Що я читаю
#книгопанорама
Iaіn Pierce. The Dream of Scipio
Немає у світі книжок переконливішого свідчення любові, ніж перечитати. «Сон Сципіона» я перечитав утретє — і магія з роками не вивітрилася. Це тонкий, щемний, розумний і дуже людяний роман про вразливість культури і кохання на фоні неприязної епохи.
Єн Пірс — автор безлічі арт-детективів, де сюжет обертається довкола творів мистецтва, і двох непересічних романів: «Сон Сципіона» і «Перст вказівний» (An Instance of the Fingerpost). Арт-детективи, на мій смак, прохідні — прочитав і забув, а «Сон» і, особливо, «Перст» грають в одній лізі з «Іменем рози». В Україні цього автора, на жаль, не знають і не видавали.
Дія «Сну» відбувається у Провансі у трьох епохах: останні роки Римської імперії, Авіньйонське сидіння пап і режим Віші. Герої у кожному періоді мають справу з доробком маловідомого філософа: в пізній античності відомо три його трактати, у середньовіччі — два, а герой у ХХ столітті, професійний історик, знає тільки один.
І контрапунктом до цього йдуть історичні пригоди: щоб розв’язати сюжетну колізію, в античності треба вбити одного єврея; у середньовіччі — єврейську громаду Авіньйона, бо чуму, нехристі, розносять; а під час Другої світової — усіх євреїв. Мораль проста: якось так виходить, що нитка, яка пов’язує нас із минулим тоншає, і що тонша ця нитка, то більше людей треба вбити заради народного щастя.
У прози Пірса є приємна, настояна на історії гіркота — він не обманює гепі-ендом, але й крапки, яка забирала б надію, не ставить. Набоков казав, що хороший письменник на останній сторінці відпускає руку читача, і той кілька кроків повинен сам зробити. От Пірс так пише. Поставив би хештег #видайтеукраїнською, але без шансів — це надто хороша література.
#книгопанорама
Iaіn Pierce. The Dream of Scipio
Немає у світі книжок переконливішого свідчення любові, ніж перечитати. «Сон Сципіона» я перечитав утретє — і магія з роками не вивітрилася. Це тонкий, щемний, розумний і дуже людяний роман про вразливість культури і кохання на фоні неприязної епохи.
Єн Пірс — автор безлічі арт-детективів, де сюжет обертається довкола творів мистецтва, і двох непересічних романів: «Сон Сципіона» і «Перст вказівний» (An Instance of the Fingerpost). Арт-детективи, на мій смак, прохідні — прочитав і забув, а «Сон» і, особливо, «Перст» грають в одній лізі з «Іменем рози». В Україні цього автора, на жаль, не знають і не видавали.
Дія «Сну» відбувається у Провансі у трьох епохах: останні роки Римської імперії, Авіньйонське сидіння пап і режим Віші. Герої у кожному періоді мають справу з доробком маловідомого філософа: в пізній античності відомо три його трактати, у середньовіччі — два, а герой у ХХ столітті, професійний історик, знає тільки один.
І контрапунктом до цього йдуть історичні пригоди: щоб розв’язати сюжетну колізію, в античності треба вбити одного єврея; у середньовіччі — єврейську громаду Авіньйона, бо чуму, нехристі, розносять; а під час Другої світової — усіх євреїв. Мораль проста: якось так виходить, що нитка, яка пов’язує нас із минулим тоншає, і що тонша ця нитка, то більше людей треба вбити заради народного щастя.
У прози Пірса є приємна, настояна на історії гіркота — він не обманює гепі-ендом, але й крапки, яка забирала б надію, не ставить. Набоков казав, що хороший письменник на останній сторінці відпускає руку читача, і той кілька кроків повинен сам зробити. От Пірс так пише. Поставив би хештег #видайтеукраїнською, але без шансів — це надто хороша література.
Просте питання
У біографіях Ейнштейна склалася окрема тема «Ейнштейн і діти». Нагадує радянське «Ленін і діти» — добрий дідусь і допитливі малюки. Аксакали згадають анекдот про Ілліча «А мог бы и ножичком полоснуть».
Є багато історій, як сусідські діти приходили до Альберта Германовича, бо математику не подужали, або показували йому дорогу, бо він так думкою залітав, що забував, де живе.
