...але є нюанс
Що робити в українській мові з російськими казаками? Для початку відрізняти. Наші і їхні — це дві різні історичні сутності, хоч в окремих деталях вони схожі. Так само Дон і Дунай — слова однокореневі, а річки різні.
Російські (донські, терські, уральські і т. д.) — казáки. Українські (запорозькі, дунайські і т. д.) — козаки́. Відповідно й прикметники у них різні — козацька шабля, казацька нагайка.
Коли англійський автор пише, що Петров-Іванов-Сидоров походить from a Cossack family, то він має на увазі казáків, а не козакíв. Петербург стоїть на козацьких кістках, але робітничі демонстрації у Петрограді не козаки́ розганяли, а казáки.
Цю різницю виразно показують пісні.
Ось казацька:
Не для тебя придет весна,
Не для тебя Дон разольется,
И сердце девичье забьется
С восторгом чувств не для тебя.
Ось козацька:
Їхав козак за Дунай, сказав: «Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький, неси та гуляй!»
Не переплутайте.
Що робити в українській мові з російськими казаками? Для початку відрізняти. Наші і їхні — це дві різні історичні сутності, хоч в окремих деталях вони схожі. Так само Дон і Дунай — слова однокореневі, а річки різні.
Російські (донські, терські, уральські і т. д.) — казáки. Українські (запорозькі, дунайські і т. д.) — козаки́. Відповідно й прикметники у них різні — козацька шабля, казацька нагайка.
Коли англійський автор пише, що Петров-Іванов-Сидоров походить from a Cossack family, то він має на увазі казáків, а не козакíв. Петербург стоїть на козацьких кістках, але робітничі демонстрації у Петрограді не козаки́ розганяли, а казáки.
Цю різницю виразно показують пісні.
Ось казацька:
Не для тебя придет весна,
Не для тебя Дон разольется,
И сердце девичье забьется
С восторгом чувств не для тебя.
Ось козацька:
Їхав козак за Дунай, сказав: «Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький, неси та гуляй!»
Не переплутайте.
Стадія заперечення
Схоже, що багато українських журналістів — це осібна гілка еволюції — не розуміють різниці між словами «заперечити» і «спростувати».
«Спростувати» означає «надати докази іншого». З цього має починатися перша лекція на першому курсі журфака.
Схоже, що багато українських журналістів — це осібна гілка еволюції — не розуміють різниці між словами «заперечити» і «спростувати».
«Спростувати» означає «надати докази іншого». З цього має починатися перша лекція на першому курсі журфака.
Мій будинок стоїть поруч з якоюсь протестантською церквою, чи то свідки Єгови чи то адвентисти сьомого дня — на фасаді не написано. При старому режимі там був овочевий магазин «Дари Поділля». Двадцять років підприємливі христопродавці по метру відкушували собі трохи Вінниці — заходили парканом на тротуар, влаштували парковку, серйозно розширили колишній магазин притворами.
Колись я зробив фотографію із серії Adidas. Impossible is Nothing.
До війни вони регулярно обходили район, проповідуючи Христа, навіть субота на заваді не ставала. Видно, це службовий обов’язок абощо. Спастися самим їм мало, їм неодмінно треба спасти ще й мене пропащого.
Так от, в юдейській релігії є риса, яка викликає у мене глибоку симпатію. Це повна відсутність прозелітизму, тобто бажання навернути в свою віру інших. Хоч раз у ваші двері постукав ребе і запропонував поговорити про Господа нашого Саваофа?
Колись я зробив фотографію із серії Adidas. Impossible is Nothing.
До війни вони регулярно обходили район, проповідуючи Христа, навіть субота на заваді не ставала. Видно, це службовий обов’язок абощо. Спастися самим їм мало, їм неодмінно треба спасти ще й мене пропащого.
Так от, в юдейській релігії є риса, яка викликає у мене глибоку симпатію. Це повна відсутність прозелітизму, тобто бажання навернути в свою віру інших. Хоч раз у ваші двері постукав ребе і запропонував поговорити про Господа нашого Саваофа?
Опірмат
Окремі сфери життя при радянській владі були недопредставлені в українській мові. Наприклад, психологія або машинобудування. Там попросту ніхто не говорив українською, а коли почали, термінологію великою мірою довелося створювати.
Так от, цікаво, як у Львівській політехніці називають сопромат — сопротивление материалов? Це один з найважливіших, якщо не найважливіший предмет в інженерній справі. Від нього залежить, прогнеться ваша полиця під вагою непрочитаних книжок чи встоїть.
