Ефективність навчання (частина 2)
(перша частина тут)
⚡️ Турбо-варіант — коли в групі є люди різного рівня досвіду. У випадку дітей зазвичай це значить різного віку, типу старші більш досвідчені. Це не обов‘язково саме так — мій племінник п‘яти років грає на барабанах краще не тільки за мого сина, а й за мене. Або якось ходив з друзями на вейк-борд, і їх дев‘ятирічний на той момент син катався краще за всіх.
В університеті на деяких курсах через недостатню кількість обладнання емулювався різний рівень досвіду — минулого разу ми робили другу лабораторну, хтось — третю, інші — четверту. Наступного разу ротація, і можна піти спитати у тих, хто вже робив цей номер — все зрозуміліше і економиться купа часу.
Бо людина, яка чомусь тільки-тільки навчилась, може пояснити незрозумілі моменти набагато швидше, ніж та, хто вміє це робити вже десятки років.
Коли я у магістратурі допомагав проводити ці лаби, молодші студенти не здогадувались, що можна так зробити, поки я їм не підказав. Намагались кожного разу лобом пробивати. Звичайно, що далеко не на всіх факультетах і спеціальностях взагалі є такі лаби, і багато у кого майже все було самостійно. Прикро!
Тут ще варто згадати про ефект «поки пояснював — сам зрозумів». Люди з більшим досвідом теж навчаються під час навчання інших.
✨ Гіпер-варіант — на додачу ще є тренер або ментор, які можуть надати якісний зворотній зв‘язок. Ідеально, якщо вони ще й розуміють навіщо це все взагалі.
За допомоги вчасного зворотнього зв‘язку мій син навчився готувати манку за 15-20 хвилин.
Написав це все і задумався, що чомусь описане набагато більше схоже на спорт чи на опанування музичного інструменту, ніж на школу. Чому?
Три серйозні причини, які мені спадають на думку:
🔴 Легкість вимірювання результату та швидкість зворотнього зв‘язку.
🔴 Жорсткість побудованої системи в кожній країні та складність експериментів.
🔴 По 30-40 дітей на одного вчителя.
По першому пункту зі спортом все просто — ходиш на бокс, значить хочеш навчитись боксувати. Більшу штангу жмеш — правильно тренуєшся. Перемагаєш в шахматах все частіше — значить дійсно гарно навчився боксувати!
А як зі школою? А школу фактично міряють тільки внутрішніми шкільними метриками. Середня оцінка учнів в школі, середній бал по ЗНО, може кількість медалістів — це все. Як це все співвідноситься з реальним світом, до якого нібито готує школа? Там є якась кореляція, але вона зовсім невелика.
По другому пункту — люди, занурені в спорт, кажуть що в багатьох видах спорту в Україні теж є зацементована радянська структура, яку теж дуже складно змінювати.
По третьому теж все очевидно. Який там персональний та вчасний зворотній зв‘язок, коли їх тут сорок? Я уявив собі, якби в мене було сорок безпосередніх підлеглих. Та тут же треба додаткову ланку менеджменту додавати!
Але ми чомусь навчились навіть у школі, яка зроблена як заведено, а не як краще. А якщо зробити, як краще? Це ж скільки часу можна зекономити — навчитись більшому і швидше, ще й в процесі отримати набагато більше фану.
—————————
Частини: перша, друга
(перша частина тут)
⚡️ Турбо-варіант — коли в групі є люди різного рівня досвіду. У випадку дітей зазвичай це значить різного віку, типу старші більш досвідчені. Це не обов‘язково саме так — мій племінник п‘яти років грає на барабанах краще не тільки за мого сина, а й за мене. Або якось ходив з друзями на вейк-борд, і їх дев‘ятирічний на той момент син катався краще за всіх.
В університеті на деяких курсах через недостатню кількість обладнання емулювався різний рівень досвіду — минулого разу ми робили другу лабораторну, хтось — третю, інші — четверту. Наступного разу ротація, і можна піти спитати у тих, хто вже робив цей номер — все зрозуміліше і економиться купа часу.
Бо людина, яка чомусь тільки-тільки навчилась, може пояснити незрозумілі моменти набагато швидше, ніж та, хто вміє це робити вже десятки років.
Коли я у магістратурі допомагав проводити ці лаби, молодші студенти не здогадувались, що можна так зробити, поки я їм не підказав. Намагались кожного разу лобом пробивати. Звичайно, що далеко не на всіх факультетах і спеціальностях взагалі є такі лаби, і багато у кого майже все було самостійно. Прикро!
Тут ще варто згадати про ефект «поки пояснював — сам зрозумів». Люди з більшим досвідом теж навчаються під час навчання інших.
✨ Гіпер-варіант — на додачу ще є тренер або ментор, які можуть надати якісний зворотній зв‘язок. Ідеально, якщо вони ще й розуміють навіщо це все взагалі.
За допомоги вчасного зворотнього зв‘язку мій син навчився готувати манку за 15-20 хвилин.
Написав це все і задумався, що чомусь описане набагато більше схоже на спорт чи на опанування музичного інструменту, ніж на школу. Чому?
Три серйозні причини, які мені спадають на думку:
🔴 Легкість вимірювання результату та швидкість зворотнього зв‘язку.
🔴 Жорсткість побудованої системи в кожній країні та складність експериментів.
🔴 По 30-40 дітей на одного вчителя.
По першому пункту зі спортом все просто — ходиш на бокс, значить хочеш навчитись боксувати. Більшу штангу жмеш — правильно тренуєшся. Перемагаєш в шахматах все частіше — значить дійсно гарно навчився боксувати!
А як зі школою? А школу фактично міряють тільки внутрішніми шкільними метриками. Середня оцінка учнів в школі, середній бал по ЗНО, може кількість медалістів — це все. Як це все співвідноситься з реальним світом, до якого нібито готує школа? Там є якась кореляція, але вона зовсім невелика.
По другому пункту — люди, занурені в спорт, кажуть що в багатьох видах спорту в Україні теж є зацементована радянська структура, яку теж дуже складно змінювати.
По третьому теж все очевидно. Який там персональний та вчасний зворотній зв‘язок, коли їх тут сорок? Я уявив собі, якби в мене було сорок безпосередніх підлеглих. Та тут же треба додаткову ланку менеджменту додавати!
Але ми чомусь навчились навіть у школі, яка зроблена як заведено, а не як краще. А якщо зробити, як краще? Це ж скільки часу можна зекономити — навчитись більшому і швидше, ще й в процесі отримати набагато більше фану.
—————————
Частини: перша, друга
Сила історій
Один з найкорисніших прийомів для зміни поведінки людей — розповідати їм історії. Інструкції, статистика — фігня, люди так не думають.
Я завжди намагаюсь пам‘ятати, що діти — це теж люди, і поводитися з ними відповідно. Просто в них ще мало досвіду.
Один зі способів ефективного збагачення досвіду — через історії (слухати, читати книги, дивитись фільми, тощо). Краще працює, якщо історія без моралі. А якщо мова про складні питання — то щоб вона була розказана ніби не для дитини, а «просто підслухана».
Десь півтори роки тому син завів собі звичку змінювати своє рішення в будь-який момент. Обґрунтовував це тим, що в минулий раз він пожартував, і тому влаштовував істерику, що тепер не так, як він зараз хоче.
Дратувало нас із дружиною це неймовірно.
— Хочеш на сніданок кашу, сир чи яєшню з помідорами?
— Яєшню!
Приготував, розклав по тарілкам, всіх погукав, приходить:
— Я пожартував, я хочу кашу.
😫 😤 🤬
Ми робили спроби якимось чином припинити таку поведінку, але це не дуже вдавалося. Не пам‘ятаю точно, скільки в днях чи тижнях це продовжувалось, — значно довше, ніж хотілося б, — і таких моментів ставало дедалі більше.
Врешті решт, перед сном розповів йому байку, як пастушок кричав «Вовки!», а потім його з‘їли. Історія його неймовірно вразила, я навіть не очікував. Намагався знайти рішення:
— А ворота там були?
— А паркан був?
— Потрібно йому було спочатку кричати «Це жарт!»
Ще пару разів за звичкою так «жартував», а потім зовсім припинилось.
Звісно, що більшість історій направлені на перспективу, а не на безпосередню зміну поведінки прямо зараз.
Досі пам‘ятаю, як більше двадцяти років тому мама нишком розповідала папі, як їх інститутський однокурсник спився.
Оповіді – це дуже потужний інструмент. Тому я обережно обираю книги, які ми з сином читаємо (або він сам). Більшість казок — треш, московитські — потрійний треш. Там моделі поведінки «полежав на печі тридцять років і тут на його благодать звалилася».
Звісно, що те, як розповідь діє, в значній мірі залежить від слухача. Думки в голові аудиторії можуть кардинально змінювати реакцію, і буде зовсім не той ефект, на який розраховує автор чи оповідач. Я цього року прочитав половину «Піднятої цілини» Шолохова, і мені хотілося половину діючих осіб розвісити по гілляках.
Якби автор прагнув довести до читача саме це, то його самого хутко б розстріляли. Отож, варто звертати увагу не тільки на мету розповіді, а на реакції.
Один з найкорисніших прийомів для зміни поведінки людей — розповідати їм історії. Інструкції, статистика — фігня, люди так не думають.
Я завжди намагаюсь пам‘ятати, що діти — це теж люди, і поводитися з ними відповідно. Просто в них ще мало досвіду.
Один зі способів ефективного збагачення досвіду — через історії (слухати, читати книги, дивитись фільми, тощо). Краще працює, якщо історія без моралі. А якщо мова про складні питання — то щоб вона була розказана ніби не для дитини, а «просто підслухана».
Десь півтори роки тому син завів собі звичку змінювати своє рішення в будь-який момент. Обґрунтовував це тим, що в минулий раз він пожартував, і тому влаштовував істерику, що тепер не так, як він зараз хоче.
