Продовжуючи тему. Подивіться, скільки харáктерної південної краси в обличчі Мерседес, дружини і музи Маркеса.

Мерседес багато поставила на його талант, і Нобелівська премія з літератури тільки зовнішній прояв того, що вона виграла.

У видавництві «Лабораторія» недавно вийшла книжечка душевних спогадів їхнього молодшого сина Родріго «Прощавайте, Ґабо і Мерседес».

«Якось 1966 року у Мехіко-Сіті батько підійшов до кімнати, у якій мати читала у ліжку, і сповістив, що написав смерть полковника Ауреліано Буендіа.
— Я вбив полковника, — безутішно сказав він.
Мати розуміла, щó це для нього означало, і вони помовчали удвох, дізнавшись цю сумну звістку».

Heartland

Якось запропонував я перекладачці оселити ліричну героїню у внутрішній монголії, де й сам живу. Вона ерудовано відповіла, що треба по краплі вичавлювати з себе Чапаєва і пустоту.

Гм… Віддавати Пєлєвіну внутрішню монголію я не готовий — не він придумав там оселитися, але якийсь резон у словах перекладачки був.

Проблема з внутрішньою монголією не в тому, що її оспівав Пєлєвін, а в тому, що там ти зустрічаєшся з собою, а віденські шамани застерігають, що досвід це малоприємний. З одного боку, у внутрішній монголії немає сусіда з перфоратором, з іншого — ти сам собі перфоратор. Там мало сонця, мало радості і холодно.

Треба переїжджати у внутрішню молдавію — там молоде вино, діти сміються і тіні на веранді танцюють.

Thank God It’s Friday
Частина І

Всі побігли і я побіг. Якби ви хотіли ознайомитися з моїм перекладацьким доробком за зниженими цінами, то ось:

Видавництво «Лабораторія»
Три книжки за ціною двох. Для них я переклав чотири. Вигідніше купувати ті, що в одну ціну — вийде знижка 30 %.

1. Огастін Седжвік. Каваленд. Хто, як і навіщо винайшов наш улюблений напій
Соціально-економічна історія кави на прикладі одного сальвадорського плантатора. Зразок жанру. Рекомендовано як підручник зі сторітелінгу для нинішніх і майбутніх істориків.

2. Принц Гаррі. Запасний
Скандальні мемуари, про які ви не могли не чути. Душевна і хорошо написана книжка про життя в прозорому тераріумі. Я переклав першу частину і в ній сконцентровано мої теперішні погляди на переклад (вони еволюціонують).

3. Крістофер Клері. Маестро Роджер Федерер. Велике життя у великому тенісі
Федерер — мій кумир і джерело естетичного натхнення. Передивитися старі матчі має для мене терапевтичний ефект. Деякі розіграші і рахунки напам’ять знаю. Рекомендовано, крім любителів спорту, перекладачам і редакторам, які цікавляться спортивною ідіоматикою.

4. Френк Вільчек. Основи. 10 ключів до реальності
Невеличка книжечка лавреата Нобелівської премії з фізики про те, як влаштовано реальність на базовому рівні. Вільчек — останній з плеяди фізиків-індивідуалістів, таких більше не роблять, бо зараз фізика — командний вид спорту. В процесі перекладу мені було видіння: через 20 років перекладу і читання наукпопу я зрозумів, що таке електрон. Спойлер: набір чисел.

Thank God It’s Friday
Частина ІІ

Видавництво «Наш формат» знижки пропонує скромніші — 15–20 %, — але й ціни у них скромніші.

1. Насім Талеб. Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті
Мій тур-де-форс — забавна епістемологія западла, яка дала світові метафору «чорного лебедя» — принципово непередбачуваної події з суттєвими наслідками. Талеб пише саркастично й афористично — як я люблю. Іронія в тому, що за переклад, який я вважаю у своєму доробку найкращим, мені найбільше прилітало від обурених читачів :)

2. Насім Талеб. Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті
Продовження «Чорного лебедя» в тій самій стилістиці. Перша частина відповідає на питання «хто винен?», друга — на питання «що робити?». Спойлер: заготувати план Б і розслабитися. «Лебідь» і «Антикрихкість» витримали по чотири перевидання, можна зробити висновок, що читачам зайшло.

