У рекламному копірайтингу є один дешевий прийом - графічно виділити частину слова, побачити в одному слові інше. Особливо не пощастило словам, які закінчуються на ОК: морячОК, бодрячОК і т. д.
Аж ось на Дарниці трапився розкішний приклад явища. Хтось здогадався виділити ПОХ у похвилинній оренді. Якби в цій сфері існувала премія Дарвіна, то це вона )
Аж ось на Дарниці трапився розкішний приклад явища. Хтось здогадався виділити ПОХ у похвилинній оренді. Якби в цій сфері існувала премія Дарвіна, то це вона )
В колекцію ім. Волтера Бенджаміна.
Тоні Моррісон — це а) жінка, б) не так щоб зовсім науці невідома — лавреатка нобеля з літератури.
У перекладацькому ремеслі є кілька імперативів. Якщо у книжці фігурує ім'я, перекладач зобов'язаний бодай приблизно уявляти хто це. Гугля в 99 % випадків буває достатньо. Такі помилки можна провести тільки по графі «розумова лінь».
#сучукрпереклад #помилки
Тоні Моррісон — це а) жінка, б) не так щоб зовсім науці невідома — лавреатка нобеля з літератури.
У перекладацькому ремеслі є кілька імперативів. Якщо у книжці фігурує ім'я, перекладач зобов'язаний бодай приблизно уявляти хто це. Гугля в 99 % випадків буває достатньо. Такі помилки можна провести тільки по графі «розумова лінь».
#сучукрпереклад #помилки
Біля верстата
Купивши твітер, Ілон Маск заявив, що відтепер начальство якусь частину робочого часу має писати код. Мораль у тому, що керівник технологічної фірми — а тепер всі фірми технологічні — повинен хоча б трохи вміти в інформатику.
Така сама деталь була у спогадах засновника «Старбакса». Час від часу начальство ставало за прилавок і продавало каву. Інакше, мовляв, відриваєшся від коріння і тонеш у тумані бухгалтерських абстракцій.
Такий самий принцип — learning by doing — сповідували в Баухаузі. Ти не можеш бути крутим дизайнером чи архітектором, якщо не розумієш матеріалу: дерева, сталі, бетону, скла, тканини. А зрозуміти матеріал можна тільки взявши його в руки і щось з нього зробивши.
Так от, немає кориснішої науки для перекладачів, редакторів і коректорів, ніж провести день поруч з хорошим верстальником. Посидіти за комп’ютером і повносити свої ж правки в індиз. Подивитися, що і як верстальник робить. Тоді одразу розумієш різницю між «текстом» і «книжкою». На словах це зрозуміти важче.
Тут діє той самий пізнавальний принцип, що й у сексі. Ніяка кількість книжок про секс не допоможе зрозуміти, що це таке, допоки не спробуєш )
Купивши твітер, Ілон Маск заявив, що відтепер начальство якусь частину робочого часу має писати код. Мораль у тому, що керівник технологічної фірми — а тепер всі фірми технологічні — повинен хоча б трохи вміти в інформатику.
Така сама деталь була у спогадах засновника «Старбакса». Час від часу начальство ставало за прилавок і продавало каву. Інакше, мовляв, відриваєшся від коріння і тонеш у тумані бухгалтерських абстракцій.
Такий самий принцип — learning by doing — сповідували в Баухаузі. Ти не можеш бути крутим дизайнером чи архітектором, якщо не розумієш матеріалу: дерева, сталі, бетону, скла, тканини. А зрозуміти матеріал можна тільки взявши його в руки і щось з нього зробивши.
Так от, немає кориснішої науки для перекладачів, редакторів і коректорів, ніж провести день поруч з хорошим верстальником. Посидіти за комп’ютером і повносити свої ж правки в індиз. Подивитися, що і як верстальник робить. Тоді одразу розумієш різницю між «текстом» і «книжкою». На словах це зрозуміти важче.
Тут діє той самий пізнавальний принцип, що й у сексі. Ніяка кількість книжок про секс не допоможе зрозуміти, що це таке, допоки не спробуєш )
Музичний слух
— Вы не попадаете в ноты!
— Так я и не целюсь.
Не можна просто так узяти і поєднати будь-які ноти в будь-яку послідовність. Там є правила. І порушення правил чутно.
Так само у мові є правила поєднання слів у словосполучення. Вони не такі строгі, як у музиці, але вони є. Це називається ідіоматика.
Читаю в перекладі: «...один з найкращих світових гітаристів...» (one of the greatest guitarists ever).
Смисл фрази зрозумілий — герой дуже добре грає на гітарі. Питання: чи можливе в українській мові словосполучення «світовий гітарист» у значенні «один з найкращих у світі»? І як це перевірити?