Дратувало нас із дружиною це неймовірно.
— Хочеш на сніданок кашу, сир чи яєшню з помідорами?
— Яєшню!
Приготував, розклав по тарілкам, всіх погукав, приходить:
— Я пожартував, я хочу кашу.
😫 😤 🤬
Ми робили спроби якимось чином припинити таку поведінку, але це не дуже вдавалося. Не пам‘ятаю точно, скільки в днях чи тижнях це продовжувалось, — значно довше, ніж хотілося б, — і таких моментів ставало дедалі більше.
Врешті решт, перед сном розповів йому байку, як пастушок кричав «Вовки!», а потім його з‘їли. Історія його неймовірно вразила, я навіть не очікував. Намагався знайти рішення:
— А ворота там були?
— А паркан був?
— Потрібно йому було спочатку кричати «Це жарт!»
Ще пару разів за звичкою так «жартував», а потім зовсім припинилось.
Звісно, що більшість історій направлені на перспективу, а не на безпосередню зміну поведінки прямо зараз.
Досі пам‘ятаю, як більше двадцяти років тому мама нишком розповідала папі, як їх інститутський однокурсник спився.
Оповіді – це дуже потужний інструмент. Тому я обережно обираю книги, які ми з сином читаємо (або він сам). Більшість казок — треш, московитські — потрійний треш. Там моделі поведінки «полежав на печі тридцять років і тут на його благодать звалилася».
Звісно, що те, як розповідь діє, в значній мірі залежить від слухача. Думки в голові аудиторії можуть кардинально змінювати реакцію, і буде зовсім не той ефект, на який розраховує автор чи оповідач. Я цього року прочитав половину «Піднятої цілини» Шолохова, і мені хотілося половину діючих осіб розвісити по гілляках.
Якби автор прагнув довести до читача саме це, то його самого хутко б розстріляли. Отож, варто звертати увагу не тільки на мету розповіді, а на реакції.
Gamification
Майже завжди, коли пишуть про гейміфікацію в школі, то говорять щось на кшталт «давайте заробляти очки, а хто набрав більше, той молодець». Але це не гейміфікація — це очковізація.
Бо це фактично ті самі оцінки, бо це теж зовнішня мотивація, і результат відповідний.
Правильні ігри — це як мистецтво. Вигадуємо якісь штучні обмеження, і намагаємось щось зробити в рамках цих обмежень. Ставити за це якісь оцінки не просто не обов‘язково, це може бути шкідливо! Хоча має сенс надавати якийсь зворотній зв‘язок.
Як приклад — ми з сином інколи граємо в гру «намалюй коло». Треба намалювати коло (квадрат, трикутник), а потім його розвинути у щось. У яєшню, кита, кота, сковороду, Юпітер, будівлю — на що фантазії вистачить. Без цього малюються майже лише морди, а з цією грою - всіляке різноманіття.
Звичайно, що придумувати такі ігри — це теж немалий запас креативності потрібен. І в деяких сферах це простіше — малювання, написання творів, історія; а в деяких трохи складніше — математика, фізика.
Якщо вже фантазії нема взагалі, то грою можуть бути навіть «випадкові» помилки під час лекції.
Зараз поміркував трохи, і виходить так, що в математиці ігри — це і є суть математики. Знайти якийсь хитрий спосіб не пробивати стіну лобом, а обійти її, щоб вирішити задачу, не прикладаючи надто багато зусиль.
Я коли Борису щось розповідаю про математику, то можу сказати щось на кшталт «а який є хитрий спосіб це дізнатись?»
Наприклад, не рахувати в стовпчик 7 в четвертій степені, або 49 в квадраті, а просто від 2500 відняти 99. Геометрія, тригонометрія, алгебра — там це усюди. У Фейнмана, доречі, багато такого згадано.
Написав це, і відразу почали лізти в голову різні моменти, які в школі та універі використовував. Здебільшого це не вчитель організовував, а «воно само» відбувалося. Хоча деякі з вчителів не просто не організовували фан, а прямо вбивали його.
Тож найкращий варіант — це не сподіватись на вчителів, а передати своїм дітям вміння робити гру з будь-чого.
Майже завжди, коли пишуть про гейміфікацію в школі, то говорять щось на кшталт «давайте заробляти очки, а хто набрав більше, той молодець». Але це не гейміфікація — це очковізація.
Бо це фактично ті самі оцінки, бо це теж зовнішня мотивація, і результат відповідний.
Правильні ігри — це як мистецтво. Вигадуємо якісь штучні обмеження, і намагаємось щось зробити в рамках цих обмежень. Ставити за це якісь оцінки не просто не обов‘язково, це може бути шкідливо! Хоча має сенс надавати якийсь зворотній зв‘язок.
Як приклад — ми з сином інколи граємо в гру «намалюй коло». Треба намалювати коло (квадрат, трикутник), а потім його розвинути у щось. У яєшню, кита, кота, сковороду, Юпітер, будівлю — на що фантазії вистачить. Без цього малюються майже лише морди, а з цією грою - всіляке різноманіття.
Звичайно, що придумувати такі ігри — це теж немалий запас креативності потрібен. І в деяких сферах це простіше — малювання, написання творів, історія; а в деяких трохи складніше — математика, фізика.
Якщо вже фантазії нема взагалі, то грою можуть бути навіть «випадкові» помилки під час лекції.
Зараз поміркував трохи, і виходить так, що в математиці ігри — це і є суть математики. Знайти якийсь хитрий спосіб не пробивати стіну лобом, а обійти її, щоб вирішити задачу, не прикладаючи надто багато зусиль.
Я коли Борису щось розповідаю про математику, то можу сказати щось на кшталт «а який є хитрий спосіб це дізнатись?»
Наприклад, не рахувати в стовпчик 7 в четвертій степені, або 49 в квадраті, а просто від 2500 відняти 99. Геометрія, тригонометрія, алгебра — там це усюди. У Фейнмана, доречі, багато такого згадано.
Написав це, і відразу почали лізти в голову різні моменти, які в школі та універі використовував. Здебільшого це не вчитель організовував, а «воно само» відбувалося. Хоча деякі з вчителів не просто не організовували фан, а прямо вбивали його.
Тож найкращий варіант — це не сподіватись на вчителів, а передати своїм дітям вміння робити гру з будь-чого.
Нерівність
В Каліфорнії відміняють алгебру та програми для обдарованих дітей в школі, мотивуючи це тим, що це призводить до більшої нерівності.
Інші пропонують відмінити відміняторів. Так мені твітер розповів.
Звичайно, що там емоції з усіх сторін бурлять, а що саме вони роблять? Знайшов таке: it pushes Algebra 1 back to 9th grade, de-emphasizes calculus, and applies social justice principles to math lessons. Тобто, їм почнуть розповідати про змінні в 14-15 років, на похідні та інтеграли (calculus - диференційне числення) більше заб'ють. Яка може бути соціальна справедливість в уроках з математики я взагалі погано собі уявляю. Звучить якось непереконливо.
В Сан-Франциско ці зміни відбулись в 2014-му, тобто вже є якісь дані з цього приводу. Зацікавлені люди пишуть, що більшість даних не публікують навіть за запитом, що опесередковано нам говорить про те, що там насправді не все гарно.
Чому саме математику відміняють для зменшення нерівності? Бо, на відміну від літератури та історії, де провисання у шостому класі ніяк не впливають на успіхи в десятому, провисання по базовим речам в математиці знищують будь-які шанси зрозуміти наступні речі. Тому, якщо математику викладати менше і простіше — буде менше двійок, і менше соціальної нерівності ¯\(ツ)/¯
Але! Математика — це брама на шляху до STEM освіти, де гарно платять. Навіть якщо при роботі за фахом похідні з інтегралами не будуть потрібні, для вступу в універ математика все одно потрібна, бо ніхто не знає, яким чином краще можна відбирати абітурієнтів в масштабах країни. (Я теж не знаю, як краще. Якщо у вас є думки з цього приводу — напишіть в коментах або мені.)
Тому відміна математики нібито призведе до зменшення нерівності за рахунок того, що більш здібні діти просто досягнуть меншого.
Звичайно, що там далеко не вся справа виключно в здібностях. Однаково здібним дітям з дуже бідних сімей математика складніше дається. Бо може вони недоїдають, може їх п‘яна мамка лупцює й воно боїться. Їм тато не пояснить, як краще вирішувати лінійне рівняння, бо його вже п‘ять років ніхто не бачив.
А в більш освічених та заможних сім'ях краще знають, як працює світ і що потрібно для вступу у вуз, тому зможуть організувати своїм дітям якісь додаткові курси, тощо. Вийде так, що за рахунок відміни математики нерівність тільки збільшиться? Причому шляхом відрізання ніг комусь.
Нерівність чи її збільшення — це не погано саме по собі, якщо це не результат zero-sum games, звичайно. Тобто, якщо хтось захопив владу й краде гроші десятками мільярдів — це погана нерівність. Якщо хтось розробить, наприклад, дешевий спосіб отримання електроенергії із термоядерного синтезу і набудує тисячі електростанцій, заробивши при цьому сотні мільярдів — це гарна нерівність.
В освіті не треба зменшувати нерівність, зравнюючи усіх. Майже навпаки — треба робити різноманітні штуки більш доступними широкому колу людей. І в цьому немало допомагає інтернет та unbundling.
В Каліфорнії відміняють алгебру та програми для обдарованих дітей в школі, мотивуючи це тим, що це призводить до більшої нерівності.
Інші пропонують відмінити відміняторів. Так мені твітер розповів.
Звичайно, що там емоції з усіх сторін бурлять, а що саме вони роблять? Знайшов таке: it pushes Algebra 1 back to 9th grade, de-emphasizes calculus, and applies social justice principles to math lessons. Тобто, їм почнуть розповідати про змінні в 14-15 років, на похідні та інтеграли (calculus - диференційне числення) більше заб'ють. Яка може бути соціальна справедливість в уроках з математики я взагалі погано собі уявляю. Звучить якось непереконливо.
