у звʼязку з останніми подіями та безжалісним знищенням Каховсьої ГЕС р*сіянами, ми хотіли б попросити вас підтримати збори, або поширити їх в своїх соцмережах 🙏🏻

ваша вподобайка чи просте поширення неодмінно може допомогти, тож не залишайтесь байдужими

• підтримати збір гуманітарки для евакуйованого населення

• підтримати фонд, що допомагає та евакуює тварин із затоплених територій

• підтримати збір

• ще один збір

• і ще один не менш важливий збір

• підтримати фонд, що займається евакуацією населення

• збір для військових в Херсоні

те, що можна поширити у себе в сториз, аби допомогти:
• допомога тваринам (сториз)
• допомога тваринам (допис)
• центр евакуації
- підтримати центр (їх картка)
• поширити сториз 1
• поширити сториз 2
• поширити сториз 3
• поширити сториз 4
• безоплатна евакуація Херсон (поширити)

за можливості, поширюйте це на своїх каналах, та діліться інформацією про ще якісь відомі вам збори в коментарях

ЯК ДОПОМОГТИ?

Тисніть на гіперпосилання, аби отримати інформацію.

🚌 Долучитися до евакуаційної місії Help People (якщо маєте автомобіль чи мікроавтобус)

Підтримати евакуаційну місію Help People донатом:

🔗 Посилання на банку
💳Номер картки банки
5375 4112 0298 4097

Підтримати гуманітарну місію в Херсон від Rescue Now донатом:

🔗 Посилання на банку

Задонатити на паливо для евакуаційної місії від «Вільний Харків»:

🔗 Посилання на банку
💳Номер картки банки
5375 4112 0634 722

Задонатити на паливо й човни для евакуаційної місії від «Вільні та незламні»

🔗 Посилання на перерахунок коштів

Задонатити на купівлю мотопомп викачки води для ДСНС

🔗 Посилання на перерахунок коштів

Задонатити на допомогу волонтерам, які підтримують мешканців окупованих територій від Української Волонтерської Служби:

🔗 Посилання на банку
💳 Для донатів з-за кордону

☕️ Принести продукти харчування, корм для тварин, предмети особистої гігієни для Херсону (збір: місто Київ)

​​Фінал Ліги конференцій дає привід згадати про капітана «Вест Гема» Анджело Огбонну. Сьогодні він зі своєю командою протистоятиме «Фіорентині». Огбонна грав за «Кротоне», «Торіно» і «Ювентус». У 2012 році здобув срібло Євро-2012, а в 2015-му поїхав грати за «молотобійців». Захисник і сам не очікував, що проведе стільки років в одній англійській команді і хоче грати за «Вест Гем» ще, продовживши контракт.

Попри травми Огбонна має 190 матчів у АПЛ. Це друге місце серед італійців, які виступали в Англії. Стільки ж у Паоло Ді Каніо, а першість належить Джанфранко Дзолі — 229 матчів. Загалом Огбонна зіграв за «Вест Гем» 231 матч. Це 10-а сходинка серед гравців команди за всю історію. До результату легендарного Боббі Мура (240 матчів) зовсім недалеко.

Огбонна характеризує «Фіорентину» як команду з чудовим складом, яка грає в хороший футбол і може створити супернику достатньо проблем. Про Вінченцо Італьяно футболіст каже, що він дуже динамічний, емоційний і прискіпливий.

Огбонна не міг не зауважити, що цього року у фіналах єврокубків опинилися три італійські команди: «Я думаю, що італійський футбол пережив перехідний період, тому що всьому свій час, але він ніколи не втрачав своєї цінності, — каже Анджело. — Чи є перевагою італійський гравець у фіналі проти італійської команди? Це означає, що ти знаєш суперника трохи більше. І знаєш, що ми, італійці, у момент втоми завжди здатні перевершити свої зусилля».

​​Італійська збірна чудово виступає на Чемпіонаті світу U20, а Чезаре Казадеї є найрезультативнішим гравцем турніру. У нього шість голів і одна гольова передача. Проте Казадеї вже не грає в Італії і навряд чи повернеться до неї найближчим часом.

Нещодавно Джанфранко Дзола, який обіймає посаду віце-президента Lega Pro, у своєму інтерв’ю торкнувся цієї проблеми в контексті виховання молодих футболістів. Цікава думка:

«Ми не довіряємо молодим футболістам, і тому вони змушені їхати грати в іноземні ліги, де до них інше ставлення, — каже Дзола. — Це питання менталітету, прийняття помилок. У нас вдома не прощають помилок навіть дорослим гравцям, не кажучи вже про юнаків. В інших лігах знають, що помилятися у 18 років — це нормально. Якщо молодий гравець ніколи не помиляється, він посередній, адже він не виходить за межі того, що може зробити. Це ключовий процес зростання. Ми повинні знайти в собі мужність виховувати молодих футболістів із таким підходом».

​​Ліга конференцій — хороший турнір для середняків, команд, які не виграють трофеї по 20 років, а то і більше. Як правило, вони існують за певним балансом. У чемпіонаті вони можуть обіграти гранд, але легко програти команді з «правої» частини таблиці, а також знають, за які місця змагаються. Перспектива взяти трофей цей баланс порушує.

