Зараз знаходжусь на бойовому чергуванні. І сьогодні я почув питання, яке Господь ставив пророкам та, по Своєму втіленні, певним людям.

Воно звучить так: що ти бачиш?

Це питання було поставлене Єремії, Захарії, Амосу, частково Іллі, учням та іншим людям. Але сьогодні воно дуже чітко прозвучало для мене.

Детальніше трошки згодом

Господь вміє ставити питання. Це легко помітити читаючи в Писанні як Він спілкується із тими, кого Він кличе до служіння. Правильно поставлене питання скеровує людину до правильних висновків за умови чесної відповіді.

Історія з пророком Іллею доволі відома в християнських колах. Після перемоги над пророками Баала, Ілля відчуває страх та втому. Він робить невеличку подорож і доходить до гори.

“Там він увійшов у печеру і замешкав у ній. І от дійшло до нього Господнє слово з таким запитанням: Чому ти тут, Ілле?»
1 Царів 19:8

Коли Господь говорить із ним та показує пророку «легенький лагідний вітерець», в якому перебуває Бог, ми читаємо далі:

“Так сталося, що коли Ілля його відчув, то закрив своє обличчя власним плащем, вийшов і став біля входу до печери. От тоді знову долинув до нього Голос, що запитав: Чому ти тут, Ілле?”
1 ЦАРІВ 19:13

Господь знову ставить йому питання. Цікаво, що по тексту Ілля відповідає так само, як і в перший раз. Але тепер Бог дає йому вказівку що робити, відкриваючи трошки реальність, яка була спотворена в його очах.

Ілля бачив не все і не так, як бачив Господь.

Питання, яке я почув до себе, звучало так: що ти бачиш? Його Бог ставив різним пророкам:

“Тоді було до мене Господнє слово такого змісту:

Що ти бачиш, Єреміє?

Я відповів: Бачу галузку дерева. А Господь мені сказав: Ти правильно побачив, адже Я пильную над Моїм словом, щоб воно виконувалось.”
ЄРЕМІЇ 1:11-12

“І спитав мене Господь:

Що ти бачиш, Амосе?

Я відповів: Бачу висок. Тоді Господь сказав: Оце Я опускаю висок посеред Мого народу Ізраїлю, – більше не буду ні прощати, ні милувати його.”
АМОСА 7:8

“Ангел, котрий розмовляв зі мною, повернувся і розбудив мене, як будять людину зі сну, і запитав мене:

Що ти бачиш?

Я відповів: Бачу я світильника, – увесь він із золота, зверху на ньому чаша з оливою та сім лампадок на семи трубочках, що йдуть від чаші зверху.”
ЗАХАРІЇ 4:1-2

Кожному з них Господь ставив питання вторично. Воно потребувало відповіді, але перед тим, щоб відповісти, потрібно було дійсно подивитись - а що ж я бачу насправді перед собою?

В Новому Завіті подібне питання Господь ставить чоловіку, коли зцілює його сліпоту:

“І, взявши сліпого за руку, Він вивів його за село, послинив йому очі, поклав руки на нього й запитав:

Щось бачиш?

Поглянувши, той каже: Бачу людей… бачу, мов дерева ходять. Потім Він знову поклав руки на його очі – і тоді той прозрів, одужав і побачив усе виразно.”
МАРКА 8:23-25

Вчора, коли ми ходили по сектору, виконуючи накази командирів, я молився Богу. Моя молитва знову була просякнута страхом, невпевненістю та жалем. І посеред молитви почув питання: що ти бачиш? Я став відповідати: бачу війну, постріли, фпв дрон на дорозі з нерозірваною бомбою, сліди від вибухів снарядів, спалені дерева та землю, оптоволокно від дрона, людину, яку контузило вибухом.

Після відповіді я знову чую: що ти бачиш?

Тепер я зрозумів на що Господь скеровував мій погляд… в який раз за цю війну. Я бачу Його руку зі мною, турботу через надходження фінансів та різних речей ще до того, як я щось потребував, добре ставлення командирів, збереження мого здоровʼя та життя, вчасну допомогу в екстремальних ситуаціях, неймовірну підтримку великої кількості людей, багато з яких я навіть вживу не знаю, любов сімʼї та друзів в цей час випробувань, маленькі знаки турботи від побратимів.

