КАС ВС відступив від попередніх висновків щодо погодження права на будівництво в межах історичних ареалів
Міністерство культури та інформаційної політики України винесло приписи, якими зобов’язало ТОВ «Рибалко-Компані» і ТОВ «ПБФ ГРУП» припинити проведення будівельних робіт з реконструкції будинку під багатоквартирний житловий будинок із вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом, що розташований у межах історичного ареалу м. Києва на вул. Маршала Рибалка, 5-А. Орган влади мотивував своє рішення тим, що роботи виконуються без відповідних погоджень і дозволів.
Забудовники оскаржили ці приписи Мінкульту, просили визнати їх протиправними та скасувати.
Суди попередніх інстанцій адміністративний позов задовольнили. З огляду на відсутність належним чином затверджених Мінкультури меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві вони вважали, що, відповідно, немає підстав для отримання дозволу від цього органу на проведення будівельних робіт на вказаних територіях. Для вирішення цієї справи суди взяли до уваги аналогічну правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17, у якій спірні правовідносини є подібними, а обставини, за яких ці правовідносини виникли, – релевантними.
ВС у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС вирішив відступити від правової позиції у справі № 826/5755/17.
Колегія дослідила, що для захисту традиційного характеру середовища населених місць України постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено й м. Київ.
На виконання цієї постанови Київрада рішенням від 28 березня 2002 року № 370/1804 затвердила Генплан міста Києва на період до 2020 року, в складі якого закріплений історико-містобудівний опорний план, де визначено межі історичного ареалу столиці.
Водночас Київрада не виконала вимоги абз. 3 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо затвердження Мінкультури меж і режимів використання історичного ареалу міста з об’єктивних причин, оскільки постанова КМУ від 13 березня 2002 року № 318, якою затверджувався Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, набрала чинності вже після затвердження Генплану м. Києва, а саме була оприлюднена в «Офіційному віснику України» 5 квітня 2002 року та в «Урядовому кур’єрі» 30 квітня 2002 року. Крім того, постановою не вимагалося подання на погодження відповідним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини вже існуючих і визначених науково-проєктною документацією меж історичних ареалів, як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.
Зважаючи на викладене, судова палата дійшла висновку, що зони охорони і межі історичного ареалу, визначені в Генплані м. Києва, слід визнавати затвердженими і вони мають враховуватися суб’єктами господарювання для містобудівної діяльності. Будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (відповідно до імперативних вимог п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
В межах справи, що розглядається, суди встановили, що забудовник мав отримати дозвіл Мінкультури на виконання робіт в історичній зоні, тому оскаржуваний припис Міністерства є законним.
Отже, Суд у задоволенні вимог позивачів відмовив.
Детальніше за посиланням - https://cutt.ly/C3kCid7 .
Постанова ВС від 31 січня 2023 року у справі № 640/8728/21 - https://cutt.ly/i3kCmMU .
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС - https://cutt.ly/k3kCGG0 .
#Верховний_Суд #КАС_ВС #захист_культурної_спадщини
Міністерство культури та інформаційної політики України винесло приписи, якими зобов’язало ТОВ «Рибалко-Компані» і ТОВ «ПБФ ГРУП» припинити проведення будівельних робіт з реконструкції будинку під багатоквартирний житловий будинок із вбудованими приміщеннями, підземним та наземним паркінгом, що розташований у межах історичного ареалу м. Києва на вул. Маршала Рибалка, 5-А. Орган влади мотивував своє рішення тим, що роботи виконуються без відповідних погоджень і дозволів.
Забудовники оскаржили ці приписи Мінкульту, просили визнати їх протиправними та скасувати.
Суди попередніх інстанцій адміністративний позов задовольнили. З огляду на відсутність належним чином затверджених Мінкультури меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві вони вважали, що, відповідно, немає підстав для отримання дозволу від цього органу на проведення будівельних робіт на вказаних територіях. Для вирішення цієї справи суди взяли до уваги аналогічну правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17, у якій спірні правовідносини є подібними, а обставини, за яких ці правовідносини виникли, – релевантними.
ВС у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС вирішив відступити від правової позиції у справі № 826/5755/17.
Колегія дослідила, що для захисту традиційного характеру середовища населених місць України постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено й м. Київ.
На виконання цієї постанови Київрада рішенням від 28 березня 2002 року № 370/1804 затвердила Генплан міста Києва на період до 2020 року, в складі якого закріплений історико-містобудівний опорний план, де визначено межі історичного ареалу столиці.
Водночас Київрада не виконала вимоги абз. 3 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо затвердження Мінкультури меж і режимів використання історичного ареалу міста з об’єктивних причин, оскільки постанова КМУ від 13 березня 2002 року № 318, якою затверджувався Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, набрала чинності вже після затвердження Генплану м. Києва, а саме була оприлюднена в «Офіційному віснику України» 5 квітня 2002 року та в «Урядовому кур’єрі» 30 квітня 2002 року. Крім того, постановою не вимагалося подання на погодження відповідним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини вже існуючих і визначених науково-проєктною документацією меж історичних ареалів, як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.
