Різні школи (ч. 2)
З початком війни спортивна школа закрилась, ми кілька місяців жили в Чернівцях.
Син вже був оформлений в «Оптімі» на екстерн, коли з обовʼязкового є тільки екзамени в кінці семестру та року. Всі уроки та контрольні доступні, їх можна проходити в будь-якому темпі і порядку, як заманеться. Або не відкривати взагалі. Ми взагалі тоді забули про школу, але на початку травня прийшов імейл «встигніть здати екзамени до бубернадцятого травня».
Борис пройшов більшість екзаменів за пʼять хвилин кожен, бо там майже в усіх питаннях треба просто вибрати один варіант відповіді з чотирьох. Що в більшості випадків піддається просто логічному аналізу на місці, без потреби дивитись чотири десятки уроків.
Найбільша складність — це екзамен з української мови, бо там треба написати кілька речень ручкою.
На наступний навчальний рік ми нічого краще не придумали. Молодша в садочок ще не ходила — дружина ходила зранку гуляти з ними обома. А потім вдень син вчився, поки його сестра спить.
Ну як вчився? «Вчився». Дивився уроки з «Я досліджую світ» по півгодини на день, бо там місцями розповідали якісь цікавинки. В листопаді здав всі семестрові екзамени, і оголосив, що в нього зимові канікули.
В січні почався наступний семестр, Борис оголошував, що йде вчитись, і, щоб ми йому не заважали, закривав двері до себе в кімнату. Вчився.
Тижні за три ми запідозрили, що щось тут не так, подивились в звіт екранного часу на планшеті — і там за весь цей час було хвилин пʼятнадцять «Оптіми», а все інше — ігри. Син від нашого відкриття уявив собі кари небесні, впав в неймовірну паніку, насилу заспокоїли.
Але ж дивитись всі ці нудні уроки все одно не хочеться! А вони нудні, я кілька подивився разом з ним. Як можна не дивитись уроки? Вірно, здати річні екзамени.
Знов, крім математики та української, де треба писати на папері, все інше зайняло від 3 до 7 хвилин. Можливо такі маневри не проходять десь в сьомому чи десятому класі, але в початковій школі — прям без проблем.
Помітив, що останнє завдання з математики викликало у сина складнощі і купу емоцій, бо принципи він розуміє, а практики не вистачало. А без практики пробиватись крізь складну задачу логічно, а не на звичках та інтуїції, потребує неабияких зусиль.
Пробував писати йому приклади, але це прям купа роботи їх придумувати. Замість того купив зошити типу «тисяча прикладів» за 2-3 клас. Хочеш пограти на планшеті? Ось сторінка з прикладами. Було трохи бунтів, сльози «нічого не розумію», заспокоєння, пояснення різних тем, що відчуття себе тупим — це нормально, і час від часу у всіх так буває. Якщо важку гантель піднімати, то не виникає питань, чому важко. А щоб складні задачі вирішувати, мозок напружується незвичним способом, і до цього треба звикнути.
У мене ще є схильність накинути багато інформації за один раз, і з математикою це погано працює. Одна невелика тема, поки не стало все на 100% зрозуміло і елементарно аж до нудоти — і тоді перемикаємось на наступну.
В решті решт спрацювало дуже добре і математика з «фуууу, не люблю!» перетворилась на доволі цікаву річ. Прості приклади тепер вирішуються швидше, ніж писати відповідь, а складні перестали викликати купу негативних емоцій.
Ще впродовж року син ходив на заняття з англійської пару разів на тиждень, брейк-данс, на ковзанах катався.
Мінуси такого підходу в нашому випадку — нема друзів. На вулиці когось знайти погуляти складно, бо як тільки стає прохолодно, то всі сидять по школам або домам. По усіляким спортивним справам теж тусовки нема — всі прийшли, тренування, всі пішли.
Спілкуватись виключно з батьками та сестрою недостатньо — нудно, навички спілкування не розвиваються.
То з третього класу син знову пішов в офлайн школу. Донька одночасно з тим пішла в садочок, і ми з дружиною нарешті дізнались, як воно, коли діти не сидять у нас на голові цілодобово. (буде продовження)
З початком війни спортивна школа закрилась, ми кілька місяців жили в Чернівцях.
Син вже був оформлений в «Оптімі» на екстерн, коли з обовʼязкового є тільки екзамени в кінці семестру та року. Всі уроки та контрольні доступні, їх можна проходити в будь-якому темпі і порядку, як заманеться. Або не відкривати взагалі. Ми взагалі тоді забули про школу, але на початку травня прийшов імейл «встигніть здати екзамени до бубернадцятого травня».
Борис пройшов більшість екзаменів за пʼять хвилин кожен, бо там майже в усіх питаннях треба просто вибрати один варіант відповіді з чотирьох. Що в більшості випадків піддається просто логічному аналізу на місці, без потреби дивитись чотири десятки уроків.
Найбільша складність — це екзамен з української мови, бо там треба написати кілька речень ручкою.
На наступний навчальний рік ми нічого краще не придумали. Молодша в садочок ще не ходила — дружина ходила зранку гуляти з ними обома. А потім вдень син вчився, поки його сестра спить.
Ну як вчився? «Вчився». Дивився уроки з «Я досліджую світ» по півгодини на день, бо там місцями розповідали якісь цікавинки. В листопаді здав всі семестрові екзамени, і оголосив, що в нього зимові канікули.
В січні почався наступний семестр, Борис оголошував, що йде вчитись, і, щоб ми йому не заважали, закривав двері до себе в кімнату. Вчився.
Тижні за три ми запідозрили, що щось тут не так, подивились в звіт екранного часу на планшеті — і там за весь цей час було хвилин пʼятнадцять «Оптіми», а все інше — ігри. Син від нашого відкриття уявив собі кари небесні, впав в неймовірну паніку, насилу заспокоїли.
Але ж дивитись всі ці нудні уроки все одно не хочеться! А вони нудні, я кілька подивився разом з ним. Як можна не дивитись уроки? Вірно, здати річні екзамени.
Знов, крім математики та української, де треба писати на папері, все інше зайняло від 3 до 7 хвилин. Можливо такі маневри не проходять десь в сьомому чи десятому класі, але в початковій школі — прям без проблем.
Помітив, що останнє завдання з математики викликало у сина складнощі і купу емоцій, бо принципи він розуміє, а практики не вистачало. А без практики пробиватись крізь складну задачу логічно, а не на звичках та інтуїції, потребує неабияких зусиль.
Пробував писати йому приклади, але це прям купа роботи їх придумувати. Замість того купив зошити типу «тисяча прикладів» за 2-3 клас. Хочеш пограти на планшеті? Ось сторінка з прикладами. Було трохи бунтів, сльози «нічого не розумію», заспокоєння, пояснення різних тем, що відчуття себе тупим — це нормально, і час від часу у всіх так буває. Якщо важку гантель піднімати, то не виникає питань, чому важко. А щоб складні задачі вирішувати, мозок напружується незвичним способом, і до цього треба звикнути.
У мене ще є схильність накинути багато інформації за один раз, і з математикою це погано працює. Одна невелика тема, поки не стало все на 100% зрозуміло і елементарно аж до нудоти — і тоді перемикаємось на наступну.
В решті решт спрацювало дуже добре і математика з «фуууу, не люблю!» перетворилась на доволі цікаву річ. Прості приклади тепер вирішуються швидше, ніж писати відповідь, а складні перестали викликати купу негативних емоцій.
Ще впродовж року син ходив на заняття з англійської пару разів на тиждень, брейк-данс, на ковзанах катався.
Мінуси такого підходу в нашому випадку — нема друзів. На вулиці когось знайти погуляти складно, бо як тільки стає прохолодно, то всі сидять по школам або домам. По усіляким спортивним справам теж тусовки нема — всі прийшли, тренування, всі пішли.
Спілкуватись виключно з батьками та сестрою недостатньо — нудно, навички спілкування не розвиваються.
То з третього класу син знову пішов в офлайн школу. Донька одночасно з тим пішла в садочок, і ми з дружиною нарешті дізнались, як воно, коли діти не сидять у нас на голові цілодобово. (буде продовження)
👍19❤🔥1🔥1🎉1
Різні школи (ч. 3)
Без спілкування з іншими дітьми сину було нудно, молодша якраз пішла в садочок, тож і його теж у вересні 2023-го відправили до школи ходити ногами.
Основний критерій вибору був — щоб було адекватно і близько. Я за своє життя наїздився досхочу, ще з першого класу, і возити дітей по 40-60 хвилин в одну сторону категорично не хочу.
Як ми і сподівались, в школі знайшлись друзі, якась групова динаміка. Є приводи для обговорення, чому з кимось хочеться дружити, з кимось не дуже, з кимось взагалі ніхто не дружить.
Наприклад, чому один хлопець постійно намагається всіх образити і якусь невеличку подлянку зробити, і каже, що він жартує? Бо його тато так постійно робить.
По урокам виявилось все плюс-мінус очікувано:
Елементарні задачі з математики. Через пару місяців після початку року мені син сказав, що стало цікавіше, бо приклади складніші і йому тепер треба три секунди на розвʼязок замість однієї. Намагався кілька разів поговорити із його вчителькою про те, щоб вона Борису давала завдання складніші, щоб йому було більш цікаво — розуміння не зустрів.
На українській мові довелось значно більше писати, ніж до того, і почерк став покращуватись.
На англійській мові зʼясувалось, що там та сама програма і ті самі зошити, по яким він займався приватно. Тільки особисті уроки — це мінімум рік за три, і все що було на уроках, син вже знав. В перший же місяць приніс в школу свої зошити, які на рік далі, і почав на уроках самостійно займатись по ним. Вчителька англійської саботувати це не стала, при потребі перевіряє і відповідає на його питання.
