Огляд судової практики ВС у кримінальних провадженнях щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень
До вашої уваги – огляд судової практики Верховного Суду у кримінальних провадженнях щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень (рішення, внесені до ЄДРСР, за 2022 рік) – https://is.gd/MJftXt.
Огляд судової практики Верховного Суду підготовлено за результатами проведеного узагальнення судової практики касаційної інстанції на виконання підпункту 3.3.1.3.1 п. 3.3.1.3 очікуваного стратегічного результату проблеми 3.3.1 підрозділу 3.3 «Кримінальна відповідальність» розд. 3 «Забезпечення невідворотності відповідальності за корупцію» Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2023 року № 220.
До вашої уваги – огляд судової практики Верховного Суду у кримінальних провадженнях щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень (рішення, внесені до ЄДРСР, за 2022 рік) – https://is.gd/MJftXt.
Огляд судової практики Верховного Суду підготовлено за результатами проведеного узагальнення судової практики касаційної інстанції на виконання підпункту 3.3.1.3.1 п. 3.3.1.3 очікуваного стратегічного результату проблеми 3.3.1 підрозділу 3.3 «Кримінальна відповідальність» розд. 3 «Забезпечення невідворотності відповідальності за корупцію» Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2023 року № 220.
Верховний Суд залишив без зміни вирок щодо засудженого за телефонне шахрайство, який обманом заволодів коштами особи похилого віку
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду погодився з вироком апеляційного суду, яким чоловік був засуджений за шахрайство, вчинене спільно з іншим співучасником (ч. 2 ст. 190 КК України), до покарання у виді штрафу в розмірі понад 80 тис. грн, тобто в розмірі матеріальної шкоди, спричиненої потерпілій особі.
Вироком місцевого суду чоловіка було засуджено до покарання у вигляді мінімального розміру штрафу, передбаченого в санкції ч. 2 ст. 190 КК України (51 тис. грн). Як установили суди, чоловік за попередньою домовленістю з невстановленою особою, яка повідомила особі похилого віку про необхідність передачі грошових коштів для лікування її дочки, яка буцімто потрапила в ДТП, безпосередньо отримав від жінки 40 тис. грн, 1 тис. доларів США та 100 євро, спричинивши їй шкоду в розмірі понад 80 тис. грн. Апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначення покарання та постановив свій вирок.
Верховний Суд дійшов висновку, що покарання, яке призначив засудженому апеляційний суд, відповідає вимогам закону. Адже апеляційний суд, зокрема, врахувавши положення ч. 2 ст. 53 КК України, встановив, що чоловік виконував значну роль у вчиненні шахрайства, був активним виконавцем кримінального правопорушення. І саме завдяки його активним діям спільний злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілої було доведено до кінця. Тому розмір призначеного штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, спричиненої шахрайством.
Постанова ККС ВС від 19 жовтня 2023 року у справі № 459/2988/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114390058.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду погодився з вироком апеляційного суду, яким чоловік був засуджений за шахрайство, вчинене спільно з іншим співучасником (ч. 2 ст. 190 КК України), до покарання у виді штрафу в розмірі понад 80 тис. грн, тобто в розмірі матеріальної шкоди, спричиненої потерпілій особі.
Вироком місцевого суду чоловіка було засуджено до покарання у вигляді мінімального розміру штрафу, передбаченого в санкції ч. 2 ст. 190 КК України (51 тис. грн). Як установили суди, чоловік за попередньою домовленістю з невстановленою особою, яка повідомила особі похилого віку про необхідність передачі грошових коштів для лікування її дочки, яка буцімто потрапила в ДТП, безпосередньо отримав від жінки 40 тис. грн, 1 тис. доларів США та 100 євро, спричинивши їй шкоду в розмірі понад 80 тис. грн. Апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначення покарання та постановив свій вирок.
Верховний Суд дійшов висновку, що покарання, яке призначив засудженому апеляційний суд, відповідає вимогам закону. Адже апеляційний суд, зокрема, врахувавши положення ч. 2 ст. 53 КК України, встановив, що чоловік виконував значну роль у вчиненні шахрайства, був активним виконавцем кримінального правопорушення. І саме завдяки його активним діям спільний злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілої було доведено до кінця. Тому розмір призначеного штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, спричиненої шахрайством.
Постанова ККС ВС від 19 жовтня 2023 року у справі № 459/2988/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114390058.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/.
Огляд актуальної судової практики КГС ВС за жовтень 2023 року
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики КГС ВС за жовтень 2023 року, в якому висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки про:
▪️ наслідки розгляду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства;
▪️ залучення нових (поточних) кредиторів при внесенні змін до плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
▪️ розмір грошових вимог кредитора до майнового поручителя, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та про врахування курсової різниці під час розгляду таких кредиторських вимог.
✅У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки щодо:
▪️ визначення суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи у спорі про визнання учасником юридичної особи, який вибув, укладених нею договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними з підстав порушення його корпоративних прав;
▪️ відсутності підстав для зобов’язання ТОВ надати документи, що виходять за межі обсягу аудиторської перевірки, а також електронні бази даних ТОВ, які не є документами;
▪️ недопустимості вжиття судом такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії рішення загальних зборів ОСББ, що не передбачений ні ст. 137 ГПК України, ні іншими законами України або міжнародними договорами.
✅У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки про:
▪️ правомірність реалізації передбаченого договором оренди земельної ділянки права орендодавця на його розірвання в односторонньому порядку з підстав використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням;
▪️ особливості розгляду спорів про приватизацію об’єктів державної власності шляхом їх викупу орендарем;
▪️ право власності співвласників багатоквартирного житлового будинку на контейнерний майданчик, який побудований біля цього будинку та необхідний для задоволення побутових потреб його співвласників.
✅У постановах у справах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наведено правові висновки щодо:
▪️ правомірності застосування заборони здійснення банками валютних операцій, учасниками яких є суб’єкти з місцезнаходженням у рф або в рб, до операцій із зарахування коштів, що надійшли від таких суб’єктів на поточний рахунок клієнта в Україні як платіж за договором оренди. Відсутність у цьому разі порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
▪️ мети неустойки, яка полягає в стимулюванні боржника та не покликана на отримання кредитором невиправданих прибутків внаслідок стягнення штрафних санкцій.
З цими та іншими правовими позиціями, висвітленими в огляді, можна ознайомитися за посиланням https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new\_folder\_for\_uploads/supreme/ogliady/Oglyad\_KGS\_10\_2023.pdf.