У книжці Мічіо Кайку про Ейнштейна, яка на 90 % складається з переказу книжки Айзексона про Ейнштейна, яку я колись переклав, трапився дотепний епізод.
Сусідський хлопчик іноді проводжав Ейнштейна на роботу і вони балакали про те, що дітей хвилює: чому Сонце світить, чому небо синє, чому люди не літають, як птахи. Ввечері мама поцікавилася, про що вони говорили.
— Я спитав у Ейнштейна, чи ходив він сьогодні в туалет.
Жінка випала в осад і, зустрівши сусіда, перепросила за невихованого сина. На що Ейнштейн відповів:
— Пусте, не треба вибачатися. Приємно, коли тобі ставлять питання, на яке ти здатен відповісти.
У біографіях Ейнштейна склалася окрема тема «Ейнштейн і діти». Нагадує радянське «Ленін і діти» — добрий дідусь і допитливі малюки. Аксакали згадають анекдот про Ілліча «А мог бы и ножичком полоснуть».
Є багато історій, як сусідські діти приходили до Альберта Германовича, бо математику не подужали, або показували йому дорогу, бо він так думкою залітав, що забував, де живе.
У книжці Мічіо Кайку про Ейнштейна, яка на 90 % складається з переказу книжки Айзексона про Ейнштейна, яку я колись переклав, трапився дотепний епізод.
Сусідський хлопчик іноді проводжав Ейнштейна на роботу і вони балакали про те, що дітей хвилює: чому Сонце світить, чому небо синє, чому люди не літають, як птахи. Ввечері мама поцікавилася, про що вони говорили.
— Я спитав у Ейнштейна, чи ходив він сьогодні в туалет.
Жінка випала в осад і, зустрівши сусіда, перепросила за невихованого сина. На що Ейнштейн відповів:
— Пусте, не треба вибачатися. Приємно, коли тобі ставлять питання, на яке ти здатен відповісти.
ЩО Я ЧИТАЮ (І НАВІЩО)
Зі старої інкарнації Прим. пер.
Майкл Голд. Іст-Сайдські новелі
Пер. з англ. М. Йогансена, П. Петрова, В. Мисика (Х.: ДВУ, 1930)
В пору навчання художники сидять по музеях і перемальовують роботи старих майстрів — вбивають ремесло в пальці. Немає кращого способу чогось навчитися, ніж повторити своїми руками. Так само й перекладачеві буває корисно пороздивлятися кракелюри на трудах великих попередників.
Історія світової літератури безнадійно забула американського письменника Майкла Голда. Та й українською його переклали тільки тому, що чоловік записався в комуністи. Великих чеснот в його оповіданнях ніхто тепер не побачить — наївні замальовки з життя міської бідноти, прокльони в бік капіталізму, американська мрія уб’є тебе, синку, і всяке таке.
Єдиний смисл читати Голда зараз — це переклад. Припускаю, що для свого часу — надворі 1930 рік — він був цілком собі звичайним, бо й книжка прохідна, але мастерство, як в анекдоті, не пропьеш: Йогансен, Петров (не плутати з Домонтовичем) і Мисик своє діло добре знали.
В японській естетиці є поняття «сабі» — це краса, яку оприявнює час (її, наприклад, випромінюють дорогі вінтажні автомобілі). Отак і з перекладом оповідань Голда — час показує його красу. Сучасна українська мова помітно відрізняється від мови 1920-х років, і ця різниця створює ефект остранения (Йогансен називав його «поновленням»). Як не парадоксально це прозвучить, книжки 1920-х років — джерело свіжості. Протріть слова від патини — і вони заблищать.
Сам текст Голда — нічого особливого. Це побутові сценки з життя штетла, який переїхав з крижополя у Нью-Йорк і назвався Іст-Сайдом, але залишився штетлом, бо раніше людям межа осілості злетіти заважала, а тепер капіталізм — зробив усіх «безнадійними невільниками заробітної плати».