«Фіорентина» програла два фінали протягом двох тижнів. З одного боку, дуже прикро. З іншого боку, команда була у двох фіналах — той випадок, коли слід подумати, чи знімати із себе срібну медаль під час нагородження. Цей парадокс відзначив Вінченцо Італьяно після матчу, але свою медаль таки зняв.

Хоча загалом тут більше поразки, ніж здобутку. Учора «Фіорентина» програла так, як не потрібно програвати — через типові помилки захисників, яких вони, з урахуванням хоча б свого досвіду й рівня, на якому грають, припускатися не повинні. Головний тренер не повинен на 90-й хвилині вчити центрального захисника, як грати по нападнику і коли за ним стартувати у фіналі єврокубка, навіть якщо це ЛК.

Це хороший сезон для «Фіорентини», якби трофеї не були настільки близько. За логікою, заробляння на трансферах тепер мало, потрібні вже титули. Ось у чому порушення балансу. Одна справа просто шукати талановитих гравців і згодом продавати їх набагато дорожче, а інша справа робити це ще й із перспективою перемоги в турнірах.

Чи вистачить «Фіорентині» на це бажання й снаги, а особливо її тренеру? З Вінченцо Італьяно команда провела два хороші сезони, і зараз він має ідеальний шанс засвідчити прогрес. Схоже, тренер піде. Якщо залишиться, у наступному сезоні потрібно буде все починати спочатку.

​​Мальовниче портове місто Кастелламмаре-ді-Стабія відоме не тільки древньою архітектурою та цілющою джерельною водою. Воно дало багато чемпіонів у різних видах спорту. У ньому народилися Джанлуїджі Доннарумма, Фабіо Квальярелла, Антоніо Міранте, а також троє братів Еспозіто.

Усі троє вихованці «Інтера». 22-річний Сальваторе, найстарший з братів Еспозіто, грає за «Спецію». 20-річний Себастьяно орендований «Барі». Найменший Франческо, якому через кілька тижнів буде 18, іще грає за Примаверу «Інтера», але зараз він перебуває у збірній Італії на Чемпіонаті світу U20.

У неділю в усіх трьох братів вирішальний матч сезону: «Спеція» гратиме з «Вероною» за право залишитися в Серії А, «Барі» змагатиметься з «Кальярі» за вихід у найвищу лігу, а збірна Італії U20 вперше в історії вийшла у фінал Чемпіонату світу на цьому рівні і зійдеться в матчі за першість з однолітками з Уругваю. У кожного матчу дуже велика ціна. Вони відбуватимуться майже одночасно, і тому батьки та сестра Еспозіто готують удома кілька екранів, щоб одночасно спостерігати за грою братів.

Загалом усі троє досить успішно виступають у своїх командах. Якщо Сальваторе та Себастьяно вже мали нагоди показати себе на дорослому рівні, то у Франческо все попереду. Він центральний нападник. У цьому сезоні зіграв 30 матчів за Примаверу і забив 15 голів, дебютував за збірну Італії до 20 років і на Чемпіонаті світу забив красивий гол п’ятою у чвертьфінальному матчі проти Колумбії. Цей гол він називає поки що найважливішим у житті.

«Забити на Чемпіонаті світу вдається не кожному, — каже Франческо. — Загалом я завжди кажу, що головне, щоб м’яч влетів у ворота, а якщо він ще й вийшов красивим, то це ще краще. Мені 17 років, і мене вперше викликали до збірної U20. З першого ж тренування я зрозумів, що ми сильні технічно, але як команда ми ще сильніші. На такому турнірі це те, що має найбільше значення: часу, щоб підготуватися до наступної гри не так багато, тому більш злагоджена команда часто має кращі результати. У нас є величезна мрія — чемпіонство, і ми працюємо, щоб її досягти».

Цього року Франческо Еспозіто також тренувався з першою командою «Інтера». Каже, що дечому навчився у Лукаку, Лаутаро та Джеко. Франческо вразило те, наскільки вони безтурботно поводяться з м’ячем. Але деякі риси Франческо перейняв би й у своїх братів:

«Мої брати кажуть, що найталановитіший з нас — це я. Але я вважаю за краще мовчати і дивитися, куди я можу рухатися. У Сальваторе я б запозичив виваженість на полі, від Себастьяно — техніку. А від них обох — виконання штрафних ударів».

​​Марко Дзаффароні доповнює трійку тренерів Серії А, які прийшли в команду протягом сезону і допомогли їй залишитися в еліті. До цього 54-річний тренер ніколи не тренував у Серії А. Ба більше, у нього в Серії В всього 16 матчів. Переважно він тренував у третій і четвертій лігах. Але до призначення Дзаффароні у «Верони» була одна перемога, дві нічиї та 12 поразок. Мати 5 очок після 15 турів, звичайно, катастрофа, але з новим тренером команда змогла взяти 26 очок і вийти на двобій зі «Спецією» за право залишитися у найвищій лізі.

Матч видався цікавим. Команди грали у відкритий футбол, наче розуміючи, що в такому протистоянні все вирішуватимуть забиті голи. Здавалося, «Спеція» може взяти м’яч під контроль, але в підсумку вона не змогла зіграти як команда, а її гравці виглядали блідо. Ітан Ампаду та Мбала Нзола могли стати героями, але натомість усе вийшло навпаки.

