Олександра Ковенько, авторка роману «Павук» запрошує вас на книжкове обговорення її книжки, що відбудеться в наступну неділю о 12:00 в Книгарні «Є» на вул. Петра Сагайдачного, 23а. А вже після обговорення вона доєднається до нас онлайн, щоб ви могли задати їй будь які питання.

Вхід за реєстрацією:
https://docs.google.com/forms/d/1lVgcSt31_mqpS7C2mDsd53-E1IHshkBdy4mpBaS9GRs/viewform

🎥Сьогодні розпочинаємо серію відео з Юрієм Олійником, перекладачем книжки «Я п'ю, отже, я є» Роджера Скрутона. В першому відео пан Юрій відповідає на запитання "Чим саме унікальна ця книжка?". Запрошуємо до перегляду!

В кінці ХІХ століття Фридрих Ніцше проголосив добу нігілізму, котра, за його прогнозами, має тривати 200 років. Отже, нині ми перебуваємо приблизно в середині цього процесу, а російсько-українська війна стає його епіцентром. Нігілізм проявляється в різних іпостасях: як агресивна форма тотальної руйнації, а чи як життєствердна стратегія; як апатія та песимізм, або ж як переоцінка цінностей для нового починання. В книжці Тараса Лютого «Сходить порожня повня. Історія нігілізму» нігілізм окреслено як феномен, який у різних комбінаціях його проявів притаманний самій історії.

Дякуємо В'ячеславу Левицькому за такий чудовий відгук на книжку «Шмуль і Марта» Анки Вознюк:

"Мама прийшла забирати його із садочка і по-змовницьки сказала:
– Я щось маю, – і витягнула із сумки вужа. Мертвого, очевидно, та від того не менш приголомшливого".
Увесь роман Анки Вознюк "Шмуль і Марта" – про приголомшення й витягання змій: із сумочок, сердець, фантазій.
Утім, найперше це вишукано розказана історія про оманливість, ба навіть марність літератури. Про те, що життя в нетрях текстів не додає автоматом ні самодостатності, ні кругозору. Про сучасного Доктора Серафікуса, який перетворюється на Зину Тихменєву.
Одна з частин книжки невипадково називається так само, як альбом проєкту The Caretaker. У ньому електронна музика перемежовується з бальними мелодіями, і письменниця діє в тому ж дусі – оживлює семпли модерності. Особливо щастить експресіонізму: він ніби пробуджується із затяжної сплячки, загострюючи повсюдні недосконалості. Портрети? Глевка глина чи химерні мазки. Місто? У маршрутах самогубців і показних тріщинах на будинках. Внутрішній світ? У Шмуля – "спори справжнього предковічного зла", котрі набухають у чорнилі.
Усе це змальовано зграбно й упевнено. Ще й із сюжетом-оксимороном в основі: найжорсткішу правдоподібність тут підкреслює нагромадження марень, а вічні мотиви напрочуд природно доповнює низка тригерних стереотипів. І з цілком чіткими, проте геть не обтяжливо-повчальними етичними меседжами. Навіть зі Львовом, угадуваним, хоча не названим прямо. На додачу – з дивакуватими Дубивичами (привіт, київський тексте!).
Ось вона, екзистенційна драма й нічогенький жахливчик, які починаються, ніби легкий ромком.
Або ж гротескна енциклопедія похмурості, між рядками якої прохоплюється світло.
Словом, Видавництво «Темпора» подбало про черговий сильний прозовий дебют.
Спробую розповідати про книжки, які зачепили, частіше.

Ольга Глумчер, художниця, яка намалювала портрети 65-ти видатних українських діячів для книги «Творці історії», на жаль, не змогла потрапити на презентацію книжки. Проте вона записала відеозвернення до всіх, хто прийшов на захід. Сьогодні хочемо показати це відео вам.

Олександра Ковенько «Павук»

«Вона знає, що два роки тому дала б драла за першої нагоди. А тепер навіть не намагається утекти від того, хто погрожує їй ножем».

Динамічна детективна історія, від якої очікуєш драйв і екшн, а отримуєш майже сімейну драму. І не можеш відірватися.

Викрадення підлітки залишалося таємницею більше доби. Тепер з кожною годиною шансів знайти Христину, яка збрехала матері та поїхала в гості до знайомого лише через Instagram хлопця, стає все менше. Патрульна Марія, що вже була свідкою викрадення дитини 2 роки тому, не зупиниться, навіть якщо це розслідування коштуватиме їй всього, що з такими зусиллями здалося збудувати попри власні травми.

Детективні історії частіше зосереджуються на почуттях дорослих, бо ж лячно описувати почуття дитини-жертви. Олександра Ковенько дає нам зазирнути в світ підлітків та їхніх почуттів, показує, якими самотніми вони можуть почуватися і як легко заманити їх у паску. Несміливо показує і той руйнівний вплив, якого зазнає дитина від тривалого насилля, та як це відгукується в дорослому житті. І за що хочеться особливо подякувати: жодних спроб виправдати зло, хто б його не чинив.
Жанр є жанром, і читач отримує підказки та зможе вгадати, хто ж злочинець, трохи раніше за головних героїв. А от гарний фінал без щасливого кінця може прикро вразити, але він збалансований і йому віриш. Книжка задовольнить і любителів детективу, і шанувальників психологічної прози.
Мені було трохи забагато піднятих тем, які були лише озвучені, але не отримали розвитку. Та авторка планує продовження, тому маю надію на їхній розвиток в наступній книжці.
Гарний дебют! Дякую @tempora_publishing за захопливе читання

Оцінка від адмінки ЗФ: 4,5 з 💥💥💥💥💥
(фото нижче ⬇️)

#нефантастика #відгук #ЗФчитають