В Сан-Франциско ці зміни відбулись в 2014-му, тобто вже є якісь дані з цього приводу. Зацікавлені люди пишуть, що більшість даних не публікують навіть за запитом, що опесередковано нам говорить про те, що там насправді не все гарно.
Чому саме математику відміняють для зменшення нерівності? Бо, на відміну від літератури та історії, де провисання у шостому класі ніяк не впливають на успіхи в десятому, провисання по базовим речам в математиці знищують будь-які шанси зрозуміти наступні речі. Тому, якщо математику викладати менше і простіше — буде менше двійок, і менше соціальної нерівності ¯\(ツ)/¯
Але! Математика — це брама на шляху до STEM освіти, де гарно платять. Навіть якщо при роботі за фахом похідні з інтегралами не будуть потрібні, для вступу в універ математика все одно потрібна, бо ніхто не знає, яким чином краще можна відбирати абітурієнтів в масштабах країни. (Я теж не знаю, як краще. Якщо у вас є думки з цього приводу — напишіть в коментах або мені.)
Тому відміна математики нібито призведе до зменшення нерівності за рахунок того, що більш здібні діти просто досягнуть меншого.
Звичайно, що там далеко не вся справа виключно в здібностях. Однаково здібним дітям з дуже бідних сімей математика складніше дається. Бо може вони недоїдають, може їх п‘яна мамка лупцює й воно боїться. Їм тато не пояснить, як краще вирішувати лінійне рівняння, бо його вже п‘ять років ніхто не бачив.
А в більш освічених та заможних сім'ях краще знають, як працює світ і що потрібно для вступу у вуз, тому зможуть організувати своїм дітям якісь додаткові курси, тощо. Вийде так, що за рахунок відміни математики нерівність тільки збільшиться? Причому шляхом відрізання ніг комусь.
Нерівність чи її збільшення — це не погано саме по собі, якщо це не результат zero-sum games, звичайно. Тобто, якщо хтось захопив владу й краде гроші десятками мільярдів — це погана нерівність. Якщо хтось розробить, наприклад, дешевий спосіб отримання електроенергії із термоядерного синтезу і набудує тисячі електростанцій, заробивши при цьому сотні мільярдів — це гарна нерівність.
В освіті не треба зменшувати нерівність, зравнюючи усіх. Майже навпаки — треба робити різноманітні штуки більш доступними широкому колу людей. І в цьому немало допомагає інтернет та unbundling.
Моделювання світу
Краще вчити дітей як думати, а не що думати. Бо «що» змінюється набагато швидше, ніж як.
Якось читав історію про мужика з племен Нової Гвінеї (книга Guns, Germs and Steel), який з кам‘яного віку потрапив у двадцяте сторіччя і зробив собі плантацію кави. Звичайно, що далеко не всі аборигени та племена легко підлаштувались під прихід сучасної цивілізації… Меншість.
А зараз увесь світ майже як ті аборигени. Все швидко змінюється і якісь статичні факти та вміння стають все менш цінними.
Тому важливо розвивати не стільки запам'ятовування, скільки навички аналізу та стратегічного мислення.
При прочитанні нового факту — його оцінити, як він співвідноситься з раніше відомими речами, чи це не маячня якась?
При зтиканні з чимось невідомим — намагатись це зрозуміти. Як могло статись, що все саме так? Чи могли бути інші причини? Як воно пов‘язано з іншими фактами?
Маленькі діти зазвичай класно володіють вмінням моделювати світ, постійно запитуючи «а чому?». Може це вміння й саме частково притупляється, бо світ вже стає більш знайомий та зрозумілий, але значною мірою його відбивають і батьки «тому що я так сказав», і шкільна освіта, яка більшістю спрямована на запам‘ятовування і повторення фактів.
Як цьому навчати? По-перше, звичайно, не ламати те що працює — відповідати на усі питання, бажано не терпляче, а з ентузіазмом.
По-друге, можна показувати на прикладі — пояснювати свій хід думок. А ще ставити додаткові запитання, що стимулюють хід думок — сократівський метод.
По-третє, існують додаткові інструменти мислення, які людство винайшло за тисячоліття, і їх теж корисно опанувати. Теорія ймовірності, ментальні моделі (мережевий ефект, трагедія спільного, тощо), системне мислення (дочитую суперову книжку з цього приводу, наступний пост про це), написання есе.
Це одна з глобальних цілей освіти (номер два).
Краще вчити дітей як думати, а не що думати. Бо «що» змінюється набагато швидше, ніж як.
Якось читав історію про мужика з племен Нової Гвінеї (книга Guns, Germs and Steel), який з кам‘яного віку потрапив у двадцяте сторіччя і зробив собі плантацію кави. Звичайно, що далеко не всі аборигени та племена легко підлаштувались під прихід сучасної цивілізації… Меншість.
А зараз увесь світ майже як ті аборигени. Все швидко змінюється і якісь статичні факти та вміння стають все менш цінними.
Тому важливо розвивати не стільки запам'ятовування, скільки навички аналізу та стратегічного мислення.
При прочитанні нового факту — його оцінити, як він співвідноситься з раніше відомими речами, чи це не маячня якась?
При зтиканні з чимось невідомим — намагатись це зрозуміти. Як могло статись, що все саме так? Чи могли бути інші причини? Як воно пов‘язано з іншими фактами?
Маленькі діти зазвичай класно володіють вмінням моделювати світ, постійно запитуючи «а чому?». Може це вміння й саме частково притупляється, бо світ вже стає більш знайомий та зрозумілий, але значною мірою його відбивають і батьки «тому що я так сказав», і шкільна освіта, яка більшістю спрямована на запам‘ятовування і повторення фактів.
Як цьому навчати? По-перше, звичайно, не ламати те що працює — відповідати на усі питання, бажано не терпляче, а з ентузіазмом.
По-друге, можна показувати на прикладі — пояснювати свій хід думок. А ще ставити додаткові запитання, що стимулюють хід думок — сократівський метод.
По-третє, існують додаткові інструменти мислення, які людство винайшло за тисячоліття, і їх теж корисно опанувати. Теорія ймовірності, ментальні моделі (мережевий ефект, трагедія спільного, тощо), системне мислення (дочитую суперову книжку з цього приводу, наступний пост про це), написання есе.
Це одна з глобальних цілей освіти (номер два).
Системне мислення
Зазвичай, коли траплялись дописи про теорію систем, автори полюбляли нагнати вуду, вжити купу складних термінів, стати в позицію "дивіться, який я супер-розумний" і нічого в кінці кінців не сказати.
Нещодавно прочитав рекомендацію про книгу Thinking in Systems із припискою «no bullshit пояснення, крута книга». Я вже майже дочитав (вона коротка, але читається повільно), і зараз спробую коротко пояснити у чому цімес.
Авторка пише, що система — це якийсь запас ресурсу, ввід та вивід. Наприклад, басейн, в який ллється і з якого витікає вода. Скоріш за все, в системі є зворотній зв‘язок (або кілька), який намагається тримати систему в певному стані (і працює з затримкою).
Зазвичай системи прагнуть до якогось стабільного стану. Але це не завжди вдається, бо в результаті такого начебто простого дизайну може виникати складна та несподівана поведінка — наприклад, значні циклічні коливання. Коли хочеш накрутити в душі належну температуру, а виходить то гаряча вода, то холодна, то гаряча, то холодна.
В якості системи можна розглядати багато дуже різноманітних речей — басейн, товар на полицях, якість життя, кількість риби в океані, ліс, тощо. Звичайно, що системи можуть між собою взаємодіяти та складатись в більші системи. Кожна клітина — система, кожен орган - система клітин, організм — система органів, тощо.
В деяких системах може виникати залежність (addiction). Якщо якість життя в цілому погана, бо мало що поповнює запас відчуття "мені класно", і багато що його витрачає, то є спокуса його поповнити вживанням субстанцій. А причина не в самих субстанціях в першу чергу, а в поганій якості життя. Натякає, що лікувати залежність треба покращенням якості життя, сильними соціальними зв'язками, а не боротьбою із субстанціями.
У лісах час від часу виникають пожежі, під час яких вигорає підлісок. Якщо всі пожежі гасити, то підлісок накопичується, і за десятки років палива стає настільки багато, що загасити пожежі стає все складніше. А не гасити їх не можна, бо населення волає «ліс горить, звірі горять, мій дім горить, ааааа!» Альтернативний варіант — чистити ліс, вирубувати підлісок, прибирати сухі дерева, але тоді населення волає «ліс вирубують і нищать!» — результатом є залежність системи від пожежогасіння. І відмовитись не виходить, і стан системи все сильніше погіршується. Чисто наркотики.
Так само взаємодією систем із зворотнім зв‘язком пояснює, як працює трагедія спільного. Одна система — запаси спільного ресурсу (пасовисько, риба, чиста вода чи повітря), що поповнюється, інша система — експлуатує першу, де в якості запасу можна розглядати капітальні інвестиції (кількість овець, риболовецьких суден, тощо). В залежності від коефіцієнтів та затримок у різних ланках зворотнього зв‘язку, може сам собою знайтись баланс, або утворитись багаторічні коливання. Або спільний ресурс знищать, і всі прибутки теж знищаться, а замість них залишаться Олешківські піски.
Авторка ще дає рекомендації, як на системи можна впливати. Які методи менш ефективні (кроваті переставити), які більш ефективні (персонал змінити), які ще більш ефективні (змінити структуру заохочень). Чому саме так.
Дуже допомагає зрозуміти та передбачити ефекти другого порядку.
Рекомендую: 10 корисностей із 10.