Не те, щоб тут була якась велика помилка, але ця нота вже на межі можливого, без неї в акорді буде краще. Найпростіший метод перевірки ідіоматики — екстраполяція. Треба придумати аналогічну фразу за формулою «світовий + заняття»: світовий футболіст, світовий музикант, світовий режисер, світовий актор. Моє вухо каже: «Щось тут не так, в акорді є легенький дисонанс».
Підійдімо з іншого боку. Придумаймо словосполучення «світовий + іменник», яке здаватиметься нам ідіоматичним. Ну, наприклад: світовий рекорд, світова прем’єра, світовий рівень, світова преса, світове дерево ігдрасіл.
З одним іменником слово «світовий» вступає в хімічну реакцію, а з іншим — не дуже. Строгих правил тут немає, але є загальний патерн. Ідіоматичну різницю між «світовим гітаристом» і «світовим рекордом» я проводжу по графі «слух». Його можна розвинути, займаючись перекладацьким сольфеджіо: читати, писати і перекладати.
#пропереклад
— Вы не попадаете в ноты!
— Так я и не целюсь.
Не можна просто так узяти і поєднати будь-які ноти в будь-яку послідовність. Там є правила. І порушення правил чутно.
Так само у мові є правила поєднання слів у словосполучення. Вони не такі строгі, як у музиці, але вони є. Це називається ідіоматика.
Читаю в перекладі: «...один з найкращих світових гітаристів...» (one of the greatest guitarists ever).
Смисл фрази зрозумілий — герой дуже добре грає на гітарі. Питання: чи можливе в українській мові словосполучення «світовий гітарист» у значенні «один з найкращих у світі»? І як це перевірити?
Не те, щоб тут була якась велика помилка, але ця нота вже на межі можливого, без неї в акорді буде краще. Найпростіший метод перевірки ідіоматики — екстраполяція. Треба придумати аналогічну фразу за формулою «світовий + заняття»: світовий футболіст, світовий музикант, світовий режисер, світовий актор. Моє вухо каже: «Щось тут не так, в акорді є легенький дисонанс».
Підійдімо з іншого боку. Придумаймо словосполучення «світовий + іменник», яке здаватиметься нам ідіоматичним. Ну, наприклад: світовий рекорд, світова прем’єра, світовий рівень, світова преса, світове дерево ігдрасіл.
З одним іменником слово «світовий» вступає в хімічну реакцію, а з іншим — не дуже. Строгих правил тут немає, але є загальний патерн. Ідіоматичну різницю між «світовим гітаристом» і «світовим рекордом» я проводжу по графі «слух». Його можна розвинути, займаючись перекладацьким сольфеджіо: читати, писати і перекладати.
#пропереклад
Обернена пропорція
Весь мій видавничий досвід говорить: що більше мов зазначено в CV перекладача, то з меншою імовірністю це хороший перекладач. Особливо, якщо мови з різних сімей: скажімо, угорська і англійська. Особливо, якщо перекладач — вчорашній випускник або випускниця.
Може здаватися, що розмір має значення і більше — це краще. Але ні. Грамотна людина не лінується припасувати своє СV під конкретний епізод життя і не кладе в пасьянс зайвих карт.
Окрему оскому викликають СV, «задизайнені» по шаблону на рекрутингових сайтах. Зразки правильних СV водяться на сайтах західних університетів — не на роботі.юа
Весь мій видавничий досвід говорить: що більше мов зазначено в CV перекладача, то з меншою імовірністю це хороший перекладач. Особливо, якщо мови з різних сімей: скажімо, угорська і англійська. Особливо, якщо перекладач — вчорашній випускник або випускниця.
Може здаватися, що розмір має значення і більше — це краще. Але ні. Грамотна людина не лінується припасувати своє СV під конкретний епізод життя і не кладе в пасьянс зайвих карт.
Окрему оскому викликають СV, «задизайнені» по шаблону на рекрутингових сайтах. Зразки правильних СV водяться на сайтах західних університетів — не на роботі.юа
Грамотні перекладачі скасовували Росію до того, як це стало мейнстрімом.
От пише англієць про алкоголь.
І слово водка у нього походить from the Russian word voda.
І перша згадка про водку походить from ninth-century Russia.
І гнати цю водку почали in the fifteenth century Russian monasteries.
Треба розуміти, що в усіх цих випадках слово Russia і Russian не мають жодного стосунку до «російського» в тому смислі, який ми вкладаємо в це слово зараз.
Автор так пише тому, що його семіотичний дискурс не розрізняє деталей, вони йому не потрібні. І в підсумку російське отримує символічну владу, як учив нас бачити Мішель Фуко.
