Allegro con spirito
У музикантів перед початком нот написано як це треба виконувати: в якому темпі і з яким настроєм.
Оце читаю і думаю — шкода, що в перекладній літературі такого немає. А то книжку написано alla valzer (в темпі вальса), а перекладено alla zoppa (ну, ви здогадалися).
У музикантів перед початком нот написано як це треба виконувати: в якому темпі і з яким настроєм.
Оце читаю і думаю — шкода, що в перекладній літературі такого немає. А то книжку написано alla valzer (в темпі вальса), а перекладено alla zoppa (ну, ви здогадалися).
The Show Must Go On
На днях промайнула новина, що хтось там визнав Браяна Мея найкращим рок-гітаристом усіх часів і народів. Невдячна справа. Це все одно, що визначати найгарнішу жінку, хоча всі знають, що це Грейс Келлі.
Згадалася недавня фотографія: Чарльз ІІІ висвячує Браяна Мея в лицарі. Він тепер сер Браян Мей.
A king knighted Queen. Шкода, що Фреді не дожив побачити. Заспівав би We Will Rock You на церемонії.
На днях промайнула новина, що хтось там визнав Браяна Мея найкращим рок-гітаристом усіх часів і народів. Невдячна справа. Це все одно, що визначати найгарнішу жінку, хоча всі знають, що це Грейс Келлі.
Згадалася недавня фотографія: Чарльз ІІІ висвячує Браяна Мея в лицарі. Він тепер сер Браян Мей.
A king knighted Queen. Шкода, що Фреді не дожив побачити. Заспівав би We Will Rock You на церемонії.
ПЕРЕКЛАДАЛКА · 10
Бодібілдери ходять в качалку, а перекладачі — в перекладалку. Канал Прим. пер. запрошує всіх читачів, незалежно від стажу, взяти участь у традиційному турнірі на призи редакції.
Що таке перекладалка?
Єдина в країні філологічна гімнастика з реальними призами.
Що треба зробити?
У мемуарах принца Гаррі трапився забавний епізод. Вони з Меган (не без скандалу) одружилися, з’їздили в медовий місяць і повернулися якраз на день народження бабусі. І вперше з’являються на публіці як подружжя. Захід називається Trooping the Color — це типу огляд почесної варти, маленький парад. Як ото буває, коли високий іноземний гість до нас приїжджає. Сolor — це збірне поняття для різних військових знаків: прапорів, еполет, погонів, бунчуків і т. ін. З того ж семіотичного коріння ростуть ноги у слова прапорщик.
Так от, Кейт питає Меган: Як тобі Trooping the Color, ти ж таке вперше бачиш? А та дотепно відповідає: Colorful. Мені жарт зайшов, а Кейт чомусь ні. Написано про це так.
We returned just in time for the official June celebration of Granny’s birthday. Trooping the Color: one of our first public appearances as newlyweds. Everyone present was in a good mood, upbeat. But then: Kate asked Meg what she thought of her first Trooping the Color. And Meg joked: Colorful. And a yawning silence threatened to swallow us all whole.
Пропоную допитливим і дотепним читачам перекласти цей жарт українською (читай: сконструювати, бо в лоб таке не перекладеш).
Один читач — один варіант перекладу в коментах. Дорога редакція, проявивши волюнтаризьм и вкусовщину, обере найкращий переклад і оголосить переможця у неділю, 2 квітня о 21:00.
Що отримає переможець?
Спогади принца Гаррі і отримає. Вони вийдуть якраз під коронацію Карла ІІІ.
#перекладалка
Бодібілдери ходять в качалку, а перекладачі — в перекладалку. Канал Прим. пер. запрошує всіх читачів, незалежно від стажу, взяти участь у традиційному турнірі на призи редакції.
Що таке перекладалка?
Єдина в країні філологічна гімнастика з реальними призами.
Що треба зробити?
У мемуарах принца Гаррі трапився забавний епізод. Вони з Меган (не без скандалу) одружилися, з’їздили в медовий місяць і повернулися якраз на день народження бабусі. І вперше з’являються на публіці як подружжя. Захід називається Trooping the Color — це типу огляд почесної варти, маленький парад. Як ото буває, коли високий іноземний гість до нас приїжджає. Сolor — це збірне поняття для різних військових знаків: прапорів, еполет, погонів, бунчуків і т. ін. З того ж семіотичного коріння ростуть ноги у слова прапорщик.
