Вторгнення Росії в Україну як ознаменування кінця пострадянської епохи — дискусійний текст Вадима Яковлєва на syg.ma
Чому тема прав ЛГБТК і жінок стала вписана в мілітаристську політику? Які «цінності» були і залишаються спільними для українського та російського суспільств? І що на думку автора важливо розуміти про постісторичну епоху та її загрози?
«Вже не перший рік застосування терміну "пострадянський" щодо країн, які були частиною СРСР, критикується різними дослідни_цями, активіст_ками та мист_кинями. Цей термін вважається некоректним та застарілим, і таким, що не відображає всієї складності та різноманітності країн, що колись формували СРСР. Це справедлива, слід відмітити, критика. Проте пострадянська епоха в Росії та Україні, що завершилася з Євромайданом та анексією Криму у 2013-2014 роках, мала свої плюси та передбачала навіть певний різновид "цінностей". З одного боку, ці "цінності" полягали у виживанні, цинічному ставленні до політики, суспільства та крайньому індивідуалізмі. Це була епоха дикого капіталізму та відсутності "ми" як категорії політичної, суспільної та універсальної. З іншого боку, ці "цінності" полягали у раціональному та досить реалістичному ставленні до політичних та економічних процесів і подій в країні. "Не довіряй нікому" - ось головне неофіційне гасло епохи дев’яностих 20 століття та нульових 21 століття в Росії та Україні.
З Євромайданом та анексією Криму російською армією внутрішня політика України та Росії стала продукувати найжахливішу за всю історію цих країн після розпаду СРСР архаїку. Росія остаточно дійшла до ідеї путінського царизму з акцентом на "консервативних цінностях" (цей шлях російський політичний клас обрав набагато раніше, ніж стався Євромайдан та почалася війна проти України), а Україна прийшла до ідеї створення моноетнічної прозахідної націоналістичної держави, суть якої можна виразити передвиборчим гаслом колишнього президента України Петра Порошенка: "Мова, Віра, Армія". У центрі політики обох країн вирішальне місце зайняли не цінності розвитку та благополуччя кожного окремого індивіда та громадян_ки, незалежно від його/її ідентичності та поглядів, а цінності Держави-Левіафана, в якій кожна окрема людина є лише гвинтиком державної системи».
#sygma_uk #politics
https://syg.ma/@fursof1/postistorichna-arhayika-ukrayinskiy-gomonacionalizm-ta-kinec-postradyanskoyi-epohi
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
Чому тема прав ЛГБТК і жінок стала вписана в мілітаристську політику? Які «цінності» були і залишаються спільними для українського та російського суспільств? І що на думку автора важливо розуміти про постісторичну епоху та її загрози?
«Вже не перший рік застосування терміну "пострадянський" щодо країн, які були частиною СРСР, критикується різними дослідни_цями, активіст_ками та мист_кинями. Цей термін вважається некоректним та застарілим, і таким, що не відображає всієї складності та різноманітності країн, що колись формували СРСР. Це справедлива, слід відмітити, критика. Проте пострадянська епоха в Росії та Україні, що завершилася з Євромайданом та анексією Криму у 2013-2014 роках, мала свої плюси та передбачала навіть певний різновид "цінностей". З одного боку, ці "цінності" полягали у виживанні, цинічному ставленні до політики, суспільства та крайньому індивідуалізмі. Це була епоха дикого капіталізму та відсутності "ми" як категорії політичної, суспільної та універсальної. З іншого боку, ці "цінності" полягали у раціональному та досить реалістичному ставленні до політичних та економічних процесів і подій в країні. "Не довіряй нікому" - ось головне неофіційне гасло епохи дев’яностих 20 століття та нульових 21 століття в Росії та Україні.
