Заява про визнання особи недієздатною підлягає розгляду лише в порядку окремого провадження і не може бути залишена без розгляду через спір про право – КЦС ВС
На справи про визнання фізичної особи недієздатною не поширюється загальне правило про залишення заяви без розгляду в разі виникнення спору про право цивільне, оскільки визнання особи недієздатною не надає їй можливості брати участь у процесі, а її інтереси в суді буде представляти законний представник.
Наявність помічника в такої особи не свідчить про спір про право.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Детальніше – https://is.gd/9GvSV2.
На справи про визнання фізичної особи недієздатною не поширюється загальне правило про залишення заяви без розгляду в разі виникнення спору про право цивільне, оскільки визнання особи недієздатною не надає їй можливості брати участь у процесі, а її інтереси в суді буде представляти законний представник.
Наявність помічника в такої особи не свідчить про спір про право.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Детальніше – https://is.gd/9GvSV2.
Об’єднана палата ККС ВС зробила висновок щодо обчислення строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, за вчинення триваючих кримінальних правопорушень та віднесення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, до триваючих злочинів
За обставинами справи ухвалою місцевого суду клопотання обвинуваченого задоволено, звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, закрито.
Погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що після самовільного заволодіння земельною ділянкою подальше невиконання обвинуваченим обов’язку повернути її власнику, як цього вимагає земельне законодавство, не охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, і з погляду кваліфікації за цією нормою не має значення, скільки часу воно тривало, та дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати самовільне зайняття земельної ділянки і будівництво на ній певної споруди триваючим злочином.
У касаційній скарзі прокурор стверджував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим злочином. Вважав, що суд першої інстанції неправильно встановив час закінчення злочинних дій обвинуваченого, оскільки він після вчинення протиправних дій, які утворюють склад закінченого кримінального правопорушення, продовжував користуватися самовільно зайнятою земельною ділянкою та зведеною на ній спорудою, тобто безперервно перебував у злочинному стані, а тому висновки суду першої інстанції про закінчення строків давності є передчасними.
Цю справу було передано на розгляд об’єднаної палати ККС ВС у зв’язку з необхідністю відступу від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеному в ухвалі ККС ВС від 14 листопада 2023 року у справі № 758/2732/23 (провадження № 51-6781ск23).
За результатами розгляду зазначеного провадження ОП ККС ВС сформулювала висновок щодо правозастосування положень ст. 49, ч. 3 ст. 197-1 КК України та вказала таке.
Днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення триваючого кримінального правопорушення є день припинення або переривання вчинення особою відповідного триваючого суспільно небезпечного діяння.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, – це триваючий злочин. Склад вказаного кримінального правопорушення є закінченим з початку ведення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту припинення або переривання кримінального правопорушення.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 9 вересня 2024 року у справі № 353/999/23 (провадження № 51-523кмо24) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
За обставинами справи ухвалою місцевого суду клопотання обвинуваченого задоволено, звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, закрито.
Погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що після самовільного заволодіння земельною ділянкою подальше невиконання обвинуваченим обов’язку повернути її власнику, як цього вимагає земельне законодавство, не охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, і з погляду кваліфікації за цією нормою не має значення, скільки часу воно тривало, та дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати самовільне зайняття земельної ділянки і будівництво на ній певної споруди триваючим злочином.
У касаційній скарзі прокурор стверджував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим злочином. Вважав, що суд першої інстанції неправильно встановив час закінчення злочинних дій обвинуваченого, оскільки він після вчинення протиправних дій, які утворюють склад закінченого кримінального правопорушення, продовжував користуватися самовільно зайнятою земельною ділянкою та зведеною на ній спорудою, тобто безперервно перебував у злочинному стані, а тому висновки суду першої інстанції про закінчення строків давності є передчасними.
Цю справу було передано на розгляд об’єднаної палати ККС ВС у зв’язку з необхідністю відступу від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеному в ухвалі ККС ВС від 14 листопада 2023 року у справі № 758/2732/23 (провадження № 51-6781ск23).
За результатами розгляду зазначеного провадження ОП ККС ВС сформулювала висновок щодо правозастосування положень ст. 49, ч. 3 ст. 197-1 КК України та вказала таке.
Днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення триваючого кримінального правопорушення є день припинення або переривання вчинення особою відповідного триваючого суспільно небезпечного діяння.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, – це триваючий злочин. Склад вказаного кримінального правопорушення є закінченим з початку ведення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту припинення або переривання кримінального правопорушення.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 9 вересня 2024 року у справі № 353/999/23 (провадження № 51-523кмо24) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
У Верховному Суді розпочалася судово-практична конференція «Забезпечення єдності судової практики у справах, пов’язаних з війною»
Запрошуємо до перегляду онлайн-трансляції заходу на ютуб-каналі ВС – https://www.youtube.com/@supremecourtua, а також ділимося новим дайджестом судової практики Верховного Суду у цій категорії справ – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Daigest_sud_prakt_VS_spravi_vijna.pdf
Запрошуємо до перегляду онлайн-трансляції заходу на ютуб-каналі ВС – https://www.youtube.com/@supremecourtua, а також ділимося новим дайджестом судової практики Верховного Суду у цій категорії справ – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Daigest_sud_prakt_VS_spravi_vijna.pdf
Цього тижня інформуємо вас про перелік справ, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду та об’єднаних палат касаційних судів відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 16 по 22 вересня 2024 року.
Справи, передані на розгляд ВП ВС:
✅ Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КАС ВС (шляхом конкретизації) про те, що оскарження в касаційному порядку ухвал про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, чи ухвал про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не передбачено редакціями ЦПК України та КАС України (після набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII).