Так от, Кейт питає Меган: Як тобі Trooping the Color, ти ж таке вперше бачиш? А та дотепно відповідає: Colorful. Мені жарт зайшов, а Кейт чомусь ні. Написано про це так.
We returned just in time for the official June celebration of Granny’s birthday. Trooping the Color: one of our first public appearances as newlyweds. Everyone present was in a good mood, upbeat. But then: Kate asked Meg what she thought of her first Trooping the Color. And Meg joked: Colorful. And a yawning silence threatened to swallow us all whole.
Пропоную допитливим і дотепним читачам перекласти цей жарт українською (читай: сконструювати, бо в лоб таке не перекладеш).
Один читач — один варіант перекладу в коментах. Дорога редакція, проявивши волюнтаризьм и вкусовщину, обере найкращий переклад і оголосить переможця у неділю, 2 квітня о 21:00.
Що отримає переможець?
Спогади принца Гаррі і отримає. Вони вийдуть якраз під коронацію Карла ІІІ.
#перекладалка
Перекладалка · 10
Підсумки
Укотре переконуєшся, що колективний розум сильніший за індивідуальний. Усі, хто заявився на перекладалку, — молодці, усім спасибі. Завдяки вам цей канал лишається живим.
Перед тим, як перекладати, завжди незайве з’ясувати, з чим ми маємо справу? У чому полягає жарт Меган Маркл? Чому він не зайшов Кейт Мідлтон? Ця Кайдашева сімейка Адамсів генерує стільки новин, що всі більш-менш уявляють тональність їхніх стосунків.
Kate asked Meg what she thought of her first Trooping the Color. And Meg joked: Colorful.
Гра слів очевидна, тут нескладно. Подвійне дно полягає в тому, що сама Меган — a person of color. Інгредієнти ідеального перекладу такі:
1. Гра слів Color — Colorful (у перекладі це можуть бути інші слова, але вони повинні римуватися)
2. Натяк на те, що Меган — мулатка
3. Некомільфотність (жарт має показувати, що Меган — не з цієї статечної тусовки)
Передати всі три нюанси в одному жарті — дуже складний хід. Припускаю, що неможливий.
При всій повазі до учасників, дорога редакція не може погодитися з варіантами, в яких залишено англійські слова. Лишати в перекладі англійське — це ніби маленька капітуляція. Уявіть, що англійський перекладач залишає у перекладі українське слово, написане кирилицею. Це ніби лишити свого читача сам на сам із трудністю, якої не подужав. Не по-самурайському.
Далі з дистанції зійшли варіанти, в яких не було внутрішньої рими (без рими нецікаво, як грати в теніс без сітки).
Я би сказав, що до фінішу прийшли варіанти:
інна омельченко
— Як тобі Почесна варта.
— Забагато честі.
Марь
— Як тобі захід?
— Мені зайшло.
А переможцем десятої перекладалки дорога редакція оголошує простий та ідіоматичний варіант Dan Zhyrko:
— Як тобі церемонія?
— Дуже церемоняться.
Напишіть, будь ласка, на імейл, указаний в описі каналу, куди вам вислати примірник спогадів принца Гаррі. Несподівано цікава й добре написана книжка. В англійської мови є для такого прикметник hilarious.
До зустрічі в наступних перекладалках. Дякую, що ви з дорогою редакцією.
Підсумки
Укотре переконуєшся, що колективний розум сильніший за індивідуальний. Усі, хто заявився на перекладалку, — молодці, усім спасибі. Завдяки вам цей канал лишається живим.
Перед тим, як перекладати, завжди незайве з’ясувати, з чим ми маємо справу? У чому полягає жарт Меган Маркл? Чому він не зайшов Кейт Мідлтон? Ця Кайдашева сімейка Адамсів генерує стільки новин, що всі більш-менш уявляють тональність їхніх стосунків.
Kate asked Meg what she thought of her first Trooping the Color. And Meg joked: Colorful.