Зважаючи на викладене, судова палата дійшла висновку, що зони охорони і межі історичного ареалу, визначені в Генплані м. Києва, слід визнавати затвердженими і вони мають враховуватися суб’єктами господарювання для містобудівної діяльності. Будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (відповідно до імперативних вимог п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
В межах справи, що розглядається, суди встановили, що забудовник мав отримати дозвіл Мінкультури на виконання робіт в історичній зоні, тому оскаржуваний припис Міністерства є законним.
Отже, Суд у задоволенні вимог позивачів відмовив.
Детальніше за посиланням - https://cutt.ly/C3kCid7 .
Постанова ВС від 31 січня 2023 року у справі № 640/8728/21 - https://cutt.ly/i3kCmMU .
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС - https://cutt.ly/k3kCGG0 .
#Верховний_Суд #КАС_ВС #захист_культурної_спадщини
Верховний Суд опублікував огляд ключових правових позицій ВС у вирішенні корпоративних спорів та спорів щодо цінних паперів у 2022 році
Пропонуємо до вашої уваги огляд ключових правових позицій Верховного Суду у вирішенні корпоративних спорів та спорів щодо цінних паперів у 2022 році - https://bit.ly/40JpNQF.
Матеріал підготовлений управлінням забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС.
В огляді наведено правові висновки, які містяться в постанові КГС ВС щодо можливості звернення стягнення на пакет акцій банку за боргами російської федерації, а також постанови ВП ВС, колегій суддів, палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, об’єднаної палати КГС ВС щодо:
✅ кворуму загальних зборів ТОВ;
✅ переважного права на придбання частки у статутному капіталі ТОВ у разі звернення стягнення на частку учасника товариства;
✅ укладання договору дарування частки з метою уникнення відповідальності за своїми зобов’язаннями;
✅ права на отримання компенсації за примусово вилучені акції;
✅ стягнення збитків (упущеної вигоди), заподіяних юридичній особі її посадовою особою;
✅ забезпечення позову у корпоративному спорі;
✅ належного та ефективного способу захисту;
✅ скасування державної реєстрації юридичної особи, створеної у процедурі злиття двох юридичних осіб з порушеннями закону, які неможливо усунути.
Пропонуємо до вашої уваги огляд ключових правових позицій Верховного Суду у вирішенні корпоративних спорів та спорів щодо цінних паперів у 2022 році - https://bit.ly/40JpNQF.
Матеріал підготовлений управлінням забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС.
В огляді наведено правові висновки, які містяться в постанові КГС ВС щодо можливості звернення стягнення на пакет акцій банку за боргами російської федерації, а також постанови ВП ВС, колегій суддів, палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, об’єднаної палати КГС ВС щодо:
✅ кворуму загальних зборів ТОВ;
✅ переважного права на придбання частки у статутному капіталі ТОВ у разі звернення стягнення на частку учасника товариства;
✅ укладання договору дарування частки з метою уникнення відповідальності за своїми зобов’язаннями;
✅ права на отримання компенсації за примусово вилучені акції;
✅ стягнення збитків (упущеної вигоди), заподіяних юридичній особі її посадовою особою;
✅ забезпечення позову у корпоративному спорі;
✅ належного та ефективного способу захисту;
✅ скасування державної реєстрації юридичної особи, створеної у процедурі злиття двох юридичних осіб з порушеннями закону, які неможливо усунути.
Верховний Суд опублікував огляд судової практики КЦС ВС щодо оскарження рішень третейських судів та надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів
Ділимося черговим оглядом судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – https://bit.ly/3HWmAEH.