Зазвичай, коли траплялись дописи про теорію систем, автори полюбляли нагнати вуду, вжити купу складних термінів, стати в позицію "дивіться, який я супер-розумний" і нічого в кінці кінців не сказати.
Нещодавно прочитав рекомендацію про книгу Thinking in Systems із припискою «no bullshit пояснення, крута книга». Я вже майже дочитав (вона коротка, але читається повільно), і зараз спробую коротко пояснити у чому цімес.
Авторка пише, що система — це якийсь запас ресурсу, ввід та вивід. Наприклад, басейн, в який ллється і з якого витікає вода. Скоріш за все, в системі є зворотній зв‘язок (або кілька), який намагається тримати систему в певному стані (і працює з затримкою).
Зазвичай системи прагнуть до якогось стабільного стану. Але це не завжди вдається, бо в результаті такого начебто простого дизайну може виникати складна та несподівана поведінка — наприклад, значні циклічні коливання. Коли хочеш накрутити в душі належну температуру, а виходить то гаряча вода, то холодна, то гаряча, то холодна.
В якості системи можна розглядати багато дуже різноманітних речей — басейн, товар на полицях, якість життя, кількість риби в океані, ліс, тощо. Звичайно, що системи можуть між собою взаємодіяти та складатись в більші системи. Кожна клітина — система, кожен орган - система клітин, організм — система органів, тощо.
В деяких системах може виникати залежність (addiction). Якщо якість життя в цілому погана, бо мало що поповнює запас відчуття "мені класно", і багато що його витрачає, то є спокуса його поповнити вживанням субстанцій. А причина не в самих субстанціях в першу чергу, а в поганій якості життя. Натякає, що лікувати залежність треба покращенням якості життя, сильними соціальними зв'язками, а не боротьбою із субстанціями.
У лісах час від часу виникають пожежі, під час яких вигорає підлісок. Якщо всі пожежі гасити, то підлісок накопичується, і за десятки років палива стає настільки багато, що загасити пожежі стає все складніше. А не гасити їх не можна, бо населення волає «ліс горить, звірі горять, мій дім горить, ааааа!» Альтернативний варіант — чистити ліс, вирубувати підлісок, прибирати сухі дерева, але тоді населення волає «ліс вирубують і нищать!» — результатом є залежність системи від пожежогасіння. І відмовитись не виходить, і стан системи все сильніше погіршується. Чисто наркотики.
Так само взаємодією систем із зворотнім зв‘язком пояснює, як працює трагедія спільного. Одна система — запаси спільного ресурсу (пасовисько, риба, чиста вода чи повітря), що поповнюється, інша система — експлуатує першу, де в якості запасу можна розглядати капітальні інвестиції (кількість овець, риболовецьких суден, тощо). В залежності від коефіцієнтів та затримок у різних ланках зворотнього зв‘язку, може сам собою знайтись баланс, або утворитись багаторічні коливання. Або спільний ресурс знищать, і всі прибутки теж знищаться, а замість них залишаться Олешківські піски.
Авторка ще дає рекомендації, як на системи можна впливати. Які методи менш ефективні (кроваті переставити), які більш ефективні (персонал змінити), які ще більш ефективні (змінити структуру заохочень). Чому саме так.
Дуже допомагає зрозуміти та передбачити ефекти другого порядку.
Рекомендую: 10 корисностей із 10.
Диплом — це не розуміння.
Велика кількість людей вчиться, отримує дипломи, навіть захищає дисертації і отримує наукові ступені без розуміння того, що ж насправді відбувається і як працює.
Ну а серед тих, хто не вчився і дипломів не отримував, навіть проблиски розуміння бувають рідко.
Була у мене тут нагода подивитись на завдання на шкільній олімпіаді з астрономії, і там є задача, де пропонують дізнатись максимальну висоту гір на Марсі, виходячи з прискорення вільного падіння та питомої теплоти плавлення гірської породи L (кДж/кг). Тобто, вони з одного боку ставлять джоулі E = mgh, і з іншого боку джоулі E = mL. Прирівнюють, m скорочують, h = L/g, з виданих умов це 67 км.
Ніхто з олімпіадної комісії не задумався, що взагалі-то висота гір обмежена не тим, що у них основа розплавляється, і що відповідь якось надто сильно не збігається з реальністю. Чи що питома теплота плавлення льоду вчетверо вища за таку у сталі, і тоді виходить, що гори з льоду можна зробити вчетверо вищі за гори зі сталі.
Також ніхто не задумався, що взагалі таке ця потенційна енергія. Що таке прирівняння значить, якщо ми скинемо кілограм породи з висоти 67 км, він розженеться, вдарить у поверхню і кілограм розплавиться. Матеріали однакові, атмосферою знехтуємо, все попередньо нагріте до температури плавлення, удар непружній.
Але поки цей кілограм із потенційною нагорі, він не впливає на породу внизу, вона не плавиться. Можна шар підвісити на висоті 67 км, і що, під ним має поверхня плавитись? Бо її гріє думка про далекого коханого, з яким вони енергійно обіймуться?
Ось у вас бочка бензину, отака потенційна теплота згоряння. Якого діаметру кратер? Вибух же можна в джоулях міряти (1 кг вибухівки - 4 МДж), значить кратер має бути одночасно з бочкою, п’ять метрів діаметром. Але бочка є, а кратеру немає. Дивина.
І це ж задачі підбирали вчителі, яким не все одно, можливо одні з кращих по цьому напрямку в тому великому місті. І я знайшов (перша сторінка гугла) детальний опис розрахунків максимальної висоти гір з льоду на Землі, автор —бовдур доктор фізико-математичних наук. Гарно вчився, мабуть, гарні оцінки отримував, дипломи та дисертації понаписав… нічого не допомогло.
В інших місцях все так само. Наприклад, що гроші так само можуть бути різні. Не знаю, як з розумінням цього у дипломованих економістів, але у загалу цього розуміння практично немає.
Статки Ілона Маска зросли до $270 млрд, значить він повинен заплатити з цього податки! А ще він може купити Україну, бо у нас ВВП менше двохсот мільярдів доларів.
По-перше, цих 270 мільярдів насправді не існує, це потенційні гроші. Вимагати з них податки — крайня ступінь популізму. Це якби хтось купив у мене квадратний сантиметр квартири за 10 доларів, а податків мені тепер треба платити з 10 мільйонів, бо потенційно квартира тепер коштує саме стільки.
По-друге, ВВП — це потік грошей, а не «капіталізація» країни. Думаю, що моє житло регулярно відображається у ВВП не більш як на тисячу доларів (опалення, електрика, вода, тощо), але ж це не значить, що його можна купити за таку суму. Зараз різниця мабуть більше ніж в сто разів.
Про вакцини навіть згадувати не буду.
Чому ж розуміння важливіше, ніж оцінки та дипломи? Бо можна прогнозувати майбутнє. Чим глибше розуміння — тим більш вірний прогноз і тим легше живеться. Інколи на цьому можна багато заробити, якщо ти вже розумієш, куди буде йти світ, і що стало можливим, а інші — ні.
Велика кількість людей вчиться, отримує дипломи, навіть захищає дисертації і отримує наукові ступені без розуміння того, що ж насправді відбувається і як працює.
Ну а серед тих, хто не вчився і дипломів не отримував, навіть проблиски розуміння бувають рідко.
Була у мене тут нагода подивитись на завдання на шкільній олімпіаді з астрономії, і там є задача, де пропонують дізнатись максимальну висоту гір на Марсі, виходячи з прискорення вільного падіння та питомої теплоти плавлення гірської породи L (кДж/кг). Тобто, вони з одного боку ставлять джоулі E = mgh, і з іншого боку джоулі E = mL. Прирівнюють, m скорочують, h = L/g, з виданих умов це 67 км.
Ніхто з олімпіадної комісії не задумався, що взагалі-то висота гір обмежена не тим, що у них основа розплавляється, і що відповідь якось надто сильно не збігається з реальністю. Чи що питома теплота плавлення льоду вчетверо вища за таку у сталі, і тоді виходить, що гори з льоду можна зробити вчетверо вищі за гори зі сталі.
Також ніхто не задумався, що взагалі таке ця потенційна енергія. Що таке прирівняння значить, якщо ми скинемо кілограм породи з висоти 67 км, він розженеться, вдарить у поверхню і кілограм розплавиться. Матеріали однакові, атмосферою знехтуємо, все попередньо нагріте до температури плавлення, удар непружній.
Але поки цей кілограм із потенційною нагорі, він не впливає на породу внизу, вона не плавиться. Можна шар підвісити на висоті 67 км, і що, під ним має поверхня плавитись? Бо її гріє думка про далекого коханого, з яким вони енергійно обіймуться?
Ось у вас бочка бензину, отака потенційна теплота згоряння. Якого діаметру кратер? Вибух же можна в джоулях міряти (1 кг вибухівки - 4 МДж), значить кратер має бути одночасно з бочкою, п’ять метрів діаметром. Але бочка є, а кратеру немає. Дивина.
І це ж задачі підбирали вчителі, яким не все одно, можливо одні з кращих по цьому напрямку в тому великому місті. І я знайшов (перша сторінка гугла) детальний опис розрахунків максимальної висоти гір з льоду на Землі, автор —
В інших місцях все так само. Наприклад, що гроші так само можуть бути різні. Не знаю, як з розумінням цього у дипломованих економістів, але у загалу цього розуміння практично немає.
Статки Ілона Маска зросли до $270 млрд, значить він повинен заплатити з цього податки! А ще він може купити Україну, бо у нас ВВП менше двохсот мільярдів доларів.
По-перше, цих 270 мільярдів насправді не існує, це потенційні гроші. Вимагати з них податки — крайня ступінь популізму. Це якби хтось купив у мене квадратний сантиметр квартири за 10 доларів, а податків мені тепер треба платити з 10 мільйонів, бо потенційно квартира тепер коштує саме стільки.