Припускаю, що в розкладі під деканатом написано «Опірність матеріалів». Питання: як називають це живі люди — студенти, викладачі, інженери-практики? Невже опірмат? Напишіть, будь ласка, у коментах, якщо ви знаєте.
Окремі сфери життя при радянській владі були недопредставлені в українській мові. Наприклад, психологія або машинобудування. Там попросту ніхто не говорив українською, а коли почали, термінологію великою мірою довелося створювати.
Так от, цікаво, як у Львівській політехніці називають сопромат — сопротивление материалов? Це один з найважливіших, якщо не найважливіший предмет в інженерній справі. Від нього залежить, прогнеться ваша полиця під вагою непрочитаних книжок чи встоїть.
Припускаю, що в розкладі під деканатом написано «Опірність матеріалів». Питання: як називають це живі люди — студенти, викладачі, інженери-практики? Невже опірмат? Напишіть, будь ласка, у коментах, якщо ви знаєте.
Доісторична планета
(Prehistoric Planet, 2022)
#кінопанорама
Якщо міряти цивілізацію за рівнем розвитку документального кіна, то це його засніжена вершина. 5 серій по 40 хвилин з життя і пригод динозаврів. І навіть натяку не виникає, що це намальовано на комп’ютері — абсолютна ілюзія натурної зйомки.
Це настільки талановито, вигадливо і захопливо зроблено, що моя п’ятирічна донька поміняла рольові моделі — вона тепер іхтіозавр, а не вампір — і гарантує задоволення.
«Доісторична планета» виправдовує існування великих телевізорів — картинка просто захмарна. Дорога редакція наполегливо рекомендує для сімейного перегляду.
10/10
(Prehistoric Planet, 2022)
#кінопанорама
Якщо міряти цивілізацію за рівнем розвитку документального кіна, то це його засніжена вершина. 5 серій по 40 хвилин з життя і пригод динозаврів. І навіть натяку не виникає, що це намальовано на комп’ютері — абсолютна ілюзія натурної зйомки.
Це настільки талановито, вигадливо і захопливо зроблено, що моя п’ятирічна донька поміняла рольові моделі — вона тепер іхтіозавр, а не вампір — і гарантує задоволення.
«Доісторична планета» виправдовує існування великих телевізорів — картинка просто захмарна. Дорога редакція наполегливо рекомендує для сімейного перегляду.
10/10
Культ деталі · 18
Перекладачка не полінувалася поставити в екзотичному топонімі наголос. Фокус у тому, що це спеціальна буква «і», з акутом (так цей знак називається по-науковому). Тобто перекладачка зупинилася, відкрила таблицю гліфів у ворді і вставила в слово особливий знак.
Якщо поставити простий наголос, то буде по-іншому, ось так: і́ — í.
Девід Маккін. «І сталася тьма. Гітлер, Рузвельт і західна дипломатія перед війною» (вид-во «Лабораторія»)
P.S. Пришліть дорогій редакці приклад тонкої, нетривіальної деталі, яка виказує душевне ставлення до читачів. Вона радо опублікує.
#культ_деталі
Перекладачка не полінувалася поставити в екзотичному топонімі наголос. Фокус у тому, що це спеціальна буква «і», з акутом (так цей знак називається по-науковому). Тобто перекладачка зупинилася, відкрила таблицю гліфів у ворді і вставила в слово особливий знак.
Якщо поставити простий наголос, то буде по-іншому, ось так: і́ — í.
Девід Маккін. «І сталася тьма. Гітлер, Рузвельт і західна дипломатія перед війною» (вид-во «Лабораторія»)
P.S. Пришліть дорогій редакці приклад тонкої, нетривіальної деталі, яка виказує душевне ставлення до читачів. Вона радо опублікує.
#культ_деталі
Новини спорту
Уперше в півторастолітній історії Вімблдону в жіночому фіналі зійшлися представниці двох великих тенісних країн — Тунісу і Казахстану.
Виграла 23-тя ракетка світу Єлєна Рибакіна. Характерне казахське прізвище, ще Тарас Григорович Шевченко в Аральській експедиції його замалював. Доти Рибакіна взяла всього два другорядних турніри, так що наука знала про неї небагато.
Іронія в тому, що цього року на Вімблдон не пустили росіян, бо їхня країна їбанулася. З цього приводу було багато суперечок на тему вище спорт за політику, чи нижче. Теніс — спорт індивідуальний, людина грає за себе, а не за країну, це ж не футбольна збірна. А що, як виграє росіянин чи росіянка, а приз переможцю за протоколом вручає особа королівської крові? Якось невдобно. Зійшлися на тому, що росіян не пустять, але на Вімблдоні не розігруватимуть рейтингових очок, тільки призові гроші.
