Смак історії

Учора було 100 років, як помер Ленін — ніхто й не згадав. Сік транзіт глорія мунді. А сьогодні рівно 106 років тому, 22 січня за новим стилем, Центральна Рада зрозуміла, що легітимістського роману з Петроградом не виходить, і проголосила Четвертий універсал:

«Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». А через рік Директорія і Національна Рада ЗУНР проголосять злуку.

106 років минуло, а наче сьогодні написано, тільки прикметники поміняй:

«А тим часом петроградське правительство народніх комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо, красногвардійців-большевиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство».

І капіталізм уже показував ікла:

«За старого ладу торговці та ріжни посередники наживали з бідних пригноблених клясів величезні капитали. Однині Українська Народня Республіка бере в свої руки найважнійші галузі торговлі і весь доход з неї потратить на користь народу. За товарами, які будуть перевозитись з за кордону і вивозитись за кордон, буде доглядати сама Держава наша, щоб не було такої дорожнечи, яку терплять найбіднійші кляси через спекулянтів».

Правду книжка пише: «Буває таке, що про нього говорять: “Дивись, це нове!” Та воно вже було від віків, що були перед нами».

Director’s Cut

Кожен кінофільм — це тільки частина відзнятого, іноді навіть мала частина. А монтажер не менш важлива людина, ніж оператор — недаремно він англійською мовою називається editor.

Отак і з перекладом. У фінальному варіанті лишаються не всі ходи, знайдені перекладачем, бо переклад — це індивідуальний вид спорту, а видання книжки — командний. Є ще редактор і коректор — вони теж перекладу руками торкаються. Хороший редактор — як штурман в автораллі: пілот без нього далеко не заїде.

В останній перекладалці було про розкішно ілюстровану біографію Фреді Меркюрі, яка скоро вийде в моєму перекладі. Підзаголовок американського видання так і каже: Freddie Mercury. An Illustrated Life. У британському виданні тонше: Freddie Mercury. A Kind of Magic.

Так от, є в книжці забавний епізод. Приїхали квіни в Америку на гастролі, і їм влаштували автограф-сесію в магазині грамплатівок у Брукліні. Уявити таке в Лондоні було неможливо — магазин би просто рознесли, однак Лондон і Нью-Йорк — різні галактики, і зірки там різні. Враження на аборигенів квіни справляли скромне. Музиканти через силу відбували номер, а Фреді приникав під столом пляшку шампанського і відсьорбував потихеньку, щоб легше було примиритися з дійсністю.

Автор пише, що квіни на цьому заході lined up behind a trestle table like judges at a garden fête і підписували конверти з новим альбомом.

Переклав, як написано, а потім переглядав макет і знайшов альтернативний хід, цілком у тональності Фреді:

Сівши укупочці там під вітриною…

Показав редакторці, а вона каже:

— Ага, артист розійшовся, коли стадіон розійшовся.

І не дозволила )

QA · 2

Все ніяк не доходили руки повідповідати на питання дорогих читачів. Спробую повернути їм епістолярний борг частинами.

Anna L
Де і як вчитися на перекладача художніх текстів? Чи завжди перекладачам потрібна вища освіта, чи самоосвіти теж може бути достатньо?

Перекладачу потрібна не вища освіта, а найвища ) Де і як її здобувати — питання можливостей і загального курсу, яким по життю пливеш. Серед хороших перекладачів бувають і автодидакти, і люди з університетською освітою. Найочевидніший шлях до перекладу — філфак у хорошому універитеті. Більшість перекладачів звідти. Але це не єдиноможливий шлях, існує безліч інших.

Я, наприклад, закінчив істфак провінційного педінституту у 90-ті роки — надворі було те, що російською називається безвременье. В дипломі написано «учитель історії і правознавства». (Він знадобився один раз — при вступі в аспірантуру. Більше ніхто ніколи про диплом не спитав.) Історична освіта дає фору при перекладі історичних книжок, бо тебе навчили відрізняти легата від прелата. А до перекладацької правди я вже доходив або своїм умом, або читав великих попередників: Чуковського, Рильського, Набокова, Лукаша з Кочуром і т. д. Корпус перекладознавчої літератури дуже великий — вивчати не перевивчати (хоча вона здебільшого нудна, як пейзаж у пустелі).