Я бачу Бога, Який присутній серед всього хаосу, що був помічений мною в першій відповіді. Господь нагадує: твій погляд повинен бути скерований не тільки на те, що бачать твої очі тут і зараз, але вчитися помічати присутність та дію люблячого та турботливого Творця, Який не забув про тебе. Поглянь назад та ще раз пересвідчись у Моїй присутності з тобою на кожному кроці. В одній з моїх улюблених пісень Хілсонга «Який великий Бог» є такі слова: поможи побачити далі, ніж зараз, щоб мені вірити та перемогти свій страх (переклад дослівний). Вчитись бачити не тільки війну та її наслідки, але ту реальність Царства Божого, яка вже прийшла та активно діє попри зло, що вже переможене, і бачити ці речі виразно, як сліпий, який був зцілений Христом - моя мета.

Армійське чтиво #5

В армії читати - це свідомо обрати спортзал для свого мозку. Хоч бувають різні ситуації та стани, підтримка звички читати не дає занедбати себе духовно в тому числі. Тому читання для мене архіважливо.

1. Чому я не називаю себе геєм? Деніел К. Метсон
10/10
Буду відвертим - ця книга вразила мене більше, ніж «Лесбійка і люблячий Бог». Хоча вона теж непогана (мій відгук можна прочитати вище), книга Деніела написана із більш ґрунтовною аргументацією щодо того, чому гомосексуальна активність не може бути примирена із християнським світоглядом та духовністю. Його думки цікаві, при тому важкі. Розумію, що гомосексуалам, якщо прийняти той шлях, який описаний в книзі, доведеться пожертвувати багатьма речами, але це принесе велике щастя. Парадокс, але це так.

2. Христос - це ключ. Чад Берд
10/10
Нарративне богословʼя - моє улюблене. Воно показує багатство та унікальність посилу Священного Писання. Книга лютеранського теолога пропонує цікаву перспективу - побачити Христа в книгах Старого Завіту. За словами нашого Господа, все Писання свідчить про Нього (Івана 5:39), а якщо це так, тоді при читанні текстів Біблії ми повинні бачити в них Христа як центр. Але християнам сучасності важко це робити. Старий Завіт - то непрохідні хащі, що затуляють світло. Ця книга допоможе трошки розвіяти це відчуття, і покаже, як можна читати Старий Завіт христоцентрично.

3. Вибір. Едіт Ева Еґер
10/10
Книга, яку я б радив в сучасних умовах прочитати в обовʼязковому порядку. Людина, яка пройшла Аушвіц і зберегла жагу до життя як мінімум достойна уваги. Свобода приходить тоді, коли ми приймаємо те, що з нами сталось. Наша травма - це не тільки факт певної події, але й наша її інтерпретація. Докторка Еґер довела, що навіть після того, як життя нещадно бʼє по основам людського буття, зцілення, прощення, свобода та радість - можливі. І це не міф, а дійсність, яку ми можемо втілити. Хіба це не добра звістка? Тому я наполягаю на читанні цієї книги кожним, хто хоче переосмислити аспекти свого життя.

4. Проблема страждання. Клайв Стейплз Люїс
10/10
Один із видатних мислителів ХХ століття ділиться цікавими роздумами про теодицею. В оригіналі книга називається «Проблема болю». Люїс описує цікаві теми Божої всемогутності, доброти та любови, людське падіння, гріх, пекло, небо та торкається навіть теми страждання тварин. Останній аргумент є одним із основних в колах агностиків та атеїстів, який підіймається в дебатах про Божу доброту (наприклад, аргумент часто згадується відомим агностиком Алексом ОʼКонором). Мені особливо було приємно побачити, що в 90% його відповідь співпала із моїми роздумами над цією темою. Книга покликана відповісти на проблему страждання більше з інтелектуального боку. Праця маленька, але не легка, читати потрібно вдумливо.

5. Как возникла Библия
7/10
Цікава книга, яка написана попялурною мовою для однієї цілі - дати загальний огляд теми Біблії, історії її виникнення, критики та основних тем кожної книги. На мій погляд, вона буде корисна тим, хто тільки починає ознайомлюватися із історією Писання та хоче знати певні цікаві факти та розвиток становлення канону. Це не академічна праця, тому читати буде не складно. Певні думки авторів розбігались із моїм особистим поглядом на розвиток Писання, і особливо їхнє ставлення до ролі Римо-Католицької Церкви у формуванні Біблії. Але загально було доволі цікаво читати та нагадати вже забуті факти.