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики КГС ВС за жовтень 2023 року, в якому висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки про:
▪️ наслідки розгляду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства;
▪️ залучення нових (поточних) кредиторів при внесенні змін до плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
▪️ розмір грошових вимог кредитора до майнового поручителя, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та про врахування курсової різниці під час розгляду таких кредиторських вимог.
✅У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки щодо:
▪️ визначення суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи у спорі про визнання учасником юридичної особи, який вибув, укладених нею договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними з підстав порушення його корпоративних прав;
▪️ відсутності підстав для зобов’язання ТОВ надати документи, що виходять за межі обсягу аудиторської перевірки, а також електронні бази даних ТОВ, які не є документами;
▪️ недопустимості вжиття судом такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії рішення загальних зборів ОСББ, що не передбачений ні ст. 137 ГПК України, ні іншими законами України або міжнародними договорами.
✅У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки про:
▪️ правомірність реалізації передбаченого договором оренди земельної ділянки права орендодавця на його розірвання в односторонньому порядку з підстав використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням;
▪️ особливості розгляду спорів про приватизацію об’єктів державної власності шляхом їх викупу орендарем;
▪️ право власності співвласників багатоквартирного житлового будинку на контейнерний майданчик, який побудований біля цього будинку та необхідний для задоволення побутових потреб його співвласників.
✅У постановах у справах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наведено правові висновки щодо:
▪️ правомірності застосування заборони здійснення банками валютних операцій, учасниками яких є суб’єкти з місцезнаходженням у рф або в рб, до операцій із зарахування коштів, що надійшли від таких суб’єктів на поточний рахунок клієнта в Україні як платіж за договором оренди. Відсутність у цьому разі порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
▪️ мети неустойки, яка полягає в стимулюванні боржника та не покликана на отримання кредитором невиправданих прибутків внаслідок стягнення штрафних санкцій.
З цими та іншими правовими позиціями, висвітленими в огляді, можна ознайомитися за посиланням https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new\_folder\_for\_uploads/supreme/ogliady/Oglyad\_KGS\_10\_2023.pdf.
ВС вказав на відсутність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності за придбання та зберігання пістолета і патронів
Якщо засуджений повідомив орган досудового розслідування про факт зберігання зброї і боєприпасів тоді, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно їх зберігати, оскільки вони неминуче будуть виявлені під час слідчої дії, то в такому разі він має нести кримінальну відповідальність за придбання та зберігання вогнепальної зброї і бойових припасів без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК України). Видача зброї та боєприпасів за таких умов не містить підстав для застосування ч. 3 ст. 263 КК України, яка передбачає, що особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 263 КК України.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який залишив без зміни судові рішення щодо чоловіка, засудженого, зокрема, за придбання та зберігання пістолета і понад 50 патронів без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК України).
В касаційній скарзі засуджений стверджував, що він добровільно здав органам влади вогнепальну зброю та бойові припаси до неї, оскільки надав добровільну згоду працівникам поліції на проведення огляду квартири, в якій він мешкає, що в розумінні ч. 3 ст. 263 КК України є підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності.
Верховний Суд дійшов висновку, що заява засудженого про надання згоди на огляд квартири є підставою для проникнення до житла за добровільною згодою особи, яка ними володіє, а не добровільною здачею органам влади зброї і бойових припасів у розумінні ч. 3 ст. 263 КК України.
Як зазначив ВС, добровільна здача означає, що особа має реальну можливість та усвідомлює, що й надалі безперешкодно може зберігати предмети цього злочину, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) здає їх органу влади.
Постанова ККС ВС від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/15397/19 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114292175.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/.
Якщо засуджений повідомив орган досудового розслідування про факт зберігання зброї і боєприпасів тоді, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно їх зберігати, оскільки вони неминуче будуть виявлені під час слідчої дії, то в такому разі він має нести кримінальну відповідальність за придбання та зберігання вогнепальної зброї і бойових припасів без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК України). Видача зброї та боєприпасів за таких умов не містить підстав для застосування ч. 3 ст. 263 КК України, яка передбачає, що особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 263 КК України.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який залишив без зміни судові рішення щодо чоловіка, засудженого, зокрема, за придбання та зберігання пістолета і понад 50 патронів без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК України).
В касаційній скарзі засуджений стверджував, що він добровільно здав органам влади вогнепальну зброю та бойові припаси до неї, оскільки надав добровільну згоду працівникам поліції на проведення огляду квартири, в якій він мешкає, що в розумінні ч. 3 ст. 263 КК України є підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності.
Верховний Суд дійшов висновку, що заява засудженого про надання згоди на огляд квартири є підставою для проникнення до житла за добровільною згодою особи, яка ними володіє, а не добровільною здачею органам влади зброї і бойових припасів у розумінні ч. 3 ст. 263 КК України.
Як зазначив ВС, добровільна здача означає, що особа має реальну можливість та усвідомлює, що й надалі безперешкодно може зберігати предмети цього злочину, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) здає їх органу влади.
Постанова ККС ВС від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/15397/19 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114292175.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/.
Суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат підготував статтю «Спільність прав на торговельну марку крізь призму практики Верховного Суду»
Автор на основі судової практики проаналізував питання про:
спільність прав на ТМ;
– належність прав на ТМ до спільного майна подружжя;
– порядок здійснення спільних прав на ТМ і роль договору в такій реалізації;
– можливість розпорядження одним із суб’єктів своїми правами на ТМ без згоди іншого;
– способи захисту при розпорядженні одним із правовласників на ТМ без згоди іншого (видача ліцензії на використання ТМ одним із подружжя) тощо.
Зокрема, у статті зроблено висновки, що право на ТМ може належати до спільного майна подружжя, яке може або визначити свої відносини щодо спільних прав на ТМ в договорі або здійснювати їх спільно. Відсутність такого одностороннього правочину, як видача довіреності, у цій ситуації свідчитиме, що співсуб’єкт, який вчиняє правочин щодо розпорядження спільними правами на ТМ, діє за відсутності повноважень.
Отже, якщо право на ТМ зареєстровано за одним із співносіїв (наприклад, одним із подружжя), то має застосовуватися модель згоди. Правовий режим спільності прав на ТМ в цьому випадку «прихований» для учасників цивільного обороту, їм навіть може не бути відомо, хто є іншим співсуб’єктом. У такому разі логічно використовувати модель згоди. Тому одне з подружжя може оспорювати укладений другим із подружжя без її / його згоди, якщо контрагент іншого з подружжя діяв недобросовісно.
Стаття Василя Крата – https://t.me/glossema/1400.
