Підсумки навчального року
— Вітаю! Ти тепер у другому класі!
— Щоб ти знав, татко, це не таке вже й велике щастя.
#школажиття
— Вітаю! Ти тепер у другому класі!
— Щоб ти знав, татко, це не таке вже й велике щастя.
#школажиття
Ще один приклад тотожності між доробком і шкарпетками перекладача.
Лаун-теніс — моя щоденна пристрасть років з дванадцяти, а в планах на пенсію — постелити корт на дачі, бодай бадмінтонний.
Нам, любителям тенісу, дуже пощастило: на наших очах з цим видом спорту відбулося те, що у ХV—XVI століттях відбулося в північній Італії з мистецтвом — Відродження. Ми бачили тенісні інкарнації Джотто, Рафаеля, Мікеланджело і Леонардо.
Леонардо — це Федерер. Якби вас цікавила біографія генія і мистецтво перекладати про спорт, то купити книжку можна тут.
Лаун-теніс — моя щоденна пристрасть років з дванадцяти, а в планах на пенсію — постелити корт на дачі, бодай бадмінтонний.
Нам, любителям тенісу, дуже пощастило: на наших очах з цим видом спорту відбулося те, що у ХV—XVI століттях відбулося в північній Італії з мистецтвом — Відродження. Ми бачили тенісні інкарнації Джотто, Рафаеля, Мікеланджело і Леонардо.
Леонардо — це Федерер. Якби вас цікавила біографія генія і мистецтво перекладати про спорт, то купити книжку можна тут.
Хтось із науковців-класиків казав: «Ніщо в біології не має смислу поза теорією еволюції». Так у будь-якій науці: завжди є нитка, на яку нанизано знання — вона все тримає.
Так і з перекладом: ніщо в ньому не має смислу поза ідіоматикою. Мова була до перекладача і буде після нього, тому перекладач завжди слабший за мову. Йти проти ідіоматики — це ніби одружувати слова проти їхньої волі, нічого доброго з такого не виходить.
В оперативній пам’яті хорошого перекладача постійно крутяться питання «чи можна так сказати по-українському? чи говорять так живі люди? чи були для такої фрази прецеденти? чи можна таку фразу екстраполювати і утворити аналогічну?».
От, для прикладу, сучукрперекладач пише, що герой ...грав у місцевій п’ятиособовій команді... Не треба закінчувати філфак, навіть слово ідіоматика не обов’язково знати, щоб побачити, як некрасиво перекладацький м’яч вилітає в аут.
У таких місцях шкода редакторів — оживити такий переклад означає переписати, а редактор не повинен переписувати перекладача.
Так і з перекладом: ніщо в ньому не має смислу поза ідіоматикою. Мова була до перекладача і буде після нього, тому перекладач завжди слабший за мову. Йти проти ідіоматики — це ніби одружувати слова проти їхньої волі, нічого доброго з такого не виходить.
В оперативній пам’яті хорошого перекладача постійно крутяться питання «чи можна так сказати по-українському? чи говорять так живі люди? чи були для такої фрази прецеденти? чи можна таку фразу екстраполювати і утворити аналогічну?».
От, для прикладу, сучукрперекладач пише, що герой ...грав у місцевій п’ятиособовій команді... Не треба закінчувати філфак, навіть слово ідіоматика не обов’язково знати, щоб побачити, як некрасиво перекладацький м’яч вилітає в аут.
У таких місцях шкода редакторів — оживити такий переклад означає переписати, а редактор не повинен переписувати перекладача.
x-height
Навздогін до попереднього посту. В новій книжці літературознавців Михедів, батька і сина, під назвою «Живі. Зрозуміти українську літературу» є розкішний зразок тонкої підйобки.
Павло Володимирович Михед-старший розповідає:
Науковим керівником моєї кандидатської дисертації був Юрій Янковський — блискучий вчений, прекрасний лектор, яскрава зірка літературознавчого і чоловічого світу Києва 1960‒1970-х років. Він працював у педінституті ім. Максима Горького, нині педуніверситет імені М. П. Драгоманова.
У 1972 році він видав одну з перших у нашому літературознавстві праць про слов’янофільство. Книга викликала невдоволення викладача методики літератури Марсель Іванівни Бойко, дружини секретаря ЦК КПУ Лутака.
Завдання рознести працю Янковського отримав товариш Зубков. Винагорода, яку йому пообіцяли, — посада директора Інституту фольклору. Зубков постарався на славу. Високі сторони виконали домовленості, і на роки заблокували активність Янковського.
