Підписуючи крайні(останні?) рапорти у війську, я десь на добрі хвилин 40 зловив лютий флешбек.
Згадав, як проходив повз пошматованих тіл наших воїнів, ще кілька хвилин тому вони йшли на штурм, а ось вже лежать у неприродних позах, розкидані на бруствері окопу в посадці. Чийсь батько, син, чоловік. Згадав і тих, з ким був особисто знайомий, тих, з ким дружив, тих, хто назавжди вкарбувався у спогади.
Згадав незнайомого мені чоловіка, років 40. Під час відкату після невдалого штурму у 2022, у нас валив танк, я відчув німіння в правій частині тіла та перестав відчувати праву руку, спробував правою рукою дістати турнікет, а вона не слухалась, лівою натягнув його, хоч і не докрутив до кінця, за долю секунди. Ще не бачив розбитий осколками автомат, перебиті пальці, кров з вуха, я озирнувся назад. Він сидів на розбитій колоді, його ноги були розірвані на шмаття прямо біля паху, їх майже повністю відірвало оперенням снаряда, було видно м’язи. Рука теж була вся розірвана. Він глянув на всіх і протяжно крикнув і вимовив «допоможіть». Не встигли вивезти, витік. Згадав тіло Хоми і Аксьона в Іловайську, закривавлені білі простирадла, якими їх накрили у дворі хати на східних околицях міста, згадав Фіна, його блакитні блискучі очі, коли його виносили з околиць Іловайську і як він при смерті важко й глибоко дихав. Куля відрикошетила від краю пластини і буквально пройшла все тіло.
Згадав усіх і згадав те тваринне відчуття, коли з тебе витікає життя разом з кров’ю.
Згадав, як лежав поранений з гранатою біля грудей, з готовністю підірватись, чуючи голоси сєпарів, які в кількох десятках метрів добивали наших.
У такі миті на рівні підсвідомості мозок шукає усі можливості вижити.
Те бажання вижити, хто б що не казав, але абсолютна більшість людей у подібних ситуаціях думає про виживання, і лиш одиниці можуть, не дивлячись на те, що сталось, відкинути усі ці думки з голови, подумки пишаюсь і заздрю усім їм, хоч і сам після першої кулі в ногу, ще кульгаючи, не зважав на неї й далі робив все, що мусив.
Я це усе пишу вам не для того, щоб задизморалити вас чи для того, щоб описати те, що бачив, адже десятки, якщо не сотні тисяч захисників з нашого боку бачили більше, ніж я, пережили ще складніші ситуації, ніж ті, у яких опинявся я, й внесли непомірно більший внесок, ніж я.
Пишу я це для того, щоб ви кожну мить усвідомлювали, що поки ви читаєте цей пост, зараз стікає кров’ю солдат, будучи сам на позиції, десь мати плаче, бо отримала звістку про загибель сина, а десь дружина не знає, що відповісти малолітній донечці про батька, бо та постійно питає, коли він повернеться.
Ніколи не забувайте і не знецінюйте ціну тих життів і тої крові, яку Нація пролила за волю України.
Вона священна й безцінна, як і Україна.
Згадав, як проходив повз пошматованих тіл наших воїнів, ще кілька хвилин тому вони йшли на штурм, а ось вже лежать у неприродних позах, розкидані на бруствері окопу в посадці. Чийсь батько, син, чоловік. Згадав і тих, з ким був особисто знайомий, тих, з ким дружив, тих, хто назавжди вкарбувався у спогади.
Згадав незнайомого мені чоловіка, років 40. Під час відкату після невдалого штурму у 2022, у нас валив танк, я відчув німіння в правій частині тіла та перестав відчувати праву руку, спробував правою рукою дістати турнікет, а вона не слухалась, лівою натягнув його, хоч і не докрутив до кінця, за долю секунди. Ще не бачив розбитий осколками автомат, перебиті пальці, кров з вуха, я озирнувся назад. Він сидів на розбитій колоді, його ноги були розірвані на шмаття прямо біля паху, їх майже повністю відірвало оперенням снаряда, було видно м’язи. Рука теж була вся розірвана. Він глянув на всіх і протяжно крикнув і вимовив «допоможіть». Не встигли вивезти, витік. Згадав тіло Хоми і Аксьона в Іловайську, закривавлені білі простирадла, якими їх накрили у дворі хати на східних околицях міста, згадав Фіна, його блакитні блискучі очі, коли його виносили з околиць Іловайську і як він при смерті важко й глибоко дихав. Куля відрикошетила від краю пластини і буквально пройшла все тіло.
Згадав усіх і згадав те тваринне відчуття, коли з тебе витікає життя разом з кров’ю.
Згадав, як лежав поранений з гранатою біля грудей, з готовністю підірватись, чуючи голоси сєпарів, які в кількох десятках метрів добивали наших.
У такі миті на рівні підсвідомості мозок шукає усі можливості вижити.
Те бажання вижити, хто б що не казав, але абсолютна більшість людей у подібних ситуаціях думає про виживання, і лиш одиниці можуть, не дивлячись на те, що сталось, відкинути усі ці думки з голови, подумки пишаюсь і заздрю усім їм, хоч і сам після першої кулі в ногу, ще кульгаючи, не зважав на неї й далі робив все, що мусив.
Я це усе пишу вам не для того, щоб задизморалити вас чи для того, щоб описати те, що бачив, адже десятки, якщо не сотні тисяч захисників з нашого боку бачили більше, ніж я, пережили ще складніші ситуації, ніж ті, у яких опинявся я, й внесли непомірно більший внесок, ніж я.
Пишу я це для того, щоб ви кожну мить усвідомлювали, що поки ви читаєте цей пост, зараз стікає кров’ю солдат, будучи сам на позиції, десь мати плаче, бо отримала звістку про загибель сина, а десь дружина не знає, що відповісти малолітній донечці про батька, бо та постійно питає, коли він повернеться.
Ніколи не забувайте і не знецінюйте ціну тих життів і тої крові, яку Нація пролила за волю України.
Вона священна й безцінна, як і Україна.
2👍83❤56😢23
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Пам'ятаєте, як на початку повномасштабної серед цивільних була популярна фраза: «Повернуться ветерани – наведуть порядок!
Покажуть казнокрадам та депутатам!».
А що виходить на практиці? Ось приклад:
Ветерана в формі побила зграя тітуханів на очах у преси, поліцейських, чиновників та іншого мирного населення столиці!
Поранений на війні, з титановою пластиною в руці, списаний, ветеран Олександр Громов повернувся до мирного життя. Він повернувся до своєї професії – журналіста (з десятилітнім досвідом). Отримав акредитацію на офіційний захід «Публічний звіт голови «Держлісагенства» Віктора Смаля» у модному столичному UNIT.City, а далі виявилося, що Громова просто вирішили не пускати. Без жодних пояснень. Олександр припускає, що через те, що він міг поставити незручні питання чиновнику.
Рекомендую далі передивитися відео, щоб правильно сприймати текст. Скажу точно, що у Громова після війни лишилися сталеві нерви і точно відсутній хронічний ПТСР. Інший би точно якогось з тітуханів там і лишив стікати червоною рідиною.
Продовжу. Акредитований журналіст та ветеран не зміг відвідати відкритий захід, бо його побила приватна охорона державного діяча, пошкодивши поранену руку ветерана та публічно його принизивши. На відео видного, як за цим спостерігають відвідувачі, фільмують побиття, але жодна мирна істота не заступилася за ветерана! Жодна!
Бородатими молодиками на відео виявилися професійні бійці ММА, які заброньовані від війни в чернівецькій охоронній фірма «Тигр». Найбільш агресивним «тигром» був такий собі Руслан Кінах – він навіть намагався виступати на професійному рівні, але його швидко присадили на п'яту точку. Тому цей невдаха і опинився в охороні з рацією у вусі та дешевому костюму. На війну «тигри» бояться йти, але чомусь, поки, ще не бояться бити покалічених ветеранів-журналістів.