Гра слів очевидна, тут нескладно. Подвійне дно полягає в тому, що сама Меган — a person of color. Інгредієнти ідеального перекладу такі:
1. Гра слів Color — Colorful (у перекладі це можуть бути інші слова, але вони повинні римуватися)
2. Натяк на те, що Меган — мулатка
3. Некомільфотність (жарт має показувати, що Меган — не з цієї статечної тусовки)
Передати всі три нюанси в одному жарті — дуже складний хід. Припускаю, що неможливий.
При всій повазі до учасників, дорога редакція не може погодитися з варіантами, в яких залишено англійські слова. Лишати в перекладі англійське — це ніби маленька капітуляція. Уявіть, що англійський перекладач залишає у перекладі українське слово, написане кирилицею. Це ніби лишити свого читача сам на сам із трудністю, якої не подужав. Не по-самурайському.
Далі з дистанції зійшли варіанти, в яких не було внутрішньої рими (без рими нецікаво, як грати в теніс без сітки).
Я би сказав, що до фінішу прийшли варіанти:
інна омельченко
— Як тобі Почесна варта.
— Забагато честі.
Марь
— Як тобі захід?
— Мені зайшло.
А переможцем десятої перекладалки дорога редакція оголошує простий та ідіоматичний варіант Dan Zhyrko:
— Як тобі церемонія?
— Дуже церемоняться.
Напишіть, будь ласка, на імейл, указаний в описі каналу, куди вам вислати примірник спогадів принца Гаррі. Несподівано цікава й добре написана книжка. В англійської мови є для такого прикметник hilarious.
До зустрічі в наступних перекладалках. Дякую, що ви з дорогою редакцією.
Памфір (2023)
#кінопанорама
Боюся наврочити, але схоже, що закляття українського поетичного кіна знято. Нарешті з’явився фільм, в якому є:
Хороша історія. Це кримінальна драма в поєднанні з екзистенційною — Кемпбела і Пропа автори в кіноінституті не прогулювали. Сюжет не провисає, що вже в сучасному кіні досягнення.
Харизматичні герої і переконливі актори — за ними цікаво спостерігати.
Живі діалоги. На весь фільм — одна фраза, в яку не віриш.
Атмосфера і глибина. Автори роблять тонкий і красивий реверанс «Тіням» Параджанова і магічному реалізму. Це кіно затягує в себе. Внутрішні рими, поетика, натяки, карнавал, тривога і надія — все це майстерно аранжовано в цілісний візерунок.
Людський хронометраж. Це компактна історія, без відчуття імпотентської затягнутості. У неї є початок, середина і промовистий кінець. Жодного разу дорогій редакції не стало нудно.
А що, так можна було?!
Буковинський заробітчанин повертається у рідне село до дружини і сина. Село — прикордонне у всіх смислах слова «кордон». Доля (або, якщо хочете, Бог) підкидає йому потребу в грошах. Герой згадує минуле і вмовляє себе перегнати через кордон контрабанду: «Останній раз». «Ну, звісно, останній. Ти ж не злочинець», — не заперечує Бог (або, якщо хочете, доля), він-то знає, що це кордон між чимось важливішим за країни і стереже його не прикордонник.
А далі просто сходіть у кіно, повірте дорогій редакції на слово. «Памфір» можна відвезти на будь-який кінофестиваль світу — і буде не соромно. 8/10
#кінопанорама
Боюся наврочити, але схоже, що закляття українського поетичного кіна знято. Нарешті з’явився фільм, в якому є:
Хороша історія. Це кримінальна драма в поєднанні з екзистенційною — Кемпбела і Пропа автори в кіноінституті не прогулювали. Сюжет не провисає, що вже в сучасному кіні досягнення.
Харизматичні герої і переконливі актори — за ними цікаво спостерігати.
Живі діалоги. На весь фільм — одна фраза, в яку не віриш.
Атмосфера і глибина. Автори роблять тонкий і красивий реверанс «Тіням» Параджанова і магічному реалізму. Це кіно затягує в себе. Внутрішні рими, поетика, натяки, карнавал, тривога і надія — все це майстерно аранжовано в цілісний візерунок.
Людський хронометраж. Це компактна історія, без відчуття імпотентської затягнутості. У неї є початок, середина і промовистий кінець. Жодного разу дорогій редакції не стало нудно.
А що, так можна було?!
