Книжки для перемоги · 7
Підсумки
Дорога редакція радо оголошує, що в сьомому раунді книжкового аукціону на користь ЗСУ перемогла Antonina Yashchuk. Їй дісталася «Архітектура поза часом» великого Крістофера Александера, а нашим солдатам 4100 гривень.
За сім раундів аукціону ми з переможцями зібрали для фонду «Повернись живим» 15 100 грн. Мені від цього стало тепло на душі, а комусь із окупантів на Херсонщині чи на Донбасі, сподіваюся, стане так холодно, що й у тепловізор не побачиш.
На цьому перший сезон аукціону завершено. Спасибі всім за увагу. Завдяки вам цей канал лишається живим. Пізніше, можливо, відкриємо ще один — книжки не вичерпалися.
На десерт запропоную вам думку Крістофера Александера, яка здається мені нетривіальною. У «Мові шаблонів», найвідомішій його книжці, є архітектурний архетип під назвою «Дзен-пейзаж». Ідея в тому, що коли довкола будинку є щось красиве — гора, море, килим кленового лісу — нам хочеться, щоб цього в інтер’єрі було якомога більше, і ми робимо, скажімо, панорамні вікна. Щоб розкішний пейзаж працював правильно, переконує Александер, його має бути трошки. Інакше він «вицвіте», стане ніби малюнком на шпалерах. Правильний дзен-пейзаж вимагає від людини зробити маленьке зусилля — піднятися на одну сходинку, повернути голову і т. ін. Тонка краса непомітна, не кидається в очі.
Підсумки
Дорога редакція радо оголошує, що в сьомому раунді книжкового аукціону на користь ЗСУ перемогла Antonina Yashchuk. Їй дісталася «Архітектура поза часом» великого Крістофера Александера, а нашим солдатам 4100 гривень.
За сім раундів аукціону ми з переможцями зібрали для фонду «Повернись живим» 15 100 грн. Мені від цього стало тепло на душі, а комусь із окупантів на Херсонщині чи на Донбасі, сподіваюся, стане так холодно, що й у тепловізор не побачиш.
На цьому перший сезон аукціону завершено. Спасибі всім за увагу. Завдяки вам цей канал лишається живим. Пізніше, можливо, відкриємо ще один — книжки не вичерпалися.
На десерт запропоную вам думку Крістофера Александера, яка здається мені нетривіальною. У «Мові шаблонів», найвідомішій його книжці, є архітектурний архетип під назвою «Дзен-пейзаж». Ідея в тому, що коли довкола будинку є щось красиве — гора, море, килим кленового лісу — нам хочеться, щоб цього в інтер’єрі було якомога більше, і ми робимо, скажімо, панорамні вікна. Щоб розкішний пейзаж працював правильно, переконує Александер, його має бути трошки. Інакше він «вицвіте», стане ніби малюнком на шпалерах. Правильний дзен-пейзаж вимагає від людини зробити маленьке зусилля — піднятися на одну сходинку, повернути голову і т. ін. Тонка краса непомітна, не кидається в очі.
Який кльовий логотип трапився в книжці про українські товарні знаки (слово «логотип» завезуть пізніше).
Логіка художника — це Моїсей Фрадкін — цілком прозора: райські птахи в райхарчокомбінаті. Надворі 1950-ті роки. Художника з усіх боків обкладено червоними прапорцями, а він тонко обігрує напівзаборонену спадщину — нарбутівські трикутники і виноград Кричевського.
У ті часи було стандартне звинувачення — низкопоклонство перед Западом. От його художнику Фрадкіну не закинеш — дуже український логотип вийшов. Настільки український, що буржуазний націоналізм можна шити.
А скільки такого по державних і домашніх архівах лежить? Під радянським болотом цілий український континент був, якого нам не дали побачити.