#армійськечтиво

“Тоді покликав Господь Бог Адама, і запитав його: Де ти? Той відповів Йому: Я почув Твій голос у саду, – і злякався, бо я нагий, тому й сховався. Промовив до нього Бог: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти з того дерева, з якого Я наказав тобі не їсти?”
БУТТЯ 3:9-11

Таке класне питання Бог ставить Адаму - хто сказав тобі, що ти нагий?

Так часто в житті ми чуємо різні голоси, що говорять брехню. Ти не красивий. Ти невдаха. Ти в пастці. В тебе нічого не виходить. Тебе ніхто не приймає. Ти одинокий. Твоя ситуація безнадійна. І наша проблема не в тому, що ми їх чуємо, а в тому - про це говорила Едіт Еґер в своїй книжці «Вибір» - що ми їм віримо.

Знаєте чому віримо? Бо голос звучить від першого лиця.

Я некрасивий. Я невдаха. Моя ситуація безнадійна. Я в пастці. В мене нічого не вийде. Я одинокий. Я, я, я, я. Це виглядає переконливо.

У ситуації з Адамом - він дійсно був голий. І проблема полягала як раз не в цьому. Бо раніше ми читаємо:

“Були ж вони обоє нагі, – Адам і його жінка, – і не соромилися.”
БУТТЯ 2:25

Нагота не була прихована від них, в ній нічого не було огидного чи спотвореного. Нагий - значить відкритий. Вони були відкриті до Бога, до себе і творіння. Інакше: їхня духовність була в повному порядку. Цікаво про це пише о.Кшиштов Ґживоч в своїй книзі «Патологія духовности»:

А отже, здорова духовність - це духовність особистого звʼязку, стосунків, дружби

з Богом, з іншою людиною та із самим собою

і вміння зберігати гармонію між цими трьома вимірами. Отже, ідеться не про або-або. «Я не потребую людей, мені досить самого Бога» або «Я не потребую Бога», або «Мені не треба, щоб хтось піклувався про мене, піклуватимусь про інших». Джерелом якогось розладу можуть бути розлади окремих елементів цієї системи або брак гармонії між ними.

Адам побачив в своїй наготі не відблиск краси Бога, а загрозу. Відкритість до Бога та творіння веде до довіри та свободи. Але будь-яка відкритість - це потенційна загроза поранення, місце для чийогось ножа, що проходить душу. Така можливість зʼявилась тоді, коли гріх увійшов у світ. Саме тому, спотворений погляд Адама на себе, ближнього та Бога, веде його до страху, він починає боятись. І тому ховається.

Бог справедливо питає: хто тобі сказав, що ти нагий? Але ми ж памʼятаємо, що проблема не в наготі. Питання Боже можна було б перефразувати так: хто тобі сказав, що твоя нагота - це потенційна загроза та сором?

Хто тобі сказав? І чому ти повірив?

Поставте собі питання про сфери вашого життя: а хто мені взагалі сказав щось, у що я сьогодні вірю? Чому я повірив в певні твердження мого життя? І чи вони дійсно правдиві?

​​Рік в армії! 🪖

Сьогодні рівно рік, як я потрапив до лав ЗСУ.

Цю дату я зустрів на позиції. І скажу чесно - не буде якихось глибоких рефлексій чи висновків. Те, що я знаю і можу сказати точно, це:

1. Я змінився. Це вже не той хлопець, який рік назад будував плани, працював, навчався та був активним в церкві. Я інший. І це добре.

2. Змінився мій погляд на Бога. Бог працював - і досі працює - над Своїм образом в мені. Певні уявлення про Нього змінились, і я зрозумів глибше, що Його мовчання чи прихованість не означає відсутність. Це - глибина присутності, таємниця буття, в якій я перебуваю та живу. Бог - це динаміка творчості у стосунках любові.

3. Богословʼя поглибилось. Я помітив, що те, у що я вірю витримує потрясіння життя. Не витримує те, що не справжнє. Воно уходить, а на те місце приходить нове. Але при цьому, на моє здивування, в мене не було докорінного переосмислення богословʼя. Те, у що я вірив виявилось тим, що здатно мене тримати. Про це я скоро напишу окремий пост, бо в цьому році в мене ювілей, вже 10 років з моменту як… а хоча не все одразу.

