З цього можна зробити кільканадцять оповідань (і пару фільмів)
Почав читати спогади Анни Крилової — дружини легендарного радянського фізика Петра Капіци, нобелівського лауреата за 1978 рік.
Книжка — кошмар сучасної феміністки. Вийшовши заміж, вона повністю розчинилася в житті великого чоловіка: народила двох синів, зберегла архів, створила музей, надиктувала спогади. 57 років на службі генію.
Я з величезним задоволенням читав колись спогади її батька — академіка від кораблебудування Андрія Крилова. Він на дозвіллі переклав «Математичні основи натуральної філолософії» Ньютона.
Скільки вмістило тире в роках життя цієї жінки: 1903–1996. А розділ про Першу світову і революцію дасть фору багатьом голівудським сценаристам.
Отже, живе в Петербурзі дівчинка, ходить в експериментальну гімназію «спільного виховання», де хлопчиків і дівчаток за одну парту садовлять. Вона — третя донька у батьків, дві попередні померли ще немовлятами. І кожну наступну доньку батьки вперто називають Анною, ніби долю на измор беруть. Крім доньки, у них є ще два старші сини.
Розкішний буржуазний антураж. Батько — адмірал. Величезні апартаменти, прислуга, дача у Фінляндії — все, як належить.
Влітку 1914 року гімназистів везуть на шкільну екскурсію в Австрію і Швейцарію — війна застає їх в Альпах. Додому з пригодами повертаються через Балкани й Одесу.
Тим часом батько заводить коханку (у його спогадах про це ні слова :). Мати на знак протесту йде сестрою милосердя на фронт. Донька пише їй листи «візьми мене з собою, я так хочу на війну подивитися». Встигнеш, дитинко.
Починається революція і громадянська війна. Брати йдуть у Білу армію і гинуть. Мати з Анною перечікують війну в Анапі, потім по звичайній емігрантській колії добираються в Париж.
Батько-адмірал лишається в Петрограді, а після Жовтня їде в Париж торговим представником радянської влади. Там сім’я і возз’єднується. Там же Анна знайомиться з перспективним фізиком Петром Капіцею, аспірантом Резерфорда в Кембриджі. Шлях для високих почуттів відкрито, бо дружина і двоє маленьких дітей Капіци померли від іспанки у 1918 році. Він ніколи про це не згадував — не міг.
Є в цих спогадах щось хтонічно страшне, а водночас відірватися не можеш. Хай бог милує жити в часи аж таких перемін.
#книгопанорама
Почав читати спогади Анни Крилової — дружини легендарного радянського фізика Петра Капіци, нобелівського лауреата за 1978 рік.
Книжка — кошмар сучасної феміністки. Вийшовши заміж, вона повністю розчинилася в житті великого чоловіка: народила двох синів, зберегла архів, створила музей, надиктувала спогади. 57 років на службі генію.
Я з величезним задоволенням читав колись спогади її батька — академіка від кораблебудування Андрія Крилова. Він на дозвіллі переклав «Математичні основи натуральної філолософії» Ньютона.
Скільки вмістило тире в роках життя цієї жінки: 1903–1996. А розділ про Першу світову і революцію дасть фору багатьом голівудським сценаристам.
Отже, живе в Петербурзі дівчинка, ходить в експериментальну гімназію «спільного виховання», де хлопчиків і дівчаток за одну парту садовлять. Вона — третя донька у батьків, дві попередні померли ще немовлятами. І кожну наступну доньку батьки вперто називають Анною, ніби долю на измор беруть. Крім доньки, у них є ще два старші сини.
Розкішний буржуазний антураж. Батько — адмірал. Величезні апартаменти, прислуга, дача у Фінляндії — все, як належить.
Влітку 1914 року гімназистів везуть на шкільну екскурсію в Австрію і Швейцарію — війна застає їх в Альпах. Додому з пригодами повертаються через Балкани й Одесу.
Тим часом батько заводить коханку (у його спогадах про це ні слова :). Мати на знак протесту йде сестрою милосердя на фронт. Донька пише їй листи «візьми мене з собою, я так хочу на війну подивитися». Встигнеш, дитинко.
Починається революція і громадянська війна. Брати йдуть у Білу армію і гинуть. Мати з Анною перечікують війну в Анапі, потім по звичайній емігрантській колії добираються в Париж.
Батько-адмірал лишається в Петрограді, а після Жовтня їде в Париж торговим представником радянської влади. Там сім’я і возз’єднується. Там же Анна знайомиться з перспективним фізиком Петром Капіцею, аспірантом Резерфорда в Кембриджі. Шлях для високих почуттів відкрито, бо дружина і двоє маленьких дітей Капіци померли від іспанки у 1918 році. Він ніколи про це не згадував — не міг.
Є в цих спогадах щось хтонічно страшне, а водночас відірватися не можеш. Хай бог милує жити в часи аж таких перемін.
#книгопанорама
ЩО Я ЧИТАЮ
Давно у нас не було рубрики #книгопанорама, бо втомився я від книжок і знизив темп — stack overflow.
13
Евгений Водолазкин
Инструмент языка. О людях и словах
Спогади філолога й літератора про життя в ремеслі. Приємні і цікаві. Багато тонких спостережень над мовою. Водолазкін був секретарем академіка Ліхачова, який займав посаду совісті в пізньому СРСР.
«Советская власть слушала даже не столько то, что сказано, сколько то, как это сделано (рискну предположить, что, зарифмуй С. В. Михалков дядистепиным стихом набоковскую «Лолиту», она прошла бы не хуже всех его гимнов)». 7/10
14
Борис Акунин
Просто Маса
Після смерті Фандоріна Маса повертається на історичну батьківщину. Якраз у день Великого землетруса 1923 року. Починаються фірмові пригоди, розгадування таємниць минулого, шляхетні злодії і всяке таке японське. На рівні середніх книжок фандоріани.
Книжка зразкова тим, як її розкручували. «Букмейт» цілу кампанію влаштував з окремим логотипом книжки і рекрутуванням нових передплатників — «дивіться, тільки у нас новий роман Акуніна». Електронну книжку зробили з коментарями й ілюстраціями про Японію, дуже цікаво. 7/10
15
Джон Маэда
Законы простоты. Дизайн. Технологии. Бизнес. Жизнь.
Коротенькі філософські варіації на тему less is more. Цілком необов'язкові, але в транспорті можна почитати. Проблема таких книжок у тому, що там правильні речі написано, тільки розуміння цих речей приходить з практикою, з віком, з синцями від грабель — не з прочитаними книжками. Античні греки розрізняли «знаю що» (епістема) і «знаю як» (техне) — це дуже різні речі. Всі курці знають, що курити — шкідливо. Однак «знати» і «не курити» — не одне і те саме. 6/10.
Давно у нас не було рубрики #книгопанорама, бо втомився я від книжок і знизив темп — stack overflow.
13
Евгений Водолазкин
Инструмент языка. О людях и словах
Спогади філолога й літератора про життя в ремеслі. Приємні і цікаві. Багато тонких спостережень над мовою. Водолазкін був секретарем академіка Ліхачова, який займав посаду совісті в пізньому СРСР.
«Советская власть слушала даже не столько то, что сказано, сколько то, как это сделано (рискну предположить, что, зарифмуй С. В. Михалков дядистепиным стихом набоковскую «Лолиту», она прошла бы не хуже всех его гимнов)». 7/10
14
Борис Акунин
Просто Маса
Після смерті Фандоріна Маса повертається на історичну батьківщину. Якраз у день Великого землетруса 1923 року. Починаються фірмові пригоди, розгадування таємниць минулого, шляхетні злодії і всяке таке японське. На рівні середніх книжок фандоріани.
Книжка зразкова тим, як її розкручували. «Букмейт» цілу кампанію влаштував з окремим логотипом книжки і рекрутуванням нових передплатників — «дивіться, тільки у нас новий роман Акуніна». Електронну книжку зробили з коментарями й ілюстраціями про Японію, дуже цікаво. 7/10
15
Джон Маэда
Законы простоты. Дизайн. Технологии. Бизнес. Жизнь.