Валієць міг винести перший м’яч з лінії своїх воріт, але не зорієнтувався. Згодом зрівняв рахунок, але в третьому голі погано захищався проти Нгонга і м’яч залетів у ворота після рикошету від його ноги. Ампаду має дуже своєрідну позицію на полі. Номінально він центральний захисник, але постійно проявляє свій універсалізм. Він опиняється то на фланзі, то перед штрафним майданчиком суперника. У підсумку ж маємо те, що «Спеція» знітилася після пасів вздовж своїх воріт і так пропустила два голи — такий у неї був захист. Напевно, Ампаду дуже подобається в Італії, він проводить там другий сезон поспіль, і другий сезон поспіль його команди вилітають.

А найкращий бомбардир «Спеції» Мбала Нзола взагалі не зміг налаштуватися на матч. Він наче був думками в іншому місці, не приймав нормально м’яч і дуже погано пробив пенальті, який міг би порятувати команду.

Натомість свої герої були у «Верони», справжні. Воротар Монтіпо робив чудові сейви, коли команда залишилася в меншості. Нападники видавалися більш зіграними: Нгонг зробив вирішальний дубль, зокрема, забивши переможний гол після вдалого розіграшу з Джурічем. А капітан Фараоні взагалі став зіркою: забив перший гол, а в другому таймі зіграв у волейбол біля своїх воріт. Здавалося, подвиг Суареса проти Гани вже складно повторити. Але вийшло все навіть з тою самою наївністю, що й на ЧС-2010.

«Усе добре, що добре закінчується. У матчі бувають моменти, коли ти робиш інстинктивні рухи, і сам не можеш їх пояснити», — так прокоментував епізод Дзаффароні. Майбутнє тренера поки що невідоме, але зараз хоче відпочити, оскільки змагання за прописку в Серії А було виснажливим. «Були часи, коли ніхто більше не вірив у цю команду, але вона вірила в себе, — каже він. — Велика сила духу, терпіння, наполегливість. Хлопці ніколи не здавалися. Ці речі привели нас до цього чудового порятунку».

​​Італія взяла срібло Чемпіонату світу U20, програвши у фіналі одноліткам з Уругваю. Прикро, що не перемогла, але це не трагедія. По-перше збірна досягла свого найбільшого успіху на цьому турнірі. По-друге, гравцем чемпіонату заслужено став Чезаре Казадеї. Він же найкращий бомбардир турніру з 7 голами і двома асистами.

По-третє, усі лідери збірної та найталановитіші гравці проявили себе якнайкраще, а це той самий Казадеї, Бальданці, Пафунді. Добре показали себе Праті, Амброзіно, Еспозіто, Депланше, який став найкращим голкіпером чемпіонату. Загалом у цій збірній багато талановитих гравців. Деяких з часом можна буде побачити в дорослій збірній.

Головний тренер команди Карміне Нунціата відзначив, що під кінець турніру його гравці були не в найкращій фізичній формі — важко грати у спеку кожні три дні. А центральний захисник команди Габріеле Гуаріно справедливо підсумував: «Уругвай — дуже сильна команда, яка одразу ж притиснула нас. Ми намагалися захищатися, як могли. Ми не заслуговували на такий фінал, але нічого, наступного разу ми все виправимо. На початку ніхто не ставив на нас. Це команда, яка швидко стала сім’єю, і тільки так ми потрапили до фіналу».

​​«Кальярі», як і «Дженоа», повернувся до Серії А через рік. 71-річний Клаудіо Раньєрі знову зробив велику роботу: очолив команду в грудні і в підсумку вивів її в найвищу лігу через плей-офф. Востаннє він очолював команду Серії В у сезоні 1993/94. Це була «Фіорентина». У «Кальярі» він працював іще раніше — у 1988-91 рр. Усі ці команди він виводив до Серії А.

«Кальярі дав мені так багато, він зробив мене тренером і увійшов у моє серце, — сказав Раньєрі після матчу. — Я не знав, що дасть це повернення. Я боявся не досягти мети, якої хотіла і про яку мене просила вся спільнота. Поразка знищила б мене зсередини, але нам вдалося досягти мети. Це одне з тих досягнень, які я ставлю на перше місце у своїй кар’єрі».

Переможний гол у ворота «Барі» забив Леонардо Паволетті на четвертій доданій хвилині. Він з’явився на полі за п’ять хвилин до цього. Паволетті — один із тих, хто не залишив команду після вильоту із Серії А.

«Я відчував, що можу вирішити долю матчу, — каже нападник. — Я залишився тут, щоб якомога швидше стерти пляму від вильоту. З цим же наміром залишилися багато моїх товаришів, які були в команді минулого року. Ми повернулися в Серію А. Найкраще в цій команді те, що ми всі були головними героями. Команда зробила 50% і тренер зробив 50%, він змусив нас повірити в мрію».

«Він зробив свою справу», — так про гол Паволетті сказав Раньєрі після матчу. Тренер дав установку — робити навіси у штрафний майданчик суперника. Простий план спрацював.