Логіка художника — це Моїсей Фрадкін — цілком прозора: райські птахи в райхарчокомбінаті. Надворі 1950-ті роки. Художника з усіх боків обкладено червоними прапорцями, а він тонко обігрує напівзаборонену спадщину — нарбутівські трикутники і виноград Кричевського.
У ті часи було стандартне звинувачення — низкопоклонство перед Западом. От його художнику Фрадкіну не закинеш — дуже український логотип вийшов. Настільки український, що буржуазний націоналізм можна шити.
А скільки такого по державних і домашніх архівах лежить? Під радянським болотом цілий український континент був, якого нам не дали побачити.
Гарний проти хорошого
Комп’ютери хороші — нові, а редактори — старі. Один старий редактор якось пояснив, що вживати слово «гарний» у значенні «хороший», «добрий» — стилістична неточність. Це не синоніми.
Порівняйте: гарний вчинок (рос. красивый поступок) — хороший, добрий вчинок (рос. хороший, добрый поступок).
Відтоді це слово гарно ріже мені вухо. Відкриємо сучукрпереклад:
плинність кадрів серед гарних працівників
мені гарно пояснили, що таке стратегія
гарна можливість вигідно вирізнятися
гарний спосіб переконатися
гарні керівники визнають
гарні робочі місця
досяг гарних результатів
гарні члени команди
Тепер і вам різатиме :)
Комп’ютери хороші — нові, а редактори — старі. Один старий редактор якось пояснив, що вживати слово «гарний» у значенні «хороший», «добрий» — стилістична неточність. Це не синоніми.
Порівняйте: гарний вчинок (рос. красивый поступок) — хороший, добрий вчинок (рос. хороший, добрый поступок).
Відтоді це слово гарно ріже мені вухо. Відкриємо сучукрпереклад:
плинність кадрів серед гарних працівників
мені гарно пояснили, що таке стратегія
гарна можливість вигідно вирізнятися
гарний спосіб переконатися
гарні керівники визнають
гарні робочі місця
досяг гарних результатів
гарні члени команди
Тепер і вам різатиме :)
Три кроки в ніч
осінній дощ
шкода мені людей
які не вміють вірша написати
казав триста років тому Мацуо Басьо. Написати хороше хайку непросто. Спочатку треба правильно побачити, а потім правильно сказати. Крім того, це мистецтво стоїть на тонкій недосказаності: ти обережно береш читача за руку, робиш з ним три кроки, а далі він має ступити крок сам.
Так от, цього року Haiku Poetry Contest в Японії виграв українець — чоловік на ім’я Левко Довган. Єдина його книжка — «Сорок дев’ять хайку» — вийшла 2018 року у видавництві «Лілея-НВ».
Учасники з усього світу надсилають три рядки японською, китайською або англійською мовами. Англійську лігу виграв оцей вірш Левка. На жаль, його зрозуміють навіть ті українці, які про хайку ніколи не чули.
devastated house
before last night
it was a home
осінній дощ
шкода мені людей
які не вміють вірша написати
казав триста років тому Мацуо Басьо. Написати хороше хайку непросто. Спочатку треба правильно побачити, а потім правильно сказати. Крім того, це мистецтво стоїть на тонкій недосказаності: ти обережно береш читача за руку, робиш з ним три кроки, а далі він має ступити крок сам.
Так от, цього року Haiku Poetry Contest в Японії виграв українець — чоловік на ім’я Левко Довган. Єдина його книжка — «Сорок дев’ять хайку» — вийшла 2018 року у видавництві «Лілея-НВ».
Учасники з усього світу надсилають три рядки японською, китайською або англійською мовами. Англійську лігу виграв оцей вірш Левка. На жаль, його зрозуміють навіть ті українці, які про хайку ніколи не чули.
devastated house
before last night
it was a home
Про власні назви латинкою
Суперечки про едиційну конвенцію я спостерігаю з першого дня в ремеслі. А до того були ще якісь шкільні реформи, коли під олімпіаду з української мови треба було терміново вивчити нові правила (мої олімпійські здобутки скромні — бронза на рівні міста).
