«100 баксів на місяць...»
На головній хіпстерській трибуні країни — сайті The Village Україна — вийшла стаття з рубрики «Власний рахунок»: «Скільки заробляє перекладачка книг». Повідомляють, що 30 000 гривень на місяць.
Що дорога редакція з цього приводу думає? Немає на світі цікавішого заняття, ніж рахувати чужі гроші, тому думає вона так:
1
Стаття про заробітки перекладачок зокрема і сайт The Village Україна загалом мають розважальний характер, це своєрідна форма шоу-бізнесу. Смисл цієї гри — побалакати про щось цікавеньке. Це не аналіз економіки ремесла, а «журналізована» репліка однієї перекладачки. Можна бути одночасно алкоголіком і тверезим, тут немає суперечності. Те, що хтось заробляє перекладом менше 30 000, не значить, що хтось не заробляє більше, і навпаки. Це взагалі нічого не значить. Є таке слово «казус» — унікальний випадок, з якого важко робити узагальнення.
Траплялися мені репліки літературних редакторів, які заробіток у 60 000 гривень на місяць озвучували. Про що це говорить: про ремесло літреда чи про щось інше?
2
— Окей, а що ти скажеш за економічну реальність ремесла?
— Скажу, що цифра 30 000 гривень на місяць досяжна для досвідченого, кваліфікованого і працьовитого перекладача. За певних і не завжди очевидних умов: жанрових, особистісних, ситуативних.
Для цього, за моїми спостереженнями над собою, знадобиться працювати повний робочий день, тобто віддавати перекладу 5–6 годин чистого, «хокейного» часу. Тобто, прогулянкою ці 30 000 не будуть. Цей орієнтир розумніше сприймати як теоретичний максимум проектної потужності перекладача. Тут надто багато нюансів, щоб можна було легко вивести загальну формулу.
3
Вузьке місце ремесла в тому, що заробіток прив’язаний до обсягу книжки, і в ньому «хокейний» час. Тому одна книжка дасть заробити 30 000 на місяць, а інша — не дасть.
Якщо йдеться про переклад художньої літератури, цифру в 30 000 я вважаю недосяжною. Що якісніший переклад, то менш досяжна цифра. Що складніша книжка, то менш досяжна цифра.
4
На довгій дистанції і при правильній організації роботи надійніший орієнтир — тисяч 15–20. У кожному разі, це, наскільки я розумію, більше або співмірно з тим, що заробляє, скажімо, вчителька української мови. До того ж, перекладачеві не обов’язково нести відповідальність за життя і здоров’я Довбограйченка з восьмого «Б».
У нашому селі 15–20 тисяч на місяць — цілком грубі гроші. 300 величеньких курчат в еквіваленті, 10 поросят або 100 фруктових саджанців. За два-три роки можна спокійно заробити на хорошу хату з великим городом. А якщо в Києві — це поросятам на сміх, то от вам і розумна причина переїхати до нас. Інтернет є :)
На головній хіпстерській трибуні країни — сайті The Village Україна — вийшла стаття з рубрики «Власний рахунок»: «Скільки заробляє перекладачка книг». Повідомляють, що 30 000 гривень на місяць.
Що дорога редакція з цього приводу думає? Немає на світі цікавішого заняття, ніж рахувати чужі гроші, тому думає вона так:
1
Стаття про заробітки перекладачок зокрема і сайт The Village Україна загалом мають розважальний характер, це своєрідна форма шоу-бізнесу. Смисл цієї гри — побалакати про щось цікавеньке. Це не аналіз економіки ремесла, а «журналізована» репліка однієї перекладачки. Можна бути одночасно алкоголіком і тверезим, тут немає суперечності. Те, що хтось заробляє перекладом менше 30 000, не значить, що хтось не заробляє більше, і навпаки. Це взагалі нічого не значить. Є таке слово «казус» — унікальний випадок, з якого важко робити узагальнення.
Траплялися мені репліки літературних редакторів, які заробіток у 60 000 гривень на місяць озвучували. Про що це говорить: про ремесло літреда чи про щось інше?
2
— Окей, а що ти скажеш за економічну реальність ремесла?
— Скажу, що цифра 30 000 гривень на місяць досяжна для досвідченого, кваліфікованого і працьовитого перекладача. За певних і не завжди очевидних умов: жанрових, особистісних, ситуативних.
Для цього, за моїми спостереженнями над собою, знадобиться працювати повний робочий день, тобто віддавати перекладу 5–6 годин чистого, «хокейного» часу. Тобто, прогулянкою ці 30 000 не будуть. Цей орієнтир розумніше сприймати як теоретичний максимум проектної потужності перекладача. Тут надто багато нюансів, щоб можна було легко вивести загальну формулу.
3
Вузьке місце ремесла в тому, що заробіток прив’язаний до обсягу книжки, і в ньому «хокейний» час. Тому одна книжка дасть заробити 30 000 на місяць, а інша — не дасть.