Після матчу Раньєрі проявив велику шляхетність. Він привітав тренера «Барі», сказавши, що в нього велике майбутнє, а також вгамував уболівальників своєї команди, які глузували над суперником, який залишився в Серії В. «Я не розумію, навіщо вболівати проти інших, витрачати на це сили. Треба вболівати тільки за нашу команду», — відзначив Раньєрі. За контрактом він може залишитися в «Кальярі» ще на два роки. Побачимо, чого досягне ця команда після повернення.

​​Наприкінці травня Федеріко Баскіротто отримав виклик до збірної Італії, але не одразу це зрозумів. Сталося це після того, як його «Лечче» гарантував собі місце в Серії А на майбутній сезон.

«Після перемоги над “Монцою” ми зупинилися в Мілані, щоб відсвяткувати, — розповідає захисник «Лечче». — Я виходив з магазину, і мені надійшов дзвінок. Телефонували з невідомого номера. Я подумав, що хтось хоче мене привітати, або це міг бути рекламний дзвінок. Я подумав: “Якщо це щось важливе, вони зателефонують іще раз”».

Справді, через дві хвилини Баскіротто зателефонували знову. На цей раз він відповів. «Баскі, це Містер», — почув футболіст.

«Я знаю голос Марко Бароні, адже ми спілкуємося з ним щодня, але це був не він, — розповідає Баскіротто. — Це міг бути якийсь мій колишній тренер, тому я запитав: “Який Містер?”. А він відповів: “Містер Манчіні”.

Захисник «Лечче» не міг у це повірити й одразу ж попросив вибачення.

«Я хочу привітати тебе з порятунком у Серії А, і сказати, що тебе викликали на Лігу націй. Ти готовий приєднатися до нас?» — запитав Манчіні.

«Я? Готовий? — відповів Баскіротто. — Скажіть мені куди і коли, і я прийду навіть пішки!»

Баскіротто не потрапив у підсумковий склад збірної. На матчі Ліги націй Манчіні взяв досвідченіших гравців. Але цей досвід був для Феде недаремним, і тепер у нього багато вражень:

«Я мав можливість провести п’ять днів із людьми, які написали історію італійського футболу, — розповідає захисник. — Мені це здавалося нереальним. Я приїхав до тренувального табору і думав, що переді мною священні монстри, але насправді це прості хлопці, як і я. Вони бачили, що я був дуже схвильований, тому доклали всіх зусиль, щоб я відразу відчув себе одним із них».

Федеріко недовго сумував, що його не взяли на офіційні матчі, а натомість поїхав на свою сімейну ферму в Ногарі. Саме там журналісти GdS і взяли в нього інтерв’ю. Дух самопожертви, фізична праця і щоденна тяжка робота — це те, що об’єднує футболіста з цим місцем.

«Тут є можливість знову побачити своїх рідних, а також знайти трохи спокою, — каже він. — За кілька днів я поїду у відпустку, а тут я допомагаю родині вести бізнес. Мені це подобається, тому що я відчуваю себе частиною цієї маленької перлини, яку спочатку мій дід, а потім мій батько будували протягом багатьох років. Звичайно, керувати трактором весело. Але коли доводиться нагинатися в полі...»

По завершенні кар’єри гравця Федеріко збирається займатися сільським господарством повною мірою. Окрім футболу, він навчається в Пармському університеті на факультеті тваринництва. На фермі родини Баскіротто розводять корів і свиней, є невелика птахофабрика, вирощують овочі.

Сезон, що закінчився, був першим для Баскіротто в Серії А і дуже вдалим. Його визнали одним із найкращих захисників сезону. Він починав з аматорського футболу й отримав виклик у національну збірну в 26 років. Щодня Федеріко прокидається о 7 ранку і їде в тренажерний зал на базі клубу. Він приходить туди раніше комірників, тому спеціально для Феде зробили копію ключів. Наполегливість — осі і секрет його успіху.

«Якщо я в Серії А, то не завдяки таланту, — каже футболіст. — Коли я був маленьким, багато хто казав мені, що в мене нічого не вийде. Я завжди хотів довести, спочатку собі, а потім їм, що вони помилялися. Праця завжди винагороджується».

​​Энцо Мареска розділив цьогорічний тріумф «Манчестер Сіті» в якості помічника Гвардіоли й отримав шанс працювати головним тренером, другий у своїй кар’єрі. Перший досвід у «Пармі» два роки тому виявився невдалим: Мареску звільнили після 13 турів, команда йшла на 14-мі місці. Тепер він має показати результат у «Лестері», який вилетів у Чемпіоншип.

Мареска познайомився з Гвардіолою у 2020 році, іще до «Парми». Енцо був помічником Пеллегріні у «Вест Хемі». Його контракт закінчився, і він поїхав до Манчестера, щоб подивитися за тренуваннями під керівництвом Гвардіоли. Мареска залишився на базі клубу на чотири дні, познайомився з Пепом і вони одразу ж знайшли спільну мову, хоча до цього не перетиналися. Влітку того ж року «Сіті» запропонували Маресці очолити команду до 23 років. З нею Енцо вперше в історії переміг у чемпіонаті. Гвардіола відвідував тренування молодіжки і не пропускав її домашні матчі.