В огляді відображено важливі правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульовані під час розгляду справ щодо оскарження рішень третейських судів та надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів, зокрема такі:
✅ наявність дійсного третейського застереження та обов’язковість звернення до третейського суду не є обмеженням права сторони на судовий захист, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 55 Конституції України, а є обраним сторонами за власним волевиявленням (добровільно) видом альтернативного захисту;
✅вимоги п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюються на спори, що виникають з акцесорних договорів, навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов’язання за споживчим договором. Таким чином, спір, який виникає за договором поруки, не є спором про захист прав споживачів і може бути підвідомчий третейському суду за наявності відповідного третейського застереження;
✅позивач, відповідач, третя особа у справі, розглянутій третейським судом, та особи, які не брали участі у справі, і третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, є різними суб'єктами у справах про оскарження рішень третейських судів. Ототожнення застосованого у ст. 454 ЦПК України і в ст. 51 Закону України «Про третейські суди» поняття «особа, яка не брала участі у справі» з особою, яка є стороною третейського розгляду, проте не була присутня під час третейського розгляду справи, є помилковим;
✅враховуючи те, що п. 1 ч. 5, ч. 7 ст. 454 ЦПК України, які визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» зі змінами, до спливу зазначеного періоду вказана норма підлягає застосуванню, але з урахуванням того, що 90-денний строк для подання заяви про скасування рішення третейського суду, передбачений п. 1 ч. 5 ст. 454 ЦПК України, не є преклюзивним (присічним), оскільки ЦПК України не містить заборони на поновлення цього строку за заявою учасника справи у разі визнання судом причин його пропуску поважними;
✅справи про оскарження рішення третейського суду або про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, ухваленого у спорі щодо правочину, укладеного з фізичною особою – поручителем для виконання основного зобов’язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, підлягають вирішенню судом господарської юрисдикції;
✅оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду нормами чинного ЦПК України не передбачено. У разі подання такої скарги суд має відмовити у відкритті апеляційного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України). У випадку відкриття провадження щодо ухвали суду першої інстанції, що не підлягає апеляційному оскарженню, вказане провадження підлягає закриттю;
✅можливість вжиття державним судом забезпечувальних заходів у справах, що розглядаються третейським судом, передбачена виключно ч. 3 ст. 149 ЦПК України. При цьому можливість здійснення таких заходів у порядку господарського судочинства законодавством не передбачена.
Ділимося черговим оглядом судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду – https://bit.ly/3HWmAEH.
В огляді відображено важливі правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульовані під час розгляду справ щодо оскарження рішень третейських судів та надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів, зокрема такі:
✅ наявність дійсного третейського застереження та обов’язковість звернення до третейського суду не є обмеженням права сторони на судовий захист, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 55 Конституції України, а є обраним сторонами за власним волевиявленням (добровільно) видом альтернативного захисту;
✅вимоги п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюються на спори, що виникають з акцесорних договорів, навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов’язання за споживчим договором. Таким чином, спір, який виникає за договором поруки, не є спором про захист прав споживачів і може бути підвідомчий третейському суду за наявності відповідного третейського застереження;
✅позивач, відповідач, третя особа у справі, розглянутій третейським судом, та особи, які не брали участі у справі, і третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, є різними суб'єктами у справах про оскарження рішень третейських судів. Ототожнення застосованого у ст. 454 ЦПК України і в ст. 51 Закону України «Про третейські суди» поняття «особа, яка не брала участі у справі» з особою, яка є стороною третейського розгляду, проте не була присутня під час третейського розгляду справи, є помилковим;
✅враховуючи те, що п. 1 ч. 5, ч. 7 ст. 454 ЦПК України, які визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» зі змінами, до спливу зазначеного періоду вказана норма підлягає застосуванню, але з урахуванням того, що 90-денний строк для подання заяви про скасування рішення третейського суду, передбачений п. 1 ч. 5 ст. 454 ЦПК України, не є преклюзивним (присічним), оскільки ЦПК України не містить заборони на поновлення цього строку за заявою учасника справи у разі визнання судом причин його пропуску поважними;
✅справи про оскарження рішення третейського суду або про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, ухваленого у спорі щодо правочину, укладеного з фізичною особою – поручителем для виконання основного зобов’язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, підлягають вирішенню судом господарської юрисдикції;
✅оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду нормами чинного ЦПК України не передбачено. У разі подання такої скарги суд має відмовити у відкритті апеляційного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України). У випадку відкриття провадження щодо ухвали суду першої інстанції, що не підлягає апеляційному оскарженню, вказане провадження підлягає закриттю;
✅можливість вжиття державним судом забезпечувальних заходів у справах, що розглядаються третейським судом, передбачена виключно ч. 3 ст. 149 ЦПК України. При цьому можливість здійснення таких заходів у порядку господарського судочинства законодавством не передбачена.
ВП ВС підтвердила законність закриття провадження у справі за позовом акціонера до «Приватбанку», а також інших органів про придбання 100 % акцій банку за 1 гривню
Велика Палата Верховного Суду підтвердила законність закриття провадження у справі за позовом акціонера неплатоспроможного банку про недійсність правочинів щодо купівлі-продажу акцій.
Дубілет О. В. звернувся з позовом до АТ КБ «Приватбанк», Міністерства фінансів України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за участю третіх осіб на стороні відповідачів Національного банку України й Кабінету Міністрів України про визнання договорів недійсними. Предметом цього позову є вимога про визнання недійсними договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року та договору купівлі-продажу акцій від 21 грудня 2016 року, за яким Держава Україна в особі Міністерства фінансів України придбала 100 % акцій AT КБ «Приватбанк» за 1 гривню.
