Найсмачніше морозиво, натуральна ковбаса і порядок – таким малює життя в СРСР російська пропаганда. Молоді люди, які не застали совка, часом ведуться на це, особливо, якщо в родині хтось зі старших ностальгує за молодістю. Але яким, насправді, було життя в “країні рад”? Щоб уникнути звинувачень в необ’єктивності, для ілюстрації радянського сервісу розкажемо про те, яким його у 1980-х описувала радянська преса — читайте у рубриці #дваабзаци про радянський "сервіс"

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Сьогодні, 14 травня 1871, народився Василь Стефаник. Його доля, як і творчість, заслуговує на екранізацію. Як і визнання, особисте щастя теж довелося тяжко виборювати. Це вже в 1901 році Іван Франко писав про Стефаника: «Письменник, яким уже нині можемо повеличатися перед світом». Але на перші літературні спроби Стефаника важкий на характер Франко безапеляційно відрубав: «Напишіть хлопцеві, аби пера не брав до руки, бо він ніколи нічого не напише». Сам же Василь Семенович так казав про свою творчість: «Не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерти». Захоплювався Ніцше, Берґсоном і Шопенґауером. У 37 років був обраний послом до австро-угорського парламенту. Після розвалу імперії йому пропонували посаду Міністра господарчих справ в Уряді ЗУНР. Відмовився. Як відмовився згодом і від персональної урядової пенсії СРСР, коли дізнався про Голодомор. Після цього Андрей Шептицький призначив письменнику пенсію від УГКЦ.

Василя Стефаника любили жінки. Сама Соломія Крушельницька була в нього закохана. Ще б пак – це був елегантний перфекціоніст із модною еспаньйолкою. Із першою любов’ю, Євгенією Бачинською, не склалося. Далі були почуття до Євгенії Калитовської, але та вже була заміжня. Одружився письменник з її сестрою – Ольгою Габорак. Після 10 років подружнього життя Стефаник овдовів у 43 роки, переживши Ольгу на 22 роки. Із третьої сестрою Габораків Оленою жив уже як друг. Вона допомагала господарювати та виховувати дітей сестри.

#дваабзаци

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Нещодавно в Оратові на Вінниччині вулицю Ватутіна перейменували на честь Івана Богуна.

#дваабзаци #деколонізація

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Мережа бурхливо відреагувала на розмову українського журналіста Віталія Портникова і Юлії Латиніної. Розмірковуючи про імперії загалом, на початку дискусії "хороша росіянка" зверхньо відгукнулася про Османську імперію: “Імперії бувають різні…”🤦
Тож, читайте у #дваабзаци про РІЗНІ ІМПЕРІЇ ЛАТИНІНОЇ та чому вони насправді зовсім не різні😉

#БезІлюзій, #НіТоталітаризму #деколонізація

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци 📺

Син українського поета Павла Грабовського Борис змалку задивлявся в зоряне небо, його вабила наука й техніка. Однак винахіднику не пощастило народитися в Російській імперії (8 червня 1901 р.) та жити в СРСР, де його талант і неймовірний для свого часу винахід просто нікому було оцінити. Грабовський мріяв про передачу зображення на відстань – далекобачення, і це здавалося фантастикою. Та все ж, попри труднощі радянської дійсності, у 1928 році вченому таки вдалося продемонструвати свій винахід – телефот. Передавач працював із центрального корпусу Середньоазіатського округу зв’язку, а дивилися першу по суті телепередачу – на подвір’ї за 20 метрів. Згодом телефот передав зображення ташкентських вулиць. Екран був зеленого кольору, 12 сантиметрів у діаметрі.

Та, незважаючи на успіх, цей винахід не був потрібен в СРСР і його доцільність поставили під сумнів. Учений доживав віку в злиднях у Киргизстані, де за гроші, що назбиралися з передруку батькових віршів, купив будинок. Лише за 3 роки до смерті (у 1966 р.) Грабовський отримав листа з визнанням цінності свого винаходу від Державного комітету з радіоелектроніки СРСР. На зламі 1960/1970 поважні світові інституції визнали за Грабовським право телевізійного першовідкривача.

