Загинув Хорват.
Були знайомі з Майдану.
Разом бились з беркутом. Потім постійно випадково пересікались.
У Іловайську, Пісках, на акціях і маршах.
Чесний, справжній, ідейний, правий.
Пам'ятаєш, як ми сиділи у кнайпі і мріяли про велику Україну?
Тоді ми лише мріяли та боролися, у нескінченних сутичках з ліваками , й мєнтами ми вели боротьбу?
Пам'ятаєш, як ми всі наче один пішли на Майдан де у вогяному вирі горів беркут, там де наша кров тікла рікою, там де ми посміхалися смерті у обличчя?
Пам'ятаєш як ми, ще юні, поїхали на війну. На схід йшли ми на боротьбу з московською ордою. Мали з собою лише мрію і автомат. У вирі боротьби гартувалася сталь і тоді ми з тобою із посмішкою на наших зкривавлених обличчях зустрічали смерть.
І коли нас ми зникнемо і лиш вітер буде шуміти над курганами у яких поховані ми з тобою. Ми будемо посміхатися з могил, бо знатимемо, поки буде палати вогонь боротьби на милій Україні, — ми житимемо вічно, знаючи, що Україна жива.
Сьогодні ти друже отримав вічне життя у боротьбі за Велику Україну, долучився до числа найкращих і я впевнений, що колись ми ще неодмінно зустрінемось, хай не у цьому світі.
Були знайомі з Майдану.
Разом бились з беркутом. Потім постійно випадково пересікались.
У Іловайську, Пісках, на акціях і маршах.
Чесний, справжній, ідейний, правий.
Пам'ятаєш, як ми сиділи у кнайпі і мріяли про велику Україну?
Тоді ми лише мріяли та боролися, у нескінченних сутичках з ліваками , й мєнтами ми вели боротьбу?
Пам'ятаєш, як ми всі наче один пішли на Майдан де у вогяному вирі горів беркут, там де наша кров тікла рікою, там де ми посміхалися смерті у обличчя?
Пам'ятаєш як ми, ще юні, поїхали на війну. На схід йшли ми на боротьбу з московською ордою. Мали з собою лише мрію і автомат. У вирі боротьби гартувалася сталь і тоді ми з тобою із посмішкою на наших зкривавлених обличчях зустрічали смерть.
І коли нас ми зникнемо і лиш вітер буде шуміти над курганами у яких поховані ми з тобою. Ми будемо посміхатися з могил, бо знатимемо, поки буде палати вогонь боротьби на милій Україні, — ми житимемо вічно, знаючи, що Україна жива.
Сьогодні ти друже отримав вічне життя у боротьбі за Велику Україну, долучився до числа найкращих і я впевнений, що колись ми ще неодмінно зустрінемось, хай не у цьому світі.
Що таке Нація?
Нація — це спільнота людей, об’єднана спільним етнічним походженням, що ґрунтується на генетичній спадковості, унікальною культурою, кодом якої є мова, історичною пам’яттю, традиціями, звичаями й менталітетом, політичною організацією, яка охоплює єдиний життєвий простір, державу, правовий устрій і громадянську ідентичність, а також колективними архетипами, духовними цінностями, міфами та відчуттям вищої місії, що формують її трансцендентну єдність.
У четвертому вимірі, де минуле, теперішнє й майбутнє нероздільні, нація постає як вічна, багатогранна сутність, що об’єднує біологічну, культурну, політичну та архетипно-духовну складові в єдиному часовому континуумі. За Юнгом, архетипи колективного несвідомого формують «душу» нації, забезпечуючи її поза часову єдність.
1. Біологічний аспект: Спільне етнічне походження, що ґрунтується на генетичній спадковості, створює нерозривний зв’язок між поколіннями. У четвертому вимірі предки, сучасники й нащадки співіснують у генетичній пам’яті, що, за Юнгом, несе архетипічні структури, формуючи основу національної ідентичності.
2. Культурний аспект: Унікальна культура, кодом якої є мова, об’єднує історичну пам’ять, традиції, звичаї та менталітет у позачасовий наратив. Мова, як носій архетипів, з’єднує минуле (міфи, обряди) з теперішнім (сучасні практики) і майбутнім (нові сенси), забезпечуючи безперервність культурної ідентичності.
3. Політичний аспект: Єдиний життєвий простір і державний устрій утворюють центр національної єдності, що символізує вічний порядок. У четвертому вимірі цей простір, подібно до юнгівської «Мандали», відображає гармонію між минулим (земля предків), теперішнім (держава) і майбутнім (прагнення до процвітання).
4. Архетипно-духовний аспект: Колективні архетипи, за Юнгом, і духовні цінності формують унікальну місію нації. Міфи, символи та ідеали, такі як свобода чи єдність, об’єднують часові виміри, спрямовуючи націю до самореалізації в позачасовому бутті.
Нація у четвертому вимірі — це вічна єдність, де генетична спадщина, культурний код мови, життєвий простір і духовні архетипи зливаються в динамічну цілісність, що існує поза лінійним часом.
Нація, — втілює природний порядок, об’єднуючи кров, мову, землю й дух у нерозривну єдність! Вона стоїть вище за ліберальні вигадки про рівність і безглузду «воук»-маячню, які заперечують природній порядок речей. Нація — це священний простір, де кожен її син і дочка знаходять силу, сенс і шлях до звершення власної долі, відкидаючи слабодухий гедонізм та штучні ідеї, що ганьблять саму людську природу!