Автор на основі судової практики проаналізував питання про:
спільність прав на ТМ;
– належність прав на ТМ до спільного майна подружжя;
– порядок здійснення спільних прав на ТМ і роль договору в такій реалізації;
– можливість розпорядження одним із суб’єктів своїми правами на ТМ без згоди іншого;
– способи захисту при розпорядженні одним із правовласників на ТМ без згоди іншого (видача ліцензії на використання ТМ одним із подружжя) тощо.
Зокрема, у статті зроблено висновки, що право на ТМ може належати до спільного майна подружжя, яке може або визначити свої відносини щодо спільних прав на ТМ в договорі або здійснювати їх спільно. Відсутність такого одностороннього правочину, як видача довіреності, у цій ситуації свідчитиме, що співсуб’єкт, який вчиняє правочин щодо розпорядження спільними правами на ТМ, діє за відсутності повноважень.
Отже, якщо право на ТМ зареєстровано за одним із співносіїв (наприклад, одним із подружжя), то має застосовуватися модель згоди. Правовий режим спільності прав на ТМ в цьому випадку «прихований» для учасників цивільного обороту, їм навіть може не бути відомо, хто є іншим співсуб’єктом. У такому разі логічно використовувати модель згоди. Тому одне з подружжя може оспорювати укладений другим із подружжя без її / його згоди, якщо контрагент іншого з подружжя діяв недобросовісно.
Стаття Василя Крата – https://t.me/glossema/1400.
Відсутність сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення – позиція ЄСПЛ
Відсутність сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду судом постанови про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за умови дотримання об’єктивного та суб’єктивного критеріїв безсторонності суду, не порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таку позицію сформулював ЄСПЛ у справі «FIGURKA v. Ukraine» (№ 28232/22).
Стосовно заявника в цій справі поліція в листопаді 2020 року склала протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП через керування транспортним засобом з ознаками сп’яніння й відмову заявника пройти огляд на визначення стану сп’яніння.
Розглянувши справу за відсутності сторін, районний суд визнав заявника винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначив йому штраф у розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування автомобілем на 1 рік.
Заявник оскаржив цю постанову до апеляційного суду.
Апеляційний суд, розглянувши справу за участю заявника та його адвоката і без участі сторони обвинувачення, допитавши заявника, дослідивши письмові матеріали справи й відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, залишив без змін постанову суду першої інстанції.
Заявник вважав, що відсутність сторони обвинувачення під час розгляду апеляційним судом його скарги на постанову районного суду ставила під сумнів безсторонність цього суду на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
ЄСПЛ нагадав свою усталену практику, згідно з якою наявність безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції визначається відповідно до суб’єктивного критерію, де враховуються особисті переконання та поведінка конкретного судді, тобто наявність у судді будь-яких особистих упереджень або необ’єктивності в певній справі, а також відповідно до об’єктивного критерію, тобто чи забезпечував сам суд, зокрема його склад, достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів у його неупередженості.
ЄСПЛ наголосив, що відсутність сторони обвинувачення у провадженні дійсно може порушити питання безсторонності суду та створити труднощі в реалізації обвинуваченим своїх прав.
Втім, ЄСПЛ не побачив ознак того, що апеляційний суд, за відсутності сторони обвинувачення, взяв на себе її функції. Окрім того, заявник не був позбавлений свободи, на власний розсуд обрав собі захисника та мав повну можливість підготувати свій захист.
ЄСПЛ також урахував предмет цієї справи, який стосувався незначного порушення правил дорожнього руху, за яке не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі – категорії правопорушень, до яких гарантії ст. 6 Конвенції в її кримінальному аспекті з повною суворістю не застосовуються. На думку ЄСПЛ, заявник не вказав на жодні конкретні обставини, які б змусили його засумніватися в неупередженості апеляційного суду.
З більш детальним описом цього рішення ви зможете ознайомитися в наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new\_folder\_for\_uploads/supreme/ogliady/ogl\_ESPL\_obshuk.pdf.
Ознайомитися з офіційним текстом рішення FIGURKA v. Ukraine можна на вебсайті Європейського суду з прав людини за посиланням: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-228845.
Відсутність сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду судом постанови про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за умови дотримання об’єктивного та суб’єктивного критеріїв безсторонності суду, не порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таку позицію сформулював ЄСПЛ у справі «FIGURKA v. Ukraine» (№ 28232/22).
Стосовно заявника в цій справі поліція в листопаді 2020 року склала протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП через керування транспортним засобом з ознаками сп’яніння й відмову заявника пройти огляд на визначення стану сп’яніння.
Розглянувши справу за відсутності сторін, районний суд визнав заявника винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначив йому штраф у розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування автомобілем на 1 рік.
Заявник оскаржив цю постанову до апеляційного суду.
Апеляційний суд, розглянувши справу за участю заявника та його адвоката і без участі сторони обвинувачення, допитавши заявника, дослідивши письмові матеріали справи й відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, залишив без змін постанову суду першої інстанції.
Заявник вважав, що відсутність сторони обвинувачення під час розгляду апеляційним судом його скарги на постанову районного суду ставила під сумнів безсторонність цього суду на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
ЄСПЛ нагадав свою усталену практику, згідно з якою наявність безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції визначається відповідно до суб’єктивного критерію, де враховуються особисті переконання та поведінка конкретного судді, тобто наявність у судді будь-яких особистих упереджень або необ’єктивності в певній справі, а також відповідно до об’єктивного критерію, тобто чи забезпечував сам суд, зокрема його склад, достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів у його неупередженості.
ЄСПЛ наголосив, що відсутність сторони обвинувачення у провадженні дійсно може порушити питання безсторонності суду та створити труднощі в реалізації обвинуваченим своїх прав.
Втім, ЄСПЛ не побачив ознак того, що апеляційний суд, за відсутності сторони обвинувачення, взяв на себе її функції. Окрім того, заявник не був позбавлений свободи, на власний розсуд обрав собі захисника та мав повну можливість підготувати свій захист.
ЄСПЛ також урахував предмет цієї справи, який стосувався незначного порушення правил дорожнього руху, за яке не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі – категорії правопорушень, до яких гарантії ст. 6 Конвенції в її кримінальному аспекті з повною суворістю не застосовуються. На думку ЄСПЛ, заявник не вказав на жодні конкретні обставини, які б змусили його засумніватися в неупередженості апеляційного суду.
З більш детальним описом цього рішення ви зможете ознайомитися в наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new\_folder\_for\_uploads/supreme/ogliady/ogl\_ESPL\_obshuk.pdf.