✅ Ухвалою КАС ВС від 19 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для визначення предметної юрисдикції справ щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, набутим під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Справи, передані на розгляд ОП КГС ВС:
✅ Ухвалою КГС ВС від 10 вересня 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновку КГС ВС про те, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору, як здійснення реєстрації податкової накладної, не є правопорушенням у сфері господарювання (а саме щодо оплати боржником товару, виконаних кредитором робіт, якщо договір пов’язує умови (строк настання) такої оплати з реєстрацією податкових накладних).
✅ Ухвалою КГС ВС від 17 вересня 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновків КГС ВС щодо можливості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом встановлення сторонам такого договору заборони виконувати договірні зобов’язання.
Справи, передані на розгляд ОП КЦС ВС:
✅ Ухвалою КЦС ВС від 28 серпня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС щодо поширення заборони заміни стягувачів у виконавчих діях, передбаченої п. 10-2 розд. XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», на юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до Закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які не проживають на території України на законних підставах.
✅ Ухвалою КЦС ВС від 28 серпня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку ОП КЦС ВС про те, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.
✅ Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновків КЦС ВС про те, що відсутність у рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення до ЄДРСР свідчать про наявність випадків, передбачених ч. 2 ст. 358 ЦПК України, навіть за умови, якщо учасник справи, який подає апеляційну скаргу, знав про судове засідання, в якому ухвалено оскаржене судове рішення.
Справи, передані на розгляд ВП ВС:
✅ Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КАС ВС (шляхом конкретизації) про те, що оскарження в касаційному порядку ухвал про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, чи ухвал про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не передбачено редакціями ЦПК України та КАС України (після набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII).
✅ Ухвалою КАС ВС від 19 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для визначення предметної юрисдикції справ щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, набутим під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Справи, передані на розгляд ОП КГС ВС:
✅ Ухвалою КГС ВС від 10 вересня 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновку КГС ВС про те, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору, як здійснення реєстрації податкової накладної, не є правопорушенням у сфері господарювання (а саме щодо оплати боржником товару, виконаних кредитором робіт, якщо договір пов’язує умови (строк настання) такої оплати з реєстрацією податкових накладних).
✅ Ухвалою КГС ВС від 17 вересня 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновків КГС ВС щодо можливості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом встановлення сторонам такого договору заборони виконувати договірні зобов’язання.
Справи, передані на розгляд ОП КЦС ВС:
✅ Ухвалою КЦС ВС від 28 серпня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС щодо поширення заборони заміни стягувачів у виконавчих діях, передбаченої п. 10-2 розд. XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», на юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до Закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які не проживають на території України на законних підставах.
✅ Ухвалою КЦС ВС від 28 серпня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку ОП КЦС ВС про те, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.
✅ Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновків КЦС ВС про те, що відсутність у рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення до ЄДРСР свідчать про наявність випадків, передбачених ч. 2 ст. 358 ЦПК України, навіть за умови, якщо учасник справи, який подає апеляційну скаргу, знав про судове засідання, в якому ухвалено оскаржене судове рішення.
Ухвала слідчого судді про встановлення строку для вчинення дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, підлягає апеляційному оскарженню – висновок ОП ККС ВС
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду кримінального провадження № 761/26342/22.
У цьому кримінальному провадженні слідчий суддя встановив слідчому та прокурору строк один місяць для проведення процесуальних дій, необхідних і достатніх для закінчення досудового розслідування у цій справі. Апеляційний суд закрив апеляційне провадження з тих підстав, що таке судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Із клопотанням про встановлення розумних строків у кримінальному провадженні звернувся представник третьої особи, на майно якої було накладено арешт. Ця особа не є підозрюваною в цьому кримінальному провадженні. Представник послався на необхідність встановлення строку для проведення процесуальних дій, необхідних і достатніх для закінчення досудового розслідування, з покликанням на те, що таке досудове розслідування триває більше як три роки. Слідчий суддя ухвалив рішення про встановлення такого строку.
Кримінальний процесуальний закон передбачає можливість встановлення певного процесуального строку в межах граничного строку. У цьому провадженні йдеться про встановлення строку в межах строку досудового розслідування, в якому нікому не було повідомлено про підозру.
У зв’язку із цим суд звертає увагу на те, що станом на момент ухвалення рішення слідчим суддею в межах цього провадження, тобто станом на 31 травня 2023 року, відповідно до ч. 8 ст. 615 КПК України у кримінальних провадженнях, у яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та на дату введення воєнного стану жодній особі не було повідомлено про підозру, строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не включається до загальних строків, передбачених ч. 2 ст. 219 цього Кодексу.
Тобто відповідно до зазначених вище положень строки у кримінальних провадженнях, у яких не було нікому повідомлено про підозру, не спливали.
Отже, слідчий суддя фактично встановив строк щодо періоду, який не мав граничних меж відповідно до КПК України.
Ухвалюючи рішення про встановлення слідчому чи прокурору строку для проведення процесуальних дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, слідчий суддя фактично скоротив строк такого досудового розслідування. Таке рішення вочевидь впливає на долю досудового розслідування і кримінального провадження загалом.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 761/26342/22 (провадження № 51-7561кмо23) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду кримінального провадження № 761/26342/22.
У цьому кримінальному провадженні слідчий суддя встановив слідчому та прокурору строк один місяць для проведення процесуальних дій, необхідних і достатніх для закінчення досудового розслідування у цій справі. Апеляційний суд закрив апеляційне провадження з тих підстав, що таке судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Із клопотанням про встановлення розумних строків у кримінальному провадженні звернувся представник третьої особи, на майно якої було накладено арешт. Ця особа не є підозрюваною в цьому кримінальному провадженні. Представник послався на необхідність встановлення строку для проведення процесуальних дій, необхідних і достатніх для закінчення досудового розслідування, з покликанням на те, що таке досудове розслідування триває більше як три роки. Слідчий суддя ухвалив рішення про встановлення такого строку.
