поки весь тікток знову в драмі між Хейлі Бібер і Селеною Гомез, я #дуже_раджу прочитати «Щоденник Страченої» Марії Матіос

це твір-рефлексія жінки, якій близько 35 років, яка страждає, бо має коханця, який відомий і має родину, і не кохає її так, як їй би хотілося

дуже реалістичний щоденник з саме тими думками, які спідкають шалено закохану людину, яка втрачає не тільки логіку, а й саму себе у вирі цих почуттів

ця книга робить боляче, бо ти відчуваєш біль героїні

окрім доросло-важкого кохання, книга піднімає інші теми: роль жінки в чоловічому сусупільстві, аборти, релігія і церква, мораль, сім‘я, секс

тобто ще раз — це дуже реалістичний твір про життя жінки під сорок

я прочитала його або занадто рано, бо багато питань для мене ще невідомі і незрозумілі, або трошки пізно, бо не маю об‘єкта страждань (ну щоб прям повністю колективним плачем прожити цю історію😅), але я дуже рада, що прочитала цю книгу!

раджу прочитати жінкам, особливо тим, кого розбивали і хто розбивав, а також всім, хто загубився на своїй дорозі

​моя думка про «Маніакально-депресивну культуру» Марини Соколян

есе з 100 000 алегорій і метафор, з яких я вловила жодну

-11:40-

я люблю читати твори, для яких треба бути дуже розумною, щоб зрозуміти, що це насправді означає

але тут я не зрозуміла взагалі нічо, я не зрозуміла оці всі натяки на грецьку міфологію і культуру в контексті творчості сучасних українських митців і літераторів (бо підзаголовок каже, що есе саме про це), ааабсоооолютноооо

*ну щас може перечитаю і зрозумію, чекайте*

-11:52-

це геніальне есе, дуже смішне, досі не повністю зрозуміла всі відсилки, але аааа воно супер!!!!!!!!!!!!!

щас буде величезний розбір!!

бо #дуже_раджу
#укрліт_челлендж день 5

запускаю новий хештег, називається #апролітературубуде? (хз чи працюють знаки питання в хештегаг, щас перевіримо🙃)

нагадую, що на каналі існують ще хештеги
#укрліт_челлендж з ревьюшками на твори укрліт з челленджа
#дуже_раджу мої книжкові поради

є начебто ще якісь але божечко я про них уже сто разів забула

поки усі репостять Гарі Стайлза з прапором, я #дуже_раджу ознайомитися з творчістю Андрія Любки (але обережно)

сьогодні поговоримо про «МУР» (малий український роман), я хочу розділити мій відгук на плюси та мінуси, бо маю як позитивне, так і негативне враження

➕ мега цікаво читати: роман про звичайне життя відомого письменника, дуже побутово, дуже зрозуміло, максимально щиро і прозоро, сюжет тримає до кінця, читається на одному подиху

➕ це нетипова укрліт: навіть якщо говорити про сучасну, Любка відрізняється! від його твору буквально ловиш вайб голівудської комедії зі смазливим бабієм (Бредлі Купер зазвичай таких грає) в головній ролі

➕ надзвичайно багата українська мова: автор — філолог, тому роман написаний живою українською, зі сленгом, лайкою і матюками (я таке люблю😋🤭)

➖ жінка це виключно «треба це трахнути»: дуже бридко (мені) таке читати, кожна героїня була оглянута з голови до ніг, кожна дупа, кожні груди, на кожну кінчив, кожну трахнув

➖ попередній пункт не є мінусом, якщо читач — свідома людина, яка вміє розрізняти, що ок, а що не ок :) рекомендувати цю книгу підліткам, особливо несформованим (головою) хлопцям (та і дівчатам теж) я НАПОЛЕГЛИВО НЕ РАДЖУ🥸 бо там не сильно зрозуміло, що автор таки стібе головного героя і шо у гг нарцисичний розлад особистості, автор дуже сатирично іронізує в діалогах гг з другом Пашою, коли гг сам собі суперечить через кожне слово — у це треба вчитуватися, бо інакше (не дай боже!) з героя будуть робити якусь роул модел і думати, що оце так круто і прикольно всіх підряд трахати і пити зранку до вечора і брехати це дуже сексі шпексі буду таким/такою

➖ не рахувала к-сть зроблених герою за книгу мінетів, але рахувала кунілінгуси. 0. ну це лажа

➖ (жінкам) трошки починаєш заганятися, що всі хлопці, які з‘являються в твоєму житті та роблять вигляд, що їм цікаво щось про тебе дізнатися, просто хочуть тобі всадити і потім злитися ((хз це проблема роману Любки чи просто мої чергові траст ішьюз))

ВИСНОВОК: книжка класна, супер легка у читанні, я завжди ціную це найбільше! є про що замислитися, є з чого повчитися (як НЕ треба робити)

поки всі розбираються з новим Тредс, я #дуже_раджу почитати «Кімнату для печалі» Андрія Любки

це збірка сумних новел, які змусять задуматися, що ти робиш зі своїм життям і чи варто щось змінювати🥵 найсумніше усвідомлення — не все залежить від тебе, інколи приходить сука-доля і треба це прийняти

Андрій Любка відкрився зовсім по-іншому для мене, спокійним, розважливим, сумним і, можливо, мудрим (: єдине, що не сподобалося — не було фірмового авторського стилю, я ніби читала різних письменників: десь Гемінгвея, десь Цвайга, десь Катерину Бабкіну — мені не вистачило унікальності і «це виділяється», бо новели аж ніяк нічим не виділяються —

сумні і цікаві. хороші. якісні. як і багато інших новел. з укр іменами. про укр території. прикольно.