Слово вода таке ж російське, як і польське, болгарське, словенське, словацьке і нижньо-лужицьке.
Ніякої Росії — ні простої, ні Київської — в ІХ столітті не існувало. Вона з'явиться при Петрі І.
Так само не було «російських» монастирів у ХV столітті — були руські.
Мораль проста: коли західний автор пише Russian, треба спочатку переконатися, що воно російське, а потім перекладати.
От пише англієць про алкоголь.
І слово водка у нього походить from the Russian word voda.
І перша згадка про водку походить from ninth-century Russia.
І гнати цю водку почали in the fifteenth century Russian monasteries.
Треба розуміти, що в усіх цих випадках слово Russia і Russian не мають жодного стосунку до «російського» в тому смислі, який ми вкладаємо в це слово зараз.
Автор так пише тому, що його семіотичний дискурс не розрізняє деталей, вони йому не потрібні. І в підсумку російське отримує символічну владу, як учив нас бачити Мішель Фуко.
Слово вода таке ж російське, як і польське, болгарське, словенське, словацьке і нижньо-лужицьке.
Ніякої Росії — ні простої, ні Київської — в ІХ столітті не існувало. Вона з'явиться при Петрі І.
Так само не було «російських» монастирів у ХV столітті — були руські.
Мораль проста: коли західний автор пише Russian, треба спочатку переконатися, що воно російське, а потім перекладати.
Королівське хоббі
Колекція архітектурних каменів (так це називається) Карла ІІІ.
Він у нас великий фанат архітектури, особливо у традиційних формах. Містечко під назвою Паундбері на приватній землі будує, щоб дати людству зразок. Навіть статті в журнали проти модернізму, бувало, писав.
Десь там його молодший син обіцяє спогади скоро опублікувати.
Колекція архітектурних каменів (так це називається) Карла ІІІ.
Він у нас великий фанат архітектури, особливо у традиційних формах. Містечко під назвою Паундбері на приватній землі будує, щоб дати людству зразок. Навіть статті в журнали проти модернізму, бувало, писав.
Десь там його молодший син обіцяє спогади скоро опублікувати.
Arts and Crafts
Хто не любить пороздивлятися, як люди живуть? Допоки ви не сходили в музей-квартиру Бажана на Терещенківській, 5, ваші уявлення про життя українського радянського поета дуже неповні.
Дачний кабінет Константіна Сімонова, редактора «Нового мира», найвпливовішого радянського журналу і автора легендарного фронтового вірша «Жди меня, и я вернусь».
Його четверта дружина працювала у Всесоюзному науково-дослідному інституті технічної естетики (ВНИИТЭ). Так у ті часи називався промдизайн.
via
Хто не любить пороздивлятися, як люди живуть? Допоки ви не сходили в музей-квартиру Бажана на Терещенківській, 5, ваші уявлення про життя українського радянського поета дуже неповні.
Дачний кабінет Константіна Сімонова, редактора «Нового мира», найвпливовішого радянського журналу і автора легендарного фронтового вірша «Жди меня, и я вернусь».
Його четверта дружина працювала у Всесоюзному науково-дослідному інституті технічної естетики (ВНИИТЭ). Так у ті часи називався промдизайн.
via
Лінгвоархеологія
Предмет моїх філологічних зацікавлень — слова і явища, які вже відійшли в минуле. Гастроном (зараз супермаркет), шлягер (зараз хіт), авоська (зараз шоппер) — оце от усе.
Остання знахідка в колекцію — валютний журнал. Так називали західну пресу, куплену за валюту і покладену у спецхран. Щоб ответственные работники могли ознайомитися з гнилими плодами буржуазної культури.
Скажімо, якщо ви працювали в центральному комітеті комсомолу, то журнал «Плейбой» чекав вас у бібліотеці навіть у 1977 році. З валютних журналів архітектори складали уявлення про західну урбаністичну думку, а пропагандисти черпали натхнення для статей про занепад капіталізму. Скоро в північних антиподів те саме буде — «Плейбой» заборонять, бо скверна — от побачите.
Предмет моїх філологічних зацікавлень — слова і явища, які вже відійшли в минуле. Гастроном (зараз супермаркет), шлягер (зараз хіт), авоська (зараз шоппер) — оце от усе.
Остання знахідка в колекцію — валютний журнал. Так називали західну пресу, куплену за валюту і покладену у спецхран. Щоб ответственные работники могли ознайомитися з гнилими плодами буржуазної культури.