Олександр Громов вже вийшов з лікарні і минулого тижня був учасником пресконференції в УНІАН, де озвучив обставини та причини нападу та таки задав публічно питання Віктору Смалю.
Поки йде слідство, але вже можна озвучити, що нападників ідентифіковано, а охоронна фірма взагалі невідомо, яким чином і кого охороняла. Одне відомо точно, що жодним чином перешкоджати журналістській діяльності, перекривати вхід на публічний захід та калічити ветерана – вони права не мали і будуть за це відповідати. Окремо, ще будуть питання до самого голови «Держлісагенства» Смаля, який не міг не бачити це «дійство» і не бути дотичним.
Від себе зазначу, що це небезпечний прецедент і тест для ветеранської спільноти на єдність. Буду слідкувати за слідством і повідомляти про його хід. «Тигри-тітушки» мають бути покарані, як і ті, хто нацькував цих тварин на ветерана.
Покажуть казнокрадам та депутатам!».
А що виходить на практиці? Ось приклад:
Ветерана в формі побила зграя тітуханів на очах у преси, поліцейських, чиновників та іншого мирного населення столиці!
Поранений на війні, з титановою пластиною в руці, списаний, ветеран Олександр Громов повернувся до мирного життя. Він повернувся до своєї професії – журналіста (з десятилітнім досвідом). Отримав акредитацію на офіційний захід «Публічний звіт голови «Держлісагенства» Віктора Смаля» у модному столичному UNIT.City, а далі виявилося, що Громова просто вирішили не пускати. Без жодних пояснень. Олександр припускає, що через те, що він міг поставити незручні питання чиновнику.
Рекомендую далі передивитися відео, щоб правильно сприймати текст. Скажу точно, що у Громова після війни лишилися сталеві нерви і точно відсутній хронічний ПТСР. Інший би точно якогось з тітуханів там і лишив стікати червоною рідиною.
Продовжу. Акредитований журналіст та ветеран не зміг відвідати відкритий захід, бо його побила приватна охорона державного діяча, пошкодивши поранену руку ветерана та публічно його принизивши. На відео видного, як за цим спостерігають відвідувачі, фільмують побиття, але жодна мирна істота не заступилася за ветерана! Жодна!
Бородатими молодиками на відео виявилися професійні бійці ММА, які заброньовані від війни в чернівецькій охоронній фірма «Тигр». Найбільш агресивним «тигром» був такий собі Руслан Кінах – він навіть намагався виступати на професійному рівні, але його швидко присадили на п'яту точку. Тому цей невдаха і опинився в охороні з рацією у вусі та дешевому костюму. На війну «тигри» бояться йти, але чомусь, поки, ще не бояться бити покалічених ветеранів-журналістів.
Олександр Громов вже вийшов з лікарні і минулого тижня був учасником пресконференції в УНІАН, де озвучив обставини та причини нападу та таки задав публічно питання Віктору Смалю.
Поки йде слідство, але вже можна озвучити, що нападників ідентифіковано, а охоронна фірма взагалі невідомо, яким чином і кого охороняла. Одне відомо точно, що жодним чином перешкоджати журналістській діяльності, перекривати вхід на публічний захід та калічити ветерана – вони права не мали і будуть за це відповідати. Окремо, ще будуть питання до самого голови «Держлісагенства» Смаля, який не міг не бачити це «дійство» і не бути дотичним.
Від себе зазначу, що це небезпечний прецедент і тест для ветеранської спільноти на єдність. Буду слідкувати за слідством і повідомляти про його хід. «Тигри-тітушки» мають бути покарані, як і ті, хто нацькував цих тварин на ветерана.
❤57👍28🔥2😁2😢1
Forwarded from Крайгер Веде
Великдень - свято сім’ї, пам’яті й торжества.
П’ятий рік я не вдома. П’ятий рік не йду з кошиком до рідної церкви. І таких - тисячі, десятки тисяч.
Не зі своєї волі ми втратили можливість бути вдома.
Але своєю волею повертаємо право на це - право жити, право стояти, право газдувати у власній хаті.
Великдень воістину українське свято: не як обряд, а як сутність, витаврувана у самій долі народу.
Ми - народ, що знову сходить на свою Голгофу.
Справді, землею був наш нарід і в землю обернувся. З етнографічної маси протягом довгих віків утворив із себе націю, підвівся на високий щабель культури й потім звідти швидкою ходою спустився до найнижчих щаблів, до низин людськості, знову став етнографічною масою, а нині заново розпочався творчий процес, і ще раз з етнографічної маси у боях та стражданнях виробляється Nація Українська.
Правдивий фенікс, що відроджується з попелу руїни! Але який же довгий та важкий шлях стелиться перед українцями. І мимоволі сумніви постають, чи воскресне ще раз наш нарід? Чи може воскреснути те, що на смерть призначено, що вже вмерло? Чи витвориться з народу нація? І у відповідь на ці сумніви несеться торжествена переможна пісня життя:
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
П’ятий рік я не вдома. П’ятий рік не йду з кошиком до рідної церкви. І таких - тисячі, десятки тисяч.
Не зі своєї волі ми втратили можливість бути вдома.
Але своєю волею повертаємо право на це - право жити, право стояти, право газдувати у власній хаті.
Великдень воістину українське свято: не як обряд, а як сутність, витаврувана у самій долі народу.
Ми - народ, що знову сходить на свою Голгофу.
Справді, землею був наш нарід і в землю обернувся. З етнографічної маси протягом довгих віків утворив із себе націю, підвівся на високий щабель культури й потім звідти швидкою ходою спустився до найнижчих щаблів, до низин людськості, знову став етнографічною масою, а нині заново розпочався творчий процес, і ще раз з етнографічної маси у боях та стражданнях виробляється Nація Українська.
Правдивий фенікс, що відроджується з попелу руїни! Але який же довгий та важкий шлях стелиться перед українцями. І мимоволі сумніви постають, чи воскресне ще раз наш нарід? Чи може воскреснути те, що на смерть призначено, що вже вмерло? Чи витвориться з народу нація? І у відповідь на ці сумніви несеться торжествена переможна пісня життя:
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
1❤53👍14🔥1😁1
Втрати РФ за березень оцінюють у понад 35 тис. безповоротних, а ще є легкі/середні поранені + дезертири + якась кількість необлікованих втрат + небойові втрати.
Але навіть при найменшому підрахунку, нехай буде 35 тис.
Тепер для порівняння втрати німецької армії на всіх фронтах у деяких місяцях 1942–1943. А це, окрім боїв з більшовиками, і втрати в Африці, і втрати, понесені у боях з партизанами, втрати під час боїв у повітрі та на Атлантиці + небойові втрати. Оскільки тут не враховані тяжко поранені, як і не внесені небойові й необліковані втрати РФ — для дуже «умовного» балансу.
Отже, німці втрачали:
1942
квітень — 24 066
червень — 34 033
жовтень — ~30 000
1943
квітень — 21 066
травень — 31 099
червень — 21 066
Середнє статистичне за місяць виходить:
1941 — 45 тис.
1942 — 47 тис.
1943 — 67 тис.
Пройшло понад 80 років. Покращилась польова медицина, індивідуальні засоби захисту тощо. Але РФ несе втрати, майже співрозмірні з втратами Німеччини у Другій світовій.
Звісно, варто усвідомлювати, що путінську орду коректніше і правильніше порівнювати з більшовиками у 1941–1945, проте там масштаби на порядки більші.
Але навіть при найменшому підрахунку, нехай буде 35 тис.
Тепер для порівняння втрати німецької армії на всіх фронтах у деяких місяцях 1942–1943. А це, окрім боїв з більшовиками, і втрати в Африці, і втрати, понесені у боях з партизанами, втрати під час боїв у повітрі та на Атлантиці + небойові втрати. Оскільки тут не враховані тяжко поранені, як і не внесені небойові й необліковані втрати РФ — для дуже «умовного» балансу.