Кримінальний процесуальний закон передбачає можливість встановлення певного процесуального строку в межах граничного строку. У цьому провадженні йдеться про встановлення строку в межах строку досудового розслідування, в якому нікому не було повідомлено про підозру.
У зв’язку із цим суд звертає увагу на те, що станом на момент ухвалення рішення слідчим суддею в межах цього провадження, тобто станом на 31 травня 2023 року, відповідно до ч. 8 ст. 615 КПК України у кримінальних провадженнях, у яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та на дату введення воєнного стану жодній особі не було повідомлено про підозру, строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не включається до загальних строків, передбачених ч. 2 ст. 219 цього Кодексу.
Тобто відповідно до зазначених вище положень строки у кримінальних провадженнях, у яких не було нікому повідомлено про підозру, не спливали.
Отже, слідчий суддя фактично встановив строк щодо періоду, який не мав граничних меж відповідно до КПК України.
Ухвалюючи рішення про встановлення слідчому чи прокурору строку для проведення процесуальних дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, слідчий суддя фактично скоротив строк такого досудового розслідування. Таке рішення вочевидь впливає на долю досудового розслідування і кримінального провадження загалом.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 761/26342/22 (провадження № 51-7561кмо23) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Пропонуємо до вашої уваги огляд Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР, за серпень 2024 року) – https://is.gd/jJybVV.
В огляді відображено найважливіші правові позиції і висновки з кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду, ухвалених у серпні 2024 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі.
У сфері кримінального права:
✅ зроблено висновок про те, що кваліфікуюча ознака, передбачена ч. 2 ст. 309 КК України, – «ті самі дії, вчинені протягом року після засудження за цією статтею», уособлює собою як ознаки спеціальної повторності, пов’язаної з попереднім засудженням особи, так і спеціального рецидиву кримінальних правопорушень. Відповідно до положень ч. 4 ст. 32 та ст. 34 КК України погашення попередньої судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України, вказує на відсутність зазначеної кваліфікуючої ознаки;
✅ констатовано, що звільнення військовослужбовця від відбування покарання з іспитовим строком не є безумовною підставою для його звільнення з військової служби;
✅ зазначено, що словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК України, указує на те, що до діяння в цій статті слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті при кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.
У сфері кримінального процесуального права:
✅ вказано, що рецензування висновків експерта не є процесуальною дією, і складений за його результатами документ не має доказового значення, а отже не підтверджує наявності нововиявлених обставин у кримінальному провадженні;
✅ встановлено, що вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб;
✅ акцентовано на тому, що ухвала про роз'яснення судового рішення або відмову в його роз'ясненні, постановлена під час судового розгляду кримінального провадження, може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.
Упродовж серпня 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
В огляді відображено найважливіші правові позиції і висновки з кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду, ухвалених у серпні 2024 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі.
У сфері кримінального права:
✅ зроблено висновок про те, що кваліфікуюча ознака, передбачена ч. 2 ст. 309 КК України, – «ті самі дії, вчинені протягом року після засудження за цією статтею», уособлює собою як ознаки спеціальної повторності, пов’язаної з попереднім засудженням особи, так і спеціального рецидиву кримінальних правопорушень. Відповідно до положень ч. 4 ст. 32 та ст. 34 КК України погашення попередньої судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України, вказує на відсутність зазначеної кваліфікуючої ознаки;
✅ констатовано, що звільнення військовослужбовця від відбування покарання з іспитовим строком не є безумовною підставою для його звільнення з військової служби;
✅ зазначено, що словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК України, указує на те, що до діяння в цій статті слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті при кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.
У сфері кримінального процесуального права:
✅ вказано, що рецензування висновків експерта не є процесуальною дією, і складений за його результатами документ не має доказового значення, а отже не підтверджує наявності нововиявлених обставин у кримінальному провадженні;
✅ встановлено, що вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб;
✅ акцентовано на тому, що ухвала про роз'яснення судового рішення або відмову в його роз'ясненні, постановлена під час судового розгляду кримінального провадження, може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.
Упродовж серпня 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Пропонуємо до вашої уваги дайджест судової практики Верховного Суду у справах, пов’язаних з війною (рішення, внесені до ЄДРСР, з лютого 2022 року по вересень 2024 року) – https://is.gd/LSxOSu.
Початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та введення воєнного стану внесли свої корективи у всі сфери суспільного життя. Реагуючи на виклики воєнного часу, Верховний Суд послідовно формував практику вирішення правових проблем, які виникали при застосуванні як законодавчих змін, так і чинного законодавства в умовах воєнного стану та збройної агресії, а також напрацьовував орієнтири при вирішенні нових категорій спорів.
У дайджесті зібрано всі правові висновки ВП ВС, КАС ВС, КГС ВС, КЦС ВС та ККС ВС, які демонструють найактуальніші підходи Верховного Суду до розв’язання різних категорій спорів в умовах воєнного стану: у цивільній і господарській юрисдикції – щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф, примусового вилучення / відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану, в адміністративній юрисдикції – щодо проходження та звільнення з військової служби (відстрочка від призову на військову службу, грошове забезпечення військовослужбовців), перетину державного кордону; у кримінальній юрисдикції – щодо воєнних злочинів, а також злочинів проти основ національної безпеки.
Для зручності в користуванні дайджест складається з трьох розділів «Приватноправові спори», «Публічні спори» та «Кримінальні правопорушення, пов’язані з війною», в межах яких усі правові висновки Верховного Суду систематизовано за різними категоріями справ.
Початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та введення воєнного стану внесли свої корективи у всі сфери суспільного життя. Реагуючи на виклики воєнного часу, Верховний Суд послідовно формував практику вирішення правових проблем, які виникали при застосуванні як законодавчих змін, так і чинного законодавства в умовах воєнного стану та збройної агресії, а також напрацьовував орієнтири при вирішенні нових категорій спорів.