У молодості я навіть мав з приводу конвенцій якусь думку, поривався виправляти інших, але редакційна реальність зняла з мене стружку і зробила ліберальним опортуністом: я у своїх перекладах пишу, як хочу, а ви пишете, як хочете, у своїх.
Я пишу «Нью-Йорк таймс» і маю слабкість бачити в цьому раціональне зерно. А якщо інший перекладач пише New York Times, а я його редактор, то ради бога — хай пише. Навертати його у свою едиційну віру я не буду, тут ми з хасидами однодумці: проповідувати по хатах не ходимо. За обома конвенціями стоїть свій аргумент, сперечатися про це не обов’язково.
Однак є випадки, коли залишати латинку немає смислу. Приміром, трапилася в перекладі єврейська газета Doar Hayom. Це англійська транслітерація з івриту, що їй робити в українському перекладі? Як ми допоможемо українському читачу, якщо залишимо латинку? У таких випадках краще написати «Доар Гайом» (це дослівно означає газета «Сьогодні», по-англійському Daily Post).
Якщо хтось переконаний, що назви заводів, газет, пароходів у перекладах треба лишати латинкою, бо на його кросівках написано Nike, то не завжди це переконання витримує перевірку едиційною практикою. А практика, як учив нас Карл Маркс, — це критерій істини.
#пропереклад
Суперечки про едиційну конвенцію я спостерігаю з першого дня в ремеслі. А до того були ще якісь шкільні реформи, коли під олімпіаду з української мови треба було терміново вивчити нові правила (мої олімпійські здобутки скромні — бронза на рівні міста).
У молодості я навіть мав з приводу конвенцій якусь думку, поривався виправляти інших, але редакційна реальність зняла з мене стружку і зробила ліберальним опортуністом: я у своїх перекладах пишу, як хочу, а ви пишете, як хочете, у своїх.
Я пишу «Нью-Йорк таймс» і маю слабкість бачити в цьому раціональне зерно. А якщо інший перекладач пише New York Times, а я його редактор, то ради бога — хай пише. Навертати його у свою едиційну віру я не буду, тут ми з хасидами однодумці: проповідувати по хатах не ходимо. За обома конвенціями стоїть свій аргумент, сперечатися про це не обов’язково.
Однак є випадки, коли залишати латинку немає смислу. Приміром, трапилася в перекладі єврейська газета Doar Hayom. Це англійська транслітерація з івриту, що їй робити в українському перекладі? Як ми допоможемо українському читачу, якщо залишимо латинку? У таких випадках краще написати «Доар Гайом» (це дослівно означає газета «Сьогодні», по-англійському Daily Post).
Якщо хтось переконаний, що назви заводів, газет, пароходів у перекладах треба лишати латинкою, бо на його кросівках написано Nike, то не завжди це переконання витримує перевірку едиційною практикою. А практика, як учив нас Карл Маркс, — це критерій істини.
#пропереклад
https://music.youtube.com/watch?v=B3U9bGThTfg&list=RDAMVMxrI5jBPT4Cw
Музична перерва
Давно дорога редакція з вами музикою не ділилася. Не все ж нам гірку думу про переклад, редактуру та інші пригоди книжок думати. Виявляється, в «Океана Ельзи» рік тому новий альбом вийшов. Слоупок детектед, знаю.
Колись мені трапилося бути редактором книжечки, яку написав директор Софії Ротару. З нього був розкішний оповідач. Гоголівські байки про те, як посварилися Софія Михайлівна і Алла Борисівна, запам'яталися. Так от, про «Океан Ельзи» він афористично сказав: «Вакарчук — це Івасюк наших днів».
Ідеальна пісня. Вакарчук знає секрет шлягера.