Отже, німці втрачали:
1942
квітень — 24 066
червень — 34 033
жовтень — ~30 000
1943
квітень — 21 066
травень — 31 099
червень — 21 066
Середнє статистичне за місяць виходить:
1941 — 45 тис.
1942 — 47 тис.
1943 — 67 тис.
Пройшло понад 80 років. Покращилась польова медицина, індивідуальні засоби захисту тощо. Але РФ несе втрати, майже співрозмірні з втратами Німеччини у Другій світовій.
Звісно, варто усвідомлювати, що путінську орду коректніше і правильніше порівнювати з більшовиками у 1941–1945, проте там масштаби на порядки більші.
2❤41👍24😢2👎1🔥1
STALKERUA
https://www.youtube.com/live/4lOTJsZv7jg?si=3456ugQAlrdZZgdw
Ефір з Корчинським розпочнеться за 5 хвилин.
Залітайте
Залітайте
👍22👎19😁5❤3
STALKERUA
https://www.youtube.com/live/ylocMSqkV5Y?si=ge4vpNQjUXysCZWt
Товариство, перепрошую, що повідомлення не працювало.
Запис ось.
Запис ось.
❤19👍2
Fallout
Попередні шукайте за тегом
#Istr 17
Istr 1/2
Нас відпустили у відпустку на певний час. Памʼятаю, як приїхав до дівчини, як сильно скучив за нею, наскільки ж був щасливий тоді від тієї миті. Все ж для мене 2014 якісно відрізняється від усіх інших років, прожитих до та після. Рік, який для мене почався у 2013 на Банковій і там же закінчився у 2014.
Справжнє, сильне кохання, справжня боротьба, революція, на яку я чекав усе життя, смерть друзів і навіть власна смерть, яка трохи зачепила мене косою. Відчуття, драйв і емоції були настільки сильними, що досі згадую їх і перебуваю у постійній внутрішній напрузі, щоб не жити минулим, а рухатись вперед. Адже після пережитого тоді все, що було після, стало сірим і блідим.
Ніщо вже так не втамує спрагу, як вишневий компот, випитий у підвалі в щойно звільнених Пісках перед черговим артобстрілом. Ніщо так не втамує голод, як розділена на двох банка консервованої каші. Нізащо не буду більш гордий, як за те, коли в Іловайську валив з РПГ. Ніколи не відчуватиму такої сильної радості у кареті швидкої десь під Докучаєвськом, як від відчуття, що вижив (перевірено під час схожої ситуації у 2022). Не відчуватиму того пронизливого вітру у пікапі під Маріуполем. Та найголовніше - усього іншого.
Навіть сум і біль втратили гостроту. Адже коли хорониш першого побратима, чи коли третій стікає кровʼю у тебе на руках, відчуття від усіх подальших втрат притуплюються. Усе має свою ціну. Особливо надзвичайно яскрава і буремна юність. Дякую Богу за таку молодість, хоч і розумію ціну, яку за це заплатив і плачу щодня.
Повернемось до історії. Я повертався на війну, перед моїм відʼїздом дівчина дала мені звичайний рушник, пізніше він ще зіграв свою роль.
Братчики тоді майже всім колективом влились у Шахтарськ, у їх числі був і я. Батальйон був дуже слабо організованим, забезпечення майже відсутнє, проте варто зазначити, що зброї і БК вистачало. Загалом підрозділ був більш схожий на якусь банду з Фолаута. Ми ж намагались жити окремо, у нас були власні порядки: молитва, повна заборона на вживання алкоголю і наркотиків. Цим ми якісно відрізнялись.
Сам підрозділ був радше обʼєднанням різних дрібних колективів. Тут були і колишні працівники МВС, і торезькі зеки, і окремі групи донецьких патріотів, були навіть львівські антифа і наша скромна грядка, яка становила близько третини підрозділу.
Якщо у Азові й ПС основними видами внутрішніх покарань були буки та фізичні вправи, то тут Онищенко, він же Пєрвий, запровадив привселюдні покарання з побиттям батогом. Мені, як і значній частині притомних людей у цьому підрозділі, це здавалось диким, хоча варто зазначити, що на моїй памʼяті за 2 місяці перебування у підрозділі такий вид покарання застосовувався тричі. Першим був СБУшник, якого зупинили поліцейські, бо їхав під 200 км/год у стані наркотичного спʼяніння, другий щодо одного з офіцерів, вже не памʼятаю за що, третій «груповий» щодо значної частини антифашистів, які перед тим як покинути підрозділ понабирали собі гранат та боєприпасів.
Із кумедного була одна ситуація, коли Пєрвий сказав, що ми не батальйон, а стая, та почав розкидати волонтерку, якісь низькоякісні наколінники і будівельні окуляри прямо в натовп. Його виступи під час шикування були дуже веселими, проте водночас тривали по 2-3 години, де він «кічився» перед строєм, розповідаючи різну маячню, яка втомлювала. Частина офіцерів з його оточення теж не проявляла ознак високої культури та інтелекту. Чого лиш вартували заяви у стилі «у вас снаряженіє лучше чєм у всєй армії вмєстє взятой», це у той момент, коли з нами поруч воювали Донбас і Азов, поголовно у нормальній формі, зі спорядженням і транспортом, а ми на бойові їздили у кузові зерновоза та їли зелені яблука, бо ці дєятєлі не спромоглись організувати хоч якесь постачання.
Зі спорядженням у нас, у Братчиків, було краще, хоча більшість інших бійців батальйону носили дубок і якісь волонтерські самодєлки. Але все ж цей підрозділ давав три головні переваги:
1. можливість жити окремим колективом із власними правилами та укладами,
Продовження нижче
Попередні шукайте за тегом
#Istr 17
Istr 1/2
Нас відпустили у відпустку на певний час. Памʼятаю, як приїхав до дівчини, як сильно скучив за нею, наскільки ж був щасливий тоді від тієї миті. Все ж для мене 2014 якісно відрізняється від усіх інших років, прожитих до та після. Рік, який для мене почався у 2013 на Банковій і там же закінчився у 2014.
Справжнє, сильне кохання, справжня боротьба, революція, на яку я чекав усе життя, смерть друзів і навіть власна смерть, яка трохи зачепила мене косою. Відчуття, драйв і емоції були настільки сильними, що досі згадую їх і перебуваю у постійній внутрішній напрузі, щоб не жити минулим, а рухатись вперед. Адже після пережитого тоді все, що було після, стало сірим і блідим.
Ніщо вже так не втамує спрагу, як вишневий компот, випитий у підвалі в щойно звільнених Пісках перед черговим артобстрілом. Ніщо так не втамує голод, як розділена на двох банка консервованої каші. Нізащо не буду більш гордий, як за те, коли в Іловайську валив з РПГ. Ніколи не відчуватиму такої сильної радості у кареті швидкої десь під Докучаєвськом, як від відчуття, що вижив (перевірено під час схожої ситуації у 2022). Не відчуватиму того пронизливого вітру у пікапі під Маріуполем. Та найголовніше - усього іншого.
Навіть сум і біль втратили гостроту. Адже коли хорониш першого побратима, чи коли третій стікає кровʼю у тебе на руках, відчуття від усіх подальших втрат притуплюються. Усе має свою ціну. Особливо надзвичайно яскрава і буремна юність. Дякую Богу за таку молодість, хоч і розумію ціну, яку за це заплатив і плачу щодня.
Повернемось до історії. Я повертався на війну, перед моїм відʼїздом дівчина дала мені звичайний рушник, пізніше він ще зіграв свою роль.
Братчики тоді майже всім колективом влились у Шахтарськ, у їх числі був і я. Батальйон був дуже слабо організованим, забезпечення майже відсутнє, проте варто зазначити, що зброї і БК вистачало. Загалом підрозділ був більш схожий на якусь банду з Фолаута. Ми ж намагались жити окремо, у нас були власні порядки: молитва, повна заборона на вживання алкоголю і наркотиків. Цим ми якісно відрізнялись.
