Один з відомих агностиків сучасності Джо Шмід (Joe Schmidt) перейшов в християнство.
Він є сучасним філософом, докторантом філософії у Принстонському університеті, автором ряда наукових праць у сфері філософії релігії, особливо тем що торкаються проблематики існування Бога. Аналітична філософська думка знає його як критика класичного теїзму. Його праці зосередженні не тільки на критиці віри в Бога як такого, але висувають вагомі аргументи проти метафізичного фундаменту класичного теїзму. Він вважається одним із серйозних мислителів сьогодення, його тези розглядались як одні із ґрунтовних, тому що він використовував сучасний апарат модальної логіки та метафізики.
Основні його аргументи проти теїзму це Гипотеза екзистенційної інерції, Проблема модального колапсу, Аргумент самотності, Симетричний модальний онтологічний аргумент та Gap Problem.
В серпні цього року він оголосив про свій перехід до католицизму. Своє відео, де анонсується про зміну світогляду, Джо розпочинає дуже цікаво:
Погодьтесь, дуже сильні слова як для одного з найвпливовіших філософів та авторів сучасності у сфері агностицизму, атеїзму та натуралізму. Хто володіє англійською, його відео можна подивитись ТУТ. Для тих, хто не володіє англійською, ютуб пропонує дві дуже корисні функції: автопереклад субтитрів або автопереклад аудіодоріжки.
Атеїзм має дуже вагомі аргументи у сфері академічної філософії щодо заперечення існування Бога або божеств, а також критику надприродніх явищ. Рух нового атеїзму, який зазнає критики з боку більш ґрунтовних концептуалістів, не зміг запропонувати дійсно задовільних підстав для віри в неіснування Бога та відповідної оптики сприйняття навколишнього світу. Сам Джо критикував певні атеїстичні висловлювання у своєму інтервʼю, яке він дав іншому відомому агностику Алексу ОʼКоннору. На мій погляд, подібні навернення показують силу християнської думки та найбільш вдалу інтерпретаційну рамку, через яку ми споглядаємо світ. Тобто, зі всіх пояснень, християнське - найбільш задовільне. І при цьому пересвідчуємось: трансформація серця та розуму не тільки можлива, але й реальна для будь-кого. Дух Святий працює зі всіма людьми. Він не тільки «діє в простоті», але й в багатстві знань та розумових здібностей, які доступні людям, що створені за образом розумного Бога.
Вже встигли вийти два великих інтервʼю із Джо на каналах відомих католицьких блогерів Трента Хорна та Меттю Фреда, які я із задоволенням хочу подивитись найближчим часом.
Він є сучасним філософом, докторантом філософії у Принстонському університеті, автором ряда наукових праць у сфері філософії релігії, особливо тем що торкаються проблематики існування Бога. Аналітична філософська думка знає його як критика класичного теїзму. Його праці зосередженні не тільки на критиці віри в Бога як такого, але висувають вагомі аргументи проти метафізичного фундаменту класичного теїзму. Він вважається одним із серйозних мислителів сьогодення, його тези розглядались як одні із ґрунтовних, тому що він використовував сучасний апарат модальної логіки та метафізики.
Основні його аргументи проти теїзму це Гипотеза екзистенційної інерції, Проблема модального колапсу, Аргумент самотності, Симетричний модальний онтологічний аргумент та Gap Problem.
В серпні цього року він оголосив про свій перехід до католицизму. Своє відео, де анонсується про зміну світогляду, Джо розпочинає дуже цікаво:
Велика новина: Бог існує. Ісус - Господь, і Він заснував Католицьку Церкву. Я не жартую. Я перейшов до католицизму. Навернення - це зміна серця та розуму. І це те, що трапилось.
Погодьтесь, дуже сильні слова як для одного з найвпливовіших філософів та авторів сучасності у сфері агностицизму, атеїзму та натуралізму. Хто володіє англійською, його відео можна подивитись ТУТ. Для тих, хто не володіє англійською, ютуб пропонує дві дуже корисні функції: автопереклад субтитрів або автопереклад аудіодоріжки.