Музична перерва
Давно дорога редакція з вами музикою не ділилася. Не все ж нам гірку думу про переклад, редактуру та інші пригоди книжок думати. Виявляється, в «Океана Ельзи» рік тому новий альбом вийшов. Слоупок детектед, знаю.
Колись мені трапилося бути редактором книжечки, яку написав директор Софії Ротару. З нього був розкішний оповідач. Гоголівські байки про те, як посварилися Софія Михайлівна і Алла Борисівна, запам'яталися. Так от, про «Океан Ельзи» він афористично сказав: «Вакарчук — це Івасюк наших днів».
Ідеальна пісня. Вакарчук знає секрет шлягера.
YouTube
Саме та
Provided to YouTube by ТОВ "Суперсиметрія"
Саме та · Святослав Вакарчук · Святослав Вакарчук · Святослав Вакарчук
Оранжерея
℗ ТОВ "Суперсиметрія"
Released on: 2021-03-06
Auto-generated by YouTube.
Саме та · Святослав Вакарчук · Святослав Вакарчук · Святослав Вакарчук
Оранжерея
℗ ТОВ "Суперсиметрія"
Released on: 2021-03-06
Auto-generated by YouTube.
1-й
Дуже поширена помилка — неправильне нарощування відмінкових закінчень до числівників. Правильно отак:
шалені 1990-ті
криза 2000-х
у 1940-му
1940-го
і т. д.
9 з 10 спортсменів у таке не вміють. Насправді тут немає нічого складного. Варто один раз вивчити, і редактори любитимуть нас, перекладачів, на міліграм дужче (але це неточно). Дорога редакція сформулювала для вас три мнемонічні правила, бо до пункта 6.2.2 у довіднику Мільчина не всі дочитають.
1. У закінченні буває тільки одна або дві літери, ніколи три. Мнемонічне правило: «Третій зайвий»
2. Якщо передостанній звук голосний, у закінченні одна буква. «Скорочуємо до першого приголосного з кінця»
10-й (десятий)
10-м (десятим)
10-х (десятих)
3. Якщо передостанній звук приголосний, у закінченні дві букви. «Скорочуємо до першого приголосного з кінця»
10-те (десяте)
10-го (десятого)
10-му (десятому)
#правопис
#матчасть
Дуже поширена помилка — неправильне нарощування відмінкових закінчень до числівників. Правильно отак:
шалені 1990-ті
криза 2000-х
у 1940-му
1940-го
і т. д.
9 з 10 спортсменів у таке не вміють. Насправді тут немає нічого складного. Варто один раз вивчити, і редактори любитимуть нас, перекладачів, на міліграм дужче (але це неточно). Дорога редакція сформулювала для вас три мнемонічні правила, бо до пункта 6.2.2 у довіднику Мільчина не всі дочитають.
1. У закінченні буває тільки одна або дві літери, ніколи три. Мнемонічне правило: «Третій зайвий»
2. Якщо передостанній звук голосний, у закінченні одна буква. «Скорочуємо до першого приголосного з кінця»
10-й (десятий)
10-м (десятим)
10-х (десятих)
3. Якщо передостанній звук приголосний, у закінченні дві букви. «Скорочуємо до першого приголосного з кінця»
10-те (десяте)
10-го (десятого)
10-му (десятому)
#правопис
#матчасть
Учора виповнилося 70 років найкращому поетові вкраїнської землі Олександру Сергійовичу Подерв'янському. Хороший подарунок поетові — читати його. Ще кращий — читати напам'ять. А Митець настільки пропалив глаголом серця, що його закарбували у геніальному стікерпаку. Швидше за все, він у вас уже стоїть. Але раптом ні, то пригощайтеся з нагоди ювілею.
Grand Reserve
Як каже мій сисадмін, люди діляться на дві категорії: перші роблять резервні копії, другі ще не роблять резервні копії.