Сам підрозділ був радше обʼєднанням різних дрібних колективів. Тут були і колишні працівники МВС, і торезькі зеки, і окремі групи донецьких патріотів, були навіть львівські антифа і наша скромна грядка, яка становила близько третини підрозділу.
Якщо у Азові й ПС основними видами внутрішніх покарань були буки та фізичні вправи, то тут Онищенко, він же Пєрвий, запровадив привселюдні покарання з побиттям батогом. Мені, як і значній частині притомних людей у цьому підрозділі, це здавалось диким, хоча варто зазначити, що на моїй памʼяті за 2 місяці перебування у підрозділі такий вид покарання застосовувався тричі. Першим був СБУшник, якого зупинили поліцейські, бо їхав під 200 км/год у стані наркотичного спʼяніння, другий щодо одного з офіцерів, вже не памʼятаю за що, третій «груповий» щодо значної частини антифашистів, які перед тим як покинути підрозділ понабирали собі гранат та боєприпасів.
Із кумедного була одна ситуація, коли Пєрвий сказав, що ми не батальйон, а стая, та почав розкидати волонтерку, якісь низькоякісні наколінники і будівельні окуляри прямо в натовп. Його виступи під час шикування були дуже веселими, проте водночас тривали по 2-3 години, де він «кічився» перед строєм, розповідаючи різну маячню, яка втомлювала. Частина офіцерів з його оточення теж не проявляла ознак високої культури та інтелекту. Чого лиш вартували заяви у стилі «у вас снаряженіє лучше чєм у всєй армії вмєстє взятой», це у той момент, коли з нами поруч воювали Донбас і Азов, поголовно у нормальній формі, зі спорядженням і транспортом, а ми на бойові їздили у кузові зерновоза та їли зелені яблука, бо ці дєятєлі не спромоглись організувати хоч якесь постачання.
Зі спорядженням у нас, у Братчиків, було краще, хоча більшість інших бійців батальйону носили дубок і якісь волонтерські самодєлки. Але все ж цей підрозділ давав три головні переваги:
1. можливість жити окремим колективом із власними правилами та укладами,
Продовження нижче
🔥11❤6👍1
istr 18 2/2
Початок вище
2. можливість воювати, адже станом на липень 2014 далеко не у всіх добровольчих підрозділах була така можливість одразу вступити в бій,
3. і необовʼязково було оформлюватись, відповідно ти був вільним козаком. Та й оформлюватись у МВС після Майдану для мене було приниженням, на яке я не міг піти.
Озброївшись, ми поїхали на своє перше завдання. Зі зброї я взяв собі АК-74, весло, але відносно нове, з пластиковим прикладом, цівкою та ручкою, та РПГ-7, що дозволило мені у подальшому брати участь у всіх бойових, адже їздили не всі. Відповідно, нарядів у мене було менше, за весь час, неповні 2 місяці, наче 3-4 наряди по охороні і один на кухні.
Приїхали ми на околиці села Тоненьке і лише тоді почули задачу. Разом з підрозділами ЗСУ та іншими добровольчими частинами йти вибивати ворога з Пісків.
PS: Буду закидувати у коментарі посилання на музику яку слухав тоді, та яка мені найбільш зайшла й відповідає тому періоду.
Початок вище
2. можливість воювати, адже станом на липень 2014 далеко не у всіх добровольчих підрозділах була така можливість одразу вступити в бій,
3. і необовʼязково було оформлюватись, відповідно ти був вільним козаком. Та й оформлюватись у МВС після Майдану для мене було приниженням, на яке я не міг піти.
Озброївшись, ми поїхали на своє перше завдання. Зі зброї я взяв собі АК-74, весло, але відносно нове, з пластиковим прикладом, цівкою та ручкою, та РПГ-7, що дозволило мені у подальшому брати участь у всіх бойових, адже їздили не всі. Відповідно, нарядів у мене було менше, за весь час, неповні 2 місяці, наче 3-4 наряди по охороні і один на кухні.
Приїхали ми на околиці села Тоненьке і лише тоді почули задачу. Разом з підрозділами ЗСУ та іншими добровольчими частинами йти вибивати ворога з Пісків.
PS: Буду закидувати у коментарі посилання на музику яку слухав тоді, та яка мені найбільш зайшла й відповідає тому періоду.
🔥19👍8❤3
Піски
Попередні шукайте за тегом
#ISTR 18
Istr 1/1
Штурм пісків був епічним.
Спочатку виїхав наш БТР-80 і обстріляв посадку. Далі ми рушили колоною у напрямку Донецька.
Нас підтримувала артилерія та кілька танків й БМП. Колона була великою, проте йти 5 км до пісків було трохи напряжно. На 5 труб до РПГ, нам видали лиш 3 заряди. Хоч і в наказовому порядку сказали брати усі труби, хоч і для такої кількості вистачило б і однієї. Це до слова про організацію батальйону.
Пройшовши Водяне ми зайшли у піски.
Там були перші хати праворуч і нам надали наказ їх зачистити.
Я пішов на зачистку. Біля хати стояла однокімнатна літня кухня з двома паралельними вікнами, а поруч був прибудований сарай.
Я зняв нижню доку у тому сараї і глянув через отвір, що всередині. Там нікого не було, став я повертатися назад і тут почув постріли. Скло посипалось мені на руки і голову. Дуже близько просвистіли кулі.
Жора ж у цей час обійшов ту літню кухню і побачивши через занавіску у вікні мене в Балаклаві почав стріляти. Подумавши, що це хтось у Балаклаві всередині тої літньої кухні.
На щастя він не влучив, кулі пройшли буквально у кількох см від моєї голови. Через, що він мені був винен кока-колу.
Ми ще жартували, що наше життя вартує пляшці кока-коли.
Спереді почулись вибухи. Двох наших було тяжко поранено Вогом. Один із цих поранених став автором бренду ножів Blade Brothers.
Ми продовжили зачистку у багатоповерховій забудові. Колись, можливо, на основі цих нотаток я напишу мемуари, проте станом на зараз обмежусь короткими і пустими фразами.
Ми дійшли до школи, де знайшли ящики з боєприпасів. Далі з якоїсь недобудови нас обстріляли свої, потім ми вийшли на дамбу. Повз нас проїхало на велосипедах двоє місцевих. На той час я від спеки зняв балаклаву і жіночка яка проїжджала повз глянула на мене і мовила «геть діти», це потім не завадило їй з чоловіком за менше ніж годину викликати на нас вогонь ворожої артилерії.
Перейшовши дамбу ми отримали вказівку залишитись на вулиці, у той час одна з наших груп за підтримки танків пішла штурмувати ворожий опорник на вʼїзді в Донецьк. Ми ж були у резерві для розвитку успіху.
Я ліг у канаві на траві і заснув. Прокинувся я від того, що мене хтось будив, як виявилось по нас прострілювалася ворожа Нона.
Я скочив і почав копати собі окоп. Як виявилось копав прямо посеред мурашника.
Обстріл затих, я пішов у сільський туалет в одній з хат і тільки я добре всівся обстріл відновився.
попадання міни в туалет, то сама безславна смерть з усіх можливих я скочив і побіг у підвал.
Міни вже щільно лягали у нашому дворі. У підвалі я випив вишневого компоту, передав його одному з бійців, який надпив його і у той момент поруч вибухнула міна, нам заклало вуха від вибухові хвилі, а банка з компотом у цей час тріснула і залила йому його нові модні камуфляжні штани. Я ще ніколи до цього не чув такої лайки.