Буковинський заробітчанин повертається у рідне село до дружини і сина. Село — прикордонне у всіх смислах слова «кордон». Доля (або, якщо хочете, Бог) підкидає йому потребу в грошах. Герой згадує минуле і вмовляє себе перегнати через кордон контрабанду: «Останній раз». «Ну, звісно, останній. Ти ж не злочинець», — не заперечує Бог (або, якщо хочете, доля), він-то знає, що це кордон між чимось важливішим за країни і стереже його не прикордонник.
А далі просто сходіть у кіно, повірте дорогій редакції на слово. «Памфір» можна відвезти на будь-який кінофестиваль світу — і буде не соромно. 8/10
Мультивсесвіт
У мене є теорія, яка вичерпно пояснює різницю між моїм поколінням і поколінням моєї доньки. Суть у тому, що ми дивилися мульфільми, коли показують, а вони — коли захочуть. Влади над мультиком діти не мали і це виховувало смиренність.
По буднях мультфільм був один — «Спокойной ночи, малыши» з Хрюшою і Стєпашкою о 20:45. У неділю мультфільмів було аж два рази по 40 хвилин: «В гостях у сказки» і «Катрусін кінозал». Вимагати у батьків мультика не мало сенсу — це ніби вимагати у природи весни. По мультики треба було спеціально йти у кінотеатр.
Так от, був у Вінниці маленький кінотеатр «Родина» (укр. «Батьківщина»). Уже в наші часи його елегантним порухом руки українізували: він став називатися «Родина» (рос. «Семья»).
Коли проходиш біля нього, неодмінно отримуєш укол радості і хорошого настрою. Це мало не останній кінотеатр на всю країну, де афіші все ще роблять від руки. Подивіться, скільки в цьому безпосередності, простоти і душевності. Ніяка голлівудська афіша з таким не зрівняється.
У мене є теорія, яка вичерпно пояснює різницю між моїм поколінням і поколінням моєї доньки. Суть у тому, що ми дивилися мульфільми, коли показують, а вони — коли захочуть. Влади над мультиком діти не мали і це виховувало смиренність.
По буднях мультфільм був один — «Спокойной ночи, малыши» з Хрюшою і Стєпашкою о 20:45. У неділю мультфільмів було аж два рази по 40 хвилин: «В гостях у сказки» і «Катрусін кінозал». Вимагати у батьків мультика не мало сенсу — це ніби вимагати у природи весни. По мультики треба було спеціально йти у кінотеатр.
Так от, був у Вінниці маленький кінотеатр «Родина» (укр. «Батьківщина»). Уже в наші часи його елегантним порухом руки українізували: він став називатися «Родина» (рос. «Семья»).
Коли проходиш біля нього, неодмінно отримуєш укол радості і хорошого настрою. Це мало не останній кінотеатр на всю країну, де афіші все ще роблять від руки. Подивіться, скільки в цьому безпосередності, простоти і душевності. Ніяка голлівудська афіша з таким не зрівняється.
Про мову й історичну політику
Трапилася на очі цікава книжка західного автора. І на першій же сторінці сім’я героя тікає в Америку від єврейських погромів в Україні. Надворі 1890 рік.
У цій фразі на повну силу проявляється специфічна оптика, яку перекладачеві треба розуміти.
Що з цією фразою не так? Чи були «в Україні» погроми? Відповідь: так, були. Але є нюанс.
Річ у тому, що «Україна» в 1890 році не має політичної суб’єктності. Погроми інспірує не українська влада. Участь у них беруть піддані не української держави. Так само й жертвами погромів стають не українські євреї. Так що в цьому контексті значить, що погроми відбуваються «в Україні»?
Тут або труси, або хрестик, дорогі західні автори. Якщо погроми відбуваються «в Україні», то й, наприклад, лауреат нобелівської премії 1908 року Ілля Мєчніков — великий український учений (він жив і працював в Одесі). А якщо Мєчніков реалізував себе в «Російській імперії», як ви напишете на другій сторінці, то й погроми відбувалися в «Російській імперії».
Екстраполюємо: де відбувається сумнозвісний кишинівський погром 1903 року? Варіанти відповідей: 1) у Молдові, 2) у Бессарабії, 3) у Російській імперії.
Про «політичний слововжиток» — що робити перекладачеві у таких випадках — буде цілий розділ у книжці, яку я потихеньку дописую.