На фізкультурі… звичайна фізкультура. Порухались трохи і досить. Навчити когось краще бігати, плавати, стрибати, грати в теніс, підтягуватись, розуміти як тіло працює — це все не до шкільної фізкультури.
В теорії на «Я досліджую світ» можуть розповідати щось цікаве. Можуть, і навіть намагаються. В нашому випадку результат, цитую: «я це все знаю, і зазвичай доповнюю те, що вчителька розповідає».
І за фінансову грамотність я навіть окремий пост писав.
В кінці навчального року мені син пожалівся, що йому не подобається відсутність хоч якоїсь конкуренції. По всім пунктам, які йому важливі — все дуже просто, і він завжди перший.
Щоб була якась конкуренція — це треба йти не в будь-яку близьку школу, а в дійсно сфокусовану. Мені кілька людей порекомендували одну і ту саму школу — туди в час пік на авто їхати більше години. Громадським транспортом навіть мені мінімум півтори (я поки що ходжу швидше за дітей).
Можна жити поруч, щоб діти могли ходити пішки. Але! На додачу до школи отримаємо «чудове» повітря київського центру, і регулярно літаючі над головою шахеди. У мене вдома зазвичай дуже тихо, діти жодного разу не прокинулись вночі від вибухів. Якось не тягне переїжджати в більш гучне місце і платити за це гроші.
Так що зараз четвертий клас продовжуємо, як було, і в роздумах щодо наступного навчального року.
Без спілкування з іншими дітьми сину було нудно, молодша якраз пішла в садочок, тож і його теж у вересні 2023-го відправили до школи ходити ногами.
Основний критерій вибору був — щоб було адекватно і близько. Я за своє життя наїздився досхочу, ще з першого класу, і возити дітей по 40-60 хвилин в одну сторону категорично не хочу.
Як ми і сподівались, в школі знайшлись друзі, якась групова динаміка. Є приводи для обговорення, чому з кимось хочеться дружити, з кимось не дуже, з кимось взагалі ніхто не дружить.
Наприклад, чому один хлопець постійно намагається всіх образити і якусь невеличку подлянку зробити, і каже, що він жартує? Бо його тато так постійно робить.
По урокам виявилось все плюс-мінус очікувано:
Елементарні задачі з математики. Через пару місяців після початку року мені син сказав, що стало цікавіше, бо приклади складніші і йому тепер треба три секунди на розвʼязок замість однієї. Намагався кілька разів поговорити із його вчителькою про те, щоб вона Борису давала завдання складніші, щоб йому було більш цікаво — розуміння не зустрів.
На українській мові довелось значно більше писати, ніж до того, і почерк став покращуватись.
На англійській мові зʼясувалось, що там та сама програма і ті самі зошити, по яким він займався приватно. Тільки особисті уроки — це мінімум рік за три, і все що було на уроках, син вже знав. В перший же місяць приніс в школу свої зошити, які на рік далі, і почав на уроках самостійно займатись по ним. Вчителька англійської саботувати це не стала, при потребі перевіряє і відповідає на його питання.
На фізкультурі… звичайна фізкультура. Порухались трохи і досить. Навчити когось краще бігати, плавати, стрибати, грати в теніс, підтягуватись, розуміти як тіло працює — це все не до шкільної фізкультури.
В теорії на «Я досліджую світ» можуть розповідати щось цікаве. Можуть, і навіть намагаються. В нашому випадку результат, цитую: «я це все знаю, і зазвичай доповнюю те, що вчителька розповідає».
І за фінансову грамотність я навіть окремий пост писав.
В кінці навчального року мені син пожалівся, що йому не подобається відсутність хоч якоїсь конкуренції. По всім пунктам, які йому важливі — все дуже просто, і він завжди перший.
Щоб була якась конкуренція — це треба йти не в будь-яку близьку школу, а в дійсно сфокусовану. Мені кілька людей порекомендували одну і ту саму школу — туди в час пік на авто їхати більше години. Громадським транспортом навіть мені мінімум півтори (я поки що ходжу швидше за дітей).
Можна жити поруч, щоб діти могли ходити пішки. Але! На додачу до школи отримаємо «чудове» повітря київського центру, і регулярно літаючі над головою шахеди. У мене вдома зазвичай дуже тихо, діти жодного разу не прокинулись вночі від вибухів. Якось не тягне переїжджати в більш гучне місце і платити за це гроші.
Так що зараз четвертий клас продовжуємо, як було, і в роздумах щодо наступного навчального року.
👍13💯1
Synthesis school
Виросла з ідеї масштабувати школу при SpaceX, в яку ходили діти Ілона Маска та деяких інших інженерів.
Суть: дітей 8-14 років збирають в невеликі команди (онлайн), і дають їм грати разом в швидкі стратегічні ігри. Діти самостійно розбираються в правилах кожної гри, домовляються між собою за стратегію, розподіляють ролі.
В кінці сесії з ними розмовляє людина, тьютор. Ні в якому разі не пояснює правила і не видає інструкції, бо тоді гра перетворюється на гарбуз і звичайне шкільне нудне завдання. Натомість разом з дітьми обговорює, що як пройшло, підпихуючи в сторону правильних підходів.
Група, що між собою домовляється про чітку стратегію та комунікує в процесі, має значну перевагу і буде вигравати — це створює мотивацію навчитись дуже добре спілкуватись і організовувати процес.
Ігри спеціально розроблені для навчання критичному мисленню, моделям мислення, прийняттю рішень та роботі в команді.
Діти вчаться швидко розбиратись в нових складних системах, бо кожна гра має свої правила і механіки. Вчаться ефективно спілкуватись в команді під тиском часу. Мають розуміють, як планувати стратегію, розподіляти ролі, і швидко міняти плани, коли щось іде не так. І що добре організованим натовпом складні задачі вирішуються значно швидше і веселіше.
Цікаво? Дуже цікаво! Сина я не записав туди тільки тому, що він дуже не хоче спілкуватись англійською.
В коментарях до одного з попередніх постів є відгук про цей самий Synthesis School, і як воно в реальності відбувається.
В ньому видно найбільш поширену проблему усіх освітніх проєктів, що фокусуються на якості — вони паршиво масштабуються. Поки справою займаються люди, які цим горять — краса, результати класні, діти навчені і задоволені.
Робимо із однієї кльової школи десяток і проблема найму персоналу постає в увесь зріст.
Раніше ця проблема ніяк не вирішувалась.
А зараз? Чи можна її вирішити зараз, за допомогою штучного інтелекту?
Поговоримо про це в наступних серіях.
Виросла з ідеї масштабувати школу при SpaceX, в яку ходили діти Ілона Маска та деяких інших інженерів.
Суть: дітей 8-14 років збирають в невеликі команди (онлайн), і дають їм грати разом в швидкі стратегічні ігри. Діти самостійно розбираються в правилах кожної гри, домовляються між собою за стратегію, розподіляють ролі.
В кінці сесії з ними розмовляє людина, тьютор. Ні в якому разі не пояснює правила і не видає інструкції, бо тоді гра перетворюється на гарбуз і звичайне шкільне нудне завдання. Натомість разом з дітьми обговорює, що як пройшло, підпихуючи в сторону правильних підходів.
Група, що між собою домовляється про чітку стратегію та комунікує в процесі, має значну перевагу і буде вигравати — це створює мотивацію навчитись дуже добре спілкуватись і організовувати процес.
Ігри спеціально розроблені для навчання критичному мисленню, моделям мислення, прийняттю рішень та роботі в команді.
Діти вчаться швидко розбиратись в нових складних системах, бо кожна гра має свої правила і механіки. Вчаться ефективно спілкуватись в команді під тиском часу. Мають розуміють, як планувати стратегію, розподіляти ролі, і швидко міняти плани, коли щось іде не так. І що добре організованим натовпом складні задачі вирішуються значно швидше і веселіше.
Цікаво? Дуже цікаво! Сина я не записав туди тільки тому, що він дуже не хоче спілкуватись англійською.
В коментарях до одного з попередніх постів є відгук про цей самий Synthesis School, і як воно в реальності відбувається.
В ньому видно найбільш поширену проблему усіх освітніх проєктів, що фокусуються на якості — вони паршиво масштабуються. Поки справою займаються люди, які цим горять — краса, результати класні, діти навчені і задоволені.
Робимо із однієї кльової школи десяток і проблема найму персоналу постає в увесь зріст.
Раніше ця проблема ніяк не вирішувалась.
А зараз? Чи можна її вирішити зараз, за допомогою штучного інтелекту?
Поговоримо про це в наступних серіях.
👍10❤2🤔1
AI школа
Коли ви востаннє щось вчили напамʼять? Я ще в школі, більше двадцяти років тому. Ненавидів цю справу. Завжди спираюсь на розуміння, а не зубріння.
Гугл існує більше двадцяти років, і школи під це не дуже адаптувались. А зараз повним ходом розробляють штучний інтелект — і як це вплине на освіту?
Для тих, хто навчається сам, це вже очевидне прискорення. Питаєш конкретне питання і отримуєш дуже пристойне пояснення. Якщо все ще незрозуміло — можна підійти з різних сторін, сформулювати питання інакше, витиснути зрозумілий приклад.
Сам постійно так їх використовую. Це в рази швидше, ніж пробиватись через погано написаний текст якого-небудь підручника, чи неіснуючої документації.
Якщо існує потужний текст, особливо з діаграмами/графіками, особливо з інтерактивними — зазвичай краще читати їх. Можливо через рік-два ШІ навчаться робити таке на замовлення, але поки що ні від Клода, ні від Чята не варто очікувати настільки ж наглядних пояснень, як інтерактивні статті Чєчановського чи відео 3Blue1Brown про математику. Скільки місяців в школі витрачають на те, щоб пояснити частину того, що є в статті про камери та лінзи?