Обстріл затих і ми почули команду грузитись у якусь вантажівку та відходити. До слова вантажівку кинули бійці регулярної армії і потікали. Ми погрузили ь і поїхали, я останнім застрибнув у кузов. Коли проїжджали дамбу, то почули кілька автоматних черг у наш бік, декілька куль просвистіло над головою і я молився, щоб якщо куля і попаде, то у задню плиту бронежилету, а не в голову, коліна чи таз.
Доїхали до кінця села, машина повернулась за іншими, і ми рушили назад.
Поруч кілька разів вибухнули міни, два рази десь просвистіла куля, адже їхні секрети навколо селища ніхто не зачищав.
Повернувшись назад ми ввечері поїхали на базу.
Втрати у батальйоні того дня склали
5 300
1 випадково вистрелив у ногу
1 ліг на травичці і йому наш УАЗ переїхав ноги
2 отримали поранення з ВОГу, але досі не ясно то був ворог, чи дружній вогонь.
Ще 1 отримав поранення з ВОГу у горлову під час штурму опорника, вог вибухнув у скроні дерева і йому прилетіло.
Останні 3 втрати, то наші. Братчиків.
Нових втрат у нас не було до самого Іловайську.
Дещо безславно, але для мене то був перший досвід артобстрілу.
PS: Буду закидувати у коментарі посилання на музику яку слухав тоді, та яка мені найбільш зайшла й відповідає тому періоду.
Попередні шукайте за тегом
#ISTR 18
Istr 1/1
Штурм пісків був епічним.
Спочатку виїхав наш БТР-80 і обстріляв посадку. Далі ми рушили колоною у напрямку Донецька.
Нас підтримувала артилерія та кілька танків й БМП. Колона була великою, проте йти 5 км до пісків було трохи напряжно. На 5 труб до РПГ, нам видали лиш 3 заряди. Хоч і в наказовому порядку сказали брати усі труби, хоч і для такої кількості вистачило б і однієї. Це до слова про організацію батальйону.
Пройшовши Водяне ми зайшли у піски.
Там були перші хати праворуч і нам надали наказ їх зачистити.
Я пішов на зачистку. Біля хати стояла однокімнатна літня кухня з двома паралельними вікнами, а поруч був прибудований сарай.
Я зняв нижню доку у тому сараї і глянув через отвір, що всередині. Там нікого не було, став я повертатися назад і тут почув постріли. Скло посипалось мені на руки і голову. Дуже близько просвистіли кулі.
Жора ж у цей час обійшов ту літню кухню і побачивши через занавіску у вікні мене в Балаклаві почав стріляти. Подумавши, що це хтось у Балаклаві всередині тої літньої кухні.
На щастя він не влучив, кулі пройшли буквально у кількох см від моєї голови. Через, що він мені був винен кока-колу.
Ми ще жартували, що наше життя вартує пляшці кока-коли.
Спереді почулись вибухи. Двох наших було тяжко поранено Вогом. Один із цих поранених став автором бренду ножів Blade Brothers.
Ми продовжили зачистку у багатоповерховій забудові. Колись, можливо, на основі цих нотаток я напишу мемуари, проте станом на зараз обмежусь короткими і пустими фразами.
Ми дійшли до школи, де знайшли ящики з боєприпасів. Далі з якоїсь недобудови нас обстріляли свої, потім ми вийшли на дамбу. Повз нас проїхало на велосипедах двоє місцевих. На той час я від спеки зняв балаклаву і жіночка яка проїжджала повз глянула на мене і мовила «геть діти», це потім не завадило їй з чоловіком за менше ніж годину викликати на нас вогонь ворожої артилерії.
Перейшовши дамбу ми отримали вказівку залишитись на вулиці, у той час одна з наших груп за підтримки танків пішла штурмувати ворожий опорник на вʼїзді в Донецьк. Ми ж були у резерві для розвитку успіху.
Я ліг у канаві на траві і заснув. Прокинувся я від того, що мене хтось будив, як виявилось по нас прострілювалася ворожа Нона.
Я скочив і почав копати собі окоп. Як виявилось копав прямо посеред мурашника.
Обстріл затих, я пішов у сільський туалет в одній з хат і тільки я добре всівся обстріл відновився.
попадання міни в туалет, то сама безславна смерть з усіх можливих я скочив і побіг у підвал.
Міни вже щільно лягали у нашому дворі. У підвалі я випив вишневого компоту, передав його одному з бійців, який надпив його і у той момент поруч вибухнула міна, нам заклало вуха від вибухові хвилі, а банка з компотом у цей час тріснула і залила йому його нові модні камуфляжні штани. Я ще ніколи до цього не чув такої лайки.
Обстріл затих і ми почули команду грузитись у якусь вантажівку та відходити. До слова вантажівку кинули бійці регулярної армії і потікали. Ми погрузили ь і поїхали, я останнім застрибнув у кузов. Коли проїжджали дамбу, то почули кілька автоматних черг у наш бік, декілька куль просвистіло над головою і я молився, щоб якщо куля і попаде, то у задню плиту бронежилету, а не в голову, коліна чи таз.
Доїхали до кінця села, машина повернулась за іншими, і ми рушили назад.
Поруч кілька разів вибухнули міни, два рази десь просвистіла куля, адже їхні секрети навколо селища ніхто не зачищав.
Повернувшись назад ми ввечері поїхали на базу.
Втрати у батальйоні того дня склали
5 300
1 випадково вистрелив у ногу
1 ліг на травичці і йому наш УАЗ переїхав ноги
2 отримали поранення з ВОГу, але досі не ясно то був ворог, чи дружній вогонь.
Ще 1 отримав поранення з ВОГу у горлову під час штурму опорника, вог вибухнув у скроні дерева і йому прилетіло.
Останні 3 втрати, то наші. Братчиків.
Нових втрат у нас не було до самого Іловайську.
Дещо безславно, але для мене то був перший досвід артобстрілу.
PS: Буду закидувати у коментарі посилання на музику яку слухав тоді, та яка мені найбільш зайшла й відповідає тому періоду.
❤29😢4👍2
Все ж людству, і в тому числі українцям, ще доведеться провести остаточну ревізію певних історичних подій. Особливу роль необхідно буде приділити Другій світовій війні.
Хто був агресором у цій війні. Моя думка тут доволі специфічна, адже я не розділяю світові війни як два окремі конфлікти і вважаю їх одним протистоянням за майбутнє влаштування світу й основні принципи побудови європейського суспільства й загалом цивілізації. Як приклад можна навести безліч інших конфліктів, наприклад Столітню війну, яка мала найдовшу паузу майже 26 років проти паузи між Першою і Другою світовими війнами у понад 20 років, а загалом у роки Столітньої війни всі паузи становили 42 роки.
Так само я не згоден із тим, що вона розпочалась у 1939-му з нападу на Польщу. Адже і до цього було безліч подій: громадянська війна в Іспанії, сутички між СРСР і Японією, війна в Китаї з 1937 року та безліч інших конфліктів.
Але давайте глянемо все ж на другий етап світової війни ХХ ст. З країнами Осі все і так зрозуміло, після війни були Нюрнберзький і Токійський процеси, які засудили їх. Проте варто зазначити, що Британія і Франція у цій війні теж були агресорами, адже саме вони першими оголосили війну Німеччині та перейшли до активних бойових дій. З Британією разом у війну вступила вся Співдружність, а саме Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Канада. Країни, яким нічого не загрожувало, відправили свої війська на фронти.
Потім долучились і Мексика та Бразилія, яка, між іншим, воювала у Європі. Тому регіональний конфлікт між Німеччиною, Польщею і СРСР переріс у світову війну. Саме Франція і особливо Британія максимально посприяли цьому. І не треба тут розповідати про «жахливий німецький режим», адже антисемітизм, расизм і безліч інших речей успішно практикувались і в країнах союзників. Для Британії й Франції це була війна за продовження світового домінування й недопущення зростання конкурента, принципи якого загрожували правлячим елітам цих країн, як і фінансовим елітам США зрештою. Що, зрештою, не допомогло британцям і французам зберегти свій вплив, який вони дуже швидко втратили.