Господарський суд міста Києва провадження у справі закрив з огляду на те, що спосіб захисту, обраний позивачем, не відповідає визначеним законодавством способам захисту прав акціонерів неплатоспроможного банку. Північний апеляційний господарський суд скасував ухвалу про закриття провадження і направив справу для розгляду до суду першої інстанції. Не погоджуючись із висновками апеляційного суду, КМУ та АТ КБ «Приватбанк» звернулися з касаційними скаргами, у яких просили постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу місцевого суду залишити в силі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС для вирішення виключної правової проблеми стосовно поширення дії Закону України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» на правовідносини в цій справі.
15 лютого 2023 року за результатами розгляду справи Велика Палата ВС касаційні скарги АТ КБ «Приватбанк» та КМУ задовольнила, постанову Північного апеляційного господарського суду скасувала й залишила в силі ухвалу Господарського суду міста Києва, якою провадження у справі закрито.
Із постановою ВП ВС від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua.
Велика Палата Верховного Суду підтвердила законність закриття провадження у справі за позовом акціонера неплатоспроможного банку про недійсність правочинів щодо купівлі-продажу акцій.
Дубілет О. В. звернувся з позовом до АТ КБ «Приватбанк», Міністерства фінансів України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за участю третіх осіб на стороні відповідачів Національного банку України й Кабінету Міністрів України про визнання договорів недійсними. Предметом цього позову є вимога про визнання недійсними договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року та договору купівлі-продажу акцій від 21 грудня 2016 року, за яким Держава Україна в особі Міністерства фінансів України придбала 100 % акцій AT КБ «Приватбанк» за 1 гривню.
Господарський суд міста Києва провадження у справі закрив з огляду на те, що спосіб захисту, обраний позивачем, не відповідає визначеним законодавством способам захисту прав акціонерів неплатоспроможного банку. Північний апеляційний господарський суд скасував ухвалу про закриття провадження і направив справу для розгляду до суду першої інстанції. Не погоджуючись із висновками апеляційного суду, КМУ та АТ КБ «Приватбанк» звернулися з касаційними скаргами, у яких просили постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу місцевого суду залишити в силі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС для вирішення виключної правової проблеми стосовно поширення дії Закону України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» на правовідносини в цій справі.
15 лютого 2023 року за результатами розгляду справи Велика Палата ВС касаційні скарги АТ КБ «Приватбанк» та КМУ задовольнила, постанову Північного апеляційного господарського суду скасувала й залишила в силі ухвалу Господарського суду міста Києва, якою провадження у справі закрито.
Із постановою ВП ВС від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua.
КГС ВС: сприйняття торговельних марок пересічним споживачем відіграє вирішальну роль у їх порівнянні
9 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/5028/21 за позовом компанії до заводу та ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про визнання недійсним рішення про реєстрацію торговельної марки «MIRONOFF» і припинення порушення прав інтелектуальної власності позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заявлене до реєстрації позначення «MIRONOFF» не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки є схожим із торговельними марками позивача та знаком «Nemiroff», визнаним добре відомим в Україні щодо позивача, а реєстрація і подальше використання спірного позначення призведе до порушення прав інтелектуальної власності позивача.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, керувався, зокрема, тим, що компанія не скористалася правом на подання заперечень проти заявки заводу з підстав невідповідності спірного позначення умовам надання правової охорони, у зв’язку із чим вона не має права на оскарження рішення Укрпатенту з огляду на норми Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Верховний Суд скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зокрема, зазначив таке. Право на оскарження позивачем спірного рішення Укрпатенту в судовому порядку не може ставитися в залежність від того, чи скористався позивач своїм правом на подання заперечень проти заявки заводу станом на момент її розгляду Національним органом інтелектуальної власності з підстав невідповідності, на думку позивача, позначення «MIRONOFF» умовам надання правової охорони, оскільки рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації торговельної марки ухвалюють за результатом кваліфікаційної експертизи, протягом якої перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, а не залежно від наявності чи відсутності заперечень проти заявки зацікавлених осіб.
Беручи до уваги те, що сприйняття торговельних марок пересічним споживачем відіграє вирішальну роль у їх порівнянні й оцінюванні, та характер спірних правовідносин, з урахуванням якого оцінка експертних висновків відповідно до ст. 104 ГПК України здійснюється з погляду пересічного споживача, місцевий господарський суд, надавши оцінку, у тому числі, висновкам експертних досліджень, врахувавши специфіку спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності, на відміну від суду апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що заявлене на реєстрацію позначення «MIRONOFF» не відповідає умовам надання правової охорони, визначеним Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», і, відповідно, про доведеність належними та допустимими доказами обставин порушення прав інтелектуальної власності позивача, у зв’язку із чим він має право вимагати припинення порушення його прав у судовому порядку.