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Люди, які сумують за СРСР, здебільшого, сумують за дитинством або молодістю. Згадуючи теплі моменти життя, вони часом пов’язують власні приємні переживання і яскраві спогади з тією державою і часом, забуваючи, яким сірим життя було, насправді.
Читайте у #дваабзаци про сіру радянську моду

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Саботуючи декомунізацію, місцеві органи самоврядування часом вдаються до виправдання радянських діячів і повторення тез радянської пропаганди про видатні заслуги цих людей. Яскравий приклад – "педагог" Антон Макаренко.

#дваабзаци #деколонізація

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Декомунізаційне законодавство діє з 2015 року, але багатьом громадам забракло майже десятиліття, щоб його виконати. Органи місцевого самоврядування часом вдаються до абсурдних пояснень, щоб лиш залишити все, як є. Раніше ми писали про громаду на Житомирщині, де розказують байки про те, що вулиця Кошового, названа не на честь Олега Кошового, а на честь виборної козацької посади – кошового отамана. У селі Заброди на Рівненщині пішли ще далі... читайте тут👉 ВУЛИЦЯ ДЯДЬКА АРТЕМА

#дваабзаци #деколонізація

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци #деколонізація

⛓️Як і СРСР, Росія виправдовує агресивну імперську зовнішню політику… боротьбою з імперіалізмом. Радянський Союз витрачав шалені гроші на заколоти і війни по всьому світу, щоб поширити свій вплив. Народам Азії, Африки, Латинської Америки нібито допомагали звільнитися від “гніту імперіалістів”. Насправді ж, встановлювали криваві комуністичні режими, методи і практики яких мало чим відрізнялися від часів рабовласництва. По-іншому бути не могло, бо Союз скрізь створював “соціалістичні”, “народні”, “демократичні” республіки за своєю подобою. Життя в клоні СРСР означало зневагу до людської гідності, відсутність свободи і рабську працю.

⛓️Маркером ставлення до людини в “соціалістичному таборі” стала Чорнобильська катастрофа. Окрім радянських громадян, іноземці з комуністичних країн, які тоді перебували в Києві, – теж не цікавили ані московський уряд, ані власний. На відміну від західних держав, численні “соціалістичні” не евакуювали своїх людей. Ба’ більше, їх залучили до дармової роботи і цинічно використали в пропаганді. 6 червня 1986 року газета Київського університету опублікувала листи іноземних студентів, які в дуже схожих формувалюваннях критикували “антирадянську пропаганду” Заходу, повідомляли про “добровільну” безоплатну роботу на користь постраждалих, запевняючи, що в Києві цілком безпечно. “Минуло вже більше місяця від дня аварії. А ми, студенти університету, не вмерли, ніхто з нас не захворів, щодня ходимо на навчання”, – писав Раймондо де Карвало з Демократичної Республіки Сан-Томе і Принсіпі.

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци

Ковбаса “по 2.20” стала центральним об’єднавчим елементом “вати” на всьому пострадянському просторі. Це символ радянського економічного та гастрономічного дива. Палка “Лікарської” “по 2.20” виправдовує всі звірства комуністів, без неї неможливо уявити нинішню російську пропаганду, зав’язану на ностальгії за тоталітаризмом. Правда полягає в тому, що навіть такий простий продукт, як ковбаса, був важкодоступний для більшості громадян СРСР, не кажучи вже про щось більш дефіцитне або, не доведи Боже, імпортне. Зануритися в “безтурботне” радянське життя можна, почитавши тогочасну пресу, яка, однак, описувала мізерну частину проблем, з якими щодня зіштовхувалися люди. Ковбасі, наприклад, присвячена одна зі статей газети “Київський університет” за 1982 рік. Брєжнєв ще живий, “розвинений соціалізм” переживає свій золотий час.
Отже, одного квітневого дня 1982-го у магазин №115 Ленінського райгастрономторгу Києва завезли 86 кг ковбаси “Українська”, проте на прилавку вона не з’явилася. Газета пише, що “близько двох кілограмів цієї ковбаси було заховано під прилавком у бакалійному відділі, 28 кілограмів знайдено під купою порожньої тари, інша значна частина одержаного товару зникла безслідно”. Продавчиня зізналася, що “56 кілограмів ковбаси було реалізовано серед знайомих”. Це був так званий блат. Багато чого радянські люди не купували, а “діставали по блату”, часто доплачуючи зверху. Без блату ковбаси, як і багато іншого, для вас не було. Дефіцитний товар простим смертним “викидали”, тобто діставали з-під прилавка, коли заманеться продавцю. Сарафанне радіо швидко передавало інформацію, що десь “викинули”, наприклад, майонез або пальта. Люди полишали всі справи і, якщо встигали, – могли буквально вирвати собі товар. Вище описана ситуація в Києві, у провінції все було значно гірше. Ковбаса, справді, коштувала 2.20, але її треба було ще “дістати”. Варто пам’ятати цю ключову деталь радянської дійсності.