Британія разом із комуністами окупували Іран. Незалежну країну. Окупували б вони і Данію з Норвегією, щоб завадити постачанню шведської руди, якби німці їх не випередили.
Також не треба говорити про «захист союзника», адже у 1939 році вони не оголосили війну СРСР після нападу на Польщу й Фінляндію, потім у 1940 після окупації балтійських країн, а після війни віддали на поталу комуністам половину Європи, у чому в першу чергу заслуга Рузвельта й американських еліт.
Тож якщо ми говоримо про те, хто був агресором у цій війні, то можна скласти список:
Німеччина 1914/1939/1941 (проти США)
Японія 1914/1937/1941
Австро-Угорщина (1914)
Угорщина (1941 проти США)
Британія 1914 та 1939 — в обох випадках першою оголосила війну, до 1941 року відхилила всі спроби німців розпочати мирні перемовини. У 1940 розпочала бойові дії проти Франції у колоніях, яка вийшла з війни. У 1941 окупувала Ірак та Іран.
США 1917 — першими оголосили війну Німеччині
Італія 1915–1940 — першою оголошувала війни
РІ/СРСР 1914 — її дії спровокували війну, і саме вступ РІ у війну у 1914 перетворив локальний балканський конфлікт на світову війну
СРСР: 1939 (Польща, Фінляндія), 1940 (Балтійські країни, Румунія), 1941 Іран, 1945 Японія
А ще: ПАР, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Бразилія й безліч інших країн.
Тож уся історія написана переможцями, хоча насправді було дещо інакше.
Якщо говорити про те, хто був злом у тій війні згідно з військовими злочинами, то читайте у публікації нижче.
Хто був агресором у цій війні. Моя думка тут доволі специфічна, адже я не розділяю світові війни як два окремі конфлікти і вважаю їх одним протистоянням за майбутнє влаштування світу й основні принципи побудови європейського суспільства й загалом цивілізації. Як приклад можна навести безліч інших конфліктів, наприклад Столітню війну, яка мала найдовшу паузу майже 26 років проти паузи між Першою і Другою світовими війнами у понад 20 років, а загалом у роки Столітньої війни всі паузи становили 42 роки.
Так само я не згоден із тим, що вона розпочалась у 1939-му з нападу на Польщу. Адже і до цього було безліч подій: громадянська війна в Іспанії, сутички між СРСР і Японією, війна в Китаї з 1937 року та безліч інших конфліктів.
Але давайте глянемо все ж на другий етап світової війни ХХ ст. З країнами Осі все і так зрозуміло, після війни були Нюрнберзький і Токійський процеси, які засудили їх. Проте варто зазначити, що Британія і Франція у цій війні теж були агресорами, адже саме вони першими оголосили війну Німеччині та перейшли до активних бойових дій. З Британією разом у війну вступила вся Співдружність, а саме Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Канада. Країни, яким нічого не загрожувало, відправили свої війська на фронти.
Потім долучились і Мексика та Бразилія, яка, між іншим, воювала у Європі. Тому регіональний конфлікт між Німеччиною, Польщею і СРСР переріс у світову війну. Саме Франція і особливо Британія максимально посприяли цьому. І не треба тут розповідати про «жахливий німецький режим», адже антисемітизм, расизм і безліч інших речей успішно практикувались і в країнах союзників. Для Британії й Франції це була війна за продовження світового домінування й недопущення зростання конкурента, принципи якого загрожували правлячим елітам цих країн, як і фінансовим елітам США зрештою. Що, зрештою, не допомогло британцям і французам зберегти свій вплив, який вони дуже швидко втратили.
Британія разом із комуністами окупували Іран. Незалежну країну. Окупували б вони і Данію з Норвегією, щоб завадити постачанню шведської руди, якби німці їх не випередили.
Також не треба говорити про «захист союзника», адже у 1939 році вони не оголосили війну СРСР після нападу на Польщу й Фінляндію, потім у 1940 після окупації балтійських країн, а після війни віддали на поталу комуністам половину Європи, у чому в першу чергу заслуга Рузвельта й американських еліт.
Тож якщо ми говоримо про те, хто був агресором у цій війні, то можна скласти список:
Німеччина 1914/1939/1941 (проти США)
Японія 1914/1937/1941
Австро-Угорщина (1914)
Угорщина (1941 проти США)
Британія 1914 та 1939 — в обох випадках першою оголосила війну, до 1941 року відхилила всі спроби німців розпочати мирні перемовини. У 1940 розпочала бойові дії проти Франції у колоніях, яка вийшла з війни. У 1941 окупувала Ірак та Іран.
США 1917 — першими оголосили війну Німеччині
Італія 1915–1940 — першою оголошувала війни
РІ/СРСР 1914 — її дії спровокували війну, і саме вступ РІ у війну у 1914 перетворив локальний балканський конфлікт на світову війну
СРСР: 1939 (Польща, Фінляндія), 1940 (Балтійські країни, Румунія), 1941 Іран, 1945 Японія
А ще: ПАР, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Бразилія й безліч інших країн.
Тож уся історія написана переможцями, хоча насправді було дещо інакше.
Якщо говорити про те, хто був злом у тій війні згідно з військовими злочинами, то читайте у публікації нижче.
👍31❤5😁3
STALKERUA
Все ж людству, і в тому числі українцям, ще доведеться провести остаточну ревізію певних історичних подій. Особливу роль необхідно буде приділити Другій світовій війні. Хто був агресором у цій війні. Моя думка тут доволі специфічна, адже я не розділяю світові…
Військові злочини у тій війні здійснювали всі учасники. Усі сторони розстрілювали військовополонених. У СРСР у полоні загинуло від 1.2 до 1.5 млн полонених. Це без урахування числа розстріляних бранців на полі бою. Про що раджу почитати мемуари німецьких офіцерів, які детально усе це розписували. Особливо показовими є факти розстрілу полонених на початку 1941 року, які показують саму суть більшовицьких недолюдей, адже жодних причин до такої жорстокості ще не було.
Хочу звернути увагу на епізод із розстрілом французами військовополонених. Відомий епізод із генералом Філіпом Леклерком, який у 1945 році після короткого діалогу з полоненими бійцями дивізії «Шарлемань» віддав наказ їх розстріляти. На його запитання «як ви, французи, могли носити німецьку форму?» один із полонених відповів: «так само, як ви можете носити американську», після чого всі вони були страчені без суду. Під час розстрілу французи заспівали гімн, що настільки вибісило генерала, що той заборонив їх ховати.
Концентраційні табори існували в усіх провідних воюючих країнах. У США діяла расова сегрегація, а ось кілька цитат Черчилля:
«Я твердо переконаний, що арійська раса покликана тріумфувати.»
«Я не визнаю, що була вчинена велика несправедливість… тим, що сильніша раса, вища раса… прийшла і зайняла їх місце.»
«Арійська раса приречена на тріумф.»
СРСР взагалі винищив більше мирного населення, ніж Німеччина, як і Японія. Але, видно, винищений ними мирняк не мав певних етнічних особливостей, тому їх або не засудили взагалі, як СРСР, або засудили доволі слабо.
Британці з американцями перетворювали німецькі міста на груду розвалин, буквально винищуючи німців. Робили це навіть тоді, коли для цього не було навіть формальних причин, як-от бомбардування Дрездена.
Солдати союзників теж вчиняли військові злочини проти цивільного населення. Особливе місце відведено СРСР, де комуністичні варвари зґвалтували мільйони німкень, від 1 до 1.5 млн мирного німецького населення було вбито. Близько 12–14 млн було примусово виселено зі своїх домівок.
Про цей геноцид чомусь всі мовчать. США взагалі вбили багато японського мирного населення під час бомбардувань, а потім скинули на Японію атомні бомби. І не треба говорити про «демонстрацію сили», «необхідність раніше закінчити війну» та про іншу маячню.