Атеїзм має дуже вагомі аргументи у сфері академічної філософії щодо заперечення існування Бога або божеств, а також критику надприродніх явищ. Рух нового атеїзму, який зазнає критики з боку більш ґрунтовних концептуалістів, не зміг запропонувати дійсно задовільних підстав для віри в неіснування Бога та відповідної оптики сприйняття навколишнього світу. Сам Джо критикував певні атеїстичні висловлювання у своєму інтервʼю, яке він дав іншому відомому агностику Алексу ОʼКоннору. На мій погляд, подібні навернення показують силу християнської думки та найбільш вдалу інтерпретаційну рамку, через яку ми споглядаємо світ. Тобто, зі всіх пояснень, християнське - найбільш задовільне. І при цьому пересвідчуємось: трансформація серця та розуму не тільки можлива, але й реальна для будь-кого. Дух Святий працює зі всіма людьми. Він не тільки «діє в простоті», але й в багатстві знань та розумових здібностей, які доступні людям, що створені за образом розумного Бога.
Вже встигли вийти два великих інтервʼю із Джо на каналах відомих католицьких блогерів Трента Хорна та Меттю Фреда, які я із задоволенням хочу подивитись найближчим часом.
YouTube
I just converted to Catholicism. Here's my story.
God exists. Christ is Lord. Embrace Rome.
Like the show? Help it grow! Consider becoming a patron (thanks!): https://www.patreon.com/majestyofreason
If you wanna make a one-time donation or tip (thanks!): https://www.paypal.com/paypalme/josephcschmid
RESOURCES…
Like the show? Help it grow! Consider becoming a patron (thanks!): https://www.patreon.com/majestyofreason
If you wanna make a one-time donation or tip (thanks!): https://www.paypal.com/paypalme/josephcschmid
RESOURCES…
❤15
Одне із заперечень, які висувають проти християнства, нерозривно повʼязане з поняттям вини. На просторах інтернету часто можна натрапити на думку, ніби релігія контролює людей через відчуття провини: мовляв, коли є сором та борг, людиною легше керувати. На християнство це закидають чи найчастіше, адже воно має глибоко розвинений концепт гріха та його наслідків.
У цьому світлі критиці, атеїсти малюють собі мстивого Бога, Який за першої ж нагоди прагне покарати за будь-яке хибне рішення: крок ліворуч, крок праворуч - і вирок виконано. Подібні уявлення часто є лише проекцією їхнього власного внутрішнього стану, де вигадане християнство цінніше за реальне.
Але якщо подивитися на це крізь призму внутрішнього християнського життя? Почуття провини - це не той важіль, який здатний докорінно змінити напрямок руху людини. Воно не затримає її у вірі надовго (хіба що йдеться про деструктивний досвід співзалежних стосунків, де пригноблення стало звичним способом існування). Зверніть увагу на християнське поклоніння, на тексти пісень та молитов: це поклоніння народжується не зі страху, а з усвідомлення глибини стосунків Бога з людиною. Якби все обмежувалося лише виною, ми потрапили б у логічне протиріччя. Хіба може вина викликати настільки близьке, тепле та щире поклоніння?
Уявімо людину, яка жила відносно моральним життям, нікого не кривдила й була вірною своїм принципам. Якщо під час зустрічі з християнством їй просто скажуть: «Ти винен перед Богом, і якщо терміново не змінишся - на тебе чекає гнів або пекло», то на контрасті з її спокійним минулим це відчуття здасться чужорідним. Навіщо йти до Бога, Який лише звинувачує та вимагає покарання? Людина природно збереже свій звичний уклад.
Проте існує цікавий парадокс. Коли відбувається справжня екзистенційна зустріч із Творцем, відчуття вини та глибокого жалю дійсно виникає - як контраст між власним гріховним станом і святістю Бога. Гріх та святість несумісні. Але чи стане це відчуття конструктивним, залежить від одного критерію: розуміння свого безумовного прийняття.