Ознайомитися з офіційним текстом рішення FIGURKA v. Ukraine можна на вебсайті Європейського суду з прав людини за посиланням: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-228845.
Верховний Суд і проєкт ЄС «Право-Justice» презентують онлайн-портал Supreme Observer та оновлення Бази правових позицій ВС
18 грудня 2023 року відбудеться презентація ІТ-продуктів, реалізованих проєктом ЄС «Право-Justice» для Верховного Суду.
Йдеться, зокрема, про новий онлайн-ресурс – Supreme Observer. Це портал сучасного права, котрий стане у пригоді всім представникам правничої спільноти: і юристам-практикам, і науковцям. На цьому вебсайті можна знайти актуальні новини на правову тематику, а також науково-практичні публікації та аналітичні статті, авторами яких є судді й співробітники Верховного Суду.
Другий ІТ-продукт – це База правових позицій – інноваційний інструмент, який оптимізує пошук релевантної практики ВС та ЄСПЛ і дає користувачеві змогу оцінити перспективи судового розгляду справи та зорієнтуватися в актуальних правових позиціях. Презентація Бази відбулася в липні 2021 року, а під час цього заходу буде представлено її оновлений функціонал.
Презентація розпочнеться об 11:00 та транслюватиметься на ютуб-каналі Верховного Суду – https://www.youtube.com/@supremecourtua.
18 грудня 2023 року відбудеться презентація ІТ-продуктів, реалізованих проєктом ЄС «Право-Justice» для Верховного Суду.
Йдеться, зокрема, про новий онлайн-ресурс – Supreme Observer. Це портал сучасного права, котрий стане у пригоді всім представникам правничої спільноти: і юристам-практикам, і науковцям. На цьому вебсайті можна знайти актуальні новини на правову тематику, а також науково-практичні публікації та аналітичні статті, авторами яких є судді й співробітники Верховного Суду.
Другий ІТ-продукт – це База правових позицій – інноваційний інструмент, який оптимізує пошук релевантної практики ВС та ЄСПЛ і дає користувачеві змогу оцінити перспективи судового розгляду справи та зорієнтуватися в актуальних правових позиціях. Презентація Бази відбулася в липні 2021 року, а під час цього заходу буде представлено її оновлений функціонал.
Презентація розпочнеться об 11:00 та транслюватиметься на ютуб-каналі Верховного Суду – https://www.youtube.com/@supremecourtua.
Верховний Суд вказав на обов’язок комунального закладу охорони здоров’я з відшкодування вартості медичних послуг, фактично наданих приватним медичним закладом за направленням іншого комунального закладу охорони здоров’я
Обов'язок з відшкодування вартості фактично наданих медичним закладом приватної форми власності послуг з гемодіалізу чітко визначеної категорії пацієнтів за направленням комунального закладу охорони здоров’я в рамках виконання цільових державних чи регіональних програм, але поза межами процедур закупівлі, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», може покладатися на інші комунальні заклади охорони здоров’я на підставі законодавства України у сфері охорони здоров’я, а також безпосередньо на підставі державних цільових обласної та районної програм надання медичної допомоги хворим.
Про це йдеться в постанові ОП КГС ВС у справі за позовом ТОВ (приватний заклад охорони здоров’я) до двох комунальних закладів охорони здоров’я про стягнення заборгованості за надані медичні послуги гемодіалізу.
Детальніше за посиланням - https://is.gd/neMX00
Обов'язок з відшкодування вартості фактично наданих медичним закладом приватної форми власності послуг з гемодіалізу чітко визначеної категорії пацієнтів за направленням комунального закладу охорони здоров’я в рамках виконання цільових державних чи регіональних програм, але поза межами процедур закупівлі, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», може покладатися на інші комунальні заклади охорони здоров’я на підставі законодавства України у сфері охорони здоров’я, а також безпосередньо на підставі державних цільових обласної та районної програм надання медичної допомоги хворим.
Про це йдеться в постанові ОП КГС ВС у справі за позовом ТОВ (приватний заклад охорони здоров’я) до двох комунальних закладів охорони здоров’я про стягнення заборгованості за надані медичні послуги гемодіалізу.
Детальніше за посиланням - https://is.gd/neMX00
Неподання суддею декларації в електронній формі з релігійних мотивів: ВС зробив висновок у справі
Подання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», у паперовій формі, з огляду на релігійні переконання та мотиви, а не в електронному виді шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції за формою, що визначається цим агентством, не свідчить про відсутність у діянні цієї особи прямого умислу на неподання вказаної декларації.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши кримінальне провадження щодо судді, яка через релігійні переконання подала до НАЗК декларацію в непередбаченій законом паперовій формі (ст. 366-3 КК України).
Зокрема, ОП ККС ВС вказала, що суддя добровільно бере на себе обмеження, пов’язані з виконанням ним своїх професійних обов’язків, а тому перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження, які вона приймає з власної волі, складаючи присягу судді.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 4 грудня 2023 року у справі № 991/5479/22 (провадження № 51-3444кмо23) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115476543.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
Подання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», у паперовій формі, з огляду на релігійні переконання та мотиви, а не в електронному виді шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції за формою, що визначається цим агентством, не свідчить про відсутність у діянні цієї особи прямого умислу на неподання вказаної декларації.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши кримінальне провадження щодо судді, яка через релігійні переконання подала до НАЗК декларацію в непередбаченій законом паперовій формі (ст. 366-3 КК України).
Зокрема, ОП ККС ВС вказала, що суддя добровільно бере на себе обмеження, пов’язані з виконанням ним своїх професійних обов’язків, а тому перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження, які вона приймає з власної волі, складаючи присягу судді.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 4 грудня 2023 року у справі № 991/5479/22 (провадження № 51-3444кмо23) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115476543.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
Сьогодні, 18 грудня 2023 року, об 11:00 Верховний Суд і проєкт ЄС «Право-Justice» презентують портал сучасного права Supreme Observer та оновлення Бази правових позицій ВС.
Трансляція презентації відбудеться на ютуб-каналі Верховного Суду – https://www.youtube.com/@supremecourtua.
Трансляція презентації відбудеться на ютуб-каналі Верховного Суду – https://www.youtube.com/@supremecourtua.
Чи може суд позбавити права керувати транспортними засобами особу, якій водійське посвідчення може знадобитися для евакуації з-під обстрілів – постанова ВС
Не є достатньою підставою для непризначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та обставина, що місто, в якому мешкає засуджений, перебуває під щоденними обстрілами, і це може вимагати вжиття ним заходів для збереження життя та здоров’я родини шляхом евакуації на транспортному засобі, а відсутність у нього вищевказаного права позбавляє його такої можливості.