#пропереклад
Трапилася на очі цікава книжка західного автора. І на першій же сторінці сім’я героя тікає в Америку від єврейських погромів в Україні. Надворі 1890 рік.
У цій фразі на повну силу проявляється специфічна оптика, яку перекладачеві треба розуміти.
Що з цією фразою не так? Чи були «в Україні» погроми? Відповідь: так, були. Але є нюанс.
Річ у тому, що «Україна» в 1890 році не має політичної суб’єктності. Погроми інспірує не українська влада. Участь у них беруть піддані не української держави. Так само й жертвами погромів стають не українські євреї. Так що в цьому контексті значить, що погроми відбуваються «в Україні»?
Тут або труси, або хрестик, дорогі західні автори. Якщо погроми відбуваються «в Україні», то й, наприклад, лауреат нобелівської премії 1908 року Ілля Мєчніков — великий український учений (він жив і працював в Одесі). А якщо Мєчніков реалізував себе в «Російській імперії», як ви напишете на другій сторінці, то й погроми відбувалися в «Російській імперії».
Екстраполюємо: де відбувається сумнозвісний кишинівський погром 1903 року? Варіанти відповідей: 1) у Молдові, 2) у Бессарабії, 3) у Російській імперії.
Про «політичний слововжиток» — що робити перекладачеві у таких випадках — буде цілий розділ у книжці, яку я потихеньку дописую.
#пропереклад
Мавка (2023)
#кінопанорама
Роки два тому в «Сільпі» за покупки давали якісь фігурки на присосках. Робиш велику покупку — отримуєш маленьку фігурку. Донька була в захваті. Кицька вподобала їх ще більше — по всій хаті розносила, якщо погано сховаєш.
Аж ось нарешті кінці зійшлися — виявляється, цими фігурками маркетологи розкручували мультик «Мавка». Час ішов, а робота над мультиком, наскільки я зрозумів, стояла. Тільки тепер дознімали.
Мультик пристойний. Для дітей: хороша історія, цікава естетика, живі діалоги, продумані персонажі. Для дорослих: радість упізнавання голосів озвучки і політичні підйобки в інтонаціях.
Все хорошо з «Мавкою». Битву за касу вона кунг-фу-Панді, напевно, програє, але до дитячого серця дістає. А значить і до батьківського. Виходячи з залу, питаю:
— Дуська, тобі хто найбільше сподобався?
— Ніхто. Дід Пихто. Жартую. Класний мультик.
#кінопанорама
Роки два тому в «Сільпі» за покупки давали якісь фігурки на присосках. Робиш велику покупку — отримуєш маленьку фігурку. Донька була в захваті. Кицька вподобала їх ще більше — по всій хаті розносила, якщо погано сховаєш.
Аж ось нарешті кінці зійшлися — виявляється, цими фігурками маркетологи розкручували мультик «Мавка». Час ішов, а робота над мультиком, наскільки я зрозумів, стояла. Тільки тепер дознімали.
Мультик пристойний. Для дітей: хороша історія, цікава естетика, живі діалоги, продумані персонажі. Для дорослих: радість упізнавання голосів озвучки і політичні підйобки в інтонаціях.
Все хорошо з «Мавкою». Битву за касу вона кунг-фу-Панді, напевно, програє, але до дитячого серця дістає. А значить і до батьківського. Виходячи з залу, питаю:
— Дуська, тобі хто найбільше сподобався?
— Ніхто. Дід Пихто. Жартую. Класний мультик.
Іноді дивишся на макет американської книжки і тихо о*****єш.
Іронія в тому, що ці самі люди говорять про екологію, відповідальне споживання, гримаси капіталізму і т. д.
Ідея, що на книжку можна витратити трохи менше паперу і врятувати пару дерев, за які вони так уболівають, на думку чомусь не спадає.
«Давайте не будемо вбивати овечок і теляток», — старанно виводив писар на аркуші дорогого пергаменту...
Іронія в тому, що ці самі люди говорять про екологію, відповідальне споживання, гримаси капіталізму і т. д.
Ідея, що на книжку можна витратити трохи менше паперу і врятувати пару дерев, за які вони так уболівають, на думку чомусь не спадає.
«Давайте не будемо вбивати овечок і теляток», — старанно виводив писар на аркуші дорогого пергаменту...
Хвилинка поезії
Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитєль,
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi я дам вам дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в кампаньї дам.