Із моєї світоглядної праці IDENTAT.
PS:
взято з моїх чорновиків, та оброблено у притомний вигляд для публікації, не судіть суворо.
Нація — це спільнота людей, об’єднана спільним етнічним походженням, що ґрунтується на генетичній спадковості, унікальною культурою, кодом якої є мова, історичною пам’яттю, традиціями, звичаями й менталітетом, політичною організацією, яка охоплює єдиний життєвий простір, державу, правовий устрій і громадянську ідентичність, а також колективними архетипами, духовними цінностями, міфами та відчуттям вищої місії, що формують її трансцендентну єдність.
У четвертому вимірі, де минуле, теперішнє й майбутнє нероздільні, нація постає як вічна, багатогранна сутність, що об’єднує біологічну, культурну, політичну та архетипно-духовну складові в єдиному часовому континуумі. За Юнгом, архетипи колективного несвідомого формують «душу» нації, забезпечуючи її поза часову єдність.
1. Біологічний аспект: Спільне етнічне походження, що ґрунтується на генетичній спадковості, створює нерозривний зв’язок між поколіннями. У четвертому вимірі предки, сучасники й нащадки співіснують у генетичній пам’яті, що, за Юнгом, несе архетипічні структури, формуючи основу національної ідентичності.
2. Культурний аспект: Унікальна культура, кодом якої є мова, об’єднує історичну пам’ять, традиції, звичаї та менталітет у позачасовий наратив. Мова, як носій архетипів, з’єднує минуле (міфи, обряди) з теперішнім (сучасні практики) і майбутнім (нові сенси), забезпечуючи безперервність культурної ідентичності.
3. Політичний аспект: Єдиний життєвий простір і державний устрій утворюють центр національної єдності, що символізує вічний порядок. У четвертому вимірі цей простір, подібно до юнгівської «Мандали», відображає гармонію між минулим (земля предків), теперішнім (держава) і майбутнім (прагнення до процвітання).
4. Архетипно-духовний аспект: Колективні архетипи, за Юнгом, і духовні цінності формують унікальну місію нації. Міфи, символи та ідеали, такі як свобода чи єдність, об’єднують часові виміри, спрямовуючи націю до самореалізації в позачасовому бутті.
Нація у четвертому вимірі — це вічна єдність, де генетична спадщина, культурний код мови, життєвий простір і духовні архетипи зливаються в динамічну цілісність, що існує поза лінійним часом.
Нація, — втілює природний порядок, об’єднуючи кров, мову, землю й дух у нерозривну єдність! Вона стоїть вище за ліберальні вигадки про рівність і безглузду «воук»-маячню, які заперечують природній порядок речей. Нація — це священний простір, де кожен її син і дочка знаходять силу, сенс і шлях до звершення власної долі, відкидаючи слабодухий гедонізм та штучні ідеї, що ганьблять саму людську природу!
Із моєї світоглядної праці IDENTAT.
PS:
взято з моїх чорновиків, та оброблено у притомний вигляд для публікації, не судіть суворо.
Проведення ЛГБТ-заходу в Києві на Великдень, у час одного з найвизначніших християнських свят, та жорсткий розгін мирної контр-акції християн, які виступили на захист традиційних цінностей, навряд чи знайде підтримку серед європейських і американських консерваторів.
Такі дії можуть сприйматися як відверта провокація, що кидає виклик не лише українським релігійним традиціям, а й консервативним колам Заходу, які дедалі гучніше критикують агресивне нав’язування ЛГБТ-ідеології, вбачаючи в ній загрозу сімейним і духовним цінностям.
Світовий тренд вказує на відхід від безумовної підтримки ЛГБТ-повістки. Навіть у Європі низка країн переглядає політику просування цих ідей, а їхнє дотримання перестало бути обов’язковою умовою для вступу України до Європейського Союзу. Проведення подібних заходів у релігійно значущий час ризикує не лише загострити внутрішнє протистояння в Україні, а й послабити її позиції серед консервативних союзників. Щоб уникнути ізоляції та зберегти підтримку впливових західних сил, Україні варто припинити агресивне просування ідей, які значна частина суспільства вважає чужими та деструктивними.
За кришуванням таких подій, та формуванням державної повістки у цьому питанні, стоять конкретні особи, пов’язані з олігархічними групами, міжнародними фондами чи навіть іноземними спецслужбами.
Такі діячі, як умовний Сергій Лещенко, часто діють у космополітичному ключі, не прив’язуючись до національних інтересів України. Для них наша країна — лише інструмент у ширшій геополітичній грі, спрямованій на провокування конфліктів цінностей і розпалювання напруги з консервативним Заходом. Майбутнє України для цих постатей — другорядне, адже їхні дії підпорядковані зовнішнім політичним цілям, а не зміцненню національної єдності чи стабільності.
Поліція, яка виконує накази в таких ситуаціях, діє в рамках хибної державної політики, що віддає перевагу захисту суперечливих ідеологій над повагою до традицій і суспільної злагоди. Проте надмірне застосування сили проти мирних протестувальників лише поглиблює розкол у суспільстві та підриває довіру до влади. Подібні інциденти можуть серйозно зашкодити міжнародному іміджу України, особливо серед тих, хто цінує релігійні та культурні традиції.