У момент усвідомлення жаху власного гріха людина одночасно переживає занурення в безмірну Божу любов. Зустріч із Богом не зводиться до сухого усвідомлення провини. Її суть в іншому: «Мій гріх жахливий, але Бог прийняв мене настільки, що від провини й осуду не залишається й сліду». Вони просто зникають. Саме це відновлення й народжує глибоке поклоніння. Як пише апостол, Бог «не зараховує людям їхніх проступків» (2 Кор. 5:18-19).
Це і є ключем до розуміння навернення. Провина не є визначальним рушієм ні на початку духовного шляху, ні у подальшому слідуванні за Христом. Бог приймає людину, зцілює її та запрошує до єдності, де страху й провині місця більше немає. Якщо почуття провини стає домінантним та не зникає, якщо переживання Божого прийняття відсутнє - практично із впевненістю можна сказати, що трансформуючої зустрічі з Богом не було, бо Його присутність має свої ознаки, приносить свободу та зцілення. Домінуюче відчуття вини не повинно залишитись. Пророк Мойсей, Ісая, Гедеон, Єремія, апостоли Петро та Іван і багато інших - кожна зустріч з Богом показувала жах їхнього становища, але водночас пропонувався вихід та рішення. Прийняття та цілісність завжди йшли слідом.
У цьому світлі критиці, атеїсти малюють собі мстивого Бога, Який за першої ж нагоди прагне покарати за будь-яке хибне рішення: крок ліворуч, крок праворуч - і вирок виконано. Подібні уявлення часто є лише проекцією їхнього власного внутрішнього стану, де вигадане християнство цінніше за реальне.
Але якщо подивитися на це крізь призму внутрішнього християнського життя? Почуття провини - це не той важіль, який здатний докорінно змінити напрямок руху людини. Воно не затримає її у вірі надовго (хіба що йдеться про деструктивний досвід співзалежних стосунків, де пригноблення стало звичним способом існування). Зверніть увагу на християнське поклоніння, на тексти пісень та молитов: це поклоніння народжується не зі страху, а з усвідомлення глибини стосунків Бога з людиною. Якби все обмежувалося лише виною, ми потрапили б у логічне протиріччя. Хіба може вина викликати настільки близьке, тепле та щире поклоніння?
Уявімо людину, яка жила відносно моральним життям, нікого не кривдила й була вірною своїм принципам. Якщо під час зустрічі з християнством їй просто скажуть: «Ти винен перед Богом, і якщо терміново не змінишся - на тебе чекає гнів або пекло», то на контрасті з її спокійним минулим це відчуття здасться чужорідним. Навіщо йти до Бога, Який лише звинувачує та вимагає покарання? Людина природно збереже свій звичний уклад.
Проте існує цікавий парадокс. Коли відбувається справжня екзистенційна зустріч із Творцем, відчуття вини та глибокого жалю дійсно виникає - як контраст між власним гріховним станом і святістю Бога. Гріх та святість несумісні. Але чи стане це відчуття конструктивним, залежить від одного критерію: розуміння свого безумовного прийняття.
У момент усвідомлення жаху власного гріха людина одночасно переживає занурення в безмірну Божу любов. Зустріч із Богом не зводиться до сухого усвідомлення провини. Її суть в іншому: «Мій гріх жахливий, але Бог прийняв мене настільки, що від провини й осуду не залишається й сліду». Вони просто зникають. Саме це відновлення й народжує глибоке поклоніння. Як пише апостол, Бог «не зараховує людям їхніх проступків» (2 Кор. 5:18-19).