Я вдячний Богу за той шлях, яким Він мене веде, хоча бути вдячним за те, що ти на війні трохи дивно. Вдячний за то підрозділ, в який попав, за командирів, що мене зараз оточують та побратимів, яких полюбив. Ще до вторгнення Бог промовляв до мене та попереджав про певні зміни, що йдуть у світ та в моє життя. Ні, я не пророк. Те, що Бог відкрив - і воно збулось із 100% точністю - було відкрито мені і для мене, воно не несе загальноцерковної значущості. Але точно знаю - я був попереджений заздалегідь, і це попередження можна окреслити так: не бійся, хоча зміни будуть радикальними, і шлях попереду непростий, Я буду з тобою і проведу крізь все до кінця.

Я повірив цьому слову.
Було важко. Були різні періоди, переживання та емоції. Але я пересвідчився у Божій вірності. Ще на бзвп я почув від Бога фразу: довіряй силі Моєї любові. І я нагадував собі Його обітниці та слова щоразу, як моє серце огортав страх перед тою реальністю, що стояла переді мною.

Шлях ще не завершений, він продовжується. Тому, згадайте мене у ваших молитвах Богові. Хай Його воля здійсниться, а собі в цей день прошу достатньо благодаті та сили пройти все до кінця та залишитись вірним, адже я знаю, що Бог не бреше.

“Я не помру, але буду жити, щоб розповідати про Господні діла!”
ПСАЛМИ 118:17

​Читаю зараз книгу «Катовані за Христа», в якій лютеранський пастор описує свій досвід переживання гонінь під час правління комуністів в Румунії. Ще раз пересвідчуюсь, що комунізм - це сатанинська ідеологія, покликана замінити християнство. Ті гоніння, які зазнали християни в країнах, де панував комунізм, не менш жахливі тортур нацистів. В процесі читання побачив, що автор описує те саме, чим я ділився трошки вище в каналі, коли Бог поставив мені питання що ти бачиш? Цей уривок хочу зараз навести.

У в’язниці я часто розмірковував над словами, сказаними Ісусом до Його учнів: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!» (Євангеліє від Луки 10:23). Ці учні щойно повернулися з Палестини, де вони бачили страхіття. Палестина жила під гнітом. Усюди панували злидні та горе. Учні стикнулися з хворобами, голодом та горем. Вони бували в домівках, з яких людей забирали у в’язниці, залишаючи напризволяще їхніх дружин та дітей. На це нелегко було дивитися.

Однак Ісус сказав: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!» Це тому, що вони бачили не лише страждання. Вони бачили також Спасителя. Уперше мізерна бридка гусінь усвідомила, що після такого жалюгідного існування настане життя прекрасного барвистого метелика, здатного пурхати з квітки на квітку. Те ж саме відбувалося і з нами.

Що я помітив - це однаковість досвіду. Я не проходив такий шлях гонінь, в мене свій контекст життя, але я бачу, що Господь показує та говорить до Своїх людей ті самі слова втіхи, які актуальні людині ХХ століття під час гонінь, і людині ХХІ століття у російсько-українській війні.

Бог дійсно тут і Він не мовчить.

Трохи вище я писав про те, як Господь вчить бачити та помічати щось більше за війну. Так, війна - це страшно. Але є щось, що перевищує реальність війни. Щось, за що можна вхопитись та втриматись протягом всього шторму.

Після цього в мене були роздуми про те, що ми деколи віримо певним голосам у нашому житті. Ми їх слухаємо, допускаємо їм обманути нас, і як результат віримо у те, що вони нам навʼязують.

На останньому бойовому чергуванні, яке тривало 18 днів, Господь знову звернув мою увагу на ці голоси, і нагадав один євангельський уривок. Ісус йде зцілювати дочку Явра, начальника синагоги. Дівчинка дуже багато та довго хворіє. Можна лише уявити бажання батька: єдина надія вилікувати дочку - це Христос. Очевидно, що начальник синагоги не бідна людина, тому він не шкодував коштів на різні ліки, аби хоч якогось полегшити хворобу доньки і допомогти одужати. І якщо вже всі можливі варіанти не спрацювали, тоді він йде до Христа. Господь співстраждає та розуміє біль Яіра, Він погоджується піти із ним та зцілитися доньку.