А от переклад дуже кльовий — аж п’ять сторінок виписок зробив. Пригощайтеся вишеньками:
спалахнула червінь
(= перше сонце встало)
людей легко усвоїти їжею
(= голодний собі не господар)
пустив його в злидні
(= розорив, рос. пустил по миру)
тюрмар
(= охоронець у тюрмі)
цукралики
(= карамельки; enjoy responsibly — кілька «рецензентів» мені «ломиголовку» у спогадах Фейнмана не пробачили)
сюрчання швацьких машин
(прекрасний приклад ономатопеї, по-простому, звуконаслідування)
староденна єврейська мова
(розкішний прикметник — колись нею говорили, а тепер ні)
напав на добру справу
(знайшов вигідний бізнес)
Завжди цікаво спостерігати, як українська мова обходиться без звичних для нас слів:
професійний стрілець
(= кілер)
безболна палиця
(= бейсбольна битка)
пристрої для розваги
(= атракціони)
старцювати
(= бомжувати)
спекулянт по маєтках
(= ріелтор)
Зацініть, яке хороше слово для «штрейкбрехера» — страйколом
І наостанок моє улюблене:
єврейчуки
(юрба галасливих єврейських дітей на вулиці; який зворушливий Jewish-Ukrainian encounter відбувається в цьому слові)
#книгопанорама #пропереклад
Зі старої інкарнації Прим. пер.
Майкл Голд. Іст-Сайдські новелі
Пер. з англ. М. Йогансена, П. Петрова, В. Мисика (Х.: ДВУ, 1930)
В пору навчання художники сидять по музеях і перемальовують роботи старих майстрів — вбивають ремесло в пальці. Немає кращого способу чогось навчитися, ніж повторити своїми руками. Так само й перекладачеві буває корисно пороздивлятися кракелюри на трудах великих попередників.
Історія світової літератури безнадійно забула американського письменника Майкла Голда. Та й українською його переклали тільки тому, що чоловік записався в комуністи. Великих чеснот в його оповіданнях ніхто тепер не побачить — наївні замальовки з життя міської бідноти, прокльони в бік капіталізму, американська мрія уб’є тебе, синку, і всяке таке.
Єдиний смисл читати Голда зараз — це переклад. Припускаю, що для свого часу — надворі 1930 рік — він був цілком собі звичайним, бо й книжка прохідна, але мастерство, як в анекдоті, не пропьеш: Йогансен, Петров (не плутати з Домонтовичем) і Мисик своє діло добре знали.
В японській естетиці є поняття «сабі» — це краса, яку оприявнює час (її, наприклад, випромінюють дорогі вінтажні автомобілі). Отак і з перекладом оповідань Голда — час показує його красу. Сучасна українська мова помітно відрізняється від мови 1920-х років, і ця різниця створює ефект остранения (Йогансен називав його «поновленням»). Як не парадоксально це прозвучить, книжки 1920-х років — джерело свіжості. Протріть слова від патини — і вони заблищать.
Сам текст Голда — нічого особливого. Це побутові сценки з життя штетла, який переїхав з крижополя у Нью-Йорк і назвався Іст-Сайдом, але залишився штетлом, бо раніше людям межа осілості злетіти заважала, а тепер капіталізм — зробив усіх «безнадійними невільниками заробітної плати».
А от переклад дуже кльовий — аж п’ять сторінок виписок зробив. Пригощайтеся вишеньками:
спалахнула червінь
(= перше сонце встало)
людей легко усвоїти їжею
(= голодний собі не господар)
пустив його в злидні
(= розорив, рос. пустил по миру)
тюрмар
(= охоронець у тюрмі)
цукралики
(= карамельки; enjoy responsibly — кілька «рецензентів» мені «ломиголовку» у спогадах Фейнмана не пробачили)
сюрчання швацьких машин
(прекрасний приклад ономатопеї, по-простому, звуконаслідування)
староденна єврейська мова
(розкішний прикметник — колись нею говорили, а тепер ні)
напав на добру справу
(знайшов вигідний бізнес)
Завжди цікаво спостерігати, як українська мова обходиться без звичних для нас слів:
професійний стрілець
(= кілер)
безболна палиця
(= бейсбольна битка)
пристрої для розваги
(= атракціони)
старцювати
(= бомжувати)
спекулянт по маєтках
(= ріелтор)
Зацініть, яке хороше слово для «штрейкбрехера» — страйколом
І наостанок моє улюблене:
єврейчуки
(юрба галасливих єврейських дітей на вулиці; який зворушливий Jewish-Ukrainian encounter відбувається в цьому слові)
#книгопанорама #пропереклад