Дорогій редакції трохи ніяково почуватися в ролі Капітана Очевидності і вона би такого банального поста не писала, якби у двох колег, людей не перший день замужем за редактурою, не загинули файли, і резервних нащадків у них не виявилося.
Вимикання світла суттєво збільшує ймовірність зламати електроніку. Інтернет можуть давати з перебоями. Надворі війна і т. д. Незайве підготуватися.
1. Поставити короткий інтервал автозбереження у ворді.
2. Усі поточні файли, з якими працюєш тут-і-зараз, покласти в хмару, а на робочий стіл вивести ярлики. 100 гігабайт на гугль-диску коштують 45 грн на місяць, чашка кави.
3. Робити бекапи.
Організувати цифрове середовище можна по-різному, воно гнучке і у всіх свій габітус, звичний спосіб робити так, а не інакше. Головне, щоб комп’ютер не тягнув за собою в могилу файли.
#матчасть
Як каже мій сисадмін, люди діляться на дві категорії: перші роблять резервні копії, другі ще не роблять резервні копії.
Дорогій редакції трохи ніяково почуватися в ролі Капітана Очевидності і вона би такого банального поста не писала, якби у двох колег, людей не перший день замужем за редактурою, не загинули файли, і резервних нащадків у них не виявилося.
Вимикання світла суттєво збільшує ймовірність зламати електроніку. Інтернет можуть давати з перебоями. Надворі війна і т. д. Незайве підготуватися.
1. Поставити короткий інтервал автозбереження у ворді.
2. Усі поточні файли, з якими працюєш тут-і-зараз, покласти в хмару, а на робочий стіл вивести ярлики. 100 гігабайт на гугль-диску коштують 45 грн на місяць, чашка кави.
3. Робити бекапи.
Організувати цифрове середовище можна по-різному, воно гнучке і у всіх свій габітус, звичний спосіб робити так, а не інакше. Головне, щоб комп’ютер не тягнув за собою в могилу файли.
#матчасть
Моя перша мішленівська зірка
Якось приготував на вечерю картоплю-фрі. Питаю доньку, шість років:
— Ну як тобі?
— Супер. Краще, ніж у макдональдсі.
Це теоретичний максимум похвали, більшої в батьківському житті не буває )
Якось приготував на вечерю картоплю-фрі. Питаю доньку, шість років:
— Ну як тобі?
— Супер. Краще, ніж у макдональдсі.
Це теоретичний максимум похвали, більшої в батьківському житті не буває )
Про розкоші і злидні граматичного нацизму
Є в мене таємний радник з питань правопису. Ми з ним однаково любимо українську мову, але розходимося в питаннях лінгволібералізму. Він, скажімо, вважає, що перенос у словах треба ставити в певних місцях, а я — що в будь-яких: де хочете, там і ставте, аби дві букви лишалося. Відповідно, у світі мого радника зробити неправильний перенос набагато простіше, ніж у моєму світі. Мене однаково влаштовують і проект, і проєкт, і Фрейд з Ейхманом, і Айнштайн з Гемінґвеєм. Люди, які впевнені в тому, що правильно отак, а не інак, викликають у мене легку заздрість — хоч якась опора в житті.
Так от, загадую я таємному раднику загадку:
Україна — український.
Мозамбік — ?
І отримую вичерпну корпускулярно-хвильову відповідь:
* * *
Хороше питання! Мозамбік — один словник дає мозамбікський, а другий — мозамбіцький :)
У Правописі стосовно цього к, ц, ч + -ськ-(-ий) → -цьк-(-ий).
Але: для збереження звукового складу твірних основ (переважно іншомовних) у деяких прикметниках зазначені приголосні перед суфіксом -ськ- не чергуються і передаються відповідно на письмі: Бангкóк — бангкóкський, бáски — бáскський, казáх — казáхський, Клуж — клóжський, Небíт-Дáг — небíт-дáгський, Печ — Пéчський та ін.
