Я вам тут будуЮщего кандидата в президенты принесла. Как только отодвинули от кормушки, это юное дарование заговорило правильные вещи гарною українською мовою. Стопудово удобряяет будущий электорат. Иначе с чегоб-с такие вдруг прозрения?

Вопросы, безусловно, правильные задаёт Дмитрий, только вот "поздно, милая дамочка, поздно!"(с)

Кстати
На встрече в Днепре я сказала людям одну важную для себя вещь, которую постоянно забываю сказать тут.

Есть блогеры, которые вообще не бывают в комментах и не отвечают никому. Есть те, кто отвечает только на наезды. Есть много в этом мире, друг Гораций. И я не про осуждать. Не знаю кто как, но я в своем чатике реально отдыхаю.

Если убрать бототню, засирающую периодически чат, и десант после репоста какого-нибудь условного луганского, мне в моем чате максимально комфортно.

Вы собрались тут, в маленькой бульбашке, какие-то особенные. Более менее спокойные. Более-менее способные вести беседу без истерик и говнометания. Это такая редкость сейчас.

Вы очень отзывчивые.
То есть не только я могу реализовать какие-то свои потребности типа дайте денег, найдите хату, котика нужно пристроить и тыды, но и вы тут друг другу бываете крайне полезны, я уже не раз замечала.
Микросообщества единомышленников хоть и искажают общую картинку происходящего, но дают очень нужную подпитку друг от друга. Реальную помощь. Просто понимание, что ты не один и можешь попросить этой помощи. Или оказать ее.

В общем, спасибо вам за то,что вы тут собрались такие уютные. Спасибо за поддержку. Спасибо за то,что читаете и пишете своё.
И внезапно я даже не буду просить денег под пост такого рода)))
Буду, конечно, но потом.

Просто я рада, что вы у меня тут есть. Рада, что ваши коменты иногда смешнее, чем мои посты.
Обнимашек всем.

Пока меня не было, соседка слепая что-то разбила в квартире и попросила Настю помочь убрать стекло.
Ну и пока она там убирала, соседка Насте внука сватала, каже, у мене онук неодружений, треба вас познайомити.

Настя отшутилась, но мысль, видимо, плотно засела у бабульки в голове.
Сегодня прям с утра пересеклись в коридоре и она сразу:

- У тебе така доця хороша, допомогла мені прибрати скло.

И в атаку:
- Маю онука нежонатого, треба їх познайомити.

А у меня настроение игривое, говорю:
- Ну ви хоч розкажіть про нього. Де навчався, ким працює.

- Та навчався трохи. То лі експедитор, то лі аудитор, щось таке. Вже три роки як закінчив....Ніде не робе...Й досі..
Нашо він їй треба?!

І пішла собі.

Советую к просмотру эпичное зрелище, как Портников пользует недолибералку из недостраны в хвост, в гриву, а потом в обратном порядке.

Во-первых, это красиво.
А во-вторых, всю беседу хотелось взывать к Латыниной словами великого русского классика Михаила Афанасьевича:
"Пальцами блох ловить! Пальцами!"

Самое забавное, что под тонким налетом любого кацаполиберала сидит условный Гиркин. "Я не враг Украины, но мне немножко жалко, что вы не стали раком".
И заикающимся голосом что-то там скулит про этнических русских. В упор не замечая, сколько этносов они переварили, выстраивая свое чудовище Франкенштейна.

"Молчать и слушать!"(с), госпожа Латынина. Молчать и слушать.

Виталий Эдуардович, снимаю шляпу. Отличная наждачка по великоросскому ебальцу получилась.

https://www.youtube.com/watch?v=eYTJKyGZVYI&ab_channel=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2.%D0%90%D1%80%D0%B3%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B

Олексій Петров

В мережі набирає силу інформаційна атака на… створену в Україні ТСК стосовно питань побудови фортифікаційних споруд. Атакують не напряму. Воно і зрозуміло, навіщо же так палитися. Але атакують, розуміючи що висновки роботи комісії українцям навряд чи сподобаються. І ця атака буде лише набирати силу. Спостерігаючи за цим, на думку приходить фраза зі старого анекдоту, «Мама. Перестаньте теребить мою писю. Проиграем суд».

Я чомусь вважав, що геніальний хід під назвою «А ось при вашому Порошенко», давно втратив актуальність. Ну приклад тому, що на календарі вже майже середина 2024 року. Тобто в країні вже пʼять років як зоооооооовсім інша влада. Не тільки інший президент, а влада. Цілком. Вся. Скрізь. Ну я так вважав, наївний старлей. Ан нет. Виявляється, коли треба якось прикрити власні факапи, то усі методи підходять. Бо ТСК скоро почне роботу. А там зуби дракона на узбіччі. А там бліндажі в низині з яких видні лише кущі. А там… А там… А там.

Окей. Давайте поговоримо про що заявляють, навіть палають заголовки в ЗМІ… «Єдине укріплення за часів Порошенка – стіна бур’яну».

Аби бути максимально обʼєктивним, я буду казати лише про те, що бачив на власні очі. Так ось, в 2015 році, я займав посаду тво начальника звʼязку 37 окремого мотопіхотного батальйону. Приблизно в червні того ж року, ми отримали від комбрига розпорядження, розвернути КСП батальйону на околиці селища Сартана, що під Маріуполем. Прибувши на місце, я був здивований побаченою картиною. На панівній висоті з якої було все видно хрен зна куди на схід, (себто в бік ворога), працювала цивільна техніка закопуючи в землю бетоні капсули бліндажів. І вже потім накриваючи їх декількома шарами товстих бревен та землею. Ми походили навколо, здивовано поцокали язиками і загнавши кешеемку в капонир, почали розгортати вузол звʼязку. Пожити в тих бліндажах не встигли. Через короткий проміжок часу прилетіла команда, виходити на ротацію.