Постанова КГС ВС від 9 лютого 2023 року у справі № 910/5028/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108927598.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #інтелектуальна_власність #знак_Nemiroff #знак_MIRONOFF #Укрпатент
9 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/5028/21 за позовом компанії до заводу та ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про визнання недійсним рішення про реєстрацію торговельної марки «MIRONOFF» і припинення порушення прав інтелектуальної власності позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заявлене до реєстрації позначення «MIRONOFF» не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки є схожим із торговельними марками позивача та знаком «Nemiroff», визнаним добре відомим в Україні щодо позивача, а реєстрація і подальше використання спірного позначення призведе до порушення прав інтелектуальної власності позивача.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, керувався, зокрема, тим, що компанія не скористалася правом на подання заперечень проти заявки заводу з підстав невідповідності спірного позначення умовам надання правової охорони, у зв’язку із чим вона не має права на оскарження рішення Укрпатенту з огляду на норми Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Верховний Суд скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зокрема, зазначив таке. Право на оскарження позивачем спірного рішення Укрпатенту в судовому порядку не може ставитися в залежність від того, чи скористався позивач своїм правом на подання заперечень проти заявки заводу станом на момент її розгляду Національним органом інтелектуальної власності з підстав невідповідності, на думку позивача, позначення «MIRONOFF» умовам надання правової охорони, оскільки рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації торговельної марки ухвалюють за результатом кваліфікаційної експертизи, протягом якої перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, а не залежно від наявності чи відсутності заперечень проти заявки зацікавлених осіб.
Беручи до уваги те, що сприйняття торговельних марок пересічним споживачем відіграє вирішальну роль у їх порівнянні й оцінюванні, та характер спірних правовідносин, з урахуванням якого оцінка експертних висновків відповідно до ст. 104 ГПК України здійснюється з погляду пересічного споживача, місцевий господарський суд, надавши оцінку, у тому числі, висновкам експертних досліджень, врахувавши специфіку спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності, на відміну від суду апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що заявлене на реєстрацію позначення «MIRONOFF» не відповідає умовам надання правової охорони, визначеним Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», і, відповідно, про доведеність належними та допустимими доказами обставин порушення прав інтелектуальної власності позивача, у зв’язку із чим він має право вимагати припинення порушення його прав у судовому порядку.
Постанова КГС ВС від 9 лютого 2023 року у справі № 910/5028/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108927598.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #інтелектуальна_власність #знак_Nemiroff #знак_MIRONOFF #Укрпатент
ВП ВС відступила від висновку ОП ККС ВС щодо застосування положень про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
У разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності чи покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення.
Закінчення загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті (п’ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п’ять років – проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. Відповідно до цих судових рішень особу засуджено за ст. 195, ч. 1 ст. 350 КК України до покарання за сукупністю злочинів у виді арешту на строк шість місяців.
Касаційний кримінальний суд у складі ВС передав це кримінальне провадження на розгляд ВП ВС для вирішення виключної правової проблеми. Зокрема, колегія суддів ККС ВС не погодилася з викладеним у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19 (провадження № 51-5464кмо20) тлумаченням змісту ч. 2 ст. 49 КК України.
Розглядаючи кримінальне провадження як суд касаційної інстанції, ВП ВС з’ясувала, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 2 КПК України формально здійснив провадження, порушивши право засудженого на об’єктивний та неупереджений перегляд справи щодо нього в порядку апеляційної процедури.
Вирішуючи питання, що становить виключну правову проблему, ВП ВС керувалася таким.
Друге речення ч. 2 ст. 49 КК України не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватися після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання ч. 2 ст. 49 КК України зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання – як саме розглядати наведені в третьому реченні загальні строки: 1) як такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у ч. 1 ст. 49 КК України диференційованих строків у всіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду й наступного з’явлення її із зізнанням чи затримання; 2) як альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.
Наведені два можливі підходи до співвідношення диференційованих та загальних строків давності зумовлюють два варіанти конкретизації кримінально-правового змісту ч. 2 ст. 49 КК України.
У першому варіанті терміни, передбачені ч. 1 цієї статті, безумовно нівелюються в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від суду або розслідування, і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності виключно після спливу п’яти років із дня вчинення кримінального проступку й п’ятнадцяти років – злочину. Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.
В основу правової позиції, сформульованої ОП ККС ВС в постанові від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, покладено тлумачення змісту ч. 2 ст. 49 КК України за першим варіантом. ВП ВС зауважила, що такий підхід не відповідає точному змісту кримінально-правової норми та дійсній волі законодавця, і відступила від правового висновку.
Детальніше – https://cutt.ly/T3F0dNh.
Постанова ВП ВС від 2 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20 (провадження № 13-26кс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108960086.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #відступ #кримінальне_провадження #ОП_ККС_ВС #ст_49_КК #звільнення_від_відповідальності #строки_давності
У разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності чи покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення.
Закінчення загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті (п’ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п’ять років – проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. Відповідно до цих судових рішень особу засуджено за ст. 195, ч. 1 ст. 350 КК України до покарання за сукупністю злочинів у виді арешту на строк шість місяців.