Скажімо, якщо ви працювали в центральному комітеті комсомолу, то журнал «Плейбой» чекав вас у бібліотеці навіть у 1977 році. З валютних журналів архітектори складали уявлення про західну урбаністичну думку, а пропагандисти черпали натхнення для статей про занепад капіталізму. Скоро в північних антиподів те саме буде — «Плейбой» заборонять, бо скверна — от побачите.
Тонко
Дорж Бату тихо заздрить
Джордж Сантос, новоизбранный конгрессмен от округа Лонг-Айленд в Нью-Йорке, признался, что во время избирательной кампании врал о том, где он в прошлом работал (якобы на Уолл-стрит), где учился (на самом деле нигде), какая у него есть недвижимость (никакой), и, наконец, он не еврей и его семья не пострадала в Холокосте. Ну и еще всякое по мелочам. Но вот то, что он гей — чистая правда и от этого он не отказывается.
В процессе объяснений Сантос сказал самое смешное, что я слышал за долгое время, но при этом абсолютно непереводимое, уж извините:
“I never claimed to be Jewish,” Santos said. “I said I was ʻJew-ish.ʻ"
via
UPD. Сиджу думаю, як би оце Jew-ish перекласти, якщо не капітулювати перед «неперекладністю». Поки що не придумав, але згадав анекдот, як двоє чоловіків національність з'ясовують:
— Я русский.
— А я еврейский.
Дорж Бату тихо заздрить
Джордж Сантос, новоизбранный конгрессмен от округа Лонг-Айленд в Нью-Йорке, признался, что во время избирательной кампании врал о том, где он в прошлом работал (якобы на Уолл-стрит), где учился (на самом деле нигде), какая у него есть недвижимость (никакой), и, наконец, он не еврей и его семья не пострадала в Холокосте. Ну и еще всякое по мелочам. Но вот то, что он гей — чистая правда и от этого он не отказывается.
В процессе объяснений Сантос сказал самое смешное, что я слышал за долгое время, но при этом абсолютно непереводимое, уж извините:
“I never claimed to be Jewish,” Santos said. “I said I was ʻJew-ish.ʻ"
via
UPD. Сиджу думаю, як би оце Jew-ish перекласти, якщо не капітулювати перед «неперекладністю». Поки що не придумав, але згадав анекдот, як двоє чоловіків національність з'ясовують:
— Я русский.
— А я еврейский.
Глінтвейн
Снігу на новий рік природа не подарувала, але на календарі зима, тож дорога редакція повторить для старих і нових читачів перевірений часом рецепт глінтвейна, позичений у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.
∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції, ми ж не в ресторані, щоб жлобити на порціях)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне. Мій досвід каже, що найкраще — закарпатське каберне «Чізай». Це взагалі найпристойніше з дешевих українських вин. Зовсім дешеве вино все зіпсує, зекономте на чомусь іншому.
∙ спеції: бадьян, душистий перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. 6 спецій — це програма максимум.
∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів, ви ж сушите шкірку на цукати в чай, не викидаєте? апельсини, до речі, треба мити — на них буває захисний віск для транспортування)
∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)
∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).
∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер).
Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю (пластівцями або цілого). Процідити глінтвейн по чашках. Випити під приємну розмову. З’їсти ізюм і мигдаль (мигдаль, настояний у глінтвейні — делікатес). Повторити.
Про кулінарію треба розуміти найголовніше: дао кулінарії — це спостереження. Приготувати → спробувати → зробити висновок → поправити, якщо треба, рецепт під свої смаки → передати наступному поколінню і т. д. по колу.
Снігу на новий рік природа не подарувала, але на календарі зима, тож дорога редакція повторить для старих і нових читачів перевірений часом рецепт глінтвейна, позичений у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.
∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції, ми ж не в ресторані, щоб жлобити на порціях)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне. Мій досвід каже, що найкраще — закарпатське каберне «Чізай». Це взагалі найпристойніше з дешевих українських вин. Зовсім дешеве вино все зіпсує, зекономте на чомусь іншому.
∙ спеції: бадьян, душистий перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. 6 спецій — це програма максимум.
∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів, ви ж сушите шкірку на цукати в чай, не викидаєте? апельсини, до речі, треба мити — на них буває захисний віск для транспортування)
∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)
∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).
∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер).
Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю (пластівцями або цілого). Процідити глінтвейн по чашках. Випити під приємну розмову. З’їсти ізюм і мигдаль (мигдаль, настояний у глінтвейні — делікатес). Повторити.
Про кулінарію треба розуміти найголовніше: дао кулінарії — це спостереження. Приготувати → спробувати → зробити висновок → поправити, якщо треба, рецепт під свої смаки → передати наступному поколінню і т. д. по колу.