У Росії це рішення подавали під традиційним історичним соусом «англичанка гадит», вони ним здавна смакують. Цікавий політичний нюанс у тому, що Вімблдон — це приватний клуб, він не має стосунку до держави і фейсконтролем сам займається. Усі інші турніри Великого Шлема належать відповідним федераціям, а Вімблдон сам собі господар і навіть не постраждав від коронавірусу, бо виявилося, що леді і джентльмени були застраховані від епідемій. Про Всеанглійський клуб крикету і лаун-тенісу, так він офіційно називається, можна окрему книжку писати, матеріалу вистачить — це найстаріший спортивний турнір у світі, там за 150 років багато цікавого відбулося.
Теніс — це дуже дорого. Собівартість перемоги на Вімблдоні — тобто витрати на шляху від талановитої дитини до матчбола на Центральному корті — сотні тисяч доларів.
Так от, ще більша іронія в тому, що казашка Рибакіна насправді етнічна росіянка, виросла в Москві. Але мусила поміняти громадянство з російського на казахське, бо не отримала від федерації жодної допомоги. Що не завадило росіянам в особі голови федерації тут же заявити про чергову перемогу «російського тенісу». Учіться )
Уперше в півторастолітній історії Вімблдону в жіночому фіналі зійшлися представниці двох великих тенісних країн — Тунісу і Казахстану.
Виграла 23-тя ракетка світу Єлєна Рибакіна. Характерне казахське прізвище, ще Тарас Григорович Шевченко в Аральській експедиції його замалював. Доти Рибакіна взяла всього два другорядних турніри, так що наука знала про неї небагато.
Іронія в тому, що цього року на Вімблдон не пустили росіян, бо їхня країна їбанулася. З цього приводу було багато суперечок на тему вище спорт за політику, чи нижче. Теніс — спорт індивідуальний, людина грає за себе, а не за країну, це ж не футбольна збірна. А що, як виграє росіянин чи росіянка, а приз переможцю за протоколом вручає особа королівської крові? Якось невдобно. Зійшлися на тому, що росіян не пустять, але на Вімблдоні не розігруватимуть рейтингових очок, тільки призові гроші.
У Росії це рішення подавали під традиційним історичним соусом «англичанка гадит», вони ним здавна смакують. Цікавий політичний нюанс у тому, що Вімблдон — це приватний клуб, він не має стосунку до держави і фейсконтролем сам займається. Усі інші турніри Великого Шлема належать відповідним федераціям, а Вімблдон сам собі господар і навіть не постраждав від коронавірусу, бо виявилося, що леді і джентльмени були застраховані від епідемій. Про Всеанглійський клуб крикету і лаун-тенісу, так він офіційно називається, можна окрему книжку писати, матеріалу вистачить — це найстаріший спортивний турнір у світі, там за 150 років багато цікавого відбулося.
Теніс — це дуже дорого. Собівартість перемоги на Вімблдоні — тобто витрати на шляху від талановитої дитини до матчбола на Центральному корті — сотні тисяч доларів.
Так от, ще більша іронія в тому, що казашка Рибакіна насправді етнічна росіянка, виросла в Москві. Але мусила поміняти громадянство з російського на казахське, бо не отримала від федерації жодної допомоги. Що не завадило росіянам в особі голови федерації тут же заявити про чергову перемогу «російського тенісу». Учіться )
Філологічний борг
У програмуванні є поняття «технічний борг». Це інженерне рішення, яке генерує потребу в інженерних рішеннях на пізніших етапах. Простіше кажучи, якщо ми зробимо отак, то потім доведеться до цього повертатися. Психологічний еквівалент технічного боргу — незакритий гештальт.
У футболі це називається «дограти епізод». Якщо м’яч у тебе, ти маєш або забити гол, або віддати пас, або потягнути час, або вибити м’яч в аут — залежно від ігрової ситуації. Тобто тобі в підсумку треба зробити щось дискретне, закінчити епізод «м’яч у мене». І бажано в корисний для команди спосіб, бо якщо ти жуєш гру, тебе посадять на лавку і в дорожчий клуб не перекуплять. Для цього у футболі є поняття ТТД — техніко-тактичні дії. Їх окремо рахують. Різницю між хорошим футболістом і динамівським можна виразити в цифрах.
Щось схоже існує у практичному перекладі. Назвімо це філологічним боргом.