По-друге, ВВП — це потік грошей, а не «капіталізація» країни. Думаю, що моє житло регулярно відображається у ВВП не більш як на тисячу доларів (опалення, електрика, вода, тощо), але ж це не значить, що його можна купити за таку суму. Зараз різниця мабуть більше ніж в сто разів.
Про вакцини навіть згадувати не буду.
Чому ж розуміння важливіше, ніж оцінки та дипломи? Бо можна прогнозувати майбутнє. Чим глибше розуміння — тим більш вірний прогноз і тим легше живеться. Інколи на цьому можна багато заробити, якщо ти вже розумієш, куди буде йти світ, і що стало можливим, а інші — ні.
Ким ти хочеш стати?
Дітей всі полюбляють питати — "А ким ти хочеш стати, коли виростеш?"
Звичка така, чи традиція, але питання доволі тупе. А ким ви би хотіли стати в найближчі п'ять років?
Є набагато краще — "А що ти хочеш вміти?"
Розповів про це сину, який встиг отримати свою порцію питань "А ким ти хочеш стати" і позакочувати очі кожного разу.
Питання про вміння йому прям сподобалось, пару речей він з палаючими очима назвав відразу, а потім я просто почав перераховувати різні варіанти, а він — казати, чи йому хотілося б це вміти, чи ні.
Наприклад: дуже гарно малювати, кататись на ковзанах, писати вірші, лазити по скелям (зовсім не хоче! Бо це небезпечно), керувати людьми, класно фотографувати, знімати відео, тощо.
Дітей всі полюбляють питати — "А ким ти хочеш стати, коли виростеш?"
Звичка така, чи традиція, але питання доволі тупе. А ким ви би хотіли стати в найближчі п'ять років?
Є набагато краще — "А що ти хочеш вміти?"
Розповів про це сину, який встиг отримати свою порцію питань "А ким ти хочеш стати" і позакочувати очі кожного разу.
Питання про вміння йому прям сподобалось, пару речей він з палаючими очима назвав відразу, а потім я просто почав перераховувати різні варіанти, а він — казати, чи йому хотілося б це вміти, чи ні.
Наприклад: дуже гарно малювати, кататись на ковзанах, писати вірші, лазити по скелям (зовсім не хоче! Бо це небезпечно), керувати людьми, класно фотографувати, знімати відео, тощо.
Історія України
Прочитав книгу "Подолати минуле: глобальна історія України", автор - Ярослав Грицак.
Історія розказана так, як має бути — з усім навколишнім контекстом, а не якийсь безґлуздий набір прізвищ-дат-подій на сотні років. Прізвищ і дат в цій книзі, доречі, зовсім небагато.
Це зовсім інший рівень розуміння, ніж дають будь-які шкільні предмети історії, читання про події в умовній вікіпедії, або перегляд умовно історичних відео на ютубі.
В черговий раз впевнився, наскільки буває важлива роль випадковості, якоїсь однієї події в історії, яка впливає на стан речей сотні років. Наприклад, Кирило та Мефодій переклали Біблію з грецької на староцерковнослов'янську. І їх за це не повісили і не спалили, а Мефодія навіть призначили архієпископом Моравії і Панонії. В результаті все православне духовенство на слов'янских землях не знало ні грецької, ні латини. Про Арістотеля повноцінно дізналися в Києво-Могилянській академії аж у 17-му столітті.
Із інших таких подій — біля 300-го року римський імператор Діоклетіан придумав цехи, де син столяра теж мав стати столяром. Зрештою, у Франції це скасували у 1791-му році, в багатьох інших країнах Європи поскасовував Наполеон, коли захоплював ті країни, а в Російській Імперії — в 1917-му.
Повертаючись до книги, ще одна дуже цікава для мене річ — чому Україна не балканізувалась? Як так вийшло, що Львів, Одеса, Київ та Харків в одній країні? Релігії різні, мови різні, діапазон діалектів української мови — широкий навіть зараз, не те що сто років тому. Сотні років території були в різних країнах. Як так? Це ж не більшовики придумали УНР та ЗУНР, та проголосили акт злуки в 1919-му році. Дуже цікаво.
Врешті-решт, головне питання книги — як зробити Україну успішною? Для цього треба модернізувати — і країну, і націю.
Ось зараз і модернізуємо Україну разом з нацією прискореними темпами під час війни. Звісно, що завжди хочеться краще і швидше, і якби Україна модернізувалась швидше до війни, то війни могло б і не бути. З іншої сторони, фронт зараз проходить не по Рівненьский та Хмельницкій областях.
Було б чудово, якби після війни ми не скотились в гівно та ігри в тоталітаризм. І хотілося б скасувати надто тупу бюрократію. І щоб і влада, і самі люди відносились до населення, як до дорослих людей, а не оцей совковий інфантилізм.
Взимку буде скрутно з опаленням? Значить ціни для населення обов'язково треба підвищувати. Розбомбили людям будинки? Дайте їм компенсацію грошима, і хай купують собі житло в ринкових умовах, а не видавайте їм квартири, побудовані за якимись пекельними корупційними схемами.
Війна іде, треба різного озброєння і побільше? Давайте благодійним фондам (і іншим імпортерам, я впевнений) півтора місяці узгоджувати імпорт тепловізорів.
І така бюрократія та інфантилізм — це ж не якийсь історично обумовлений процес, через який обов'язково мають пройти усі нації. Ні, це нам так із совком "пощастило", і тепер це терміново треба відкинути, а не мучитись півтори тисячі років, як із цеховою системою Діоклетіана.
Прочитав книгу "Подолати минуле: глобальна історія України", автор - Ярослав Грицак.
Історія розказана так, як має бути — з усім навколишнім контекстом, а не якийсь безґлуздий набір прізвищ-дат-подій на сотні років. Прізвищ і дат в цій книзі, доречі, зовсім небагато.
Це зовсім інший рівень розуміння, ніж дають будь-які шкільні предмети історії, читання про події в умовній вікіпедії, або перегляд умовно історичних відео на ютубі.
В черговий раз впевнився, наскільки буває важлива роль випадковості, якоїсь однієї події в історії, яка впливає на стан речей сотні років. Наприклад, Кирило та Мефодій переклали Біблію з грецької на староцерковнослов'янську. І їх за це не повісили і не спалили, а Мефодія навіть призначили архієпископом Моравії і Панонії. В результаті все православне духовенство на слов'янских землях не знало ні грецької, ні латини. Про Арістотеля повноцінно дізналися в Києво-Могилянській академії аж у 17-му столітті.
Із інших таких подій — біля 300-го року римський імператор Діоклетіан придумав цехи, де син столяра теж мав стати столяром. Зрештою, у Франції це скасували у 1791-му році, в багатьох інших країнах Європи поскасовував Наполеон, коли захоплював ті країни, а в Російській Імперії — в 1917-му.
Повертаючись до книги, ще одна дуже цікава для мене річ — чому Україна не балканізувалась? Як так вийшло, що Львів, Одеса, Київ та Харків в одній країні? Релігії різні, мови різні, діапазон діалектів української мови — широкий навіть зараз, не те що сто років тому. Сотні років території були в різних країнах. Як так? Це ж не більшовики придумали УНР та ЗУНР, та проголосили акт злуки в 1919-му році. Дуже цікаво.
Врешті-решт, головне питання книги — як зробити Україну успішною? Для цього треба модернізувати — і країну, і націю.
Ось зараз і модернізуємо Україну разом з нацією прискореними темпами під час війни. Звісно, що завжди хочеться краще і швидше, і якби Україна модернізувалась швидше до війни, то війни могло б і не бути. З іншої сторони, фронт зараз проходить не по Рівненьский та Хмельницкій областях.
Було б чудово, якби після війни ми не скотились в гівно та ігри в тоталітаризм. І хотілося б скасувати надто тупу бюрократію. І щоб і влада, і самі люди відносились до населення, як до дорослих людей, а не оцей совковий інфантилізм.
Взимку буде скрутно з опаленням? Значить ціни для населення обов'язково треба підвищувати. Розбомбили людям будинки? Дайте їм компенсацію грошима, і хай купують собі житло в ринкових умовах, а не видавайте їм квартири, побудовані за якимись пекельними корупційними схемами.
Війна іде, треба різного озброєння і побільше? Давайте благодійним фондам (і іншим імпортерам, я впевнений) півтора місяці узгоджувати імпорт тепловізорів.
І така бюрократія та інфантилізм — це ж не якийсь історично обумовлений процес, через який обов'язково мають пройти усі нації. Ні, це нам так із совком "пощастило", і тепер це терміново треба відкинути, а не мучитись півтори тисячі років, як із цеховою системою Діоклетіана.
40 років
Є хибна і надзвичайно розповсюджена думка, що для зміни менталітету народу потрібно сорок років, бо Моісей водив євреїв по пустелі саме сорок років.
Наприклад, щоб від розвала совку пройшло сорок років, поки вимре більшість гомо советікус, і от тоді всі люди будуть нормально брати на себе відповідальність за своє життя і не вибирати популістську і патерналістську владу.
Або що після перемоги у війні можна буде відновлювати якісь зв‘язки та починати торгувати з росією або її залишками тільки через сорок років, коли вони трішки до тями прийдуть.
І є десятки прикладів того, що в реальності воно не так, але ж в Біблії так написано. Дуже проста і зручна ідея, мабуть так і є!
Менталітет народу змінюється у відповідь на зміни в оточуючому світі. І може десятками років змінюватись потрошку, а потім починається війна, і соціальні зміни за кілька місяців — більші ніж за попередні декади.
А ще зміни можуть бути зовсім не в ту сторону, в яку нам хотілося б.
Доречі, Біблія ж частково історична книга, а частково — фентезі. Євреїв в Єгипті не було і вони звідти не виходили.