Коротенькі філософські варіації на тему less is more. Цілком необов'язкові, але в транспорті можна почитати. Проблема таких книжок у тому, що там правильні речі написано, тільки розуміння цих речей приходить з практикою, з віком, з синцями від грабель — не з прочитаними книжками. Античні греки розрізняли «знаю що» (епістема) і «знаю як» (техне) — це дуже різні речі. Всі курці знають, що курити — шкідливо. Однак «знати» і «не курити» — не одне і те саме. 6/10.
2020 — рік без книжок
Книжкові підсумки року, #книгопанорама
Минулого року я прочитав від початку до кінця лише 17 книжок — утричі менше, ніж зазвичай. Душевних сил читати не «по роботі» не було.
Статистика виходить сумна:
16 книжок прочитано на «Букмейті», 1 на папері;
16 російською, 1 українською;
5 художніх, 12 нонфікшен;
5 перекладних, 12 оригінальних;
8 спогадів.
Куплено на папері 1 книжку.
Вартість читання однієї книжки — 111 грн. Не розумію, як можна конкурувати з «Букмейтом». Той, хто першим зробить такий сервіс на українському матеріалі, вийде в дамки.
На «Букмейті» я зібрав бібліотеку на 800 томів, зокрема пів сотні книжок з літературної майстерності, величезну набоковіану, багато книжок з дизайну. Можливо, що моя букмейт-бібліотека найбільша в Україні. Якщо маєте акаунт, підписуйтеся. Порахував, що це приблизно 24 погонних метра в паперовому еквіваленті. Куди їх складати в нашому дрібнопомісному побуті? Книжки — це насправді газ: займають весь доступний об’єм. Переконаний, що паперова книжка якийсь час потримає оборону, але на середній дистанції їй призначено долю вінілових платівок: делікатес для гурманів.
1. Микаэль Лонэ. Большой роман о математике. История мира через призму математики
2. Евгений Водолазкин. Брисбен
3. Виктор Пелевин. iPhuck 10
4. Нелли Литвак, Андрей Райгородский. Кому нужна математика. Понятная книга о том, как устроен цифровой мир.
5. Мария Бурас. Истина существует. Жизнь Андрея Зализняка в рассказах ее участников
6. Гарри Бардин. И вот наступило потом
7. Эдвард Кантерян. Людвиг Витгенштейн. Критическая биография
8. Владимир Набоков. Сестры Вейн
9. Георгий Данелия. Безбилетный пассажир
10. Георгий Данелия. Тостуемый пьет до дна
11. Георгий Данелия. Кот ушел, а улыбка осталась.
12. Стив Возняк, Джина Смит. Стив Джобс и я
13. Евгений Водолазкин. Инструмент языка. О людях и словах
14. Борис Акунин. Просто Маса
15. Джон Маэда. Законы простоты
16. Андрій Любка. Чіо-Чіо-сан
17. Виктор Пелевин. Непобедимое Солнце
• • •
Найкраща прочитана книжка — фірмове оповідання Набокова «Сестры Вейн»
Книжкові підсумки року, #книгопанорама
Минулого року я прочитав від початку до кінця лише 17 книжок — утричі менше, ніж зазвичай. Душевних сил читати не «по роботі» не було.
Статистика виходить сумна:
16 книжок прочитано на «Букмейті», 1 на папері;
16 російською, 1 українською;
5 художніх, 12 нонфікшен;
5 перекладних, 12 оригінальних;
8 спогадів.
Куплено на папері 1 книжку.
Вартість читання однієї книжки — 111 грн. Не розумію, як можна конкурувати з «Букмейтом». Той, хто першим зробить такий сервіс на українському матеріалі, вийде в дамки.
На «Букмейті» я зібрав бібліотеку на 800 томів, зокрема пів сотні книжок з літературної майстерності, величезну набоковіану, багато книжок з дизайну. Можливо, що моя букмейт-бібліотека найбільша в Україні. Якщо маєте акаунт, підписуйтеся. Порахував, що це приблизно 24 погонних метра в паперовому еквіваленті. Куди їх складати в нашому дрібнопомісному побуті? Книжки — це насправді газ: займають весь доступний об’єм. Переконаний, що паперова книжка якийсь час потримає оборону, але на середній дистанції їй призначено долю вінілових платівок: делікатес для гурманів.
1. Микаэль Лонэ. Большой роман о математике. История мира через призму математики
2. Евгений Водолазкин. Брисбен
3. Виктор Пелевин. iPhuck 10
4. Нелли Литвак, Андрей Райгородский. Кому нужна математика. Понятная книга о том, как устроен цифровой мир.
5. Мария Бурас. Истина существует. Жизнь Андрея Зализняка в рассказах ее участников
6. Гарри Бардин. И вот наступило потом
7. Эдвард Кантерян. Людвиг Витгенштейн. Критическая биография
8. Владимир Набоков. Сестры Вейн
9. Георгий Данелия. Безбилетный пассажир
10. Георгий Данелия. Тостуемый пьет до дна
11. Георгий Данелия. Кот ушел, а улыбка осталась.
12. Стив Возняк, Джина Смит. Стив Джобс и я
13. Евгений Водолазкин. Инструмент языка. О людях и словах
14. Борис Акунин. Просто Маса
15. Джон Маэда. Законы простоты
16. Андрій Любка. Чіо-Чіо-сан
17. Виктор Пелевин. Непобедимое Солнце
• • •
Найкраща прочитана книжка — фірмове оповідання Набокова «Сестры Вейн»
Що я читаю. Три останні книжки
#книгопанорама
У цю рубрику потрапляє тільки те, що я читаю поза роботою, для спасіння душі. І, судячи з усього, цього року прочитати доведеться ще менше, ніж минулого, бо перекладацька і редакційна робота не залишає шансів душу порятувати.
1
Василий Авченко, Алексей Коровашко
Олег Куваев: повесть о нерегламентированном человеке
Був при кривавому режимі такий письменник Олєг Куваєв, радянський Джек Лондон. Писав на північні теми, жив швидко і помер молодим. Аж раптом мої літературні радари зафіксували сигнал, що про нього написано круту книжку. Читати книжку про письменника, за якого ти навіть не чув, трохи такий стрьомний досвід, але я спробував. І книжка справді хороша. Рекомендувати її безневинним людям я не наважуся — надто вузька тема. Але. У ній є цікаві лінгвокраїнознавчі подробиці із серії «поехал за длинным рублем». Цікавий антураж: приміром, на Чукотці добре ловило канадське радіо і свободи там було куди більше, ніж у Москві чи Києві. Є тонкі лексичні нюанси: наприклад, я не знав, що старателі в тундрі «б'ють» яму, а не «копають». Є сильні людські характери. Словом, часу на читання було не шкода. Під впливом цієї книжки я прочитав кілька оповідань самого Куваєва, але враження вони не справили — типова радянська література, вчорашній, на щастя, день. 7/10.
2
Кайл Чайка
В поисках минимализма. Стремление к меньшему в живописи, архитектуре и музыке
Соціально-культурна деконструкція мінімалізму з лівих позицій. Загальна мораль така: все, що під виглядом зменшення споживання пропонує вам капіталізм, спрямовано на утвердження цього самого капіталізму. У книжці є нетривіальні думки, однак матеріал для українського ока чужий. Читати про архітектуру і картини, яких ти ніколи не бачив, не дуже цікаво. 6/10.
3
А. К. Жолковский
Все свои
Черговий том нескінченних мемуаресок філолога Жолковського. Риторично дуже добре, Жолковський уміє розповідати — біда в тому, що найкращі свої анекдоти він уже розповів у попередніх томах, тому цей складається з отходов литературного производства. 5/10
Жолковський наводить блискучий приклад як значення слова залежить від контексту. Візьмімо англійське слово instant. Про каву — це розчинна, про фотографію — моментальна, про кохання — з першого погляду, про смерть — раптова. Жоден словник не передасть цього діапазону — тут перекладачу думати треба.
#книгопанорама
У цю рубрику потрапляє тільки те, що я читаю поза роботою, для спасіння душі. І, судячи з усього, цього року прочитати доведеться ще менше, ніж минулого, бо перекладацька і редакційна робота не залишає шансів душу порятувати.