2022
Музичні підсумки хард-року
Мої музичні смаки застигли в молодості, як муха в бурштині. Led Zeppelin, Pink Floyd, Queen, Dire Straits, Jethro Tull — оце от усе. Я люблю музику, яку грають руками на музичних інструментах. Коли з перших тактів чути, вмієш ти грати чи ні.
«Богемну рапсодію», найпопулярнішу пісню в новітній історії, записано в аналоговий спосіб — руками. Надворі був 1975 рік. Щоб отримати хор, довелося звести 180 (прописом: сто вісімдесят) вокальних доріжок.
А потім з’явилися усі ці Depeche Mode і зрізали кут: щоб отримати хор достатньо було натиснути кнопку Choir на синтезаторі. Епоха класичного хард-року закінчилася. Metallica і АС/DС ще трохи потримали удар, але це була програна війна. Рок-н-рол виявиявся музикою для одного-двох поколінь, з ними й помре.
Так от, щоб не почуватися надто старим і розширювати кордони внутрішньої монголії, я протягом року пробую слухати все, що до мене в той чи той спосіб доходить. Усе, про що колеги згадують, усе що фігурує в рецензіях «найкращих альбомів» і всяке таке.
Переконливих знахідок не трапилося. Це був рік без музики і без емоційних сил їй співпереживати. Виручав, як завжди виручає, золотий запас класики.
А недавно трапилася підбірка «30 найкращих альбомів 2022 року». Ретельно послухав усе згадане і виписав з рецензій незнайомі слова :)
афробіт
шугейз
нойз
дарк-ембіент
ню-метал
індустріальний метал
неосоул
постхардкор
скрімо
построк
стоунеррок
етеріал-поп
академічний дроун
постпанк
мат-рок
авант-прог
краутрок
сладж-рок
чамбер-поп
дарк-джаз
Усе це за гріхи мої будуть мені в пеклі по колу ставити :)
Музичні підсумки хард-року
Мої музичні смаки застигли в молодості, як муха в бурштині. Led Zeppelin, Pink Floyd, Queen, Dire Straits, Jethro Tull — оце от усе. Я люблю музику, яку грають руками на музичних інструментах. Коли з перших тактів чути, вмієш ти грати чи ні.
«Богемну рапсодію», найпопулярнішу пісню в новітній історії, записано в аналоговий спосіб — руками. Надворі був 1975 рік. Щоб отримати хор, довелося звести 180 (прописом: сто вісімдесят) вокальних доріжок.
А потім з’явилися усі ці Depeche Mode і зрізали кут: щоб отримати хор достатньо було натиснути кнопку Choir на синтезаторі. Епоха класичного хард-року закінчилася. Metallica і АС/DС ще трохи потримали удар, але це була програна війна. Рок-н-рол виявиявся музикою для одного-двох поколінь, з ними й помре.
Так от, щоб не почуватися надто старим і розширювати кордони внутрішньої монголії, я протягом року пробую слухати все, що до мене в той чи той спосіб доходить. Усе, про що колеги згадують, усе що фігурує в рецензіях «найкращих альбомів» і всяке таке.
Переконливих знахідок не трапилося. Це був рік без музики і без емоційних сил їй співпереживати. Виручав, як завжди виручає, золотий запас класики.
А недавно трапилася підбірка «30 найкращих альбомів 2022 року». Ретельно послухав усе згадане і виписав з рецензій незнайомі слова :)
афробіт
шугейз
нойз
дарк-ембіент
ню-метал
індустріальний метал
неосоул
постхардкор
скрімо
построк
стоунеррок
етеріал-поп
академічний дроун
постпанк
мат-рок
авант-прог
краутрок
сладж-рок
чамбер-поп
дарк-джаз
Усе це за гріхи мої будуть мені в пеклі по колу ставити :)
2022
Книжкові підсумки
Рік минув без книжок — читати не було ніяких сил. Сторінка-друга віршів перед сном, сторінка-друга чогось знайомого — от і все. А те, що я в промисловій кількості читаю «по роботі», у рубрику #книгопанорама не зараховується.
За рік прочитано від початку до кінця 8 книжок.
7 живих авторів, 1 покійний.
3 оригінальних, 5 перекладних.
3 перечитано, 5 прочитано вперше.
Найвеселіша книжка
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка (Віхола)
Після неї розумієш, що матюкатися ти не вмієш. Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш..»