Лесь Подерв'янський
«Павлік Морозов. Епічна трагедія»
Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитєль,
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi я дам вам дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в кампаньї дам.
Лесь Подерв'янський
«Павлік Морозов. Епічна трагедія»
Такий дисклеймер друкували в американських книжках у часи Другої світової.
Коли я показував свої перші макети старшій техредакторці, вона дивилася на шпальту, впадала в задум і через пів хвилини відповідала:
— Перерасход бумаги на 10 процентов. В мои времена, пан Мыкола, за такое квартальную премию снимали. Переделайте.
Перевертаю колонтитул вертикально, ставлю на зовнішнє поле. Повертаюся:
— Не изобретайте велосипед, пан Мыкола. Его Гутенберг изобрел.
Робиш ще одне коло, як криворукий біатлоніст. Показуєш:
— В шкафу за моей спиной справочник техреда. Потрудитесь прочитать.
І так далі, поки до тебе не дійде.
Що папір — це ресурс, який належить ощадити, техредам вбивали в голову роками. А тепер заходиш у книгарню і бачиш — все в українських видавництв прекрасно, раз вони не переймаються тим, що книжку на 360 сторінок за годину роботи можна зробити книжкою на 344 сторінки. Множимо 16 сторінок різниці на 3000 тиражу і маємо 48 000 сторінок. А це ще 140 примірників цієї самої книжки, 5 % тиражу.
Коли я показував свої перші макети старшій техредакторці, вона дивилася на шпальту, впадала в задум і через пів хвилини відповідала:
— Перерасход бумаги на 10 процентов. В мои времена, пан Мыкола, за такое квартальную премию снимали. Переделайте.
Перевертаю колонтитул вертикально, ставлю на зовнішнє поле. Повертаюся:
— Не изобретайте велосипед, пан Мыкола. Его Гутенберг изобрел.
Робиш ще одне коло, як криворукий біатлоніст. Показуєш:
— В шкафу за моей спиной справочник техреда. Потрудитесь прочитать.
І так далі, поки до тебе не дійде.
Що папір — це ресурс, який належить ощадити, техредам вбивали в голову роками. А тепер заходиш у книгарню і бачиш — все в українських видавництв прекрасно, раз вони не переймаються тим, що книжку на 360 сторінок за годину роботи можна зробити книжкою на 344 сторінки. Множимо 16 сторінок різниці на 3000 тиражу і маємо 48 000 сторінок. А це ще 140 примірників цієї самої книжки, 5 % тиражу.
Дилема папи римського
З одною епістемологічною дилемою ми стикаємося щодня, але рідко це усвідомлюємо. В західній традиції цю дилему зазвичай ілюструють на прикладі папи римського.
Папа каже, що вірить у Бога. Він це каже тому, що він вірить у Бога? Чи тому, що він — папа?
Не існує способу відповісти на це питання, а отже немає епістемологічної причини слухати, що каже папа. Він невільна людина — говорить тільки те, що йому дозволяє сказати ситуація і становище.
Ця дилема виразно показує різницю між «позитивним» і «негативним» твердженням: все міняється, коли папа говорить, що не вірить у Бога.
Коли слова розходяться зі статусом, людині можна вірити, бо вона заради сказаного пішла на ризик.
Те саме стосується політиків, дипломатів, маркетологів, публічних інтелектуалів та інших невільних людей. Як зрозуміти, щó вони говорять: те, що думають, чи те, до чого їх зобов’язує становище?
З цієї нехитрої думки американський автор зробив би книжку сторінок на триста.
З одною епістемологічною дилемою ми стикаємося щодня, але рідко це усвідомлюємо. В західній традиції цю дилему зазвичай ілюструють на прикладі папи римського.
Папа каже, що вірить у Бога. Він це каже тому, що він вірить у Бога? Чи тому, що він — папа?
Не існує способу відповісти на це питання, а отже немає епістемологічної причини слухати, що каже папа. Він невільна людина — говорить тільки те, що йому дозволяє сказати ситуація і становище.
Ця дилема виразно показує різницю між «позитивним» і «негативним» твердженням: все міняється, коли папа говорить, що не вірить у Бога.
Коли слова розходяться зі статусом, людині можна вірити, бо вона заради сказаного пішла на ризик.