* * *
Що таке деякі прикметники Правопис обережно не уточнює, чим вибиває табуретку з-під ніг граматичних нацистів. Уявлення, що іншим людям належить писати так, а не отак (а це і є граматичний нацизм) на чинному правописі не збудуєш.
Я вам більше скажу, якість перекладу ні разу не залежить від того, на яку конвенцію підписався перекладач. Скільки я вислухав за біографію Ейнштейна, а не Айнштайна. Іронія в тому, що я пишу Фейнман, але не вважаю написати Файнмен помилкою. Мене влаштовують обидва варіанти, а критиків один і тільки один — їхній. Пояснити красу й функціональну простоту мого скромного ліберального підходу я так і не зміг.
Словом, оголосять правописну війну — дезертируйте.
#правопис
Є в мене таємний радник з питань правопису. Ми з ним однаково любимо українську мову, але розходимося в питаннях лінгволібералізму. Він, скажімо, вважає, що перенос у словах треба ставити в певних місцях, а я — що в будь-яких: де хочете, там і ставте, аби дві букви лишалося. Відповідно, у світі мого радника зробити неправильний перенос набагато простіше, ніж у моєму світі. Мене однаково влаштовують і проект, і проєкт, і Фрейд з Ейхманом, і Айнштайн з Гемінґвеєм. Люди, які впевнені в тому, що правильно отак, а не інак, викликають у мене легку заздрість — хоч якась опора в житті.
Так от, загадую я таємному раднику загадку:
Україна — український.
Мозамбік — ?
І отримую вичерпну корпускулярно-хвильову відповідь:
* * *
Хороше питання! Мозамбік — один словник дає мозамбікський, а другий — мозамбіцький :)
У Правописі стосовно цього к, ц, ч + -ськ-(-ий) → -цьк-(-ий).
Але: для збереження звукового складу твірних основ (переважно іншомовних) у деяких прикметниках зазначені приголосні перед суфіксом -ськ- не чергуються і передаються відповідно на письмі: Бангкóк — бангкóкський, бáски — бáскський, казáх — казáхський, Клуж — клóжський, Небíт-Дáг — небíт-дáгський, Печ — Пéчський та ін.
* * *
Що таке деякі прикметники Правопис обережно не уточнює, чим вибиває табуретку з-під ніг граматичних нацистів. Уявлення, що іншим людям належить писати так, а не отак (а це і є граматичний нацизм) на чинному правописі не збудуєш.
Я вам більше скажу, якість перекладу ні разу не залежить від того, на яку конвенцію підписався перекладач. Скільки я вислухав за біографію Ейнштейна, а не Айнштайна. Іронія в тому, що я пишу Фейнман, але не вважаю написати Файнмен помилкою. Мене влаштовують обидва варіанти, а критиків один і тільки один — їхній. Пояснити красу й функціональну простоту мого скромного ліберального підходу я так і не зміг.
Словом, оголосять правописну війну — дезертируйте.
#правопис
Мистецтво помилитися
«Ми зробили неправильну помилку», мудро жартував Йогі Бера. Старайся не старайся, а в кожній книжці є одруківки. Тільки не в кожній вони красиві. Красиві одруківки я колекціоную, бо через них нам посміхається видавничий бог.
Кошерна одруківка — та, що втекла від диктатури редакторату і пролізла у друкований примірник. Такі красивими бувають рідко, колекцію не збереш. Тому я послабив критерій і вважаю кошерними ті, що пролізли в макет.
Окраса моєї колекції — колонтитул «Из жёлтой попки» у збірці оповідань Віктора Некрасова (так, погодьтеся, набагато тонше, ніж правильне «Из жёлтой папки»).
Ця одруківка, звісно, поступається красою, але теж нічого.
«Ми зробили неправильну помилку», мудро жартував Йогі Бера. Старайся не старайся, а в кожній книжці є одруківки. Тільки не в кожній вони красиві. Красиві одруківки я колекціоную, бо через них нам посміхається видавничий бог.
