Це пташині гнізда - інгредієнт відомого супу, наче б то відомого своїми цілющими властивостями. Але по факту це пташина слина і волокна
Гекони тут — майже як мухи, тобто вони всюди і точно є в кожній домівці.
"Наш" — маленький рожевий гекончик, який живе десь навколо кухонної раковини і майже не боїться людей. На руки, звісно, не йде, але коли миєш посуд, він навіть не ворушиться, а так і сидить у воді.
Коли я його сфотографувала кілька днів тому, він був в повній комплектації, а потім буквально за добу десь позбувся свого хвоста.
А сьогодні я бачила, як це — коли хвіст відростає. Прямо з місця відрізу (воно дуже рівне, і правда наче відрізане) починає рости маленький трикутний "бдищ" сіруватого кольору.
Правда, сфотографувати вже не вдалося. Мабуть, до малечі після втрати хвоста дійшло, що коли на тебе дивиться щось велике, краще все ж тікати 😁
"Наш" — маленький рожевий гекончик, який живе десь навколо кухонної раковини і майже не боїться людей. На руки, звісно, не йде, але коли миєш посуд, він навіть не ворушиться, а так і сидить у воді.
Коли я його сфотографувала кілька днів тому, він був в повній комплектації, а потім буквально за добу десь позбувся свого хвоста.
А сьогодні я бачила, як це — коли хвіст відростає. Прямо з місця відрізу (воно дуже рівне, і правда наче відрізане) починає рости маленький трикутний "бдищ" сіруватого кольору.
Правда, сфотографувати вже не вдалося. Мабуть, до малечі після втрати хвоста дійшло, що коли на тебе дивиться щось велике, краще все ж тікати 😁
«По Азії ми вже покатались на різних транспортних засобах достатньо, щоб пережити і усвідомити весь спектр емоцій від подиву до повного шоку і п***децю.
Коли ми вперше почали рухатись автостопом від Грузіі до Малайзіі, наша шкала почуттів від побаченого росла в одному напрямку по зростаючій траекторії.
Сперше це була Грузія і безстрашні гірські джигіти. Вони голосно ревуть моторами і іноді користуються традиціями і повагою замість ПДР. Була ситуація, коли водій на головній дорозі зупинився і пропустив маршрутку. Я запитав у водія: «У вас хіба знак головної дороги означає щось інше, ніж у нас?» І отримав абсолютно спокійну відповідь: «Це брат дядька моєї покійної тещі. Дуже поважна людина. І старша від мене»….
Потім був Казахстан. Якщо говорити про рух у місті, то він керується правилами ПДР, але якось дуже умовно. Коли пасажирський автобус підрізає мопед на обгоні і весь час тисне на клаксон, він це робить тому що це круто. А ще кнопка звукового сигналу у нього знаходиться… на важілі коробки передач — тобто, він на кожному маневрі акомпанує сам собі.
Китай… це броунівський рух в чистому вигляді. Суцільний колективний розум, як у бджолинному рою чи мурашнику. Двадцять смуг, що пересікають одна одну під чудернацькими траекторіями, постійний гул клаксонів і практично відсутня аварійність (чи принаймні так здається). Один раз мені сигналив китаєць на мопеді, привертаючи мою увагу, коли він обганяв інший мопед…. по тротуару, по якому ми йшли пішки. Керувати транспортом мені в тій країні не довелось і я радію цьому.
Лаос і Таїланд дуже схожі по дорожньому руху. Там всі керуються правилами лише тоді, коли це необхідно з міркувань безпеки (в їхньому дуже специфічному розумінні). В усіх інших випадках «не заважай нікому і буде тобі щастя» — це основний принцип. Катаються без шоломів і швидко, бо у випадку чого їхні боги обіцяють їм в наступному житті реінкарнацію у слона чи метелика. Тому роздуми про смерть їх не сильно бентежать.
В’єтнам….Виходячи з аеропорту, я зауважив, що рух тут на відміну від Таїланду лівобічний, тобто більш звичний для мене як водія. Машини їздять обережно і не швидко, що також мене порадувало. Аж поки я не потрапив з аеропорту до містечка, де ми оселилися, і не сів за кермо скутера особисто. Уявіть собі досить повільний, але повністю хаотичний рух, де з правил є лише основні напрямки (по цій смузі їдемо туди, по цій — назад, а тут повертаємо)… і то скоріше в форматі піратського кодексу. Тобто, правила — це загальні рекомендації, а не жорсткі закони.
Наприклад, на дорозі головний той хто більший за розміром (жоден в’єтнамець не проїде перехрестя без сповільнення, якщо туди вже виїхав умовний «Камаз»… хоча ні, сьогодні ми бачили, як роз’їжджалися здоровенний туристичний автобус і велосипедистка). А при рівній вазі головний — той, хто вже їде. Оскільки зазвичай це приблизно усі одночасно, в якийсь момент відбувається магія («вжух!») і всі якось роз’їжджаються, іноді об’їжджаючи цеглини, що випали зі штанів переляканих європейців.