Це і є ключем до розуміння навернення. Провина не є визначальним рушієм ні на початку духовного шляху, ні у подальшому слідуванні за Христом. Бог приймає людину, зцілює її та запрошує до єдності, де страху й провині місця більше немає. Якщо почуття провини стає домінантним та не зникає, якщо переживання Божого прийняття відсутнє - практично із впевненістю можна сказати, що трансформуючої зустрічі з Богом не було, бо Його присутність має свої ознаки, приносить свободу та зцілення. Домінуюче відчуття вини не повинно залишитись. Пророк Мойсей, Ісая, Гедеон, Єремія, апостоли Петро та Іван і багато інших - кожна зустріч з Богом показувала жах їхнього становища, але водночас пропонувався вихід та рішення. Прийняття та цілісність завжди йшли слідом.
❤17
🫡 З днем захисників та захисниць України!
Моя дотичність до цього свята вже другий рік відчувається все більш особисто. Я стою на захисті народу України, якому присягав на вірність. При цьому я розумію ще одне: моя першочергова підзвітність - перед Богом, а не перед людьми, інституціями чи системами. Вони можуть бути спотворені, викривлені, тиранічні, деспотичні, що не скажеш про Бога та Його Царство.
Тому, я підзвітний Богу, і це основна пріоритетність. Звичайно, протиставляти два табори не завжди доречно та необхідно. Вони можуть перетинатись, і Бог може потребувати від мене послуху існуючій владі, але тільки тоді, коли ця влада не узурпує силу, що дана їй від Бога та не перетворюється в машину насилля. Це ми можемо спостерігати сьогодні в Росії, де християнство різних конфесій опинилось під сильним впливом тоталітарного режиму та шовіністичного світогляду «руського міра». Християни не повинні продаватись корупційній системі заради збереження недоторканності та свободи, які неодмінно перетворюється на рабство, яке подане як покора Богу у вигляді існуючого царя, якого потрібно шанувати. Християнство - релігія, що проголошує істину, тримає її та тримається за неї, і це не змінити, бо Сам Бог говорить про Себе як про істину, тому вірність їй вписана в саме ДНК нашої віри. Зрада істині тягне за собою придушення совісті, збиття морального компасу. Захищати державу потрібно із глибоким знанням істинного стану реальності. Для християнина ще й з усвідомленням дій Бога в історії та розумінням Його замислу для творіння. Неможливо бути захисником, якщо в основі мотивів та цінностей лежить брехня.
І ще одна думка, про яку не наважувався говорити, але, на мій погляд, особливо зрозуміють ті, хто вариться в армійській кухні. Є різні фрази- та слова-кліше, які викликають більше дратування, ніж натхнення служити, щось на кшталт «незламні» та «свідомі». Я помітив, що в намаганні залучити людей до війська (особливо від сторінок рекрутів) зустрічаю приблизно наступний посил - у вас буде можливість служити пліч о пліч із цвітом нації, найкращими та гідними людьми.
Excuse me? Ви бачили той «цвіт»? Деякі з них вже на стадії вʼянення та морального розкладання. Поміж них багато хто відчули свою цінність та вагу лише у контексті війни. Чи це погано - узагальнити важко. Але деколи це рівносильно розподіленню ваги нерівномірно. Людина може пошкодитись. І неприємна новина полягає в тому, що війна змінює людей, і далеко не всі відчують неприродність цієї зміни. Якось вище я писав про те, що війна дегуманізує людину (сказати простонародною мовою - розлюдинює), саме тому після неї потрібна сміливість та відвага визнати ці зміни в собі, та стати на шлях повернення своєї людськості. Будьмо чесними - далеко не кожен це зробить, і конфлікт світоглядів та орієнтирів призведе до зіткнення людей, що зрозуміли потребу у зціленні та тими, хто його, на їхню думку, не потребує. Це час викликів та наслідків війни. Отже, далеко не завжди ті, хто поруч з нами - гідні, кращі, надійні та зрілі. При цьому, завершимо на позитивній ноті - людині властиві зміни, а значить такими можна стати.
Не найпозитивніший текст, але народжений останніми роздумами. Як одного разу сказав один з богословів: християнину потрібно приводити людей не в церкву своєї мрії, але в церкву реальності. Замініть слово «церква» на «армію». Боюсь, що не завжди потрібно слідувати цьому принципу, якщо говоримо про армію.