З Євромайданом та анексією Криму російською армією внутрішня політика України та Росії стала продукувати найжахливішу за всю історію цих країн після розпаду СРСР архаїку. Росія остаточно дійшла до ідеї путінського царизму з акцентом на "консервативних цінностях" (цей шлях російський політичний клас обрав набагато раніше, ніж стався Євромайдан та почалася війна проти України), а Україна прийшла до ідеї створення моноетнічної прозахідної націоналістичної держави, суть якої можна виразити передвиборчим гаслом колишнього президента України Петра Порошенка: "Мова, Віра, Армія". У центрі політики обох країн вирішальне місце зайняли не цінності розвитку та благополуччя кожного окремого індивіда та громадян_ки, незалежно від його/її ідентичності та поглядів, а цінності Держави-Левіафана, в якій кожна окрема людина є лише гвинтиком державної системи».
#sygma_uk #politics
https://syg.ma/@fursof1/postistorichna-arhayika-ukrayinskiy-gomonacionalizm-ta-kinec-postradyanskoyi-epohi
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
syg.ma
Постісторична архаїка, український гомонаціоналізм та Кінець пострадянської епохи
Пострадянська епоха дійшла свого завершення в Україні та Росії з Євромайданом та анексією Криму. Те, що прийшло їй на заміну, можна визначити як постісторичну добу, але не у розумінні Фукуями.
Постепенно syg.ma становится платформой, где авторы проводят онлайн-премьеры своих фильмов. Помимо двухнедельного показа видеоэссе Алины Юнусовой об инфракрасном свете, вот еще два фильма, которые недавно были опубликованы на сигме и доступны для просмотра:
From Splinters / З уламків / Из осколков — фильм украинских авторок Елены Груздевой, Антонины Симоновой и Валерии Бураджиевой о женском образе в предчувствии катастрофы.
Spectrum — фильм азербайджанского художника и теоретика искусства Теймура Даими об Архе-Визуальном и зоне неразличимости между уже невидимым и ещё не видимым.
Чтобы следить за новыми премьерами, а также за заметками, эссе и критическими статьями о кино, которые публикуются на платформе, подпишитесь на коллекцию Cinema and Video.
#sygma_ru #sygma_uk #cinema
syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno.
Поддержите нас через Patreon и подпишитесь на наш телеграм.
From Splinters / З уламків / Из осколков — фильм украинских авторок Елены Груздевой, Антонины Симоновой и Валерии Бураджиевой о женском образе в предчувствии катастрофы.
Spectrum — фильм азербайджанского художника и теоретика искусства Теймура Даими об Архе-Визуальном и зоне неразличимости между уже невидимым и ещё не видимым.
Чтобы следить за новыми премьерами, а также за заметками, эссе и критическими статьями о кино, которые публикуются на платформе, подпишитесь на коллекцию Cinema and Video.
#sygma_ru #sygma_uk #cinema
syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno.
Поддержите нас через Patreon и подпишитесь на наш телеграм.
syg.ma
From Splinters / З уламків / Из осколков. Онлайн премьера фильма
Команда фильма «З уламків» открывает картину для сводного доступа и делает это намеренно на страницах «Сигмы», отдавая дань уважения платформе, которая продолжает публиковать честные тексты о войне
Quinchenzzo Delmoro опублікував огляд дискусії українських істориків Вадима Задунайського, Володимира Романцова та Володимира Чопа про Нестора Махна.
Автор відзначає високий рівень дискусії та важливість деяких питань, які ставили перед собою історики: від конфлікту між махновцями та більшовиками до «українського питання». Водночас, автор критикує істориків за зарахування Махна до державників та пропонує переглянути термінологію з анархістської перспективи.