Якщо йдеться про переклад художньої літератури, цифру в 30 000 я вважаю недосяжною. Що якісніший переклад, то менш досяжна цифра. Що складніша книжка, то менш досяжна цифра.
4
На довгій дистанції і при правильній організації роботи надійніший орієнтир — тисяч 15–20. У кожному разі, це, наскільки я розумію, більше або співмірно з тим, що заробляє, скажімо, вчителька української мови. До того ж, перекладачеві не обов’язково нести відповідальність за життя і здоров’я Довбограйченка з восьмого «Б».
У нашому селі 15–20 тисяч на місяць — цілком грубі гроші. 300 величеньких курчат в еквіваленті, 10 поросят або 100 фруктових саджанців. За два-три роки можна спокійно заробити на хорошу хату з великим городом. А якщо в Києві — це поросятам на сміх, то от вам і розумна причина переїхати до нас. Інтернет є :)
Пластиковий світ
Схоже, що слова «пластмасовий» і «целофановий» пора записувати в графу «архаїзми». Новому поколінню перекладачів вони вже незнайомі. Гортаю черговий переклад: діти граються в пісочниці «пластиковими» іграшками, скульптор випускає «пластикові» бюсти історичних діячів, домогосподарки ходять у магазин з «пластиковими» пакетами.
Є в цьому щось від чукотського перекладу — яке слово бачу, таке й перекладаю. Написано ж в англійському тексті plastic bags і plastic toys — значить, «пластикові пакети» і «пластикові іграшки». Ще донедавна пакети були «целофановими», а іграшки «пластмасовими».
#пропереклад
Схоже, що слова «пластмасовий» і «целофановий» пора записувати в графу «архаїзми». Новому поколінню перекладачів вони вже незнайомі. Гортаю черговий переклад: діти граються в пісочниці «пластиковими» іграшками, скульптор випускає «пластикові» бюсти історичних діячів, домогосподарки ходять у магазин з «пластиковими» пакетами.
Є в цьому щось від чукотського перекладу — яке слово бачу, таке й перекладаю. Написано ж в англійському тексті plastic bags і plastic toys — значить, «пластикові пакети» і «пластикові іграшки». Ще донедавна пакети були «целофановими», а іграшки «пластмасовими».
#пропереклад
Дайте два
Безпомильна ознака «перекладу» — набір тих самих прикметників, що в оригіналі, у тому самому порядку, що в оригіналі.
Штука в тому, що українська і англійська — мови кардинально різної природи. І те, що органічно для англійської, починає в українській «стирчати».
Про це писав Набоков у післямові до російської «Лоліти» — як складно передати притаманні англійській мові «тонкі недомовки» і «роїння коротких епітетів».
Про це саме казав Бабель: «Два прикметники до одного іменника може дозволити собі тільки геній».
Відкриємо будь-який сучукрпереклад на будь-якій сторінці і запросто знайдемо три-чотири прикметники підряд:
течії змінюють розміри піщаної берегової смуги
→ піщаної смуги берега
власниця своєї окремої 18-гектарової земельної ділянки
→ окремої ділянки на 18 гектарів
[значення «земельна» вбудоване і в слово «ділянка», і в слово «гектар», без цього прикметника можна спокійно обійтися]
і т. д.
Скорочувати «роїння коротких епітетів» — це стандартна комбінація в перекладі. Її можна «награти» в тому самому сенсі, в якому боксери награють удар лівою. І тоді, можливо, переклад не так голосно кричатиме читачам, що він переклад.
#пропереклад
Безпомильна ознака «перекладу» — набір тих самих прикметників, що в оригіналі, у тому самому порядку, що в оригіналі.
Штука в тому, що українська і англійська — мови кардинально різної природи. І те, що органічно для англійської, починає в українській «стирчати».
Про це писав Набоков у післямові до російської «Лоліти» — як складно передати притаманні англійській мові «тонкі недомовки» і «роїння коротких епітетів».
Про це саме казав Бабель: «Два прикметники до одного іменника може дозволити собі тільки геній».
Відкриємо будь-який сучукрпереклад на будь-якій сторінці і запросто знайдемо три-чотири прикметники підряд:
течії змінюють розміри піщаної берегової смуги
→ піщаної смуги берега
власниця своєї окремої 18-гектарової земельної ділянки
→ окремої ділянки на 18 гектарів
[значення «земельна» вбудоване і в слово «ділянка», і в слово «гектар», без цього прикметника можна спокійно обійтися]
і т. д.
Скорочувати «роїння коротких епітетів» — це стандартна комбінація в перекладі. Її можна «награти» в тому самому сенсі, в якому боксери награють удар лівою. І тоді, можливо, переклад не так голосно кричатиме читачам, що він переклад.