У разі погіршення безпекової ситуації в місті, що вимагатиме від засудженого вжиття заходів для евакуації його родини, останній не буде позбавлений можливості керувати транспортним засобом навіть без наявності в нього посвідчення водія, оскільки такі його дії вчинятимуться у стані крайньої необхідності. А це, відповідно до вимог ст. 39 КК України щодо крайньої необхідності, не є кримінально караним діянням.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду, який розглянув кримінальне провадження щодо порушення правил безпеки дорожнього руху водієм (ч. 2 ст. 286 КК України).
Як установили суди, водій здійснив наїзд на дитину, яка перетинала проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу і мала перевагу в русі, заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження. Місцевий суд призначив чоловікові покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами та звільнив його від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд скасував вирок у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок, зокрема, позбавивши водія права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У касаційних скаргах засуджений і його захисник вказали про те, що при призначенні особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд апеляційної інстанції не врахував, зокрема, те, що м. Запоріжжя, де мешкає засуджений, перебуває під щоденними обстрілами. Ці обставини можуть вимагати від засудженого вжиття заходів для збереження життя та здоров’я родини шляхом евакуації на транспортному засобі.
ККС ВС погодився з апеляційним судом у тому, що незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами буде недостатнім для виправлення та перевиховання.
Постанова ККС ВС від 7 листопада 2023 року у справі № 336/5442/19 (провадження
№ 51-4391км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114835163.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/.
Не є достатньою підставою для непризначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та обставина, що місто, в якому мешкає засуджений, перебуває під щоденними обстрілами, і це може вимагати вжиття ним заходів для збереження життя та здоров’я родини шляхом евакуації на транспортному засобі, а відсутність у нього вищевказаного права позбавляє його такої можливості.
У разі погіршення безпекової ситуації в місті, що вимагатиме від засудженого вжиття заходів для евакуації його родини, останній не буде позбавлений можливості керувати транспортним засобом навіть без наявності в нього посвідчення водія, оскільки такі його дії вчинятимуться у стані крайньої необхідності. А це, відповідно до вимог ст. 39 КК України щодо крайньої необхідності, не є кримінально караним діянням.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду, який розглянув кримінальне провадження щодо порушення правил безпеки дорожнього руху водієм (ч. 2 ст. 286 КК України).
Як установили суди, водій здійснив наїзд на дитину, яка перетинала проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу і мала перевагу в русі, заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження. Місцевий суд призначив чоловікові покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами та звільнив його від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд скасував вирок у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок, зокрема, позбавивши водія права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У касаційних скаргах засуджений і його захисник вказали про те, що при призначенні особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд апеляційної інстанції не врахував, зокрема, те, що м. Запоріжжя, де мешкає засуджений, перебуває під щоденними обстрілами. Ці обставини можуть вимагати від засудженого вжиття заходів для збереження життя та здоров’я родини шляхом евакуації на транспортному засобі.
ККС ВС погодився з апеляційним судом у тому, що незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами буде недостатнім для виправлення та перевиховання.
Постанова ККС ВС від 7 листопада 2023 року у справі № 336/5442/19 (провадження
№ 51-4391км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114835163.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/.
Справу щодо анулювання реєстрації політичної партії «Організація Українських Націоналістів» Верховний Суд направив на новий апеляційний розгляд
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянув справу за позовом Міністерства юстиції України до політичної партії «Організація Українських Націоналістів» про анулювання реєстраційного свідоцтва цієї партії.
В касаційній скарзі «ОУН» просила скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, який частково задовольнив вимоги Мін’юсту та анулював реєстрацію партії.
Верховний Суд цю касаційну скаргу задовольнив частково: скасував оскаржувану постанову та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Із постановою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року у справі № 640/2933/20 (адміністративне провадження № К/990/6509/22) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/ та в Базі правових позицій ВС https://lpd.court.gov.ua.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянув справу за позовом Міністерства юстиції України до політичної партії «Організація Українських Націоналістів» про анулювання реєстраційного свідоцтва цієї партії.
В касаційній скарзі «ОУН» просила скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, який частково задовольнив вимоги Мін’юсту та анулював реєстрацію партії.
Верховний Суд цю касаційну скаргу задовольнив частково: скасував оскаржувану постанову та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Із постановою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року у справі № 640/2933/20 (адміністративне провадження № К/990/6509/22) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/ та в Базі правових позицій ВС https://lpd.court.gov.ua.
Верховний Суд шукає цілеспрямованих і амбітних юристів, що прагнуть професійного розвитку, хотіли б стати частиною команди однодумців та зробити свій внесок у забезпечення здійснення правосуддя на посаді помічника судді ВС.
Тож якщо ви маєте відмінні аналітичні здібності, високий рівень самоорганізації і глибокі знання законодавства, здатні працювати в команді, оперувати великими масивами інформації та уважні до деталей – запрошуємо взяти участь у доборі на вакантні посади помічників в офісах суддів Верховного Суду.
Серед вимог до кандидатів – громадянство України, вільне володіння державною мовою і професійний стаж у сфері права не менше як три роки.
Резюме та мотиваційний лист надсилайте на електронну адресу: career@supreme.court.gov.ua.
Найкращі з кандидатів будуть запрошені на співбесіду.
Надсилаючи резюме, ви надаєте дозвіл на обробку своїх персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».
Тож якщо ви маєте відмінні аналітичні здібності, високий рівень самоорганізації і глибокі знання законодавства, здатні працювати в команді, оперувати великими масивами інформації та уважні до деталей – запрошуємо взяти участь у доборі на вакантні посади помічників в офісах суддів Верховного Суду.
Серед вимог до кандидатів – громадянство України, вільне володіння державною мовою і професійний стаж у сфері права не менше як три роки.
Резюме та мотиваційний лист надсилайте на електронну адресу: career@supreme.court.gov.ua.
Найкращі з кандидатів будуть запрошені на співбесіду.
Надсилаючи резюме, ви надаєте дозвіл на обробку своїх персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».
Перепрошуємо за незручності, пов’язані з тим, що офіційний вебсайт Верховного Суду, який розміщений на вебпорталі «Судова влада України», тимчасово не працює.
За інформацією ДП «Інформаційні судові системи», зафіксовано технічні проблеми з роботою вебпорталу «Судова влада України» та судових сервісів. Фахівці ДП «ІСС» вже вирішують ці проблеми.