Особливо дивно чути про те, що «махновський рух не був анархістським», якщо згадати про програму махновців — «Проект декларації РПАУ», де описаний радянський лад є відверто анархістським за змістом. Сам Махно писав у листі до анархіста Григорія Максимова, що «… повстанці махновці про державу взагалі ніколи не замислювалися», тому він щиро був би вражений, що Володимир Чоп на якійсь незрозумілій підставі виписав махновський рух з анархістського і назвав «державою». Якщо за своєї переважною тенденцією рух був лібертарним та постулював досягнення анархістського суспільства як своєї головної цілі, то цей рух можна зі всією впевненістю вважати анархістським, а його практику, якщо вона більш чи менш успішна в плані досягнення цієї цілі, анархістською. Махновщина, отже, була анархістським рухом, який відверто ставив собі за ціль досягнення анархістського суспільства та весь час, коли були хоча б якісь сприятливі умови, намагався втілювати якісь анархістські практики (на виробництві, в освіті, в правосудді тощо). Тому цей рух, безсумнівно, був анархістським, що би там не казав пан історик.
#sygma_uk #politics
https://syg.ma/@dobrodiy/tezi-pro-mahnovshchinu-i-anarhizm-po-slidam-vrazhennya-vid-pereglyadu-diskusiyi-pro-mahna
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
Автор відзначає високий рівень дискусії та важливість деяких питань, які ставили перед собою історики: від конфлікту між махновцями та більшовиками до «українського питання». Водночас, автор критикує істориків за зарахування Махна до державників та пропонує переглянути термінологію з анархістської перспективи.
Особливо дивно чути про те, що «махновський рух не був анархістським», якщо згадати про програму махновців — «Проект декларації РПАУ», де описаний радянський лад є відверто анархістським за змістом. Сам Махно писав у листі до анархіста Григорія Максимова, що «… повстанці махновці про державу взагалі ніколи не замислювалися», тому він щиро був би вражений, що Володимир Чоп на якійсь незрозумілій підставі виписав махновський рух з анархістського і назвав «державою». Якщо за своєї переважною тенденцією рух був лібертарним та постулював досягнення анархістського суспільства як своєї головної цілі, то цей рух можна зі всією впевненістю вважати анархістським, а його практику, якщо вона більш чи менш успішна в плані досягнення цієї цілі, анархістською. Махновщина, отже, була анархістським рухом, який відверто ставив собі за ціль досягнення анархістського суспільства та весь час, коли були хоча б якісь сприятливі умови, намагався втілювати якісь анархістські практики (на виробництві, в освіті, в правосудді тощо). Тому цей рух, безсумнівно, був анархістським, що би там не казав пан історик.
#sygma_uk #politics
https://syg.ma/@dobrodiy/tezi-pro-mahnovshchinu-i-anarhizm-po-slidam-vrazhennya-vid-pereglyadu-diskusiyi-pro-mahna
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
syg.ma
Тези про махновщину і анархізм. По слідам враження від перегляду дискусії про Махна
Декілька тез про махновщину
Рев'ю на фільм «Барбі» психоаналітикині з Нью-Джерсі Джері Айзексон у перекладі Альони Бартош.
Айзексон виокремлює наскрізну лінію про ненависть щодо жіночого тіла й материнства: зі сцени, де маленькі дівчатка вбивають своїх ляльок-немовлят, до фінальної сцени з візитом до гінеколога, — і також відслідковує, як цей напад на материнство руйнує суспільство Барбіленду.
«Припущення фільму про те, що Барбі пропонує маленьким дівчаткам спосіб відокремитися від своїх матерів, ігнорує багато з того, що ми знаємо про розвиток. Коріння цієї ідеї сягають несвідомих конфліктів щодо материнства та відрази до жіночого тіла, і докази цих почуттів з'являються впродовж усього фільму, наче джек-пот у скриньці. Це виглядає так, ніби кінострічка не може стримати власні конфлікти щодо жінок, всупереч свідомим зусиллям запропонувати глядачу феміністичне бачення Барбі. Насправді гра, яку оригінальна лялька Барбі пропонувала дівчаткам, завжди була проблемою, і не лише через те, як виглядає оригінальна, або "стереотипна", Барбі, але й через те, що гра з Барбі заохочувала до придбання конкретних предметів, таких як її одяг та аксесуари, для побудови її зовнішнього світу. У фільмі гра з Барбі покликана вирішити амбівалентні почуття щодо материнства шляхом заперечення материнської ідентифікації. Ця насильницька сепарація може розколоти свідомість маленьких дівчаток, вивільняючи невирішені вбивчі імпульси проти їхніх матерів і них самих».