Тож якщо військові злочини здійснювали представники всіх воюючих країн, то постає слушна думка: якщо всі провідні країни винні у війні, якщо всі вони здійснювали акти геноциду, якщо всі вони винні у тому, що ця війна розпочалась, то як оцінювати критерій, хто був більш правим, а хто ні. Тут вже варто оцінювати ідеї та ті принципи побудови цивілізації, національні ідеї, які несли всі ці країни. І результати для більшості будуть несприйнятними та руйнуватимуть їхнє світосприйняття. Для мене ж після аналізу усього, у тому числі ідей, все стало очевидним та цілком конкретним…☀️
А для вас?
Хочу звернути увагу на епізод із розстрілом французами військовополонених. Відомий епізод із генералом Філіпом Леклерком, який у 1945 році після короткого діалогу з полоненими бійцями дивізії «Шарлемань» віддав наказ їх розстріляти. На його запитання «як ви, французи, могли носити німецьку форму?» один із полонених відповів: «так само, як ви можете носити американську», після чого всі вони були страчені без суду. Під час розстрілу французи заспівали гімн, що настільки вибісило генерала, що той заборонив їх ховати.
Концентраційні табори існували в усіх провідних воюючих країнах. У США діяла расова сегрегація, а ось кілька цитат Черчилля:
«Я твердо переконаний, що арійська раса покликана тріумфувати.»
«Я не визнаю, що була вчинена велика несправедливість… тим, що сильніша раса, вища раса… прийшла і зайняла їх місце.»
«Арійська раса приречена на тріумф.»
СРСР взагалі винищив більше мирного населення, ніж Німеччина, як і Японія. Але, видно, винищений ними мирняк не мав певних етнічних особливостей, тому їх або не засудили взагалі, як СРСР, або засудили доволі слабо.
Британці з американцями перетворювали німецькі міста на груду розвалин, буквально винищуючи німців. Робили це навіть тоді, коли для цього не було навіть формальних причин, як-от бомбардування Дрездена.
Солдати союзників теж вчиняли військові злочини проти цивільного населення. Особливе місце відведено СРСР, де комуністичні варвари зґвалтували мільйони німкень, від 1 до 1.5 млн мирного німецького населення було вбито. Близько 12–14 млн було примусово виселено зі своїх домівок.
Про цей геноцид чомусь всі мовчать. США взагалі вбили багато японського мирного населення під час бомбардувань, а потім скинули на Японію атомні бомби. І не треба говорити про «демонстрацію сили», «необхідність раніше закінчити війну» та про іншу маячню.
Тож якщо військові злочини здійснювали представники всіх воюючих країн, то постає слушна думка: якщо всі провідні країни винні у війні, якщо всі вони здійснювали акти геноциду, якщо всі вони винні у тому, що ця війна розпочалась, то як оцінювати критерій, хто був більш правим, а хто ні. Тут вже варто оцінювати ідеї та ті принципи побудови цивілізації, національні ідеї, які несли всі ці країни. І результати для більшості будуть несприйнятними та руйнуватимуть їхнє світосприйняття. Для мене ж після аналізу усього, у тому числі ідей, все стало очевидним та цілком конкретним…
А для вас?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍33❤8🔥2
Фронтові будні
#ISTR 19
Istr 1/2
Ми переїхали на нову базу під Маріуполь. Кормили нас галімо. На початках було таке, що за день видавали лише одну банку каші з мʼясом 225 г, 0.5 л питної і 0.5 л технічної (солоної) води. І це в серпні. З часом, звісно, стало краще, братчики налагодили постачання, бо якби ми були лише на «шахтарських» харчах, то довго б не провоювали. Між боями купались на морі, трохи тренувались, але загалом відпочивали. Кордон (худий високий чоловік незрозумілого віку, у панамці, схожий на Капітана Прайса) придумав для молодняка «забаву». Вони весь час між боями будували якийсь навіс, типу тенту, робили його капітальним. Я цього не розумів і приділяв час відпочинку та тренуванням.
Одного дня до нас приїхав Богдан Ходаковський, сьогодні він очолює тактичну групу «Реванш» у ГУР МО, а тоді був схожий на звичайнісінького хіпстера у мартінсах, клітчатій сорочці і з ПМом у кишені. Кордон його дуже сильно не взлюбив. Бодя ж приїхав як журналіст зробити про нас матеріал.
Я знав Богдана вже кілька років і кажу йому: слухай, щоб не торчати тут і не слухати різну хуйню, про те що бронік вдягати не треба, а краще саперну лопатку за спину, типу легша і від осколка може прикрити, давай скажемо, що будемо вночі «чергувати» на даху маленької будівлі, у якій ми жили. Бодя погодився, ми взяли свої пожитки і полізли наверх. Першим із моїм зарядженим РПГ ліз Богдан, знизу стояв Професор теж із зарядженим РПГ, я був біля Професора. Чому зарядили РПГ, не ясно, наче якийсь кіпіш був. І в один момент Богдан зірвався вниз з висоти метрів три разом із моїм РПГ, фактично пролетів на нього. Ми всі залишилися цілі і живі, лише Бодя трохи голову забив.
Потім були бойові, зазвичай поліцейські операції із зачистки НП після звільнення міст та сіл. Я не буду розповідати безліч інших речей у цій частині, адже ще рано, хоч там є і цікаві епізоди про веселих молочників інші, тому я розповім лише про кілька епізодів.
Під час зачистки Докучаєвська ми піймали сєпара. Його здала рідна мати, яка нас поплутала з ДНРівцями, благо деякі обличчя бійців Шахтарська це дозволяли🤣 Під час зачистки вирішили перевірити якогось зека. Каже: «мой синочєк в ополченіі бил, отпустітє его, ми самі на ріфірєндум ходілі», ну типу поїхав у невідомому напрямку. Продовжуючи зачистку, з вікна висунувся якийсь зек, який молов щось про бандеровців, фашистів й іншу маячню. Хлопці зробили кілька пострілів угору, на що той почав матюкатись і далі на нас дивився. Я не витримав, не став стріляти у нього, а дав пару одиночних між вікном, у яке той виглядав, і його балконом. Кулі вдарили по цеглі і пропита днрівська харя в ту ж мить зникла.
Якось ми заїхали чи то у Новий Світ, чи то в Амвросіївку для затримання ворожого коригувальника, але це виявилось марним, адже він встиг змінити явку.
Під час поїздок південно-східною частиною області в одному із сільських магазинів ми зупинились скупитись. Продавчиня була здивована нашою ввічливістю і радісно нас приймала, чого не скажеш про місцевого ханигу, який приїхав на Ланосі. Він почав щось молоти, щоб ми забирались геть і що «русскіє зайдут і нам щось там буде». Коли ми вийшли, ми вистрелили йому у капот автівки, з якого полилась якась рідина, на цьому нашу суперечку було вирішено.
Після була Марʼїнка. Усю найважливішу операцію зі звільнення НП провели військові ЗСУ спільно з Азовом. Наш Пазік перегрівався на спеці і ми, поки їхали, були змушені заливати всередину воду з власних фляжок. Дорогою на Марʼїнку ледь не заїхали на сєпарський блокпост, десь за кілометр від нього повернули назад. Приїхавши на околиці міста, побачили фуру з морозивом, хлопці, які добралися раніше, уже його поїли, а нам залишилась лише жирна вода у пачках, адже воно повністю розтануло.
Там ми дізнались, що у Азова був загиблий від підриву фугаса і ЗСУ втратили офіцера, який власноруч стріляв із ЗУшки по сєпарах і його зняв снайпер. Провели зачистку міста, повсюди були хвостовики від 80-х мін, застромлені в асфальт. Під час зачистки нас кілька разів обстріляли зі стрілковки, один раз був дружній вогонь, але всі уціліли.