Колись можна було чомусь навчитись тільки особисто, потім зʼявились і потроху розповсюджувались книги — і можна прочитати текст.
Біля сто років тому додалось відео. Звісно, воно стало значно популярніше за останні 15 років, але відоме відео про те, навіщо в автомобілях диференціал і як він працює — 1937-го року.
Тобто, для людей, які самі прагнуть навчитись, штучний інтелект — ще один інструмент.
А для людей, які не дуже прагнуть навчитись?
О, з них він зараз знімає навчання. Можна не вирішувати задачу, а запхати її в чат і отримати рішення. Можна не писати твір, не вчитись формулювати свої думки, а скопіпастити. Звісно, домашні завдання і раніше можна було списати, просто це стало ще простішим. Особливо, якщо завдання індивідуальне.
Звісно, в школах та університетах намагаються якось змінити підхід до видачі завдань, щоб складніше було списати чи вирішити завдання за допомогою ШІ. Більше усних екзаменів і вирішень задач в класі, менше письмових завдань додому. Онлайн? Онлайн для незацікавлених не працює, як всьому світу показав ковід.
Результат — ще більша нерівність між рівнем освіти найкращих, що прагнуть навчитись самі, та всіх інших.
Але ж можна модифікувати навчання і в іншу сторону — не забороняти використання ШІ, а прийняти його.
В найпростішому варіанті для початку це може бути наперед задана тема, список промптів, і людина, яка дивиться, що учні зайняті справою, а не відволікаються на тікток. Як правильно називати цю людину? Це вже не класичний вчитель. Наглядає, допомагає формулювати промпти, вирішити технічні проблеми. В цілому сфокусована на процесі, а не на предметі навчання. Фасилітатор навчального процесу, щоб він був здоровий. Тютор?
Важливо, що цей підхід має продукувати розуміння, а не намагатись його використовувати як ще один інструмент для зубріння «якого числа сталася така от битва».
В більш складному варіанті нафантазувати можна багато чого, але реально працюючий варіант можна нащупати тільки поступовими реальними експериментами, а не роздумами:
Відкривати школу, і експериментувати з цим. Та дивитись на експерименти інших.
У всіх цікавих та нестандартних підходів до шкіл історично є одна спільна проблема: вони добре працюють на початку, і дуже погано масштабуються. Одну класну школу можна відкрити, три вже складно, триста — неможливо. Основна проблема — завзятий та ідейний персонал, якому не все одно. Гарне навчання раніше завжди спиралось на особистість вчителя. А в великих організаціях не буває більшості завзятих людей.
В цьому ж випадку ця закономірність розривається, бо за пояснення відповідає вже не конкретно оця людина, яка потрапила сюди,бо у неї був низький бал на ЗНО, якого вистачило тільки на педагогічний універ. (продовження нижче)
Коли ви востаннє щось вчили напамʼять? Я ще в школі, більше двадцяти років тому. Ненавидів цю справу. Завжди спираюсь на розуміння, а не зубріння.
Гугл існує більше двадцяти років, і школи під це не дуже адаптувались. А зараз повним ходом розробляють штучний інтелект — і як це вплине на освіту?
Для тих, хто навчається сам, це вже очевидне прискорення. Питаєш конкретне питання і отримуєш дуже пристойне пояснення. Якщо все ще незрозуміло — можна підійти з різних сторін, сформулювати питання інакше, витиснути зрозумілий приклад.
Сам постійно так їх використовую. Це в рази швидше, ніж пробиватись через погано написаний текст якого-небудь підручника, чи неіснуючої документації.
Якщо існує потужний текст, особливо з діаграмами/графіками, особливо з інтерактивними — зазвичай краще читати їх. Можливо через рік-два ШІ навчаться робити таке на замовлення, але поки що ні від Клода, ні від Чята не варто очікувати настільки ж наглядних пояснень, як інтерактивні статті Чєчановського чи відео 3Blue1Brown про математику. Скільки місяців в школі витрачають на те, щоб пояснити частину того, що є в статті про камери та лінзи?
Колись можна було чомусь навчитись тільки особисто, потім зʼявились і потроху розповсюджувались книги — і можна прочитати текст.
Біля сто років тому додалось відео. Звісно, воно стало значно популярніше за останні 15 років, але відоме відео про те, навіщо в автомобілях диференціал і як він працює — 1937-го року.
Тобто, для людей, які самі прагнуть навчитись, штучний інтелект — ще один інструмент.
А для людей, які не дуже прагнуть навчитись?
О, з них він зараз знімає навчання. Можна не вирішувати задачу, а запхати її в чат і отримати рішення. Можна не писати твір, не вчитись формулювати свої думки, а скопіпастити. Звісно, домашні завдання і раніше можна було списати, просто це стало ще простішим. Особливо, якщо завдання індивідуальне.
Звісно, в школах та університетах намагаються якось змінити підхід до видачі завдань, щоб складніше було списати чи вирішити завдання за допомогою ШІ. Більше усних екзаменів і вирішень задач в класі, менше письмових завдань додому. Онлайн? Онлайн для незацікавлених не працює, як всьому світу показав ковід.
Результат — ще більша нерівність між рівнем освіти найкращих, що прагнуть навчитись самі, та всіх інших.
Але ж можна модифікувати навчання і в іншу сторону — не забороняти використання ШІ, а прийняти його.
В найпростішому варіанті для початку це може бути наперед задана тема, список промптів, і людина, яка дивиться, що учні зайняті справою, а не відволікаються на тікток. Як правильно називати цю людину? Це вже не класичний вчитель. Наглядає, допомагає формулювати промпти, вирішити технічні проблеми. В цілому сфокусована на процесі, а не на предметі навчання. Фасилітатор навчального процесу, щоб він був здоровий. Тютор?
Важливо, що цей підхід має продукувати розуміння, а не намагатись його використовувати як ще один інструмент для зубріння «якого числа сталася така от битва».
В більш складному варіанті нафантазувати можна багато чого, але реально працюючий варіант можна нащупати тільки поступовими реальними експериментами, а не роздумами:
A complex system that works is invariably found to have evolved from a simple system that works. The inverse proposition also appears to be true: A complex system designed from scratch never works and cannot be made to work.
Відкривати школу, і експериментувати з цим. Та дивитись на експерименти інших.
У всіх цікавих та нестандартних підходів до шкіл історично є одна спільна проблема: вони добре працюють на початку, і дуже погано масштабуються. Одну класну школу можна відкрити, три вже складно, триста — неможливо. Основна проблема — завзятий та ідейний персонал, якому не все одно. Гарне навчання раніше завжди спиралось на особистість вчителя. А в великих організаціях не буває більшості завзятих людей.
В цьому ж випадку ця закономірність розривається, бо за пояснення відповідає вже не конкретно оця людина, яка потрапила сюди,
👍6
Таким чином вирішується навіть вічна проблема шкіл в селах.
І ще один цікавий момент — якщо історична хороша школа не стає краще від масштабування та прогресу часу, то тут цілком навпаки — відточуються підходи, покращуються промпти, нові моделі стають все розумнішими та пояснюють все краще.
Хто в Україні зможе це зробити першим і швидко масштабувати? Існуючі класні приватні школи — скоріше ні, бо тут зовсім інший підхід та зовсім інша бізнес-модель. Дуже складно все зламати, щоб заново побудувати зовсім інше.
Існуючі школи дистанційного навчання, типу тої ж Оптіми? Трохи імовірніше, але теж в них не дуже вірю.
Може виросте або з потреби робити хоч щось, де і так майже нічого не працює — в прифронтових районах. Тобто, можливо фонд savED таким займеться. Або ж це буде повністю новий стартап.
І ще один цікавий момент — якщо історична хороша школа не стає краще від масштабування та прогресу часу, то тут цілком навпаки — відточуються підходи, покращуються промпти, нові моделі стають все розумнішими та пояснюють все краще.
Хто в Україні зможе це зробити першим і швидко масштабувати? Існуючі класні приватні школи — скоріше ні, бо тут зовсім інший підхід та зовсім інша бізнес-модель. Дуже складно все зламати, щоб заново побудувати зовсім інше.
Існуючі школи дистанційного навчання, типу тої ж Оптіми? Трохи імовірніше, але теж в них не дуже вірю.
Може виросте або з потреби робити хоч щось, де і так майже нічого не працює — в прифронтових районах. Тобто, можливо фонд savED таким займеться. Або ж це буде повністю новий стартап.
🤔5👍1
Нам потрібен кращий термін українською для штучного інтелекту, ніж ШІ. Вимовляти «ші» або «ши-і» незручно, і викликає дивні асоціації (енергія ши-і). Пропоную «шмозок», скорочено від «штучний мозок».
Приклади використання:
* Вона не писала цей пост сама, це її шмозок постарався.
* Нова версія шмозка від Anthropic перевершила всі очікування.
* Наш новий продукт оснащений найсучаснішим шмозком для аналізу даних.
* Запитай у свого шмозка, як краще спланувати подорож до Карпат.
* На конференції обговорювали етичні аспекти використання шмозків у медицині.
* Знаєш, цей фільм повністю згенерований шмозком, але виглядає як справжній!
Можна робити похідні слова:
* Шмозкування — процес використання шмозків.
* Шмозкознавець — промпт інженер.
* Зашмозкований — очевидний AI slop, шість пальців на фотографії.
* Шмозкоборець — луддит нового покоління
* Шмозкозалежний — не може вирішити задачу без допомоги шмозка.
* Шмозкоманія — надмірне захоплення можливостями шмозків.
* Шмозківня — дата-центр для шмозків.
А завершу цей допис широко відомими прислівʼями:
* Шмозок має, а розуму не придбав.