Однак дослідник продовжив роботу. І 1978 року у Москві вийшла його праця «Патриархально-дворянская утопия», де йшлося про роль і місце слов’янофільства в історії російської гуманітаристики. На сторінці 18 Янковський зазначив, зокрема, таке: «Зубков, бойко парируя мои тезисы…»
Болючіше відважити знатній пані, ніж написати її прізвище з маленької літери, навряд чи можна. Про цей казус говорило пів Києва, і не тільки в наукових колах.
Навздогін до попереднього посту. В новій книжці літературознавців Михедів, батька і сина, під назвою «Живі. Зрозуміти українську літературу» є розкішний зразок тонкої підйобки.
Павло Володимирович Михед-старший розповідає:
Науковим керівником моєї кандидатської дисертації був Юрій Янковський — блискучий вчений, прекрасний лектор, яскрава зірка літературознавчого і чоловічого світу Києва 1960‒1970-х років. Він працював у педінституті ім. Максима Горького, нині педуніверситет імені М. П. Драгоманова.
У 1972 році він видав одну з перших у нашому літературознавстві праць про слов’янофільство. Книга викликала невдоволення викладача методики літератури Марсель Іванівни Бойко, дружини секретаря ЦК КПУ Лутака.
Завдання рознести працю Янковського отримав товариш Зубков. Винагорода, яку йому пообіцяли, — посада директора Інституту фольклору. Зубков постарався на славу. Високі сторони виконали домовленості, і на роки заблокували активність Янковського.
Однак дослідник продовжив роботу. І 1978 року у Москві вийшла його праця «Патриархально-дворянская утопия», де йшлося про роль і місце слов’янофільства в історії російської гуманітаристики. На сторінці 18 Янковський зазначив, зокрема, таке: «Зубков, бойко парируя мои тезисы…»
Болючіше відважити знатній пані, ніж написати її прізвище з маленької літери, навряд чи можна. Про цей казус говорило пів Києва, і не тільки в наукових колах.
Перший в українській літературі вірш про колесо сансари
Степан Руданський (1834–1873)
Прийшла смерть моя,
Легке точиться…
Ти мори, маро,
Коли хочеться.
Я віддам землі
Всі кістки мої,
А на світ пущу
Лиш щілки мої!
Не умруть вони:
Кожна щілочка
Полетить жива,
Як та пчілочка;
Полетить жива
І покотиться,
В сотні, тисячі
Переплодиться.
І я знов живий
Світ оглядую,
Смерті першої
Не пригадую.
Степан Руданський (1834–1873)
Прийшла смерть моя,
Легке точиться…
Ти мори, маро,
Коли хочеться.
Я віддам землі
Всі кістки мої,
А на світ пущу
Лиш щілки мої!
Не умруть вони:
Кожна щілочка
Полетить жива,
Як та пчілочка;
Полетить жива
І покотиться,
В сотні, тисячі
Переплодиться.
І я знов живий
Світ оглядую,
Смерті першої
Не пригадую.
Denominazione di origine controllata e garantita
За підсумками етнографічної експедиції в Харків дорога редакція пропонує продуктивний і естетично довершений внесок у вітчизняне лінгвокраїнознавство.
У тому, що міського голову Харкова називають англіцизмом мер — так само, як вінницького чи київського, — вчувається якийсь прикрий недогляд. У Харкові є Держпром, Худпром, Благбаз і Будинок «Слово». За триста-чотириста років тут сформувався культурний шар, в якому можна найти щось неповторне, суто харківське, притаманне цьому і тільки цьому місту.
Хозарія — каган, Японія — сьогун, Венеція — дож, Військо Запорізьке — гетьман. Все це титули, якщо провести аналогію з вином, контрольованого історичного походження — у них є апелясьйон і теруар.
Так от, міський голова Харкова має називатися епонімом кернес.
Бургомістр Берліна зустрівся з харківським кернесом. Вибори кернеса відбудуться одночасно з парламентськими. На виборах кернеса переміг Терехов.
По-перше, це красиво...
За підсумками етнографічної експедиції в Харків дорога редакція пропонує продуктивний і естетично довершений внесок у вітчизняне лінгвокраїнознавство.
У тому, що міського голову Харкова називають англіцизмом мер — так само, як вінницького чи київського, — вчувається якийсь прикрий недогляд. У Харкові є Держпром, Худпром, Благбаз і Будинок «Слово». За триста-чотириста років тут сформувався культурний шар, в якому можна найти щось неповторне, суто харківське, притаманне цьому і тільки цьому місту.
Хозарія — каган, Японія — сьогун, Венеція — дож, Військо Запорізьке — гетьман. Все це титули, якщо провести аналогію з вином, контрольованого історичного походження — у них є апелясьйон і теруар.
Так от, міський голова Харкова має називатися епонімом кернес.
Бургомістр Берліна зустрівся з харківським кернесом. Вибори кернеса відбудуться одночасно з парламентськими. На виборах кернеса переміг Терехов.
По-перше, це красиво...