класна збірка, щоб почитати щось з сучасної укрліт, але якогось «вау» не очікуйте (хоча може і очікуйте, хз шо для вас це «вау»🤭🤭🤭)

поки х.йло відмовляється їхати на саміт в ПАР, я #дуже_раджу прочитати «Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос

ні, чекайте, я не просто раджу, я агітую і пропагую вас до читання цього твору! це сто відсотковий маст рід!

книга невелика, складається з трьох частин, новел, які сильно пов‘язані одна з одною — кожна з них доповнює і пояснює попередню історію, завдаючи ще більше неминучого незворотнього болю

перша історія про велику родину — батько, мати, десь 4-5 синів та їхні дружини, а також про їхню взаємодію між собою, про зраду одного з синів, про гнилість та дебільність іншого, про надзвичайно милу невістку Доцьку і суку свекрушку — читаєш і думай «нє, ну це бай, як так можна все звалити на цю дівчину», а потім трапляється

друга історія про молоду дівчину та її шлюб, а також її перше кохання (яке зовсім не пов‘язане зі шлюбом, зате дуже пов‘язане з першою родиною), і ти думаєш «боже ні, ні, ні, ні, ВИБАЧ, будь ласка, пробач цей світ!»

третя історія теж сумна, але уже більш реальна, ю кен рілейт частково і уже впізнавати себе (якщо раптом ви десь впізнали себе в перших двох історіях, то вам або терміново треба звернутися за допомогою до поліції чи хоча б когось, або ви кончена сука жахлива людина відпишіться нахер від цього каналу знати вас не хочу)

мова розповіді — ідеально жива українська з вау якою буковинською говіркою, я ЗАХОПЛЮЮСЯ, як Матіос гарно це робить, бо в її творах це дуже гармонійно і прямо-таки естетично

усі незрозумілі слова вона пояснює в зносках, додає живу тогочасну (кінець 19 століття) мову і грається словами, грається буквами, алітерує та асонує, дуже вау

цей твір — наша культурна спадщина, відповідь на питання «нашо вам той фемінізм» та просто хороший якісний приклад сучасної укрліт

100% раджу читати, всім!

поки Аріана Гранде відбиває чужого мужика, я #дуже_раджу по фану почитати «Маміглапінатапеї» Люби Клименко

це далеко не книжка «на подумать», хоча і замислитися там є над чим — старішання і рефлексія над дитинством, молодістю, ностальгія за минулим

книга ділиться на дві частини: у першій герой розповідає про комуналку (шикарне явище, про яке наше покоління мусить знати, тому, якщо вам менше 30, то почитайте обов‘язково) та її жителів, як вони одне з одним взаємодіяли і уживалися

це весело і смішно читати, я надривалася в деяких місцях! дуже реалістичні та колоритно прописані персонажі: від градскіх мсквічєй до євреїв, ідеально вайбушно прописані говірки — клас! люблю прописану атмосферність

друга частина уже про теперішнє життя героя, який неочікувано зустрів своє перше кохання, з якою жив в цій комуналці — і тут понеслося:

усю цю частину ти чекаєш, підглядаєш за ними, подумки кричиш «поцілуйтеся!», хоча це і зовсім не ромком книжка

а чекаєш ти хеппі енду для них, того самого, якого не сталося в першій частині :)

карооооче, там супер мало сторінок, читається за один, максимум два, якщо розтягнути, вечори!! відпочинок для мозку і душі😋

ще з прикольного — імена в творі замінені на клички (те, як в дитинстві придумав/почув герой) і ай лайк іт сильно, бо ще більше радянського колориту

🎠за хештегом #дуже_раджу можна глянути попередні рекомендації🎠

поки США виділяє Україні додаткові 200 мільйонів, я #дуже_раджу почитати Мед і молоко Рупі Каур, бо…

1. це ідеальна книжка для сдугників, бо там маленькі віршотекстики, картинки і читається на раз-два😋

2. там є прикольні думки і можна рефлекснути

3. тішить его, коли розумієш, що тобі то всьо уже не болить

мені здається «Мед і молоко» можна було б додати в якийсь маст рід ліст якби не романтизація трошки (на мою думку) нездорового кохання☹️

але з іншого боку, вся поезія романтизує трошки нездорове кохання і нічо, психологам же треба теж за шось жити :)