Це як уявляти собі, що небезпека від сильного штучного інтелекту (General AI) — це скайнет з термінаторами або матриця, як в фільмах було. Здається, що багато людей саме так і думають.
А це просто фантазія.
Є хибна і надзвичайно розповсюджена думка, що для зміни менталітету народу потрібно сорок років, бо Моісей водив євреїв по пустелі саме сорок років.
Наприклад, щоб від розвала совку пройшло сорок років, поки вимре більшість гомо советікус, і от тоді всі люди будуть нормально брати на себе відповідальність за своє життя і не вибирати популістську і патерналістську владу.
Або що після перемоги у війні можна буде відновлювати якісь зв‘язки та починати торгувати з росією або її залишками тільки через сорок років, коли вони трішки до тями прийдуть.
І є десятки прикладів того, що в реальності воно не так, але ж в Біблії так написано. Дуже проста і зручна ідея, мабуть так і є!
Менталітет народу змінюється у відповідь на зміни в оточуючому світі. І може десятками років змінюватись потрошку, а потім починається війна, і соціальні зміни за кілька місяців — більші ніж за попередні декади.
А ще зміни можуть бути зовсім не в ту сторону, в яку нам хотілося б.
Доречі, Біблія ж частково історична книга, а частково — фентезі. Євреїв в Єгипті не було і вони звідти не виходили.
Це як уявляти собі, що небезпека від сильного штучного інтелекту (General AI) — це скайнет з термінаторами або матриця, як в фільмах було. Здається, що багато людей саме так і думають.
А це просто фантазія.
Радикальний рефакторинг організацій
Офтопік, але ж не створювати з-за цього окремий канал.
Ілон Маск купив Твітер, і тепер намагається його розтормошити, щоб всередині все рухалось швидше. Звільнив половину людей через тиждень після заносу раковини, змушує залишившихся зробити синю галку по $8 ще за тиждень. Звісно, що із залишившихся дуже швидко позвільняється ще значна купа народу, і в першу чергу це будуть найкращі, кому легко знайти іншу роботу. Залишатись будуть суперлояльні, бестолочі та люди з робочими візами.
Це дуже цікавий перформанс.
Набагато більше людей знають, що робити, коли компанія росте — наймаєш людей, коли не вистачає тих що є. А що робити, якщо компанія занадто товста? У випадку сучасних твітерів та фейсбуків ці компанії можуть реально бути занадто товсті не на третину, а на порядок.
Як скорочувати персонал в десять разів? Це ж як переписувати з нуля увесь свій код, бо старий розповся і все по швам тріщить. Тільки у кодової бази нема морального духу. А заплутаний файл на десять тисяч строк не звільниться шукати кращої долі, забравши з собою знання про те, як влаштована оця частина бізнесу.
Культуру компаній змінювати надзвичайно складно.
Будувати поруч із існуючим роздутим штатом повністю паралельний, як це роблять з кодом? Звучить якось не дуже.
Чи є де почитати про якісь успішні випадки скорочування кількості народу в десять разів? З більш детальним описом, ніж «Стів Джобс після приходу в Apple в 1997-му році скоротив кількість продуктів з 30 до 3».
UPD. Організація радикально буде перетворюватись у відповідь на радикальну кризу. Якщо кризи немає — маєш її зробити. І в процесі відповіді на цю кризу можна зрозуміти, хто дійсно реагує.
Кажеш — панове, робите фічу за тиждень, ось ти організовуєш, збираєш команду і кажеш — дедлайн або звільнення. Після того, як N-на команда змогла це зробити, продовжуєш їм накидати задач подібного плану. Вони можуть підтягувати собі інших людей з інших відділів. Після того, як вони зробили кілька різнопланових речей — вони і є фактично нова компанія/команда, і звільняєш всіх інших.
Чи втратить щось компанія під час такого перетворення? Безумовно.
Чи є у такого підходу шанс? Є.
Чи виглядає в такому розрізі крок «звільнити половину людей» адекватним? Ні.
Офтопік, але ж не створювати з-за цього окремий канал.
Ілон Маск купив Твітер, і тепер намагається його розтормошити, щоб всередині все рухалось швидше. Звільнив половину людей через тиждень після заносу раковини, змушує залишившихся зробити синю галку по $8 ще за тиждень. Звісно, що із залишившихся дуже швидко позвільняється ще значна купа народу, і в першу чергу це будуть найкращі, кому легко знайти іншу роботу. Залишатись будуть суперлояльні, бестолочі та люди з робочими візами.
Це дуже цікавий перформанс.
Набагато більше людей знають, що робити, коли компанія росте — наймаєш людей, коли не вистачає тих що є. А що робити, якщо компанія занадто товста? У випадку сучасних твітерів та фейсбуків ці компанії можуть реально бути занадто товсті не на третину, а на порядок.
Як скорочувати персонал в десять разів? Це ж як переписувати з нуля увесь свій код, бо старий розповся і все по швам тріщить. Тільки у кодової бази нема морального духу. А заплутаний файл на десять тисяч строк не звільниться шукати кращої долі, забравши з собою знання про те, як влаштована оця частина бізнесу.
Культуру компаній змінювати надзвичайно складно.
Будувати поруч із існуючим роздутим штатом повністю паралельний, як це роблять з кодом? Звучить якось не дуже.
Чи є де почитати про якісь успішні випадки скорочування кількості народу в десять разів? З більш детальним описом, ніж «Стів Джобс після приходу в Apple в 1997-му році скоротив кількість продуктів з 30 до 3».
UPD. Організація радикально буде перетворюватись у відповідь на радикальну кризу. Якщо кризи немає — маєш її зробити. І в процесі відповіді на цю кризу можна зрозуміти, хто дійсно реагує.
Кажеш — панове, робите фічу за тиждень, ось ти організовуєш, збираєш команду і кажеш — дедлайн або звільнення. Після того, як N-на команда змогла це зробити, продовжуєш їм накидати задач подібного плану. Вони можуть підтягувати собі інших людей з інших відділів. Після того, як вони зробили кілька різнопланових речей — вони і є фактично нова компанія/команда, і звільняєш всіх інших.
Чи втратить щось компанія під час такого перетворення? Безумовно.
Чи є у такого підходу шанс? Є.
Чи виглядає в такому розрізі крок «звільнити половину людей» адекватним? Ні.
Пропаганда
Одна з речей, до якої ми усі стали набагато більш чутливими, починаючи з 2014-го року — це пропаганда.
При цьому в якомусь, скажімо, 2007-му році, я в цьому був ні в зуб ногою. А в 2010-му якось натрапив на чудову працю «Пропаганда у Вікіпедії», в якій автор збирав усі приклади пропаганди, яка виглядає достатньо нейтрально ддя того, щоб модератори не знесли. Цілий місяць потроху її читав та усвідомлював.
Звісно, що будь хто може легко назвати приклади російської військової пропаганди — розіп‘яті хлопчики, вісім років бомбили донбас, «росія тут назавжди», тощо.
Хочу навести набагато менш очевидний приклад пропаганди:
Календар.
Зараз майже весь світ користується відліком від «народження Христа». Існувало й існує багато інших календарів. Наприклад, один з візантійських календарів — «від створення світу», яким довго користувались і на наших територіях. Зараз по ньому 7531-й рік.
Виглядає великим числом! А звідки він взявся? Взяли найбільший рік з тих календарів, що їм були відомі, докинули ще півтори-дві тисячі років, і хоба! А хто тут насправді найбільш древній і тому найважливіший?
Доречі, у мене вдома висить календар «human era», наразі 12022-ий рік 😁
Звісно, що своїм дітям буду показувати і пояснювати як це працює до того, як їм виповниться 20 чи 30 років. Хто сказав? Кому сказав? Навіщо сказав?
Одна з речей, до якої ми усі стали набагато більш чутливими, починаючи з 2014-го року — це пропаганда.
При цьому в якомусь, скажімо, 2007-му році, я в цьому був ні в зуб ногою. А в 2010-му якось натрапив на чудову працю «Пропаганда у Вікіпедії», в якій автор збирав усі приклади пропаганди, яка виглядає достатньо нейтрально ддя того, щоб модератори не знесли. Цілий місяць потроху її читав та усвідомлював.
Звісно, що будь хто може легко назвати приклади російської військової пропаганди — розіп‘яті хлопчики, вісім років бомбили донбас, «росія тут назавжди», тощо.
Хочу навести набагато менш очевидний приклад пропаганди:
Календар.
Зараз майже весь світ користується відліком від «народження Христа». Існувало й існує багато інших календарів. Наприклад, один з візантійських календарів — «від створення світу», яким довго користувались і на наших територіях. Зараз по ньому 7531-й рік.
Виглядає великим числом! А звідки він взявся? Взяли найбільший рік з тих календарів, що їм були відомі, докинули ще півтори-дві тисячі років, і хоба! А хто тут насправді найбільш древній і тому найважливіший?
Доречі, у мене вдома висить календар «human era», наразі 12022-ий рік 😁
Звісно, що своїм дітям буду показувати і пояснювати як це працює до того, як їм виповниться 20 чи 30 років. Хто сказав? Кому сказав? Навіщо сказав?
Mastery learning
Кожного разу, як натикаюсь на згадки про дослідження mastery learning (Bloom, 1968), завжди пишуть про екстраординарні результати: середній учень досягає кращих результатів, ніж 98% контрольної групи (яких навчають стандартним способом), а 90% учнів досягають результату 20% найкращих з контрольної групи.
Тобто, з двох класів по 25 людей, половина спроможня опанувати науку за допомоги mastery-based learning на рівні одного найкращого, який навчається із стандартним підходом.
В чому суть?
В тому, що не переходять на наступну тему, поки учень не досяг майстерності в минулій. Не починаємо вчити іменники-дієслова, якщо дитина не навчилась добре читати.