У книжці про стоїцизм Масімо Пільючі є розділ «Посади мудреця собі на плече», тобто знайди учителя. Переклад — це емпіричне ремесло, як вирізання апендициту. Щоб навчитися перекладати,треба перекладати. На практиці, ніхто ні в кого диплом не питатиме. Значення має як ти перекладаєш, а не що в тебе в дипломі написано.


Лід-9
Чому так мало перекладачів з мов сусідів (румунська, угорська, словацька, тощо)?

Коротка відповідь — немає ринку. Відсотків 90 % всього книжкового перекладу — це англійська мова. Якщо ви спеціалізуєтеся на угорській, то просто буде мало замовлень — ремесло не прогодує. У випадку угорської ще й мова складна — по-моєму, легше вивчити англійську плюс французьку, ніж угорську.

А чому немає ринку зрозуміло: невеличкі країни, не найбагатші, не найпопулярніші. Тут просто ефект масштабу спрацьовує — ці культури випромінюють менше книжок, ніж англомовні гіганти, ще й озброєні Голівудом.


Марія🍉 Абрамова🍉
Чому редактори часто такі недолугі?

Тут у мене є дві відповіді: одна марксистська, друга дарвіністська.

Дарвіністська полягає в тому, що редактори — це окрема гілка еволюції. Вони такі, як є. Плюс в їхньому прайді домінує альфа-самець — Борис Дмитрович Антоненко-Давидович, — що не йде на користь біоценозу. Вихід тут один: обнять, понять, простить.

Марксистська відповідь — редакторам мало платять, тому з редакторського цеху вимиває складність. Їм просто не лишається ресурсів на те, щоб вільно дихати і розвиватися.

Хороший редактор — щастя для перекладача. Знайшли — тримайтеся за нього, любіть і вчасно підливайте вина у келих. Не знайшли — шукайте.

Далі буде...

Полароїдний знімок епохи

Всі, напевно, бачили, як старіють фотографії, зняті на плівку. Кольори з часом вицвітають і з’являється щемкий присмак ностальгії. Цифрова фотографія дешевша і зручніша, але так не вміє.

Київське видавництво «Лабораторія» анонсувало недавно серію класичних творів у не менш класичних перекладах — Попович, Перепадя, Лісняк, Мисик і т. д. The Best of Show. При старому режимі ці переклади не без пригод виходили у видавництві «Дніпро», але відтоді вже багато води протекло, а в маркетологів на цей випадок готове рішення є: «Тепер у новій упаковці».

Під це богоугодне діло «Лабораторія» зібрала збірну України з книговидання і запросила мене опорним техредом — прокласти стилістичну колію в блоках.

Дві книжки вже пішло у друк: новелістика Томаса Манна і сімейна сага «Будденброки».

Класику тепер видають усі, кому не лінь, в найрізноманітніший спосіб — the good, the bad and the ugly. Так от, шукаючи способу чимось виділитися на довжелезній полиці і зробити читачу цікаво, дорога редакція дала перед авантитулом полароїдний знімок епохи — автентичне повідомлення київського журналу «Глобус», що нобеля за 1929 рік дали Томасу Манну. Звідти ми дізнаємося, що роман у непманські часи називали «Буденбрук», і можемо вдихнути неповторний стиль епохи:

«Тепер Т. Манн, можливо під впливом свойого брата Генріха Манна, теж відомого романіста, дещо змінив свої погляди, ставши активним прихильником поглядів передових верств буржуазії. Буржуазія тепер вшанувала Манна найвищою своєю нагородою — премією Нобеля».

Вы слыхали как поют дрозды?

І я вам відповім, що завжди треба
Персоніфікувати зло, з яким
Боротися ви хочете; канкрєтно
По іменам назвати всіх пройдисвітів,
Аж потім карасіном їх труїти.
Або казали опитниє люді,
Шо сєрной маззю харашо помазать,
Бо я спочатку кулаком їх пиздив,
Та тільки синяки набив на яйцях!

Лесь Подерв'янський, «Блєск і ніщєта підарасів»

Українська народна прикладка

Цей лексичний прийом я підгледів у колеги Вона Гака — генія, який переклав зі старокитайської «Джвандзи».

У дзен-буддизмі є риторична формула, яка англійською звучить don't know mind. Це більш-менш те саме, що в новозавітній традиції називається будьте, як діти — безпосередність сприйняття. Вон Гак переклав don't know mind — незнай-серце і висік з тексту іскру літератури.