#sygma_uk #psychoanalysis #cinema
https://syg.ma/@alena-bartosh/barbingeymer-yde-do-ginekologa
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
Айзексон виокремлює наскрізну лінію про ненависть щодо жіночого тіла й материнства: зі сцени, де маленькі дівчатка вбивають своїх ляльок-немовлят, до фінальної сцени з візитом до гінеколога, — і також відслідковує, як цей напад на материнство руйнує суспільство Барбіленду.
«Припущення фільму про те, що Барбі пропонує маленьким дівчаткам спосіб відокремитися від своїх матерів, ігнорує багато з того, що ми знаємо про розвиток. Коріння цієї ідеї сягають несвідомих конфліктів щодо материнства та відрази до жіночого тіла, і докази цих почуттів з'являються впродовж усього фільму, наче джек-пот у скриньці. Це виглядає так, ніби кінострічка не може стримати власні конфлікти щодо жінок, всупереч свідомим зусиллям запропонувати глядачу феміністичне бачення Барбі. Насправді гра, яку оригінальна лялька Барбі пропонувала дівчаткам, завжди була проблемою, і не лише через те, як виглядає оригінальна, або "стереотипна", Барбі, але й через те, що гра з Барбі заохочувала до придбання конкретних предметів, таких як її одяг та аксесуари, для побудови її зовнішнього світу. У фільмі гра з Барбі покликана вирішити амбівалентні почуття щодо материнства шляхом заперечення материнської ідентифікації. Ця насильницька сепарація може розколоти свідомість маленьких дівчаток, вивільняючи невирішені вбивчі імпульси проти їхніх матерів і них самих».
#sygma_uk #psychoanalysis #cinema
https://syg.ma/@alena-bartosh/barbingeymer-yde-do-ginekologa
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
syg.ma
Барбінгеймер йде до гінеколога
Невирішені питання материнства і ненависть до жіночого тіла в фільмі «Барбі» 2023: психоаналітичний погляд
The Культуролоджист опублікував переклад уривку з книги «П’яний Силен. Про богів, козлів і тріщини в реальності».
У цьому уривку арткритик Морган Мейз аналізує картину Рубенса «П'яний Силен», порівнюючи погляди Ніцше і Рубенса, на постать і символічне значення сатири. Ніцше уявляв Силена як втілення енергії життя, як силу, що існує за межею добра і зла. Рубенс — навпаки, ніби олюднює його і використовує художні техніки, щоб виказати почуття жалості та любові.
«Силен, на думку Ніцше, показує нам життя як чисте вираження самого себе, не більше і не менше. Життя кричить, а потім згасає. Цей крик може бути величним або жалюгідним, але прийняти його як такий означає існувати поза добром і злом. Поза межами добра і зла, вважав Ніцше, — це поза категоріями, які ми створюємо для себе у власному страху. Ми боїмося чистого вираження життя в його прагненні та пульсуючій потребі просто бути. Ми накидаємо на нього слова, категорії, судження. Ми вигадуємо поняття добра і зла, а потім вдаємо, що вони щось означають. А тим часом життя вирує зі свого джерела, виривається назовні, а потім згасає. Крик волаючого в пустелі. Крик, боротьба, смерть. Знову і знову. Це поза межами добра і зла, думав Ніцше, поза межами всього, що ми можемо про це сказати. І Ніцше дивився на Силена як на носія цієї істини, істини життя поза добром і злом. Крик, що лунає з найглибшої лісової галявини, коли один звір нападає на іншого. Тиша, яка відлунює в глибині лісу. Ніщо. А потім сила з цього небуття.