Те саме стосується політиків, дипломатів, маркетологів, публічних інтелектуалів та інших невільних людей. Як зрозуміти, щó вони говорять: те, що думають, чи те, до чого їх зобов’язує становище?
З цієї нехитрої думки американський автор зробив би книжку сторінок на триста.
Один букстехуде
Фізичні величини традиційно називають іменами великих учених: один ньютон, лампочка на 100 ват, 220 вольт у розетці — за всім цим стоять видатні уми попередніх епох. Немає в науці більшої честі, ніж фізична величина, названа твоїм іменем. Це крутіше, ніж Нобелівська премія.
Я зрозумів, в яких одиницях треба вимірювати потяг студентів до навчання.
Жив у ХVІІІ столітті чоловік, якого звали Йоган Себастьян Бах — найбільший композитор усіх часів і народів. Коли Бах народився, Господь поклав йому в колиску ключ від комори, де у нього музика лежить. Коли Баху треба було музики до недільної служби написати, а надворі субота, він просто заходив у цю комору і брав, скільки треба.
Легенда оповідає, що в молодості Бах пройшов 50 кілометрів пішки, щоб послухати знаменитого органіста-імпровізатора на ім’я Дітріх Букстехуде. Став у підсумку його учнем, а потім і легендою.
Так от, один букстехуде — це мінімальна відстань, яку ти готовий пройти ногами заради того, щоб чогось навчитися. Звісно, зусилля на освіту можна вимірювати у грошах або в часі, але набагато точніше — в букстехуде.
Фізичні величини традиційно називають іменами великих учених: один ньютон, лампочка на 100 ват, 220 вольт у розетці — за всім цим стоять видатні уми попередніх епох. Немає в науці більшої честі, ніж фізична величина, названа твоїм іменем. Це крутіше, ніж Нобелівська премія.
Я зрозумів, в яких одиницях треба вимірювати потяг студентів до навчання.
Жив у ХVІІІ столітті чоловік, якого звали Йоган Себастьян Бах — найбільший композитор усіх часів і народів. Коли Бах народився, Господь поклав йому в колиску ключ від комори, де у нього музика лежить. Коли Баху треба було музики до недільної служби написати, а надворі субота, він просто заходив у цю комору і брав, скільки треба.
Легенда оповідає, що в молодості Бах пройшов 50 кілометрів пішки, щоб послухати знаменитого органіста-імпровізатора на ім’я Дітріх Букстехуде. Став у підсумку його учнем, а потім і легендою.
Так от, один букстехуде — це мінімальна відстань, яку ти готовий пройти ногами заради того, щоб чогось навчитися. Звісно, зусилля на освіту можна вимірювати у грошах або в часі, але набагато точніше — в букстехуде.
Сьогодні за єврейським календарем виповнилося 75 років Державі Ізраїль. Вона ровесниця моїх батьків, між ними кілька років різниці. За сім з половиною десятиліть євреї створили в кам’яній пустелі оазу. Оазу в прямому і в переносному смислі — висадили мільйони дерев і явили справжнє соціальне чудо.
Про Ізраїль, про єврейську культуру і про те, що Ізраїль — рольова модель для України, я можу розводитися багато — це нескінченна і дуже цікава тема.
Але ж у нас канал про редактуру, переклад та інші пригоди книжок. Тому з нагоди ювілею згадаю мудру єврейську приказку: «Якщо на підлогу впали книжка і хліб, підніми спершу книжку».
За останні два роки мені пощастило мати справу з двома книжками на єврейську тематику: першу я переклав, а в другій був технічним редактором.
Якщо ви відчуваєте сентимент до цієї теми, зробіть собі подарунок, не пошкодуєте.
Даніель Гордіс. Ізраїль. Історія відродження нації
Деніел Сокач. Поговорімо про Ізраїль. Путівник для допитливих, розгублених та обурених
Про Ізраїль, про єврейську культуру і про те, що Ізраїль — рольова модель для України, я можу розводитися багато — це нескінченна і дуже цікава тема.
Але ж у нас канал про редактуру, переклад та інші пригоди книжок. Тому з нагоди ювілею згадаю мудру єврейську приказку: «Якщо на підлогу впали книжка і хліб, підніми спершу книжку».
За останні два роки мені пощастило мати справу з двома книжками на єврейську тематику: першу я переклав, а в другій був технічним редактором.