Такі дії можуть сприйматися як відверта провокація, що кидає виклик не лише українським релігійним традиціям, а й консервативним колам Заходу, які дедалі гучніше критикують агресивне нав’язування ЛГБТ-ідеології, вбачаючи в ній загрозу сімейним і духовним цінностям.
Світовий тренд вказує на відхід від безумовної підтримки ЛГБТ-повістки. Навіть у Європі низка країн переглядає політику просування цих ідей, а їхнє дотримання перестало бути обов’язковою умовою для вступу України до Європейського Союзу. Проведення подібних заходів у релігійно значущий час ризикує не лише загострити внутрішнє протистояння в Україні, а й послабити її позиції серед консервативних союзників. Щоб уникнути ізоляції та зберегти підтримку впливових західних сил, Україні варто припинити агресивне просування ідей, які значна частина суспільства вважає чужими та деструктивними.
За кришуванням таких подій, та формуванням державної повістки у цьому питанні, стоять конкретні особи, пов’язані з олігархічними групами, міжнародними фондами чи навіть іноземними спецслужбами.
Такі діячі, як умовний Сергій Лещенко, часто діють у космополітичному ключі, не прив’язуючись до національних інтересів України. Для них наша країна — лише інструмент у ширшій геополітичній грі, спрямованій на провокування конфліктів цінностей і розпалювання напруги з консервативним Заходом. Майбутнє України для цих постатей — другорядне, адже їхні дії підпорядковані зовнішнім політичним цілям, а не зміцненню національної єдності чи стабільності.
Поліція, яка виконує накази в таких ситуаціях, діє в рамках хибної державної політики, що віддає перевагу захисту суперечливих ідеологій над повагою до традицій і суспільної злагоди. Проте надмірне застосування сили проти мирних протестувальників лише поглиблює розкол у суспільстві та підриває довіру до влади. Подібні інциденти можуть серйозно зашкодити міжнародному іміджу України, особливо серед тих, хто цінує релігійні та культурні традиції.
Forwarded from Говорять Снайпер ✙
Поліція знову зашкварилась в Києві.
Краще би такою активною була коли вишкварки військового ногами били.
Повірте, ваш піар і відбілювання репутації на тих поліцейських, які проливають кров на фронті, не канає.
У підара за душею підарство, у воїна - честь.
Краще би такою активною була коли вишкварки військового ногами били.
Повірте, ваш піар і відбілювання репутації на тих поліцейських, які проливають кров на фронті, не канає.
У підара за душею підарство, у воїна - честь.
Forwarded from Сєрьога матюкається ✙
12 квітня. 2014. 9 років.
Цього дня два десятки бомжів захопили Словʼянськ. Так почалась війна.
Цього дня ми з пацанами їхали на схід. Першим пунктом був Харків, який хитався.
Не доїхали. Нас перемолотили мусора за Полтавою. За наказом Авакова пару сотень мусорів разом з терористами угрупування «Оплот». БТРи, кулемети, спектакль.
З нашого боку у пастку потрапило декілька мікроавтобусів. Але мусора грабували тоді під шумок і цивільних. Виводили з транзитних маршруток чоловіків і потрошили на бабки. Зривали хрестики і обручки. Ніби останній день.
Мене убивали довго. Ногами, прикладами. Знову ногами. І знову прикладами. Пару відключок, світло в кінці тонеля. «Дійти. Треба дійти.» Йшов на те світло довго. Потім знову.
Я жартую, що у мене перша контузія цієї війни. Але в цьому жарті немає жодного жарту.
Якби всі ці мусора того дня грабували не нас, а терористів у Словʼянську - війни б не трапилось. Не було б Іловайська, Бучі і Маріуполя.
Того дня Аваков впустив в нашу країну війну.
✙ Сєрьога матюкається ✙
Цього дня два десятки бомжів захопили Словʼянськ. Так почалась війна.
Цього дня ми з пацанами їхали на схід. Першим пунктом був Харків, який хитався.
Не доїхали. Нас перемолотили мусора за Полтавою. За наказом Авакова пару сотень мусорів разом з терористами угрупування «Оплот». БТРи, кулемети, спектакль.
З нашого боку у пастку потрапило декілька мікроавтобусів. Але мусора грабували тоді під шумок і цивільних. Виводили з транзитних маршруток чоловіків і потрошили на бабки. Зривали хрестики і обручки. Ніби останній день.
Мене убивали довго. Ногами, прикладами. Знову ногами. І знову прикладами. Пару відключок, світло в кінці тонеля. «Дійти. Треба дійти.» Йшов на те світло довго. Потім знову.
Я жартую, що у мене перша контузія цієї війни. Але в цьому жарті немає жодного жарту.
Якби всі ці мусора того дня грабували не нас, а терористів у Словʼянську - війни б не трапилось. Не було б Іловайська, Бучі і Маріуполя.
Того дня Аваков впустив в нашу країну війну.
✙ Сєрьога матюкається ✙
«Відкрите суспільство» – шлях до знищення України
Ідеологія «відкритого суспільства», створена Карлом Поппером і реалізована Джорджем Соросом, є прямою загрозою українській нації. Під маскою демократії та свободи вона підриває нашу ідентичність, єдність і державність, роблячи Україну беззахисною перед зовнішніми загрозами. Це не прогрес, а план розпаду.
Поппер уявляв суспільство без «абсолютної істини», де нація, культура і традиції – лише пережитки минулого. Сорос, використовуючи цю філософію, через свої Фундації Відкритого Суспільства фінансує ініціативи, які руйнують Україну зсередини, нав’язуючи глобалізацію і космополітизм.