Наприклад, перекладач стикнувся зі складним моментом, лишив у тексті перекладу англійську фразу, а на полях написав «Я ще подумаю про це пізніше». І здав переклад, яко готовий. Дотримався дедлайну. Молодець. Тільки по дорозі він створив філологічний борг і не факт, що його усвідомлює.
Що відбувається далі? Минають дні, минають ночі, минає літо —переклад прийшов до редактора. Редактор бачить проблемний момент і мусить щось у цьому місці зробити — м’яч же у нього. Редактор або сам перекладає заборгований епізод (а це не його парафія), або генерує сигнал «Тут треба доперекласти». Цей сигнал комусь треба відправити, дочекатися відповіді, врахувати в тексті...
Філологічні борги наповнюють редакцію гемороєм. Це в перекладача книжка одна, мов шкільне кохання, а в редакції їх багато. Починається те, що Подерв’янський влучно назвав «діяльність пиздувата». Замість насолоджуватися літом, мохітом і літературною красою редакція закопується в рутину і починає збирати філологічні борги.
Як зрозуміти, що редакційну роботу поставлено правильно і всі знають своє діло? Треба подивитися на кількість повідомлень між учасниками естафети. Що професійніший процес, то менше повідомлень він генерує. Досконалий процес відбувається в тиші.
Мораль у тому, що вміння догравати епізод до кінця, уникати філологічних боргів — важлива і рідкісна навичка.
У цій сфері програмісти народили ще одне корисне і споріднене поняття — «чистий код». Але про це іншим разом.
У програмуванні є поняття «технічний борг». Це інженерне рішення, яке генерує потребу в інженерних рішеннях на пізніших етапах. Простіше кажучи, якщо ми зробимо отак, то потім доведеться до цього повертатися. Психологічний еквівалент технічного боргу — незакритий гештальт.
У футболі це називається «дограти епізод». Якщо м’яч у тебе, ти маєш або забити гол, або віддати пас, або потягнути час, або вибити м’яч в аут — залежно від ігрової ситуації. Тобто тобі в підсумку треба зробити щось дискретне, закінчити епізод «м’яч у мене». І бажано в корисний для команди спосіб, бо якщо ти жуєш гру, тебе посадять на лавку і в дорожчий клуб не перекуплять. Для цього у футболі є поняття ТТД — техніко-тактичні дії. Їх окремо рахують. Різницю між хорошим футболістом і динамівським можна виразити в цифрах.
Щось схоже існує у практичному перекладі. Назвімо це філологічним боргом.
Наприклад, перекладач стикнувся зі складним моментом, лишив у тексті перекладу англійську фразу, а на полях написав «Я ще подумаю про це пізніше». І здав переклад, яко готовий. Дотримався дедлайну. Молодець. Тільки по дорозі він створив філологічний борг і не факт, що його усвідомлює.
Що відбувається далі? Минають дні, минають ночі, минає літо —переклад прийшов до редактора. Редактор бачить проблемний момент і мусить щось у цьому місці зробити — м’яч же у нього. Редактор або сам перекладає заборгований епізод (а це не його парафія), або генерує сигнал «Тут треба доперекласти». Цей сигнал комусь треба відправити, дочекатися відповіді, врахувати в тексті...
Філологічні борги наповнюють редакцію гемороєм. Це в перекладача книжка одна, мов шкільне кохання, а в редакції їх багато. Починається те, що Подерв’янський влучно назвав «діяльність пиздувата». Замість насолоджуватися літом, мохітом і літературною красою редакція закопується в рутину і починає збирати філологічні борги.
Як зрозуміти, що редакційну роботу поставлено правильно і всі знають своє діло? Треба подивитися на кількість повідомлень між учасниками естафети. Що професійніший процес, то менше повідомлень він генерує. Досконалий процес відбувається в тиші.
Мораль у тому, що вміння догравати епізод до кінця, уникати філологічних боргів — важлива і рідкісна навичка.
У цій сфері програмісти народили ще одне корисне і споріднене поняття — «чистий код». Але про це іншим разом.
Будьте, як діти
Спостереження за дитячою мовою — невичерпне джерело задоволення і проявів життя.
Донька на днях видала цікаве поєднання імперативу, минулого і майбутнього часу:
— А давай нам так сподобалося, що ми завтра на пляж теж прийдемо.
#від2до5
Спостереження за дитячою мовою — невичерпне джерело задоволення і проявів життя.
Донька на днях видала цікаве поєднання імперативу, минулого і майбутнього часу:
— А давай нам так сподобалося, що ми завтра на пляж теж прийдемо.