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци

Деморалізація противника – важливий елемент будь-якої війни. Знищуючи Варшаву артилерією, танками та авіацією у вересні 1939-го, Гітлер серед іншого мав на меті підірвати дух її захисників і показати іншим, що чекає на них у разі опору. Окрім бомб, на голови мешканців польської столиці сипалися пропагандистські листівки, які закликали варшав’ян здатися. Цю тактику нацисти згодом повторили і на Заході, зокрема в Британії. Її використовують і росіяни проти нас. Різниця полягає лише в технічному способі доставки повідомлень. У часи інтернету скидати папір з літака не треба – можна охопити значно більшу авдиторію, вкидаючи пропаганду в соцмережі.

Останнім часом ця пропаганда стала ефективнішою – мимоволі або свідомо їй допомагають українські блогери і блогерки. Днями Детектор медіа опублікував матеріал про підігравання інфлюенсерів ворожій пропаганді. Видання наводить приклади схожих публікацій із капітулянськими закликами, зокрема про те, що “…має бути інший шлях, хіба не видно, що ми с*ка не справляємся”. Приблизно такою була суть і німецьких листівок у польському небі 85 років тому. Однак меседжі блогерів небезпечніші, бо їх поширюють ті, кому аудиторія довіряє. Поширюючи “аналітику” від людей, котрі далекі від політики, військової справи та економіки, але вміють харизматично “рубанути правду”, – це допомога росіянам. Це все одно, що розносити сусідам і друзям скинуті з неба ворожі листівки, тільки в кілька разів ефективніше.

Читайте більше про медіаграмотність у дваабзаци на сайті
👇
Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

В одному з попередніх матеріалів ми писали про “ковбасу по 2.20” в СРСР. Ця гастрономічна тема неабияк зацікавила вас, тож сьогодні продовжимо її розповіддю про м’ясо. Допоможе нам, як завжди, радянська преса. Відомо, що там публікували лише жорстко відцензуровані статті. Якщо в газеті писали про якусь проблему, то навряд чи говорили всю правду, показували лише вершину айсберга, вживаючи слова та фрази, на зразок “перегини на місцях”, “деякі недоліки” тощо.

У вересні 1986 року газета “Молодь Україні” написала про суд над чоловіками, які перепродавали м’ясо в Києві. Купували в гастрономах за 1.9 крб, а продавали в “Кооператорі” на Бессарабці вже за 4.10 крб. Попри боротьбу з “нетрудовими доходами” і “спекуляцією”, тіньова економіка процвітала, і це лише невелика ілюстрація невідповідності офіційних цін фактичним у СРСР. На пальті був цінник з умовними 70 крб, але треба було дати зверху продавцю, щоб він продав його саме вам. У згаданій статті привертає увагу ще й історія викриття та затримання “спекулянтів”. Міліціонер звернув увагу на громадянина, який ішов із важкою сумкою і простежив за ним, з’ясувавши потім, що в сумці м’ясо. Вдумайтеся: сама наявність тяжкої торби вже викликала підозру. Чи можна вигадати більш переконливий доказ злиднів у країні “розвиненого соціалізму”?

Джерело:
Ф. Ружицький, народний суддя, В. Ширяєва, Н. Козак, народні засідателі Ленінського районного нарсуду м. Києва. М’ясники. Молодь України. 1986. 7 вересня, №172 (15505), С. 2.

#дваабзаци

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци

Наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Єжова № 00447 про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів від 30 липня 1937 р. став початком великого терору. У його основу лягла сталінська ідея загальнодержавної чистки від «ворогів народу». Пропонувалася концепція дворівневого покарання – розстрілу та каторги, – які мали присуджувати трійки. Квоти на два види покарання санкціонувалися центром, натомість на місцях почалося «стаханівське» змагання на перевиконання норми. Наприклад, в Україні та Молдовській АСРР з 1 січня до 1 серпня 1938 р. у табори відправили 830 осіб, а 36 393 отримали смертний вирок. За одними з підрахунків, загалом у СРСР жертвами наказу 00477 стали від 800 000 до 820 000 людей, з них близько половини розстріляно, а решту відправлено в ГУЛАГ.

