Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю — дуже скучив
Листи Василя Симоненка до дружини
"Люся! Я вже встиг солідно скучити за тобою. Всі дівчата в темно-голубих пальтах здалеку чомусь дуже похожі на тебе, а зблизька — ні. Жаль. Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів. Губи не заболять — не бійся.
Напиши пару рядків <…>. Жду.
Люблю. Скучаю. Цілую. Твій Вася.
Р. S. Завтра починаються заліки. Мороки багато. Надіюся, що все буде гаразд. Думаю про тебе, Малюся!"
"Цілую мою вредну Малюсю.
Я вже компоную, мабуть, четверте послання, а від тебе не одержав ще жодного рядочка. Ти лінуєшся чи не хочеш писати? А може, з’явився той білоголовий в’юноша, що випадав на картах? Зроду не вірив у забобони, а тут уже починаю побоюватися. Скучив за тобою страшенно. Бог зна, що ти за вредна дівчина — ніяк не можу хоч на годину забути тебе. Спочатку всі маленькі дівчата здалеку були чомусь похожі на тебе. Я навіть підозрівав, Що у мене щось із шариками не в порядку.
Зараз уже пройшло, але думаю про тебе неймовірно багато. Навіть зло бере — треба ж готуватися до екзаменів, а тут «світять в душу сині-сині очі, мов фіалки перші навесні».
Твердо вирішив писати тобі рідко, але щось воно так не виходить <.„>.
Люблю дико. Цілую твої пальчики, щоб вони скоріще взялися за ручку і написали мені хоч двоє слів.
Твій Вася."
"Шукав хороших відкриток з гарними квітами, щоб написати на них вірші, але нічого путнього не знайшов. А поганих відкриток послати тобі не можу. Краще вже написати їх на звичайному папері. Тільки ти не ображайся, якщо вірш не сподобається, я ж не Шевченко. Пишу, як умію.<
"Вітаю тебе, Люсю!
Здавалося мені, що нарешті знайшов ту дівчину, яку так довго шукав. Але твоє мовчання красномовно говорить про інше. Очевидно, мої листи були для тебе непотрібні і зайві, як непотрібний тобі й я. Що ж, в такому разі вибач за те, що потурбував тебе незграбними ніжностями. Я не збираюся вчиняти істерики, бо це не моє амплуа, та, зрештою, і не знаю достовірно, в чому справа.
Обидно тільки, що не можу забуть тебе. Влопався, як пацан. Але це вже не має ніякого відношення до листа. Поки не одержу від тебе якої-небудь звістки, писати не буду.
На цьому бувай здорова.
Василь."
"Люба Малюсю!
Сьогодні пишу тобі останнього листа і навіть не знаю, чи встигнеш ти його одержати до мого приїзду. Правда, це не дуже важливо. За ці три дні нічого не зміниться, хіба скучу за тобою ще більше. Нарешті ти, мабуть, зітхнеш з полегшенням — не буду обридати своєю писаниною.
Хочеться написати багатенько, але немає часу. Стоять хлопці над головою — пора їхати на весілля. Нап’юся, як сапожник. Буду пити, поки не побачу в стакані тебе.
Малюсик! Скучив за тобою жахливо. Жду — не діждуся, коли вже закінчаться екзамени і я побачу тебе, мою хорошу.
Цілую тільки один раз, але міцно-міцно. Люблю.
Твій В."
Листи Василя Симоненка до дружини
"Люся! Я вже встиг солідно скучити за тобою. Всі дівчата в темно-голубих пальтах здалеку чомусь дуже похожі на тебе, а зблизька — ні. Жаль. Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів. Губи не заболять — не бійся.
Напиши пару рядків <…>. Жду.
Люблю. Скучаю. Цілую. Твій Вася.
Р. S. Завтра починаються заліки. Мороки багато. Надіюся, що все буде гаразд. Думаю про тебе, Малюся!"
"Цілую мою вредну Малюсю.
Я вже компоную, мабуть, четверте послання, а від тебе не одержав ще жодного рядочка. Ти лінуєшся чи не хочеш писати? А може, з’явився той білоголовий в’юноша, що випадав на картах? Зроду не вірив у забобони, а тут уже починаю побоюватися. Скучив за тобою страшенно. Бог зна, що ти за вредна дівчина — ніяк не можу хоч на годину забути тебе. Спочатку всі маленькі дівчата здалеку були чомусь похожі на тебе. Я навіть підозрівав, Що у мене щось із шариками не в порядку.
Зараз уже пройшло, але думаю про тебе неймовірно багато. Навіть зло бере — треба ж готуватися до екзаменів, а тут «світять в душу сині-сині очі, мов фіалки перші навесні».