У дайджесті зібрано всі правові висновки ВП ВС, КАС ВС, КГС ВС, КЦС ВС та ККС ВС, які демонструють найактуальніші підходи Верховного Суду до розв’язання різних категорій спорів в умовах воєнного стану: у цивільній і господарській юрисдикції – щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф, примусового вилучення / відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану, в адміністративній юрисдикції – щодо проходження та звільнення з військової служби (відстрочка від призову на військову службу, грошове забезпечення військовослужбовців), перетину державного кордону; у кримінальній юрисдикції – щодо воєнних злочинів, а також злочинів проти основ національної безпеки.
Для зручності в користуванні дайджест складається з трьох розділів «Приватноправові спори», «Публічні спори» та «Кримінальні правопорушення, пов’язані з війною», в межах яких усі правові висновки Верховного Суду систематизовано за різними категоріями справ.
Питання щодо дійсності третейської / арбітражної угоди не може розглядатися як позовна вимога – КГС ВС
Третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК України, цивільно-правовим (господарським) договором, а вважається за своєю суттю процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним.
Питання щодо недійсності третейської / арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті. Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За потреби суд призначає експертизу.
Про це зазначила об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/pvYL4W.
Третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК України, цивільно-правовим (господарським) договором, а вважається за своєю суттю процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним.
Питання щодо недійсності третейської / арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті. Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За потреби суд призначає експертизу.
Про це зазначила об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/pvYL4W.
Рішення апеляційного суду, яким застосовується спецконфіскація, постановляється у формі ухвали – висновок ОП ККС ВС
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 183/4229/23.
У цьому кримінальному провадженні прокурор просив застосувати спеціальну конфіскацію та на підставі статей 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави грошові кошти в сумі 2700 грн, отримані внаслідок продажу викраденого транспортного засобу, які місцевий суд передав у дохід держави, а апеляційний суд дійшов висновку про додержання судом першої інстанції положень ст. 100 КПК України щодо належного вирішення питання стосовно речового доказу.
Змінюючи вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що в Рішенні від 30 червня 2022 року № 1-р/2022 Конституційний Суд України, серед іншого, вказав, що спеціальна конфіскація не є видом кримінального покарання, тому її застосування, зокрема примусове безоплатне вилучення майна в недобросовісної третьої особи, на підставі судового рішення (вирок, ухвала), не є притягненням до кримінальної відповідальності.
Застосування згідно з положеннями статей 96-1, 96-2 КК України судом апеляційної інстанції спеціальної конфіскації не є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК України, що погіршує становище обвинуваченого. Відповідно до статей 408, 420 та 421 КПК України рішення апеляційного суду, яким застосовується спеціальна конфіскація, постановляється у формі ухвали.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 183/4229/23 (провадження № 51-5837кмо23) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 183/4229/23.
У цьому кримінальному провадженні прокурор просив застосувати спеціальну конфіскацію та на підставі статей 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави грошові кошти в сумі 2700 грн, отримані внаслідок продажу викраденого транспортного засобу, які місцевий суд передав у дохід держави, а апеляційний суд дійшов висновку про додержання судом першої інстанції положень ст. 100 КПК України щодо належного вирішення питання стосовно речового доказу.
Змінюючи вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що в Рішенні від 30 червня 2022 року № 1-р/2022 Конституційний Суд України, серед іншого, вказав, що спеціальна конфіскація не є видом кримінального покарання, тому її застосування, зокрема примусове безоплатне вилучення майна в недобросовісної третьої особи, на підставі судового рішення (вирок, ухвала), не є притягненням до кримінальної відповідальності.
Застосування згідно з положеннями статей 96-1, 96-2 КК України судом апеляційної інстанції спеціальної конфіскації не є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК України, що погіршує становище обвинуваченого. Відповідно до статей 408, 420 та 421 КПК України рішення апеляційного суду, яким застосовується спеціальна конфіскація, постановляється у формі ухвали.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 183/4229/23 (провадження № 51-5837кмо23) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
Цього тижня знайомимо вас зі справами, переданими на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об’єднаних та судових палат касаційних судів відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 23 по 29 вересня 2024 року.
Справи, передані на розгляд ВП ВС:
Ухвалою КГС ВС від 28 серпня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновків ВП ВС та КЦС ВС про те, що вкладникам банку не завдано збитків чи шкоди до моменту припинення неплатоспроможного банку як юридичної особи і про право ФГВФО звертатися до суду з позовом до пов’язаних з банком осіб про стягнення завданої шкоди з дати припинення банку.
Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо того, чи може співвласник майна подружжя в разі відмови в позові про поділ майна подружжя з підстав пропущення позовної давності в судовий спосіб захистити своє право, зокрема шляхом установлення порядку користування або виділу його частки в майні; чи втрачає право на судовий захист своїх прав як співвласника в інший спосіб, незважаючи на невтрату статусу співвласника майна зі спливом позовної давності.
Ухвалою КГС ВС від 11 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС про те, що трансформаторна підстанція, призначена для обслуговування багатоквартирного житлового будинку, є приналежністю основної речі (будинку), що виключає можливість розглядати її як окремий об’єкт права власності.
Ухвалою КГС ВС від 18 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС (шляхом уточнення) щодо застосування ст. 235 КЗпП України, статей 63, 65 Закону України «Про виконавче провадження» до всіх правовідносин, що виникають у зв’язку з поновленням на роботі на виконання судового рішення.
Ухвалою КАС ВС від 20 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку ВП ВС про господарську або цивільну юрисдикцію спорів щодо одночасного існування державної реєстрації кількох прав на один об’єкт нерухомості.
Ухвалою КАС ВС від 23 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо можливості апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження.