Кошерна одруківка — та, що втекла від диктатури редакторату і пролізла у друкований примірник. Такі красивими бувають рідко, колекцію не збереш. Тому я послабив критерій і вважаю кошерними ті, що пролізли в макет.
Окраса моєї колекції — колонтитул «Из жёлтой попки» у збірці оповідань Віктора Некрасова (так, погодьтеся, набагато тонше, ніж правильне «Из жёлтой папки»).
Ця одруківка, звісно, поступається красою, але теж нічого.
Like a Profi
Різниця між коректором-професіоналом і коректором-любителем полягає не в тому, що один знає, а інший — ні. Вона лежить у зовсім іншій площині — психологічній, не філологічній: один спроможний дізнатися, а інший — ні.
Скільки коректорів замість того, щоб зробити у ворді таку-то правку, пишуть (у ворді!) «зробіть таку-то правку». Зробити і написати «зробіть» — кардинально різні речі. У них різний результат.
Наприклад, замість поставити нерозривний дефіс коректор пише «поставте нерозривний дефіс». Або «уніфікуйте Арістотеля з Аристотелем». Хто це за тебе має зробити? А головне чому?
У цьому місці в моїй голові відбувається коротке замикання. Написати комусь «поставте нерозривний дефіс» складніше, ніж мовчки його поставити!
Ця правка — поставити нерозривний дефіс між цифрою і буквою — елементарно, у кілька кліків знімається в загальному вигляді: знайти всі такі дефіси і поміняти на нерозривні. Один раз навчився — і вимикаєш у собі мавпу, не робиш дурної роботи по колу.
Але для цього потрібна саморефлексія. Професіонал постійно питає себе: «Що я роблю? Який найраціональніший спосіб це зробити? Чи можна цього не робити взагалі?». І самостійно або з допомогою, але знаходить правильну відповідь. Ось у цьому принципова різниця між професіоналом і любителем. А знання — діло наживне.
Різниця між коректором-професіоналом і коректором-любителем полягає не в тому, що один знає, а інший — ні. Вона лежить у зовсім іншій площині — психологічній, не філологічній: один спроможний дізнатися, а інший — ні.
Скільки коректорів замість того, щоб зробити у ворді таку-то правку, пишуть (у ворді!) «зробіть таку-то правку». Зробити і написати «зробіть» — кардинально різні речі. У них різний результат.
Наприклад, замість поставити нерозривний дефіс коректор пише «поставте нерозривний дефіс». Або «уніфікуйте Арістотеля з Аристотелем». Хто це за тебе має зробити? А головне чому?
У цьому місці в моїй голові відбувається коротке замикання. Написати комусь «поставте нерозривний дефіс» складніше, ніж мовчки його поставити!
Ця правка — поставити нерозривний дефіс між цифрою і буквою — елементарно, у кілька кліків знімається в загальному вигляді: знайти всі такі дефіси і поміняти на нерозривні. Один раз навчився — і вимикаєш у собі мавпу, не робиш дурної роботи по колу.
Але для цього потрібна саморефлексія. Професіонал постійно питає себе: «Що я роблю? Який найраціональніший спосіб це зробити? Чи можна цього не робити взагалі?». І самостійно або з допомогою, але знаходить правильну відповідь. Ось у цьому принципова різниця між професіоналом і любителем. А знання — діло наживне.
Гадальна книга
«Купатись чи не купатись? Блядські ці питання зайобують...». Ви, напевно, теж гадаєте по книжках. Відкриваєте грубу поетичну антологію навмання — і знаходите відповідь.
Для цього у дорогої редакції є улюблена книжка — «ПЗТ» Подерв’янського. Митець охопив такий діапазон екзистенційних питань і зробив це так влучно, що кращої книжки я не знаю.
Відкриєш ютуб — а там нескінченні експерди без кінця вслухаються у шумовиння днів. Відкриєш Митця — і все стає ясно.