* Не штука шмозка мати, а штука його слухати.
* І шмозок не допоможе, як руки з глини.
* На шмозка сподівайся, а й сам праці не цурайся!
Приклади використання:
* Вона не писала цей пост сама, це її шмозок постарався.
* Нова версія шмозка від Anthropic перевершила всі очікування.
* Наш новий продукт оснащений найсучаснішим шмозком для аналізу даних.
* Запитай у свого шмозка, як краще спланувати подорож до Карпат.
* На конференції обговорювали етичні аспекти використання шмозків у медицині.
* Знаєш, цей фільм повністю згенерований шмозком, але виглядає як справжній!
Можна робити похідні слова:
* Шмозкування — процес використання шмозків.
* Шмозкознавець — промпт інженер.
* Зашмозкований — очевидний AI slop, шість пальців на фотографії.
* Шмозкоборець — луддит нового покоління
* Шмозкозалежний — не може вирішити задачу без допомоги шмозка.
* Шмозкоманія — надмірне захоплення можливостями шмозків.
* Шмозківня — дата-центр для шмозків.
А завершу цей допис широко відомими прислівʼями:
* Шмозок має, а розуму не придбав.
* Не штука шмозка мати, а штука його слухати.
* І шмозок не допоможе, як руки з глини.
* На шмозка сподівайся, а й сам праці не цурайся!
😁17🔥3🤔1
Два роки тому я писав пост про навчання до майстерності — підхід, який піднімає середнього учня до рівня топ-2%. Ідея проста: не йдеш далі, поки не розберешся з темою на всі 100%.
Найперше місце, де його застосовують — математика, бо в ній кожна наступна тема будується на попередніх. Уявіть: ви намагаєтесь розібратись із тригонометрією, а дроби для вас — темний ліс. Це як будувати будинок без фундаменту — все завалиться.
Не в усіх предметах є така залежність. Порядок засвоєння географії може бути різноманітний і паралельний — можна дивитись на карту рідного міста, щоб зрозуміти, як дістатись на протилежний край, і тут же роздивлятись, де Клондайк впадає в Юкон.
Якщо пропустив в школі Сервантеса, то це ніяк не завадить в розумінні Джека Лондона.
Вивчення мов теж інакше. Адже там головна ціль — це вміти ефективно спілкуватись, і для цього не обовʼязково спочатку вивчити всі форми всіх неправильних дієслів, а потім переходити до будування речень.
Головна проблема цього навчання до майстерності — потрібен учитель для кожного учня. А це нереально масштабувати... було. Два роки тому я припустив, що з розвитком AI це перестане бути перепоною.
Вчора слухав подкаст з людьми із Math Academy, які автоматизують та масштабують саме цей підхід. Вони склали граф із тисяч математичних понять, який дозволяє їм розуміти, як теми залежать одна від одної, які простори відкриваються після опанування оцих двадцяти, або які теми треба повторити, якщо людина тупить в новій.
Важливо розбивати і видавати теми дуже гранулярно, щоб не було перевантаження і пʼяти нових концепцій за раз. Для опанування лінійного рівняння на дві дії, спочатку потрібно опанувати на одну — настільки гранулярно. Це ще й дуже допомагає при підбиранні прикладів для повторення (spaced repetition).
Важливо не затримувати на одній темі людину, яка її вже опанувала, бо очевидно стає нудно.
Відгуки, які я бачив, — здебільшого захват. Хтось пише, як їхня дитина в восьмому класі опанувала університетський курс по матаналізу, а хтось радіє, що нарешті зрозумів статистику.
Звісно, за дітьми зазвичай варто наглядати хоча б на початку, щоб показати правильний підхід до використання, щоб не просто потикав і кинув. І найкращі результати все одно у тих, хто сам бажає навчитись.
Доречі, купа дорослого народу використовує цю Math Academy, щоб підтягнути свої знання по статистиці, для розуміння ML, тощо.
Так що майбутнє вже тут. Як завжди, нерівномірно розподілене.
Найперше місце, де його застосовують — математика, бо в ній кожна наступна тема будується на попередніх. Уявіть: ви намагаєтесь розібратись із тригонометрією, а дроби для вас — темний ліс. Це як будувати будинок без фундаменту — все завалиться.
Не в усіх предметах є така залежність. Порядок засвоєння географії може бути різноманітний і паралельний — можна дивитись на карту рідного міста, щоб зрозуміти, як дістатись на протилежний край, і тут же роздивлятись, де Клондайк впадає в Юкон.
Якщо пропустив в школі Сервантеса, то це ніяк не завадить в розумінні Джека Лондона.
Вивчення мов теж інакше. Адже там головна ціль — це вміти ефективно спілкуватись, і для цього не обовʼязково спочатку вивчити всі форми всіх неправильних дієслів, а потім переходити до будування речень.
Головна проблема цього навчання до майстерності — потрібен учитель для кожного учня. А це нереально масштабувати... було. Два роки тому я припустив, що з розвитком AI це перестане бути перепоною.
Вчора слухав подкаст з людьми із Math Academy, які автоматизують та масштабують саме цей підхід. Вони склали граф із тисяч математичних понять, який дозволяє їм розуміти, як теми залежать одна від одної, які простори відкриваються після опанування оцих двадцяти, або які теми треба повторити, якщо людина тупить в новій.
Важливо розбивати і видавати теми дуже гранулярно, щоб не було перевантаження і пʼяти нових концепцій за раз. Для опанування лінійного рівняння на дві дії, спочатку потрібно опанувати на одну — настільки гранулярно. Це ще й дуже допомагає при підбиранні прикладів для повторення (spaced repetition).
Важливо не затримувати на одній темі людину, яка її вже опанувала, бо очевидно стає нудно.
Відгуки, які я бачив, — здебільшого захват. Хтось пише, як їхня дитина в восьмому класі опанувала університетський курс по матаналізу, а хтось радіє, що нарешті зрозумів статистику.
Звісно, за дітьми зазвичай варто наглядати хоча б на початку, щоб показати правильний підхід до використання, щоб не просто потикав і кинув. І найкращі результати все одно у тих, хто сам бажає навчитись.
Доречі, купа дорослого народу використовує цю Math Academy, щоб підтягнути свої знання по статистиці, для розуміння ML, тощо.
Так що майбутнє вже тут. Як завжди, нерівномірно розподілене.
👍18🔥4
Часто кажуть, що сучасні шкільні системи створені для того, щоб виховувати робочих та солдат.
Але навіщо робочим читати та розуміти Декамерон, розбиратись у географії, чи вміти множити матриці? Абсурд, якщо замислитись.
Реальність складніша — вінегрет ідей, що готується століттями без єдиного рецепту.
У різних людей, які прикладали руку до шкільної системи, були різні цілі.
Одні хотіли виховати свідомих громадян. Інші — навчити мислити. Треті бачили в школі фабрику робочої сили. Хтось гнався за грошима від підручників, хтось просто тримався за крісло.
І це через все це школа ніби задизайнена комітетом. Навіть гірше! Бо люди в комітеті хоча б розмовляють між собою. А тут двісті років кожен потроху робив щось своє.
Тому наша освіта схожа на будинок, який двісті років добудовували різні архітектори: хтось додавав вітальню, хтось — балкон, а хтось прибудував гараж до спальні. А жильці — учні та вчителі — щодня б'ються головою об несподівані перегородки, провалюються в непозначені ями між поверхами, та витрачають години, блукаючи довгими коридорами між кімнатами, які могли б бути суміжними.
Жити можна, але незручно, а перепланування потребує розібрати все до фундаменту.
Але навіщо робочим читати та розуміти Декамерон, розбиратись у географії, чи вміти множити матриці? Абсурд, якщо замислитись.
Реальність складніша — вінегрет ідей, що готується століттями без єдиного рецепту.
У різних людей, які прикладали руку до шкільної системи, були різні цілі.
Одні хотіли виховати свідомих громадян. Інші — навчити мислити. Треті бачили в школі фабрику робочої сили. Хтось гнався за грошима від підручників, хтось просто тримався за крісло.
І це через все це школа ніби задизайнена комітетом. Навіть гірше! Бо люди в комітеті хоча б розмовляють між собою. А тут двісті років кожен потроху робив щось своє.
Тому наша освіта схожа на будинок, який двісті років добудовували різні архітектори: хтось додавав вітальню, хтось — балкон, а хтось прибудував гараж до спальні. А жильці — учні та вчителі — щодня б'ються головою об несподівані перегородки, провалюються в непозначені ями між поверхами, та витрачають години, блукаючи довгими коридорами між кімнатами, які могли б бути суміжними.
Жити можна, але незручно, а перепланування потребує розібрати все до фундаменту.
👍16💯3
Дитина, що крутиться на кухні, бачить все, що відбувається: як розбивати яйця, щось нарізати, замішувати тісто, смажити пиріжки та робити карбонару. І може потроху навчитись готувати, допомагаючи.
Але складно навчитись аналізувати текст, якщо дивитись, як доросла людина з камʼяним виразом обличчя читає книгу, пише код чи статтю.
У нас в процесі виникає купа питань в голові: Чому автор так повернув сюжет? Як краще закінчити це речення?Яка скотина написала цей рядок коду?
Коли озвучуєш дітям такі питання вголос, у них починають в голові ворочатись різні думки, і вони звикають самі ставити собі схожі запитання. Це називається когнітивним учнівством (cognitive apprenticeship) — передача способу мислення, а не лише фізичних навичок.
В освітній літературі, звісно, пропонують робити якісь штучні вправи з наглядними прикладами. Але воно набагато краще працює на тому, що цікаво прям зараз, органічно.
Обговорюю з дітьми фінанси, бізнес, як наймати чи звільняти людей, книгу, яку зараз читаємо, або фільм, який дивимось. Стратегію гри.