За інформацією ДП «Інформаційні судові системи», зафіксовано технічні проблеми з роботою вебпорталу «Судова влада України» та судових сервісів. Фахівці ДП «ІСС» вже вирішують ці проблеми.
ВС залишив без зміни реальне покарання жінці, яка розповсюджувала публікації щодо виправдовування збройної агресії рф проти України
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду не знайшов підстав для пом’якшення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням жінці, яка була засуджена до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Як установили суди, з травня по липень 2022 року мешканка Івано-Франківська – прихильниця встановлення контролю рф над політичними та економічними процесами в Україні – поширювала в забороненій у нашій державі соцмережі матеріали, в яких містилося виправдовування та заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікувала осіб, які її здійснювали (ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України).
ККС ВС погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що призначене засудженій покарання є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення.
На переконання колегії суддів касаційного суду, особа не могла не усвідомлювати тих подій, які відбувалися в Україні, зокрема, з початком 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії рф проти України та українського народу в цілому, коли ЗМІ, соціальні мережі й мобільні месенджери були переповнені інформацією щодо численних злочинів країни-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ. Не проявляючи жодних сентиментів, емпатії та співчуття через масову загибель як військовослужбовців, що стали на захист своєї Батьківщини, так і мирного населення, жінка розповсюджувала публікації, зміст яких всіляко виправдовував збройну агресію росії, метою якої є намагання знищити Україну як державу, та прославляв осіб, які її здійснювали.
Постанова ККС ВС від 15 листопада 2023 року у справі № 344/4586/23 (провадження № 51-5203км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115031335.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua/.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду не знайшов підстав для пом’якшення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням жінці, яка була засуджена до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Як установили суди, з травня по липень 2022 року мешканка Івано-Франківська – прихильниця встановлення контролю рф над політичними та економічними процесами в Україні – поширювала в забороненій у нашій державі соцмережі матеріали, в яких містилося виправдовування та заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікувала осіб, які її здійснювали (ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України).
ККС ВС погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що призначене засудженій покарання є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення.
На переконання колегії суддів касаційного суду, особа не могла не усвідомлювати тих подій, які відбувалися в Україні, зокрема, з початком 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії рф проти України та українського народу в цілому, коли ЗМІ, соціальні мережі й мобільні месенджери були переповнені інформацією щодо численних злочинів країни-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ. Не проявляючи жодних сентиментів, емпатії та співчуття через масову загибель як військовослужбовців, що стали на захист своєї Батьківщини, так і мирного населення, жінка розповсюджувала публікації, зміст яких всіляко виправдовував збройну агресію росії, метою якої є намагання знищити Україну як державу, та прославляв осіб, які її здійснювали.
Постанова ККС ВС від 15 листопада 2023 року у справі № 344/4586/23 (провадження № 51-5203км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115031335.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua/.
Огляд рішень ЄСПЛ за жовтень 2023 року
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж жовтня 2023 року – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_10_2023.pdf.
У цьому виданні містяться, зокрема, такі рішення.
У справі INTERNATIONALE HUMANITÄRE HILFSORGANISATION E. V. v. Germany ЄСПЛ з’ясував, чи буде дотримано ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо заборонити, розпустити та конфіскувати активи асоціації, яка нібито займається наданням гуманітарної допомоги, проте фінансується терористичною організацією. ЄСПЛ зауважив, що повний розпуск організації (товариства) як крайній захід може вживатися лише в найсерйозніших випадках. В межах розгляду національні суди встановили, що асоціація-заявник ототожнювала себе з цілями терористичної організації, яку опосередковано підтримувала, і з огляду на поведінку в минулому існував реальний ризик того, що асоціація-заявник спробує оминути потенційні обмеження. ЄСПЛ в цій справі не констатував порушення ст. 11 Конвенції.
У справі STOIANOGLO v. The Republic of Moldova ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції, адже автоматичне відсторонення Генерального прокурора, якому пред’явлено обвинувачення, від посади без будь-якої форми судового перегляду такого заходу є порушенням права на доступ до суду.
У справі LOCASCIA AND OTHERS v. Italy ЄСПЛ констатував порушення ст. 8 Конвенції (матеріальний аспект) через невжиття італійською владою необхідних заходів для захисту права заявників на приватне життя внаслідок забруднення довкілля, спричиненого місцем захоронення відходів. Разом з тим ЄСПЛ не констатував порушення ст. 8 Конвенції (процесуальний аспект) за скаргою заявників на ненадання італійською владою інформації про забруднення довкілля, спричиненого місцем захоронення відходів.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/mign\_standart/.
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж жовтня 2023 року – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_10_2023.pdf.
У цьому виданні містяться, зокрема, такі рішення.
У справі INTERNATIONALE HUMANITÄRE HILFSORGANISATION E. V. v. Germany ЄСПЛ з’ясував, чи буде дотримано ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо заборонити, розпустити та конфіскувати активи асоціації, яка нібито займається наданням гуманітарної допомоги, проте фінансується терористичною організацією. ЄСПЛ зауважив, що повний розпуск організації (товариства) як крайній захід може вживатися лише в найсерйозніших випадках. В межах розгляду національні суди встановили, що асоціація-заявник ототожнювала себе з цілями терористичної організації, яку опосередковано підтримувала, і з огляду на поведінку в минулому існував реальний ризик того, що асоціація-заявник спробує оминути потенційні обмеження. ЄСПЛ в цій справі не констатував порушення ст. 11 Конвенції.
У справі STOIANOGLO v. The Republic of Moldova ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції, адже автоматичне відсторонення Генерального прокурора, якому пред’явлено обвинувачення, від посади без будь-якої форми судового перегляду такого заходу є порушенням права на доступ до суду.
У справі LOCASCIA AND OTHERS v. Italy ЄСПЛ констатував порушення ст. 8 Конвенції (матеріальний аспект) через невжиття італійською владою необхідних заходів для захисту права заявників на приватне життя внаслідок забруднення довкілля, спричиненого місцем захоронення відходів. Разом з тим ЄСПЛ не констатував порушення ст. 8 Конвенції (процесуальний аспект) за скаргою заявників на ненадання італійською владою інформації про забруднення довкілля, спричиненого місцем захоронення відходів.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/mign\_standart/.
У справах про визнання фізичної особи недієздатною не вимагається подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини – КЦС ВС
При зверненні із заявою про визнання фізичної особи недієздатною вимога про необхідність подавати разом із заявою докази, що підтверджують викладені в заяві обставини (ч. 2 ст. 83 ЦПК України), не має застосовуватися.
Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
У справі, яку переглядав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, заявник звернувся із заявою про визнання матері недієздатною та призначення його опікуном.
Суд першої інстанції залишив цю заяву без руху для виправлення недоліків: зазначення доказів, які підтверджують обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, та долучення доказів, що підтверджують такі обставини.
Позивач подав заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, що відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказом є, зокрема, висновок експерта. У заяві міститься клопотання про проведення судово-психіатричної експертизи та зазначено, що висновок експерта і буде доказом, який підтвердить обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад у його матері, який виник у неї після перенесених п’яти інсультів і внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд першої інстанції, з посиланням на ч. 1 ст. 83 ЦПК України, вважав, що заявник не виконав вимоги ухвали про залишення заяви без руху, оскільки не долучив докази: виписки з історії хвороби психіатричних закладів (амбулаторної картки хворого), довідки про знаходження, перебування на обліку особи у психіатричних лікувальних закладах тощо. Тобто заявник не надав жодних доказів. Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви без змін.
КЦС ВС скасував попередні судові рішення, направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, зробивши такі правові висновки.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов’язані з розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що при розгляді справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст. 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст. 13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у ч. 2 ст. 318 ЦПК України).
У ч. 3 ст. 297 ЦПК України не міститься вимоги разом із заявою про визнання фізичної особи недієздатною подати докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 569/4466/23 (провадження № 61-6986св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115409101.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
При зверненні із заявою про визнання фізичної особи недієздатною вимога про необхідність подавати разом із заявою докази, що підтверджують викладені в заяві обставини (ч. 2 ст. 83 ЦПК України), не має застосовуватися.
Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
У справі, яку переглядав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, заявник звернувся із заявою про визнання матері недієздатною та призначення його опікуном.
Суд першої інстанції залишив цю заяву без руху для виправлення недоліків: зазначення доказів, які підтверджують обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, та долучення доказів, що підтверджують такі обставини.
Позивач подав заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, що відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказом є, зокрема, висновок експерта. У заяві міститься клопотання про проведення судово-психіатричної експертизи та зазначено, що висновок експерта і буде доказом, який підтвердить обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад у його матері, який виник у неї після перенесених п’яти інсультів і внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд першої інстанції, з посиланням на ч. 1 ст. 83 ЦПК України, вважав, що заявник не виконав вимоги ухвали про залишення заяви без руху, оскільки не долучив докази: виписки з історії хвороби психіатричних закладів (амбулаторної картки хворого), довідки про знаходження, перебування на обліку особи у психіатричних лікувальних закладах тощо. Тобто заявник не надав жодних доказів. Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви без змін.
КЦС ВС скасував попередні судові рішення, направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, зробивши такі правові висновки.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов’язані з розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що при розгляді справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст. 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст. 13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у ч. 2 ст. 318 ЦПК України).
У ч. 3 ст. 297 ЦПК України не міститься вимоги разом із заявою про визнання фізичної особи недієздатною подати докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 569/4466/23 (провадження № 61-6986св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115409101.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
КЦС ВС визначив юрисдикцію спору щодо стягнення грошових коштів за меморандумом, підписаним фізичними особами, які отримували гроші особисто, а не як представники юридичних осіб
Спір за позовом фізичних осіб про стягнення грошових коштів за меморандумом та договором позики, підписаними фізичними особами, які отримували грошові кошти особисто, а не як уповноважені представники юридичних осіб, належить до розгляду в порядку цивільного судочинства.
У справі, яку переглядав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, між чотирма ТОВ в особі відповідачів – двох фізичних осіб з однієї сторони (Сторона 2) і позивачами з іншої сторони (Сторона 1) – було укладено меморандум. Відповідно до його умов Сторона 1 заборгувала гроші, які були направлені на сільськогосподарське виробництво та торгові операції для набуття автотранспорту і сушильного обладнання, його проєктування, монтажу та пусконалагоджувальних робіт; сторони домовилися про умови погашення боргу. Позивачі просили суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів кошти, передбачені меморандумом.
Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, закрив провадження у справі, оскільки в меморандумі вказана заборгованість юридичних осіб, яка пов’язана з їхньою господарською діяльністю.
КЦС ВС скасував судові рішення та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, зробивши такі правові висновки.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що заборгованість виникла між юридичними особами, яка пов’язана з їхньою господарською діяльністю.
Такий висновок є помилковим у частині зазначення відповідачів як учасників господарських правовідносин, оскільки вони не є стороною господарського договору.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що меморандум підписано відповідачами як фізичними особами, які отримували грошові кошти особисто, а не як уповноважені представники юридичних осіб.
Отже, у цій справі суб’єктний склад – це фізичні особи, між якими наявний спір про цивільне право, а саме стягнення грошових коштів за меморандумом та договором позики.
Позивачі скористалися своїм правом на визначення на власний розсуд відповідачами фізичних осіб.
Верховний Суд дійшов висновку, що, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суди не встановили дійсну правову природу меморандуму і розписки, не врахували суб’єктний склад сторін спору та підстави заявленого позову, а тому дійшли помилкового висновку про належність спору до юрисдикції господарських судів.
Постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 495/1703/22 (провадження № 61-12618св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114322861.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua/.
Спір за позовом фізичних осіб про стягнення грошових коштів за меморандумом та договором позики, підписаними фізичними особами, які отримували грошові кошти особисто, а не як уповноважені представники юридичних осіб, належить до розгляду в порядку цивільного судочинства.
У справі, яку переглядав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, між чотирма ТОВ в особі відповідачів – двох фізичних осіб з однієї сторони (Сторона 2) і позивачами з іншої сторони (Сторона 1) – було укладено меморандум. Відповідно до його умов Сторона 1 заборгувала гроші, які були направлені на сільськогосподарське виробництво та торгові операції для набуття автотранспорту і сушильного обладнання, його проєктування, монтажу та пусконалагоджувальних робіт; сторони домовилися про умови погашення боргу. Позивачі просили суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів кошти, передбачені меморандумом.
Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, закрив провадження у справі, оскільки в меморандумі вказана заборгованість юридичних осіб, яка пов’язана з їхньою господарською діяльністю.
КЦС ВС скасував судові рішення та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, зробивши такі правові висновки.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що заборгованість виникла між юридичними особами, яка пов’язана з їхньою господарською діяльністю.
Такий висновок є помилковим у частині зазначення відповідачів як учасників господарських правовідносин, оскільки вони не є стороною господарського договору.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що меморандум підписано відповідачами як фізичними особами, які отримували грошові кошти особисто, а не як уповноважені представники юридичних осіб.