Найцікавіша книжка
Нікос Салінгарос. Алгоритмічне проектування для сталого розвитку. 12 лекцій з архітектури
Салінгарос — математик з Техаського університету, учень великого архітектора Крістофера Александера. Книжка дуже хардкорна — про математичні основи людиноцентричного середовища. Якщо ви щось проектуєте, наприклад, житловий квартал, то крок від найменшого елемента конструкції до найбільшого не може бути довільним — там під капотом є математика. І фокус у тому, що ця математика вбудована не в сопромат, а в людське єство. Все це дуже складно, але в правоті автора можна переконатися, просто подивившись на сучасну київську забудову.
Найбільш твереза книжка
Вацлав Сміл. Як насправді влаштований світ (Лабораторія, пер. Олександр Стукало)
Це просто вирок секті ім. Грети Тунберг. Чоловік повністю абстрагується від ідеологічної надбудови і дивиться на те, з чого складається матеріальний світ сучасності: бетон, азот, нафта, сільське господарство — оце от усе. Трохи, на мій смак, перевантажено статистикою, але коли врубаєшся в те, що Сміл пише, то ніби отримуєш щеплення від колективного арестовича. Пригадуєте, Зеленський обіцяв +40 % ВВП за п’ять років? Так от, «плюс ікс відсотків чогось» означає «плюс ігрек відсотків енергоспоживання». Без варіантів. А про будівництво нових електростанцій Зеленський нічого не говорив. Сміла треба прописувати всім, хто займається економічною політикою.
Ось такий худий книжковий рік вийшов. Хочеться понарікати, але гріх. Дякувати ЗСУ, в наступному теж книжки будуть. Може навіть з картинками :).
Книжкові підсумки
Рік минув без книжок — читати не було ніяких сил. Сторінка-друга віршів перед сном, сторінка-друга чогось знайомого — от і все. А те, що я в промисловій кількості читаю «по роботі», у рубрику #книгопанорама не зараховується.
За рік прочитано від початку до кінця 8 книжок.
7 живих авторів, 1 покійний.
3 оригінальних, 5 перекладних.
3 перечитано, 5 прочитано вперше.
Найвеселіша книжка
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка (Віхола)
Після неї розумієш, що матюкатися ти не вмієш. Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш..»
Найцікавіша книжка
Нікос Салінгарос. Алгоритмічне проектування для сталого розвитку. 12 лекцій з архітектури
Салінгарос — математик з Техаського університету, учень великого архітектора Крістофера Александера. Книжка дуже хардкорна — про математичні основи людиноцентричного середовища. Якщо ви щось проектуєте, наприклад, житловий квартал, то крок від найменшого елемента конструкції до найбільшого не може бути довільним — там під капотом є математика. І фокус у тому, що ця математика вбудована не в сопромат, а в людське єство. Все це дуже складно, але в правоті автора можна переконатися, просто подивившись на сучасну київську забудову.
Найбільш твереза книжка
Вацлав Сміл. Як насправді влаштований світ (Лабораторія, пер. Олександр Стукало)
Це просто вирок секті ім. Грети Тунберг. Чоловік повністю абстрагується від ідеологічної надбудови і дивиться на те, з чого складається матеріальний світ сучасності: бетон, азот, нафта, сільське господарство — оце от усе. Трохи, на мій смак, перевантажено статистикою, але коли врубаєшся в те, що Сміл пише, то ніби отримуєш щеплення від колективного арестовича. Пригадуєте, Зеленський обіцяв +40 % ВВП за п’ять років? Так от, «плюс ікс відсотків чогось» означає «плюс ігрек відсотків енергоспоживання». Без варіантів. А про будівництво нових електростанцій Зеленський нічого не говорив. Сміла треба прописувати всім, хто займається економічною політикою.
Ось такий худий книжковий рік вийшов. Хочеться понарікати, але гріх. Дякувати ЗСУ, в наступному теж книжки будуть. Може навіть з картинками :).
Нобель 1972
Щороку в перших числах січня Нобелівський комітет виробляє літературну новину — відкриває архів і розповідає, кого номінували 50 років тому. Тільки тоді твердження «письменника Такого-то номінували на Нобелівську премію» отримує емпіричну основу. Так що про Василя Стуса, Дмитра Павличка чи Сергія Жадана ми ще достеменно не знаємо. Коли вас хтось запевняє, що номінували, то станом на 2023 рік — це зиченнєве мислення, wishful thinking.
Так от, тепер ми знаємо, кого номінували у 1972-му: Арагон, Оден, Бунюель, Сол Белоу, Еліас Канетті, Ромен Гарі, Гюнтер Грас, Альберто Моравіа і навіть Шрі Чін Мой (колись він був суперпопулярний, судячи з реклами просвітлення в київському метро). Всього рівно 100 імен.
Дали Генріху Бьолю.