Касаційний кримінальний суд у складі ВС передав це кримінальне провадження на розгляд ВП ВС для вирішення виключної правової проблеми. Зокрема, колегія суддів ККС ВС не погодилася з викладеним у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19 (провадження № 51-5464кмо20) тлумаченням змісту ч. 2 ст. 49 КК України.
Розглядаючи кримінальне провадження як суд касаційної інстанції, ВП ВС з’ясувала, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 2 КПК України формально здійснив провадження, порушивши право засудженого на об’єктивний та неупереджений перегляд справи щодо нього в порядку апеляційної процедури.
Вирішуючи питання, що становить виключну правову проблему, ВП ВС керувалася таким.
Друге речення ч. 2 ст. 49 КК України не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватися після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання ч. 2 ст. 49 КК України зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання – як саме розглядати наведені в третьому реченні загальні строки: 1) як такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у ч. 1 ст. 49 КК України диференційованих строків у всіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду й наступного з’явлення її із зізнанням чи затримання; 2) як альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.
Наведені два можливі підходи до співвідношення диференційованих та загальних строків давності зумовлюють два варіанти конкретизації кримінально-правового змісту ч. 2 ст. 49 КК України.
У першому варіанті терміни, передбачені ч. 1 цієї статті, безумовно нівелюються в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від суду або розслідування, і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності виключно після спливу п’яти років із дня вчинення кримінального проступку й п’ятнадцяти років – злочину. Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.
В основу правової позиції, сформульованої ОП ККС ВС в постанові від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, покладено тлумачення змісту ч. 2 ст. 49 КК України за першим варіантом. ВП ВС зауважила, що такий підхід не відповідає точному змісту кримінально-правової норми та дійсній волі законодавця, і відступила від правового висновку.
Детальніше – https://cutt.ly/T3F0dNh.
Постанова ВП ВС від 2 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20 (провадження № 13-26кс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108960086.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #відступ #кримінальне_провадження #ОП_ККС_ВС #ст_49_КК #звільнення_від_відповідальності #строки_давності
Заочне рішення суду може бути переглянуте лише за заявою відповідача, а не третьої особи – КЦС ВС
Заочним рішенням районного суду було частково задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Надалі суд залишив без задоволення заяву відповідачки про перегляд заочного рішення. Після цього відповідну заяву подала третя особа, і районний суд скасував заочне рішення, розглянув справу за правилами загального позовного провадження та ухвалив протилежне рішення, а саме відмовив банку в задоволенні позову.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову без змін.
Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження за заявою третьої особи про перегляд заочного рішення, зробивши такі правові висновки.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто персоніфікованим суб’єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Оскільки заявник є третьою особою, то він має право оскаржувати заочне рішення суду в загальному порядку.
Суд першої інстанції не взяв це до уваги та передчасно відкрив провадження за заявою третьої особи про перегляд заочного рішення. Апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права уваги не звернув, хоча відповідні доводи скарги були.
Банк у касаційній скарзі, крім іншого, послався на те, що ухвала суду першої інстанції про розгляд заяви третьої особи про перегляд заочного рішення є незаконною.
Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що відповідні ухвали й рішення районного суду та постанову апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Постанова Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 179/1354/13-ц (провадження № 61-21132св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108959778.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #судова_практика #оскарження_заочного_рішення #заочне_рішення
Заочним рішенням районного суду було частково задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Надалі суд залишив без задоволення заяву відповідачки про перегляд заочного рішення. Після цього відповідну заяву подала третя особа, і районний суд скасував заочне рішення, розглянув справу за правилами загального позовного провадження та ухвалив протилежне рішення, а саме відмовив банку в задоволенні позову.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову без змін.
Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження за заявою третьої особи про перегляд заочного рішення, зробивши такі правові висновки.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто персоніфікованим суб’єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Оскільки заявник є третьою особою, то він має право оскаржувати заочне рішення суду в загальному порядку.
Суд першої інстанції не взяв це до уваги та передчасно відкрив провадження за заявою третьої особи про перегляд заочного рішення. Апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права уваги не звернув, хоча відповідні доводи скарги були.
Банк у касаційній скарзі, крім іншого, послався на те, що ухвала суду першої інстанції про розгляд заяви третьої особи про перегляд заочного рішення є незаконною.
Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що відповідні ухвали й рішення районного суду та постанову апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Постанова Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 179/1354/13-ц (провадження № 61-21132св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108959778.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #судова_практика #оскарження_заочного_рішення #заочне_рішення
Верховний Суд опублікував огляд правових позицій КЦС ВС за 2022 рік
До вашої уваги – огляд найважливіших правових позицій Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за 2022 рік, які для зручності користування систематизовано за різними категоріями справ – https://bit.ly/41egh8u .
Видання містить лише короткий огляд правових позицій із посиланням на ЄДРСР для ознайомлення та може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.
До вашої уваги – огляд найважливіших правових позицій Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за 2022 рік, які для зручності користування систематизовано за різними категоріями справ – https://bit.ly/41egh8u .