Справи, передані на розгляд ОП КЦС ВС:
Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС про застосування ч. 4 ст. 362 та ч. 2 ст. 777 ЦК України щодо належного способу захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов’язки відповідно до умов договору та закону, в разі продажу речі, переданої в найм (оренду).
Ухвалою КЦС ВС від 11 вересня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС щодо правових наслідків розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя.
Справи, передані на розгляд ОП КГС ВС:
Ухвалою КГС ВС від 25 вересня 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновку КГС ВС щодо можливості АРМА здійснювати управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, шляхом їх реалізації, якщо слідчий суддя в межах кримінального провадження передав АРМА активи в управління для реалізації або передачі в управління за договором, а також щодо доказів, необхідних для притягнення органу державної влади до відповідальності (стягнення майнової шкоди).
Справи, передані на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС:
Ухвалою КАС ВС від 25 вересня 2024 року на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС передано справу для відступу від висновків КАС ВС, відповідно до яких зменшені розміри штрафних санкцій, передбачені пунктами 89, 90 підрозд. 2 розд. ХХ ПК України, застосовуються тільки до фактів несвоєчасної реєстрації податкових накладних, складених та зареєстрованих після набрання чинності
Справи, передані на розгляд ВП ВС:
Ухвалою КГС ВС від 28 серпня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновків ВП ВС та КЦС ВС про те, що вкладникам банку не завдано збитків чи шкоди до моменту припинення неплатоспроможного банку як юридичної особи і про право ФГВФО звертатися до суду з позовом до пов’язаних з банком осіб про стягнення завданої шкоди з дати припинення банку.
Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо того, чи може співвласник майна подружжя в разі відмови в позові про поділ майна подружжя з підстав пропущення позовної давності в судовий спосіб захистити своє право, зокрема шляхом установлення порядку користування або виділу його частки в майні; чи втрачає право на судовий захист своїх прав як співвласника в інший спосіб, незважаючи на невтрату статусу співвласника майна зі спливом позовної давності.
Ухвалою КГС ВС від 11 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС про те, що трансформаторна підстанція, призначена для обслуговування багатоквартирного житлового будинку, є приналежністю основної речі (будинку), що виключає можливість розглядати її як окремий об’єкт права власності.
Ухвалою КГС ВС від 18 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС (шляхом уточнення) щодо застосування ст. 235 КЗпП України, статей 63, 65 Закону України «Про виконавче провадження» до всіх правовідносин, що виникають у зв’язку з поновленням на роботі на виконання судового рішення.
Ухвалою КАС ВС від 20 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку ВП ВС про господарську або цивільну юрисдикцію спорів щодо одночасного існування державної реєстрації кількох прав на один об’єкт нерухомості.
Ухвалою КАС ВС від 23 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо можливості апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження.
Справи, передані на розгляд ОП КЦС ВС:
Ухвалою КЦС ВС від 4 вересня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС про застосування ч. 4 ст. 362 та ч. 2 ст. 777 ЦК України щодо належного способу захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов’язки відповідно до умов договору та закону, в разі продажу речі, переданої в найм (оренду).
Ухвалою КЦС ВС від 11 вересня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС щодо правових наслідків розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя.
Справи, передані на розгляд ОП КГС ВС:
Ухвалою КГС ВС від 25 вересня 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновку КГС ВС щодо можливості АРМА здійснювати управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, шляхом їх реалізації, якщо слідчий суддя в межах кримінального провадження передав АРМА активи в управління для реалізації або передачі в управління за договором, а також щодо доказів, необхідних для притягнення органу державної влади до відповідальності (стягнення майнової шкоди).
Справи, передані на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС:
Ухвалою КАС ВС від 25 вересня 2024 року на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС передано справу для відступу від висновків КАС ВС, відповідно до яких зменшені розміри штрафних санкцій, передбачені пунктами 89, 90 підрозд. 2 розд. ХХ ПК України, застосовуються тільки до фактів несвоєчасної реєстрації податкових накладних, складених та зареєстрованих після набрання чинності
Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини (рішення, ухвалені у червні та липні 2024 року) – https://is.gd/1AxgCF.
Окрім актуальних і важливих у контексті українського правозастосування рішень ЄСПЛ, постановлених палатами та комітетами, цей огляд також містить два рішення, постановлених Великою Палатою ЄСПЛ, та Консультативний висновок на запит суду касаційної інстанції Румунії (щодо тлумачення застосовності ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), у наданні якого ЄСПЛ відмовив, оскільки він не стосувався розгляду «принципових питань», характер, ступінь новизни та/або складності яких потребували б керівних вказівок Суду.
Так, 25 червня 2024 року Велика Палата ЄСПЛ постановила рішення по суті у міждержавній справі UKRAINE v. russia (re Crimea), яким визнала існування чисельних систематичних порушень прав громадян України, захищених Конвенцією, з початку окупації Криму росією в лютому 2014 року, серед яких: насильницькі зникнення та відсутність ефективного розслідування заяв про це (порушення ст. 2); незаконне затримання, подальше утримання та жорстоке поводження з українськими військовослужбовцями, етнічними українцями та кримськими татарами, а також журналістами (порушення статей 3, 5); відсутність можливості вважати, що суди в Криму після окупації були «встановлені законом» (порушення ст. 6); засудження українських політичних в'язнів на підставі застосування російського законодавства в Криму (порушення ст. 7); свавільні рейди та обшуки приватних помешкань, відсутність ефективної системи відмови від російського громадянства (порушення ст. 8); переслідування та залякування релігійних діячів, які не сповідують російську православну віру (порушення ст. 9), придушення неросійських ЗМІ (порушення ст. 10); заборона публічних зібрань, а також залякування та свавільне затримання організаторів демонстрацій (порушення ст. 11); експропріація без компенсації майна у цивільних осіб та приватних підприємств (порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) тощо.