1
Василий Авченко, Алексей Коровашко
Олег Куваев: повесть о нерегламентированном человеке
Був при кривавому режимі такий письменник Олєг Куваєв, радянський Джек Лондон. Писав на північні теми, жив швидко і помер молодим. Аж раптом мої літературні радари зафіксували сигнал, що про нього написано круту книжку. Читати книжку про письменника, за якого ти навіть не чув, трохи такий стрьомний досвід, але я спробував. І книжка справді хороша. Рекомендувати її безневинним людям я не наважуся — надто вузька тема. Але. У ній є цікаві лінгвокраїнознавчі подробиці із серії «поехал за длинным рублем». Цікавий антураж: приміром, на Чукотці добре ловило канадське радіо і свободи там було куди більше, ніж у Москві чи Києві. Є тонкі лексичні нюанси: наприклад, я не знав, що старателі в тундрі «б'ють» яму, а не «копають». Є сильні людські характери. Словом, часу на читання було не шкода. Під впливом цієї книжки я прочитав кілька оповідань самого Куваєва, але враження вони не справили — типова радянська література, вчорашній, на щастя, день. 7/10.
2
Кайл Чайка
В поисках минимализма. Стремление к меньшему в живописи, архитектуре и музыке
Соціально-культурна деконструкція мінімалізму з лівих позицій. Загальна мораль така: все, що під виглядом зменшення споживання пропонує вам капіталізм, спрямовано на утвердження цього самого капіталізму. У книжці є нетривіальні думки, однак матеріал для українського ока чужий. Читати про архітектуру і картини, яких ти ніколи не бачив, не дуже цікаво. 6/10.
3
А. К. Жолковский
Все свои
Черговий том нескінченних мемуаресок філолога Жолковського. Риторично дуже добре, Жолковський уміє розповідати — біда в тому, що найкращі свої анекдоти він уже розповів у попередніх томах, тому цей складається з отходов литературного производства. 5/10
Жолковський наводить блискучий приклад як значення слова залежить від контексту. Візьмімо англійське слово instant. Про каву — це розчинна, про фотографію — моментальна, про кохання — з першого погляду, про смерть — раптова. Жоден словник не передасть цього діапазону — тут перекладачу думати треба.
Що я читаю. Три останніх книжки
#книгопанорама
4
Владимир Набоков
Подвиг
Ранній роман генія, він ще розминає літературні м'язи. До «Дара» чи «Защиты Лужина» не дотягує. Черговий фрагмент автобіографії, яку Набоков роздарував своїм героям: юнак з емігрантської родини потрапляє в Кембридж, учиться, закохується, шукає себе... І, як більшість набоковських героїв, розчиняється в кінці у небутті. Перший роман Набокова, фінал якого я вгадав. А це своєрідне розчарування.
Утім, поклади фірмових набоковський алітерацій і влучних слів у комплекті йдуть. Приміром, герой в каміні «кочергой подбадривает угольки», а в героїні на очах «накипают слезы». 7/10
5
Генрих Альтшулер
Найти идею. Вступление в ТРИЗ — теорию решений изобретательских задач
Одна з найкрутіших книжок, які мені траплялися за останні роки, варта включення у шкільну програму. Густо замішана на фізиці і хімії, але цікава самим способом мислення: задачу треба вирішувати в найзагальнішому вигляді, все інше — технічні деталі. 9/10
В кінці книжки є забавні задачки. Наприклад, такі: на дні моря лежить дуже важка скриня із золотом капітана Флінта. Водолази на такій глибині працювати не можуть, батискафа немає. Як її підняти?
6
Марцин Виха
Как я разлюбил дизайн
Забавний збірничок іронічної і ностальгійної есеїстики про дизайн у повсякденному житті. Польський ілюстратор згадує, як мінявся предметний світ з приходом капіталізму. 7/10
Цитата: «Привычка — эргономика для бедных».
#книгопанорама
4
Владимир Набоков
Подвиг
Ранній роман генія, він ще розминає літературні м'язи. До «Дара» чи «Защиты Лужина» не дотягує. Черговий фрагмент автобіографії, яку Набоков роздарував своїм героям: юнак з емігрантської родини потрапляє в Кембридж, учиться, закохується, шукає себе... І, як більшість набоковських героїв, розчиняється в кінці у небутті. Перший роман Набокова, фінал якого я вгадав. А це своєрідне розчарування.
Утім, поклади фірмових набоковський алітерацій і влучних слів у комплекті йдуть. Приміром, герой в каміні «кочергой подбадривает угольки», а в героїні на очах «накипают слезы». 7/10
5
Генрих Альтшулер
Найти идею. Вступление в ТРИЗ — теорию решений изобретательских задач
Одна з найкрутіших книжок, які мені траплялися за останні роки, варта включення у шкільну програму. Густо замішана на фізиці і хімії, але цікава самим способом мислення: задачу треба вирішувати в найзагальнішому вигляді, все інше — технічні деталі. 9/10
В кінці книжки є забавні задачки. Наприклад, такі: на дні моря лежить дуже важка скриня із золотом капітана Флінта. Водолази на такій глибині працювати не можуть, батискафа немає. Як її підняти?
6
Марцин Виха
Как я разлюбил дизайн
Забавний збірничок іронічної і ностальгійної есеїстики про дизайн у повсякденному житті. Польський ілюстратор згадує, як мінявся предметний світ з приходом капіталізму. 7/10
Цитата: «Привычка — эргономика для бедных».
Що я читаю. Три останні книжки
#книгопанорама
У цю рубрику потрапляє тільки те, що я читаю поза роботою, для спасіння душі. І, судячи з усього, цього року прочитати доведеться ще менше, ніж минулого.
7
Марцин Виха. Вещи, которые я не выбросил
Цього автора підсунув рекомендаційний алгоритм «Букмейта» і не помилився. Польський дизайнер і літератор Віха пише прекрасну ностальгійну есеїстику про теперішнє й колишнє повсякдення, приправлену дуже людяною іронією. Виявилося, що Віха лауреат літературних премій і цілком собі вища ліга польської літератури. Прочитав підряд дві його книжки і отримав задоволення.
8
Ольга Дубчак. Почути українською
Хто б міг подумати, що про таку нудну річ, як фонетика вкраїнської мови, можна написати веселу й забавну книжечку. Саме те, що лікар прописав, для старшокласників, які на свою голову про філфак мріють. Стилістичний контраст між цією книжкою і шкільними уроками робить боляче. Авторка обіцяє продовження про український словотвір.
9
Виктор Пелевин. Чапаев и Пустота
У студентські роки ця книжка справила на мене приголомшливе враження. І от тепер перечитав. Цього разу вау-ефект не повторився, з чого можна зробити висновок, що неможливо двічі увійти в одну і ту саму книжку. Але книжка хороша — бойовий поп-буддизм на вічну тему, хто ти: метелик, якому сниться, що він людина, чи людина, якій сниться, що він метелик.
#книгопанорама
У цю рубрику потрапляє тільки те, що я читаю поза роботою, для спасіння душі. І, судячи з усього, цього року прочитати доведеться ще менше, ніж минулого.
7
Марцин Виха. Вещи, которые я не выбросил
Цього автора підсунув рекомендаційний алгоритм «Букмейта» і не помилився. Польський дизайнер і літератор Віха пише прекрасну ностальгійну есеїстику про теперішнє й колишнє повсякдення, приправлену дуже людяною іронією. Виявилося, що Віха лауреат літературних премій і цілком собі вища ліга польської літератури. Прочитав підряд дві його книжки і отримав задоволення.
8
Ольга Дубчак. Почути українською
Хто б міг подумати, що про таку нудну річ, як фонетика вкраїнської мови, можна написати веселу й забавну книжечку. Саме те, що лікар прописав, для старшокласників, які на свою голову про філфак мріють. Стилістичний контраст між цією книжкою і шкільними уроками робить боляче. Авторка обіцяє продовження про український словотвір.