#пропереклад
Два мира — два Шапиро
Когда Нильс Бор выступал в Физическом институте Академии наук СССР, его спросили как ему удалось создать первоклассную школу физиков. Он ответил: «Наверное потому, что я никогда не стеснялся признаваться своим ученикам, что я дурак...»
Переводивший речь Бора Е. М. Лифшиц донес эту фразу до аудитории так: «Наверное, потому, что я никогда не стеснялся заявить своим ученикам, что они дураки...»
Фраза вызвала оживление в аудитории. Лифшиц, переспросив Бора, поправился и извинился за оговорку. Однако сидевший в зале Петр Капица глубокомысленно заметил, что это не оговорка. Перевод, мол, выражает принципиальное различие между школами Бора и Ландау, к которой принадлежит и сам Лифшиц».
Когда Нильс Бор выступал в Физическом институте Академии наук СССР, его спросили как ему удалось создать первоклассную школу физиков. Он ответил: «Наверное потому, что я никогда не стеснялся признаваться своим ученикам, что я дурак...»
Переводивший речь Бора Е. М. Лифшиц донес эту фразу до аудитории так: «Наверное, потому, что я никогда не стеснялся заявить своим ученикам, что они дураки...»
Фраза вызвала оживление в аудитории. Лифшиц, переспросив Бора, поправился и извинился за оговорку. Однако сидевший в зале Петр Капица глубокомысленно заметил, что это не оговорка. Перевод, мол, выражает принципиальное различие между школами Бора и Ландау, к которой принадлежит и сам Лифшиц».
Культ деталі · 16
Зробити закладку — діло нехитре. Однак, як у класичному анекдоті, є нюанс.
Молоде київське видавництво «Віхола», піонери вітчизняного наукпопа, придумало дотепний хід: закладка — це фрагмент клапану пейпербека.
Просто відриваєш шматочок клапана по спеціальній перфорації — і маєш закладку. За 500 років українського книговидання ніхто до такого не додумався.
#культ_деталі
Зробити закладку — діло нехитре. Однак, як у класичному анекдоті, є нюанс.
Молоде київське видавництво «Віхола», піонери вітчизняного наукпопа, придумало дотепний хід: закладка — це фрагмент клапану пейпербека.
Просто відриваєш шматочок клапана по спеціальній перфорації — і маєш закладку. За 500 років українського книговидання ніхто до такого не додумався.
#культ_деталі
Трансгендерний переклад
Легким порухом перекладацької руки декан Джиліан Лестер (англ. Dean Gillian Lester), жінка, перетворилася на Діна Джилліана Лестера, чоловіка.
Для цього автору достатньо було написати її університетську посаду — Dean — з великої літери.
#пропереклад
Легким порухом перекладацької руки декан Джиліан Лестер (англ. Dean Gillian Lester), жінка, перетворилася на Діна Джилліана Лестера, чоловіка.
Для цього автору достатньо було написати її університетську посаду — Dean — з великої літери.
#пропереклад
Про редактуру
Останнім часом трапилося мені спостерігати роботу літературних редакторів — і над своїми перекладами, і над чужими. І вкотре я переконався, що робота редактора спирається на три наріжних камені:
1) ремонтувати поламане,
2) не ремонтувати не поламане,
3) відрізняти перше від другого.
І ці спостереження приводять до сумного висновку, що редактори мислять свою роботу в кількісних категоріях: що більше правок, то краще я попрацювала. Це абсолютна ілюзія. Робота редактора: а) виправити очевидні помилки, б) покращити слововжиток, в) покращити синтаксис. Крапка. А якщо редактор міняє «він повернуся в Україну» на «він повернувся до України», то це, даруйте, професійний онанізм.
Останнім часом трапилося мені спостерігати роботу літературних редакторів — і над своїми перекладами, і над чужими. І вкотре я переконався, що робота редактора спирається на три наріжних камені:
1) ремонтувати поламане,
2) не ремонтувати не поламане,
3) відрізняти перше від другого.
І ці спостереження приводять до сумного висновку, що редактори мислять свою роботу в кількісних категоріях: що більше правок, то краще я попрацювала. Це абсолютна ілюзія. Робота редактора: а) виправити очевидні помилки, б) покращити слововжиток, в) покращити синтаксис. Крапка. А якщо редактор міняє «він повернуся в Україну» на «він повернувся до України», то це, даруйте, професійний онанізм.
Кар’єрний портал Happy Monday і «Читомо» проводять зарплатне опитування у видавничій сфері, щоб краще зрозуміти ситуацію, сформувати адекватний рейтинг гонорарів і дати нам орієнтири.
Опитування анонімне і забере хвилин п’ять, не більше. Стосується усіх, хто професійно працює у виробництві книжок. Сам відповів і вас закликаю, бо з таких дрібниць і складається розвиток нашого горопашного цеху. Інструменти колективної дії — важлива річ.