Південно-Дзенська залізниця
У «Гарі Потері» є секретна платформа, з якої електрички на Хогвартс ідуть.
В Японії, а це чемпіони світу з чуттєвого-і-естетичного, зробили ще красивіший хід — справжній.
Станція 清流みはらし駅 знаменита тим, що на ній немає нічого — ні входу, ні виходу, ні кас попереднього продажу.
Все, що можна зробити на цій станції — вийти з вагона, постояти на платформі в красивому пейзажі і почекати наступного поїзда.
У «Гарі Потері» є секретна платформа, з якої електрички на Хогвартс ідуть.
В Японії, а це чемпіони світу з чуттєвого-і-естетичного, зробили ще красивіший хід — справжній.
Станція 清流みはらし駅 знаменита тим, що на ній немає нічого — ні входу, ні виходу, ні кас попереднього продажу.
Все, що можна зробити на цій станції — вийти з вагона, постояти на платформі в красивому пейзажі і почекати наступного поїзда.
Match між книжкою і перекладачем трапляється не щоразу. Якісь переклади ідуть неохоче, мов діти в школу. Якісь летять легко-й-натхненно, як ті самі діти на канікули.
Італієць Карло Чіполла — був такий відомий історик економіки — написав дотепний і самоіронічний трактат з епістемології дурнів. А Насім «Чорний лебідь» Талеб люб'язно додав до нього 5 копійок передмови. Це «мої» автори. Думка, що сміх — це форма пізнання, їм не чужа.
Всю цю штучку редакційна dream team не менш дотепно проілюструвала, з любов'ю зверстала і потім тричі пройшлася дрібною наждачкою.
Тираж приїхав з друку і тепер ніщо не заважає дорогим читачам зробити собі подарунок. (Знайомому дурню теж можна, але будьте готові, що натяку він не зрозуміє.)
#переклав
Італієць Карло Чіполла — був такий відомий історик економіки — написав дотепний і самоіронічний трактат з епістемології дурнів. А Насім «Чорний лебідь» Талеб люб'язно додав до нього 5 копійок передмови. Це «мої» автори. Думка, що сміх — це форма пізнання, їм не чужа.
Всю цю штучку редакційна dream team не менш дотепно проілюструвала, з любов'ю зверстала і потім тричі пройшлася дрібною наждачкою.
Тираж приїхав з друку і тепер ніщо не заважає дорогим читачам зробити собі подарунок. (Знайомому дурню теж можна, але будьте готові, що натяку він не зрозуміє.)
#переклав
Пам'ятаєте, як дотепно відповів Одісей, коли циклоп Поліфем спитав, як його звати. «Мене звати Ніхто». Потім Поліфему викололи око, той здійняв шум, позбігалися інші циклопи і питають: «Хто тебе скривдив?». Поліфем кричить «Ніхто!», але правду ніхто не оцінив.
Так от, через п'ять тисяч років в Одісея знайшовся брат. Той рідкісний випадок, коли прізвище диктатора вичерпно відповідає на питання «Хто винен?» )
Так от, через п'ять тисяч років в Одісея знайшовся брат. Той рідкісний випадок, коли прізвище диктатора вичерпно відповідає на питання «Хто винен?» )
Знак оклику
Дорогий читач прислав черговий доказ, що дух божий дихає, де хоче.
Зацініть, як пунктуаційний знак оклику перетворюється на тонкий математичний жарт.
A book called the Principia Mathematica does this from “first principles” and it takes the authors many, many pages to even get to 1+1=2!
Дорогий читач прислав черговий доказ, що дух божий дихає, де хоче.
Зацініть, як пунктуаційний знак оклику перетворюється на тонкий математичний жарт.
A book called the Principia Mathematica does this from “first principles” and it takes the authors many, many pages to even get to 1+1=2!
Два кольори
В американського математика Марка Каца, колишнього львів’янина, є цікава думка про природу таланту. Мовляв, існує два типи геніїв — звичайні і чудотворці.
Звичайні генії залишають іншим людям можливість повірити, що вони теж так можуть, якщо постараються. Чудотворці інакші: навіть, якщо ми розуміємо, щó вони зробили, то гадки не маємо, як їм це вдалося. Чудотворцем найбільшого калібру, за словами Каца, був Фейнман. Через це у нього не було учнів — за ідеями Фейнмана не стояло систематичного методу, який можна було перейняти. Вони просто «являлися», як являється чудо. У нього неможливо було навчитися.
Цікаво подивитися через цю оптику на інші сфери. Візьмімо, наприклад, кіно. Тарантіно — чудотворець, він змінив саму мову кіно. А Скорсезе — звичайний геній.
Або взяти українську літературу. Йогансен — чудотворець. А Підмогильний — звичайний геній. Дорогі читачі, ясна річ, можуть зробити інший висновок, але в думці Каца є щось тонке і красиве.