9
Виктор Пелевин. Чапаев и Пустота
У студентські роки ця книжка справила на мене приголомшливе враження. І от тепер перечитав. Цього разу вау-ефект не повторився, з чого можна зробити висновок, що неможливо двічі увійти в одну і ту саму книжку. Але книжка хороша — бойовий поп-буддизм на вічну тему, хто ти: метелик, якому сниться, що він людина, чи людина, якій сниться, що він метелик.
Що я читаю. Три останні книжки
#книгопанорама
У цю рубрику потрапляє тільки те, що я читаю поза роботою, для спасіння душі. І, судячи з усього, цього року прочитати доведеться ще менше, ніж минулого.
10
Джош Вайцкин. Искусство учиться
Студенти порадили. Замасковані під селф-хелп спогади американського вундеркінда. Хлопець вигравав юніорські чемпіонати США з шахів, готувався увійти в історію, а потім все кинув і переключився на східні бойові мистецтва. І став чемпіоном світу з туйшоу. Шахіст-каратист — екзотичне явище. І от він розповідає, як йому все це вдалося. #видайте_українською. Це сильніше за 90 % всієї мотиваційної літератури, яка лежить на полицях книгарень. 8/10.
11
Константин Буров. Записки художественного редактора
Було в СРСР таке видавництво «Книга», придумав його великий Аркадій Еммануїлович Мільчин. І там виходило досить багато книжок про мистецтво видавати книжки. Наприклад, спогади відомого худреда колекціонера Бурова. Дуже радянські по стилю, не сподобалося. Зразок як не треба писати спогади. Короткий зміст книжки: «Я працював з таким-то, творчим характером він був такий-то, зробили разом такі-то книжки». 3/10
12
Виктор Франкл. Сказать жизни «да!». Психолог в концлагере
Моторошна і водночас дуже людяна книжка про те, як психолог Франкл вижив у концтаборі. Про зло, вмонтоване в людську природу, і надію, яка іноді допомагає вижити, а іноді вбиває. Книжка є українською мовою, навіть на Букмейті недавно з’явилася. Якщо ви шукаєте в книжках розради, то в цій вона є — гірка і настояна на сльозах. 10/10
#книгопанорама
У цю рубрику потрапляє тільки те, що я читаю поза роботою, для спасіння душі. І, судячи з усього, цього року прочитати доведеться ще менше, ніж минулого.
10
Джош Вайцкин. Искусство учиться
Студенти порадили. Замасковані під селф-хелп спогади американського вундеркінда. Хлопець вигравав юніорські чемпіонати США з шахів, готувався увійти в історію, а потім все кинув і переключився на східні бойові мистецтва. І став чемпіоном світу з туйшоу. Шахіст-каратист — екзотичне явище. І от він розповідає, як йому все це вдалося. #видайте_українською. Це сильніше за 90 % всієї мотиваційної літератури, яка лежить на полицях книгарень. 8/10.
11
Константин Буров. Записки художественного редактора
Було в СРСР таке видавництво «Книга», придумав його великий Аркадій Еммануїлович Мільчин. І там виходило досить багато книжок про мистецтво видавати книжки. Наприклад, спогади відомого худреда колекціонера Бурова. Дуже радянські по стилю, не сподобалося. Зразок як не треба писати спогади. Короткий зміст книжки: «Я працював з таким-то, творчим характером він був такий-то, зробили разом такі-то книжки». 3/10
12
Виктор Франкл. Сказать жизни «да!». Психолог в концлагере
Моторошна і водночас дуже людяна книжка про те, як психолог Франкл вижив у концтаборі. Про зло, вмонтоване в людську природу, і надію, яка іноді допомагає вижити, а іноді вбиває. Книжка є українською мовою, навіть на Букмейті недавно з’явилася. Якщо ви шукаєте в книжках розради, то в цій вона є — гірка і настояна на сльозах. 10/10
Що я читаю. Шість останніх книжок
#книгопанорама
13
Питер Акройд. Ньютон
Біографія Ньютона від знаменитого англійського автора. Надто популярна і дуже коротка, мов стаття якась. Ньютон вартий більшого — там матеріалу на три томи вистачить. 5/10
14
Людмила Петрановская. Selfmama. Лайфхаки для работающих мам
Популярна педагогіка з практичними порадами, як не збожеволіти під тягарем батьківства. Мораль — розслабтеся і не пасіть зайців. 6/10
15
Митио Каку. Паралелльные миры
Асорті з популярної (астро)фізики. Якщо задача — обмежитися однією книжкою на цю тему, то Мітіо Каку (у нас його перекладають на американський, а не японський манер Мічіо Кайку) цілком годиться. 7/10
16
Леонард Млодинов. Радуга Фейнмана
Вдруге перечитав зворушливі спогади Млодінова про мого улюбленого Фейнмана. Вони кілька років працювали в сусідних кабінетах у Калтеху. 8/10
17
Пелевин. Transhumanism, Inc.
Якщо ви читали передостанню книжку Пєлєвіна, то й останню читали. Усе те саме, тільки бульбашок у шампанському менше і на смак кисліше. Пєлєвін проводить натурний експеримент — що буде, якщо кожного року випускати роман. В літературному сенсі нічого хорошого. 5/10
Цитата: «Реальность в наши дни — частная платформа, а если вас что-то не устраивает, то никто не принуждает вас держать здесь акаунт»
18
Иен Пирс. Перст указующий
Одна з моїх улюблених книжок, перечитав утретє. За жанром це історичний детектив. Оксфорд, 1650-ті роки. Щойно була революція, тепер реставрація. Аж раптом у коледжі знаходять труп професора. Історію по черзі розповідають четверо очевидців. Розповідають дуже переконливо — всі кінці сходяться: мотив ясний, хто вбивця зрозуміло. Одна біда — мотив і вбивця у всіх чотирьох різні.
Іронія в тому, що останнім приходить професійний історик і говорить «зараз я вам розкажу, як усе було насправді, бо моя розповідь найбільш легітимна — спирається на документи». І викладає найхимернішу версію.
І все це майстерно нанизано на деталі епохи, ранню історію науки, любовну історію. Ще й блискуче перекладено. По суті, Пірс дуже тонко деконструював історичне ремесло. Коли я вперше читав цю книжку, то було жаль, що вона така коротка — всього 600 сторінок. Востаннє жаль, що книжка коротка, виникав у дитинстві.
За постановкою питання нагадує великий фільм Куросави «Расемон». Ця книжка грає в одній лізі з «Іменем рози» Умберто Еко. 10/10
#книгопанорама
13
Питер Акройд. Ньютон
Біографія Ньютона від знаменитого англійського автора. Надто популярна і дуже коротка, мов стаття якась. Ньютон вартий більшого — там матеріалу на три томи вистачить. 5/10
14
Людмила Петрановская. Selfmama. Лайфхаки для работающих мам
Популярна педагогіка з практичними порадами, як не збожеволіти під тягарем батьківства. Мораль — розслабтеся і не пасіть зайців. 6/10
15
Митио Каку. Паралелльные миры
Асорті з популярної (астро)фізики. Якщо задача — обмежитися однією книжкою на цю тему, то Мітіо Каку (у нас його перекладають на американський, а не японський манер Мічіо Кайку) цілком годиться. 7/10
16
Леонард Млодинов. Радуга Фейнмана
Вдруге перечитав зворушливі спогади Млодінова про мого улюбленого Фейнмана. Вони кілька років працювали в сусідних кабінетах у Калтеху. 8/10
17
Пелевин. Transhumanism, Inc.
Якщо ви читали передостанню книжку Пєлєвіна, то й останню читали. Усе те саме, тільки бульбашок у шампанському менше і на смак кисліше. Пєлєвін проводить натурний експеримент — що буде, якщо кожного року випускати роман. В літературному сенсі нічого хорошого. 5/10
Цитата: «Реальность в наши дни — частная платформа, а если вас что-то не устраивает, то никто не принуждает вас держать здесь акаунт»
18
Иен Пирс. Перст указующий
Одна з моїх улюблених книжок, перечитав утретє. За жанром це історичний детектив. Оксфорд, 1650-ті роки. Щойно була революція, тепер реставрація. Аж раптом у коледжі знаходять труп професора. Історію по черзі розповідають четверо очевидців. Розповідають дуже переконливо — всі кінці сходяться: мотив ясний, хто вбивця зрозуміло. Одна біда — мотив і вбивця у всіх чотирьох різні.
