Полароїдний знімок епохи

Всі, напевно, бачили, як старіють фотографії, зняті на плівку. Кольори з часом вицвітають і з’являється щемкий присмак ностальгії. Цифрова фотографія дешевша і зручніша, але так не вміє.

Київське видавництво «Лабораторія» анонсувало недавно серію класичних творів у не менш класичних перекладах — Попович, Перепадя, Лісняк, Мисик і т. д. The Best of Show. При старому режимі ці переклади не без пригод виходили у видавництві «Дніпро», але відтоді вже багато води протекло, а в маркетологів на цей випадок готове рішення є: «Тепер у новій упаковці».

Під це богоугодне діло «Лабораторія» зібрала збірну України з книговидання і запросила мене опорним техредом — прокласти стилістичну колію в блоках.

Дві книжки вже пішло у друк: новелістика Томаса Манна і сімейна сага «Будденброки».

Класику тепер видають усі, кому не лінь, в найрізноманітніший спосіб — the good, the bad and the ugly. Так от, шукаючи способу чимось виділитися на довжелезній полиці і зробити читачу цікаво, дорога редакція дала перед авантитулом полароїдний знімок епохи — автентичне повідомлення київського журналу «Глобус», що нобеля за 1929 рік дали Томасу Манну. Звідти ми дізнаємося, що роман у непманські часи називали «Буденбрук», і можемо вдихнути неповторний стиль епохи:

«Тепер Т. Манн, можливо під впливом свойого брата Генріха Манна, теж відомого романіста, дещо змінив свої погляди, ставши активним прихильником поглядів передових верств буржуазії. Буржуазія тепер вшанувала Манна найвищою своєю нагородою — премією Нобеля».

Вы слыхали как поют дрозды?

І я вам відповім, що завжди треба
Персоніфікувати зло, з яким
Боротися ви хочете; канкрєтно
По іменам назвати всіх пройдисвітів,
Аж потім карасіном їх труїти.
Або казали опитниє люді,
Шо сєрной маззю харашо помазать,
Бо я спочатку кулаком їх пиздив,
Та тільки синяки набив на яйцях!

Лесь Подерв'янський, «Блєск і ніщєта підарасів»

Українська народна прикладка

Цей лексичний прийом я підгледів у колеги Вона Гака — генія, який переклав зі старокитайської «Джвандзи».

У дзен-буддизмі є риторична формула, яка англійською звучить don't know mind. Це більш-менш те саме, що в новозавітній традиції називається будьте, як діти — безпосередність сприйняття. Вон Гак переклав don't know mind — незнай-серце і висік з тексту іскру літератури.

Такі дебютні варіанти не щодня в перекладацьких шахах трапляються, тож я взяв його на озброєння.

На ілюстрації — ось як це працює в реальному перекладі. Заразом це приклад своєрідної художньої компенсації, бо в оригіналі фраза побудована на римі Another One Bites the Dust — John was always ‘the other one’.

Просте питання

У біографіях Ейнштейна склалася окрема тема «Ейнштейн і діти». Нагадує радянське «Ленін і діти» — добрий дідусь і допитливі малюки. Аксакали згадають анекдот про Ілліча «А мог бы и ножичком полоснуть».

Є багато історій, як сусідські діти приходили до Альберта Германовича, бо математику не подужали, або показували йому дорогу, бо він так думкою залітав, що забував, де живе.

У книжці Мічіо Кайку про Ейнштейна, яка на 90 % складається з переказу книжки Айзексона про Ейнштейна, яку я колись переклав, трапився дотепний епізод.

Сусідський хлопчик іноді проводжав Ейнштейна на роботу і вони балакали про те, що дітей хвилює: чому Сонце світить, чому небо синє, чому люди не літають, як птахи. Ввечері мама поцікавилася, про що вони говорили.

— Я спитав у Ейнштейна, чи ходив він сьогодні в туалет.

Жінка випала в осад і, зустрівши сусіда, перепросила за невихованого сина. На що Ейнштейн відповів:

— Пусте, не треба вибачатися. Приємно, коли тобі ставлять питання, на яке ти здатен відповісти.

12 стільців

З усіх предметів, напридуманих дизайнерами, найдовше живуть стільці. Може, тому їх не перестають проектувати — існують тисячі моделей, але щороку виходять нові. Естетично й технологічно вдалим стільцем дизайнер вписує себе в історію. У цьому жанрі є своя класика — деякі стільці виробляють десятиліттями і мільйонами штук.

Так от, рано чи пізно перекладачу трапиться «віденський стілець». А все, що фігурує в тексті, перекладач має розуміти.

Ось він. Його придумав у 1859 році австрійський майстер Міхаель Тонет. Фокус полягав у новому методі гнути деревину паром — з віденського стільця почалося індустріальне виробництво меблів з мінімумом ручної праці, а звідти було вже недалеко до «Ікеї».

