https://www.youtube.com/watch?v=h4uqgBGaV1I&list=RDMM&index=3

Якби вас цікавили музичні смаки дорогої редакції, то ось композиція, яка виражає їх на 100 %. Надворі був 1972 рік — десятиліття найвищого розвитку хард- і блюз-року. Золота епоха Led Zeppelin, Jethro Tull, Pink Floyd, Deep Purple, Queen і Френка Заппи. Вся сучасна музика — Тейлор Свіфт, Білі Айліш і, не побоююся цього слова, Іво ̶М̶о̶н̶т̶а̶н̶ Бобул — це, по-моєму, історія віддалення від гігантів, на плечах яких ми стоїмо.

Сьогодні в рубриці #музичнапауза — Джеф Бек (1944–2023) з блюз-роковою композицією Definitely Maybe. Ми ж холісти — розуміємо, що музика невіддільна від внутрішніх і зовнішніх умов, в яких її слухають? Інджой, наливши собі келих вина, на великій гучності — так, щоб уся веранда була наповнена.

Найважливіша річ у будь-якому ремеслі — це дисципліна.

Не можна просто так взяти і поставити текст там, де хочеться. У тексту є форма і внутрішня структурна логіка. Так само в корінця і обох сторін обкладинки.

Книжка — це продукт декоративно-прикладного мистецтва. Логічний наголос на слові прикладне.

Старі майстри вчили, що якщо товщина корінця дозволяє, то текст треба писати зліва направо — так як люди читають.

Ті, хто пам'ятають слова гастроном, естрада, целофан, вестибюль і пластмаса, зацінять )

Я от недавно слово лейба в перекладі вжив у значенні логотип — у часи, про які в тексті мова, логотипів ще не завезли )

QA · 3

Kateryna Liubonko
Ви могли би порадити підбірку ресурсів (довідники, посібники, форуми..) для коректорів україномовних текстів?

Конкретних джерел, на жаль, не пораджу — не траплялися. Але є, по-моєму, напрямок, в якому варто дивитися, якщо ставити за мету лишитися в цьому невдячному ремеслі — цифрова коректура. Дивовижно багато коректорів ніколи не чули про спелчекер, і вони приречені. Цифрові інструменти потужніші, швидші і дешевші. Єдиний шанс лишитися в професії — озброїтися ними. Загальний принцип: все, що можна зробити в коректурі цифровим способом, має бути зроблене цифровим способом.

Ще корисно, на мою думку, розділяти коректуру і українську мову. Існує коректура як така, незалежна від мови. Вона складається з особливого коректорського ока, уміння зосередитися, уміння організувати себе і т. д. Коректор — це той, хто вміє побачити в тексті помилку. Рідкісна навичка. Там є свої методи вирости в ремеслі, але вони не стосуються мови.

На мене свого часу справила враження спеціальна книжечка Олега Рисса «Что нужно знать о корректуре», виходила у 80-х достатньо великим накладом. Вона має бути в усіх обласних бібліотеках, якщо декомунізатори на макулатуру не викинули.

***
ВолоДя
Плюс де і що робити, щоб стати перекладачем, якщо думаєш що маєш (само)освіту?

Просто написати у видавництво, їм’я їм — легіон. Якщо видавництво притомне і йому потрібні перекладачі, вам пришлють тестове завдання. Одне своє замовлення я так і отримав: написав у видавництво, зробив тестове завдання — і вуаля, став перекладачем. Про це є велика дзенська приказка, позичена капіталістами: Just Do It.

Щоправда треба бути морально готовим, що відповіддю вас не вшанують. Так теж у природі буває. Ну, окей: не відповіли в одному видавництві — пишемо в інше.

Здається, зараз видавництва щодня публікують оголошення «Алло, ми шукаємо таланти». Найпростіший вхід у це середовище — попідписуватися на всіх у соцмережах.

***
Суперзлодій
Як обирається наступна книжка для комерційного перекладу? Ініціює перекладач чи видавництво вивішує якесь замовлення?