Не розповідаємо про тригонометрію і матриці, якщо дитина не розуміє дроби. (В батьківських чатиках регулярно буває вий «оооой дитині в сьомому класі тааакееее задали по математиці, я не можу вирішити!»)
В цьому методі вважається, що нерозуміння учня — це не тому що учень тупий, а тому, що йому розповідають неправильно. І треба шукати кращі пояснення! З кращими поясненнями зрозуміють набагато більше людей.
В чому ж заковика?
В тому, що треба приділяти увагу кожному учню окремо. І це занадто дорого і складно організувати! Таку систему неможливо стандартними способами масштабувати на значну кількість шкіл. Один вчитель не може щільно слідкувати за кожним із трьох десятків людей.
Тим більше, що для такого підходу потрібно не просто більше вчителів, потрібні круті і вмотивован. І на цьому етапі ломаються майже всі нестандартні підходи до навчання — все чудово працює в початкових умовах, але при спробі масштабувати скочується до звичайного рівня.
Чи можливо якось побороти це обмеження за допомоги сучасних технологій? Думаю, що скоро побачимо. Адже уважним радником-тьютором певною мірою зможе бути і умовний ChatGPT 5.
Кожного разу, як натикаюсь на згадки про дослідження mastery learning (Bloom, 1968), завжди пишуть про екстраординарні результати: середній учень досягає кращих результатів, ніж 98% контрольної групи (яких навчають стандартним способом), а 90% учнів досягають результату 20% найкращих з контрольної групи.
Тобто, з двох класів по 25 людей, половина спроможня опанувати науку за допомоги mastery-based learning на рівні одного найкращого, який навчається із стандартним підходом.
В чому суть?
В тому, що не переходять на наступну тему, поки учень не досяг майстерності в минулій. Не починаємо вчити іменники-дієслова, якщо дитина не навчилась добре читати.
Не розповідаємо про тригонометрію і матриці, якщо дитина не розуміє дроби. (В батьківських чатиках регулярно буває вий «оооой дитині в сьомому класі тааакееее задали по математиці, я не можу вирішити!»)
В цьому методі вважається, що нерозуміння учня — це не тому що учень тупий, а тому, що йому розповідають неправильно. І треба шукати кращі пояснення! З кращими поясненнями зрозуміють набагато більше людей.
В чому ж заковика?
В тому, що треба приділяти увагу кожному учню окремо. І це занадто дорого і складно організувати! Таку систему неможливо стандартними способами масштабувати на значну кількість шкіл. Один вчитель не може щільно слідкувати за кожним із трьох десятків людей.
Тим більше, що для такого підходу потрібно не просто більше вчителів, потрібні круті і вмотивован. І на цьому етапі ломаються майже всі нестандартні підходи до навчання — все чудово працює в початкових умовах, але при спробі масштабувати скочується до звичайного рівня.
Чи можливо якось побороти це обмеження за допомоги сучасних технологій? Думаю, що скоро побачимо. Адже уважним радником-тьютором певною мірою зможе бути і умовний ChatGPT 5.
Майбутнє вже тут
Останнє речення з минулого посту витримало випробування часом, тільки на одиницю помилився.
У вівторок зарелізили GPT-4, і в Khan Academy його вже донавчили бути індивідуальним тьютором, який приміняє сократівський метод.
Тобто, на будь-які питання «а як оце влаштовано, а як оце порахувати» він будезадовбувати направляти студента питаннями «А ти як думаєш? Який перший крок? … Ммм, трішки не так, може в тебе ще якісь ідеї є?»
Преміум-доступ до GPT-4, або подібного за можливостями Claude+ для індивідуального користування коштує $20-$30 на місяць, і кастомізовані варіанти будуть ненабагато дорожчі. Це, м‘яко кажучи, дешевше будь-якої приватної школи, репетиторів, тощо.
І вони вже вміють розмовляти не тільки англійською! І з GPT-4, і з Клавдією цілком можна спілкуватись українською мовою.
Єдина проблема — вони всі брешуть :)
Останнє речення з минулого посту витримало випробування часом, тільки на одиницю помилився.
У вівторок зарелізили GPT-4, і в Khan Academy його вже донавчили бути індивідуальним тьютором, який приміняє сократівський метод.
Тобто, на будь-які питання «а як оце влаштовано, а як оце порахувати» він буде
Преміум-доступ до GPT-4, або подібного за можливостями Claude+ для індивідуального користування коштує $20-$30 на місяць, і кастомізовані варіанти будуть ненабагато дорожчі. Це, м‘яко кажучи, дешевше будь-якої приватної школи, репетиторів, тощо.
І вони вже вміють розмовляти не тільки англійською! І з GPT-4, і з Клавдією цілком можна спілкуватись українською мовою.
Єдина проблема — вони всі брешуть :)
Openai
Powering virtual tutors for the classroom
Khan Academy explores the potential for GPT-4 in a limited pilot program.
Син захотів собі кубик Рубика. Купив йому — класно обертається, не застрягає, в комплекті інструкція українською, як правильно збирати.
Донька (три роки) теж собі захотіла, купив їй 2х2.
Тепер я вмію збирати обидва варіанти, без інструкції під рукою, плюс в мене є думки щодо того, як покращити ці інструкції. Але діти збирати все ще не вміють.
Що б такого ще дітям купити?
Донька (три роки) теж собі захотіла, купив їй 2х2.
Тепер я вмію збирати обидва варіанти, без інструкції під рукою, плюс в мене є думки щодо того, як покращити ці інструкції. Але діти збирати все ще не вміють.
Що б такого ще дітям купити?
Помітив, що регулярно недооцінюю важливість якісних інструкцій, а більше притримуюсь підходу «бери і роби».
Можна навіть згадати дослідження, де перевіряли ефективність педагогічних практик і там практика значно важливіше за теоретично викладений матеріал.
І воно-то так. Без практики теорія мало чого варта. Але! Вчасно подана влучна інструкція може зекономити купу часу. Інколи — роки цієї самої практики.
Тому наведу яскравий приклад.
З місяць тому подивився відео про те, як правильно на гірському велосипеді повертати на бездоріжжі. Мужик розповідає, що він багато років їздить на гірському велосипеді, подивився численні відео, де розповідають “роби так, тулуб повертай так, коліна став осяк”, і йому нічого не допомагало. І коли він їздить з друзяками-професіоналами, якщо він просто намагається проїхати поворот на такій самій швидкості, як професійний гонщик — він падає, бо ровер з-під нього просто вислизає.
Каже — все просто, люди. Суть — отака. “І тепер я вмію їхати в поворотах дуже швидко”. В коментарях купа народу — “а правда, люди, а діло каже! Я 23 роки їзжу на МТБ, і тільки з оцим відео прозрів, спробував і встановив свій персональний рекорд на такому-то спуску”.
Не пропадати ж такій пораді! Пару тижнів тому купив собі новий хардтейл, на вихідних катались із сином, і спробували на пустому майданчику повертати так, як мужик рекомендує.
На відео виглядало трішки складнувато — треба сильно нахиляти велосипед, а самому продовжувати триматись майже вертикально, щоб давити на нього більше згори, ніж в сторону, щоб бічні ламелі на шинах краще вгризались в поверхню.
За хвилину так навчились робити і я, і син. Зекономили 20 рочків?
Можна навіть згадати дослідження, де перевіряли ефективність педагогічних практик і там практика значно важливіше за теоретично викладений матеріал.
І воно-то так. Без практики теорія мало чого варта. Але! Вчасно подана влучна інструкція може зекономити купу часу. Інколи — роки цієї самої практики.
Тому наведу яскравий приклад.
З місяць тому подивився відео про те, як правильно на гірському велосипеді повертати на бездоріжжі. Мужик розповідає, що він багато років їздить на гірському велосипеді, подивився численні відео, де розповідають “роби так, тулуб повертай так, коліна став осяк”, і йому нічого не допомагало. І коли він їздить з друзяками-професіоналами, якщо він просто намагається проїхати поворот на такій самій швидкості, як професійний гонщик — він падає, бо ровер з-під нього просто вислизає.
Каже — все просто, люди. Суть — отака. “І тепер я вмію їхати в поворотах дуже швидко”. В коментарях купа народу — “а правда, люди, а діло каже! Я 23 роки їзжу на МТБ, і тільки з оцим відео прозрів, спробував і встановив свій персональний рекорд на такому-то спуску”.
Не пропадати ж такій пораді! Пару тижнів тому купив собі новий хардтейл, на вихідних катались із сином, і спробували на пустому майданчику повертати так, як мужик рекомендує.
На відео виглядало трішки складнувато — треба сильно нахиляти велосипед, а самому продовжувати триматись майже вертикально, щоб давити на нього більше згори, ніж в сторону, щоб бічні ламелі на шинах краще вгризались в поверхню.
За хвилину так навчились робити і я, і син. Зекономили 20 рочків?
Багато разів читав про «рік без літа», типу що в 1816 році було дуже холодно після виверження Тамбори в Індонезії у 1815. Не було врожаю, тощо.
І думав — а якого біса в школі ніколи про це не було ні слова? Бо це ж неврожай, голод, срака, то сьо. Хоч у нас в історії багато всіляких негараздів було, про рік без літа з-за вулкану я б точно запамʼятав. Наполеони взимку замерзали, а бурячки від вулканів на іншій стороні планети — ні.
А тут побачив мапу температурних аномалій, і все стало ясно: https://en.wikipedia.org/wiki/Year_Without_a_Summer
У нас це літо було.
І думав — а якого біса в школі ніколи про це не було ні слова? Бо це ж неврожай, голод, срака, то сьо. Хоч у нас в історії багато всіляких негараздів було, про рік без літа з-за вулкану я б точно запамʼятав. Наполеони взимку замерзали, а бурячки від вулканів на іншій стороні планети — ні.