#від2до5
Сьогодні кілька ракет прилетіли у Вінницю — майже у самий центр, на перехрестя між найбільшим концертним залом, будинком побуту, пологовим будинком, трамваєм і тролейбусом. За двісті метрів звідти студмістечко педінституту. Там завжди багато людей. Двадцятеро загинули, троє дітей.
Цілилися у «временный пункт размещения нациков» у Будинку офіцерів, кінець цитати. Ага, ми в курсі — куди влучили, туди й цілилися.
П’ять років я щодня проходив через це перехрестя на істфак, щоб встигнути на другу пару — на першу я не встигав настільки, що на третьому курсі мало не відрахували за пропуски.
Доти війна була не аж так близько. Уперше прилетіло в місце, наповнене спогадами. У будинку побуту «Ювілейний» мені шили костюм на випуснкий вечір у школі. Надворі був 1994 рік — апогей безвременья, український еквівалент цього слова — безчасся — не передає глибини соціальної прірви, в яку летіла тоді країна. Таки є в російській мові неперекладні слова: тоска, мордобой, беспредел.
У Будинку офіцерів, ущент зруйнованому, була студія звукозапису міністерства оборони, куди наша імпровізована рок-група ходила в студентські часи за вау-ефектом. Тоді ця студія була мало не найкрутіша в країні, легенда казала, що її спроектував звукорежисер «Металіки».
Уперше в житті я відчув Вінницю як «тіло». І воно болить. На ньому рана. Я знаю, що рана загоїться. Вінниця і не таке бачила, навіть столицею бувала в часи, які не зрівняються з теперішніми за травмою. Але тут-і-зараз від цього не легше.
Безневинне, повільне, провінційне місто. У Вінниці є якась лагідність, за якою на вихідні в мирні часи приїздили кияни. Це війна, вона така. Її спеціально розмазують по всьому тілу України, щоб ми не могли дихати спокійно. Як кажуть в Одесі, місті-побратимі, не дождëтесь.
Цілилися у «временный пункт размещения нациков» у Будинку офіцерів, кінець цитати. Ага, ми в курсі — куди влучили, туди й цілилися.
П’ять років я щодня проходив через це перехрестя на істфак, щоб встигнути на другу пару — на першу я не встигав настільки, що на третьому курсі мало не відрахували за пропуски.
Доти війна була не аж так близько. Уперше прилетіло в місце, наповнене спогадами. У будинку побуту «Ювілейний» мені шили костюм на випуснкий вечір у школі. Надворі був 1994 рік — апогей безвременья, український еквівалент цього слова — безчасся — не передає глибини соціальної прірви, в яку летіла тоді країна. Таки є в російській мові неперекладні слова: тоска, мордобой, беспредел.
У Будинку офіцерів, ущент зруйнованому, була студія звукозапису міністерства оборони, куди наша імпровізована рок-група ходила в студентські часи за вау-ефектом. Тоді ця студія була мало не найкрутіша в країні, легенда казала, що її спроектував звукорежисер «Металіки».
Уперше в житті я відчув Вінницю як «тіло». І воно болить. На ньому рана. Я знаю, що рана загоїться. Вінниця і не таке бачила, навіть столицею бувала в часи, які не зрівняються з теперішніми за травмою. Але тут-і-зараз від цього не легше.
Безневинне, повільне, провінційне місто. У Вінниці є якась лагідність, за якою на вихідні в мирні часи приїздили кияни. Це війна, вона така. Її спеціально розмазують по всьому тілу України, щоб ми не могли дихати спокійно. Як кажуть в Одесі, місті-побратимі, не дождëтесь.
An Instance of the Fingerpost
Щоб полегшити життя своєму редактору, я дублюю на берегах оригінальне написання неочевидних іншомовних імен (неочевидне ім’я — те, з кириличної форми якого важко виснувати іншомовну).
По-перше, я можу помилятися і неправильно ім’я відчитати.
По-друге, у редактора може бути інша правописна конвенція в анамнезі, а так він бачитиме що до чого, зекономить час. У мене ж оригінал перед очима, а у нього — не факт. Вставити комент копіпастою — роботи на 5 секунд.
По-третє, так усім простіше і наочніше.
Так само на берегах я пояснюю алітерації, алюзії, гру слів, суть жартів і т. ін. матерії. Якщо цитату звірено за джерелом, я пишу «Цитату звірено».
Це робиться для згладжування редакційного процесу. У результаті редактори люблять працювати з моїми перекладами, бо там є розмітка і ліхтарі, як на хорошій дорозі. Менше когнітивних зусиль на одиницю тексту йде.