Якщо ви відчуваєте сентимент до цієї теми, зробіть собі подарунок, не пошкодуєте.
Даніель Гордіс. Ізраїль. Історія відродження нації
Деніел Сокач. Поговорімо про Ізраїль. Путівник для допитливих, розгублених та обурених
https://www.youtube.com/watch?v=SgXSomPE_FY
«Блюз — це коли хорошій людині погано», — казав класик. Раптом вам захотілося б розширити діапазон своїх уявлень про музику і ознайомитися з тим, що таке блюз, то найкращий старт — композиція великого Бі-Бі Кінга під назвою The Thrill Is Gone. 11 хвилин задоволення. Слухати перед сном у навушниках.
«Блюз — це коли хорошій людині погано», — казав класик. Раптом вам захотілося б розширити діапазон своїх уявлень про музику і ознайомитися з тим, що таке блюз, то найкращий старт — композиція великого Бі-Бі Кінга під назвою The Thrill Is Gone. 11 хвилин задоволення. Слухати перед сном у навушниках.
YouTube
B.B. King - The Thrill Is Gone [Crossroads 2010] (Official Live Video)
Blues master B.B. King performs "The Thrill Is Gone" in Chicago at the 2010 Crossroads Guitar Festival. Eric Clapton's Crossroads Guitar Festival 2019 collection captures nearly four hours of highlights recorded live last year at the acclaimed charity music…
Walk-ins Welcome
Якось я побачив вивіску на адвокатській конторі в Америці і не зрозумів, що вона хоче сказати. На дверях було написано Walk-ins welcome.
Питаю в аборигенів:
— А, це значить, що можна зайти до адвоката і побалакати за свою проблему просто так, без попереднього запису. Просто заходь — тебе як мінімум вислухають.
Ідея в тому, що з якихось випадкових епізодів життя можна зробити юридичну справу, а значить заробити. 100 людей заходить — 1 клієнт виходить.
Це універсальний метод взаємозапліднення. Люди в масі своїй так влаштовані, що їхнім думкам треба перетинатися.
Я знаю багато випадків, коли ідея видати книжку народжувалася з випадкової розмови або випадково побаченого посту в соцмережах.
Саме тому «віддалена робота» ніколи не замінить роботу «наближену», коли люди перетинаються в офісі. Ви самі це, напевно, відчули під час ковіду, коли всі масово мігрували в зум і перетворилися з людей на зображення людей. Особливо болісно цей ефект проявляється в освіті: заочники в середньому завжди програвали, програють і будуть програвати стаціонарним студентам. Найважливіше місце в університеті — не лекційна аудиторія і не деканат, а їдальня.
Це явище вичерпно описує мій улюблений анекдот:
— Ватсон, а ви часом не гей?
— Але як ви дізналися, Холмс?!
— Дізнався?! Я просто спитав.
Якось я побачив вивіску на адвокатській конторі в Америці і не зрозумів, що вона хоче сказати. На дверях було написано Walk-ins welcome.
Питаю в аборигенів:
— А, це значить, що можна зайти до адвоката і побалакати за свою проблему просто так, без попереднього запису. Просто заходь — тебе як мінімум вислухають.
Ідея в тому, що з якихось випадкових епізодів життя можна зробити юридичну справу, а значить заробити. 100 людей заходить — 1 клієнт виходить.
Це універсальний метод взаємозапліднення. Люди в масі своїй так влаштовані, що їхнім думкам треба перетинатися.
Я знаю багато випадків, коли ідея видати книжку народжувалася з випадкової розмови або випадково побаченого посту в соцмережах.
Саме тому «віддалена робота» ніколи не замінить роботу «наближену», коли люди перетинаються в офісі. Ви самі це, напевно, відчули під час ковіду, коли всі масово мігрували в зум і перетворилися з людей на зображення людей. Особливо болісно цей ефект проявляється в освіті: заочники в середньому завжди програвали, програють і будуть програвати стаціонарним студентам. Найважливіше місце в університеті — не лекційна аудиторія і не деканат, а їдальня.
Це явище вичерпно описує мій улюблений анекдот:
— Ватсон, а ви часом не гей?
— Але як ви дізналися, Холмс?!
— Дізнався?! Я просто спитав.