Іронія в тому, що останнім приходить професійний історик і говорить «зараз я вам розкажу, як усе було насправді, бо моя розповідь найбільш легітимна — спирається на документи». І викладає найхимернішу версію.
І все це майстерно нанизано на деталі епохи, ранню історію науки, любовну історію. Ще й блискуче перекладено. По суті, Пірс дуже тонко деконструював історичне ремесло. Коли я вперше читав цю книжку, то було жаль, що вона така коротка — всього 600 сторінок. Востаннє жаль, що книжка коротка, виникав у дитинстві.
За постановкою питання нагадує великий фільм Куросави «Расемон». Ця книжка грає в одній лізі з «Іменем рози» Умберто Еко. 10/10
Підсумки року 2021
Читацькі
Я дуже ціную чистоту експерименту. Вона проявляється в житті по-різному. Наприклад, у стосунках — через спонтанність. Слово «люблю», сказане просто так, і те саме слово, сказане у відповідь на питання «Ти мене любиш?», мають різну пізнавальну цінність.
Саме з міркувань чистоти експерименту в рубрику #книгопанорама потрапляє тільки те, що я читаю з бажання, а не з обов’язку. Сил на добровільне читання у 2021 році вистачило на 20 книжок. Проблиску на горизонті не видно, тому навіть не став продовжувати передплату на «Букмейт», немає смислу.
Загальна статистика така:
85 % авторів — живі, 15 % — мертві
70 % нонфік, 30 % — художка
15 % перечитано (це безпомильна прикмета любові), 85 % — прочитано вперше
55 % перекладні, 45 % оригінальні
80 % електронних, 20 % паперових
Найкраща книжка року:
Генрих Альтшулер. Теория решения изобретательских задач (ТРИЗ)
Ось усе прочитане в хронологічному порядку. Можна побачити, що читацький профіль кожної людини унікальний, як відбиток пальця. Однакові тільки ті, хто не читає.
1. Василий Авченко, Алексей Коровашко. Олег Куваев: повесть о нерегламентированном человеке
2. Кайл Чайка. В поисках минимализма. Стремление к меньшему в живописи, архитектуре и музыке
3. А. К. Жолковский. Все свои
4. Владимир Набоков. Подвиг
5. Генрих Альтшулер. Теория решения изобретательских задач (ТРИЗ)
6. Марцин Виха. Как я разлюбил дизайн
7. Марцин Виха. Вещи, которые я не выбросил
8. Ольга Дубчак. Почути українською
9. Виктор Пелевин. Чапаев и пустота
10. Джош Вайцкин. Искусство учиться
11. Константин Буров. Записки художественного редатора
12. Виктор Франкл. Сказать жизни "да!". Психолог в концлагере
13. Питер Акройд. Ньютон
14. Людмила Петрановская. Selfmama. Лайфхаки для работающих мам
15. Митио Каку. Паралелльные миры
16. Леонард Млодинов. Радуга Фейнмана
17. Виктор Пелевин. Transhumanism, Inc.
18. Иен Пирс. Перст указующий
19. Джон Ле Карре. Шпион, пришедший с холода
20. Никос Салингарос. Антиархитектура и деконструкция
Читацькі
Я дуже ціную чистоту експерименту. Вона проявляється в житті по-різному. Наприклад, у стосунках — через спонтанність. Слово «люблю», сказане просто так, і те саме слово, сказане у відповідь на питання «Ти мене любиш?», мають різну пізнавальну цінність.
Саме з міркувань чистоти експерименту в рубрику #книгопанорама потрапляє тільки те, що я читаю з бажання, а не з обов’язку. Сил на добровільне читання у 2021 році вистачило на 20 книжок. Проблиску на горизонті не видно, тому навіть не став продовжувати передплату на «Букмейт», немає смислу.
Загальна статистика така:
85 % авторів — живі, 15 % — мертві
70 % нонфік, 30 % — художка
15 % перечитано (це безпомильна прикмета любові), 85 % — прочитано вперше
55 % перекладні, 45 % оригінальні
80 % електронних, 20 % паперових
Найкраща книжка року:
Генрих Альтшулер. Теория решения изобретательских задач (ТРИЗ)
Ось усе прочитане в хронологічному порядку. Можна побачити, що читацький профіль кожної людини унікальний, як відбиток пальця. Однакові тільки ті, хто не читає.
1. Василий Авченко, Алексей Коровашко. Олег Куваев: повесть о нерегламентированном человеке
2. Кайл Чайка. В поисках минимализма. Стремление к меньшему в живописи, архитектуре и музыке
3. А. К. Жолковский. Все свои
4. Владимир Набоков. Подвиг
5. Генрих Альтшулер. Теория решения изобретательских задач (ТРИЗ)
6. Марцин Виха. Как я разлюбил дизайн
7. Марцин Виха. Вещи, которые я не выбросил
8. Ольга Дубчак. Почути українською
9. Виктор Пелевин. Чапаев и пустота
10. Джош Вайцкин. Искусство учиться
11. Константин Буров. Записки художественного редатора
12. Виктор Франкл. Сказать жизни "да!". Психолог в концлагере
13. Питер Акройд. Ньютон
14. Людмила Петрановская. Selfmama. Лайфхаки для работающих мам
15. Митио Каку. Паралелльные миры
16. Леонард Млодинов. Радуга Фейнмана
17. Виктор Пелевин. Transhumanism, Inc.
18. Иен Пирс. Перст указующий
19. Джон Ле Карре. Шпион, пришедший с холода
20. Никос Салингарос. Антиархитектура и деконструкция
Що я читаю. Три останні книжки
#книгопанорама
Книжки і кіно як відрізало — немає сил співпереживати, усе висмоктує війна. Стародавні суспільства виробили алгоритм раціонального розподілу їжі в голодні роки: спершу тим, хто добуває нову їжу; потім тим, хто без їжі помре тут-і-зараз; потім, якщо залишиться, усім іншим. Отак і з емпатією: спочатку ЗСУ; потім ті, хто працює на перемогу в тилу; потім усі інші. Через те мені глибоко не зрозумілі переживання деяких українців за «велику російську культуру»™. Це якось, сказати б, нетактовно — вона дасть собі раду без наших переживань. Я охоче про неї поговорю, але пізніше, коли в нас перестануть стріляти. А поки що «велика російська культура»™ може прогулятися нахуй — на крейсері «Москва» багато вільних кают.
Ось що я за пів року прочитав.
1
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка («Віхола»)
Довкола цієї книжки було багато хайпу. Тиражі якісь астрономічні. Дорога редакція на власні очі бачила, як люди читають Бльостку в парку і в поїздах. У чому ж секрет успіху?
Це популярне родовспоможение (на жаль, мій словник цього слова не знає). Багатодітна авторка коментує свій досвід материнства у світлі здорового глузду. Мораль — мать, не парся: вагітність, пологи, годування груддю і всі супутні явища в асортименті — це нормально, ти в порядку, все буде добре.
Суть не в тому, що Бльостка пише, а в тому, як. Це стендап у формі книжки. Уявіть «Файну Юкрайну», щедро приправлену матюками — оце воно. Цілком забавно.
Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш...»
Рекомендовано тим, хто вагітним ще не був, але вже боїться.
2
Nikos Salingaros. Algorithmic Sustainable Design: Twelve Lectures On Architecture
Насправді я хотів стати архітектором, а не перекладачем. Досі хочу. Але доля так склалася, що про архітектуру доводиться тільки перекладати. Салінгарос — один з найвідоміших учнів великого Крістофера Александера. І ця книжка — переклад ідей Александера мовою алгоритмів і математики. Було цікаво, але складно, бо мій математичний багаж обмежується рівнянням 2х+5=15.
Цитата: «Модерністську архітектуру нав'язали соціально незахищеним верствам населення»
Рекомендовано хардкорним любителям архітектури.