І так, і так — у різних перекладачів і в різних видавництв по-різному. У моєму випадку найчастіше книжку замовляють. Іноді пропоную щось сам, але тут шансів на успіх менше, бо я люблю складні книжки, а вони гірше продаються — видавцям мої смаки невигідні. Парадокс у тому, що книжковий ринок зараз на злеті, а видати яке-небудь «Відкрите суспільство і його вороги» Карла Попера важче, ніж 20 років тому.

Мій принцип — «Перекладай тільки те, що сам читав би», тому за фентезі я не візьмуся, а за наукпоп, мемуари, архітектуру, історію — залюбки. Другий принцип — «Не перекладай у стіл». Я вважаю, що це шкодить перекладацькій душі — перекладене має бути опубліковане. (Виняток — «Лоліта». Це єдина книжка, яку я перекладаю гомеопатичними дозами для себе, щоб не забувати за рутиною, якою буває література.)

У всіх по-різному. Я знаю успішні випадки, коли український переклад народжується з випадково побаченого допису в соцмережах. Що більше розмов про книжки, то калорійніший культурний бульйон, в якому ми варимося.

P. S. Аж самому цікаво стало. Відкрив СV і порахував. За 20 років я переклав 46 книжок. З них 43 — на замовлення, 3 — з власної подачі.

Мистецтво дисклеймера

Часи тепер темні — не кожен читач відрізнить персонажа від автора, автора від перекладача, а видавництво від типографії. Тому така примітка-дисклеймер незайва. А то прилетить на рівному місці від прогресивних комсомольців за гомофобію.

Не всі читачі знають, що гомосексуальні стосунки у Великій Британії декриміналізували вчора — у 1967 році. І літературні персонажі, які перебувають в іншому історичному періоді, не можуть висловлюватися по-сучасному.

Я багато разів спостерігав, як автор вживає цитату з історичного джерела, а прилітає перекладачу.

Думка, що ку-клукс-клан не афроамериканців кривдив, а негрів, для багатьох людей складна. Тут потрібен дисклеймер, що це вони таке слово вживали, а не ми їм симпатизуємо.

There must be more to life than this

Як подивитися на робоче місце перекладача, то виникає враження, що це гламурна така робота, видовищна. Не ведіться, діти — це пастка )

Насправді це робота, иссушающая мозг и дающая мало денег, як писав Пантелеймон Куліш.

Але я радий повідомити фанатам, що розкішно ілюстрована біографія Фреді Меркюрі пішла в друк. Над книжкою працював дуже крутий ансамбль, дорогим читачам має сподобатися.

Потім ще пару репетицій покажу — it's a kind of magic.

https://www.youtube.com/watch?v=VNScRm1n8js&list=RDMM&index=10

Мінімалізм існує не тільки в дизайні інтер'єрів. У музиці теж існує. Там навіть є свої класики: Арво Пярт (улюблений композитор дорогої редакції), Майкл Наймен, Філіп Глас.

У рубриці #музичнапауза сьогодні якраз він. Є у Філіпа Гласа т. зв. «амазонський цикл» — спроба подружити звуки тропічної природи зі спадщиною класичної музики. Композиція називається Japura River — інджой. Це дотепний політ ерудованої музичної фантазії. Виконує бразильська інструментальна група Uakti. Якщо саунд здається вам незвичним, то вам не здається — по суті, вони лабають капцями по водопровідних трубах.

Слухати треба всліпу, бо там картинка неприємно смикається. Існує багато аранжувань цієї композиції, але це, на мій смак, найкраще.

НМТ

Система фізичної освіти в СРСР, яка заднім числом здається першокласною, у великого фізика Ландау проходила по розряду «патології». Він мріяв написати наскрізний комплект підручників — від шкільних до університетських, але не встиг. Встиг тільки 7 томів «Курсу теоретичної фізики» у співавторстві з Євгенієм Ліфшицем (5300 сторінок і переклади у всіх країнах світу, яким ще потрібна фізика). Сам Ландау ніколи нічого не писав і надиктовував. (Недобромисники жартували, що в «Курсі» немає жодного слова Ландау і жодної думки Ліфшиця. А Ландау казав, що Ліфшиць — великий письменник, бо не вміє написати те, чого не розуміє. В кожному разі академік Ліфшиць довів справу до кінця і написав ще три томи уже після трагічної смерті Ландау.)