Anyway, шануймося, і як говорив наш український пророк: борітеся - поборете.
Моя дотичність до цього свята вже другий рік відчувається все більш особисто. Я стою на захисті народу України, якому присягав на вірність. При цьому я розумію ще одне: моя першочергова підзвітність - перед Богом, а не перед людьми, інституціями чи системами. Вони можуть бути спотворені, викривлені, тиранічні, деспотичні, що не скажеш про Бога та Його Царство.
Тому, я підзвітний Богу, і це основна пріоритетність. Звичайно, протиставляти два табори не завжди доречно та необхідно. Вони можуть перетинатись, і Бог може потребувати від мене послуху існуючій владі, але тільки тоді, коли ця влада не узурпує силу, що дана їй від Бога та не перетворюється в машину насилля. Це ми можемо спостерігати сьогодні в Росії, де християнство різних конфесій опинилось під сильним впливом тоталітарного режиму та шовіністичного світогляду «руського міра». Християни не повинні продаватись корупційній системі заради збереження недоторканності та свободи, які неодмінно перетворюється на рабство, яке подане як покора Богу у вигляді існуючого царя, якого потрібно шанувати. Християнство - релігія, що проголошує істину, тримає її та тримається за неї, і це не змінити, бо Сам Бог говорить про Себе як про істину, тому вірність їй вписана в саме ДНК нашої віри. Зрада істині тягне за собою придушення совісті, збиття морального компасу. Захищати державу потрібно із глибоким знанням істинного стану реальності. Для християнина ще й з усвідомленням дій Бога в історії та розумінням Його замислу для творіння. Неможливо бути захисником, якщо в основі мотивів та цінностей лежить брехня.
І ще одна думка, про яку не наважувався говорити, але, на мій погляд, особливо зрозуміють ті, хто вариться в армійській кухні. Є різні фрази- та слова-кліше, які викликають більше дратування, ніж натхнення служити, щось на кшталт «незламні» та «свідомі». Я помітив, що в намаганні залучити людей до війська (особливо від сторінок рекрутів) зустрічаю приблизно наступний посил - у вас буде можливість служити пліч о пліч із цвітом нації, найкращими та гідними людьми.
Excuse me? Ви бачили той «цвіт»? Деякі з них вже на стадії вʼянення та морального розкладання. Поміж них багато хто відчули свою цінність та вагу лише у контексті війни. Чи це погано - узагальнити важко. Але деколи це рівносильно розподіленню ваги нерівномірно. Людина може пошкодитись. І неприємна новина полягає в тому, що війна змінює людей, і далеко не всі відчують неприродність цієї зміни. Якось вище я писав про те, що війна дегуманізує людину (сказати простонародною мовою - розлюдинює), саме тому після неї потрібна сміливість та відвага визнати ці зміни в собі, та стати на шлях повернення своєї людськості. Будьмо чесними - далеко не кожен це зробить, і конфлікт світоглядів та орієнтирів призведе до зіткнення людей, що зрозуміли потребу у зціленні та тими, хто його, на їхню думку, не потребує. Це час викликів та наслідків війни. Отже, далеко не завжди ті, хто поруч з нами - гідні, кращі, надійні та зрілі. При цьому, завершимо на позитивній ноті - людині властиві зміни, а значить такими можна стати.
Не найпозитивніший текст, але народжений останніми роздумами. Як одного разу сказав один з богословів: християнину потрібно приводити людей не в церкву своєї мрії, але в церкву реальності. Замініть слово «церква» на «армію». Боюсь, що не завжди потрібно слідувати цьому принципу, якщо говоримо про армію.
Anyway, шануймося, і як говорив наш український пророк: борітеся - поборете.
❤23🔥5👍3
Армійське чтиво #7
Помітив цікаву тенденцію: після кожного поста про книги, я планую собі наступну пʼятірку для прочитання. І дуже рідко буває так, що ця пʼятірка співпадає з реально прочитаними книгами. На цей раз жодна із запланованих книг не була прочитана. Але натомість ось ті, які мене зацікавили.