Щороку в перших числах січня Нобелівський комітет виробляє літературну новину — відкриває архів і розповідає, кого номінували 50 років тому. Тільки тоді твердження «письменника Такого-то номінували на Нобелівську премію» отримує емпіричну основу. Так що про Василя Стуса, Дмитра Павличка чи Сергія Жадана ми ще достеменно не знаємо. Коли вас хтось запевняє, що номінували, то станом на 2023 рік — це зиченнєве мислення, wishful thinking.
Так от, тепер ми знаємо, кого номінували у 1972-му: Арагон, Оден, Бунюель, Сол Белоу, Еліас Канетті, Ромен Гарі, Гюнтер Грас, Альберто Моравіа і навіть Шрі Чін Мой (колись він був суперпопулярний, судячи з реклами просвітлення в київському метро). Всього рівно 100 імен.
Дали Генріху Бьолю.
Геній подорожує інкогніто
Коли великому Річарду Фейнману дали нобеля за квантову хромодинаміку, він зненацька став дуже популярний. Пуста увага так його дратувала, що він придумав гастролювати по університетах інкогніто.
Просив студентів-організаторів вказувати на оголошеннях максимально нудну тему і якесь невідоме науці ім’я, щоб приходили тільки ті, кому справді цікаво. «Професор Сміт з університету Північної Дакоти прочитає лекцію про поведінку протонів у слабкому магнітному полі. П’ятниця, 10:00, аудиторія 35».
Потім виходив Фейнман і казав:
— Вибачте, ради бога. Професор Сміт захворів і попросив його замінити...
Коли начальство зрозуміло, що в університет нобелівський лауреат інкогніто приїжджав, студентам-організаторам сильно влетіло, і вони поскаржилися Фейнману. Він відповів:
— Валіть усе на мене, чуваки. У мене нобель, мені все можна.
Коли великому Річарду Фейнману дали нобеля за квантову хромодинаміку, він зненацька став дуже популярний. Пуста увага так його дратувала, що він придумав гастролювати по університетах інкогніто.
Просив студентів-організаторів вказувати на оголошеннях максимально нудну тему і якесь невідоме науці ім’я, щоб приходили тільки ті, кому справді цікаво. «Професор Сміт з університету Північної Дакоти прочитає лекцію про поведінку протонів у слабкому магнітному полі. П’ятниця, 10:00, аудиторія 35».
Потім виходив Фейнман і казав:
— Вибачте, ради бога. Професор Сміт захворів і попросив його замінити...
Коли начальство зрозуміло, що в університет нобелівський лауреат інкогніто приїжджав, студентам-організаторам сильно влетіло, і вони поскаржилися Фейнману. Він відповів:
— Валіть усе на мене, чуваки. У мене нобель, мені все можна.
Мистецтво продавати
Зайшов знічев'я в магазин одягу. Дивлюся: симпатичний кардиган. Підходить продавчиня. Кажу:
— Я би приміряв...
— Давайте я вам допоможу.
— Я завжди носив М, — зітхаю, — але cтарість, знаєте, невблаганна. Тепер, напевно, треба L...
Продавчиня впевнено:
— XL.
— Вас хіба не вчили, що великі розміри треба покупцям підсолоджувати?
— Не переживайте, у нас ще є ХХL.
Зайшов знічев'я в магазин одягу. Дивлюся: симпатичний кардиган. Підходить продавчиня. Кажу:
— Я би приміряв...
— Давайте я вам допоможу.
— Я завжди носив М, — зітхаю, — але cтарість, знаєте, невблаганна. Тепер, напевно, треба L...
Продавчиня впевнено:
— XL.
— Вас хіба не вчили, що великі розміри треба покупцям підсолоджувати?
— Не переживайте, у нас ще є ХХL.
Ваша улюблена рубрика «Помилка дня»
У модній книжці про не менш модний «емоційний інтелект» перекладач красиво заблукав у місті.
Американське іnner city означає не середмістя, а бідні райони. Це поняття відповідає на питання «який?», а не на питання «де?».
Іронія в тому, що в період кризи мегаполісів (див. Детройт) бідними бували центральні райони міста.
Заможний середній клас виїжджав у передмістя, субурбію, з плюшевими газонами і тенісними кортами, а біднота залишалася в іnner city.
Автор прямим текстом про це й пише. Одне діло навчити емоційного інтелекту учнів елітарних шкіл, зовсім інше — учнів безкоштовних шкіл в іnner city, тобто в бідних кварталах, де й без того проблем вистачає.
У розвідку такого перекладача не візьмуть — провалиться.
#сучукрпереклад
У модній книжці про не менш модний «емоційний інтелект» перекладач красиво заблукав у місті.