Вдруге Мареска приєднався до «МС» після «Парми». Невдачі тренера їх не збентежили: «У “Сіті” продовжували стежити за мною, — розповідає Мареска. — Вони бачили ігри “Парми”, оцінили ідеї, які я намагався донести до гравців. А з Пепом ми часто спілкувалися. Тож коли Хуанма Лілло, його помічник, пішов, він попросив мене приєднатися до штабу».

У «Сіті» Мареска займався всім, що пов’язано з тренуваннями гравців на полі. Він мав повну свободу і від початку почував себе невимушено. Але все одно хотів спробувати себе головним тренером знову. Призначення Енцо не стало для клубу несподіванкою.

«Було кілька варіантів, але проєкт із “Лестером” видався мені найцікавішим і найзахоплюючим, — каже Мареска. — І зараз одне з перших, що я зроблю — зателефоную Клаудіо Раньєрі. Він справжній авторитет для клубу, і думка про те, що я можу певним чином продовжити його успіхи або започаткувати нові, сповнює мене гордістю».

1/2

​​В Італії історія з Марескою дає привід поговорити про тренерські підходи Гвардіоли, та й узагалі про сучасні футбольні принципи й роль тренера, зокрема про повне занурення в роботу клубу й різнобічний вплив на розвиток команди. Мареска каже, що Гвардіола керує командою як диригент оркестром, приділяючи увагу всім деталям — від першої скрипки до хлопця, який раз у раз б’є в тарілки. Арріго Саккі у своїй колонці для GdS вживає термін «гвардіолізм»:

«Я знайомий з Марескою, він розумний хлопець, з великим бажанням вчитися й удосконалюватися, — пише Саккі. — Він узяв уроки в Гвардіоли, тепер справа за тим, щоб додати до них свої ідеї і створити той чудовий мікс, який перетворює команди на ідеально злагоджені оркестри. Я можу тільки аплодувати гвардіолізму, тому що він іде в тому напрямку, в якому повинен рухатися світ футболу: в напрямку постійного вдосконалення. Якщо ми зупинимося, то можемо очікувати лише небезпечного регресу».

Саккі каже, що гвардіолізм — це справжня філософія. Він описує її складники: зосередження на грі, на колективі, на переміщеннях гравців, що передбачають домінування на полі, це робота з командою, а не з окремим гравцем. Важливу роль грає інтелект. «У футболі перед тим, як зіграти ногами, думають головою», — пише Саккі і зазначає, що ці принципи з труднощами, але починають проникати в італійське футбольне середовище, мовляв, одне з найконсервативніших у Європі.

На думку відомого фахівця, у Серії А вже щонайменше кілька сезонів можна побачити команди, які намагаються грати в інший футбол, ніж у минулому, який відповідає європейським канонам. У цьому контексті Саккі найперше згадує чемпіонський «Наполі» і далі додає конкретики: «Такі тренери, як Саррі, Піолі, Гасперіні, Італьяно, показують, що це шлях уперед».

2/2

​​Минулого вікенду «Лекко» здобув останню путівку у Серію B, здолавши «Фоджу» у фіналі плей-офф. Для маленького клубу з однойменного міста на березі озера Комо це стало грандіозним досягненням: «Лекко» не грав у Серії В понад 50 років. Гравці команди говорили про неймовірні емоції, які можна порівняти зі здобуттям трьох-чотирьох трофеїв одночасно.

«Ці емоції неможливо пояснити, — сказав капітан «Лекко» Лука Джудічі. — Чесно кажучи, я не повірив у те, що сталося. Це найкраще, що я міг очікувати від футболу».

Очевидно, ці емоції можна зрозуміти, зокрема тому, що регламент турніру непростий: у Серії С три групи по 20 команд, з яких пряме підвищення отримують команди-переможці. У плей-офф за одну путівку змагаються 30 команд, які посіли від другого по одинадцяте місця в таблиці. Цей фактично окремий турнір почався ще в першій половині травня.

Головний тренер команди 55-річний Лучано Фоскі вже виводив свої команди у вищі ліги, але не до такого рівня, та й було це на початку 2000-х. Для нього це теж неймовірне досягнення і потрійна радість. Як тренер Фоскі провів чотири сотні матчів у Серії С. Він одержимий футболом: вивчає роботу своїх колег і постійно переглядає записи матчів суперників. У «Лекко» тренер прийшов у вересні, підписавши контракт без жодних бонусів: максимум, на який сподівалися в клубі, — місце в першій десятці турнірної таблиці.

«Тиждень за тижнем я розумів, що ці хлопці, незалежно від того, хто грав, усі відчували себе важливими, — каже наставник команди. — Тренування починалося о 14:30, гравці повинні бути на базі о 13:45, але вони виходили на поле вже о 12:30, тому що їм подобалося бути разом. Тренування були не обов’язком, а розвагою: так народилася команда-переможець».

1/2

​​Героєм фіналу проти «Фоджі» став захисник Франко Лепоре, якому в серпні буде 38. В обох матчах протистояння «Фоджа» відкривала рахунок, але «Лекко» був сильнішим в обох 2:1 і 3:1. Лепоре забив три з п’яти голів своєї команди. Для нього це підвищення в класі стало шостим у кар’єрі з командами нижчих ліг.

