасами. Цинічна атака по цивільному обʼєкту відбулася в розпал евакуації. На вокзалі було багато жінок та дітей. 61 цивільна людина загинула, ще 121 – отримала поранення.

27 червня 2023 року російська армія завдала удару ракетою «Іскандер» по центру міста, влучивши в піцерію «Ria Pizza», яку, крім місцевих жителів, часто відвідували іноземні журналісти й гуманітарні працівники. На момент удару ввечері заклад був заповненим. Жертвами стали 13 цивільних, серед них українська письменниця Вікторія Амеліна. Понад 60 отримали поранення. Згодом Служба безпеки України затримала коригувальника вогню по піцерії. За повідомленням СБУ, затриманий отримав завдання від російських кураторів зʼясувати, чи працює піцерія та зафіксувати наявність відвідувачів.

Словʼянськ

14 квітня 2023 року росіяни атакували місто сімома ракетами, з яких шість влучили у житловий сектор. Пошкодили 34 багатоповерхівки та 20 приватних будинків, а також інші цивільні обʼєкти. У результаті атаки щонайменше 11 людей загинули і понад 20 – поранені. Серед загиблих була дворічна дитина, яку не змогли врятувати після того, як витягли з-під завалів.

Сьогодні, згадуючи річницю визволення, вшановуємо також памʼять цивільних жертв російської воєнної агресії💔

Терор, який продовжує чинити російська армія, свідчить, що лише цілковита поразка «русского мира» та покарання воєнних злочинців може повернути стійкий мир і безпечне життя тим містам і селам, яким Росія принесла загибель, руйнацію і страждання.

#війна #вертаємосвоє #RussianWarAgainstUkraine #RUSSIAISATERRORIST #StopRussianTerror