По дорозі зустрічається жінка, яка хворіла вже 12 років. Її рівень страждання лише можна уявити. Вона теж приходить до Христа як до останньої надії, і отримує те, чого так бажає, бо надія не засоромлює (Рим.5:5).

Але весь цей час Яір чекає. Як люблячий батько, він, якби міг, переніс Христа одразу до свого дому без довгих подорожей. Але поки Христос йде, Йому ніби постійно щось або хтось заважає. Роздратування, викликане невідкладним станом доньки та критичністю ситуації, поглинає Яіра. Невже неможна не звертати уваги на всіх? Невже прискоритись так складно? І ось посеред цього всього він чує такі слова:

Донька твоя померла, навіщо ще турбувати Вчителя?
МАРКА 5:35

Всередині все падає, а холод пронизує все тіло від голови до кінчиків пальців. Дочка померла! Тут навіть цей Цілитель безсилий. Тепер можна нікуди не поспішати, вже не треба нічого робити та витрачати на щось сили, бо саме ці сили сталі безсилими.

Але тут трапляється дещо цікаве. Марк передає це так:

Ісус, почувши сказані слова, говорить старшому синагоги: Не бійся, тільки вір!
МАРКА 5:36

Грецький текст показує дещо цікаве: дієслово παρακούσας (почувши) походить від παρακούω (не слухатись, не підкорятись). Воно може значити як «почути мимохідь», але й також «пропускати повз вуха», «ігнорувати». По суті, Христос не тільки почув слова, які були сказані Яіру, але й успішно їх проігнорував. Він ніби говорить: перестань боятись, ігноруй те, що тобі сказали та продовжуй вірити, щоб побачити чудо. З тексту ми знаємо, що Господь прийшов та воскресив дівчинку. Те, що батько почув про свою дитину хоч і було правдою, але він повинен був поглянути за обрій ситуації, довіритись Христу та ігнорувати все те, що говорило про безнадійність та безвихідь ситуації.

На цьому бойовому чергуванні в мене були такі моменти, декілька раз. Особливо перед нашою ротацією, коли ми виходили пішки. Я чув наступне:

- в одному місці нашого сектора точно є міни, і це може бути нашим маршрутом назад;
- старий маршрут проходить під відкритим небом, де неможливо сховатись;
- при одній з ротацій буквально на днях один хлопець, ховаючись у кущі від дронів, підірвався на міні;
- протягом всього маршруту ми чули, що ворог мінує дорогу

Це все я чув буквально перед тим, як вирушити з позиції назад. Я памʼятаю як молився Богу і говорив Йому все це. Після молитви я почув буквально два посили:

1. Ти - не вони
2. Ігноруй все сказане і довіряй Мені

Перше означає - те, що сталось із кимось не означає, що так буде з тобою. Ти - не вони, твій шлях під Моїм наглядом.
Друге означає - ти будеш чути багато всього, але не бійся, і продовжуй вірити.

Що чуєте сьогодні ви? Які голоси, і чи вірите ви їм? Що із почутого мною про моє життя, мої падіння та гріхи, різні події, моїх рідних, країну потребує того, щоб це ігнорувати та продовжити вірити?

Якось давно ми говорили з вами, чому аргумент дорослого хрещення Христа не може слугувати проти хрещення дітей. Христове хрещення відрізняється від того, яким хрестимось ми.

Сьогодні хочу поговорити про ще один аргумент, який використовується на користь не обовʼязковості хрещення - це розбійник на хресті.

Розбійник не був хрещений, але при цьому був спасенний. Все, чого він потребував - це лише віра в Христа. Хрещення - символ нашого нового народження, привселюдне проголошення своєї віри в Месію та готовність слідувати за Ним.

Я часто чув цей аргумент, але ніяк не міг поєднати для себе логічні звʼязки: яким чином витікає висновок про те, що хрещення не суттєве через історію з розбійником? Невже Христос залишив нам ще один хоч і красивий, але при цьому беззмістовний ритуал? Хіба протестантизм не виступає в тому числі і проти непотрібного ритуалізму? Якщо хрещення не обовʼязкове - навіщо нам зайвий тягар? Почнемо зі слів Христа:

Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде
Мк. 16:16

Він постановляє, що віра у звістку Євангелія та хрещення призводить до спасіння. Спаситель не повторює хрещення далі, бо в ньому немає сенсу без віри. Неодноразово ми чули з Його вуст, що «віра твоя врятувала тебе». Віра - необхідність, але вона ніколи не йде сама.

Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам. І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку! Амінь
Мт. 28:19-20

Відомий вірш серед протестантських кіл. Грецьку конструкцію вірша можна окреслити приблизно так: ось як ви повинні робити учнями народи: 1. Хрестіть 2. Навчіть. Дієслово πορεύομαι (йти) стоїть в пасивному стані, і є дієприслівником. Інакше: «коли ви будете йти до народів» або ще «йдучи/пішовши до народів». І в процесі цього ходіння, потрібно робити учнями через хрещення і навчання. Отже, хрещення необхідна умова щоб стати учнем Христа. Але навіщо хрещення? Чи одного бажання недостатньо?

Виявляється - недостатньо. Бажання є першим кроком до отримання того, чого бажаєш. Отже, Господь говорить, що для спасіння потрібні віра та хрещення (Мк.16:16), і заповідає хрестити людей (Мт.28:19). Тоді який ефект повинно мати хрещення на людину? Послухаємо апостолів:

“Цей прообраз – хрещення – не позбавлення від тілесної нечистоти, а обітниця доброго сумління Богові, – і

нині вас спасає через воскресіння

Ісуса Христа
1 Пет. 3:21

Чи ви не знаєте, що ті з нас, які хрестилися в Ісуса Христа,

хрестилися в Його смерть? Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть

, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так і ми почали би ходити в оновленні життя.
Рим. 6:3-4

Зупинимось на цих двох уривках. Петро говорить, що хрещення має рятівну силу завдяки воскресінню Христа, а Павло підкреслює, що ми хрестимось у смерть Христа. В якому контексті перебуває розбійник?

1. Христос розпʼятий. Тобто воскресіння ще не відбулося, і Христос поки не говорив про обовʼязковість хрещення для всіх. Чому? Тому що хрещення християн - це занурення у смерть Христа та реальна співучасть у Його воскресінні.
2. Христос ще не помер. Саме тому розбійник не занурюється у смерть та воскресіння - це події недалекого майбутнього.
3. Христос висить поруч із розбійником. Він особисто чує із вуст Спасителя обіцянку бути з Ним в Царстві. Такий привілей випадає раз на історію всесвіту, і розбійнику пощастило бути в цей момент поруч, визнаючи свою провину.

Апостол Петро у день Пʼятидесятниці говорить промову, в кінці якої увесь народ перебуває в жаху. У відчаї вони ставлять питання: що ж нам робити, мужі‑брати? (Дії 2:37)

На що Петро відповідає: просто віруйте у Христа і будете спасенні, більше нічого не потрібн… а ні! Він говорить:

“Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа

на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа

! Адже для вас ця обітниця

і для ваших дітей

, і для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь, Бог наш!”
ДІЇ 2:38-39

Ці слова відрізняються від того, що ми звикли чути про хрещення.

Петро закликає людей не просто повірити, він закликає до дії покаяння і хрещення, яке дає прощення гріхів. Це - умова отримання Святого Духа. Більше того, він говорить, що ця обітниця належить й дітям. Вони не можуть залишитись ззовні. В Нікео-Цареградському Символі Вири ми сповідуємо: Вірую в одне хрещення на відпущення гріхів. То чи ми дійсно віруємо в це? Чи із Таїнства дії благодаті Божої самі створили мертвий ритуал?

Отже, висновок: розбійник на хресті був поруч із Христом, особисто з Його вуст почув обіцянку спасіння та не потребував хрещення, бо саме таїнство ще не було встановлене як обовʼязкове.

​​«Якщо ми приймаємо людей такими, якими вони є, ми робимо їм гірше. Якщо ж ми ставимося до них так, ніби вони такі, якими їм слід бути, то допомагаємо їм стати такими, якими вони можуть стати».

© Ґете (процитовано з книги «Лікар та душа. Основи логотерапії» Віктора Франкла).

Це глибока думка, яка корелюється із Біблійним розумінням прийняття Богом людини. При факті існування гріха та його руйнівних процесів на життя людини, Бог приймає нас не тільки такими якими ми є, але й робить з нас нове творіння (2Кор.5:17). Важлива умова - у Христі. Тільки в Ньому ми набуваємо нову цілісність та унікальність як дітей Божих. Ми - прийняті Богом через Христа, але ніколи не покликані залишитись тільки прийнятими, але й стати переображеними.