Мораль: не грузи редактора свого без причини.
#пропереклад
Щоб полегшити життя своєму редактору, я дублюю на берегах оригінальне написання неочевидних іншомовних імен (неочевидне ім’я — те, з кириличної форми якого важко виснувати іншомовну).
По-перше, я можу помилятися і неправильно ім’я відчитати.
По-друге, у редактора може бути інша правописна конвенція в анамнезі, а так він бачитиме що до чого, зекономить час. У мене ж оригінал перед очима, а у нього — не факт. Вставити комент копіпастою — роботи на 5 секунд.
По-третє, так усім простіше і наочніше.
Так само на берегах я пояснюю алітерації, алюзії, гру слів, суть жартів і т. ін. матерії. Якщо цитату звірено за джерелом, я пишу «Цитату звірено».
Це робиться для згладжування редакційного процесу. У результаті редактори люблять працювати з моїми перекладами, бо там є розмітка і ліхтарі, як на хорошій дорозі. Менше когнітивних зусиль на одиницю тексту йде.
Мораль: не грузи редактора свого без причини.
#пропереклад
Зайвий займенник
Безпомильна ознака сучукрперекладу — переклад усіх присвійних займенників — свій, його, їхній і т. д. Перекладач бачить присвійні займенники — і сумлінно перекладає їх з місця на місце.
А штука в тому, що в англійській мові вони відіграють граматичну роль, тобто потрібні з граматичних, а не смислових міркувань. А в українській — ні, вона влаштована інакше. Іноді, звісно, присвійний займенник не завадить з міркувань стилістики або ритму, строгого правила тут немає, але в більшості випадків без нього можна спокійно обійтися — текст тільки виграє.
Переконатися в цьому просто. Присвійний займенник в українській мові потрібен, коли на нього припадає сигнал. Це перевіряється питанням «А не?..».
Він відпочивав на морі зі своєю дружиною і дітьми (а не з чужою?)
Він записав у своєму щоденнику (а не в чужому?)
Монарх привітав союзні війська з їхніми успіхами (а не з чужими?)
Рузвельт змінив свою риторику (а не чужу?)
Він користувався повагою своїх колег (а не чужих?)
Вона втратила своє здоров'я (точно своє?)
і т. д. без кінця в будь-якому сучукрперекладі. Усі приклади реальні.
#пропереклад
#dont_do_it
Безпомильна ознака сучукрперекладу — переклад усіх присвійних займенників — свій, його, їхній і т. д. Перекладач бачить присвійні займенники — і сумлінно перекладає їх з місця на місце.
А штука в тому, що в англійській мові вони відіграють граматичну роль, тобто потрібні з граматичних, а не смислових міркувань. А в українській — ні, вона влаштована інакше. Іноді, звісно, присвійний займенник не завадить з міркувань стилістики або ритму, строгого правила тут немає, але в більшості випадків без нього можна спокійно обійтися — текст тільки виграє.
Переконатися в цьому просто. Присвійний займенник в українській мові потрібен, коли на нього припадає сигнал. Це перевіряється питанням «А не?..».
Він відпочивав на морі зі своєю дружиною і дітьми (а не з чужою?)
Він записав у своєму щоденнику (а не в чужому?)
Монарх привітав союзні війська з їхніми успіхами (а не з чужими?)
Рузвельт змінив свою риторику (а не чужу?)
Він користувався повагою своїх колег (а не чужих?)
Вона втратила своє здоров'я (точно своє?)
і т. д. без кінця в будь-якому сучукрперекладі. Усі приклади реальні.
#пропереклад
#dont_do_it
Атімна бімба
Дорогі редактори, я вам відкрию страшну таємницю. Записуйте: в українській мові є суфікс -овк-. І завжди був.
Тому не треба міняти «страховку» на «страхівку». Читачу і без вас страшно. Каналізуйте енергію в мирне русло.
І як ви слово «підготовка» терпите?
#dont_do_it
Дорогі редактори, я вам відкрию страшну таємницю. Записуйте: в українській мові є суфікс -овк-. І завжди був.
Тому не треба міняти «страховку» на «страхівку». Читачу і без вас страшно. Каналізуйте енергію в мирне русло.
І як ви слово «підготовка» терпите?
#dont_do_it
Алхімічний склад
Журналісти і студенти дуже люблять прості, ефектні висновки, бо часу розбиратися в нюансах немає — в одних фуршет, у других побачення з симпатичною однокурсницею. Моя відповідь на питання, що і наскільки важливе в перекладі, приблизно така:
50 % — володіння мовою, на яку перекладаєш. Від того, наскільки ти знаєш українську, залежить більше, ніж від того, наскільки ти знаєш англійську. Уявлення, що всі українці від народження «знають» рідну мову, оманливе. Надто багатьом перекладачам притаманний синдром собаки — вони все розуміють, але сказати не можуть.