Вказане рішення, постановлене одноголосно, є значним кроком на шляху притягнення росії до міжнародної правової відповідальності за злочини проти України.
Згідно з обставинами справи NEALON AND HALLAM v. The United Kingdom заявники були засуджені за вчинення злочинів до покарання у вигляді позбавлення волі, проте після появи нових доказів у їхніх справах, які ставили під сумнів засудження, вироки щодо них було скасовано. Заявники звернулися із заявою про відшкодування шкоди, завданої судовою помилкою, проте їм було відмовлено. До ЄСПЛ вони скаржилися за ст. 6 Конвенції на те, що така відмова становила порушення їхнього права на презумпцію невинуватості.
Констатуючи відсутність порушення вимог Конвенції у цій справі, Велика Палата ЄСПЛ, серед іншого, звернула увагу на те, що Держава-відповідач не ратифікувала Протокол № 7 до Конвенції, згідно зі ст. 3 якого особа має право на відшкодування, а п. 2 ст. 6 Конвенції не гарантує особі, чий кримінальний вирок було скасовано, право на відшкодування за судову помилку. Держава-відповідач вільна вирішувати, як слід визначати «судову помилку» для цих цілей, і таким чином проводити законну політичну лінію про те, хто з ширшого кола осіб, вироки яких були скасовані за результатами оскарження, має право на відшкодування за умови, що ця політична лінія не була проведена так, що відмова у відшкодуванні сама собою приписувала кримінальну відповідальність заявнику.
Окрім актуальних і важливих у контексті українського правозастосування рішень ЄСПЛ, постановлених палатами та комітетами, цей огляд також містить два рішення, постановлених Великою Палатою ЄСПЛ, та Консультативний висновок на запит суду касаційної інстанції Румунії (щодо тлумачення застосовності ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції), у наданні якого ЄСПЛ відмовив, оскільки він не стосувався розгляду «принципових питань», характер, ступінь новизни та/або складності яких потребували б керівних вказівок Суду.
Так, 25 червня 2024 року Велика Палата ЄСПЛ постановила рішення по суті у міждержавній справі UKRAINE v. russia (re Crimea), яким визнала існування чисельних систематичних порушень прав громадян України, захищених Конвенцією, з початку окупації Криму росією в лютому 2014 року, серед яких: насильницькі зникнення та відсутність ефективного розслідування заяв про це (порушення ст. 2); незаконне затримання, подальше утримання та жорстоке поводження з українськими військовослужбовцями, етнічними українцями та кримськими татарами, а також журналістами (порушення статей 3, 5); відсутність можливості вважати, що суди в Криму після окупації були «встановлені законом» (порушення ст. 6); засудження українських політичних в'язнів на підставі застосування російського законодавства в Криму (порушення ст. 7); свавільні рейди та обшуки приватних помешкань, відсутність ефективної системи відмови від російського громадянства (порушення ст. 8); переслідування та залякування релігійних діячів, які не сповідують російську православну віру (порушення ст. 9), придушення неросійських ЗМІ (порушення ст. 10); заборона публічних зібрань, а також залякування та свавільне затримання організаторів демонстрацій (порушення ст. 11); експропріація без компенсації майна у цивільних осіб та приватних підприємств (порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) тощо.
Вказане рішення, постановлене одноголосно, є значним кроком на шляху притягнення росії до міжнародної правової відповідальності за злочини проти України.
Згідно з обставинами справи NEALON AND HALLAM v. The United Kingdom заявники були засуджені за вчинення злочинів до покарання у вигляді позбавлення волі, проте після появи нових доказів у їхніх справах, які ставили під сумнів засудження, вироки щодо них було скасовано. Заявники звернулися із заявою про відшкодування шкоди, завданої судовою помилкою, проте їм було відмовлено. До ЄСПЛ вони скаржилися за ст. 6 Конвенції на те, що така відмова становила порушення їхнього права на презумпцію невинуватості.
Констатуючи відсутність порушення вимог Конвенції у цій справі, Велика Палата ЄСПЛ, серед іншого, звернула увагу на те, що Держава-відповідач не ратифікувала Протокол № 7 до Конвенції, згідно зі ст. 3 якого особа має право на відшкодування, а п. 2 ст. 6 Конвенції не гарантує особі, чий кримінальний вирок було скасовано, право на відшкодування за судову помилку. Держава-відповідач вільна вирішувати, як слід визначати «судову помилку» для цих цілей, і таким чином проводити законну політичну лінію про те, хто з ширшого кола осіб, вироки яких були скасовані за результатами оскарження, має право на відшкодування за умови, що ця політична лінія не була проведена так, що відмова у відшкодуванні сама собою приписувала кримінальну відповідальність заявнику.
У разі продажу на прилюдних торгах у виконавчому провадженні майна, яке належало державному підприємству на праві господарського відання, визнання недійсними електронних торгів та свідоцтва про придбання майна не є належним способом захисту – КГС ВС
Визнання недійсними електронних торгів та свідоцтва про придбання майна є неналежним та неефективним способом захисту права власності держави в разі продажу майна на прилюдних торгах у порядку виконання судових рішень. Єдиним можливим механізмом відновлення порушених прав є витребування майна за умови доведеності недобросовісності набувача.
Водночас якщо таке майно належало на праві господарського відання державній установі, то звертатися з вимогою про захист права володіння вправі не держава, а державна установа.
На це вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/Q74kJO.
Визнання недійсними електронних торгів та свідоцтва про придбання майна є неналежним та неефективним способом захисту права власності держави в разі продажу майна на прилюдних торгах у порядку виконання судових рішень. Єдиним можливим механізмом відновлення порушених прав є витребування майна за умови доведеності недобросовісності набувача.
Водночас якщо таке майно належало на праві господарського відання державній установі, то звертатися з вимогою про захист права володіння вправі не держава, а державна установа.
На це вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.
Детальніше – https://is.gd/Q74kJO.