3
Йоган Гарі. Мистецтво зосереджуватися («Лабораторія»)
Назва може натякати, що це селф-хелп із серії «Як перестати погане і почати хороше», але насправді Гарі робіть соціально-психологічний аналіз дефіциту уваги. Книжка відповідає радше на питання «хто винен?», ніж «що робити?».
Якщо вам здається, що ви забагато залипаєте у смартфон, то вам не здається. По той бік екрану працюють спеціально навчені люди. Їхня робота — зробити так, щоб ви залипали. Для цього вони придумали, наприклад, нескінченний скрол (у книжки є остання сторінка, а в інстаграма — ні, і так задумано). Цукерберг вам не друг, а ідейний нащадок графа Дракули, тільки входить без запрошення і смокче кров у переносному смислі.
Книжка цікава як приклад лівого мислення. Відповідь Гарі на питання «Хто вкрав у нас увагу?» — капіталізм. Значить і проблему треба вирішувати на відповідному рівні — відрегулювати капіталізм. Теоретично я з ним згоден. Тільки на колективне спасіння треба витратити стільки зусиль, що раціональніше їх витратити на спасіння індивідуальне. Залипаєш у фейсбук і нічого не встигаєш? Перший крок: усвідомити проблему. Другий: знайти інше джерело допаміну, бажано внутрішнє, щоб твоїм дилером був ти сам.
Цитата: «По той бік екрану проти тебе працюють тисячі програмістів»
Рекомендовано тим, хто любить подивитися на явище системно.
#книгопанорама
Книжки і кіно як відрізало — немає сил співпереживати, усе висмоктує війна. Стародавні суспільства виробили алгоритм раціонального розподілу їжі в голодні роки: спершу тим, хто добуває нову їжу; потім тим, хто без їжі помре тут-і-зараз; потім, якщо залишиться, усім іншим. Отак і з емпатією: спочатку ЗСУ; потім ті, хто працює на перемогу в тилу; потім усі інші. Через те мені глибоко не зрозумілі переживання деяких українців за «велику російську культуру»™. Це якось, сказати б, нетактовно — вона дасть собі раду без наших переживань. Я охоче про неї поговорю, але пізніше, коли в нас перестануть стріляти. А поки що «велика російська культура»™ може прогулятися нахуй — на крейсері «Москва» багато вільних кают.
Ось що я за пів року прочитав.
1
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка («Віхола»)
Довкола цієї книжки було багато хайпу. Тиражі якісь астрономічні. Дорога редакція на власні очі бачила, як люди читають Бльостку в парку і в поїздах. У чому ж секрет успіху?
Це популярне родовспоможение (на жаль, мій словник цього слова не знає). Багатодітна авторка коментує свій досвід материнства у світлі здорового глузду. Мораль — мать, не парся: вагітність, пологи, годування груддю і всі супутні явища в асортименті — це нормально, ти в порядку, все буде добре.
Суть не в тому, що Бльостка пише, а в тому, як. Це стендап у формі книжки. Уявіть «Файну Юкрайну», щедро приправлену матюками — оце воно. Цілком забавно.
Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш...»
Рекомендовано тим, хто вагітним ще не був, але вже боїться.
2
Nikos Salingaros. Algorithmic Sustainable Design: Twelve Lectures On Architecture
Насправді я хотів стати архітектором, а не перекладачем. Досі хочу. Але доля так склалася, що про архітектуру доводиться тільки перекладати. Салінгарос — один з найвідоміших учнів великого Крістофера Александера. І ця книжка — переклад ідей Александера мовою алгоритмів і математики. Було цікаво, але складно, бо мій математичний багаж обмежується рівнянням 2х+5=15.
Цитата: «Модерністську архітектуру нав'язали соціально незахищеним верствам населення»
Рекомендовано хардкорним любителям архітектури.
3
Йоган Гарі. Мистецтво зосереджуватися («Лабораторія»)
Назва може натякати, що це селф-хелп із серії «Як перестати погане і почати хороше», але насправді Гарі робіть соціально-психологічний аналіз дефіциту уваги. Книжка відповідає радше на питання «хто винен?», ніж «що робити?».
Якщо вам здається, що ви забагато залипаєте у смартфон, то вам не здається. По той бік екрану працюють спеціально навчені люди. Їхня робота — зробити так, щоб ви залипали. Для цього вони придумали, наприклад, нескінченний скрол (у книжки є остання сторінка, а в інстаграма — ні, і так задумано). Цукерберг вам не друг, а ідейний нащадок графа Дракули, тільки входить без запрошення і смокче кров у переносному смислі.
Книжка цікава як приклад лівого мислення. Відповідь Гарі на питання «Хто вкрав у нас увагу?» — капіталізм. Значить і проблему треба вирішувати на відповідному рівні — відрегулювати капіталізм. Теоретично я з ним згоден. Тільки на колективне спасіння треба витратити стільки зусиль, що раціональніше їх витратити на спасіння індивідуальне. Залипаєш у фейсбук і нічого не встигаєш? Перший крок: усвідомити проблему. Другий: знайти інше джерело допаміну, бажано внутрішнє, щоб твоїм дилером був ти сам.
Цитата: «По той бік екрану проти тебе працюють тисячі програмістів»
Рекомендовано тим, хто любить подивитися на явище системно.
2022
Книжкові підсумки
Рік минув без книжок — читати не було ніяких сил. Сторінка-друга віршів перед сном, сторінка-друга чогось знайомого — от і все. А те, що я в промисловій кількості читаю «по роботі», у рубрику #книгопанорама не зараховується.
За рік прочитано від початку до кінця 8 книжок.
7 живих авторів, 1 покійний.
3 оригінальних, 5 перекладних.
3 перечитано, 5 прочитано вперше.
Найвеселіша книжка
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка (Віхола)
Після неї розумієш, що матюкатися ти не вмієш. Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш..»
Найцікавіша книжка
Нікос Салінгарос. Алгоритмічне проектування для сталого розвитку. 12 лекцій з архітектури
Салінгарос — математик з Техаського університету, учень великого архітектора Крістофера Александера. Книжка дуже хардкорна — про математичні основи людиноцентричного середовища. Якщо ви щось проектуєте, наприклад, житловий квартал, то крок від найменшого елемента конструкції до найбільшого не може бути довільним — там під капотом є математика. І фокус у тому, що ця математика вбудована не в сопромат, а в людське єство. Все це дуже складно, але в правоті автора можна переконатися, просто подивившись на сучасну київську забудову.
Найбільш твереза книжка
Вацлав Сміл. Як насправді влаштований світ (Лабораторія, пер. Олександр Стукало)
Це просто вирок секті ім. Грети Тунберг. Чоловік повністю абстрагується від ідеологічної надбудови і дивиться на те, з чого складається матеріальний світ сучасності: бетон, азот, нафта, сільське господарство — оце от усе. Трохи, на мій смак, перевантажено статистикою, але коли врубаєшся в те, що Сміл пише, то ніби отримуєш щеплення від колективного арестовича. Пригадуєте, Зеленський обіцяв +40 % ВВП за п’ять років? Так от, «плюс ікс відсотків чогось» означає «плюс ігрек відсотків енергоспоживання». Без варіантів. А про будівництво нових електростанцій Зеленський нічого не говорив. Сміла треба прописувати всім, хто займається економічною політикою.
Ось такий худий книжковий рік вийшов. Хочеться понарікати, але гріх. Дякувати ЗСУ, в наступному теж книжки будуть. Може навіть з картинками :).
Книжкові підсумки
Рік минув без книжок — читати не було ніяких сил. Сторінка-друга віршів перед сном, сторінка-друга чогось знайомого — от і все. А те, що я в промисловій кількості читаю «по роботі», у рубрику #книгопанорама не зараховується.
За рік прочитано від початку до кінця 8 книжок.
7 живих авторів, 1 покійний.
3 оригінальних, 5 перекладних.
3 перечитано, 5 прочитано вперше.
Найвеселіша книжка
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка (Віхола)
Після неї розумієш, що матюкатися ти не вмієш. Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш..»