Так от в кінці 1930-х років ще в Харкові Ландау розробив окремий екзамен — т. зв. «теоретичний мінімум». Дві частини прикладної математики і сім частин фізики. Хочеш в аспірантуру до Ландау? Без проблем — здай теормінімум. Вхідних бар’єрів не існувало: прийти і складати міг будь-хто, незалежно від віку, освіти, статі і релігійних переконань. Тільки от планка стояла так високо, що за 27 років існування теормінімуму його склали всього 43 людини.

Екзамен у Ландау став легендарним. Медалі «За взяття теормінімуму» не давали і в заліковку не записували, але він вважався пропуском у вищу лігу — тебе починали сприймати всерйоз. Ландау вважав, що при хорошій інститутській освіті на підготовку до теормінімуму людині треба місяці три. Інакше не менше року, якщо нічим більше не займатися. Кількість спроб не обмежувалася. Кандидату видавали список літератури — оригінальні статті німецькою і англійською мовою — і... порятунок потопельників діло рук самих потопельників.

Мало хто витримував. А ще й Ландау, як шаолінські вчителі, з новачками не церемонився. (На табличці свого харківського кабінету — «Професор Л. Д. Ландау» — він дописав «Обережно, кусається»). Один колега після смерті Ландау влучно завважив, що тільки тепер зрозуміло, скільки «асенізаторської роботи» зробив Ландау в науці.

Секрет теормінімуму Ландау був дуже простий: його складали не тому, що мусили, а тому що хотіли. За 27 років існування цього неформального екзамену (1934–1961) його подужали всього 43 людини. 7 стануть академіками, 16 докторами наук, 1 отримає Нобелівську премію.

Індійський трактат про домашнє господарство: Чимхата-багата

Є в японській естетиці поняття хобо — «майже». Воно вмонтоване в їхнє розуміння краси. Красиве — це не досконале, а майже досконале. Досконале — пригноблює. Десь має лишатися щілинка, через яку дихає життя.

The Republic of Letters

З підказки друга-програміста я знайшов поклади розуму і дотепності — листи Едсгера Дейкстри (1930–2002). Людям з гуманітарною освітою в анамнезі це ім’я нічого не скаже, а у програмістів він проходить по графі деміургів, батьків-засновників. Це нідерландсько-американський математик, співавтор мови програмування АЛГОЛ (аксакали побожно закивають головою), лавреат премії Тюринга — найвищої нагороди в галузі інформатики, еквівалент нобеля — і автор безлічі основоположних речей.

Дейкстра вважав, що обов’язок науковця — листуватися з колегами, бо так виникає культурний бульйон, без якого не квітне думка. І сумлінно виконував цей обов’язок: писав від руки листи, розмножував і розсилав кільканадцятьом кореспондентам. Таких листів відомо під півтори тисячі — вони зібрані на сайті Техаського університету. Всю свою кореспонденцію Дейкстра вів сам, без секретаря.

Як і належить генію, Дейкстра був чоловіком ексцентричним і на практиці втілював дух олдскулу: не користувався комп’ютером у побуті, не тримав телевізора і мобільного телефона, бо все це заважає думати. На лекціях не користувався проектором і писав крейдою на дошці («Одна картинка варта тисячі слів. Одна формула варта тисячі картинок» — його слова). Писав чорнильною ручкою, а на дозвіллі грав Моцарта, як Ейнштейн. І, як Ейнштейн, волів не покликатися на чужі роботи у своїх статтях, бо вважав, що аргумент має спиратися на власні ноги. Коли вийшов фестшрифт, Дейкстра подякував персональним, від руки написаним листом кожному автору — 61 людина. Ось що таке олдскул.

Так от, в одному листі я знайшов концептуальний ключ до мовної компресії. Мовна компресія — це коли найкращі слова в найкращому порядку виражають думку найкоротшим шляхом.