Видання містить лише короткий огляд правових позицій із посиланням на ЄДРСР для ознайомлення та може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.
Верховний Суд опублікував огляд судової практики ККС ВС за 2022 рік
Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за 2022 рік – https://bit.ly/3xz9kku.
В огляді зібрано найважливіші правові позиції ККС ВС, які для зручності користування систематизовано за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.
Огляд може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.
Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за 2022 рік – https://bit.ly/3xz9kku.
В огляді зібрано найважливіші правові позиції ККС ВС, які для зручності користування систематизовано за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.
Огляд може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.
КАС ВС висловив позицію щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні
Обслуговуючий кооператив «Ексон Прем’єр Шулявська» оскаржив до суду рішення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проєктування об’єкта будівництва багатофункціонального комплексу з благоустроєм і озелененням скверу на просп. Перемоги, 50-А в Шевченківському районі м. Києва.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін з огляду на таке.
На підставі аналізу положень статей 16, 17, 19 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» колегія суддів дійшла висновку, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема й детальний план території. Отже, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні під час ухвалення рішення про надання або відмову в наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки уповноважений орган визначає з урахуванням містобудівної документації на місцевому рівні – генерального плану та детального плану території, якщо такий розроблено.
Невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. Це означає, що запланований для будівництва об’єкт не відповідає затвердженим текстовим і графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Крім того, здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації, нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже порушує суспільні інтереси, які виражаються в забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; містобудівні умови та обмеження, які не відповідають Генеральному плану населеного пункту й іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні й забудові територій.
Суди встановили, що замовник запланував проєктування та будівництво висотної будівлі, питому вагу площ якої становлять офісні приміщення.
Водночас Детальним планом території визначено, що спірна земельна ділянка розміщена у сквері «Слава танкістам», являє собою газон і віднесена до території підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення.
Колегія суддів також врахувала, що поняття «багатофункціональний комплекс» має широке тлумачення і охоплює поєднання декількох функцій, однак Детальним планом території визначено конкретну функцію – територія підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення. Натомість розміщення багатофункціональної будівлі, переважне призначення якої – офісні приміщення, суперечить містобудівній документації на місцевому рівні та не обумовлене містобудівними вимогами.
Детальніше – https://cutt.ly/m30lp32.
Постанова ВС від 19 січня 2023 року у справі № 640/9995/20 (адміністративне провадження № К/990/26901/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108487925.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КАС_ВС #правова_позиція #будівництво #містобудівні_умови
Обслуговуючий кооператив «Ексон Прем’єр Шулявська» оскаржив до суду рішення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проєктування об’єкта будівництва багатофункціонального комплексу з благоустроєм і озелененням скверу на просп. Перемоги, 50-А в Шевченківському районі м. Києва.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін з огляду на таке.
На підставі аналізу положень статей 16, 17, 19 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» колегія суддів дійшла висновку, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема й детальний план території. Отже, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні під час ухвалення рішення про надання або відмову в наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки уповноважений орган визначає з урахуванням містобудівної документації на місцевому рівні – генерального плану та детального плану території, якщо такий розроблено.
Невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. Це означає, що запланований для будівництва об’єкт не відповідає затвердженим текстовим і графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Крім того, здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації, нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже порушує суспільні інтереси, які виражаються в забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; містобудівні умови та обмеження, які не відповідають Генеральному плану населеного пункту й іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні й забудові територій.
Суди встановили, що замовник запланував проєктування та будівництво висотної будівлі, питому вагу площ якої становлять офісні приміщення.
Водночас Детальним планом території визначено, що спірна земельна ділянка розміщена у сквері «Слава танкістам», являє собою газон і віднесена до території підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення.
Колегія суддів також врахувала, що поняття «багатофункціональний комплекс» має широке тлумачення і охоплює поєднання декількох функцій, однак Детальним планом території визначено конкретну функцію – територія підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення. Натомість розміщення багатофункціональної будівлі, переважне призначення якої – офісні приміщення, суперечить містобудівній документації на місцевому рівні та не обумовлене містобудівними вимогами.
Детальніше – https://cutt.ly/m30lp32.
Постанова ВС від 19 січня 2023 року у справі № 640/9995/20 (адміністративне провадження № К/990/26901/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108487925.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КАС_ВС #правова_позиція #будівництво #містобудівні_умови
Верховний Суд опублікував дайджест правових позицій КГС ВС щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (рішення, внесені до ЄДРСР за листопад – грудень 2022 року) – https://bit.ly/3SefrnY.
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС.