Такі дебютні варіанти не щодня в перекладацьких шахах трапляються, тож я взяв його на озброєння.

На ілюстрації — ось як це працює в реальному перекладі. Заразом це приклад своєрідної художньої компенсації, бо в оригіналі фраза побудована на римі Another One Bites the Dust — John was always ‘the other one’.

Просте питання

У біографіях Ейнштейна склалася окрема тема «Ейнштейн і діти». Нагадує радянське «Ленін і діти» — добрий дідусь і допитливі малюки. Аксакали згадають анекдот про Ілліча «А мог бы и ножичком полоснуть».

Є багато історій, як сусідські діти приходили до Альберта Германовича, бо математику не подужали, або показували йому дорогу, бо він так думкою залітав, що забував, де живе.

У книжці Мічіо Кайку про Ейнштейна, яка на 90 % складається з переказу книжки Айзексона про Ейнштейна, яку я колись переклав, трапився дотепний епізод.

Сусідський хлопчик іноді проводжав Ейнштейна на роботу і вони балакали про те, що дітей хвилює: чому Сонце світить, чому небо синє, чому люди не літають, як птахи. Ввечері мама поцікавилася, про що вони говорили.

— Я спитав у Ейнштейна, чи ходив він сьогодні в туалет.

Жінка випала в осад і, зустрівши сусіда, перепросила за невихованого сина. На що Ейнштейн відповів:

— Пусте, не треба вибачатися. Приємно, коли тобі ставлять питання, на яке ти здатен відповісти.

12 стільців

З усіх предметів, напридуманих дизайнерами, найдовше живуть стільці. Може, тому їх не перестають проектувати — існують тисячі моделей, але щороку виходять нові. Естетично й технологічно вдалим стільцем дизайнер вписує себе в історію. У цьому жанрі є своя класика — деякі стільці виробляють десятиліттями і мільйонами штук.

Так от, рано чи пізно перекладачу трапиться «віденський стілець». А все, що фігурує в тексті, перекладач має розуміти.

Ось він. Його придумав у 1859 році австрійський майстер Міхаель Тонет. Фокус полягав у новому методі гнути деревину паром — з віденського стільця почалося індустріальне виробництво меблів з мінімумом ручної праці, а звідти було вже недалеко до «Ікеї».

За словам історика дизайну Деяна Суджича, Тонет зробив зі стільцями те, що «Макдональдс» з їжею — в цьому його велич. А в ученні Крістофера Александера про стільці є нетривіальне спостереження: стільці вдома мають бути не однакові, як ми зазвичай купуємо, а різні, бо різні — люди.

Короткий зміст попередньої серії

Дроздовський отримав в Рильського

Не множ правок без причини

Дивовижно багато редакторів не розуміють різниці між виправленням помилок і множенням правок. Їх розбестив комп’ютер.

Міняючи «приїхав у місто» на «приїхав до міста», ти не помилку виправляєш, а правки множиш. У старі часи такий фокус не проходив, бо множити правки заважала технологія. Друкарські машинки і металевий набір дисциплінували всіх — і авторів, і редакторів. А головред ще й рублем бил (так це тоді називалося) — знімав квартальну премію.

Сорок років тому ті самі редактори в тих самих текстах при тому самому правописі зробили би набагато менше правок, бо вартість цих правок була вищою. Так технологія впливає на філологію. Читайте Карла Маркса — він вичерпно описав це явище.

Не прогулюйте

Зразу видно, що перекладачка уроків у школі не прогулювала ) Ось що буває, якщо не боятися відійти від букви англійського тексту і принести в переклад його саркастичний дух.

В оригіналі тут написано He’s so fucking cold I wonder if he still has a pulse.

Дотепний переклад — легкий і натхненний.

Новини української літератури

Книжка з автографом Василя Симоненка (а їх, автографів, збереглося дуже мало) пішла сьогодні з молотка за 30 301 гривню, 800 доларів.

Поет написав Катю! Ave, юна самогубко, morituri te salutant. Чи відома науці «Катя», не знаю.

Беріть цю цифру на озброєння, якщо викладаєте українську літературу. Зацікавити учнів дорогим буває легше, ніж розумним, добрим і вічним )