Як це працює проти України:
• Під виглядом боротьби з корупцією «соросята» усувають місцевих економічних гравців, розчищаючи шлях для міжнародного олігархату. Це не антикорупція, а економічна колонізація, де Україна втрачає контроль над власними ресурсами.
• Просування «універсальних цінностей» знищує українську культуру, мову і традиції, замінюючи їх безликою глобальною ідеологією, що стирає нашу унікальність.
• Ідеї радикального індивідуалізму розколюють суспільство, підриваючи солідарність, яка була основою нашого опору на Майдані та у війні.
Чому це смертельно для України:
• Атомізація: акцент на особистих інтересах руйнує колективну єдність, без якої ми не вистоїмо проти російської агресії.
• Втрата ідентичності: без культури, мови і віри українська нація втрачає сенс існування, стаючи легкою здобиччю для ворогів.
• Послаблення суверенітету: зовнішній вплив через фінансування ініціатив Сороса дозволяє диктувати нашу політику, перетворюючи Україну на маріонетку.
• Вразливість перед Росією: доки ми розчиняємося в «відкритому суспільстві», Росія зміцнює свій режим, щоб знищити нас.
Сорос не допомагає Україні – він реалізовує план, який веде до нашого зникнення. Його ініціативи – це не свобода, а інструмент розколу і підпорядкування. Відкрите суспільство для України означає відкриту дорогу до катастрофи.
Що робити?
• Відкинути ідеологію, яка знищує нашу ідентичність.
• Зміцнювати національну єдність, захищаючи культуру і традиції.
• Будувати державу на основі українських цінностей, а не чужих схем.
Україна – не експеримент Сороса. Ми – нація з багатовіковою історією, яка виживе, лише залишаючись собою.
Ідеологія «відкритого суспільства», створена Карлом Поппером і реалізована Джорджем Соросом, є прямою загрозою українській нації. Під маскою демократії та свободи вона підриває нашу ідентичність, єдність і державність, роблячи Україну беззахисною перед зовнішніми загрозами. Це не прогрес, а план розпаду.
Поппер уявляв суспільство без «абсолютної істини», де нація, культура і традиції – лише пережитки минулого. Сорос, використовуючи цю філософію, через свої Фундації Відкритого Суспільства фінансує ініціативи, які руйнують Україну зсередини, нав’язуючи глобалізацію і космополітизм.
Як це працює проти України:
• Під виглядом боротьби з корупцією «соросята» усувають місцевих економічних гравців, розчищаючи шлях для міжнародного олігархату. Це не антикорупція, а економічна колонізація, де Україна втрачає контроль над власними ресурсами.
• Просування «універсальних цінностей» знищує українську культуру, мову і традиції, замінюючи їх безликою глобальною ідеологією, що стирає нашу унікальність.
• Ідеї радикального індивідуалізму розколюють суспільство, підриваючи солідарність, яка була основою нашого опору на Майдані та у війні.
Чому це смертельно для України:
• Атомізація: акцент на особистих інтересах руйнує колективну єдність, без якої ми не вистоїмо проти російської агресії.
• Втрата ідентичності: без культури, мови і віри українська нація втрачає сенс існування, стаючи легкою здобиччю для ворогів.
• Послаблення суверенітету: зовнішній вплив через фінансування ініціатив Сороса дозволяє диктувати нашу політику, перетворюючи Україну на маріонетку.
• Вразливість перед Росією: доки ми розчиняємося в «відкритому суспільстві», Росія зміцнює свій режим, щоб знищити нас.
Сорос не допомагає Україні – він реалізовує план, який веде до нашого зникнення. Його ініціативи – це не свобода, а інструмент розколу і підпорядкування. Відкрите суспільство для України означає відкриту дорогу до катастрофи.
Що робити?
• Відкинути ідеологію, яка знищує нашу ідентичність.
• Зміцнювати національну єдність, захищаючи культуру і традиції.
• Будувати державу на основі українських цінностей, а не чужих схем.
Україна – не експеримент Сороса. Ми – нація з багатовіковою історією, яка виживе, лише залишаючись собою.
Кох — радянський агент
Еріх Кох, рейхскомісар України в 1941–1944 роках, був ключовою постаттю в трагедії українців, але його дії спрямовувала радянська агентура, що проникла в керівництво Третього Райху. Як агент Москви, Кох свідомо сіяв хаос, знищуючи етнічних українців заради кремлівських інтересів. Після війни він уникнув Нюрнберзького трибуналу і дуже комфортно жив у комуністичній Польщі під вигаданим ім’ям до 1959 року, очевидно, підтримуючи тісні зв’язки з комуністичною владою. Зрештою, він відбув ув’язнення в розкішних умовах у в’язниці Барчево, яку сам збудував. Натомість Альфред Розенберг, який виступав за співпрацю з українцями, був засуджений у Нюрнберзі та страчений у 1946 році, що підкреслює унікальну роль Коха як інструмента СРСР.
Кох діяв із крайньою жорстокістю, тоді як Розенберг бачив в українцях союзників проти СРСР. Виконуючи завдання радянської агентури, Кох нищив можливості для діалогу, провокуючи опір і дестабілізацію. Його політика створювала хаос, який ідеально служив планам Москви щодо повернення контролю над Україною. Партизанські рейди Сидора Ковпака підігравали цій стратегії: атаки на гарнізони та інфраструктуру викликали репресії проти цивільних українців, особливо тих, хто зберігав лояльність до адміністрації, сподіваючись на захист від радянської загрози. Ці акції руйнували довіру до влади, штовхаючи людей до радикалізації та зміцнюючи позиції СРСР.