Лепоре чудово знає Серію С. «Лекко» — молода команда, тому Франко, найстарший у ній, допомагав одноклубникам порадами. У якийсь час він помітив, що команда має потрібний потенціал. Після вирішальної перемоги досвідчений гравець не стримував сліз: «Я хотів, щоб мій тато побачив, як я стану хорошим футболістом, але він помер, коли мені було лише десять».

Лепоре за свою кар’єру пограв за багато команд і майже на всіх позиціях на полі, крім воротарської — треквартіста, вінгер, захисник, півзахисник і опорник. У юності він захоплювався Джанлукою Віаллі і спеціально поголив голову. Згодом, граючи на фланзі, брав приклад з Дані Алвеса — не дуже вправний у захисті, але ефективний в нападі.

Кілька років тому Франко грав у «Монці» разом із Палладіно. Каже, що вже тоді Раффаеле мав тренерські ідеї і звертав увагу на все від техніки до тактики. Ставши тренером, Палладіно якось побачив гру Лепоре і написав колишньому одноклубнику повідомлення, що Франко — ідеальний крайній захисник для футболу Гасперіні, Юріча та його самого — Палладіно.

Вихованець «Лечче» Лепоре виступав і в багатьох італійських лігах від Екселенци до Серії В, але ніколи не грав у найвищій лізі. Президент «Лечче» Стіккі Даміані надіслав Франко повідомлення з привітаннями. Футболіст відписав, що хотів би закінчити кар’єру гравця з джалороссі в Серії А.

«Насправді, — каже Лепоре з усмішкою, — усе, що мені зараз потрібно — це дебют у Серії А... Всього одна хвилина, можливо, в першому турі чемпіонату...»

2/2

Гульєльмо Вікаріо називає найкращими воротарями називає Куртуа, Доннарумму, Меньяна і Хандановича. У рідному Удіне у його кімнаті досі висить постер із Буффоном. У дитинстві Гульєльмо був на перегляді у «Реала» й «Мілана», але його кар’єра набула розвитку зараз, коли голкіперу 27. Нещодавно він перейшов у «Тоттенхем», де роль запасного воротаря його не влаштує. Президент «Емполі» дуже тішився цьому трансферу: окрім грошей, клуб отримав рекламу на ринку.

По суті, Вікаріо опинився в АПЛ після двох сезонів у Серії А. Гравець каже, що футбол для нього розвага, але це не зовсім так. У майбутньому Гульєльмо хоче здобути освіту й стати спортивним менеджером. А коли він розповідає про воротарське ремесло, стає зрозуміло наскільки він цілісний гравець, сильний у кожному компоненті гри голкіпера — від інстинктивних сейвів до вміння читати епізоди і керувати командою:

«Мені подобався контакт із травою, думка про те, що я “брудніший” за інших, тому що мені доводилося стрибати. До того ж потрібна хоробрість пірнути в ноги супернику, який б’є по воротам. Гол — це апогей удару ногою. Натомість я хотів бути тим, хто рятує від гола. Коли я роблю сейви, я відчуваю таке ж піднесення, як і нападник, який забиває голи».

https://drukarnia.com.ua/articles/gulyelmo-vikario-pershii-za-seivami-0pn3z

​​Недавно 47-річний Малу Мпасінкату став новим спортивним директором «Алессандрії», яка виступає в третій лізі. Ніби нічого особливого, але новий менеджер клубу досить цікава особистість. Закінчивши школу Коверчано у 2004 р., він став першим спортивним директором африканського походження в Італії.

Малу народився в Кіншасі, столиці ДР Конго. Коли йому було 14, його сім’я переїхала до П’ємонту й оселилася в містечку Мондові. Там він грав у любительській команді на позиції центрального захисника. Малу досить рано зрозумів, що професійним футболістом йому не стати: його коліна не витримували великої ваги. Але тоді ж у юності він виявив у себе організаторські здібності й вирішив стати спортивним директором.

«Наприкінці кожної гри, — згадує Мпасінкату, — я просив у двох-трьох найсильніших гравців команди-суперника номери домашніх телефонів, адже мобільних телефонів тоді ще не існувало, а на початку наступного сезону я зв’язувався з ними і запрошував до нашої команди».

Найвищий рівень, на якому грав Мпасінкату — міжрегіональний чемпіонат, але він пам’ятає, як на матчі команд приїжджали «рибалити» скаути «Ювентуса». Малу їх не зацікавив, а от його товариш Енріко Фантіні отримав запрошення великого клубу і дебютував у Серії А в перший чемпіонський сезон Ліппі 1994/95.

Після закінчення Коверчано Мпасінкату недовго займався зовнішнім ринком у «Чезені» і таки спробував себе в якості спортивного директора у «Катандзаро» та «Рієті». У 2007-12 рр. фахівець займався розвитком спорту на батьківщині — був спортивним директором чоловічих і жіночих національних збірних з футболу, баскетболу і волейболу ДР Конго. Мпасінкату розповідав, що свого часу телефонував молодим Матуїді, Нзонзі та Манданда і пропонував виступати за збірну ДР Конго за їхнім походженням, проте вони вибрали Францію і стали чемпіонами світу.