Чому я, молодий, розумний, гарний,
Замiсть того, шоб їздить у круїзи,
Дивлюсь на їхнi блядськiє капрiзи
І слухаю, як ви, засранцi потнi
Отут патякаєте? Знаю вашi мислi
Хуйовi — про аршин, яким не можна мiряти Росiю,
Бо ним ви хуя мiряли у банi,
Й тепер вiн правильную цифру не покаже.
«Купатись чи не купатись? Блядські ці питання зайобують...». Ви, напевно, теж гадаєте по книжках. Відкриваєте грубу поетичну антологію навмання — і знаходите відповідь.
Для цього у дорогої редакції є улюблена книжка — «ПЗТ» Подерв’янського. Митець охопив такий діапазон екзистенційних питань і зробив це так влучно, що кращої книжки я не знаю.
Відкриєш ютуб — а там нескінченні експерди без кінця вслухаються у шумовиння днів. Відкриєш Митця — і все стає ясно.
Чому я, молодий, розумний, гарний,
Замiсть того, шоб їздить у круїзи,
Дивлюсь на їхнi блядськiє капрiзи
І слухаю, як ви, засранцi потнi
Отут патякаєте? Знаю вашi мислi
Хуйовi — про аршин, яким не можна мiряти Росiю,
Бо ним ви хуя мiряли у банi,
Й тепер вiн правильную цифру не покаже.
З рубрики «Життя наслідує літературу».
З мемів цієї війни можна офігенну книжку зробити.
У мемів (а це нащадок анекдотів, які, здається, померли як жанр) є одна органічна властивість — їх неможливо придумати «спеціально», вони виникають самі. Спробуйте написати анекдот. Написати жарт, стендап, гумористичний сценарій можна. Анекдот — ні.
З мемів цієї війни можна офігенну книжку зробити.
У мемів (а це нащадок анекдотів, які, здається, померли як жанр) є одна органічна властивість — їх неможливо придумати «спеціально», вони виникають самі. Спробуйте написати анекдот. Написати жарт, стендап, гумористичний сценарій можна. Анекдот — ні.
Культ деталі · 17
У книжковій справі є деталь, про яку багато читачів не знають і сприймають за помилку. Це капітéль.
Капітельна літера геометрією схожа на велику, а розміром — на маленьку: «А» висотою, як «а». Зменшенням кегля цього ефекту не досягнеш. Капітель — це окреме накреслення, не в кожному шрифті є.
Капітель використовується в заголовках і абревіатурах. Вона «тихіша», ніж великі літери, і «урочистіша», ніж маленькі. Для капітелі треба докласти зусилля — вийти за межі обов’язкової програми.
Ось, для прикладу, випадок, коли в тексті багато абревіатур підряд: звичайний набір великими буквами і капітельний набір з розрядкою. Капітельні абревіатури не стирчать з рядка, дають тонший смак читання.
Білл Гейтс «Як відвернути кліматичну катастрофу», видавництво «Лабораторія»
#культ_деталі
У книжковій справі є деталь, про яку багато читачів не знають і сприймають за помилку. Це капітéль.
Капітельна літера геометрією схожа на велику, а розміром — на маленьку: «А» висотою, як «а». Зменшенням кегля цього ефекту не досягнеш. Капітель — це окреме накреслення, не в кожному шрифті є.
Капітель використовується в заголовках і абревіатурах. Вона «тихіша», ніж великі літери, і «урочистіша», ніж маленькі. Для капітелі треба докласти зусилля — вийти за межі обов’язкової програми.
Ось, для прикладу, випадок, коли в тексті багато абревіатур підряд: звичайний набір великими буквами і капітельний набір з розрядкою. Капітельні абревіатури не стирчать з рядка, дають тонший смак читання.
Білл Гейтс «Як відвернути кліматичну катастрофу», видавництво «Лабораторія»
#культ_деталі