Опитування анонімне і забере хвилин п’ять, не більше. Стосується усіх, хто професійно працює у виробництві книжок. Сам відповів і вас закликаю, бо з таких дрібниць і складається розвиток нашого горопашного цеху. Інструменти колективної дії — важлива річ.
35 лет спустя
На днях стався малопомітний, але вікопомний ювілей: відвідуючи у квітні 1986 року Волжский автомобильный завод у містечку Тольятти, Горбачов уперше публічно вжив слово «перестройка». У цьому місці історія пішла в галоп і ніяк не зупиниться.
Сама ця лексика — ВАЗ, Тольятти (був такий італійський комуніст у доісторичні часи), апрельський пленум ЦК КПСС — звучить зараз, ніби «плейстоцен» чи «пізній палеоліт». Уже ніхто й не пам’ятає, що слово «перестройка» йшло спершу в комплекті зі словом «ускорение»: перестройка и ускорение. Заднім числом зрозуміло, що все те ускорение було наївною спробою пришпорити загнану коняку.
Так почалася епоха змін, жити в яку бажає хіба що китайське прокляття. 1986 року, за три місяці до Чорнобиля, народився мій молодший брат. Спогад дитинства — нескінченна черга за цукром, який давали по картках кіло чи два в руки. Тоді ще ніхто не казав, що цукор шкідливий і витрачати життя на довжелезну чергу за ним — так собі ідея. Потім зникли цигарки і це було державною проблемою (куріння вийде з моди сильно пізніше). Потім зникло все, включаючи добрий смак і здоровий глузд (і судячи з нинішньої київської забудови, вони вже не повернуться, процес незворотний).
Ми були діти, удар прийняли батьки. Це тепер, сам ставши батьком, розумієш, що та перестройка не закінчиться ніколи. І слава богу. При всій ностальгії за щасливим дитинством, Радянський Союз був імперією зла. Спасибі товарищу Горбачову и другим высокопоставленным лицам за те, що допомогли його розвалити. Хоч насправді збиралися врятувати.
На днях стався малопомітний, але вікопомний ювілей: відвідуючи у квітні 1986 року Волжский автомобильный завод у містечку Тольятти, Горбачов уперше публічно вжив слово «перестройка». У цьому місці історія пішла в галоп і ніяк не зупиниться.
Сама ця лексика — ВАЗ, Тольятти (був такий італійський комуніст у доісторичні часи), апрельський пленум ЦК КПСС — звучить зараз, ніби «плейстоцен» чи «пізній палеоліт». Уже ніхто й не пам’ятає, що слово «перестройка» йшло спершу в комплекті зі словом «ускорение»: перестройка и ускорение. Заднім числом зрозуміло, що все те ускорение було наївною спробою пришпорити загнану коняку.
Так почалася епоха змін, жити в яку бажає хіба що китайське прокляття. 1986 року, за три місяці до Чорнобиля, народився мій молодший брат. Спогад дитинства — нескінченна черга за цукром, який давали по картках кіло чи два в руки. Тоді ще ніхто не казав, що цукор шкідливий і витрачати життя на довжелезну чергу за ним — так собі ідея. Потім зникли цигарки і це було державною проблемою (куріння вийде з моди сильно пізніше). Потім зникло все, включаючи добрий смак і здоровий глузд (і судячи з нинішньої київської забудови, вони вже не повернуться, процес незворотний).
Ми були діти, удар прийняли батьки. Це тепер, сам ставши батьком, розумієш, що та перестройка не закінчиться ніколи. І слава богу. При всій ностальгії за щасливим дитинством, Радянський Союз був імперією зла. Спасибі товарищу Горбачову и другим высокопоставленным лицам за те, що допомогли його розвалити. Хоч насправді збиралися врятувати.
Найпоширеніша помилка технічної редактури — коли шмуцтитули заводять у пагінацію змісту.
Шмуцтитул — це окрема сторінка, яка відкриває велику частину книжки. Наприклад, «Частина 2», а далі йдуть розділи.
На шмуцтитулі зазвичай немає тексту. Читач там нічого не прочитає, крім того, що вже написано у змісті. Немає ніякого смислу зазначати у змісті сторінку, де стоїть шмуцтитул, і якщо подивитися на книжки старих майстрів або компетентних видавництв, наших і західних, то так ніхто не робить.
#техредактура
Шмуцтитул — це окрема сторінка, яка відкриває велику частину книжки. Наприклад, «Частина 2», а далі йдуть розділи.
На шмуцтитулі зазвичай немає тексту. Читач там нічого не прочитає, крім того, що вже написано у змісті. Немає ніякого смислу зазначати у змісті сторінку, де стоїть шмуцтитул, і якщо подивитися на книжки старих майстрів або компетентних видавництв, наших і західних, то так ніхто не робить.