3. Річард Фейнман. Та ви жартуєте, містере Фейнман
«Фізика схожа на секс — буває, що отримуєш результат, але займаєшся нею не заради результату». Мій улюблений переклад, шість перевидань. Фейнман — нобелівський лауреат з фізики, мудрець і людина-легенда. Важко не погодитися з ним, що дві найвищі форми пізнання, доступні людині, — це сміх і співчуття. Ця книжка наповнена радістю і дитячою допитливістю, заразом вона виконує в моєму світі роль тесту на «свій—чужий». (Інсайдерська деталь для дорогих читачів: редакторка не дала мені вжити слово абабагаламага у значенні абракадабра, побоялася :) А це було би дуже по-фейнманівськи.)

Х помножити на 9

Гортаю Джозефа Кемпбелла і вкотре переконуюсь, що антична міфологія — це засніжена вершина літератури.

Перша серія
Жив собі чоловік на ім'я Тіресій. Гуляв він якось по лісу, побачив, як дві змії злигаються, встромив між ними ціпка інтересу ради... і перетворився на жінку.

Прожила вона так вісім років, пішла якось у ліс погуляти, побачила, як дві змії злигаються, встромила між ними ціпка інтересу ради... і перетворилася на чоловіка.

Друга серія
Якось Зевс і Гера засперечалися, хто більше задоволення від коїтусу отримує — чоловік чи жінка. Сперечалися-сперечалися — все марно, кожен стоїть на своєму. Тоді Зевс каже: «Спитаймо Тіресія, він точно знає».

Послали за Тіресієм. Тіресій відповідає: «Ясна річ, що жінка. Удев’ятеро більше».

Гері відповідь настільки не сподобалася, що вона Тіресія осліпила. (Зевсу здалося, що якось некомільфо вийшло, і він наділив його даром пророчити.) У цьому місці треба завважити, які цікаві й життєрадісні теми боги обговорюють, коли в культурі немає ідеї першородного гріха.

Третя серія
Ну от, веде далі Кемпбелл, я ж типу фахівець з міфологічних структур, в інтерпретацію вмію, але ніколи не розумів, що так розгнівало Геру. Ну, заходить жінкам секс удев'ятеро краще, ніж чоловікам, у чому проблема?

Аж тут якось підходить після лекції до нього жінка і каже:
— Я можу пояснити.
— Буду вам дуже вдячний.
— Просто Гера більше не могла сказати Зевсу: «Я роблю це для тебе, коханий».

Мистецтво кінцевої шпальти

Більшість техредакторської роботи — проста: у задачі є наперед відоме рішення, бо до тебе її розв’язували п’ятнадцять поколінь типографів, з часів Гутенберга. Тобі не треба вигадувати велосипед — просто крути педалі. Всі книжки засадничо однакові, як смартфони чи автомобілі.

З іншого боку, з наперед заданих елементів тобі треба створити індивідуальність. Багато дизайнерів розв’язують цю задачу через відхід від канону: перевертають колонцифру вертикально, ставлять її в корінець, прикрашають колонтитули візерунками і т. ін. Індивідуальність часом виходить ефектна, схожа на Леді Гагу, але коштом читача. Перевернута колонцифра означає тільки те, що дешевий інструмент її перевернути у дизайнера був, а нагоди подумати, чи справді треба це робити, не було. Колонцифра не хоче бути перевернутою, бо їй треба бути прочитаною, а читати вертикальний текст складніше, ніж горизонтальний. В цьому немає іншого смислу, крім дизайнерського.

Я теж людина, ніщо людське мені не чуже: я теж хочу, щоб мої книжки відрізнялися від чужих. Тільки задачу цю розв’язую у протилежний спосіб: через наближення до канону. Коли прибираєш з макету «я», він дивовижним способом починає відрізнятися на краще. Зроби так, як робили великі майстри минулого, і буде тобі індивідуальність, бо так зараз а) мало хто вміє, б) мало хто робить. Про це казав Сальвадор Далі: «Спочатку навчіться малювати, як Рафаель, а потім малюйте все, що вам заманеться». Іншими словами, дисципліна ремесла звільняє від «я», а далі всі шляхи відкриті.

У спогадах Фейнмана є забавний епізод, як усіх фізиків з Принстона переводять у Лос-Аламос атомну бомбу майструвати. І велять брати квитки від різних станцій на різні дні, бо якщо хтось помітить, що всі принстонські фізики дружно в Аризону перебралися, то зробить висновок, що там щось цікаве відбувається. Ну, раз усі їдуть з різних місць, подумав Фейнман, то ніщо не заважає мені поїхати з Принстона.