Важливо робити це в міру — щоб дітям було цікаво, а не нудно, і зберігати конструктивний підхід замість надмірної критичності. Занадто цинічними діти легко можуть стати в підлітковому віці без жодної допомоги від батьків.
Навіщо це робити? Навіщо передавати дітям свої ментальні моделі?
Глибше розуміння та розвиток критичного мислення — і дитина цьому навчається значно швидше, ніж сама собою, бо не потрібно винаходити ці велосипеди з нуля. Схожий ефект мають дуже круті книжки — значно дешевше прочитати кілька класичних книжок про перемовини, ніж набувати досвід самостійно з нуля. Головне, щоб це не була "Art of the Deal" Трампа 😅
А ще, коли діти розуміють, як створюються якісні речі, то вони самі теж можуть творити краще.
Взагалі, щоб всі плюси перерахувати, то потрібно ще пару постів написати, мабуть.
А ще такі обговорення дуже приємні! Виникає більш глибокий емоційний зв'язок із дітьми. Я до сих пір пам'ятаю, як мені в дев'ять років тато розповідав те або се, коли ми ввечері разом повертались три кілометри вгору зимою від гаража додому :)
Отож, коли ви наступного разу будете з дитиною проходити повз кав'ярню чи обговорювати книгу — озвучуйте свої внутрішні питання.
Але складно навчитись аналізувати текст, якщо дивитись, як доросла людина з камʼяним виразом обличчя читає книгу, пише код чи статтю.
У нас в процесі виникає купа питань в голові: Чому автор так повернув сюжет? Як краще закінчити це речення?
Коли озвучуєш дітям такі питання вголос, у них починають в голові ворочатись різні думки, і вони звикають самі ставити собі схожі запитання. Це називається когнітивним учнівством (cognitive apprenticeship) — передача способу мислення, а не лише фізичних навичок.
В освітній літературі, звісно, пропонують робити якісь штучні вправи з наглядними прикладами. Але воно набагато краще працює на тому, що цікаво прям зараз, органічно.
Обговорюю з дітьми фінанси, бізнес, як наймати чи звільняти людей, книгу, яку зараз читаємо, або фільм, який дивимось. Стратегію гри.
Важливо робити це в міру — щоб дітям було цікаво, а не нудно, і зберігати конструктивний підхід замість надмірної критичності. Занадто цинічними діти легко можуть стати в підлітковому віці без жодної допомоги від батьків.
Навіщо це робити? Навіщо передавати дітям свої ментальні моделі?
Глибше розуміння та розвиток критичного мислення — і дитина цьому навчається значно швидше, ніж сама собою, бо не потрібно винаходити ці велосипеди з нуля. Схожий ефект мають дуже круті книжки — значно дешевше прочитати кілька класичних книжок про перемовини, ніж набувати досвід самостійно з нуля. Головне, щоб це не була "Art of the Deal" Трампа 😅
А ще, коли діти розуміють, як створюються якісні речі, то вони самі теж можуть творити краще.
Взагалі, щоб всі плюси перерахувати, то потрібно ще пару постів написати, мабуть.
А ще такі обговорення дуже приємні! Виникає більш глибокий емоційний зв'язок із дітьми. Я до сих пір пам'ятаю, як мені в дев'ять років тато розповідав те або се, коли ми ввечері разом повертались три кілометри вгору зимою від гаража додому :)
Отож, коли ви наступного разу будете з дитиною проходити повз кав'ярню чи обговорювати книгу — озвучуйте свої внутрішні питання.
❤13👍6👏1
Idiot plot (укр. каша з дурнів) — тип сюжету, який повністю тримається на тому, що ключові персонажі — сертифіковані телепні.
Можна подумати головою, або провести одну розмову, і зникне проблема, навколо якої будується весь сюжет. Але сценаристу ліньки думати і переписувати десять разів з розумними персонажами, тому виходить каша з дурнів.
Виявилось, що інколи проблема зовсім не в лінивому сценаристі.
Можна подумати головою, або провести одну розмову, і зникне проблема, навколо якої будується весь сюжет. Але сценаристу ліньки думати і переписувати десять разів з розумними персонажами, тому виходить каша з дурнів.
Виявилось, що інколи проблема зовсім не в лінивому сценаристі.
😁12😢2
Як в Україні вчать читати?
Ось літери: а, бе, ве, … о, пе, ер, ес, те…Вони значать звуки: а, б, в…
Читаємо склади по дві літери разом: м-а значить ма, м-у — му, тощо. Потім склади вʼяжемо в слова. Готово.
Як вчити англійську:
• Літера b (бі) значиь звук /b/.
• Літера a (ей!) значить звук /æ/eɪ/ɑː/ɔː/ə/, коли стоїть сама: apple, snake, father, ball, any. Або біс зна що, коли стоїть перед іншою голосною.
• Літера e! Навіть починати не буду.
• ae це звук… bread break breathe
• ough! English can be understood through tough thorough thought, though.
Такий підхід із розпізнаванням шаблонів англійською називається phonics. Трохи складно складати в склади англійську, але це працює.
А в 80-90-х в англомовному світі вирішили, що це занадто нудно та складно. А давайте зробимо вигляд, що читання — це природна здатність, така сама, як розмовляти. І що люди, і особливо маленькі діти, можуть просто навчитись читати. Природньо!
Розповсюдженим способом вчити читати став цільномовний спосіб:
Дитино, дивись, отут намальований кіт, а тут написано слово із літер c-a-t. Здогадайся, як воно читається?
А ось намальований торт, і написане слово із літер c-a-k-e. Здогадайся, як воно читається? Молодець!
А тут намальований слон, прочитай слово elephant.
Деякі дійсно можуть навіть так навчитись читати.
А результат: десятки мільйонів дітей просто не навчились читати щось значно складніше за «магазин відкритий з 9 до 17»! Більш складні слова просто намагаються вгадати з контексту. Або не намагаються.
В 2013-му році в штаті Міссісіпі скасували цільномовне навчання читанню, і вгатили купу зусиль та грошей в навчання дітей читати. Перейшли на фонетичне навчання, залишали на другий рік тих, хто не навчився читати, намагались якомога раніше виявити проблеми з читанням у кожного учня, тощо.
Ефект був настільки потужний, що результат назвали Міссісіпським Чудом.
В 2013-му у них було 49-е місце за вмінням читати (із 50!). В 2024-му — девʼяте! А якщо враховувати демографію (в Міссісіпі багато бідного чорношкірого населення) — взагалі перше.
Хочеться сказати: бідні англомовні діти.
Тільки це зовсім не єдиний випадок, коли корисним та цікавим речам навчають ідіотським способом. Чого тільки вартує історія із списками дат та прізвищ, та її розділення на всесвітню та історію України. Або вивчення літератури в хронологічному порядку.
По багатьом пунктам для дуже помітного покращення достатньо в першу чергу не застосовувати якісь новітні супер-пупер методи, а просто перестати творити очевидну хуйню! Просто.
Ось літери: а, бе, ве, … о, пе, ер, ес, те…Вони значать звуки: а, б, в…
Читаємо склади по дві літери разом: м-а значить ма, м-у — му, тощо. Потім склади вʼяжемо в слова. Готово.
Як вчити англійську:
• Літера b (бі) значиь звук /b/.
• Літера a (ей!) значить звук /æ/eɪ/ɑː/ɔː/ə/, коли стоїть сама: apple, snake, father, ball, any. Або біс зна що, коли стоїть перед іншою голосною.
• Літера e! Навіть починати не буду.
• ae це звук… bread break breathe
• ough! English can be understood through tough thorough thought, though.
Такий підхід із розпізнаванням шаблонів англійською називається phonics. Трохи складно складати в склади англійську, але це працює.
А в 80-90-х в англомовному світі вирішили, що це занадто нудно та складно. А давайте зробимо вигляд, що читання — це природна здатність, така сама, як розмовляти. І що люди, і особливо маленькі діти, можуть просто навчитись читати. Природньо!
Розповсюдженим способом вчити читати став цільномовний спосіб:
Дитино, дивись, отут намальований кіт, а тут написано слово із літер c-a-t. Здогадайся, як воно читається?
А ось намальований торт, і написане слово із літер c-a-k-e. Здогадайся, як воно читається? Молодець!
А тут намальований слон, прочитай слово elephant.
Деякі дійсно можуть навіть так навчитись читати.
А результат: десятки мільйонів дітей просто не навчились читати щось значно складніше за «магазин відкритий з 9 до 17»! Більш складні слова просто намагаються вгадати з контексту. Або не намагаються.
В 2013-му році в штаті Міссісіпі скасували цільномовне навчання читанню, і вгатили купу зусиль та грошей в навчання дітей читати. Перейшли на фонетичне навчання, залишали на другий рік тих, хто не навчився читати, намагались якомога раніше виявити проблеми з читанням у кожного учня, тощо.
Ефект був настільки потужний, що результат назвали Міссісіпським Чудом.
В 2013-му у них було 49-е місце за вмінням читати (із 50!). В 2024-му — девʼяте! А якщо враховувати демографію (в Міссісіпі багато бідного чорношкірого населення) — взагалі перше.
Хочеться сказати: бідні англомовні діти.
Тільки це зовсім не єдиний випадок, коли корисним та цікавим речам навчають ідіотським способом. Чого тільки вартує історія із списками дат та прізвищ, та її розділення на всесвітню та історію України. Або вивчення літератури в хронологічному порядку.
По багатьом пунктам для дуже помітного покращення достатньо в першу чергу не застосовувати якісь новітні супер-пупер методи, а просто перестати творити очевидну хуйню! Просто.
💯15🤔1
Ох, пані та панове, ви собі навіть не уявляєте, як вчать читати та писати китайською.