#техредактура
Що я читаю. Три останніх книжки
#книгопанорама
4
Владимир Набоков
Подвиг
Ранній роман генія, він ще розминає літературні м'язи. До «Дара» чи «Защиты Лужина» не дотягує. Черговий фрагмент автобіографії, яку Набоков роздарував своїм героям: юнак з емігрантської родини потрапляє в Кембридж, учиться, закохується, шукає себе... І, як більшість набоковських героїв, розчиняється в кінці у небутті. Перший роман Набокова, фінал якого я вгадав. А це своєрідне розчарування.
Утім, поклади фірмових набоковський алітерацій і влучних слів у комплекті йдуть. Приміром, герой в каміні «кочергой подбадривает угольки», а в героїні на очах «накипают слезы». 7/10
5
Генрих Альтшулер
Найти идею. Вступление в ТРИЗ — теорию решений изобретательских задач
Одна з найкрутіших книжок, які мені траплялися за останні роки, варта включення у шкільну програму. Густо замішана на фізиці і хімії, але цікава самим способом мислення: задачу треба вирішувати в найзагальнішому вигляді, все інше — технічні деталі. 9/10
В кінці книжки є забавні задачки. Наприклад, такі: на дні моря лежить дуже важка скриня із золотом капітана Флінта. Водолази на такій глибині працювати не можуть, батискафа немає. Як її підняти?
6
Марцин Виха
Как я разлюбил дизайн
Забавний збірничок іронічної і ностальгійної есеїстики про дизайн у повсякденному житті. Польський ілюстратор згадує, як мінявся предметний світ з приходом капіталізму. 7/10
Цитата: «Привычка — эргономика для бедных».
#книгопанорама
4
Владимир Набоков
Подвиг
Ранній роман генія, він ще розминає літературні м'язи. До «Дара» чи «Защиты Лужина» не дотягує. Черговий фрагмент автобіографії, яку Набоков роздарував своїм героям: юнак з емігрантської родини потрапляє в Кембридж, учиться, закохується, шукає себе... І, як більшість набоковських героїв, розчиняється в кінці у небутті. Перший роман Набокова, фінал якого я вгадав. А це своєрідне розчарування.
Утім, поклади фірмових набоковський алітерацій і влучних слів у комплекті йдуть. Приміром, герой в каміні «кочергой подбадривает угольки», а в героїні на очах «накипают слезы». 7/10
5
Генрих Альтшулер
Найти идею. Вступление в ТРИЗ — теорию решений изобретательских задач
Одна з найкрутіших книжок, які мені траплялися за останні роки, варта включення у шкільну програму. Густо замішана на фізиці і хімії, але цікава самим способом мислення: задачу треба вирішувати в найзагальнішому вигляді, все інше — технічні деталі. 9/10
В кінці книжки є забавні задачки. Наприклад, такі: на дні моря лежить дуже важка скриня із золотом капітана Флінта. Водолази на такій глибині працювати не можуть, батискафа немає. Як її підняти?
6
Марцин Виха
Как я разлюбил дизайн
Забавний збірничок іронічної і ностальгійної есеїстики про дизайн у повсякденному житті. Польський ілюстратор згадує, як мінявся предметний світ з приходом капіталізму. 7/10
Цитата: «Привычка — эргономика для бедных».
Альфабетизм
Якось трапилася мені цілком серйозна стаття про те, що викликати школярів до дошки за алфавітом — це дискримінація, називається альфабетизм.
Мовляв, учень прізвища не обирає, тому одні на ешафот систематично потрапляють раніше, ніж інші. Справедливо і прогресивно — викликати рандомно.
Але я не про це.
У кожному другому сучукрперекладі англійське слово Index перекладають «Алфавітний покажчик». Звісно, бувають інші покажчики, наприклад, хронологічні. Але в 99 випадків зі 100 покажчик буде організовано за алфавітом, тому немає ніякого смислу уточнювати, що він «алфавітний». Слова «покажчик» цілком достатньо.
#пропереклад
Якось трапилася мені цілком серйозна стаття про те, що викликати школярів до дошки за алфавітом — це дискримінація, називається альфабетизм.
Мовляв, учень прізвища не обирає, тому одні на ешафот систематично потрапляють раніше, ніж інші. Справедливо і прогресивно — викликати рандомно.
Але я не про це.
У кожному другому сучукрперекладі англійське слово Index перекладають «Алфавітний покажчик». Звісно, бувають інші покажчики, наприклад, хронологічні. Але в 99 випадків зі 100 покажчик буде організовано за алфавітом, тому немає ніякого смислу уточнювати, що він «алфавітний». Слова «покажчик» цілком достатньо.
#пропереклад
Ще раз про «дизайн»
Це молоде імпортне слово створило таке гравітаційне поле, що перекладачам не стає сил з нього вирватися.
Читаю черговий сучукрпереклад. Надворі 1945 рік. Радянському Союзу випадково дістається новітній американський літак і «команда російських дизайнерів» розбирає його на дрібні клаптики, щоб розібратися в конструкції.