Долі Коха та Розенберга разюче контрастують. Розенберг, чиї ідеї могли б змінити долю України, був швидко страчений за «злочини проти людяності», хоча його роль була здебільшого ідеологічною. Кох, чиї дії коштували життя тисячам українців, після війни оселився в комуністичній Польщі, де вів розкішне життя до 1959 року. Затриманий британцями в 1949 році під іменем Рольф Бергер, він був переданий Польщі в 1950 році, але суд відбувся лише через вісім років. У в’язниці Барчево Кох жив як у санаторії: його камера мала зручні меблі, телевізор, бібліотеку, свіжу західну пресу, якісне харчування та регулярний медичний догляд. У 1986 році, як повідомляла Los Angeles Times, Кох давав інтерв’ю журналістам прямо з камери, залишаючись здоровим і непохитним у своїх поглядах. За даними The Guardian (1987), його комфортне ув’язнення могло бути пов’язане з інформацією про награбовані Райхом скарби, зокрема Бурштинову кімнату, що, ймовірно, забезпечило йому захист комуністичної влади, тісно пов’язаної з СРСР.
Підозри, що Кох був радянським агентом, ґрунтуються на кількох джерелах. У книзі Хуго Манфреда Беєра «Туз Москви у боротьбі розвідок» стверджується, що Коха завербували радянські спецслужби не пізніше 1943 року, можливо, через Карла Радека, який контактував із ним у 1920-х роках. Стаття на artefact .or g.ua зазначає, що логіка дій Коха, яка послаблювала Райх і радикалізувала українців, вказує на його роботу на Сталіна, хоча радянські архіви залишаються закритими. Історик Петро Кралюк у виданні vol yn.co m.ua підкреслює, що Кох на суді хвалився протидією планам Розенберга щодо української держави, позиціонуючи себе як симпатика СРСР, що могло бути спробою отримати прихильність комуністичної влади.
Злочини проти етнічних українців у роки війни були прямим наслідком маніпуляцій радянської агентури, яка через таких агентів, як Кох, перетворила Україну на поле цинічних ігор. Поки Розенберг заплатив життям, Кох доживав віку в розкоші комуністичної Польщі, підтверджуючи, що справжнім режисером трагедії була Москва.
Еріх Кох, рейхскомісар України в 1941–1944 роках, був ключовою постаттю в трагедії українців, але його дії спрямовувала радянська агентура, що проникла в керівництво Третього Райху. Як агент Москви, Кох свідомо сіяв хаос, знищуючи етнічних українців заради кремлівських інтересів. Після війни він уникнув Нюрнберзького трибуналу і дуже комфортно жив у комуністичній Польщі під вигаданим ім’ям до 1959 року, очевидно, підтримуючи тісні зв’язки з комуністичною владою. Зрештою, він відбув ув’язнення в розкішних умовах у в’язниці Барчево, яку сам збудував. Натомість Альфред Розенберг, який виступав за співпрацю з українцями, був засуджений у Нюрнберзі та страчений у 1946 році, що підкреслює унікальну роль Коха як інструмента СРСР.
Кох діяв із крайньою жорстокістю, тоді як Розенберг бачив в українцях союзників проти СРСР. Виконуючи завдання радянської агентури, Кох нищив можливості для діалогу, провокуючи опір і дестабілізацію. Його політика створювала хаос, який ідеально служив планам Москви щодо повернення контролю над Україною. Партизанські рейди Сидора Ковпака підігравали цій стратегії: атаки на гарнізони та інфраструктуру викликали репресії проти цивільних українців, особливо тих, хто зберігав лояльність до адміністрації, сподіваючись на захист від радянської загрози. Ці акції руйнували довіру до влади, штовхаючи людей до радикалізації та зміцнюючи позиції СРСР.
Долі Коха та Розенберга разюче контрастують. Розенберг, чиї ідеї могли б змінити долю України, був швидко страчений за «злочини проти людяності», хоча його роль була здебільшого ідеологічною. Кох, чиї дії коштували життя тисячам українців, після війни оселився в комуністичній Польщі, де вів розкішне життя до 1959 року. Затриманий британцями в 1949 році під іменем Рольф Бергер, він був переданий Польщі в 1950 році, але суд відбувся лише через вісім років. У в’язниці Барчево Кох жив як у санаторії: його камера мала зручні меблі, телевізор, бібліотеку, свіжу західну пресу, якісне харчування та регулярний медичний догляд. У 1986 році, як повідомляла Los Angeles Times, Кох давав інтерв’ю журналістам прямо з камери, залишаючись здоровим і непохитним у своїх поглядах. За даними The Guardian (1987), його комфортне ув’язнення могло бути пов’язане з інформацією про награбовані Райхом скарби, зокрема Бурштинову кімнату, що, ймовірно, забезпечило йому захист комуністичної влади, тісно пов’язаної з СРСР.