Як різні країни намагались вирішити проблему ієрогліфічного божевілля?
На відміну від англійської або французької, які, хоч місцями і дивно читаються, але все ж алфавітні, китайське письмо ієрогліфічне. І зрозуміти, як вимовляється той чи інший ієрогліф — неможливо!
Традиційно діти вчили китайське письмо постійним переписуванням класичних текстів, типу Three Character Classic, Thousand Character Classic та Hundred Family Surnames. Тисячосимвольна класика написана в шостому столітті — їй більше, ніж півтори тисячі років!
Після того, як людина повністю опанувала ці три тексти, вона знала близько двох тисяч ієрогліфів. Це базовий рівень. Потім ще вивчали класичні тексти конфуціанства, яким взагалі більше двох тисяч років. Здавали по ним екзамени щодо придатності до державної служби...
Зміг прочитати та переписати десять творів — бюрократ двадцятого рівня!
Зараз трохи не так. Виявляється, в материковому Китаї спочатку вчать фонетичний піньїнь на основі латинської абетки! А вже потім, знаючи pīnyīn, біля кожного невідомого ієрогліфа можна писати його звучання за допомогою піньїня (який розробили в 1958-му). У кожного голосного звуку ще важливий тон, який позначається діакритичними знаками: ˉ ˊ ` ˇ
(Ці тони, доречі, без звички читати складно. Коли я жив в Китаї, то міг за ними дуже чітко повторювати слова з усіма звуками та тонами, але правильно читати піньїнь я тоді не навчився.)
Тайвань використовує подібний спосіб, але замість піньїня там використовують іншу фонетичну абетку — чжуїнь, яку придумали в 1910-х, і виглядає, як прості ієрогліфи.
У Вʼєтнамі, Кореї та Японії теж тисячоліттями використовували китайські ієрогліфи. Але з-за того, що це дико незручно, а мови не мають ніякого відношення до китайської, у них були різноманітні спроби зробити краще.
У В'єтнамі, після двох тисячоліть страждань, використовують латинську писемність із діакритичними знаками.
В Кореї зараз використовують хангиль, який ще в 1443-му році придумав чи то король особисто, чи то придворні вчені (були і більш ранні спроби).
Драматична історія, бо через півсторіччя його відмінили, перестали просувати і закрили міністерство. Чотириста років вважали, що це занадто просто, і не справа освічених мужів. І тільки в районі 1900-го почали широко використовувати, як національний символ в боротьбі проти Японії.
В Японії навіть зараз більше ніж одна система письма - катакана, хірагана, місцями латинські літери та ієрогліфи. Наче і побороли, а наче і не повністю.
В самому Китаї в 20-му сторіччі теж були спроби повністю відмовитись від ієрогліфів. Але все ж вирішили залишити, бо багатотисячолітня культура. Та і є багато слів, які вимовляються дуже схоже, або взагалі однаково, а ієрогліфами пишуться по-різному. Є навіть вірш на цю тему із 92 слов ши: Shī Shì shí shī shǐ —施氏食獅史.
Уявляєте, скільки мільйонів людино-років булопросрано витрачено на незручне навчання незручному письму? В Китаї навіть друкарство за допомогою рухомого шрифту винайшли в 1041-му. На чотириста років раніше, ніж Гутенберг це зробив в Європі в 1439-му!
Промислова революція в Британії почалась при рівні грамотності біля 60%, і у них пройшло менше чотирьохсот років від винаходу рухомого шрифту.
В Китаї в 1450-му рівень грамотності був порядка 2-3%! Навіть в 1950-му аж 85-90% населення ще було неписьменним.
Але не все так погано! Числа в китайській мові логічніші. Ніяких тобі "чотирнадцять" замість "десять-чотири". Або "чотирьох двадцяток та сімнадцяти" (привіт, Франція) замість "дев'ять десяток-семи".
Скільки ще таких «ієрогліфічних» систем ми зберігаємо, цікаво?
На відміну від англійської або французької, які, хоч місцями і дивно читаються, але все ж алфавітні, китайське письмо ієрогліфічне. І зрозуміти, як вимовляється той чи інший ієрогліф — неможливо!
Традиційно діти вчили китайське письмо постійним переписуванням класичних текстів, типу Three Character Classic, Thousand Character Classic та Hundred Family Surnames. Тисячосимвольна класика написана в шостому столітті — їй більше, ніж півтори тисячі років!
Після того, як людина повністю опанувала ці три тексти, вона знала близько двох тисяч ієрогліфів. Це базовий рівень. Потім ще вивчали класичні тексти конфуціанства, яким взагалі більше двох тисяч років. Здавали по ним екзамени щодо придатності до державної служби...
Зміг прочитати та переписати десять творів — бюрократ двадцятого рівня!
Зараз трохи не так. Виявляється, в материковому Китаї спочатку вчать фонетичний піньїнь на основі латинської абетки! А вже потім, знаючи pīnyīn, біля кожного невідомого ієрогліфа можна писати його звучання за допомогою піньїня (який розробили в 1958-му). У кожного голосного звуку ще важливий тон, який позначається діакритичними знаками: ˉ ˊ ` ˇ
(Ці тони, доречі, без звички читати складно. Коли я жив в Китаї, то міг за ними дуже чітко повторювати слова з усіма звуками та тонами, але правильно читати піньїнь я тоді не навчився.)
Тайвань використовує подібний спосіб, але замість піньїня там використовують іншу фонетичну абетку — чжуїнь, яку придумали в 1910-х, і виглядає, як прості ієрогліфи.
У Вʼєтнамі, Кореї та Японії теж тисячоліттями використовували китайські ієрогліфи. Але з-за того, що це дико незручно, а мови не мають ніякого відношення до китайської, у них були різноманітні спроби зробити краще.
У В'єтнамі, після двох тисячоліть страждань, використовують латинську писемність із діакритичними знаками.
В Кореї зараз використовують хангиль, який ще в 1443-му році придумав чи то король особисто, чи то придворні вчені (були і більш ранні спроби).
Драматична історія, бо через півсторіччя його відмінили, перестали просувати і закрили міністерство. Чотириста років вважали, що це занадто просто, і не справа освічених мужів. І тільки в районі 1900-го почали широко використовувати, як національний символ в боротьбі проти Японії.
В Японії навіть зараз більше ніж одна система письма - катакана, хірагана, місцями латинські літери та ієрогліфи. Наче і побороли, а наче і не повністю.
В самому Китаї в 20-му сторіччі теж були спроби повністю відмовитись від ієрогліфів. Але все ж вирішили залишити, бо багатотисячолітня культура. Та і є багато слів, які вимовляються дуже схоже, або взагалі однаково, а ієрогліфами пишуться по-різному. Є навіть вірш на цю тему із 92 слов ши: Shī Shì shí shī shǐ —施氏食獅史.
Уявляєте, скільки мільйонів людино-років було
Промислова революція в Британії почалась при рівні грамотності біля 60%, і у них пройшло менше чотирьохсот років від винаходу рухомого шрифту.
В Китаї в 1450-му рівень грамотності був порядка 2-3%! Навіть в 1950-му аж 85-90% населення ще було неписьменним.
Але не все так погано! Числа в китайській мові логічніші. Ніяких тобі "чотирнадцять" замість "десять-чотири". Або "чотирьох двадцяток та сімнадцяти" (привіт, Франція) замість "дев'ять десяток-семи".
Скільки ще таких «ієрогліфічних» систем ми зберігаємо, цікаво?
🔥8❤3👍1
Раптом зрозумів, чого YouTube Music такий калічний, разом з усіма іншими стрімінговими сервісами.
Відкриваю його, він каже: ось тобі новинки. Дві третини назв перший раз бачу, здогадатись жанр по обкладинці альбому майже неможливо. На що воно схоже? Чому я можу захотіти його послухати?
Можна спробувати зайнятись археологією: відкрити цей альбом, звідти перейти на сторінку виконавця, прокрутити в самий низ до розділу «схоже на», і побачити там ще купу незнайомих назв. І пару назв, які я колись бачив, але не знаю точно, що і як вони грають.
На противагу, стім завжди намагається написати жанр, написати «схоже на оці ігри, в які ти грав, які тобі подобаються».
Тому що стім заробить грошей, якщо зможе мене зацікавити і я куплю гру. А ютубу пофіг, чи я буду слухати щось нове, чи щось, що старіше за мене та ютуб разом взятих.
Стимули ¯\(ツ)/¯
Відкриваю його, він каже: ось тобі новинки. Дві третини назв перший раз бачу, здогадатись жанр по обкладинці альбому майже неможливо. На що воно схоже? Чому я можу захотіти його послухати?
Можна спробувати зайнятись археологією: відкрити цей альбом, звідти перейти на сторінку виконавця, прокрутити в самий низ до розділу «схоже на», і побачити там ще купу незнайомих назв. І пару назв, які я колись бачив, але не знаю точно, що і як вони грають.
На противагу, стім завжди намагається написати жанр, написати «схоже на оці ігри, в які ти грав, які тобі подобаються».
Тому що стім заробить грошей, якщо зможе мене зацікавити і я куплю гру. А ютубу пофіг, чи я буду слухати щось нове, чи щось, що старіше за мене та ютуб разом взятих.
Стимули ¯\(ツ)/¯
❤5👍2😁2💯1
«Ненавиджу маркетологів» - видав мій друг, коли ми розглядали в магазині нову мегамодну ультразвукову зубну щітку.
Цікава заява.
На цих вихідних для цікавості заглянув на геймдев-конференцію. І серед інді-розробників, які самостійно намагаються зробити гру, переважній більшості явно не вистачає якщо не окремого маркетолога, то хоча б загального розуміння маркетингу.