Цією логікою я керувався, коли проектував видання вибраних новел Томаса Манна для «Лабораторії». Раз усі видають класику і змагаються в креативності, то просто зроби книжку максимально класичною — зіграй на пропорціях, а не прикрасах. Іронія в тому, що зробити простий, непомітний для читача макет складніше, ніж зробити складний — треба заробити досвід і усвідомлювати обмеження. У перекладі те саме: читаючи хороший переклад, читач навіть не задумається, що це переклад — йому буде легко.

Так от, на кінцевій шпальті я зробив легенький реверанс Альду Мануцію, великому венеційському типографу кінця ХV століття, винахіднику курсиву і покетбуків. На другій ілюстрації його шедевр — «Гіпноеротомахія, або Любовне змагання уві сні, яке показує, що всі справи людські є сон…»

Хвилинка мистецтва. Скіфський лось, який перед війною з Криму на гастролі в Нідерланди поїхав, і ось повернувся в Україну.

Щоразу дивуєшся, як стародавні люди в пластику вміли.

Човникова дипломатія

Пишуть, що на 101-му році життя помер легендарний Генрі Кісінджер, держсекретар США при Ніксоні. Його біографію написав був Волтер Айзексон, але момент проминув і українською мовою ми навряд чи цю книжку побачимо.

Між тим, анамнез у нього дуже цікавий: німецький єврей, втеча від Гітлера, фантастична дипломатична кар’єра, Нобелівська премія миру. У 1970-х роках Кісінджер входив у коло найвпливовіших людей світу, відтоді йому традиційно шили масонську змову рептилоїдів. В історії дипломатії Кісінджер грав в одній лізі з Талейраном.

Він сповідував думку, що зі злом можна домовитися. Ця ідея лягла в основу т. зв. політики детанту — розрядки у стосунках з Радянським Союзом і зближення з комуністичним Китаєм. Нам ця ідея зараз осоружна, в очах українців некролог собі Кісінджер зіпсувати встиг, але дурнем його не назвеш.

Поки героя перевозить на човні Харон, розкажу старовинний анекдот про метод човникової дипломатії, яким свого часу прославився Кісінджер. Анекдот дуже бородатий, але вже два покоління виросло, які його не застали.

Питають Кісінджера, що таке «човникова дипломатія»?
— Поясню на прикладі. Вам треба видати дочку Рокфелера за сибірського мужика. Їдете в Сибір, знаходите мужика, питаєте:
— Хочеш одружитися з американською єврейкою?
Він відповідає:
— Нахіба? У нас своїх дівчат вистачає.
— А якщо вона донька міліонера?
— О! Це інше діло!

Їдете у Швейцарію на засідання правління банку:
— Хочете, щоб головою ради директорів був сибірський мужик?
— Що за хрінь?!
— А якщо це зять Рокфелера?
— О! Це інше діло!

Їдете до Рокфелера:
— Хочете зятем сибірського мужика?
— Що за хрінь?! У нас усі банкіри!
— А якщо це голова правління Швейцарського банку?
— О! Це інше діло! Люба, ходи-но сюди. Тут містер Кісінджер знайшов тобі чоловіка — президент Швейцарського банку.

Донька Рокфелера:
— Що за хрінь?! Усі банкіри — старі імпотенти!
— А якщо цей — сибірський мужик?
— О! Це інше діло!

Що я читаю
#книгопанорама

Iaіn Pierce. The Dream of Scipio

Немає у світі книжок переконливішого свідчення любові, ніж перечитати. «Сон Сципіона» я перечитав утретє — і магія з роками не вивітрилася. Це тонкий, щемний, розумний і дуже людяний роман про вразливість культури і кохання на фоні неприязної епохи.

Єн Пірс — автор безлічі арт-детективів, де сюжет обертається довкола творів мистецтва, і двох непересічних романів: «Сон Сципіона» і «Перст вказівний» (An Instance of the Fingerpost). Арт-детективи, на мій смак, прохідні — прочитав і забув, а «Сон» і, особливо, «Перст» грають в одній лізі з «Іменем рози». В Україні цього автора, на жаль, не знають і не видавали.