Твердо вирішив писати тобі рідко, але щось воно так не виходить <.„>.
Люблю дико. Цілую твої пальчики, щоб вони скоріще взялися за ручку і написали мені хоч двоє слів.
Твій Вася."
"Шукав хороших відкриток з гарними квітами, щоб написати на них вірші, але нічого путнього не знайшов. А поганих відкриток послати тобі не можу. Краще вже написати їх на звичайному папері. Тільки ти не ображайся, якщо вірш не сподобається, я ж не Шевченко. Пишу, як умію.<
Нехай слова ці скучні і бездарні,Мила моя дівчинко! Не будь дуже суворим критиком і не лай нещасного поета за незграбність. Я ж так старався. Я так люблю тебе, що навряд чи можна знайти повноцінні слова, щоб передати це."
Та як мені не написати їх —
Я в них прийду до тихої друкарні
І буду знову втоптувати сніг.
І буду знов у вікна заглядати,
Брехати, що не холодно мені
Твої нечутні кроки впізнавати
В морозній монотонній тишині.
І цілуватися в провулку до безтями…
Чого б тепер я тільки не віддав,
Щоб тільки знову все було так само,
Як я у вірші цьому пригадав.
Щоб знов були ті суперечки марні,
Щоб від кохання знову я дурів…
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та я їх кров’ю власною зігрів!
"Вітаю тебе, Люсю!
Здавалося мені, що нарешті знайшов ту дівчину, яку так довго шукав. Але твоє мовчання красномовно говорить про інше. Очевидно, мої листи були для тебе непотрібні і зайві, як непотрібний тобі й я. Що ж, в такому разі вибач за те, що потурбував тебе незграбними ніжностями. Я не збираюся вчиняти істерики, бо це не моє амплуа, та, зрештою, і не знаю достовірно, в чому справа.
Обидно тільки, що не можу забуть тебе. Влопався, як пацан. Але це вже не має ніякого відношення до листа. Поки не одержу від тебе якої-небудь звістки, писати не буду.
На цьому бувай здорова.
Василь."
"Люба Малюсю!
Сьогодні пишу тобі останнього листа і навіть не знаю, чи встигнеш ти його одержати до мого приїзду. Правда, це не дуже важливо. За ці три дні нічого не зміниться, хіба скучу за тобою ще більше. Нарешті ти, мабуть, зітхнеш з полегшенням — не буду обридати своєю писаниною.
Хочеться написати багатенько, але немає часу. Стоять хлопці над головою — пора їхати на весілля. Нап’юся, як сапожник. Буду пити, поки не побачу в стакані тебе.
Малюсик! Скучив за тобою жахливо. Жду — не діждуся, коли вже закінчаться екзамени і я побачу тебе, мою хорошу.
Цілую тільки один раз, але міцно-міцно. Люблю.
Твій В."
❤2
це нічого, що я відчуваю відчуженість.
поки я живу, зимове сонце зігріватиме мене тепліше ніж одного забутого березневого дня.
це нічого, що ти не кохаєш мене.
поки я живу, вітер цілуватиме ніжніше ніж коли-небудь міг ти.
це нічого, що мені боляче.
навіть лезо ножа не таке гостре, як обіцянки сказані в брехні.
це нічого, що я розчарована у своїй слабкості.
поки я живу, я знаю, яку силу маю кожного дня продовжувати далі.
це нічого, що я до сих пір плачу.
поки я живу і плачу це значить я відчуваю і люблю.
а березовий сік навесні відновить втрачену сльозами воду.
це нічого, що я відчуваю самотність.
поки я живу, дерева шепотітимуть про те, що і це мине.
а пташки, ставши моїми друзями, розкажуть про краї, де немає снігу.
їм я хоча б вірю.
як і в те, що я доживу до весни.
поки я живу, зимове сонце зігріватиме мене тепліше ніж одного забутого березневого дня.
це нічого, що ти не кохаєш мене.
поки я живу, вітер цілуватиме ніжніше ніж коли-небудь міг ти.
це нічого, що мені боляче.
навіть лезо ножа не таке гостре, як обіцянки сказані в брехні.
це нічого, що я розчарована у своїй слабкості.
поки я живу, я знаю, яку силу маю кожного дня продовжувати далі.
це нічого, що я до сих пір плачу.
поки я живу і плачу це значить я відчуваю і люблю.
а березовий сік навесні відновить втрачену сльозами воду.
це нічого, що я відчуваю самотність.
поки я живу, дерева шепотітимуть про те, що і це мине.
а пташки, ставши моїми друзями, розкажуть про краї, де немає снігу.
їм я хоча б вірю.
як і в те, що я доживу до весни.
🕊27❤🔥1