Це ж не про «втюхати»! Це про те, чи комусь воно взагалі потрібно? Хтось це купить? Чи є шанс, що воно окупиться? Як люди дізнаються про твою гру? Чи пісню, чи зубну щітку, кавʼярню, ще щось.
Якщо відкривати якийсь заклад харчування, то існує загальновідоме правило: локація, локація, локація.
А в іграх? Більшість спроб звучить як «ну мені прийшла в голову така ідея і я пішов її робити». Почав робити концептуальний ремонт в кавʼярні, яка стоїть в полі обабіч хутора на сім хат. Для кого, для зайців?
Зустрів хлопця, який робить гру вже тринадцять років. В дочасному релізі на Стімі з 2016-го! Працює на двох роботах, щоб фінансувати команду з 4-8 людей. На питання, а як з маркетингом, відповів, що з цим погано, і треба ще «мʼяска наростити», пару рівнів додати, а от тоді він все ж таки займеться просуванням.
Маркетинг почався ще тоді, коли він придумав жанр та сеттінг для своєї гри! Просто це маркетинг наосліп.
А ненавидіти маркетинг, бо існує навʼязлива реклама, це як ненавидіти барист, бо існує кисла кава.
Щиро ваш, технічний директор.
Цікава заява.
На цих вихідних для цікавості заглянув на геймдев-конференцію. І серед інді-розробників, які самостійно намагаються зробити гру, переважній більшості явно не вистачає якщо не окремого маркетолога, то хоча б загального розуміння маркетингу.
Це ж не про «втюхати»! Це про те, чи комусь воно взагалі потрібно? Хтось це купить? Чи є шанс, що воно окупиться? Як люди дізнаються про твою гру? Чи пісню, чи зубну щітку, кавʼярню, ще щось.
Якщо відкривати якийсь заклад харчування, то існує загальновідоме правило: локація, локація, локація.
А в іграх? Більшість спроб звучить як «ну мені прийшла в голову така ідея і я пішов її робити». Почав робити концептуальний ремонт в кавʼярні, яка стоїть в полі обабіч хутора на сім хат. Для кого, для зайців?
Зустрів хлопця, який робить гру вже тринадцять років. В дочасному релізі на Стімі з 2016-го! Працює на двох роботах, щоб фінансувати команду з 4-8 людей. На питання, а як з маркетингом, відповів, що з цим погано, і треба ще «мʼяска наростити», пару рівнів додати, а от тоді він все ж таки займеться просуванням.
Маркетинг почався ще тоді, коли він придумав жанр та сеттінг для своєї гри! Просто це маркетинг наосліп.
А ненавидіти маркетинг, бо існує навʼязлива реклама, це як ненавидіти барист, бо існує кисла кава.
Щиро ваш, технічний директор.
👍14🤔2❤1
ЄС анонсував ініціативу EU-INC. Це про створення однієї юридичної особи на весь ЄС. «To grow massive companies».
Друзям пояснив що це, і яку проблему воно насправді вирішує. Хто хоче — читає оригінал https://www.eu-inc.org, хто хоче — читає мій переказ.
Проблема така: якщо ми робимо стартап, то для швидкого росту нам потрібні будуть інвестиції, зрозумілі закони та процедури урегулювання, опціони, акції і все таке.
В штатах це історично вирішувалось через Delaware C Corp. Всі знають, як вони працюють, це стандартна процедура. Потрібні інвестиції? Після досягнення домовленості чисто юридична частина коротка: можуть підписати SAFE і дати грошей за умовну годину, без додаткових юристів.
Звісно, на Series D якомусь там все трохи складніше; але на початку в основному так, pre-seed, seed. Плюс зрозумілі для всіх робітників речі типу опціонів, vesting cliffs, exercise price, etc.
Таким чином можеш пробувати залучати співробітників на нижчі зарплати, з розповідями, що їх опціони будуть коштувати мільйони, якщо все буде норм.
Як це в Європі працює? Ніяк.
Тобто може десь якось і так, але про це ніхто не знає. Не знаю, чи є відповідні регуляції навіть в Швейцарії, Нідерландах, Данії, Естонії чи Німеччині.
Можете собі уявити, що якщо я не знаю, то потенційні співробітники тим більше не в курсі.
Хочеш взяти інвестиції? Явно не в Болгарії будеш створювати компанію, вірно?
Коли береш інвестиції в Німеччині на німецьку компанію, то ви маєте підписувати всі документи у нотаріуса, не можна просто договір ляпнути.
Нотаріус ОБОВʼЯЗКОВО має прочитати вам всі документи в голос. Поки не прочитав — ви не підписуєте. Документи там теж на дуже багато сторінок, тож це зазвичай займає кілька днів.
Це значить, що всі інвестори та фаундери, які приймають участь в раунді, будуть кілька днів маринуватись в офісі у нотаріуса, і не будуть робити нічого корисного.
Бухати будуть в процесі, мабуть. Ефективність! Іновації!
Так це про Німеччину відомо, бо вона найбільша. Є ще 26 інших країн! Як в Угорщині? Бельгії? Португалії? Всюди якісь свої окремі правила.
Оцей EU-INC намагається вирішити виключно цю проблему: мати спільні правила про інвестиції, долі, акції та опціони.
Вони не намагаються зробити якісь преференції для таких компаній. Нічого не змінюється з точки зору податків, найму на роботу, грантів, регуляцій, тощо. Всі податки та правила найму продовжують залежати від місць, де компанія працює.
Тому нема потреби казати «оці стартап і підходять, а оці не стартап і не підходять». Цим уникають різноманітних зловживань, правил входу, тощо.
Тобто, якщо відкриваєш EU-INC з Італії, то все ще продовжуєш платити податки на рік вперед 😂 І не можеш звільнювати робітників у Франціі. Але тепер хоча б можеш отримати інвестиції без того, щоб витрачати тиждень на алкопаті у нотаріуса.
І ще зроблять спеціальний суд, який буде спеціалізуватись на цьому режимі і вирішувати суперечки.
Чи вирішить це європейські проблеми зі стартапами кардинально: ні.
Чи стане краще? Так.
Друзям пояснив що це, і яку проблему воно насправді вирішує. Хто хоче — читає оригінал https://www.eu-inc.org, хто хоче — читає мій переказ.
Проблема така: якщо ми робимо стартап, то для швидкого росту нам потрібні будуть інвестиції, зрозумілі закони та процедури урегулювання, опціони, акції і все таке.
В штатах це історично вирішувалось через Delaware C Corp. Всі знають, як вони працюють, це стандартна процедура. Потрібні інвестиції? Після досягнення домовленості чисто юридична частина коротка: можуть підписати SAFE і дати грошей за умовну годину, без додаткових юристів.
Звісно, на Series D якомусь там все трохи складніше; але на початку в основному так, pre-seed, seed. Плюс зрозумілі для всіх робітників речі типу опціонів, vesting cliffs, exercise price, etc.
Таким чином можеш пробувати залучати співробітників на нижчі зарплати, з розповідями, що їх опціони будуть коштувати мільйони, якщо все буде норм.
Як це в Європі працює? Ніяк.
Тобто може десь якось і так, але про це ніхто не знає. Не знаю, чи є відповідні регуляції навіть в Швейцарії, Нідерландах, Данії, Естонії чи Німеччині.
Можете собі уявити, що якщо я не знаю, то потенційні співробітники тим більше не в курсі.
Хочеш взяти інвестиції? Явно не в Болгарії будеш створювати компанію, вірно?
Коли береш інвестиції в Німеччині на німецьку компанію, то ви маєте підписувати всі документи у нотаріуса, не можна просто договір ляпнути.
Нотаріус ОБОВʼЯЗКОВО має прочитати вам всі документи в голос. Поки не прочитав — ви не підписуєте. Документи там теж на дуже багато сторінок, тож це зазвичай займає кілька днів.
Це значить, що всі інвестори та фаундери, які приймають участь в раунді, будуть кілька днів маринуватись в офісі у нотаріуса, і не будуть робити нічого корисного.
Бухати будуть в процесі, мабуть. Ефективність! Іновації!
Так це про Німеччину відомо, бо вона найбільша. Є ще 26 інших країн! Як в Угорщині? Бельгії? Португалії? Всюди якісь свої окремі правила.
Оцей EU-INC намагається вирішити виключно цю проблему: мати спільні правила про інвестиції, долі, акції та опціони.
Вони не намагаються зробити якісь преференції для таких компаній. Нічого не змінюється з точки зору податків, найму на роботу, грантів, регуляцій, тощо. Всі податки та правила найму продовжують залежати від місць, де компанія працює.
Тому нема потреби казати «оці стартап і підходять, а оці не стартап і не підходять». Цим уникають різноманітних зловживань, правил входу, тощо.
Тобто, якщо відкриваєш EU-INC з Італії, то все ще продовжуєш платити податки на рік вперед 😂 І не можеш звільнювати робітників у Франціі. Але тепер хоча б можеш отримати інвестиції без того, щоб витрачати тиждень на алкопаті у нотаріуса.
І ще зроблять спеціальний суд, який буде спеціалізуватись на цьому режимі і вирішувати суперечки.
Чи вирішить це європейські проблеми зі стартапами кардинально: ні.
Чи стане краще? Так.
❤9🔥3❤🔥1
Хлібний дослід
Помітили у сина в рюкзаку ввечері пів-буханки хлібу. Здивовано питаємо, нащо тобі цілих пів-буханки? В пакеті, нарізані.
Каже, помітив, що в шкільній їдальні хліб не дуже смачний, і попитом особливо не користується. Але як винести той хліб за двері, всі швидко стають знов голодні. І скибочки стають цінні та всім цікаві.
І от син вирішив провести експеримент: чи буде звичайна буханка дешевого хлібу за 18 гривень користуватись попитом? Чи всі подумають, що він якийсь дивний, що приніс хліб в школу.