30 % — володіння мовою, з якої перекладаєш. Це не значить, що ти мусиш вільно говорити англійською на задану тему, але розуміти смисл прочитаного треба.
20 % — володіння предметною сферою. Якщо перекладаєш про географію, то бажано відрізняти Гватемалу від Гваделупи.
Лишаються 11 секретних трав і спецій полковника Сандерса, але на те вони й секретні.
Журналісти і студенти дуже люблять прості, ефектні висновки, бо часу розбиратися в нюансах немає — в одних фуршет, у других побачення з симпатичною однокурсницею. Моя відповідь на питання, що і наскільки важливе в перекладі, приблизно така:
50 % — володіння мовою, на яку перекладаєш. Від того, наскільки ти знаєш українську, залежить більше, ніж від того, наскільки ти знаєш англійську. Уявлення, що всі українці від народження «знають» рідну мову, оманливе. Надто багатьом перекладачам притаманний синдром собаки — вони все розуміють, але сказати не можуть.
30 % — володіння мовою, з якої перекладаєш. Це не значить, що ти мусиш вільно говорити англійською на задану тему, але розуміти смисл прочитаного треба.
20 % — володіння предметною сферою. Якщо перекладаєш про географію, то бажано відрізняти Гватемалу від Гваделупи.
Лишаються 11 секретних трав і спецій полковника Сандерса, але на те вони й секретні.
Миллион, миллион, миллион алых роз
Крім мистецтва ікебани і чайної церемонії, від великого майстра Рікю, який шістнадцяте століття прожив в Японії, нащадкам лишилася глибока і красива історія.
Був у нього сад ірисів, дуже гарний і дуже великий. Проїжджав якось через ту місцевість імператор і, начуваний про божественну красу цього саду, захотів нею помилуватися. Прислав гінців. Рікю відповів: «Окей, тільки мені треба день підготуватися».
Через день приїжджає імператор в сад ірисів ... і бачить одну-єдину квітку. Решту майстер Рікю люб'язно викосив, щоб не заважали.
Крім мистецтва ікебани і чайної церемонії, від великого майстра Рікю, який шістнадцяте століття прожив в Японії, нащадкам лишилася глибока і красива історія.
Був у нього сад ірисів, дуже гарний і дуже великий. Проїжджав якось через ту місцевість імператор і, начуваний про божественну красу цього саду, захотів нею помилуватися. Прислав гінців. Рікю відповів: «Окей, тільки мені треба день підготуватися».
Через день приїжджає імператор в сад ірисів ... і бачить одну-єдину квітку. Решту майстер Рікю люб'язно викосив, щоб не заважали.
Натюрморт. Васильківську тарілку куплено тепер, а скатертину моя пра-пра-бабуся після війни ткала. Молодше покоління вже не вміло і не розуміло навіщо, коли простіше в магазині дістати. «Дістати» і «викинули» — два опорні дієслова радянської торгівлі. Китайське в ті незграбні часи вважалося престижним.
Хто міг подумати, що оте «після війни» стосуватиметься майбутнього, а не минулого...
Хто міг подумати, що оте «після війни» стосуватиметься майбутнього, а не минулого...
Білі супрематисти
У кожному першому перекладі на сучасну соціальну тематику фігурують «білі супрематисти». Казимир Северинович Малевич, основоположник супрематичного руху, напевно, радіє, що його справа живе і процвітає, тільки він трохи інше мав на увазі. Тут перекладачі на одну букву помиляються.
Правильно: супремасисти (supremacists) і супремасизм (supremacism). Це уявлення, що певна група людей вища (supreme) за інших (читай: краща).
А Малевич хотів сказати, що форма і колір мають вищий (читай: фундаментальніший) статус у живописі, ніж сюжет чи композиція.
Мнемонічного правила, як відрізняти супрематистів від супремасистів, дорога редакція не придумала, так що просто будьте уважні. Біля іменника «супремасисти» часто стоїть прикметник «білі».
У кожному першому перекладі на сучасну соціальну тематику фігурують «білі супрематисти». Казимир Северинович Малевич, основоположник супрематичного руху, напевно, радіє, що його справа живе і процвітає, тільки він трохи інше мав на увазі. Тут перекладачі на одну букву помиляються.