Дейкстра пише, що коли ми починаємо мислити програмування як «виробництво програм», то діло неодмінно закінчиться тим, що ми будемо вимірювати продуктивність — скільки рядків коду написав програміст за місяць. А така постановка питання спонукає писати поганий код (він ужив принизливіший прикметник — insipid code).

My point today is that, if we wish to count lines of code, we should not regard them as "lines produced" but as "lines spent".

Це дуже глибока, по суті, дзенська думка — не щодня трапляється. Вона однаковою мірою стосується перекладачів, тільки замість lines of code треба подумки підставити words.

https://www.youtube.com/watch?v=BJolKsBGmJw&list=RDMM&index=13

Музичних підсумків попереднього року дорога редакція не підбивала, але з легкої руки Саші Кольцової (моя таємна любов) надибала у 2023-му королеву українського фолк-соулу Юлію Донченко. Інджой у рубриці #музичнапауза

Епізод життя

Здається, ще одно слово полегло в нерівній боротьбі з англійською мовою — серія. Немає тепер серій, самі епізоди.

Щасливий випадок (Coup De Chance, 2023)
#кінопанорама

Останній — так він пообіцяв, повіримо — фільм Вуді Алена — це 75-процентний розчин передостаннього. На цьому рецензію можна було би закінчити. Про Вівальді колись влучно пожартували, що він не 500 концертів для скрипки з оркестром написав, а 500 разів концерт. Отак і з Вуді Аленом — якщо ви бачили один його фільм, то бачили всі. Його муза була в найкращій кінематографічній формі 40 років тому і відтоді помітно постаріла, як і муза Скорсезе. А старість, на жаль, частіше приносить паркінсона й альцгеймера, ніж мистецькі шедеври.

Париж, наші дні. Молода жінка замужем за мутним непманом, який методично душить її любов'ю. Якось на вулиці трапляється їй шкільне кохання, і пішло поїхало. Вуді Ален не зміг вирішити, що він знімає — драму чи комедію, тому не вийшло ні сліз, ні сміху.

На цей же самий сюжет у нього вже був фільм — «Матч-пойнт». От ним дорога редакція і радить замінити «Щасливий випадок».

Вердикт: можна пропустити, 5/10

Візьміть три довільні переклади з англійської мови — назви англійських проспектів, проїздів, провулків і т. ін. буде написано по-різному.

Не те щоб це було великою помилкою або дуже потребувало уніфікації — хай підмітаються сто вулиць.

Але на випадок, якщо ви сумніваєтеся, як саме воно пишеться, то існує раціональний едиційний підхід.

Він полягає в тому, що правил має бути якомога менше.

Є смисл всі англійські вулиці, які складаються з власної частини і загальної, писати через дефіс. Власна частина, зрозуміло, з великої, загальна — з малої (загальних частин може бути кілька).

Бейкер-стріт, Ебі-роуд, Пені-лейн, Коламбус-серкл, Таймс-сквер, Логан-плейс і т. д.

Те саме стосується назв будинків, резиденцій, залів, галерей: Баскервіль-хол, Медісон-сквер-гарден, Кентербері-лодж і т. д.

У всіх цих назв однаковий онтологічний статус. Значить не варто множити сутності.

Коли я втомлююся, то дивлюся щось максимально матеріальне: столярне порно, феодальні усобиці кулінарів, дебати мулярів про ковпакові печі...

Що може бути краще, ніж прогулянка по тракторному стану епохи пізнього заліза?

Христопродавчиня

Якось трапилася мені люциферична редакторка. Вона настільки не боялася геєнни огненної, що сміливо міняла зубовний скрегіт на зубний; сотворіння на створення; заповіт на завіт, утім на однак, а однак на проте. Матвій, ясна річ, став Матеєм. (Савл став Павлом, але то він, здається, сам впорався, без редакторки.)

Всі ці пертурбації нагадали класичний анекдот, як викинуло бідного єврея на безлюдний острів кораблетрощею. Прожив він там багато років, цивілізацію з нуля завів, аж нарешті знайшли його. І з’ясувалося, що він дві синагоги на острові збудував. Здивовані рятівники питають навіщо одному єврею дві синагоги?

— В цю я ходжу по суботах.
— А в цю?
— А в цю ні ногою!