Диплом Мпасінкату в Коверчано був присвячений створенню в клубах дублів для розвитку молодих талантів, а команди, у яких працює, він намагається будувати за моделлю маленького «Удінезе»: брати невідомих гравців, а потім продавати їх за суттєві гроші.

В Італії Малу також відомий як коментатор і експерт у спортивних ЗМІ. Він говорить на п’ятьох мовах, зокрема французькою, німецькою, іспанською. Проте на визначних щаблях він не працював, тому, звісно, його мрія — колись попрацювати в Серії А. Він каже: «Я не народився в сорочці, але хочу заробити її, — це мій девіз, і саме завдяки роботі я хочу її отримати».

​​«Сассуоло» проводить активну трансферну кампанію у своєму стилі. Клуб дає грати молоді, не марнує таланти і вчасно позбавляється від баласту. Нещодавно нероверді уклали показову угоду з «Фрозіноне». Вони купили Даніеля Болоку і продали Харруї та Маркіццу, а також продовжили оренду у «Фрозіноне» Стефано Тураті — молодого талановитого воротаря, якому потрібно грати.

Купівля Болоки також дуже цікава. 24-річний півзахисник має замінити Давіде Фраттезі. Болока — один з найкращих півзахисників минулого сезону в Серії B. За постійний рух і підстраховку кількох позицій його порівнювали з Брозовичем. За матч Болока набігав по 14 кілометрів.

Даніель Болока народився в Італії, але його батьки — румуни. Він виховувався в академіях «Торіно» та «Ювентуса», грав разом із Мойзе Кіном. У 17 років Даніель вирішив спробувати свої сили за кордоном у клубах Чехії, Румунії та Словаччини, але закріпитися не вдалося. Гравець повернувся в Італію, де виступав за аматорські клуби четвертої ліги.

Талант півзахисника розгледів Фабріціо Віассі, тренер «Фоссано», у якому Болока виступав три роки тому. Там швидко зрозуміли, що Даніелю не місце серед аматорів: «Зазвичай хлопці, коли приходять у команду, одразу запитують мене, скільки їм заплатять, а він про це й не говорив, — згадував Віассі. — Він просто хотів знайти того, хто нарешті покращить його характеристики. Після двох матчів у нас була повна трибуна скаутів. Я поставив його грати перед захистом і сказав: “Іди в дриблінг, грай, куди хочеш, не соромся”. Я досі пам’ятаю виїзний матч у Форте-дей-Мармі проти “Реал Кверчети”. За ним не встигали, він перехоплював усі передачі. В якийсь момент вони дали йому стусана: “Припини знущатися над нами!” — кричали йому суперники. На його захист став капітан, який заспокоїв опонентів: “Це не його вина, ми граємо на різних рівнях”».

Після того сезону Болока міг опинитися в «Спеції», яка тоді вийшла в Серію А, але завадила травма. Восени 2020 р. його підписав «Фрозіноне», де він і став важливим футболістом для команди.

Болока вже грав товариський матч за збірну Румунії, але має право виступати за національну збірну Італії і вже був на стажуванні у Роберто Манчіні. Даніель погано знає румунську мову і хоче грати саме за Італію. Його кар’єра розвивається достатньо швидко, якщо враховувати, що кілька років тому він грав у Серії D або взагалі був без клубу, а тепер здійснить свою мрію зіграти у найвищій лізі. Його перехід у «Сассуоло» видається важливим трансфером цього вікна.

​​Італія таки взяла золото цього літа: юнацька збірна перемогла на Євро U19. Учора італійські юнаки здолали однолітків з Португалії 1:0, хоча в групі програли їм 1:5, вийшли з групи з другого місця, здолали Іспанію в півфіналі 3:2. Востаннє Італія перемагала на цьому турнірі рівно 20 років тому з К’єлліні, Аквілані та Пацціні на полі.

Нинішній юнацькій збірній також не бракує відомих імен: Самуеле Віньято, новобранець «ПСЖ» Шер Ндур, Франческо Еспозіто, якого ми знаємо за виступами цього літа на ЧС U20. У центрі захисту італійців грають двоюрідні брати Лоренцо та Алессандро Деллавалле. Лоренцо грає в «Юве», а Сандро — капітан «Торіно».

Відкриттям турніру став гравець Примавери «Ювентуса» Луїс Хаза. У п’яти матчах турніру цей атакувальний півзахисник забив 1 гол і зробив 4 асисти. Усі результативні дії прямо вплинули на перемогу на Євро. Загалом Хаза універсал. У минулому сезоні Паоло Монтеро використовував його на шести позиціях: півзахисник, правий та лівий меццала, правий та лівий вінгер і треквартиста.

В «Юве» Луїс виступає під десятим номером. Скаут знайшов його у футбольній школі клубу «Сан-Доменіко Савіо». Хазі було 8 років. За цей трансфер маленький клуб не взяв ні грошей, ні мішків з м’ячами, натомість попросив, щоб «Ювентус» зіграв з ним у товариський матч, що стало великим святом для місцевих дітей та їхніх батьків.