Як пояснити перекладачу, що англійські слова його обманюють і літак вивчають не «російські дизайнери», а «радянські конструктори»?
Через кілька сторінок злочинець планує пограбування: вивчає «дизайн банку» і «дизайн сейфа».
Як пояснити перекладачу, що в першому випадку це «план приміщення», а в другому — «конструкція сейфа»?
Звісно, слова перекладати простіше, ніж смисл, бо слово — ось воно, англійським по білому написане, а смисл ще знайти треба. Не маю нічого проти, тільки тоді, може, не варто вважати, що займаєшся розумовою роботою?
#пропереклад
Це молоде імпортне слово створило таке гравітаційне поле, що перекладачам не стає сил з нього вирватися.
Читаю черговий сучукрпереклад. Надворі 1945 рік. Радянському Союзу випадково дістається новітній американський літак і «команда російських дизайнерів» розбирає його на дрібні клаптики, щоб розібратися в конструкції.
Як пояснити перекладачу, що англійські слова його обманюють і літак вивчають не «російські дизайнери», а «радянські конструктори»?
Через кілька сторінок злочинець планує пограбування: вивчає «дизайн банку» і «дизайн сейфа».
Як пояснити перекладачу, що в першому випадку це «план приміщення», а в другому — «конструкція сейфа»?
Звісно, слова перекладати простіше, ніж смисл, бо слово — ось воно, англійським по білому написане, а смисл ще знайти треба. Не маю нічого проти, тільки тоді, може, не варто вважати, що займаєшся розумовою роботою?
#пропереклад
Двоєженець
На уроках музики у школі дітям неодмінно ставлять симфонічну казку Прокоф’єва «Петя і вовк» — знайомлять з оркестровими інструментами. Пуття з цього мало — в дорослому віці фагот від гобоя все одно ніхто не відрізнить.
Але дітям у школі не розповідають, що у Прокоф’єва офіційно і одночасно було дві дружини. У 1923 році в Німеччині він одружився з каталонською співачкою Кароліною Кодіною. У 1936 році Прокоф’єв повернувся в Радянський Союз, написав «Петю і вовка» і познайомився з перекладачкою Мірою Мендельсон. У неї проти Кароліни була як мінімум одна непереможна вигода — Міра була на 19 років молодша.
Далі стежте за руками радянської влади. У 1948 році приймають постанову «О воспрещении браков между гражданами СССР и иностранцами»: всі закордонні шлюби, не зареєстровані в консульствах — заднім числом, зацініть красу гри, — оголошуються недійсними. Якраз те, чого не вистача генію для щастя! Можна одружитися з Мірою, не починаючи неприємного процесу розлучення з Ліною.
В тому ж 1948 році Ліну Іванівну Прокоф’єву зручно прибирають з матримоніальної сцени взагалі — 20 років за шпіонаж на користь іноземних розвідок. Вона відсиділа 8 років — у 1956-му її реабілітували за відсутністю складу злочину.
(Вишенька на сценарному торті — Прокоф’єв помер у 1953 році в один день зі Сталіним. Жив він по сусідству з Колонним залом Дому союзів, куди вся Москва кинулася прощатися з вождем. Скрізь міліцейські кордони — попрощатися з композитором ніхто не прийшов, бо просто не зміг пройти. Так само не знайшлося для нього квітів і траурних вінків — все розкупили для Сталіна.)
У 1954 році постанову «О воспрещении браков с иностранцами» скасовують. Виходить Ліна Прокоф’єва на волю — і через суд відновлює себе у правах дружини. А це персональна пенсія (у Прокоф’єва шість Сталінських премій) і авторські права (це один з найбільш виконуваних композиторів сучасності). Свідками на процесі виступали Кабалевський і Шостакович: так, це дружина Прокоф’єва, ми у них до війни в гостях бували; у них же двоє дітей — які тут можуть бути сумніви?
Але ж у Міри Прокоф’євої свідоцтво про шлюб на руках — з печаткою, все як належить. В результаті суд постановив вважати обох законними дружинами покійного композитора і все поділити порівну.
Соломонової мудрості радянської влади амністована шпигунка не оцінила і почала домагатися права на виїзд — я, між іншим, іспанська піддана. Випустили Ліну Прокоф'єву аж у 1974 році. Померла вона в Лондоні. Коли дивишся на роки життя цієї жінки — 1897–1986 — ціле кіно перед очима виникає.
Відсидівши 8 років у мордовських таборах, вона пережила свою молодшу суперницю на 18 років. В листах молодості Прокоф'єв називав її Пташкою. Готова назва для симфонічної казки.
На уроках музики у школі дітям неодмінно ставлять симфонічну казку Прокоф’єва «Петя і вовк» — знайомлять з оркестровими інструментами. Пуття з цього мало — в дорослому віці фагот від гобоя все одно ніхто не відрізнить.