За словам історика дизайну Деяна Суджича, Тонет зробив зі стільцями те, що «Макдональдс» з їжею — в цьому його велич. А в ученні Крістофера Александера про стільці є нетривіальне спостереження: стільці вдома мають бути не однакові, як ми зазвичай купуємо, а різні, бо різні — люди.

Короткий зміст попередньої серії

Дроздовський отримав в Рильського

Не множ правок без причини

Дивовижно багато редакторів не розуміють різниці між виправленням помилок і множенням правок. Їх розбестив комп’ютер.

Міняючи «приїхав у місто» на «приїхав до міста», ти не помилку виправляєш, а правки множиш. У старі часи такий фокус не проходив, бо множити правки заважала технологія. Друкарські машинки і металевий набір дисциплінували всіх — і авторів, і редакторів. А головред ще й рублем бил (так це тоді називалося) — знімав квартальну премію.

Сорок років тому ті самі редактори в тих самих текстах при тому самому правописі зробили би набагато менше правок, бо вартість цих правок була вищою. Так технологія впливає на філологію. Читайте Карла Маркса — він вичерпно описав це явище.

Не прогулюйте

Зразу видно, що перекладачка уроків у школі не прогулювала ) Ось що буває, якщо не боятися відійти від букви англійського тексту і принести в переклад його саркастичний дух.

В оригіналі тут написано He’s so fucking cold I wonder if he still has a pulse.

Дотепний переклад — легкий і натхненний.

Новини української літератури

Книжка з автографом Василя Симоненка (а їх, автографів, збереглося дуже мало) пішла сьогодні з молотка за 30 301 гривню, 800 доларів.

Поет написав Катю! Ave, юна самогубко, morituri te salutant. Чи відома науці «Катя», не знаю.

Беріть цю цифру на озброєння, якщо викладаєте українську літературу. Зацікавити учнів дорогим буває легше, ніж розумним, добрим і вічним )

https://www.youtube.com/watch?v=h4uqgBGaV1I&list=RDMM&index=3

Якби вас цікавили музичні смаки дорогої редакції, то ось композиція, яка виражає їх на 100 %. Надворі був 1972 рік — десятиліття найвищого розвитку хард- і блюз-року. Золота епоха Led Zeppelin, Jethro Tull, Pink Floyd, Deep Purple, Queen і Френка Заппи. Вся сучасна музика — Тейлор Свіфт, Білі Айліш і, не побоююся цього слова, Іво ̶М̶о̶н̶т̶а̶н̶ Бобул — це, по-моєму, історія віддалення від гігантів, на плечах яких ми стоїмо.

Сьогодні в рубриці #музичнапауза — Джеф Бек (1944–2023) з блюз-роковою композицією Definitely Maybe. Ми ж холісти — розуміємо, що музика невіддільна від внутрішніх і зовнішніх умов, в яких її слухають? Інджой, наливши собі келих вина, на великій гучності — так, щоб уся веранда була наповнена.

Найважливіша річ у будь-якому ремеслі — це дисципліна.

Не можна просто так взяти і поставити текст там, де хочеться. У тексту є форма і внутрішня структурна логіка. Так само в корінця і обох сторін обкладинки.

Книжка — це продукт декоративно-прикладного мистецтва. Логічний наголос на слові прикладне.

Старі майстри вчили, що якщо товщина корінця дозволяє, то текст треба писати зліва направо — так як люди читають.

Ті, хто пам'ятають слова гастроном, естрада, целофан, вестибюль і пластмаса, зацінять )

Я от недавно слово лейба в перекладі вжив у значенні логотип — у часи, про які в тексті мова, логотипів ще не завезли )

QA · 3

Kateryna Liubonko
Ви могли би порадити підбірку ресурсів (довідники, посібники, форуми..) для коректорів україномовних текстів?

Конкретних джерел, на жаль, не пораджу — не траплялися. Але є, по-моєму, напрямок, в якому варто дивитися, якщо ставити за мету лишитися в цьому невдячному ремеслі — цифрова коректура. Дивовижно багато коректорів ніколи не чули про спелчекер, і вони приречені. Цифрові інструменти потужніші, швидші і дешевші. Єдиний шанс лишитися в професії — озброїтися ними. Загальний принцип: все, що можна зробити в коректурі цифровим способом, має бути зроблене цифровим способом.

Ще корисно, на мою думку, розділяти коректуру і українську мову. Існує коректура як така, незалежна від мови. Вона складається з особливого коректорського ока, уміння зосередитися, уміння організувати себе і т. д. Коректор — це той, хто вміє побачити в тексті помилку. Рідкісна навичка. Там є свої методи вирости в ремеслі, але вони не стосуються мови.