Правильно: супремасисти (supremacists) і супремасизм (supremacism). Це уявлення, що певна група людей вища (supreme) за інших (читай: краща).
А Малевич хотів сказати, що форма і колір мають вищий (читай: фундаментальніший) статус у живописі, ніж сюжет чи композиція.
Мнемонічного правила, як відрізняти супрематистів від супремасистів, дорога редакція не придумала, так що просто будьте уважні. Біля іменника «супремасисти» часто стоїть прикметник «білі».
інтернет
Слово інтернет у 2022 році від Р. Х. пишеться з малої літери, як телефон, телеграф і радіо, незалежно від того, що про це думає правописна комісія. В англійській мові теж, див. 17-те видання Chicago Manual of Style.
Слово інтернет у 2022 році від Р. Х. пишеться з малої літери, як телефон, телеграф і радіо, незалежно від того, що про це думає правописна комісія. В англійській мові теж, див. 17-те видання Chicago Manual of Style.
Піонерський слоган
Здається, ще одне слово пішло в небуття слідом за гастрономом, універсамом, естрадою, гастролями і телепередачею.
Це слово девіз. Лишилися самі слогани, часом гасла.
Можна, звісно, сказати, що є нюанс, і слоган — не девіз.
Стилістична і семіотична різниця між ними справді вчувається. У цих слів різний вектор: девіз — це те, що говоримо ми (фамільний девіз); а слоган — те, що говорять нам (рекламний слоган).
Колись слово девіз мало повсякденний характер — у кожного піонерського загону був свій, його треба було знати напам’ять. Який клас голосніше кричав на смотре пионерской дружины (щось типу урочистої лінійки на свята), той і вигравав.
Уже пізніше, в студентські часи, я побачив, яким ідіотичним вінегретом нам голови заклепували. Піонерська дружина школи була імені Гагаріна. Піонерський загін класу — імені Лялі Ратушної (місцева підпільниця, комсомолка-героїня). А девіз загону — «Ель пéбло унíдо хамáс серá венсíдо» («Когда мы едины, мы непобедимы», школа була російська). Це з якоїсь пісні проти Піночета, яку тамтешні ліваки придумали. Де Вінниця, а де чилійська фронда?
Девіз вибирали на зборах піонерського загону. Голова дружини пропонувала кілька варіантів, а клас голосував. У Леніна це називалося демократичний централізм. Чому наш клас вибрав іспанську кричалку, я вже не пригадаю, напевно, купився на екзотику. Сподіваюся, всю цю культурну антропологію, по-своєму цікаву, наука належним чином описала.
Сказав би тоді хтось учителям, що повиходять вони на пенсію, а у наших дітей нові, не імпортні кричалки будуть: «Батько наш Бандера, Україна — мати».
А слово девіз жаль. Хороше слово.
Здається, ще одне слово пішло в небуття слідом за гастрономом, універсамом, естрадою, гастролями і телепередачею.
Це слово девіз. Лишилися самі слогани, часом гасла.
Можна, звісно, сказати, що є нюанс, і слоган — не девіз.
Стилістична і семіотична різниця між ними справді вчувається. У цих слів різний вектор: девіз — це те, що говоримо ми (фамільний девіз); а слоган — те, що говорять нам (рекламний слоган).
Колись слово девіз мало повсякденний характер — у кожного піонерського загону був свій, його треба було знати напам’ять. Який клас голосніше кричав на смотре пионерской дружины (щось типу урочистої лінійки на свята), той і вигравав.
Уже пізніше, в студентські часи, я побачив, яким ідіотичним вінегретом нам голови заклепували. Піонерська дружина школи була імені Гагаріна. Піонерський загін класу — імені Лялі Ратушної (місцева підпільниця, комсомолка-героїня). А девіз загону — «Ель пéбло унíдо хамáс серá венсíдо» («Когда мы едины, мы непобедимы», школа була російська). Це з якоїсь пісні проти Піночета, яку тамтешні ліваки придумали. Де Вінниця, а де чилійська фронда?
Девіз вибирали на зборах піонерського загону. Голова дружини пропонувала кілька варіантів, а клас голосував. У Леніна це називалося демократичний централізм. Чому наш клас вибрав іспанську кричалку, я вже не пригадаю, напевно, купився на екзотику. Сподіваюся, всю цю культурну антропологію, по-своєму цікаву, наука належним чином описала.
Сказав би тоді хтось учителям, що повиходять вони на пенсію, а у наших дітей нові, не імпортні кричалки будуть: «Батько наш Бандера, Україна — мати».
А слово девіз жаль. Хороше слово.