Судовий розгляд кримінального провадження за спрощеною процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України – висновок ОП ККС ВС
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зробила висновок про те, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та в такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК України.
У цій справі місцевий суд провів судовий розгляд за спрощеною процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України, не зважаючи на те, що обвинувачений визнавав цивільний позов частково. Апеляційний суд не вбачав у цьому істотних порушень вимог КПК України й залишив цей вирок без зміни.
Залишаючи вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, Верховний Суд зазначив, що за своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК України визначає обсяг і порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні й зазначені в ч. 1 ст. 91 КПК України. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.
Постанова ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121847408.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зробила висновок про те, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та в такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК України.
У цій справі місцевий суд провів судовий розгляд за спрощеною процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України, не зважаючи на те, що обвинувачений визнавав цивільний позов частково. Апеляційний суд не вбачав у цьому істотних порушень вимог КПК України й залишив цей вирок без зміни.
Залишаючи вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, Верховний Суд зазначив, що за своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК України визначає обсяг і порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні й зазначені в ч. 1 ст. 91 КПК України. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.
Постанова ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121847408.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
Роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакантні посади працівникові, який подав заяву про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення – ВП ВС
Подання працівником заяви про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення може бути підставою для скорочення цього строку, проте не звільняє роботодавця від обов’язку дотримання ним гарантій при звільненні працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці), зокрема – з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору запропонувати такому працівникові всі вакантні посади, які відповідають його кваліфікації.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Детальніше – https://is.gd/uBpgDv.
Подання працівником заяви про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення може бути підставою для скорочення цього строку, проте не звільняє роботодавця від обов’язку дотримання ним гарантій при звільненні працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці), зокрема – з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору запропонувати такому працівникові всі вакантні посади, які відповідають його кваліфікації.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Детальніше – https://is.gd/uBpgDv.
Пропонуємо до вашої уваги новий тематичний огляд Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо проведення освідування особи та відібрання зразків для експертизи (рішення, внесені до ЄДРСР, за період з 2018 року по липень 2024 року) – https://is.gd/F1xVl4.
У виданні зібрані ключові правові позиції щодо особливостей проведення таких слідчих дій, як освідування особи та отримання зразків для експертизи. Приділено увагу наданню доступу до медичної документації для проведення експертизи. Також в огляді відображено окремі аспекти відібрання біологічних зразків для встановлення стану алкогольного сп’яніння. Акцентовано на змивах з рук.
Наведений огляд буде корисним як для фахівців у сфері кримінального процесу, так і для всіх, хто цікавиться такою проблематикою.
Тож читайте, зберігайте, застосовуйте!
У виданні зібрані ключові правові позиції щодо особливостей проведення таких слідчих дій, як освідування особи та отримання зразків для експертизи. Приділено увагу наданню доступу до медичної документації для проведення експертизи. Також в огляді відображено окремі аспекти відібрання біологічних зразків для встановлення стану алкогольного сп’яніння. Акцентовано на змивах з рук.
Наведений огляд буде корисним як для фахівців у сфері кримінального процесу, так і для всіх, хто цікавиться такою проблематикою.
Тож читайте, зберігайте, застосовуйте!
Рішення міської ради про передачу права власності на заклади
охорони здоров’я обласній раді передбачає також перехід права
власності на нерухоме майно таких закладів – КГС ВС
Рішення міської ради про передачу обласній раді в спільну власність
закладів охорони здоров’я, ухвалене відповідно до вимог Закону України
«Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» і
реалізоване шляхом підписання акта приймання-передачі із зазначенням
адрес, балансової та залишкової вартості майна відповідних закладів,
свідчить про наявність волі міської ради на вибуття нерухомого майна
разом із закладами охорони здоров’я, що виключає можливість
витребування такого нерухомого майна на підставі ст. 387 ЦК України.
Такий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у
складі Верховного Суду у справі за позовом міської ради до обласної
ради про витребування із чужого незаконного володіння майна, у якому
розташовані заклади охорони здоров’я.
Детальніше – https://is.gd/zWizFw.
охорони здоров’я обласній раді передбачає також перехід права
власності на нерухоме майно таких закладів – КГС ВС
Рішення міської ради про передачу обласній раді в спільну власність
закладів охорони здоров’я, ухвалене відповідно до вимог Закону України
«Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» і
реалізоване шляхом підписання акта приймання-передачі із зазначенням
адрес, балансової та залишкової вартості майна відповідних закладів,
свідчить про наявність волі міської ради на вибуття нерухомого майна
разом із закладами охорони здоров’я, що виключає можливість
витребування такого нерухомого майна на підставі ст. 387 ЦК України.
Такий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у
складі Верховного Суду у справі за позовом міської ради до обласної
ради про витребування із чужого незаконного володіння майна, у якому
розташовані заклади охорони здоров’я.
Детальніше – https://is.gd/zWizFw.
КАС ВС вказав на обов’язок ЦВК створити умови щодо проведення
інклюзивних виборів для осіб із порушенням зору
Виборці з порушенням здоров’я (у зв’язку з інвалідністю,
тимчасовим розладом здоров’я, віком) повинні забезпечуватися у приміщенні для голосування розумним пристосуванням (допоміжними засобами).
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі за позовом до Центральної виборчої комісії про зобов’язання визначити порядок забезпечення розумним
пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування осіб із порушенням зору.
Детальніше – https://is.gd/1TuJiK.
інклюзивних виборів для осіб із порушенням зору
Виборці з порушенням здоров’я (у зв’язку з інвалідністю,
тимчасовим розладом здоров’я, віком) повинні забезпечуватися у приміщенні для голосування розумним пристосуванням (допоміжними засобами).
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі за позовом до Центральної виборчої комісії про зобов’язання визначити порядок забезпечення розумним
пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування осіб із порушенням зору.