Підозри, що Кох був радянським агентом, ґрунтуються на кількох джерелах. У книзі Хуго Манфреда Беєра «Туз Москви у боротьбі розвідок» стверджується, що Коха завербували радянські спецслужби не пізніше 1943 року, можливо, через Карла Радека, який контактував із ним у 1920-х роках. Стаття на artefact .or g.ua зазначає, що логіка дій Коха, яка послаблювала Райх і радикалізувала українців, вказує на його роботу на Сталіна, хоча радянські архіви залишаються закритими. Історик Петро Кралюк у виданні vol yn.co m.ua підкреслює, що Кох на суді хвалився протидією планам Розенберга щодо української держави, позиціонуючи себе як симпатика СРСР, що могло бути спробою отримати прихильність комуністичної влади.
Злочини проти етнічних українців у роки війни були прямим наслідком маніпуляцій радянської агентури, яка через таких агентів, як Кох, перетворила Україну на поле цинічних ігор. Поки Розенберг заплатив життям, Кох доживав віку в розкоші комуністичної Польщі, підтверджуючи, що справжнім режисером трагедії була Москва.
Україна не Росія.
Україна і Московія, попри географічну близькість, мають принципово різні історичні траєкторії державотворення, що визначають їхню сучасну політичну ідентичність. Україна є спадкоємицею Київської Русі, а Росія – Золотої Орди. Ці витоки формують їхні підходи до управління, суспільної організації та національної ідеології.
Україна – спадкоємиця Київської Русі.
Київська Русь (IX–XIII століття) була однією з найбільших держав середньовічної Європи, центром культури, торгівлі та християнства. Її політична структура поєднувала елементи централізації з децентралізацією: князівська влада співіснувала з інститутом віче – народних зборів, що вирішували ключові питання. Віче стало прообразом сучасного Майдану, символізуючи прагнення українців до участі в управлінні та колективного прийняття рішень. Проте внутрішня роздробленість, конкуренція між князівствами та зовнішні загрози призвели до занепаду Русі, хоч і залишилась головною особливістю України. Сучасна Україна успадкувала цю традицію народовладдя, де суспільна активність і громадянська ініціатива є основою державності. У цьому наша сила і слабкість водночас. У нас дуже сильне суспільство й низові горизонтальні звʼязки, проте водночас із цим ми маємо дуже слабкий державний інститут який ми, періодично, змушені замінювати низовими ініціативами.
Росія – спадкоємиця Золотої Орди.
Формування російської державності відбувалося під впливом Золотої Орди (XIII–XV століття), монгольської імперії, що встановила систему жорсткої централізації та васальної залежності. Князі отримували «ярлик» на управління від хана, що формувало культуру підкорення вищій владі. Ординська модель передбачала абсолютну лояльність, придушення локальних свобод і експансію як основу існування. Московське князівство, а згодом Російська імперія, перейняли ці принципи: сильна вертикаль влади, імперська ідеологія та придушення інакодумства. Сучасна Росія відтворює ординську концепцію через централізоване управління, агресивний експансіонізм і придушення будь-яких свобод.
Особливо я тут хочу підкреслити московський експансіонізм. Орда може існувати лиш тоді, коли розростається. Вона подібно до ракової пухлини росте, живиться з нових земель населення яких поповнює орду і йде завойовувати новий простір.
Україна не Росія. Ми різні, у основі наших суспільств абсолютно різні концепції й принципи державотворення. Україна являє собою класичну східноєвропейську державу, Московія ж являє собою азійського монстра який бажає лиш розширення.
Україна і Московія, попри географічну близькість, мають принципово різні історичні траєкторії державотворення, що визначають їхню сучасну політичну ідентичність. Україна є спадкоємицею Київської Русі, а Росія – Золотої Орди. Ці витоки формують їхні підходи до управління, суспільної організації та національної ідеології.
Україна – спадкоємиця Київської Русі.
Київська Русь (IX–XIII століття) була однією з найбільших держав середньовічної Європи, центром культури, торгівлі та християнства. Її політична структура поєднувала елементи централізації з децентралізацією: князівська влада співіснувала з інститутом віче – народних зборів, що вирішували ключові питання. Віче стало прообразом сучасного Майдану, символізуючи прагнення українців до участі в управлінні та колективного прийняття рішень. Проте внутрішня роздробленість, конкуренція між князівствами та зовнішні загрози призвели до занепаду Русі, хоч і залишилась головною особливістю України. Сучасна Україна успадкувала цю традицію народовладдя, де суспільна активність і громадянська ініціатива є основою державності. У цьому наша сила і слабкість водночас. У нас дуже сильне суспільство й низові горизонтальні звʼязки, проте водночас із цим ми маємо дуже слабкий державний інститут який ми, періодично, змушені замінювати низовими ініціативами.
Росія – спадкоємиця Золотої Орди.
Формування російської державності відбувалося під впливом Золотої Орди (XIII–XV століття), монгольської імперії, що встановила систему жорсткої централізації та васальної залежності. Князі отримували «ярлик» на управління від хана, що формувало культуру підкорення вищій владі. Ординська модель передбачала абсолютну лояльність, придушення локальних свобод і експансію як основу існування. Московське князівство, а згодом Російська імперія, перейняли ці принципи: сильна вертикаль влади, імперська ідеологія та придушення інакодумства. Сучасна Росія відтворює ординську концепцію через централізоване управління, агресивний експансіонізм і придушення будь-яких свобод.
Особливо я тут хочу підкреслити московський експансіонізм. Орда може існувати лиш тоді, коли розростається. Вона подібно до ракової пухлини росте, живиться з нових земель населення яких поповнює орду і йде завойовувати новий простір.