На наступний день якраз зранку була тривога. Поки замість уроків тусувались в підземеллі, то син дістав цю буханку. На яку всі накинулись і зжерли. Дивним ніхто його не назвав.
Цікавий дослід 😂
Помітили у сина в рюкзаку ввечері пів-буханки хлібу. Здивовано питаємо, нащо тобі цілих пів-буханки? В пакеті, нарізані.
Каже, помітив, що в шкільній їдальні хліб не дуже смачний, і попитом особливо не користується. Але як винести той хліб за двері, всі швидко стають знов голодні. І скибочки стають цінні та всім цікаві.
І от син вирішив провести експеримент: чи буде звичайна буханка дешевого хлібу за 18 гривень користуватись попитом? Чи всі подумають, що він якийсь дивний, що приніс хліб в школу.
На наступний день якраз зранку була тривога. Поки замість уроків тусувались в підземеллі, то син дістав цю буханку. На яку всі накинулись і зжерли. Дивним ніхто його не назвав.
Цікавий дослід 😂
👌12😁7🔥3👍2
Великдень святкують в першу неділю після повного місяця, який наступає після умовного рівнодення 21 березня.
Повний місяць буде в четвер, другого квітня, тому Великдень має бути пʼятого. У католиків — пʼятого.
Звісно, що в православних календарях є стародавній рак мозку з юліанським календарем, в якому 21 березня припадає на 3 квітня. А це значить, що православний Великдень має бути аж через місяць після католиків, після наступного повного місяця.
Але ж українська церква вже перейшла на новоюліанський календар, з яким все в порядку. І Різдво святкуємо просто 25 грудня, а не 25-грудня-яке-випадає-на-7-січня-в-20-21-сторіччях.
Але у нас буде 12-го квітня.
Чомууу?
По-перше, для всіх свят зі сталими датами православні церкви із новоюліанськими календарями використовують їх. А для плаваючого Великодня чомусь продовжують використовувати юліанський календар і стару формулу.
Але чому ж тоді не в травні?
А тому, що там не тільки калічний юліанський календар, і не тільки умовне рівнодення (в реальності буває і 20, і 22 березня), там ще й умовний повний місяць. В небо подивитись впадляк, просто використовують формулу, старішу за Тисячолітній Сокіл.
І тому наступний умовний повний місяць у православних буде 24-березня-яке-насправді-6-квітня, а наступна неділя після нього — дванадцяте.
Католики теж умовний місяць використовують, але там точніша формула. Різниця з реальністю може бути в 1-2 дні, і конфуз з переносом на тиждень буває кілька разів на століття, а не кілька разів на декаду.
В минулому році церкви між собою збирались домовлятись переробити обчислення, щоб взагалі у всіх співпадала дата, бо 1700 років пройшло з Нікейського собору. Як бачимо, не склалось.
Може, за наступні 1700 років таки домовляться?
Взагалі, пішов з цим розбиратись, бо дружина нагадала, що потрібен рецепт бомбезних пасочок.
Повний місяць буде в четвер, другого квітня, тому Великдень має бути пʼятого. У католиків — пʼятого.
Звісно, що в православних календарях є стародавній рак мозку з юліанським календарем, в якому 21 березня припадає на 3 квітня. А це значить, що православний Великдень має бути аж через місяць після католиків, після наступного повного місяця.
Але ж українська церква вже перейшла на новоюліанський календар, з яким все в порядку. І Різдво святкуємо просто 25 грудня, а не 25-грудня-яке-випадає-на-7-січня-в-20-21-сторіччях.
Але у нас буде 12-го квітня.
Чомууу?
По-перше, для всіх свят зі сталими датами православні церкви із новоюліанськими календарями використовують їх. А для плаваючого Великодня чомусь продовжують використовувати юліанський календар і стару формулу.
Але чому ж тоді не в травні?
А тому, що там не тільки калічний юліанський календар, і не тільки умовне рівнодення (в реальності буває і 20, і 22 березня), там ще й умовний повний місяць. В небо подивитись впадляк, просто використовують формулу, старішу за Тисячолітній Сокіл.
І тому наступний умовний повний місяць у православних буде 24-березня-яке-насправді-6-квітня, а наступна неділя після нього — дванадцяте.
Католики теж умовний місяць використовують, але там точніша формула. Різниця з реальністю може бути в 1-2 дні, і конфуз з переносом на тиждень буває кілька разів на століття, а не кілька разів на декаду.
В минулому році церкви між собою збирались домовлятись переробити обчислення, щоб взагалі у всіх співпадала дата, бо 1700 років пройшло з Нікейського собору. Як бачимо, не склалось.
Може, за наступні 1700 років таки домовляться?
Взагалі, пішов з цим розбиратись, бо дружина нагадала, що потрібен рецепт бомбезних пасочок.
❤5
Сюрприз! Різні діти навчаються по-різному.
Коли син йшов в перший клас, то він вже давно знав базу, порахувати до тисячі, множення-ділення, тощо.
Молодша зараз в першому класі, і на початку вона зазвичай таки могла порахувати до десяти. Додати пʼять плюс три було прям дуже важко.
Так що я наочно побачив різницю. Причини дві.
Перша: у неї є страший брат, з яким вона любить дуркувати. Коли поруч брат шуткує та кривляється, то якісь цікавинки від батьків навіть не чуєш. Воно навіть в одне вухо не влетіло, відразу промайнуло повз свідомість.
Друга: їй це було просто нецікаво!
От як в два роки діти заходять в магазин з іграшками, хтось кидається до тракторів та динозаврів, повністю ігноруючи всю рожеву частину, а хтось навпаки.
В пʼять було так: навіть якщо відвести окремо, зацікавити, порозповідати про числа, як додавати, як вони влаштовані. Наче зрозуміло і цікаво. Але потім наступні кілька місяців «ні, не хочу», і з попередньої спроби все забувається.
А тут вже в школі вчиться, варто вже навчитись! Ми з дружиною немало часу витратили на те, щоб пояснити, як воно влаштовано. Два плюс три буде пʼять, а скільки буде двадцять плюс тридцять? Абсолютно невідомо. А два десятки плюс три десятки? Пʼять десятків. Тобто пʼятдесят.
З цим усім ми помітили, як по-дебільному влаштовані числа в українській мові! Буває й гірше, але все ж таки. Дванадцять, двадцять, сорок, девʼяносто? Закономірність зашкалює. Порадіємо хоча б, що у нас 70 це не «три з половиною двадцятки».
Сину ми оце «дванадцять це два-на-десять, десять плюс два, а двадцять це два десятки» пояснювали пару разів максимум, якщо взагалі! Йому це було цікаво, і він витратив купу власних зусиль, роздумував мовчки. Чув ці числа в житті, думав, зрозумів. Але таких людей мало!
З донькою ситуацію зрушила з одного боку школа (хотілося б думати), а з іншого ми з дружиною. Майже кожен день потроху, за сніданком та вечерею, «три плюс три», «два десятки плюс три десятки», тощо.
А як виходить, коли і власного інтересу нема, і батьки не переймались, і школа була звичайною школою? Легко провтикати початковий фундамент. А як його нема, то потім в мамських чатах «оо, у дитини в пʼятому класі така складна домашка, я сама вирішити не можу!»
Коли син йшов в перший клас, то він вже давно знав базу, порахувати до тисячі, множення-ділення, тощо.
Молодша зараз в першому класі, і на початку вона зазвичай таки могла порахувати до десяти. Додати пʼять плюс три було прям дуже важко.
Так що я наочно побачив різницю. Причини дві.
Перша: у неї є страший брат, з яким вона любить дуркувати. Коли поруч брат шуткує та кривляється, то якісь цікавинки від батьків навіть не чуєш. Воно навіть в одне вухо не влетіло, відразу промайнуло повз свідомість.
Друга: їй це було просто нецікаво!
От як в два роки діти заходять в магазин з іграшками, хтось кидається до тракторів та динозаврів, повністю ігноруючи всю рожеву частину, а хтось навпаки.
В пʼять було так: навіть якщо відвести окремо, зацікавити, порозповідати про числа, як додавати, як вони влаштовані. Наче зрозуміло і цікаво. Але потім наступні кілька місяців «ні, не хочу», і з попередньої спроби все забувається.
А тут вже в школі вчиться, варто вже навчитись! Ми з дружиною немало часу витратили на те, щоб пояснити, як воно влаштовано. Два плюс три буде пʼять, а скільки буде двадцять плюс тридцять? Абсолютно невідомо. А два десятки плюс три десятки? Пʼять десятків. Тобто пʼятдесят.
З цим усім ми помітили, як по-дебільному влаштовані числа в українській мові! Буває й гірше, але все ж таки. Дванадцять, двадцять, сорок, девʼяносто? Закономірність зашкалює. Порадіємо хоча б, що у нас 70 це не «три з половиною двадцятки».
Сину ми оце «дванадцять це два-на-десять, десять плюс два, а двадцять це два десятки» пояснювали пару разів максимум, якщо взагалі! Йому це було цікаво, і він витратив купу власних зусиль, роздумував мовчки. Чув ці числа в житті, думав, зрозумів. Але таких людей мало!
З донькою ситуацію зрушила з одного боку школа (хотілося б думати), а з іншого ми з дружиною. Майже кожен день потроху, за сніданком та вечерею, «три плюс три», «два десятки плюс три десятки», тощо.
А як виходить, коли і власного інтересу нема, і батьки не переймались, і школа була звичайною школою? Легко провтикати початковий фундамент. А як його нема, то потім в мамських чатах «оо, у дитини в пʼятому класі така складна домашка, я сама вирішити не можу!»
❤7👍3💯2😁1