В американського математика Марка Каца, колишнього львів’янина, є цікава думка про природу таланту. Мовляв, існує два типи геніїв — звичайні і чудотворці.
Звичайні генії залишають іншим людям можливість повірити, що вони теж так можуть, якщо постараються. Чудотворці інакші: навіть, якщо ми розуміємо, щó вони зробили, то гадки не маємо, як їм це вдалося. Чудотворцем найбільшого калібру, за словами Каца, був Фейнман. Через це у нього не було учнів — за ідеями Фейнмана не стояло систематичного методу, який можна було перейняти. Вони просто «являлися», як являється чудо. У нього неможливо було навчитися.
Цікаво подивитися через цю оптику на інші сфери. Візьмімо, наприклад, кіно. Тарантіно — чудотворець, він змінив саму мову кіно. А Скорсезе — звичайний геній.
Або взяти українську літературу. Йогансен — чудотворець. А Підмогильний — звичайний геній. Дорогі читачі, ясна річ, можуть зробити інший висновок, але в думці Каца є щось тонке і красиве.
Трапився в історичній книжці такий фрагмент: ...Cossacks, Tatars and Kalmyks departing with the Germans were prominent among the recruits to the German armed forces in the last stages of the war.
Перекладач, ясна річ, завербував на службу вермахту козаків. Повторю з цього приводу старий, дворічної давності пост.
...але є нюанс
Що робити в українській мові з російськими казаками? Для початку відрізняти. Наші і їхні — це дві різні історичні сутності, хоч в окремих деталях вони схожі. Так само Дон і Дунай — слова однокореневі, а річки різні.
Російські (донські, терські, уральські і т. д.) — казáки. Українські (запорозькі, дунайські і т. д.) — козаки́. Відповідно й прикметники у них різні — козацька шабля, казацька нагайка.
Коли англійський автор пише, що Петров-Іванов-Сидоров походить from a Cossack family, то він має на увазі казáків, а не козакíв. Петербург стоїть на козацьких кістках, але робітничі демонстрації у Петрограді не козаки́ розганяли, а казáки.
Цю різницю виразно показують пісні.
Ось казацька:
Не для тебя придет весна,
Не для тебя Дон разольется,
И сердце девичье забьется
С восторгом чувств не для тебя.
Ось козацька:
Їхав козак за Дунай, сказав: «Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький, неси та гуляй!»
Не переплутайте.
Перекладач, ясна річ, завербував на службу вермахту козаків. Повторю з цього приводу старий, дворічної давності пост.
...але є нюанс
Що робити в українській мові з російськими казаками? Для початку відрізняти. Наші і їхні — це дві різні історичні сутності, хоч в окремих деталях вони схожі. Так само Дон і Дунай — слова однокореневі, а річки різні.
Російські (донські, терські, уральські і т. д.) — казáки. Українські (запорозькі, дунайські і т. д.) — козаки́. Відповідно й прикметники у них різні — козацька шабля, казацька нагайка.
Коли англійський автор пише, що Петров-Іванов-Сидоров походить from a Cossack family, то він має на увазі казáків, а не козакíв. Петербург стоїть на козацьких кістках, але робітничі демонстрації у Петрограді не козаки́ розганяли, а казáки.
Цю різницю виразно показують пісні.
Ось казацька:
Не для тебя придет весна,
Не для тебя Дон разольется,
И сердце девичье забьется
С восторгом чувств не для тебя.
Ось козацька:
Їхав козак за Дунай, сказав: «Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький, неси та гуляй!»
Не переплутайте.
QA
Ми всі тепер, як я по-григорій-сковородинському жартую, ловці світла. У Прим. пер. уже 2700 добірних читачів — приблизно вдесятеро більше, ніж дорога редакція на початку сподівалася спокусити.
З цього приводу пропоную поставити в коментах до цього посту запитання про переклад, редактуру та інші пригоди книжок. Все, що ви хотіли дізнатися про наше горопашне ремесло, але боялися спитати. Коли світла не буде, я подумаю, а коли буде — відповім.
Попередні випуски рубрики тут: 5, 4, 3, 2, 1.
Ми всі тепер, як я по-григорій-сковородинському жартую, ловці світла. У Прим. пер. уже 2700 добірних читачів — приблизно вдесятеро більше, ніж дорога редакція на початку сподівалася спокусити.
З цього приводу пропоную поставити в коментах до цього посту запитання про переклад, редактуру та інші пригоди книжок. Все, що ви хотіли дізнатися про наше горопашне ремесло, але боялися спитати. Коли світла не буде, я подумаю, а коли буде — відповім.
Попередні випуски рубрики тут: 5, 4, 3, 2, 1.