Україна не Росія. Ми різні, у основі наших суспільств абсолютно різні концепції й принципи державотворення. Україна являє собою класичну східноєвропейську державу, Московія ж являє собою азійського монстра який бажає лиш розширення.
Бій під Бауценом: незламна боротьба Другої дивізії УНА
21 квітня 1945 року поблизу німецького міста Бауцен відбувся один із найзапекліших боїв за участю Другої дивізії Української Національної Армії (УНА). У складі дивізії, сформованої з колишніх бійців 14-ї гренадерської дивізії “Галичина”, та інших добровольчих частин, насамперед шуцбатальйонів, українські вояки опинилися на передовій боротьби проти радянських військ.
Це був не просто епізод кінця Другої світової. Для українських солдатів це була спроба зберегти честь, армію та шанс на боротьбу за незалежну Україну — навіть у вирі хаосу розвалу Третього райху.
На підступах до Бауцена українські частини вступили в бій проти радянських танків та піхоти. Попри чисельну перевагу противника, наші вояки проявили виняткову дисципліну та бойову майстерність. За свідченнями очевидців, українці знищили кілька радянських танків і відбили не один штурм, організовано відступивши лише після того, як ситуація стала безвихідною.
21 квітня 1945 року поблизу німецького міста Бауцен відбувся один із найзапекліших боїв за участю Другої дивізії Української Національної Армії (УНА). У складі дивізії, сформованої з колишніх бійців 14-ї гренадерської дивізії “Галичина”, та інших добровольчих частин, насамперед шуцбатальйонів, українські вояки опинилися на передовій боротьби проти радянських військ.
Це був не просто епізод кінця Другої світової. Для українських солдатів це була спроба зберегти честь, армію та шанс на боротьбу за незалежну Україну — навіть у вирі хаосу розвалу Третього райху.
На підступах до Бауцена українські частини вступили в бій проти радянських танків та піхоти. Попри чисельну перевагу противника, наші вояки проявили виняткову дисципліну та бойову майстерність. За свідченнями очевидців, українці знищили кілька радянських танків і відбили не один штурм, організовано відступивши лише після того, як ситуація стала безвихідною.
Forwarded from Авангард (АКС)
Ми запустили власний сайт, де кожен охочий може:
· Дізнатися більше про нашу історію;
· Прослідкувати бойовий шлях;
· Ознайомитися з флагманом інтелектуальної правиці — «Бойовим вістником Авангарду»;
· Подати заявку та приєднатися до наших лав.
Долучайтесь до Авангарду!
· Дізнатися більше про нашу історію;
· Прослідкувати бойовий шлях;
· Ознайомитися з флагманом інтелектуальної правиці — «Бойовим вістником Авангарду»;
· Подати заявку та приєднатися до наших лав.
Долучайтесь до Авангарду!
Forwarded from «Гетьманський Гарнізон» ☨
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Вчора, у Велику суботу, у центрі Києва, біля кінотеатру «Жовтень», відбулася контрдемонстрація Гетьманського Гарнізону та консервативних організацій. Метою заходу було висловлення позиції проти содомського шабашу, організованого «SUNNY BUNNY» 🎥 за підтримки «КиївПрайду» 🏳️🌈 та під опікою лівих європейських та українських структур.
За класикою ліберальної диктатури, лише їхня правда є "правдою", лише їхня "свобода" — свободою. Тому консервативне молодіжне юнацтво скрутили, заламали руки, до когось (неодноразово, й це чітко зафіксовано не на одному відео) застосовували фізичну силу та погрози, за пояснення самих правоохороннів, їх "муштрувало" старше керівництво ще з 8 ранку, що чітко каже за зацікавленість в розгоні демонстрації окремих посадовців
На даний момент майже всі затримані вже звільнені. Було сплачено штрафи. Сьогодні ми зустрічали Великдень у родинах, у храмах, на нічних літургіях — із чистим сумлінням, бо були там, де нас вимагав обов’язок.
Ми дякуємо всім, хто підтримував, брав участь та молився, звертався до нас з бажанням допомоги. Окремо вдячні також багатьом членам ветеранського та націоналістичного руху, що висловили свою підтримку, а також Юлії Яцик, яка подала депутатське звернення до міністра внутрішніх справ із метою пояснення, чому саме затримали консервативну молодь.
☨ Гарнізон☦️ | Долучитись | Чат | Підтримати
За класикою ліберальної диктатури, лише їхня правда є "правдою", лише їхня "свобода" — свободою. Тому консервативне молодіжне юнацтво скрутили, заламали руки, до когось (неодноразово, й це чітко зафіксовано не на одному відео) застосовували фізичну силу та погрози, за пояснення самих правоохороннів, їх "муштрувало" старше керівництво ще з 8 ранку, що чітко каже за зацікавленість в розгоні демонстрації окремих посадовців
На даний момент майже всі затримані вже звільнені. Було сплачено штрафи. Сьогодні ми зустрічали Великдень у родинах, у храмах, на нічних літургіях — із чистим сумлінням, бо були там, де нас вимагав обов’язок.
Ми дякуємо всім, хто підтримував, брав участь та молився, звертався до нас з бажанням допомоги. Окремо вдячні також багатьом членам ветеранського та націоналістичного руху, що висловили свою підтримку, а також Юлії Яцик, яка подала депутатське звернення до міністра внутрішніх справ із метою пояснення, чому саме затримали консервативну молодь.