лонг сторі шорт — класна альтернатива на вечір! чому б і ні🫦

на днях для універу читала п'єсу, називається Різанина, по ній навіть є фільм з Кейт Бланшет

#дуже_раджу прочитати (є англ переклад) або подивитися, тут цікаво побудована сюжетна лінія

усі події відбуваються в межах однієї квартири, чотири герої (дві сімейні пари) вперше знайомляться через сутичку їхніх дітей: син одних вибив два передні зуби сину інших

і от починаються ✨РАЗБОРКІ ✨

я люблю читати/дивитися на срач, мене це тішить, але я ненавиджу гумор рівня не дай боже скаженого весілля, а зазвичай усі срачі приблизно такі і є (не в образу фанатам скаженого весілля!! просто не моє)

тут гумор будується на викривленні вад середнього класу і як вони взаємодіють одне з одним, як показують себе і що в собі подавлюють ("а шо подумають інші" — найбільший біч покоління наших батьків)

дочитала, #дуже_раджу

мені було смішно весь твір, дуже іронічно написано, дуже цікавий сюжет, читається за години дві (плюс перерва на сон, у мене так було сьогодні😋)

тепер дуже сильно хочу в театр на це, дуже

п.с. раджу читати в оригіналі, бо там доволі проста англійська

поки з найбільш феміністичного фільму обирають чоловічу пісню, я #дуже_раджу «Нану» Еміля Золі

((якщо бути сильно відвертою, я в принципі дуже раджу французький натуралізм))

Нана — фем фаталь, егоїстична, ніби незалежна, пофігістична повія, яка зводить з розуму буквально всіх, хто її бачить. Безталанна, але від неї не відвести погляд, незграбна, але сексуальна, ну просто ✨вона✨

насправді ж вся книжка про паразитарні стосунки одне з одним, про неймовірної сили нарцизим, владу над кимось, абьюз, жахливих людей

звичайно ж, що це треба читати, кожну сторінку нагадуючи собі, що написане воно в 19 столітті, а тому казати щось про дику мізогінію і сексизм не буду. класно, що сьогодні ми це бачимо, розпізнаємо і засуджуємо. сумно, що так було не завжди. чи варто про це читати і пам‘ятати, як було колись? так. бо треба ж якось аргументувати, нашо нам фемінізм («Нана» дуже класно аргументує, нашо)

книга 10/10, бо я давно не кайфувала настільки від художки

читається легко, ніби дивишся серіал (фан фект: у 19 ст нетфліксу не було, тому Золя створив цілий «серіал» з 20 книг про історію однієї родини, «Нана» це уже 9 книга і в попередніх вона з‘являється як дитина, де розповідають про важке дитинство в родині алкоголіка, кароче вау!! це як «Шеймлесс» тільки в 19 столітті на папері, обожнюююююю таке)

найулюбленіша цитата:

Про смаки і кольори сперечатися не варто. Ніколи не знаєш, що тобі подобатиметься уже за тиждень👻

поки світ святкує жіночі права, #дуже_раджу «Я працюю на цвинтарі» Павла Белянського

іноді мені здається, що насправді я не люблю читати, бо концентрації вистачає на сторінок 10 і потім хочеться забити хер та ніколи не брати книги в руки

з цією такого не сталося (хоча я і слухала аудіо), тому що

1) короткі історії
2) після яких серце колить дай боже
3) іноді я вслух реагувала словами «сука», «бляяя» і «та ладно» (я люблю перебільшувати в житті, але тут я не збрехала, реально на деяких історіях я матюкалася вголос від того, наскільки життя болюче)

це збірка маленьких історій, які, як я зрозуміла, Павло назбирав з власного досвіду роботи на цвинтарі: тут і про смерть, і про життя; часто боляче,

тому що ми по-різному розставляємо пріоритети в житті і взагалі сприймаємо життя по-різному. але смерть одна для всіх, від чого і замислюєшся (поки читаєш і живеш), на що ти витрачаєш своє життя і навіщо

раджу цю книжку не тільки тому, що вона класна, а й тому, що Белянський зараз на фронті і дуже кайфова людина — якщо не вірите, почитайте цю інтерв‘юшку

я дуже хотіла іншу кінцівку (::
«Невеличка драма» Підмогильного топ, дуже затягує, кохання, яке там описне, риготне, головний герой бридкий, головній героїні бажаю успіхів, льова краш

дуже подобається читати конфлікт раціонального з почуттями, коли протиставляють «холодний розум» з «наївними емоціями», дуже люблю проблематику пошуку щастя в цьому

щастя це стабільність і налагоджена рутина? прорахунок? чи порив емоцій і новина почуттів?

не знаю, чи хотів Підмогильний висміяти зарозумність героя тим, що в своїй раціоналізації він насправді найнещасливіша людина, себто через свій же розум він тупий, бо для срср все ж таки мали сенс інші наративи, проте це те, що я тут вичитала

мега цікавий твір!! #дуже_раджу