Дія «Сну» відбувається у Провансі у трьох епохах: останні роки Римської імперії, Авіньйонське сидіння пап і режим Віші. Герої у кожному періоді мають справу з доробком маловідомого філософа: в пізній античності відомо три його трактати, у середньовіччі — два, а герой у ХХ столітті, професійний історик, знає тільки один.

І контрапунктом до цього йдуть історичні пригоди: щоб розв’язати сюжетну колізію, в античності треба вбити одного єврея; у середньовіччі — єврейську громаду Авіньйона, бо чуму, нехристі, розносять; а під час Другої світової — усіх євреїв. Мораль проста: якось так виходить, що нитка, яка пов’язує нас із минулим тоншає, і що тонша ця нитка, то більше людей треба вбити заради народного щастя.

У прози Пірса є приємна, настояна на історії гіркота — він не обманює гепі-ендом, але й крапки, яка забирала б надію, не ставить. Набоков казав, що хороший письменник на останній сторінці відпускає руку читача, і той кілька кроків повинен сам зробити. От Пірс так пише. Поставив би хештег #видайтеукраїнською, але без шансів — це надто хороша література.

Мистецтво надихати перекладачів

УГКЦ робитиме новий український переклад Біблії, призначила відповідальних і опублікувала постанову з цього приводу.

Читаю і думаю: може, світським видавцям взяти на озброєння цей ввічливий і смиренний стиль?

А то що це таке «Кінцевий термін здачі перекладу такий-то»? Ніякого надхнення. Наскільки краще звучить «Термін виконання цієї богоугодної справи стільки-то років».

А люди ось благодать для перекладачів вимолюють і Духа Святого прикликають.

Спогад про істфак

Найбільше на істфаці в педінституті я любив історію культури й історію дипломатії. Найменше — педагогіку. (Те, що педагогіка — лженаука, було зрозуміло з фізіономій тих, хто її викладав. На їхньому фоні викладачі історії України — при старому режимі вони ж викладали науковий комунізм — здавалися тонкими інтелектуалами.)

Історія дипломатії — рідкісний курс, який я не прогулював. Найбільше враження з лектури на мене справила книжка колишнього киянина Євгенія Тарле про Талейрана. («Тáрле, а не Тарлé! Він єврей, а не француз», — напоучав нас покійний доцент Хавлюк. Участь у штурмі Берліна не заважала йому бути антисемітом.)

Талейран став епонімом хитрості, як Ейнштейн — епонімом генія. Він був міністром іноземних справ при останньому французькому королі; при революції, яка розлучила короля з головою; і при Наполеоні, який прикрив революційну лавочку. На Віденському конгресі 1815 року Талейран представляв переможену Францію і віртуозно розсварив переможців, не забувши взяти з усіх по хабарю. Макіявелі пишався би здібним учнем.

У перекладі мемуарів принца Гаррі я зробив йому алітерований реверанс.

«Кожен хлопчик мав сісти й написати листа батькам. Це була каторга. Туманно пригадую часи, коли тато з мамою ще не розлучилися, тож написати їм листа так, щоб не наступити на мозолі й не розчухати взаємних образ, вимагало талейранівських талантів (required the finesse of a career diplomat)».

Шкода, що про Талейрана жодної книжки українською мовою не перекладено — там є наїдок для допитливого читача. Не Черчилем же єдиним.

Коли хтось із молодих дипломатів поскаржився, що його не запросили на якісь важливі переговори, Талейран відповів:

— Важливі переговори, юначе, — не ті, на які вас не запрошують, а ті, про які ви не знаєте.

Два століття минуло, а наче сьогодні сказано.

Stealth gloss

Американське видавниче прислів’я каже, що вставляючи в книжку одну примітку, ти втрачаєш одного читача. Примітки перебивають плин читання, ламають срібло набору, ускладнюють виробництво і т. д. Не те щоб це було абсолютним злом, інфернальним, але випадки, коли примітка читачу щось пояснює, треба відрізняти від випадків, коли перекладацька ерудиція з берегів вийшла.

Є кілька способів уникнути примітки. Найелегантніший — прихована примітка, stealth gloss. Хороший приклад трапився в англійському перекладі Олени Стяжкіної. Українською фраза звучить так: сходити в «Сільпо» купити «Гради». Це натяк на слова путлера, що воно не знає, де вільнолюбивий народ Донбасу зброю дістав — у будь-якому воєнторзі продається.