Продовження нижче
#ISTR 19
Istr 1/2
Ми переїхали на нову базу під Маріуполь. Кормили нас галімо. На початках було таке, що за день видавали лише одну банку каші з мʼясом 225 г, 0.5 л питної і 0.5 л технічної (солоної) води. І це в серпні. З часом, звісно, стало краще, братчики налагодили постачання, бо якби ми були лише на «шахтарських» харчах, то довго б не провоювали. Між боями купались на морі, трохи тренувались, але загалом відпочивали. Кордон (худий високий чоловік незрозумілого віку, у панамці, схожий на Капітана Прайса) придумав для молодняка «забаву». Вони весь час між боями будували якийсь навіс, типу тенту, робили його капітальним. Я цього не розумів і приділяв час відпочинку та тренуванням.
Одного дня до нас приїхав Богдан Ходаковський, сьогодні він очолює тактичну групу «Реванш» у ГУР МО, а тоді був схожий на звичайнісінького хіпстера у мартінсах, клітчатій сорочці і з ПМом у кишені. Кордон його дуже сильно не взлюбив. Бодя ж приїхав як журналіст зробити про нас матеріал.
Я знав Богдана вже кілька років і кажу йому: слухай, щоб не торчати тут і не слухати різну хуйню, про те що бронік вдягати не треба, а краще саперну лопатку за спину, типу легша і від осколка може прикрити, давай скажемо, що будемо вночі «чергувати» на даху маленької будівлі, у якій ми жили. Бодя погодився, ми взяли свої пожитки і полізли наверх. Першим із моїм зарядженим РПГ ліз Богдан, знизу стояв Професор теж із зарядженим РПГ, я був біля Професора. Чому зарядили РПГ, не ясно, наче якийсь кіпіш був. І в один момент Богдан зірвався вниз з висоти метрів три разом із моїм РПГ, фактично пролетів на нього. Ми всі залишилися цілі і живі, лише Бодя трохи голову забив.
Потім були бойові, зазвичай поліцейські операції із зачистки НП після звільнення міст та сіл. Я не буду розповідати безліч інших речей у цій частині, адже ще рано, хоч там є і цікаві епізоди про веселих молочників інші, тому я розповім лише про кілька епізодів.
Під час зачистки Докучаєвська ми піймали сєпара. Його здала рідна мати, яка нас поплутала з ДНРівцями, благо деякі обличчя бійців Шахтарська це дозволяли🤣 Під час зачистки вирішили перевірити якогось зека. Каже: «мой синочєк в ополченіі бил, отпустітє его, ми самі на ріфірєндум ходілі», ну типу поїхав у невідомому напрямку. Продовжуючи зачистку, з вікна висунувся якийсь зек, який молов щось про бандеровців, фашистів й іншу маячню. Хлопці зробили кілька пострілів угору, на що той почав матюкатись і далі на нас дивився. Я не витримав, не став стріляти у нього, а дав пару одиночних між вікном, у яке той виглядав, і його балконом. Кулі вдарили по цеглі і пропита днрівська харя в ту ж мить зникла.
Якось ми заїхали чи то у Новий Світ, чи то в Амвросіївку для затримання ворожого коригувальника, але це виявилось марним, адже він встиг змінити явку.
Під час поїздок південно-східною частиною області в одному із сільських магазинів ми зупинились скупитись. Продавчиня була здивована нашою ввічливістю і радісно нас приймала, чого не скажеш про місцевого ханигу, який приїхав на Ланосі. Він почав щось молоти, щоб ми забирались геть і що «русскіє зайдут і нам щось там буде». Коли ми вийшли, ми вистрелили йому у капот автівки, з якого полилась якась рідина, на цьому нашу суперечку було вирішено.
Після була Марʼїнка. Усю найважливішу операцію зі звільнення НП провели військові ЗСУ спільно з Азовом. Наш Пазік перегрівався на спеці і ми, поки їхали, були змушені заливати всередину воду з власних фляжок. Дорогою на Марʼїнку ледь не заїхали на сєпарський блокпост, десь за кілометр від нього повернули назад. Приїхавши на околиці міста, побачили фуру з морозивом, хлопці, які добралися раніше, уже його поїли, а нам залишилась лише жирна вода у пачках, адже воно повністю розтануло.
Там ми дізнались, що у Азова був загиблий від підриву фугаса і ЗСУ втратили офіцера, який власноруч стріляв із ЗУшки по сєпарах і його зняв снайпер. Провели зачистку міста, повсюди були хвостовики від 80-х мін, застромлені в асфальт. Під час зачистки нас кілька разів обстріляли зі стрілковки, один раз був дружній вогонь, але всі уціліли.
Продовження нижче
❤15
STALKERUA
Фронтові будні #ISTR 19 Istr 1/2 Ми переїхали на нову базу під Маріуполь. Кормили нас галімо. На початках було таке, що за день видавали лише одну банку каші з мʼясом 225 г, 0.5 л питної і 0.5 л технічної (солоної) води. І це в серпні. З часом, звісно, стало…
Перша частина вище
ISTR 2/2
У школі виявили під горою глобусів фугас.
Під час зачистки однієї з вулиць повз нас пройшла жіночка років 40 з розтріпаним платтям і голосно вимовила, я тєм дала, етім дала, а вам нє дам укропи і пішла повз.
Магазин на розі біля школи сєпари встигли розграбувати. За день ми так нічого і не поїли.
Потім були численні виїзди у різні точки південного фронту, аж до одного дня. Нас розбудили і сказали, що ми їдемо штурмувати Іловайськ.
(Фото ми під час однієї з зупинок їмо зелені яблука високому хлопцю 16,)
PS: знайди мене на фото
ISTR 2/2
У школі виявили під горою глобусів фугас.
Під час зачистки однієї з вулиць повз нас пройшла жіночка років 40 з розтріпаним платтям і голосно вимовила, я тєм дала, етім дала, а вам нє дам укропи і пішла повз.
Магазин на розі біля школи сєпари встигли розграбувати. За день ми так нічого і не поїли.
Потім були численні виїзди у різні точки південного фронту, аж до одного дня. Нас розбудили і сказали, що ми їдемо штурмувати Іловайськ.
(Фото ми під час однієї з зупинок їмо зелені яблука високому хлопцю 16,)
PS: знайди мене на фото
❤15
Двоє мігрантів мусульман пирнули українця в живіт за привітання «Христос Воскрес»
Два чебурека намагались вбити українця християнина у Білій Церкві за привітання Христос Воскрес!
Йому нанесли удар ножем в живіт і потім намагались добити ножем у шию. На щастя його спасли медики.
Ось вам і культурне різноманіття та мультикультуралізм і це лиш квіточки від тої кампанії яку в Україні веде ліберальна гниль усіляко просуваючи завезення мігрантів. Це у той час, коли уся Європа й США переходять до реіміграціі(виселення мігрантів додому)
Чекаю коли наші «грантові правозахисники», назвуть потерпілого нацистом який не своїм радикальним висловом спровокував агресію мирних біженців.
PS: оскільки я списав яз війська то якщо товариство підтримає, можу організувати двіж під судами у цій справі. Бо шансів на правосуддя без тиску нема. Зайнятись цим?
Два чебурека намагались вбити українця християнина у Білій Церкві за привітання Христос Воскрес!
Йому нанесли удар ножем в живіт і потім намагались добити ножем у шию. На щастя його спасли медики.
Ось вам і культурне різноманіття та мультикультуралізм і це лиш квіточки від тої кампанії яку в Україні веде ліберальна гниль усіляко просуваючи завезення мігрантів. Це у той час, коли уся Європа й США переходять до реіміграціі(виселення мігрантів додому)
Чекаю коли наші «грантові правозахисники», назвуть потерпілого нацистом який не своїм радикальним висловом спровокував агресію мирних біженців.
PS: оскільки я списав яз війська то якщо товариство підтримає, можу організувати двіж під судами у цій справі. Бо шансів на правосуддя без тиску нема. Зайнятись цим?
❤97👍37👎1