Перед фіналом Євро Хаза розповідав: «Ви стаєте командою лише в один спосіб: проводячи багато часу разом. І в тренувальному таборі ми не замикаємося в кімнатах зі смартфонами в руках, а виходимо на вулицю, розмовляємо один з одним, обмінюємося думками, і саме так ми стали тією командою, якою ми є. Ми принесли так багато жертв, так багато працювали, і ми заслуговуємо на те, щоб грати у фіналі».

Так і вийшло: у неділю ввечері італійські юнаки святкували з кубком.

​​Є така байка. У 2000 році Аллегрі та Барцальї півроку грали разом за «Пістоєзе». Аллегрі закінчував кар’єру гравця, а Барцальї тільки починав. Аллегрі розповідав, що тоді саме він вплинув на формування футбольного амплуа Барцальї і підправив його позицію на полі: «Я порадив йому не грати півзахисника, якщо він не хоче ризикувати й залишитися в Lega Pro, а відійти назад на п’ятнадцять метрів», — згадував нинішній тренер «Ювентуса».

Однак, головний тренер «Пістоєзе» Джузеппе Піллон розповідав, що це було виключно його рішення: «У “Пістойєзе” Барцальї грав центрального півзахисника. Після одного тренування я зрозумів, що він міг би опуститися на кілька метрів нижче, і сказав йому: “Андреа, перейди в центр оборони”. Він сприйняв ці слова з деяким подивом. Його чемпіонські здібності одразу впадали в око, тож наступного року я забрав його з собою в “Асколі”. Він виступав на позиції центрального захисника, і ми виграли чемпіонат. Я пам’ятаю, як сказав своїм помічникам, що у нас в руках новий Барезі. Насправді, я думаю, що Барцальї дійсно один із найсильніших
захисників».

Минули роки, і оце «15 метрів вище або нижче» стало для Аллегрі такою собі тактичною фішкою. Звісно, у ній немає нічого оригінального, до цього вдаються багато тренерів, але з «Ювентусом» може бути цікаво, адже у його складі багато молоді. Робота з нею може мати вирішальне значення, зважаючи на характер трансферної кампанії «Ювентуса», коли доводиться економити. Аллегрі думає в цьому напрямку. Наприклад, уже була мова про те, що Кенан Йилдиз може зіграти меццалу, і я би не поспішав ставитися до подібних ідей скептично.

А ще навесні Аллегрі казав, що «Ювентус» хоче наслідувати проєкт «МЮ», коли в першій команді будуть 8-9 вихованців. Ну «МЮ» так і «МЮ». Звичайно, копіювати манчестерський досвід ніхто не буде — кожен проєкт унікальний, зокрема в психології і селекції, та й Аллегрі не Фергюсон, але зрозуміло, про що йдеться. У цьому разі трьохрічного циклу буде замало. Потрібен час.

​​На останній день липня «Салернітана» була єдиною командою Серії А, яка не зробила жодного трансферу — ні на вхід, ні на вихід. Пройшло ще два тижня і ситуація майже не змінилася. До команди приєднався лише запасний воротар Бенуа Костіль. Кардинально це ні на що не впливає. Вочевидь, спортивний директор гранатових Морган Де Санктіс вміє шукати хороших вікових голкіперів, але загалом трансферне вікно у команди йде дуже тяжко. Тим часом у складі багато непереконливих виконавців, а лідери типу Діа, Лассани Кулібалі та Маццоккі, хоч і лишаються в команді, але ж будь-якої миті можуть спокуситися на перехід в інший клуб.

Пауло Соуза не втрачає нагоду на кожній пресс-конференції розказати, як чекає підсилення складу. У цьому він однозначно дає пас керівництву клубу. Перед завтрашнім матчем Кубка Італії тренер заявив, що «Салернітані» не вистачає сімох футболістів: нападника, другого нападника, двох фулбеків, двох півзахисників і центрбека-універсала. Але річ у тім, що до кінця трансферного вікна залишилося 19 днів.

Зараз у Салерно підписання контракту чекає Агустін Мартеджані, 23-річний атакувальний півзахисник із аргентинського «Сан-Лоренцо». Скоро він має отримати італійський паспорт, а поки ходить по остеріям. Але найбільше сподівання «морських коників» на «Ювентус». «Салернітана» хоче одразу п’ятьох гравців з Турину: перш за все Міретті, Ніколуссі Кавілью та новоприбулого Гонсалеса, у другу чергу — Фелікса Корейю та Суле. А ще ж на радарах був Ранок’я, який вибрав «Емполі». Наскільки «Салернітана» стане фарм-клубом «Юве» поки не ясно, але перспективи є.

Нещодавно один із директорів клубу сказав, що «Салернітана» із січня 2022 р. витратила на все про все 100 млн євро, що є свідченням ощадливості клубу. У планах гранатових розвиток спортивного проєкту в масштабах всього міста й регіону — вкладення у стадіон, спортивний центр, команди різних рівнів тощо. Проте все це дуже складно, якщо перша команда не показує результат. Звісно, керівництво клубу може ще зробити цікаві, якісні або навіть гучні іміджеві підписання, як свого часу вийшло з Рібері й Очоа, але зараз все зводиться до одного: «Салернітану» чекає наджорстка боротьба за збереження прописки і дуже можливий виліт, а також зміна тренера протягом сезону.