Але дітям у школі не розповідають, що у Прокоф’єва офіційно і одночасно було дві дружини. У 1923 році в Німеччині він одружився з каталонською співачкою Кароліною Кодіною. У 1936 році Прокоф’єв повернувся в Радянський Союз, написав «Петю і вовка» і познайомився з перекладачкою Мірою Мендельсон. У неї проти Кароліни була як мінімум одна непереможна вигода — Міра була на 19 років молодша.
Далі стежте за руками радянської влади. У 1948 році приймають постанову «О воспрещении браков между гражданами СССР и иностранцами»: всі закордонні шлюби, не зареєстровані в консульствах — заднім числом, зацініть красу гри, — оголошуються недійсними. Якраз те, чого не вистача генію для щастя! Можна одружитися з Мірою, не починаючи неприємного процесу розлучення з Ліною.
В тому ж 1948 році Ліну Іванівну Прокоф’єву зручно прибирають з матримоніальної сцени взагалі — 20 років за шпіонаж на користь іноземних розвідок. Вона відсиділа 8 років — у 1956-му її реабілітували за відсутністю складу злочину.
(Вишенька на сценарному торті — Прокоф’єв помер у 1953 році в один день зі Сталіним. Жив він по сусідству з Колонним залом Дому союзів, куди вся Москва кинулася прощатися з вождем. Скрізь міліцейські кордони — попрощатися з композитором ніхто не прийшов, бо просто не зміг пройти. Так само не знайшлося для нього квітів і траурних вінків — все розкупили для Сталіна.)
У 1954 році постанову «О воспрещении браков с иностранцами» скасовують. Виходить Ліна Прокоф’єва на волю — і через суд відновлює себе у правах дружини. А це персональна пенсія (у Прокоф’єва шість Сталінських премій) і авторські права (це один з найбільш виконуваних композиторів сучасності). Свідками на процесі виступали Кабалевський і Шостакович: так, це дружина Прокоф’єва, ми у них до війни в гостях бували; у них же двоє дітей — які тут можуть бути сумніви?
Але ж у Міри Прокоф’євої свідоцтво про шлюб на руках — з печаткою, все як належить. В результаті суд постановив вважати обох законними дружинами покійного композитора і все поділити порівну.
Соломонової мудрості радянської влади амністована шпигунка не оцінила і почала домагатися права на виїзд — я, між іншим, іспанська піддана. Випустили Ліну Прокоф'єву аж у 1974 році. Померла вона в Лондоні. Коли дивишся на роки життя цієї жінки — 1897–1986 — ціле кіно перед очима виникає.
Відсидівши 8 років у мордовських таборах, вона пережила свою молодшу суперницю на 18 років. В листах молодості Прокоф'єв називав її Пташкою. Готова назва для симфонічної казки.
Скажи вголос
У багатоборстві перекладачів із текстом є дисципліна, в якій лажає половина спортсменів, я теж.
Це цифри. Не можна просто так узяти й не переплутати тисячі з мільйонами, мільйони з мільярдами, June 1 з July 11 і т. д. з усіма зупинками.
Як знизити ймовірність помилки? Коли в тексті трапляється цифра — дата, роки життя, номер примітки, яку треба скопіпастити з оригіналу, — я проговорюю цю цифру вголос. Так у голові вмикається додатковий контур і зробити помилку стає складніше.
#пропереклад
У багатоборстві перекладачів із текстом є дисципліна, в якій лажає половина спортсменів, я теж.
Це цифри. Не можна просто так узяти й не переплутати тисячі з мільйонами, мільйони з мільярдами, June 1 з July 11 і т. д. з усіма зупинками.
Як знизити ймовірність помилки? Коли в тексті трапляється цифра — дата, роки життя, номер примітки, яку треба скопіпастити з оригіналу, — я проговорюю цю цифру вголос. Так у голові вмикається додатковий контур і зробити помилку стає складніше.
#пропереклад
Хокей по понеділках
Буває, навідкриваєш у Хромі закладок, щоб на пенсії, коли буде час, прочитати. А потім бац — і все випадково закрилося, або кудись поділося, або комп’ютер без дозволу збунтувався.
На цей випадок існує чарівний хоткей — він повертає всі закладки, які були відкриті на момент виходу з Хрому.
#хоткей
Буває, навідкриваєш у Хромі закладок, щоб на пенсії, коли буде час, прочитати. А потім бац — і все випадково закрилося, або кудись поділося, або комп’ютер без дозволу збунтувався.
На цей випадок існує чарівний хоткей — він повертає всі закладки, які були відкриті на момент виходу з Хрому.
#хоткей
Період часу
Поширена стилістична помарка в сучукрперекладі — тавтологія «період часу».
Порівняймо три варіанти фрази.
Скажімо, наш ліричний герой прожив у Києві
— певний період
— певний час
— певний період часу
а потім емігрував у Крижопіль.
Який варіант найкращий?