Лівобічний рух тут існує лише для подолання довгих відстаней, а в решті випадків можна їхати, де хочеш. Світлофор працює лише для регулювання потоку для автомобілів, а для скутерів і велосипедів це просто різнобарвний ліхтар зі святкування Нового року, який забули прибрати після святкувань. Приблизно так само і з покажчиками сигналу повороту — його можуть увімкнути в момент покупки, а вимкнути… скоріше, він вимкнеться сам, коли перегорить лампочка (чи розіб’ється). Щодо дзеркал заднього виду, на місцевих скутерах це явний атавізм, і саме по дзеркалам зазвичай видно, що скутер чи новий, чи дуже добре доглянутий.
На фоні — суцільний гам від сигналів. Тут сигналять при обгоні, при проїзді поруч, з приводу гарної погоди, народження дитини чи просто від надлишку почуттів. Сигнал — це інформування оточуючих про твій справний клаксон і про твоє місцезнаходження у Всесвіті.»
© Федька
https://youtu.be/3IRZHGE-1Cc
Коли ми вперше почали рухатись автостопом від Грузіі до Малайзіі, наша шкала почуттів від побаченого росла в одному напрямку по зростаючій траекторії.
Сперше це була Грузія і безстрашні гірські джигіти. Вони голосно ревуть моторами і іноді користуються традиціями і повагою замість ПДР. Була ситуація, коли водій на головній дорозі зупинився і пропустив маршрутку. Я запитав у водія: «У вас хіба знак головної дороги означає щось інше, ніж у нас?» І отримав абсолютно спокійну відповідь: «Це брат дядька моєї покійної тещі. Дуже поважна людина. І старша від мене»….
Потім був Казахстан. Якщо говорити про рух у місті, то він керується правилами ПДР, але якось дуже умовно. Коли пасажирський автобус підрізає мопед на обгоні і весь час тисне на клаксон, він це робить тому що це круто. А ще кнопка звукового сигналу у нього знаходиться… на важілі коробки передач — тобто, він на кожному маневрі акомпанує сам собі.
Китай… це броунівський рух в чистому вигляді. Суцільний колективний розум, як у бджолинному рою чи мурашнику. Двадцять смуг, що пересікають одна одну під чудернацькими траекторіями, постійний гул клаксонів і практично відсутня аварійність (чи принаймні так здається). Один раз мені сигналив китаєць на мопеді, привертаючи мою увагу, коли він обганяв інший мопед…. по тротуару, по якому ми йшли пішки. Керувати транспортом мені в тій країні не довелось і я радію цьому.
Лаос і Таїланд дуже схожі по дорожньому руху. Там всі керуються правилами лише тоді, коли це необхідно з міркувань безпеки (в їхньому дуже специфічному розумінні). В усіх інших випадках «не заважай нікому і буде тобі щастя» — це основний принцип. Катаються без шоломів і швидко, бо у випадку чого їхні боги обіцяють їм в наступному житті реінкарнацію у слона чи метелика. Тому роздуми про смерть їх не сильно бентежать.
В’єтнам….Виходячи з аеропорту, я зауважив, що рух тут на відміну від Таїланду лівобічний, тобто більш звичний для мене як водія. Машини їздять обережно і не швидко, що також мене порадувало. Аж поки я не потрапив з аеропорту до містечка, де ми оселилися, і не сів за кермо скутера особисто. Уявіть собі досить повільний, але повністю хаотичний рух, де з правил є лише основні напрямки (по цій смузі їдемо туди, по цій — назад, а тут повертаємо)… і то скоріше в форматі піратського кодексу. Тобто, правила — це загальні рекомендації, а не жорсткі закони.
Наприклад, на дорозі головний той хто більший за розміром (жоден в’єтнамець не проїде перехрестя без сповільнення, якщо туди вже виїхав умовний «Камаз»… хоча ні, сьогодні ми бачили, як роз’їжджалися здоровенний туристичний автобус і велосипедистка). А при рівній вазі головний — той, хто вже їде. Оскільки зазвичай це приблизно усі одночасно, в якийсь момент відбувається магія («вжух!») і всі якось роз’їжджаються, іноді об’їжджаючи цеглини, що випали зі штанів переляканих європейців.
Лівобічний рух тут існує лише для подолання довгих відстаней, а в решті випадків можна їхати, де хочеш. Світлофор працює лише для регулювання потоку для автомобілів, а для скутерів і велосипедів це просто різнобарвний ліхтар зі святкування Нового року, який забули прибрати після святкувань. Приблизно так само і з покажчиками сигналу повороту — його можуть увімкнути в момент покупки, а вимкнути… скоріше, він вимкнеться сам, коли перегорить лампочка (чи розіб’ється). Щодо дзеркал заднього виду, на місцевих скутерах це явний атавізм, і саме по дзеркалам зазвичай видно, що скутер чи новий, чи дуже добре доглянутий.
На фоні — суцільний гам від сигналів. Тут сигналять при обгоні, при проїзді поруч, з приводу гарної погоди, народження дитини чи просто від надлишку почуттів. Сигнал — це інформування оточуючих про твій справний клаксон і про твоє місцезнаходження у Всесвіті.»
