Теперки тут тіки збори і вірші🫂

Розливала себе по келихах ніби
безмежні запаси мала в діжках
поки сама не відчула сухість у роті
...
Сонце велике величне
дай винограду набратися
щедрим будь
не шкодуй своїх променів
як не жаліла своїх молитов я
щоби ти сходило
й шло на спочинок
щодень
...
Келих найважливіший маю наповнити
келих з якого напитися має
той хто під сонцем мене трима

#румінації

Наступний тиждень від цього моменту і до наступної суботи 14:30 оголошую тижнем найбільшого сумарного доната.

Тому, хто сумарно задонатить найбільше, хлопці відправлять прапор із підписами бійців 46ї бригади!

https://send.monobank.ua/jar/4UQXpeeBiL

може досить з усього витягувати рими
бути вуаєристом скорботи оголеної
власної –
підглядати у дзеркало
списувати
змальовувати
нестримано
і віддавати на суд
підбадьорюючих реакцій

може досить уже все скидати на осінь
делегувати свій біль Марії
та її Сину –
вони втомилися від поезії
сумної
надірваної
дорослої
вони втомилися...

втомилися
бути в усьому винними

#румінації

https://open.spotify.com/track/7brc41T70B1IIwg2jCIX1Z?si=9BUHok1xQ7Cj-4u6ZJ1CsQ&utm_source=copy-link

Прийшов час цієї пісні. Прекрасний кавер від Єви Кессіді

Я не вмію писати повноцінні вірші –
здається, я десь недопрацьовую,
схоже, я правда лінива
раз ділюсь не історіями, а уривками...
І три крапки, обов'язково три крапки,
аби додати загадковості, типу:
є щось, що я хочу сказати, але не скажу,
ви ліпше самі подумайте,
це вам задача від Веронічки...

А потім подовгу в директі розпитувати:
"Ну як тобі вірш?
Чого бракує моєму письму?"
І захищати власне право писати коротко й обірвано —
так, ніби це мій неповторний стиль,
а не тотальне письменницьке невігластво

Поезія для працьовитих і наполегливих.
Кому треба уривки?
Кому треба недоконані оргазми?
Щоб що?
Посміятися над зніженим розпашілим розумом,
який так чекає достойного тексту?

Оце так...
Написала вірш про те, як не вмію писати вірші,
цікаво, як називається цей вид буквойобства?
А назвімо його...

#румінації

Олд бат голд

Я з'їдаю кавун до кінця
З кісточками
Я не те щоб люблю кісточки,
Лиш не хочу, аби проростали 
У нові кавуни
І росли
Де попало.
Ти питаєш чому?
Ну дивись
Він гіркий 
І до того бридотний, що хочеться вмерти,
Певно, саме такого ефекту 
Й добивався селекціонер
Поступово, уперто
Працював, щоб зробити кавун
Саме цей, найбридотніший в світі,
Ріжу спритно на скибки цей витвір,
Підбираючи з рота слюну
І жую,
І жую.
Уяви, коли я його їм,
То здається, немов в попереднім житті
Кавуняча душа, що живе в кавуні
Натворила такого дурного,
Що такого ніколи ніхто не робив,
Навіть я не робила
Ніколи!
Тож теперечки кару несе,
Бридкодуше баштанне створіння
І навіщо такому, як він прорости?
Ласуватиму спрагло насінням!
Хоч нітрохи не смачно,
Не смачно!
Та маю хрести
Понести 
               на собі 
                            кавунячі.
Бо не з'їм, тоді що?
Буде Радік гукать:
"Падхадітє! Арбузи на пробу!
Нєт, нє вкусно! А в єтам і кроітса суть,
Вот тарєлка, берітє нємнога!»
Люди жадно "нємнога" з тарілки беруть
Й мертві падають -
Зразу до Бога.
Суть у тому, що їсти зіпсутий кавун
Не всі можуть.
Точніше, їсти можуть не тільки лиш всі,
Мало хто може.