1. Авторитет Писания и власть Бога. Н.Т.Райт
10/10
Райт - однозначно один з моїх улюблених авторів. Мені дуже близькі його погляди на Царство Боже, спасіння та дії Бога в світі. Він єпископ англіканської церкви і професор в Оксфорді, головна тема дослідження якого - Новий Завіт в його історично-культурному контексті. Ідеї Райта потрібно правильно зрозуміти, інакше дуже легко начепити ярлик єретика, як це зробили певні реформатські теологи. Головна ідея книги - Писання має в собі авторитет Божий, бо розповідає Його історію спасіння та оновлення творіння. Це не збірка догматів, але історія певної Божої дії.
2. Терпеливість із Богом. Зустріч віри з невірою. Томаш Галік
7/10
Це четверта книга цього автора, яку я прочитав. Його три попередні книги мені сподобались в рази більше, ніж ця (можливо тому, що вона написана у 2007 році). Багато моментів з книги були гарним нагадуванням як розмовляти з атеїстами і чому в нас більше спільного, ніж різного. Не скажу, що щось було кардинально нове, при цьому було цікаво подивитись як та про що він писав ще на початку, побачити на більш «раннього» Галіка. Книга для разового прочитання, не думаю, що потім буду її перечитувати на відміну від його інших праць.
3. Євангеліє обірванця. Добра новина для забруднених, побитих та вигорілих. Бреннан Меннінг
10/10
Книга спочатку мені взагалі не пішла. Перші три розділи я сидів і думав - це все я вже знаю, дайте мені щось нове. Але на розділах 3-4 моє ставлення радикально змінилось. Автор писав про певні «банальні» речі, але він зміг глибоко їх подати. Більше того, багато чого послужило мені гарним нагадування основ, про які я або забув, або не приділяв достатньо уваги, при цьому саме їх мені необхідно було почути. Рекомендую цю книгу тим, хто тільки прийшов до Бога, а також тим, хто вже давно із Ним, але може забув в чому краса, глибина та простота Євангелія.
4. Понимание Ветхого Завета. Курс Католического университета Америки. Роберт Д. Миллер
10/10
Неймовірно цікава книга, яка побудована на лекціях католицького університету. Старий Завіт часто залишається темною стороною для багатьох християн - його важко читати та розуміти, багато невідомих термінів та жанрів, певні події, про які навіть вголос говорити важко, пророки, які пишуть один Бог знає про що. Однак деколи все, що потрібно - щоб хтось легко пояснив все, що ми читаємо в тих книгах. Професор Міллер зміг це зробити доступно, глибоко та неймовірно цікаво. Особисто для себе в кожному розділі знаходив щось нове, що відкривало глибину Старого Завіту. Дуже рекомендую.
5. Главная тайна Библии. Смерть и жизнь после смерти в христианстве. Н.Т.Райт
10/10
Цей список закінчимо автором, з якого починали. Книга, яка розвінчує ідею, що після смерті всі, хто вірить в Христа, піде на небеса і буде там з Богом. Звучить знайомо, так? Ми ж ніби в це віримо. Але чомусь християни забувають строку з символа віри: очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Якщо ми йдемо в небеса - навіщо нам воскресіння мертвих? Щоб потім знову кудись піти? А воскресіння - це про повернення тіла до життя чи щось інше? Дуже багато питань, на які автор дає… ще інші питання. Відповіді, звичайно, теж, але деколи ми забуваємо які питання ставити. Перекладача ж цієї книги треба звільнити. Оригінальна назва книги - Surprised by Hope. Rethinking Heaven, the resurrection and the mission of the Church (Здивований надією. Переосмислення небес, воскресіння та місії церкви). Хочете передивитись у що вірите? Прочитайте цю книгу.
