прощати треба для самого себе, тому я в процесі РАДИКАЛЬНОГО ПРОЩЕННЯ івана зелінського 😇
очікував, що це викличе співчуття та розуміння, але тепер навпаки бачу у ньому все менше та менше людини (напевно, так легше). спочатку мав бажання захищати рятувати зрозуміти та прийняти, але тепер він для мене справді just a boy. я знаю, що і.з. має почуття та переживання, як кожен живий та теплий, грандіозну заплутаність, але їх дуже важко уявити окрім як циклічний рядок «як же хочеться щоб всі відʼїбались і лірика ніколи не відпускала». ну просто не можна слухати настільки прекрасну музику і при цьому мати свідомість десятирічки! я знаю, це звучить дуже грубо, набагато грубіше за удар в обличчя, але він останній боягуз. я вважав себе зумером, але це інші рівні зумерства….запам’ятайте: дітей треба вирощувати у лісі та не давати їм компʼютер
якесь не прощення виходить….всі дорослішають у свій час, що ж
часто цей напівміфічний стан плутають з цинізмом та загальною втомою. думаю в стосунках між людьми я виріс набагато сильніше, ніж в будь-яких інших сферах життя, але й довго над цим трудився. дорослість для мене — сміливість та спокій у зіткненні з життям, готовність його вивчати та вирішувати, відповідальність за свої дії. а ще самоцінність, самостійність, розуміння та непохитність волі. як не боятись шляху? о, я не знаю, проте хотілось би при цьому зберегти щирість та відкритість серця, ніжність, вміння дивуватись, силу, що здається слабкістю, вишневий сміх

вже на городі

всіх люблю, всім бажаю щастя, і тим хто мене образив, бо це від болю та нерозуміння завжди стається
насправді я так змінився
і не те щоб це прям моя заслуга, ну на половину, прийняти це геніальне рішення та дотримуватись щоденних правил
я зробив коічто про що не можна казати
але можу розповісти про інші речі, якими користуюсь, якщо це цікаво. так, у мене немає роботи та блискучої карʼєри, і інші «неадекватні» особливості характеру та шляху, але мені добре, радісно і часто навіть ейфорично вже три місяці (три місяці це дохуя коли страждаєш все життя)