Отже, у цій справі суб’єктний склад – це фізичні особи, між якими наявний спір про цивільне право, а саме стягнення грошових коштів за меморандумом та договором позики.
Позивачі скористалися своїм правом на визначення на власний розсуд відповідачами фізичних осіб.
Верховний Суд дійшов висновку, що, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суди не встановили дійсну правову природу меморандуму і розписки, не врахували суб’єктний склад сторін спору та підстави заявленого позову, а тому дійшли помилкового висновку про належність спору до юрисдикції господарських судів.
Постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 495/1703/22 (провадження № 61-12618св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/114322861.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua/.
Огляд актуальної судової практики ККС ВС за листопад 2023 року
Верховний Суд підготував огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі ВС за листопад 2023 року – https://is.gd/nisdNX .
В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального та кримінального процесуального права, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Зокрема, у сфері кримінального права констатовано, що:
– зловживанням владою є протиправне використання повноважень, правомочностей і можливостей, похідних від прав, обов’язків, гарантій, а також пільг та інших благ, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням функцій представника влади;
– подвійне накладення державним виконавцем стягнення у виді штрафу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» на боржника за невиконання без поважних причин у встановлений строк судового рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі не виключає подальшої можливості притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення (ст. 382 КК України).
У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, встановлено, що:
– при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною в розумінні ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а зі сфери управління її діяльністю та організації державного контролю;
– долучення стороною обвинувачення до матеріалів досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на використання результатів НСРД з іншого кримінального провадження, під час проведення якої були виявлені ознаки кримінального правопорушення, яке розслідується в цьому кримінальному провадженні, свідчить про виконання органом досудового розслідування в повному обсязі положень ч. 12 ст. 290 КПК України та є достатньою правовою підставою для використання результатів НСРД навіть за відсутності в матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення вказаної НСРД.
Упродовж листопада 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Верховний Суд підготував огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі ВС за листопад 2023 року – https://is.gd/nisdNX .
В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального та кримінального процесуального права, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Зокрема, у сфері кримінального права констатовано, що:
– зловживанням владою є протиправне використання повноважень, правомочностей і можливостей, похідних від прав, обов’язків, гарантій, а також пільг та інших благ, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням функцій представника влади;
– подвійне накладення державним виконавцем стягнення у виді штрафу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» на боржника за невиконання без поважних причин у встановлений строк судового рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі не виключає подальшої можливості притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення (ст. 382 КК України).
У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, встановлено, що:
– при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною в розумінні ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а зі сфери управління її діяльністю та організації державного контролю;
– долучення стороною обвинувачення до матеріалів досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на використання результатів НСРД з іншого кримінального провадження, під час проведення якої були виявлені ознаки кримінального правопорушення, яке розслідується в цьому кримінальному провадженні, свідчить про виконання органом досудового розслідування в повному обсязі положень ч. 12 ст. 290 КПК України та є достатньою правовою підставою для використання результатів НСРД навіть за відсутності в матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення вказаної НСРД.
Упродовж листопада 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
КЦС ВС роз’яснив, чи допускається призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки
Коло осіб, яким може бути призначено піклувальника, визначено в ЦК України. Кодекс не допускає призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, як у судовому, так і в позасудовому порядку. Для таких випадків законодавець закріпив право особи на помічника (ст. 78 ЦК України).
Заява про встановлення піклування та призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема і в порядку окремого провадження.
На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі за заявою про встановлення піклування та призначення піклувальника.
Заявник вказував, що його брат має інвалідність другої групи, отримав травму й додаткові хвороби, тому потребує постійного догляду. Заявник постійно доглядав за братом та піклувався про нього. У кінці 2022 року заявника мобілізували до ЗСУ, з того часу за братом доглядали батьки, які через похилий вік і за станом здоров’я не можуть забезпечити постійним доглядом та піклуванням свого сина. Натомість заявник – єдина людина, що зайнята постійним доглядом за братом.
Для забезпечення постійного догляду за братом заявник звернувся до суду із заявою про встановлення піклування та призначення піклувальника, посилаючись на положення ст. 316 ЦПК України (розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення), тобто із заявою про розгляд справи в порядку окремого провадження.
Суд першої інстанції, ухвалу якого залишив у силі апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суди встановили, що брата заявника не визнано недієздатним чи обмежено дієздатним у передбаченому законом порядку; при відмові у відкритті провадження у справі суди вважали, що питання щодо встановлення піклування та призначення піклувальника вирішується в позасудовому порядку, правовідносини в цій справі регулюються Законом України «Про соціальні послуги».
КЦС ВС залишив резолютивну частину оскаржених судових рішень без змін, змінив мотивувальну частину судових рішень.
Докладніше – https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1533657/ .
Постанова Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 686/15358/23 (провадження № 61-13105св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115031136.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Коло осіб, яким може бути призначено піклувальника, визначено в ЦК України. Кодекс не допускає призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, як у судовому, так і в позасудовому порядку. Для таких випадків законодавець закріпив право особи на помічника (ст. 78 ЦК України).
Заява про встановлення піклування та призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема і в порядку окремого провадження.
На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі за заявою про встановлення піклування та призначення піклувальника.
Заявник вказував, що його брат має інвалідність другої групи, отримав травму й додаткові хвороби, тому потребує постійного догляду. Заявник постійно доглядав за братом та піклувався про нього. У кінці 2022 року заявника мобілізували до ЗСУ, з того часу за братом доглядали батьки, які через похилий вік і за станом здоров’я не можуть забезпечити постійним доглядом та піклуванням свого сина. Натомість заявник – єдина людина, що зайнята постійним доглядом за братом.
Для забезпечення постійного догляду за братом заявник звернувся до суду із заявою про встановлення піклування та призначення піклувальника, посилаючись на положення ст. 316 ЦПК України (розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення), тобто із заявою про розгляд справи в порядку окремого провадження.
Суд першої інстанції, ухвалу якого залишив у силі апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суди встановили, що брата заявника не визнано недієздатним чи обмежено дієздатним у передбаченому законом порядку; при відмові у відкритті провадження у справі суди вважали, що питання щодо встановлення піклування та призначення піклувальника вирішується в позасудовому порядку, правовідносини в цій справі регулюються Законом України «Про соціальні послуги».
КЦС ВС залишив резолютивну частину оскаржених судових рішень без змін, змінив мотивувальну частину судових рішень.
Докладніше – https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1533657/ .
Постанова Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 686/15358/23 (провадження № 61-13105св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115031136.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