Американське іnner city означає не середмістя, а бідні райони. Це поняття відповідає на питання «який?», а не на питання «де?».
Іронія в тому, що в період кризи мегаполісів (див. Детройт) бідними бували центральні райони міста.
Заможний середній клас виїжджав у передмістя, субурбію, з плюшевими газонами і тенісними кортами, а біднота залишалася в іnner city.
Автор прямим текстом про це й пише. Одне діло навчити емоційного інтелекту учнів елітарних шкіл, зовсім інше — учнів безкоштовних шкіл в іnner city, тобто в бідних кварталах, де й без того проблем вистачає.
У розвідку такого перекладача не візьмуть — провалиться.
#сучукрпереклад
Я бачив дивний сон
Немов переді мною невідомий науці текст Шекспіра за 1516 рік. Шекспір скаржиться, що в Росії не вміють розкрити драматичний потенціал його творів, бо там ні залізниці, ні електричних ламп немає. Я весь у захваті, що зараз сенсацію опублікую і свої пʼятнадцять хвилин слави отримаю. Одна біда: закон у таких випадках зобовʼязує давати преамбулу «У цій статті міститься русофобія». А русофобії нема — Шекспір просто констатує стан речей. І так мене муляє, що треба прогнутися, якщо хочеш це опублікувати...
Мораль: читайте менше новин )
Немов переді мною невідомий науці текст Шекспіра за 1516 рік. Шекспір скаржиться, що в Росії не вміють розкрити драматичний потенціал його творів, бо там ні залізниці, ні електричних ламп немає. Я весь у захваті, що зараз сенсацію опублікую і свої пʼятнадцять хвилин слави отримаю. Одна біда: закон у таких випадках зобовʼязує давати преамбулу «У цій статті міститься русофобія». А русофобії нема — Шекспір просто констатує стан речей. І так мене муляє, що треба прогнутися, якщо хочеш це опублікувати...
Мораль: читайте менше новин )
Вчасно роздрукуй
Є такий сервіс електронного документообігу «Вчасно» — звільняє від поштового геморою. Прислали документ — підписав цифровим ключем — відправив назад — усі задоволені. Те, що раніше вимагало походу на пошту і наклеювання марок, тепер безкоштовно робиться у кілька кліків.
Так от, знадобилося мені подивитися підписаний у «Вчасно» документ. Заходжу — а його нема. Виявляється, що в безкоштовному тарифі документи доступні тільки певний період, а потім вони ховаються кудись під капот. Хочеш подивитися — переходь у платний тариф.
Це такий спосіб монетизації. Зрозуміти і пробачити можна. Але водночас воно зайвий раз нагадало, що зберігати дані варто на своїй стороні. З цієї ж причини я не веду нотаток у спеціально призначених для цього програмах типу Evernote. Воно-то все зручне і красиве, навіть синхронізуватися між телефоном і компʼютером уміє. Але сьогодні воно є, а завтра нема. У паперових блокнотів, попри всі їхні мінуси, є одна перевага — вони не ламаються.
Мораль у тому, що якщо ви перекладач-фоп чи редактор-фоп, то незайве перестрахуватися: документи після підпису роздрукувати і покласти в папочку — їсти вони не проситимуть.
В олдскульній мудрості «Що менше технології, то краще» все ще є смисл — перехрещуватися у кіберпанк рано.
Є такий сервіс електронного документообігу «Вчасно» — звільняє від поштового геморою. Прислали документ — підписав цифровим ключем — відправив назад — усі задоволені. Те, що раніше вимагало походу на пошту і наклеювання марок, тепер безкоштовно робиться у кілька кліків.
Так от, знадобилося мені подивитися підписаний у «Вчасно» документ. Заходжу — а його нема. Виявляється, що в безкоштовному тарифі документи доступні тільки певний період, а потім вони ховаються кудись під капот. Хочеш подивитися — переходь у платний тариф.
Це такий спосіб монетизації. Зрозуміти і пробачити можна. Але водночас воно зайвий раз нагадало, що зберігати дані варто на своїй стороні. З цієї ж причини я не веду нотаток у спеціально призначених для цього програмах типу Evernote. Воно-то все зручне і красиве, навіть синхронізуватися між телефоном і компʼютером уміє. Але сьогодні воно є, а завтра нема. У паперових блокнотів, попри всі їхні мінуси, є одна перевага — вони не ламаються.
Мораль у тому, що якщо ви перекладач-фоп чи редактор-фоп, то незайве перестрахуватися: документи після підпису роздрукувати і покласти в папочку — їсти вони не проситимуть.
В олдскульній мудрості «Що менше технології, то краще» все ще є смисл — перехрещуватися у кіберпанк рано.