☨ Гарнізон
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Нонплатформінг як інструмент придушення свободи слова в Україні
Політика нонплатформінгу – це ліберальний механізм, що передбачає обмеження доступу до медіаплатформ для осіб чи груп, чиї погляди вважаються «неприйнятними» або «екстремістськими» за критеріями, визначеними домінуючими ідеологічними течіями. У контексті України цей підхід активно застосовується для придушення свободи слова, зокрема щодо націоналістичних рухів, і становить серйозну загрозу для плюралізму думок.
В Україні значна частина медіа залежить від фінансування іноземних фондів і посольств, які часто просувають ліберальний порядок денний. Ці структури впливають на редакційну політику ЗМІ, визначаючи, які голоси можуть бути почутими, а які – ні. Наприклад, націоналістичні організації та діячі, що відстоюють сильну національну державу, захист української ідентичності чи критикують гендерну ідеологію, часто виключаються з публічного дискурсу. Їх не запрошують на ефіри, їхні публікації блокуються, а думки маргіналізуються під приводом боротьби з «мовою ворожнечі» чи «екстремізмом».
Такий підхід створює штучну монополію на інформаційний простір, де допускаються лише «схвалені» точки зору, що відповідають ліберальним цінностям. Це не лише обмежує свободу слова, а й підриває демократичний принцип рівного доступу до висловлення думок. У час, коли Україна бореться за свою незалежність, придушення націоналістичних рухів через нонплатформінг послаблює суспільну єдність і перешкоджає формуванню сильної національної ідеології, необхідної для протистояння зовнішнім загрозам.
Політика нонплатформінгу – це ліберальний механізм, що передбачає обмеження доступу до медіаплатформ для осіб чи груп, чиї погляди вважаються «неприйнятними» або «екстремістськими» за критеріями, визначеними домінуючими ідеологічними течіями. У контексті України цей підхід активно застосовується для придушення свободи слова, зокрема щодо націоналістичних рухів, і становить серйозну загрозу для плюралізму думок.
В Україні значна частина медіа залежить від фінансування іноземних фондів і посольств, які часто просувають ліберальний порядок денний. Ці структури впливають на редакційну політику ЗМІ, визначаючи, які голоси можуть бути почутими, а які – ні. Наприклад, націоналістичні організації та діячі, що відстоюють сильну національну державу, захист української ідентичності чи критикують гендерну ідеологію, часто виключаються з публічного дискурсу. Їх не запрошують на ефіри, їхні публікації блокуються, а думки маргіналізуються під приводом боротьби з «мовою ворожнечі» чи «екстремізмом».
Такий підхід створює штучну монополію на інформаційний простір, де допускаються лише «схвалені» точки зору, що відповідають ліберальним цінностям. Це не лише обмежує свободу слова, а й підриває демократичний принцип рівного доступу до висловлення думок. У час, коли Україна бореться за свою незалежність, придушення націоналістичних рухів через нонплатформінг послаблює суспільну єдність і перешкоджає формуванню сильної національної ідеології, необхідної для протистояння зовнішнім загрозам.
Forwarded from ДОХЛІ РАСІЯНЄ ✙
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Украинский боец в результате рукопашного боя с кацапом добивает его с приклада после чего дает контрольный в голову.
Ебать слоняра..
ДОХЛЫЕ РАСИЯНЕ
Ебать слоняра..
ДОХЛЫЕ РАСИЯНЕ
Націоналізм – єдиний шлях для виживання України
До 2022 року Україна стояла на роздоріжжі: ліберально-демократична, анархічна, спадкоємиця УРСР чи націоналістична держава? Ми, націоналісти, наголошували: лише сильна національна держава здатна захистити наш народ і забезпечити майбутнє. У 2025 році, коли війна з Росією триває, цей вибір став очевидним. Ліберальні ідеї, зокрема концепція «відкритого суспільства», виявилися смертельно небезпечними для України. Вони розмивають нашу ідентичність, послаблюють єдність і підривають солідарність, необхідну для опору агресору. Відкрите суспільство, з його космополітизмом і індивідуалізмом, стирає українську культуру, мову і традиції, роблячи нас вразливими перед ворогом, який спирається на власний агресивний націоналізм. У час, коли нація бореться за існування, лише націоналізм – з його акцентом на єдність, силу і збереження власної сутності – може врятувати Україну. Сильна національна держава – це не ідеологія, а питання виживання.
До 2022 року Україна стояла на роздоріжжі: ліберально-демократична, анархічна, спадкоємиця УРСР чи націоналістична держава? Ми, націоналісти, наголошували: лише сильна національна держава здатна захистити наш народ і забезпечити майбутнє. У 2025 році, коли війна з Росією триває, цей вибір став очевидним. Ліберальні ідеї, зокрема концепція «відкритого суспільства», виявилися смертельно небезпечними для України. Вони розмивають нашу ідентичність, послаблюють єдність і підривають солідарність, необхідну для опору агресору. Відкрите суспільство, з його космополітизмом і індивідуалізмом, стирає українську культуру, мову і традиції, роблячи нас вразливими перед ворогом, який спирається на власний агресивний націоналізм. У час, коли нація бореться за існування, лише націоналізм – з його акцентом на єдність, силу і збереження власної сутності – може врятувати Україну. Сильна національна держава – це не ідеологія, а питання виживання.
Як вам ідея організувати завтра лекцію на каналі на тему:
Московсько-Балтійська війна варіанти розвитку подій?
Московсько-Балтійська війна варіанти розвитку подій?