А тут побачив мапу температурних аномалій, і все стало ясно: https://en.wikipedia.org/wiki/Year_Without_a_Summer
У нас це літо було.
Wikipedia
Year Without a Summer
1816, a volcanic winter event during the Little Ice Age
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Вчимося бігати
У мого сина з народження з бігом погані відносини.
Дуже низько піднімав ноги, ставив їх під кутом, чіплявся за все що завгодно, і падав. Ходив з ним до спортивного ортопеда — «все нормально, просто дуже мобільні суглоби, навчиться».
До пʼяти років у мене будо відчуття, що він падає кожен другий раз, як кудись біжить далі трьох метрів. В пʼять років пару раз при падінні так коліна розбив, що не міг сам йти після цього деякий час.
Ніякі «піднімай ноги вище» і будь-які інші подібні інструкції не допомагали. Єдине, що хоч трохи спрацювало — це «не шорхай»! Він став трошечки вище піднімати ноги, перестав падати кожен другий раз, але техніка бігу залишилась дисфункціональною.
В школі, куди він встиг походити півроку перед початком війни (були влучання, досі не відкрилась) був упор на спорт — плавання, теніс, ігрові види, то-сьо (сім годин на тиждень) — з цим теж не змогли нічого зробити.
На відео — типовий біг, молодшу ніяк не вчив.
(продовження нижче)
У мого сина з народження з бігом погані відносини.
Дуже низько піднімав ноги, ставив їх під кутом, чіплявся за все що завгодно, і падав. Ходив з ним до спортивного ортопеда — «все нормально, просто дуже мобільні суглоби, навчиться».
До пʼяти років у мене будо відчуття, що він падає кожен другий раз, як кудись біжить далі трьох метрів. В пʼять років пару раз при падінні так коліна розбив, що не міг сам йти після цього деякий час.
Ніякі «піднімай ноги вище» і будь-які інші подібні інструкції не допомагали. Єдине, що хоч трохи спрацювало — це «не шорхай»! Він став трошечки вище піднімати ноги, перестав падати кожен другий раз, але техніка бігу залишилась дисфункціональною.
В школі, куди він встиг походити півроку перед початком війни (були влучання, досі не відкрилась) був упор на спорт — плавання, теніс, ігрові види, то-сьо (сім годин на тиждень) — з цим теж не змогли нічого зробити.
На відео — типовий біг, молодшу ніяк не вчив.
(продовження нижче)
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Друг неодноразово писав про книжку How We Learn to Move та про метод Constraints Led Approach (CLA), і нарешті я до неї дістався і прочитав.
Я суть зрозумів так: замість інструкцій, як щось робити (менше виставляй плече! Сильніше згинай коліно!) набагато ефективніше створювати умови, при яких потрібний рух створюється сам.
У випадку бігу замість «піднімай вище коліно» та «сильніше відштовхуйся носком» є купа варіантів — бігати по схилу вгору/вниз, бігати по піску, і купа інших. Чудово, якщо це біг не просто так, а заради чогось (якась гра), коли людина фокусується на цілі, а не на правильності руху. А моторна система людини сама підлаштується.
Між двома відео рівно тиждень.
За цей час прогрес більше, ніж за минулі роки. А всього-то треба було казати «давай швидше-швидше-швидше», а не розповідати про те, що стопу треба ставити рівніше, відштовхуватись носком, чи вище піднімати коліно.
Я суть зрозумів так: замість інструкцій, як щось робити (менше виставляй плече! Сильніше згинай коліно!) набагато ефективніше створювати умови, при яких потрібний рух створюється сам.
У випадку бігу замість «піднімай вище коліно» та «сильніше відштовхуйся носком» є купа варіантів — бігати по схилу вгору/вниз, бігати по піску, і купа інших. Чудово, якщо це біг не просто так, а заради чогось (якась гра), коли людина фокусується на цілі, а не на правильності руху. А моторна система людини сама підлаштується.
Між двома відео рівно тиждень.
За цей час прогрес більше, ніж за минулі роки. А всього-то треба було казати «давай швидше-швидше-швидше», а не розповідати про те, що стопу треба ставити рівніше, відштовхуватись носком, чи вище піднімати коліно.
Вчимося їздити
Пару місяців тому я навчив свою дружину їздити на велосипеді за півгодини. До того, як прочитав How We Learn to Move :)
Спосіб такий: треба взяти відносно маленький велосипед і опустити сідло так, щоб можна було обома ногами надійно стояти на землі та відштовхуватись. І як на дитячому біговелі — відштовхуйся і котись.
Звісно, що спочатку не виходить, бо як тільки піднімаєш ноги — велосипед намагається впасти. В цей момент люди навколо починають давати екстремально цінну пораду: «тримай баланс!»
Здається схожою з «не тупи!» — так само вчасно, так само корисно.
Якщо намагатись втримати баланс на велосипеді справжнім триманням балансу, і перевісити падаючий велосипед тілом — далеко не заїдеш. Баланс на велосипеді ми тримаємо тим, що повертаємо кермо в сторону, в яку падаємо, і геометрія з фізикою вирівнюють нас назад.
Мабуть єдина порада, яку дав — повертати кермо швидко і сильно. Просто спробував проїхати на швидкості 2 км/год, і виявилось, що тоді я кермо різко повертаю, щоб не впасти, бо на низькій швидкості маленькі коригування не спасають.
А так просто ходив поруч і хвалив кожного разу, як дружині вдавалося проїхати довше секунди, піднявши ноги.
Коли вдається проїхати довше двадцяти секунд — можна пробувати крутити педалі.
Вуаля.
А, ще перед крутінням педалей має сенс кілька разів спробувати, як гальма працюють, щоб було не лячно збільшувати швидкість.
Оце вчора написав пост про Constraints Led Approach, і згадав про цей досвід. Фактично це ж воно — створили гарні обмеження, в яких легше виникнути правильному руху, і не даємо ніяких порад типу «нахиляйся туди, лікті тримай так, тримай баланс».
Якщо будете вчити дітей кататись на велосипеді — не купляйте вел «на виріст», і не ставте додаткові колеса. З ними впасти простіше, ніж без них.
Якщо ви дорослий — не купляйте собі велосипед, щоб можна було зручно поставити обидві ноги на землю. Візьміть в прокаті або у когось на годину-дві, потім на ньому буде незручно.
Пару місяців тому я навчив свою дружину їздити на велосипеді за півгодини. До того, як прочитав How We Learn to Move :)
Спосіб такий: треба взяти відносно маленький велосипед і опустити сідло так, щоб можна було обома ногами надійно стояти на землі та відштовхуватись. І як на дитячому біговелі — відштовхуйся і котись.
Звісно, що спочатку не виходить, бо як тільки піднімаєш ноги — велосипед намагається впасти. В цей момент люди навколо починають давати екстремально цінну пораду: «тримай баланс!»
Здається схожою з «не тупи!» — так само вчасно, так само корисно.
Якщо намагатись втримати баланс на велосипеді справжнім триманням балансу, і перевісити падаючий велосипед тілом — далеко не заїдеш. Баланс на велосипеді ми тримаємо тим, що повертаємо кермо в сторону, в яку падаємо, і геометрія з фізикою вирівнюють нас назад.
Мабуть єдина порада, яку дав — повертати кермо швидко і сильно. Просто спробував проїхати на швидкості 2 км/год, і виявилось, що тоді я кермо різко повертаю, щоб не впасти, бо на низькій швидкості маленькі коригування не спасають.
А так просто ходив поруч і хвалив кожного разу, як дружині вдавалося проїхати довше секунди, піднявши ноги.
Коли вдається проїхати довше двадцяти секунд — можна пробувати крутити педалі.
Вуаля.
А, ще перед крутінням педалей має сенс кілька разів спробувати, як гальма працюють, щоб було не лячно збільшувати швидкість.
Оце вчора написав пост про Constraints Led Approach, і згадав про цей досвід. Фактично це ж воно — створили гарні обмеження, в яких легше виникнути правильному руху, і не даємо ніяких порад типу «нахиляйся туди, лікті тримай так, тримай баланс».
Якщо будете вчити дітей кататись на велосипеді — не купляйте вел «на виріст», і не ставте додаткові колеса. З ними впасти простіше, ніж без них.
Якщо ви дорослий — не купляйте собі велосипед, щоб можна було зручно поставити обидві ноги на землю. Візьміть в прокаті або у когось на годину-дві, потім на ньому буде незручно.
За дурною головою і ногам нема покою!
Наразі для сина активне правило: хочеш заробити додатковий час на планшеті — віджимайся. Дві хвилини за одне віджимання під кутом.
Коли ми тільки запропонували такі умови пару місяців тому, у нього звісно що зовсім не виходило — носом тягнеться вниз, лікті в сторону вух, то ліва лопатка вище, то права, то в тазу згинається літерою Г, то ще щось.
Зараз вже чітко рухається, лікті як треба, лопатки. Аж приємно дивитись!
Позавчора навіджимався на дві години з хвостиком, вчора знов пробує — хоп, мʼязи грудей болять! Крепатура!
Варто ще в умови внести присідання на одній нозі. Щоб можна було різні вправи чергувати, і щоб заголовок був більш точний 😄
Наразі для сина активне правило: хочеш заробити додатковий час на планшеті — віджимайся. Дві хвилини за одне віджимання під кутом.
Коли ми тільки запропонували такі умови пару місяців тому, у нього звісно що зовсім не виходило — носом тягнеться вниз, лікті в сторону вух, то ліва лопатка вище, то права, то в тазу згинається літерою Г, то ще щось.
Зараз вже чітко рухається, лікті як треба, лопатки. Аж приємно дивитись!
Позавчора навіджимався на дві години з хвостиком, вчора знов пробує — хоп, мʼязи грудей болять! Крепатура!
Варто ще в умови внести присідання на одній нозі. Щоб можна було різні вправи чергувати, і щоб заголовок був більш точний 😄