Ця одна з найчорніших сторінок сталінізму будується на антидемократичному понятті презумпції вини. Люди можуть бути сто разів невинуватими, але якщо з центру спущена норма на кількість покараних, то їх треба знайти. А якщо на це накласти ще бажання вислужитися перед центром, то масштаб трагедії суттєво зростає. Єжовщина тривала із серпня 1937 року до листопада 1938-го, однак травма зводиться не тільки до колосальної кількості жертв. По-перше, скомпрометовано саме поняття правосуддя, по-друге, посіяний тотальний страх (винуватим може стати кожен), по-третє, пошук внутрішніх ворогів перетворився на параною і почав стосуватися абсолютно всіх – від двірника до члена Політбюро.

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци #деколонізація

Співачку Христину Соловій судитимуть за ненормативну лексику на адресу старої назви міста Чорноморськ – Іллічівськ. Під час фестивалю “Виделкаfest” вона зі сцени сказала “х@йня повна”, маючи на увазі комуністичну назву. Пізніше кілька місцевих мешканців написали заяву в поліцію за порушення громадського порядку та використання ненормативної лексики в публічних місцях. Перед цим до організаторів фестивалю підходили депутати міської ради, які говорили, що фестиваль "ображає жителів Іллічівська".

Прикметно, що на 11 році війни з Росією місцеві депутати продовжують використовувати комуністичну назву, демонструючи зневагу до законів України і відчуваючи цілковиту безкарність. Десятиліттями їх не турбувало те, що місто названо на честь воєнного злочинця Леніна (Володимир Ілліч Ленін), який втопив Україну у крові і на 70 років зробив з неї полігон для експериментів над людьми. Якщо Христину Соловій треба судити за “х@йню” на адресу Леніна, то колишнього виконувача обов’язків міністра закордонних справ Андрія Дещицю треба було судити за “х@йло” на адресу Путіна. Відчуваєте рівень абсурду? Ця ситуація показує, наскільки вільно і безкарно п’ята колона досі почувається в Україні. Та нам своє робити. Бажаємо всім свідомим українцям витримки, бо хто, як не ти, спалить колоніальні мости?

Читайте більше про деколонізацію та перейменування на сайті.

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Читайте у #дваабзаци про деколонізацію ЯК В СРСР ЛЯКАЛИ ЗАХІДНОЮ МУЗИКОЮ

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Нещодавно ми писали про те, як радянська пропаганда лякала своїх громадян західною музикою.
Сьогодні поговоримо про закордонну музику, яку в СРСР слухати було можна. Наприклад, гурт «ABBA»🤔
👇
ABBA І РАДЯНСЬКА ПРОПАГАНДА

#дваабзаци #деколонізація

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци

16 серпня 1884 року на Чернігівщині народився Ісаак Мазепа – український громадський і політичний діяч. Навчався в Петербурзі, працював у Катеринославському земстві (сучасний Дніпро), був одним із лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії. У часи УНР був міністром внутрішніх справ, прем’єр-міністром (серпень 1919 – травень 1920), міністром земельних справ (травень – червень 1920). На еміграції з 1948 по 1951 очолював уряд УНР в екзилі.

У вересні 1948 року він склав меморандум до генсека ООН, у якому описував реальний стан України під радянською владою, зустрічався з Вінстоном Черчиллем, добивався, щоб українці мали своє представництво у майбутній Раді Європи, намагався налагодити співпрацю між українськими православними та греко-католиками, виступив свідком на процесі у справі вбивства Симона Петлюри, вів активну діяльність, а тому за ним стежила радянська розвідка (про що свідчать архівні документи). Помер у 1952 році.

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Радянський Союз вдавав із себе високоморальну країну, але які насправді були їх радянські сімейні цінності👈читайте у #дваабзаци на сайті.

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

#дваабзаци #деколонізація

Читайте про шаги, замість копійок та голосуйте під цим дописом чи підтримуєте ви цю ініціативу? 🤔
так -👍 , ні - 👎

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ

Публічне цькування було одним із важливих інструментів контролю над суспільством у СРСР. Боятися осуду інших вчили змалку, а сам осуд вправно спрямовували проти “неправильних” за допомогою пропаганди… Читати #дваабзаци далі👉Що скажуть люди?

Підписатися «ОбираєшТи!»
сайт | FB | telegram | УКМЦ