На мене свого часу справила враження спеціальна книжечка Олега Рисса «Что нужно знать о корректуре», виходила у 80-х достатньо великим накладом. Вона має бути в усіх обласних бібліотеках, якщо декомунізатори на макулатуру не викинули.

***
ВолоДя
Плюс де і що робити, щоб стати перекладачем, якщо думаєш що маєш (само)освіту?

Просто написати у видавництво, їм’я їм — легіон. Якщо видавництво притомне і йому потрібні перекладачі, вам пришлють тестове завдання. Одне своє замовлення я так і отримав: написав у видавництво, зробив тестове завдання — і вуаля, став перекладачем. Про це є велика дзенська приказка, позичена капіталістами: Just Do It.

Щоправда треба бути морально готовим, що відповіддю вас не вшанують. Так теж у природі буває. Ну, окей: не відповіли в одному видавництві — пишемо в інше.

Здається, зараз видавництва щодня публікують оголошення «Алло, ми шукаємо таланти». Найпростіший вхід у це середовище — попідписуватися на всіх у соцмережах.

***
Суперзлодій
Як обирається наступна книжка для комерційного перекладу? Ініціює перекладач чи видавництво вивішує якесь замовлення?

І так, і так — у різних перекладачів і в різних видавництв по-різному. У моєму випадку найчастіше книжку замовляють. Іноді пропоную щось сам, але тут шансів на успіх менше, бо я люблю складні книжки, а вони гірше продаються — видавцям мої смаки невигідні. Парадокс у тому, що книжковий ринок зараз на злеті, а видати яке-небудь «Відкрите суспільство і його вороги» Карла Попера важче, ніж 20 років тому.

Мій принцип — «Перекладай тільки те, що сам читав би», тому за фентезі я не візьмуся, а за наукпоп, мемуари, архітектуру, історію — залюбки. Другий принцип — «Не перекладай у стіл». Я вважаю, що це шкодить перекладацькій душі — перекладене має бути опубліковане. (Виняток — «Лоліта». Це єдина книжка, яку я перекладаю гомеопатичними дозами для себе, щоб не забувати за рутиною, якою буває література.)

У всіх по-різному. Я знаю успішні випадки, коли український переклад народжується з випадково побаченого допису в соцмережах. Що більше розмов про книжки, то калорійніший культурний бульйон, в якому ми варимося.

P. S. Аж самому цікаво стало. Відкрив СV і порахував. За 20 років я переклав 46 книжок. З них 43 — на замовлення, 3 — з власної подачі.

Мистецтво дисклеймера

Часи тепер темні — не кожен читач відрізнить персонажа від автора, автора від перекладача, а видавництво від типографії. Тому така примітка-дисклеймер незайва. А то прилетить на рівному місці від прогресивних комсомольців за гомофобію.

Не всі читачі знають, що гомосексуальні стосунки у Великій Британії декриміналізували вчора — у 1967 році. І літературні персонажі, які перебувають в іншому історичному періоді, не можуть висловлюватися по-сучасному.

Я багато разів спостерігав, як автор вживає цитату з історичного джерела, а прилітає перекладачу.

Думка, що ку-клукс-клан не афроамериканців кривдив, а негрів, для багатьох людей складна. Тут потрібен дисклеймер, що це вони таке слово вживали, а не ми їм симпатизуємо.

There must be more to life than this

Як подивитися на робоче місце перекладача, то виникає враження, що це гламурна така робота, видовищна. Не ведіться, діти — це пастка )

Насправді це робота, иссушающая мозг и дающая мало денег, як писав Пантелеймон Куліш.

Але я радий повідомити фанатам, що розкішно ілюстрована біографія Фреді Меркюрі пішла в друк. Над книжкою працював дуже крутий ансамбль, дорогим читачам має сподобатися.

Потім ще пару репетицій покажу — it's a kind of magic.

https://www.youtube.com/watch?v=VNScRm1n8js&list=RDMM&index=10

Мінімалізм існує не тільки в дизайні інтер'єрів. У музиці теж існує. Там навіть є свої класики: Арво Пярт (улюблений композитор дорогої редакції), Майкл Наймен, Філіп Глас.

У рубриці #музичнапауза сьогодні якраз він. Є у Філіпа Гласа т. зв. «амазонський цикл» — спроба подружити звуки тропічної природи зі спадщиною класичної музики. Композиція називається Japura River — інджой. Це дотепний політ ерудованої музичної фантазії. Виконує бразильська інструментальна група Uakti. Якщо саунд здається вам незвичним, то вам не здається — по суті, вони лабають капцями по водопровідних трубах.

Слухати треба всліпу, бо там картинка неприємно смикається. Існує багато аранжувань цієї композиції, але це, на мій смак, найкраще.