Так це бачив Ніцше. Але Рубенс бачив це інакше. Рубенс відчував жалість до Силена, і з цієї жалості прийшло розуміння. Він відчував жалість, і він відчував її як страждальця. Він побачив товариша по стражданню і почав любити його. Він почав любити Силена, тому що в Силені немає нічого героїчного».
#sygma_uk #art
https://syg.ma/@thegoodthebadk/Ov9Csh0zEbuxUA
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
У цьому уривку арткритик Морган Мейз аналізує картину Рубенса «П'яний Силен», порівнюючи погляди Ніцше і Рубенса, на постать і символічне значення сатири. Ніцше уявляв Силена як втілення енергії життя, як силу, що існує за межею добра і зла. Рубенс — навпаки, ніби олюднює його і використовує художні техніки, щоб виказати почуття жалості та любові.
«Силен, на думку Ніцше, показує нам життя як чисте вираження самого себе, не більше і не менше. Життя кричить, а потім згасає. Цей крик може бути величним або жалюгідним, але прийняти його як такий означає існувати поза добром і злом. Поза межами добра і зла, вважав Ніцше, — це поза категоріями, які ми створюємо для себе у власному страху. Ми боїмося чистого вираження життя в його прагненні та пульсуючій потребі просто бути. Ми накидаємо на нього слова, категорії, судження. Ми вигадуємо поняття добра і зла, а потім вдаємо, що вони щось означають. А тим часом життя вирує зі свого джерела, виривається назовні, а потім згасає. Крик волаючого в пустелі. Крик, боротьба, смерть. Знову і знову. Це поза межами добра і зла, думав Ніцше, поза межами всього, що ми можемо про це сказати. І Ніцше дивився на Силена як на носія цієї істини, істини життя поза добром і злом. Крик, що лунає з найглибшої лісової галявини, коли один звір нападає на іншого. Тиша, яка відлунює в глибині лісу. Ніщо. А потім сила з цього небуття.
Так це бачив Ніцше. Але Рубенс бачив це інакше. Рубенс відчував жалість до Силена, і з цієї жалості прийшло розуміння. Він відчував жалість, і він відчував її як страждальця. Він побачив товариша по стражданню і почав любити його. Він почав любити Силена, тому що в Силені немає нічого героїчного».
#sygma_uk #art
https://syg.ma/@thegoodthebadk/Ov9Csh0zEbuxUA
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
syg.ma
Про богів, козлів і тріщини в реальності. Розділ 13. В якому істина сили знаходиться в слабкості, а істина героїзму — в капітуляції
Переклад книги Моргана Мейза «П’яний Силен. Про богів, козлів і тріщини в реальності»
Ілля Дескулін опублікував запис своєї лекції «Шпенглер, Нік Ленд: ідея прогресу та штучний інтелект», яка вийшла в рамках «Філософського слему» — серії пʼяти мінілекцій від молодих (та не дуже) українських філософів.
Філософ звертається до інтелектуального доробку Фрідріха Гегеля, Освальда Шпенглера, Карла Маркса й Ніка Ленда, щоб розібрати поняття «прогресу» і зрозуміти, чи потрібна поступу й історії людина.
#sygma_uk #philosophy
https://syg.ma/@deschooling-society/pislyazavtra-utopiya-chi-progres-bez-nas
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор: ки.
Філософ звертається до інтелектуального доробку Фрідріха Гегеля, Освальда Шпенглера, Карла Маркса й Ніка Ленда, щоб розібрати поняття «прогресу» і зрозуміти, чи потрібна поступу й історії людина.
#sygma_uk #philosophy
https://syg.ma/@deschooling-society/pislyazavtra-utopiya-chi-progres-bez-nas
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор: ки.
syg.ma
Нік Ленд. Післязавтра: утопія чи прогрес без нас
Про утопізм, штучний інтелект і науково-технічний регрес