#румінації

А тепер досить

https://open.spotify.com/track/12bEVXa9YJIeTxvpnopqWi?si=PRl3PVtOSjql6ls1-RLWgQ&utm_source=copy-link

Ладно, остання на сьогодні

Подивися на мене, подивись –
ось тримаю пригоршню днів щасливих,
і сама тримаюся що є сили
за майбутнє, що бачилось нам колись.

На, візьми, потримай в руках
наших спогадів намистини –
кожна в пам'яті хай ізрине,
про любові повіда скарб.

Я сумлінно їх берегла,
мовби той філософський камінь,
хай же магії нам з них стане,
щоб не знищить святий грааль.

Він світитиме в темний час,
спопеляючи вщерть печалі,
аби було, як йти нам далі,
аби ми не зломали нас.

#румінації

це я🍂

Насінням із сонце-соняшника розсипались голуби,
небесна домівка їх сяє жовтою пустотою...
Коли ж повертають назад, сходить на землю ніч:
сапфіровими крильми встилають небесне лоно.

#румінації

Годуй, годуй своїх пацючат.
Хай виростуть пацюки 
Великі, з зубами гострими.
Хапатимуть із руки,
О Господи!
Драма зайшла у чат,
Годуй, годуй своїх пацючат.
Годуй їх, щоб були ситими,
Кусали пальці,
Які кормитимуть,
Годуй, годуй своїх пацючат.
Дивись, як вимахали,
Дзвони дератизаторам,
Що кажуть? Виїхали?
"Ні, пані, ми за таке не беремося!
У пацюків цих справжні свинячі рила,
В них, трясця, ззаду тріпочуть крила?!
Вшиваймось, ось вам в підмогу вила
Робіть, шо хочте, а нам несила. 
А нам несила!"
Годуй, годуй своїх пацючат.
Поглянь, приїхали із телебачення,
Питають, як ви виростили те, що виростили?
"Яка вам різниця вбіса, яке це вже має значення? 
Заберіть це від мене. Змилуйтеся!"
"Ось все, що в нас є, спробуйте проштрикнути 
Стилусом.
Що пацюки, повторіть?
Розгнівилися?
Ну ми поїхали, вибачте, нам ще про тарганів знімати на Солом'янці." 
Тьфу ти. Виповзні.
Годуй, годуй своїх пацючат.
Он перед вікнами делегація зі вченими,
Один перед одним лізе, побачити хоче.
"Велено
Нам забрати у вас цю істоту"
Впевнено,
Бач, крокують в підвал,
І з лементом
утікають...
Годуй, годуй своїх пацючат.
Добра душа, називається, велике серце,
Благодійниця, шляк би тя трафив,
Он в хаті нема шо їсти, 
Варто
Оце було тобі так напружуватись?
Оце таке витворяти?
Годуй, годуй своїх пацючат.

#румінації

Старічок

Схоже, відкат назад знову... Єто піздєц

Змаліла
в своєму нашвидкуруч сконструйованому шоу Трумана,
де небо рветься на клаптики
і в пластівцях домішки пінопласту...
Жоден режисер не взявся б таке знімати,
бо головний герой має вивищуватися над обставинами,
а не потопати в них.
Або, принаймні, декорації мають бути більш вигадливі,
а не з гівна і палок.
Як кажуть, таке ніхто не дивитиметься,
і правильно,
краще побережіть свої очі для чогось оковирного,
як от стрічки Бертона...

Змаліла
і все ніяк не виросту хоч би на дещицю свого звичного зросту,
ба, навіть, малію далі,
вростаю в землю,
щоб не було як випростатися і заявити: "Жива!"
І байдужі подорожні без краплі жалю топчуться по цій земельці,
бо коли тобі самій себе не шкода,
чому ще хтось має жаліти?
Точніше, коли тобі самій себе надто шкода,
то іншим жаліти стає надто обтяжливо...

Змаліла...
яке цікаве слово
звучить, ніби якась африканська принцеса — Змаліла,
як шкода, що я ніяка не принцеса
і це всього лиш текст,
який ніхто до кінця не читатиме...

#румінації