Найцікавіша книжка
Нікос Салінгарос. Алгоритмічне проектування для сталого розвитку. 12 лекцій з архітектури
Салінгарос — математик з Техаського університету, учень великого архітектора Крістофера Александера. Книжка дуже хардкорна — про математичні основи людиноцентричного середовища. Якщо ви щось проектуєте, наприклад, житловий квартал, то крок від найменшого елемента конструкції до найбільшого не може бути довільним — там під капотом є математика. І фокус у тому, що ця математика вбудована не в сопромат, а в людське єство. Все це дуже складно, але в правоті автора можна переконатися, просто подивившись на сучасну київську забудову.
Найбільш твереза книжка
Вацлав Сміл. Як насправді влаштований світ (Лабораторія, пер. Олександр Стукало)
Це просто вирок секті ім. Грети Тунберг. Чоловік повністю абстрагується від ідеологічної надбудови і дивиться на те, з чого складається матеріальний світ сучасності: бетон, азот, нафта, сільське господарство — оце от усе. Трохи, на мій смак, перевантажено статистикою, але коли врубаєшся в те, що Сміл пише, то ніби отримуєш щеплення від колективного арестовича. Пригадуєте, Зеленський обіцяв +40 % ВВП за п’ять років? Так от, «плюс ікс відсотків чогось» означає «плюс ігрек відсотків енергоспоживання». Без варіантів. А про будівництво нових електростанцій Зеленський нічого не говорив. Сміла треба прописувати всім, хто займається економічною політикою.
Ось такий худий книжковий рік вийшов. Хочеться понарікати, але гріх. Дякувати ЗСУ, в наступному теж книжки будуть. Може навіть з картинками :).
Що я читаю
#книгопанорама
Річард Докінз
Політ фантазії. Перемога над гравітацією (Лабораторія 2023, пер. Назара Старовойта)
Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю — чому я не сокіл, чому не літаю? Тому, пояснює Докінз, що при твоїй масі тіла розмах крил буде метрів 8 — замахаєшся махати. Крім того, у тебе немає еволюційної причини літати — ті, в кого була, злетіли. Ти й так домінантний вид у природі, куди тобі ще літати.
Книжки Докінза — гарантія задоволення. Зараз він, напевно, популяризатор науки № 1 у світі, як у 1980-ті був Карл Саган, а у 2000-ні — Стівен Хокінг (цих двох я колись перекладав).
«Політ фантазії» — це розкішно ілюстрований наукпоп про біологію і технологію польоту і водночас гімн дарвінізму: як природа підняла своїх дітей у повітря — хто, як і навіщо літає. Книжка, крім того, що цікава, ще й по-альбомному гарна — хороший подарунок старшокласнику, якщо вони ще читають.
#книгопанорама
Річард Докінз
Політ фантазії. Перемога над гравітацією (Лабораторія 2023, пер. Назара Старовойта)
Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю — чому я не сокіл, чому не літаю? Тому, пояснює Докінз, що при твоїй масі тіла розмах крил буде метрів 8 — замахаєшся махати. Крім того, у тебе немає еволюційної причини літати — ті, в кого була, злетіли. Ти й так домінантний вид у природі, куди тобі ще літати.
Книжки Докінза — гарантія задоволення. Зараз він, напевно, популяризатор науки № 1 у світі, як у 1980-ті був Карл Саган, а у 2000-ні — Стівен Хокінг (цих двох я колись перекладав).
«Політ фантазії» — це розкішно ілюстрований наукпоп про біологію і технологію польоту і водночас гімн дарвінізму: як природа підняла своїх дітей у повітря — хто, як і навіщо літає. Книжка, крім того, що цікава, ще й по-альбомному гарна — хороший подарунок старшокласнику, якщо вони ще читають.
Що я читаю
#книгопанорама
Iaіn Pierce. The Dream of Scipio
Немає у світі книжок переконливішого свідчення любові, ніж перечитати. «Сон Сципіона» я перечитав утретє — і магія з роками не вивітрилася. Це тонкий, щемний, розумний і дуже людяний роман про вразливість культури і кохання на фоні неприязної епохи.
Єн Пірс — автор безлічі арт-детективів, де сюжет обертається довкола творів мистецтва, і двох непересічних романів: «Сон Сципіона» і «Перст вказівний» (An Instance of the Fingerpost). Арт-детективи, на мій смак, прохідні — прочитав і забув, а «Сон» і, особливо, «Перст» грають в одній лізі з «Іменем рози». В Україні цього автора, на жаль, не знають і не видавали.
Дія «Сну» відбувається у Провансі у трьох епохах: останні роки Римської імперії, Авіньйонське сидіння пап і режим Віші. Герої у кожному періоді мають справу з доробком маловідомого філософа: в пізній античності відомо три його трактати, у середньовіччі — два, а герой у ХХ столітті, професійний історик, знає тільки один.
І контрапунктом до цього йдуть історичні пригоди: щоб розв’язати сюжетну колізію, в античності треба вбити одного єврея; у середньовіччі — єврейську громаду Авіньйона, бо чуму, нехристі, розносять; а під час Другої світової — усіх євреїв. Мораль проста: якось так виходить, що нитка, яка пов’язує нас із минулим тоншає, і що тонша ця нитка, то більше людей треба вбити заради народного щастя.
У прози Пірса є приємна, настояна на історії гіркота — він не обманює гепі-ендом, але й крапки, яка забирала б надію, не ставить. Набоков казав, що хороший письменник на останній сторінці відпускає руку читача, і той кілька кроків повинен сам зробити. От Пірс так пише. Поставив би хештег #видайтеукраїнською, але без шансів — це надто хороша література.
#книгопанорама
Iaіn Pierce. The Dream of Scipio
Немає у світі книжок переконливішого свідчення любові, ніж перечитати. «Сон Сципіона» я перечитав утретє — і магія з роками не вивітрилася. Це тонкий, щемний, розумний і дуже людяний роман про вразливість культури і кохання на фоні неприязної епохи.
Єн Пірс — автор безлічі арт-детективів, де сюжет обертається довкола творів мистецтва, і двох непересічних романів: «Сон Сципіона» і «Перст вказівний» (An Instance of the Fingerpost). Арт-детективи, на мій смак, прохідні — прочитав і забув, а «Сон» і, особливо, «Перст» грають в одній лізі з «Іменем рози». В Україні цього автора, на жаль, не знають і не видавали.
Дія «Сну» відбувається у Провансі у трьох епохах: останні роки Римської імперії, Авіньйонське сидіння пап і режим Віші. Герої у кожному періоді мають справу з доробком маловідомого філософа: в пізній античності відомо три його трактати, у середньовіччі — два, а герой у ХХ столітті, професійний історик, знає тільки один.
І контрапунктом до цього йдуть історичні пригоди: щоб розв’язати сюжетну колізію, в античності треба вбити одного єврея; у середньовіччі — єврейську громаду Авіньйона, бо чуму, нехристі, розносять; а під час Другої світової — усіх євреїв. Мораль проста: якось так виходить, що нитка, яка пов’язує нас із минулим тоншає, і що тонша ця нитка, то більше людей треба вбити заради народного щастя.
У прози Пірса є приємна, настояна на історії гіркота — він не обманює гепі-ендом, але й крапки, яка забирала б надію, не ставить. Набоков казав, що хороший письменник на останній сторінці відпускає руку читача, і той кілька кроків повинен сам зробити. От Пірс так пише. Поставив би хештег #видайтеукраїнською, але без шансів — це надто хороша література.
Просте питання
У біографіях Ейнштейна склалася окрема тема «Ейнштейн і діти». Нагадує радянське «Ленін і діти» — добрий дідусь і допитливі малюки. Аксакали згадають анекдот про Ілліча «А мог бы и ножичком полоснуть».
Є багато історій, як сусідські діти приходили до Альберта Германовича, бо математику не подужали, або показували йому дорогу, бо він так думкою залітав, що забував, де живе.
У книжці Мічіо Кайку про Ейнштейна, яка на 90 % складається з переказу книжки Айзексона про Ейнштейна, яку я колись переклав, трапився дотепний епізод.
Сусідський хлопчик іноді проводжав Ейнштейна на роботу і вони балакали про те, що дітей хвилює: чому Сонце світить, чому небо синє, чому люди не літають, як птахи. Ввечері мама поцікавилася, про що вони говорили.