Детальніше – https://is.gd/1TuJiK.
Кримінальну відповідальність за тілесні ушкодження, завдані собаками, які через недбалість їхнього власника вільно перебували за межами домоволодіння, несе власник цих тварин – ККС ВС
На власника заводу / розплідника покладаються додаткові обов’язки, пов’язані з вчиненням дій для забезпечення безпеки оточуючих осіб (які контактують із собаками), та враховувати можливі ситуації як несанкціонованого доступу, так і самостійного виходу такого джерела (собак) за межі вольєра чи домоволодіння.
Засуджений допустив грубу недбалість у виді нестворення належних умов для утримання трьох собак, що стало підставою їх вільного виходу за межі території домоволодіння та надалі нанесення тілесних ушкоджень потерпілій.
Оскільки саме засуджений є власником заводу / розплідника, де собаки були зареєстровані й утримувались, то він повинен нести відповідальність за завдані тілесні ушкодження як власник джерела підвищеної небезпеки, якими є собаки.
Детальніше – https://is.gd/Y0eDWQ.
На власника заводу / розплідника покладаються додаткові обов’язки, пов’язані з вчиненням дій для забезпечення безпеки оточуючих осіб (які контактують із собаками), та враховувати можливі ситуації як несанкціонованого доступу, так і самостійного виходу такого джерела (собак) за межі вольєра чи домоволодіння.
Засуджений допустив грубу недбалість у виді нестворення належних умов для утримання трьох собак, що стало підставою їх вільного виходу за межі території домоволодіння та надалі нанесення тілесних ушкоджень потерпілій.
Оскільки саме засуджений є власником заводу / розплідника, де собаки були зареєстровані й утримувались, то він повинен нести відповідальність за завдані тілесні ушкодження як власник джерела підвищеної небезпеки, якими є собаки.
Детальніше – https://is.gd/Y0eDWQ.
До вашої уваги – огляд актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за серпень 2024 року) – https://is.gd/dPAE64.
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅ Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовані правові висновки щодо:
▪️вжиття заходів забезпечення заяви розпорядника майна боржника про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника за незадоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство;
▪️можливості оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство в касаційному порядку.
✅ У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про:
▪️реєстрацію торговельної марки, об’єктом якої є колір;
зупинення нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного органом АМКУ за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав містяться висновки стосовно:
▪️укладення договору дарування акцій за відсутності в повіреного повноважень на укладення такого договору;
▪️відсутності інтересу товариства у відновленні корпоративних прав учасника цього товариства.
✅ У постанові у справах щодо земельних відносин викладено правовий висновок про:
▪️необхідність документального підтвердження виконання орендарем обов’язку з повідомлення орендодавця про намір реалізувати право на укладення договору оренди землі на новий строк.
✅ У постановах у спорах, що виникають із правочинів, зроблено висновок щодо:
▪️субсидіарної (додаткової) відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами теплопостачального комунального комерційного підприємства;
▪️можливості зменшення судом неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України;
▪️обов’язку постачальника повернути суму ПДВ, сплачену покупцем за товар, у разі втрати ним статусу платника ПДВ після укладення договору, який визначав ціну товару з урахуванням ПДВ.
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅ Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовані правові висновки щодо:
▪️вжиття заходів забезпечення заяви розпорядника майна боржника про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника за незадоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство;
▪️можливості оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство в касаційному порядку.
✅ У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про:
▪️реєстрацію торговельної марки, об’єктом якої є колір;
зупинення нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного органом АМКУ за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав містяться висновки стосовно:
▪️укладення договору дарування акцій за відсутності в повіреного повноважень на укладення такого договору;
▪️відсутності інтересу товариства у відновленні корпоративних прав учасника цього товариства.
✅ У постанові у справах щодо земельних відносин викладено правовий висновок про:
▪️необхідність документального підтвердження виконання орендарем обов’язку з повідомлення орендодавця про намір реалізувати право на укладення договору оренди землі на новий строк.
✅ У постановах у спорах, що виникають із правочинів, зроблено висновок щодо:
▪️субсидіарної (додаткової) відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами теплопостачального комунального комерційного підприємства;
▪️можливості зменшення судом неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України;
▪️обов’язку постачальника повернути суму ПДВ, сплачену покупцем за товар, у разі втрати ним статусу платника ПДВ після укладення договору, який визначав ціну товару з урахуванням ПДВ.
ОП КГС ВС зробила висновок щодо розрахунку розміру орендної плати за користування державним та комунальним майном, яка підлягає стягненню з орендаря відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»
Орендарям, розташованим на території проведення АТО, встановлюються тимчасові пільги у вигляді звільнення від сплати орендної плати за користування державним майном і не передбачається надання таким суб’єктам іншої пільги у вигляді зниження розміру орендної плати на майбутнє, що матиме постійний характер. Тому при визначенні розміру орендної плати після закінчення пільгового періоду слід враховувати індекс інфляції за вказаний період, оскільки тимчасове скасування орендної плати не зупиняє інфляційних процесів, які протягом такого періоду об’єктивно відбувалися в державі.
Такий висновок зробила об’єднана палата КГС ВС.
Детальніше – https://is.gd/B71F7s.
Орендарям, розташованим на території проведення АТО, встановлюються тимчасові пільги у вигляді звільнення від сплати орендної плати за користування державним майном і не передбачається надання таким суб’єктам іншої пільги у вигляді зниження розміру орендної плати на майбутнє, що матиме постійний характер. Тому при визначенні розміру орендної плати після закінчення пільгового періоду слід враховувати індекс інфляції за вказаний період, оскільки тимчасове скасування орендної плати не зупиняє інфляційних процесів, які протягом такого періоду об’єктивно відбувалися в державі.
Такий висновок зробила об’єднана палата КГС ВС.
Детальніше – https://is.gd/B71F7s.