Вже через декілька місяців, в перших числах вересня того ж, 2015 року ми повернулись в сектор «М», але вже зайнявши позиції на північ від Маріуполя. І саме там були повністю готові фортифікаційні споруди. Так, це не була суцільна лінія оборони, накшталт українського «Можино». Але опорні пункти були побудовані на панівних висотах з урахуванням особливостей місцевості. Наприклад, наявності ставків, які є рукотворною водяною перешкодою для руху техніки та живої сили. Опорні пункти, це система дуууууже капітальних бліндажів із мережею ходів-сполучень. Десь зліва та справа від нас, були побудовані такі ж опорники. (Коли їхали польовими дорогами, то бачили «бугри» бліндажів). Навіть жили в таких бліндажах декілька місяців. Чи було теж саме побудовано в інших секторах, не знаю. Але пізніше, військові, які були на той час в зоні АТО, казали, що точно такі ж укріплення були побудовані і на інших клаптиках зони АТО.

Так схоже це на стіну бурʼяну, чи ні?

Вже напочатку 2016 року, я зробив фото величезних бетонних споруд, які якісно перекривали трасу Маріуполь - Донецьк. І що дивно. В полі, в бік від дороги і кудись далі до посадки, йшла гряда… так званих зубів дракону. Мешканці Маріуполя можуть розповісти, де ще стояли ці бетонні велетні. І як хтось зауважив з місцевих, за лічені тижні до початку повномасштабного вторгнення, ці «фігурки» кудись щезли. Так це чи ні, не знаю. (Якщо хтось знає точно, напишіть в коментарях). Вже пізніше, в квітні 2017 року, наш батальйон зайняв позиції в районі… Чонгара. Але про це я вже розповідав.

А тепер напевне головне.

Окей. Давайте пограємо в гру, яку зараз ретельно навʼязують нам, намагаючись знов оперувати фразою «А от при вашому Порошенко». Я недарма звернув увагу на календар. Пʼять… Пʼять років інша влада. З усіма можливими і навіть, не можливими ресурсами. Окей. Давайте припустимо, що за часів Порошенко нічого не було зроблено. Геть нічого. Якось все само і за допомогою, безумовно мудрого народу. Окей. Припустимо.

Але тепер покажіть мені, які саме фортифікаційні споруди… якісні, капітальні опорні пункти, були побудовані в Україні в проміжок часу від травня 2019 року до лютого 2022 року. І де саме до речі побудовані? Щось не можу згадати. Заборону на використання аєророзвідки в зоні проведення ООС, памʼятаю. Відведення з лінії бойового зіткнення контрснайперських груп, також памʼятаю. Навіть заборону відкриття вогню у відповідь (яку одразу скасував генерал Валерій Залужний), також памʼятаю. До речі, він же і наказав повернути контр снайперські групи в ООС. А ось надпотужне велике фортифікаційне будівництво, протягом 2019, 2020 та 2021 років… ні, не памʼятаю! Суцільна стіна бурʼяну, не більше…

Матюшин прислал.
У нас с ним давний спор, какое слово противнее звучит Сызрань или Сысерть.

Есть безусловные мои лидеры мерзейших буквосочетаний: слова "покуда" и "покамест". Звучат как проказа на геморрое, честное слово.
С третьим местом я пока не определилась. Накидайте вариантов.

Ну в целом красиво. Тока одно питаннячко: где мне спать?

Так, ну шо. Позвали мене завітати в Черкаси і чому ні? В такому психологічному стані, в якому ми всі зараз маринуємося, відволіктись трохи не завадить.

Буду 6.06-го в Черкасах. Для мене це все новий досвід, я звичайно не такий розкішний спікер як Гудименко, але на попередній зустрічі в Дніпрі всім було досить комфортно, здається. І мені теж, що доволі дивно, я не дуже комунікабельна людина і відверто боялась там привселюдно обіср...опозоритися)))

Поговоримо про те, що хвилює. Про проблеми, про війну, про те, як витягувати себе з депресій і стресів. Про майбутнє, про минуле, про де ми так нагрішили і що з цим всім робити.

Я звичайно не маю рецептів і жмені панацеї у кишенях, але можу поділитися своїм досвідом 10ти років у стані невизначеності і розповім, як втримала кукуху у відносній цілісності.
Приходьте. Буде цікаво, сподіваюся.

Честно говоря, вообще не поддерживаю рефлексий на тему "Зеленский просрал международную дипломатию, так ему и надо".
Потому что это не он просрал, а мы просрали.
Это не ему поводили по губам, а нам всем.
Это не его дипломатично послали по пути известного корабля, а нас.
И это не он будет ебашиться в неглубоком окопе саперной лопаткой, а наши мужья и дети.

Не вижу повода для злорадства. Зло есть, радости мало. Быдло-стайл наших "международников", обученных ведению переговоров в Трускавецкой Академии Всего, перестал играть уже год назад, но эти додики продолжают топать ножкаме и сучить ручкаме: дайти! Именно поэтому меня по жизни штырят люди, которые берутся что-то делать, не имея ни навыков, ни желания научиться. И не важно: дворник ты, строитель или дипломат. Просто масштаб пиздеца разный по итогу выполненных работ.

Я искренне надеюсь, что планы западных политиков вообще никак не связаны с поведением наших дипломатов. У них своя игра, это понятно. Но в роли статистов жить как-то подзаебало. У пешки есть шансы пройти в дамки, а не быть сожранной сразу. Но для этого надо играть. И факт к сожалению на лицо: зелёные играть не умеют. То, что было хорошим ходом год назад, теперь уже нет.