— Я спитав у Ейнштейна, чи ходив він сьогодні в туалет.
Жінка випала в осад і, зустрівши сусіда, перепросила за невихованого сина. На що Ейнштейн відповів:
— Пусте, не треба вибачатися. Приємно, коли тобі ставлять питання, на яке ти здатен відповісти.
У біографіях Ейнштейна склалася окрема тема «Ейнштейн і діти». Нагадує радянське «Ленін і діти» — добрий дідусь і допитливі малюки. Аксакали згадають анекдот про Ілліча «А мог бы и ножичком полоснуть».
Є багато історій, як сусідські діти приходили до Альберта Германовича, бо математику не подужали, або показували йому дорогу, бо він так думкою залітав, що забував, де живе.
У книжці Мічіо Кайку про Ейнштейна, яка на 90 % складається з переказу книжки Айзексона про Ейнштейна, яку я колись переклав, трапився дотепний епізод.
Сусідський хлопчик іноді проводжав Ейнштейна на роботу і вони балакали про те, що дітей хвилює: чому Сонце світить, чому небо синє, чому люди не літають, як птахи. Ввечері мама поцікавилася, про що вони говорили.
— Я спитав у Ейнштейна, чи ходив він сьогодні в туалет.
Жінка випала в осад і, зустрівши сусіда, перепросила за невихованого сина. На що Ейнштейн відповів:
— Пусте, не треба вибачатися. Приємно, коли тобі ставлять питання, на яке ти здатен відповісти.
ЩО Я ЧИТАЮ (І НАВІЩО)
Зі старої інкарнації Прим. пер.
Майкл Голд. Іст-Сайдські новелі
Пер. з англ. М. Йогансена, П. Петрова, В. Мисика (Х.: ДВУ, 1930)
В пору навчання художники сидять по музеях і перемальовують роботи старих майстрів — вбивають ремесло в пальці. Немає кращого способу чогось навчитися, ніж повторити своїми руками. Так само й перекладачеві буває корисно пороздивлятися кракелюри на трудах великих попередників.
Історія світової літератури безнадійно забула американського письменника Майкла Голда. Та й українською його переклали тільки тому, що чоловік записався в комуністи. Великих чеснот в його оповіданнях ніхто тепер не побачить — наївні замальовки з життя міської бідноти, прокльони в бік капіталізму, американська мрія уб’є тебе, синку, і всяке таке.
Єдиний смисл читати Голда зараз — це переклад. Припускаю, що для свого часу — надворі 1930 рік — він був цілком собі звичайним, бо й книжка прохідна, але мастерство, як в анекдоті, не пропьеш: Йогансен, Петров (не плутати з Домонтовичем) і Мисик своє діло добре знали.
В японській естетиці є поняття «сабі» — це краса, яку оприявнює час (її, наприклад, випромінюють дорогі вінтажні автомобілі). Отак і з перекладом оповідань Голда — час показує його красу. Сучасна українська мова помітно відрізняється від мови 1920-х років, і ця різниця створює ефект остранения (Йогансен називав його «поновленням»). Як не парадоксально це прозвучить, книжки 1920-х років — джерело свіжості. Протріть слова від патини — і вони заблищать.
Сам текст Голда — нічого особливого. Це побутові сценки з життя штетла, який переїхав з крижополя у Нью-Йорк і назвався Іст-Сайдом, але залишився штетлом, бо раніше людям межа осілості злетіти заважала, а тепер капіталізм — зробив усіх «безнадійними невільниками заробітної плати».
А от переклад дуже кльовий — аж п’ять сторінок виписок зробив. Пригощайтеся вишеньками:
спалахнула червінь
(= перше сонце встало)
людей легко усвоїти їжею
(= голодний собі не господар)
пустив його в злидні
(= розорив, рос. пустил по миру)
тюрмар
(= охоронець у тюрмі)
цукралики
(= карамельки; enjoy responsibly — кілька «рецензентів» мені «ломиголовку» у спогадах Фейнмана не пробачили)
сюрчання швацьких машин
(прекрасний приклад ономатопеї, по-простому, звуконаслідування)
староденна єврейська мова
(розкішний прикметник — колись нею говорили, а тепер ні)
напав на добру справу
(знайшов вигідний бізнес)
Завжди цікаво спостерігати, як українська мова обходиться без звичних для нас слів:
професійний стрілець
(= кілер)
безболна палиця
(= бейсбольна битка)
пристрої для розваги
(= атракціони)
старцювати
(= бомжувати)
спекулянт по маєтках
(= ріелтор)
Зацініть, яке хороше слово для «штрейкбрехера» — страйколом
І наостанок моє улюблене:
єврейчуки
(юрба галасливих єврейських дітей на вулиці; який зворушливий Jewish-Ukrainian encounter відбувається в цьому слові)
#книгопанорама #пропереклад
Зі старої інкарнації Прим. пер.
Майкл Голд. Іст-Сайдські новелі
Пер. з англ. М. Йогансена, П. Петрова, В. Мисика (Х.: ДВУ, 1930)
В пору навчання художники сидять по музеях і перемальовують роботи старих майстрів — вбивають ремесло в пальці. Немає кращого способу чогось навчитися, ніж повторити своїми руками. Так само й перекладачеві буває корисно пороздивлятися кракелюри на трудах великих попередників.
Історія світової літератури безнадійно забула американського письменника Майкла Голда. Та й українською його переклали тільки тому, що чоловік записався в комуністи. Великих чеснот в його оповіданнях ніхто тепер не побачить — наївні замальовки з життя міської бідноти, прокльони в бік капіталізму, американська мрія уб’є тебе, синку, і всяке таке.
Єдиний смисл читати Голда зараз — це переклад. Припускаю, що для свого часу — надворі 1930 рік — він був цілком собі звичайним, бо й книжка прохідна, але мастерство, як в анекдоті, не пропьеш: Йогансен, Петров (не плутати з Домонтовичем) і Мисик своє діло добре знали.
В японській естетиці є поняття «сабі» — це краса, яку оприявнює час (її, наприклад, випромінюють дорогі вінтажні автомобілі). Отак і з перекладом оповідань Голда — час показує його красу. Сучасна українська мова помітно відрізняється від мови 1920-х років, і ця різниця створює ефект остранения (Йогансен називав його «поновленням»). Як не парадоксально це прозвучить, книжки 1920-х років — джерело свіжості. Протріть слова від патини — і вони заблищать.
Сам текст Голда — нічого особливого. Це побутові сценки з життя штетла, який переїхав з крижополя у Нью-Йорк і назвався Іст-Сайдом, але залишився штетлом, бо раніше людям межа осілості злетіти заважала, а тепер капіталізм — зробив усіх «безнадійними невільниками заробітної плати».
А от переклад дуже кльовий — аж п’ять сторінок виписок зробив. Пригощайтеся вишеньками:
спалахнула червінь
(= перше сонце встало)
людей легко усвоїти їжею
(= голодний собі не господар)
пустив його в злидні
(= розорив, рос. пустил по миру)
тюрмар
(= охоронець у тюрмі)
цукралики
(= карамельки; enjoy responsibly — кілька «рецензентів» мені «ломиголовку» у спогадах Фейнмана не пробачили)
сюрчання швацьких машин
(прекрасний приклад ономатопеї, по-простому, звуконаслідування)
староденна єврейська мова
(розкішний прикметник — колись нею говорили, а тепер ні)
напав на добру справу
(знайшов вигідний бізнес)
Завжди цікаво спостерігати, як українська мова обходиться без звичних для нас слів:
професійний стрілець
(= кілер)
безболна палиця
(= бейсбольна битка)
пристрої для розваги
(= атракціони)
старцювати
(= бомжувати)
спекулянт по маєтках
(= ріелтор)
Зацініть, яке хороше слово для «штрейкбрехера» — страйколом
І наостанок моє улюблене:
єврейчуки
(юрба галасливих єврейських дітей на вулиці; який зворушливий Jewish-Ukrainian encounter відбувається в цьому слові)
#книгопанорама #пропереклад