#промову
Поширена стилістична помарка в сучукрперекладі — тавтологія «період часу».
Порівняймо три варіанти фрази.
Скажімо, наш ліричний герой прожив у Києві
— певний період
— певний час
— певний період часу
а потім емігрував у Крижопіль.
Який варіант найкращий?
#промову
Хоткей по понеділках
Сто разів на день юзери збільшують вікна, зменшують, відкривають, закривають і т. д. Можна робити це, як діди робили — цілитися мишкою в маленьку піктограму у кутку.
Але є чарівна клавіша Windows зліва від пробіла. У комбінації зі стрілкою вона робить роботу з вікнами набагато зручнішою.
#хоткей
Сто разів на день юзери збільшують вікна, зменшують, відкривають, закривають і т. д. Можна робити це, як діди робили — цілитися мишкою в маленьку піктограму у кутку.
Але є чарівна клавіша Windows зліва від пробіла. У комбінації зі стрілкою вона робить роботу з вікнами набагато зручнішою.
#хоткей
Прокрутіть цю пісню по радіо
Здається, ще одне слово повністю вийшло з ужитку — шлягер.
«Шлягери» лишилися десь поруч із «гастрономами». Тепер тільки «хіти», а, може, вже й вони застаріли. Все так швидко міняється, що не встигаєш головою крутити.
Роблю широку філософську ставку на те, що речі і явища, які вміють не мінятися, стануть у майбутньому привілеєм для заможних класів. У бідних на стіні висітимуть монітори і показуватимуть різне, а в багатих — антикварні гравюри і показуватимуть одне.
Здається, ще одне слово повністю вийшло з ужитку — шлягер.
«Шлягери» лишилися десь поруч із «гастрономами». Тепер тільки «хіти», а, може, вже й вони застаріли. Все так швидко міняється, що не встигаєш головою крутити.
Роблю широку філософську ставку на те, що речі і явища, які вміють не мінятися, стануть у майбутньому привілеєм для заможних класів. У бідних на стіні висітимуть монітори і показуватимуть різне, а в багатих — антикварні гравюри і показуватимуть одне.
«Принимать как должное и жить с этим»
«Когда мне было лет 12–13, я обнаружил, что азарт, взлеты радости и горькие разочарования вызывает у меня такое неожиданное занятие, как чтение гранвилевского курса анализа в русском переводе Лузина, вышедшем в свет в 1935 году.
Я нашел эту книжку на чердаке у моего приятеля. Помимо прочего стандартного материала, в ней содержалось и небезызвестное эпсилон-дельта определение непрерывной функции. Поборовшись с этим определением какое-то время (было жаркое крымское лето; я сидел под запыленной яблоней), я так разозлился, что выкопал неглубокую ямку, закопал книгу под деревом и с отвращением ушел. Через час начался дождь. Я ринулся назад к яблоне и откопал бедную книгу. Так я понял, что я ее все-таки люблю.
Вскоре я узнал, что математике учат в Московском университете; что у выдающихся математиков выходят собрания сочинений (мама подарила мне «Избранные труды» И. М. Виноградова на день рождения); что можно взять в библиотеке журнал «Известия АН СССР. Серия математическая» и попробовать прочитать то, что там написано (я на многих страницах конспектировал статью Ю. В. Линника о простых числах в арифметических прогрессиях).
Чего я так и не понимал –– это почему, собственно, меня все это привлекало, но постепенно я научился принимать это как должное и жить с этим»
Юрий Манин. «Математика как профессия и призвание». Из книги «Математика как метафора». via
«Когда мне было лет 12–13, я обнаружил, что азарт, взлеты радости и горькие разочарования вызывает у меня такое неожиданное занятие, как чтение гранвилевского курса анализа в русском переводе Лузина, вышедшем в свет в 1935 году.
Я нашел эту книжку на чердаке у моего приятеля. Помимо прочего стандартного материала, в ней содержалось и небезызвестное эпсилон-дельта определение непрерывной функции. Поборовшись с этим определением какое-то время (было жаркое крымское лето; я сидел под запыленной яблоней), я так разозлился, что выкопал неглубокую ямку, закопал книгу под деревом и с отвращением ушел. Через час начался дождь. Я ринулся назад к яблоне и откопал бедную книгу. Так я понял, что я ее все-таки люблю.
Вскоре я узнал, что математике учат в Московском университете; что у выдающихся математиков выходят собрания сочинений (мама подарила мне «Избранные труды» И. М. Виноградова на день рождения); что можно взять в библиотеке журнал «Известия АН СССР. Серия математическая» и попробовать прочитать то, что там написано (я на многих страницах конспектировал статью Ю. В. Линника о простых числах в арифметических прогрессиях).
Чего я так и не понимал –– это почему, собственно, меня все это привлекало, но постепенно я научился принимать это как должное и жить с этим»
Юрий Манин. «Математика как профессия и призвание». Из книги «Математика как метафора». via