#армійськечтиво
Помітив цікаву тенденцію: після кожного поста про книги, я планую собі наступну пʼятірку для прочитання. І дуже рідко буває так, що ця пʼятірка співпадає з реально прочитаними книгами. На цей раз жодна із запланованих книг не була прочитана. Але натомість ось ті, які мене зацікавили.
1. Авторитет Писания и власть Бога. Н.Т.Райт
10/10
Райт - однозначно один з моїх улюблених авторів. Мені дуже близькі його погляди на Царство Боже, спасіння та дії Бога в світі. Він єпископ англіканської церкви і професор в Оксфорді, головна тема дослідження якого - Новий Завіт в його історично-культурному контексті. Ідеї Райта потрібно правильно зрозуміти, інакше дуже легко начепити ярлик єретика, як це зробили певні реформатські теологи. Головна ідея книги - Писання має в собі авторитет Божий, бо розповідає Його історію спасіння та оновлення творіння. Це не збірка догматів, але історія певної Божої дії.
2. Терпеливість із Богом. Зустріч віри з невірою. Томаш Галік
7/10
Це четверта книга цього автора, яку я прочитав. Його три попередні книги мені сподобались в рази більше, ніж ця (можливо тому, що вона написана у 2007 році). Багато моментів з книги були гарним нагадуванням як розмовляти з атеїстами і чому в нас більше спільного, ніж різного. Не скажу, що щось було кардинально нове, при цьому було цікаво подивитись як та про що він писав ще на початку, побачити на більш «раннього» Галіка. Книга для разового прочитання, не думаю, що потім буду її перечитувати на відміну від його інших праць.
3. Євангеліє обірванця. Добра новина для забруднених, побитих та вигорілих. Бреннан Меннінг
10/10
Книга спочатку мені взагалі не пішла. Перші три розділи я сидів і думав - це все я вже знаю, дайте мені щось нове. Але на розділах 3-4 моє ставлення радикально змінилось. Автор писав про певні «банальні» речі, але він зміг глибоко їх подати. Більше того, багато чого послужило мені гарним нагадування основ, про які я або забув, або не приділяв достатньо уваги, при цьому саме їх мені необхідно було почути. Рекомендую цю книгу тим, хто тільки прийшов до Бога, а також тим, хто вже давно із Ним, але може забув в чому краса, глибина та простота Євангелія.
4. Понимание Ветхого Завета. Курс Католического университета Америки. Роберт Д. Миллер
10/10
Неймовірно цікава книга, яка побудована на лекціях католицького університету. Старий Завіт часто залишається темною стороною для багатьох християн - його важко читати та розуміти, багато невідомих термінів та жанрів, певні події, про які навіть вголос говорити важко, пророки, які пишуть один Бог знає про що. Однак деколи все, що потрібно - щоб хтось легко пояснив все, що ми читаємо в тих книгах. Професор Міллер зміг це зробити доступно, глибоко та неймовірно цікаво. Особисто для себе в кожному розділі знаходив щось нове, що відкривало глибину Старого Завіту. Дуже рекомендую.
5. Главная тайна Библии. Смерть и жизнь после смерти в христианстве. Н.Т.Райт
10/10
Цей список закінчимо автором, з якого починали. Книга, яка розвінчує ідею, що після смерті всі, хто вірить в Христа, піде на небеса і буде там з Богом. Звучить знайомо, так? Ми ж ніби в це віримо. Але чомусь християни забувають строку з символа віри: очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Якщо ми йдемо в небеса - навіщо нам воскресіння мертвих? Щоб потім знову кудись піти? А воскресіння - це про повернення тіла до життя чи щось інше? Дуже багато питань, на які автор дає… ще інші питання. Відповіді, звичайно, теж, але деколи ми забуваємо які питання ставити. Перекладача ж цієї книги треба звільнити. Оригінальна назва книги - Surprised by Hope. Rethinking Heaven, the resurrection and the mission of the Church (Здивований надією. Переосмислення небес, воскресіння та місії церкви). Хочете передивитись у що вірите? Прочитайте цю книгу.
#армійськечтиво
❤3🔥3