© Федька
https://youtu.be/3IRZHGE-1Cc
YouTube
правила руху у В'єтнамі
По всій П-С Азії (а може, і ще десь) є таке чудове явище, як sleeping bus - автобус для спання. Такі автобуси ходять на нічних дальніх рейсах і це 100% більш зручно, аніж сидіти всю ніч.
UPD: помножте комфорт «спального» автобуса на місцеву манеру водити… І отримайте комфортабельну, але дико тряску тарантайку, де виспатися - задача із зірочкою.
Чому? Бо автобус несеться, як скажений, при тому безперервно бібікає і весь час робить капець, які різкі маневри. Щоби зрозуміти, пристібнулася я, просто щоби не вилетіти з полиці О_о
Чому? Бо автобус несеться, як скажений, при тому безперервно бібікає і весь час робить капець, які різкі маневри. Щоби зрозуміти, пристібнулася я, просто щоби не вилетіти з полиці О_о
Треба буде якось сісти і окремо написати про Ханой.
От наскільки затишно в маленькому провінційному і дуже зеленому Хой Ані, який наче створений для розміреного відпочинку серед природи і поміж численними масажними салонами…
Настільки некомфортно в галасливому, брудному, невлаштованому Ханої.
Хто був в Бангкоку, приберіть звідти решки організованості дорожнього руху, додайте ще більше бруду й розрухи на вулицях, відмініть всі шопінг-моли, океанаріуми і виставкові центри, додайте трохи більше різноманіття в храми і культурні центри, зате закрийте майже всі супермаркети, масажі і 70% кафе… і отримаєте майже Ханой.
Хіба що люди тут такі самі доброзичливі, як і в маленькому містечку. Тут я в повному захваті, і про це треба буде теж написати окремо.
От наскільки затишно в маленькому провінційному і дуже зеленому Хой Ані, який наче створений для розміреного відпочинку серед природи і поміж численними масажними салонами…
Настільки некомфортно в галасливому, брудному, невлаштованому Ханої.
Хто був в Бангкоку, приберіть звідти решки організованості дорожнього руху, додайте ще більше бруду й розрухи на вулицях, відмініть всі шопінг-моли, океанаріуми і виставкові центри, додайте трохи більше різноманіття в храми і культурні центри, зате закрийте майже всі супермаркети, масажі і 70% кафе… і отримаєте майже Ханой.
Хіба що люди тут такі самі доброзичливі, як і в маленькому містечку. Тут я в повному захваті, і про це треба буде теж написати окремо.
Мені дуже подобаються азійські версії КПП. Не скажу про всюди, але те саме ми бачили біля Великої Китайської Стіни.
Фотографія 1 - вхід біля мавзолею Хо Ши Міна. Черга, секʼюріті, сканери для перевірки речей. (В Китаї біля стіни також суворо перевіряли квитки)
Фотографія 2 - один з виходів. Просто парканчик і жодної охорони, тобто вихід легко може стати входом, де ніхто нічого не перевіряє.
Фотографія 1 - вхід біля мавзолею Хо Ши Міна. Черга, секʼюріті, сканери для перевірки речей. (В Китаї біля стіни також суворо перевіряли квитки)
Фотографія 2 - один з виходів. Просто парканчик і жодної охорони, тобто вихід легко може стати входом, де ніхто нічого не перевіряє.
Крім всього іншого, Хой Ан приємно здивував нас музикою. Вона дуже різна, але всюди приємна - якісь легкі фонові мелодії, подекуди джаз з нотками національних мотивів… І жодного «бум-тиц», хіба що з човнів. А от зараз ми сидимо в кафе, де крутять то єврейські пісні, то романси в англомовних переспівах 🤔
Наші пригоди у Вʼєтнамі. Перша серія 🤪😄
https://www.youtube.com/watch?v=i2_4h-0SdXs
https://www.youtube.com/watch?v=i2_4h-0SdXs
YouTube
перша серія в'єтнам
Раніше ми думали, що бізнес-лаунжі - це щось дуже по-багатому. Аж поки нам не пояснили, як воно працює. І тепер ми не можемо уявити, навіщо сидіти в переповнених, дорогих і притому несмачних аеропортових кафе, коли можна комфортно (і смачно) очікувати рейса в лаунжі.
Просто щоби розуміти, в лаунжі в Да Нангу (Вʼєтнам) є масажні крісла. В Дон Муангу (Таїланд, Бангкок) - суші. Всюди - розетки, їжа, напої. Зручні крісла.
Якщо літаєш хоч кілька разів на рік, то та картка Монобанку, яка дає безкоштовний доступ в лаунжі, окупається аж зі свистом.
Просто щоби розуміти, в лаунжі в Да Нангу (Вʼєтнам) є масажні крісла. В Дон Муангу (Таїланд, Бангкок) - суші. Всюди - розетки, їжа, напої. Зручні крісла.
Якщо літаєш хоч кілька разів на рік, то та картка Монобанку, яка дає безкоштовний доступ в лаунжі, окупається аж зі свистом.