Американський читач, ясна річ, не знає, що таке «Сільпо», а в гастроном Whole Foods українських персонажів не відрядиш. Можна написати просто grocery store, це не буде помилкою, але в тексті стане менше локального колориту. Щоб зберегти цей колорит, перекладачка додала до фрази приховану глосу along with the milk and bread. Вийшло pick up a few Grads at the Silpo along with the milk and bread. І стало зрозуміло, що Silpo — це grocery store. Примітку для педантів теж лишили, але непомітну, в кінці.

Ідею прихованої, органічної примітки хорошо сформулювала американська перекладачка Сузанна Бернофська:

The idea of the stealth gloss is that you weave an explanation into the text so that it is part of the story, as opposed to reading a footnote. I think that is a good way to handle cultural information that arrives in passing in stories. If you use a footnote, you’re taking the reader out of the reading experience. That’s good in a scholarly context, but if you’re reading a horror story, I don’t want you to start reading footnotes about quaint, archaic customs—I want you to concentrate on being scared.

Мораль та сама: якщо видання не претендує закрити яку-небудь тему, то ручку «Примітки» краще прикрутити вліво.

Колега Бондар вичерпно висловив френологічно-філологічне спостереження дорогої редакції.

Про форму

Форма — як гравітація: просто так узяти і проігнорувати форму не можна — за це доведеться щось заплатити. Причому форма існує скрізь — у будь-якій справі і в будь-якому мистецтві. Спорт, столярне діло, переклад, живопис, телебачення, архітектура — ніде не існує сутностей без форми. Скажімо, в перекладі форма — це синтаксис.

Познайомити з формою — базове завдання будь-якої освіти. У Баугаузі люди рік малювали елементарні фігури, щоб зрозуміти різницю між квадратом і трикутником.

Візьмімо простий приклад. От є елементарна, дуже проста обкладинка жанру «Просто додай текст». Але навіть з цією задачею не кожен художник впорається. Який варіант правильний?

Хибний друг · 20

Англійський автор описує роки навчання на архітектурному факультеті. Мовляв, спершу було нуднувато, а потім почали запрошувати хороших лекторів, аж навіть Норман Фостер приходив (це той, що потім лондонський «Огірок» збудує і скляний дах над Рейхстагом).

The faculty clearly had a good eye for form, пише англійський автор. І перекладач наступає на граблі: на факультеті точно був гарний смак до форми.

Синяк вийшов невеличкий, заживе. Але треба розуміти, що на перекладацьку вечірку прийшли хибні друзі: слово faculty дуже часто означає викладачів, а не факультет. (Для тих, хто пише професорсько-викладацький склад, є окремий котел у пеклі: там не смолою мучать, а хлібо-булочними, горілчаними і ковбасними виробами.)

The faculty у цьому реченні означає тих самих хороших лекторів, яких факультет запрошував. Це вони мали досконале чуття форми, а не деканат.

БДСМ по-українськи

Твердження редакторки Васильєвої™, що вкраїнському космосу нецензурна лексика невластива, спишемо на душевну простоту і погану обізнаність з творчістю ТГШ, бо в школі Переяславську раду проходять, а переяславську яму — ні.

Але, здається, вона мимоходом українізувала цілу галузь сексуальної культури. Плідний хід.

Домінація — це для слабаків. Тільки панування, тільки гардкор (з цим словом теж треба щось робити). БДСМ-термінологію верхній і нижній теж можна підкрутити: горішня пані з долішнім кріпаком. Стоп-слово, моя ти єдиная зброє.

Аж рядок «Запануєм і ми, браття...» почав по-новому звучати )

Про спортивну ідіоматику

Іноді сучукрпереклад треба проводити по графі «медицина», а не «філологія».

Перекладач цієї книжки навіть приблизно не розуміє, про що він перекладає. Так само його редактор.

Звісно, можна зробити знижку, що мова про американський футбол, а на фізкультурі у школі футбол був нормальний.

Але перекладати підвищення швидкості завершення пропуску — це за межею добра і зла.

Не обов'язково грати в американсьий футбол, щоб розуміти, що pass completion rate — це точність пасів. Тобто який відсоток пасів доходить до адресата. Такий самий показник є і в європейському футболі. В будь-якій трансляції його показують, хіба що рядок у таблиці підпишуть pass accuracy.

Не можна аж настільки не поважати свого читача.

#сучукрпереклад