Дайджест містить актуальну судову практику КГС ВС, зокрема, щодо:
– розгляду спорів, стороною в яких є боржник;
– правових підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство;
– покладення на керівника боржника солідарної відповідальності;
– визнання недійсними правочинів боржника;
– застосування позовної давності при вирішенні спорів у справі про банкрутство;
– необхідності визначення вартості предметів застави на підставі здійсненої оцінки ринкової вартості майна в процедурі розпорядження майном боржника;
– права уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника на оспорення аукціону з продажу його майна;
– покладення на засновників та керівника банкрута субсидіарної відповідальності у зв’язку з доведенням його до банкрутства;
– визнання в Україні іноземної процедури банкрутства;
– питань, що виникають у судових процедурах, які застосовуються щодо боржника – юридичної особи, фізичної особи, тощо.
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (рішення, внесені до ЄДРСР за листопад – грудень 2022 року) – https://bit.ly/3SefrnY.
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС.
Дайджест містить актуальну судову практику КГС ВС, зокрема, щодо:
– розгляду спорів, стороною в яких є боржник;
– правових підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство;
– покладення на керівника боржника солідарної відповідальності;
– визнання недійсними правочинів боржника;
– застосування позовної давності при вирішенні спорів у справі про банкрутство;
– необхідності визначення вартості предметів застави на підставі здійсненої оцінки ринкової вартості майна в процедурі розпорядження майном боржника;
– права уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника на оспорення аукціону з продажу його майна;
– покладення на засновників та керівника банкрута субсидіарної відповідальності у зв’язку з доведенням його до банкрутства;
– визнання в Україні іноземної процедури банкрутства;
– питань, що виникають у судових процедурах, які застосовуються щодо боржника – юридичної особи, фізичної особи, тощо.
ВП ВС розглянула справу про відсторонення від роботи через відсутність щеплення від COVID-19
У грудні 2021 року працівницю АТ «Укрзалізниця» було відсторонено від роботи через відсутність щеплення від COVID-19. Вона оскаржила до суду цей наказ, просила його скасувати, поновити її на посаді та стягнути заробітну плату.
Суд першої інстанції позов задовольнив, мотивуючи відсутністю в Україні законів, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовилися від вакцинації проти COVID-19. Апеляційний суд це рішення скасував, а в задоволенні позовних вимог відмовив. Позивачка оскаржила постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду. Касаційний цивільний суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС.
Проаналізувавши законодавство, підзаконні нормативно-правові акти, Велика Палата ВС констатувала, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дають можливість працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві – визначити порядок дій щодо такого працівника.
Чинним законодавством не передбачено обов’язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв’язку з відмовою або ухиленням від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.
Велика Палата ВС зауважила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов’язків, зокрема оцінки об’єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тощо.
ВП ВС констатувала, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов’язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід керуватися не тільки Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України № 2153, але й оцінкою загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, треба враховувати і такі обставини, як:
– кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих);
– форма організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
– умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потреба відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
– контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Детальніше – https://cutt.ly/88eIujn.
Постанова ВП ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075195.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #СОVID-19 #вакцинація #трудові_спори #відсторонення #виключна_правова_проблема
У грудні 2021 року працівницю АТ «Укрзалізниця» було відсторонено від роботи через відсутність щеплення від COVID-19. Вона оскаржила до суду цей наказ, просила його скасувати, поновити її на посаді та стягнути заробітну плату.
Суд першої інстанції позов задовольнив, мотивуючи відсутністю в Україні законів, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовилися від вакцинації проти COVID-19. Апеляційний суд це рішення скасував, а в задоволенні позовних вимог відмовив. Позивачка оскаржила постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду. Касаційний цивільний суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС.
Проаналізувавши законодавство, підзаконні нормативно-правові акти, Велика Палата ВС констатувала, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дають можливість працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві – визначити порядок дій щодо такого працівника.
Чинним законодавством не передбачено обов’язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв’язку з відмовою або ухиленням від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.
Велика Палата ВС зауважила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов’язків, зокрема оцінки об’єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тощо.
ВП ВС констатувала, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов’язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід керуватися не тільки Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України № 2153, але й оцінкою загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, треба враховувати і такі обставини, як:
– кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих);
– форма організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
– умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потреба відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
– контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Детальніше – https://cutt.ly/88eIujn.
Постанова ВП ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075195.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #СОVID-19 #вакцинація #трудові_спори #відсторонення #виключна_правова_проблема
Опубліковано дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду за грудень 2022 року
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за грудень 2022 року) – https://bit.ly/3Ky7hoE.
Серед них – позиції щодо:
✅порядку призначення ліквідаційної комісії, якщо із заявою про ліквідацію юридичної особи звернувся орган державної влади, та строку заявлення кредиторських вимог до юридичної особи, що припиняється;
✅ефективного способу захисту прав стягувача в разі ухвалення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження;
✅змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідного для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу;
✅порядку відшкодування шкоди, завданої державним / приватним виконавцем боржнику, який перебуває у процедурі банкрутства;
✅розміру ставки судового збору в разі подання процесуальних документів через підсистему «Електронний суд»;
✅юрисдикційності спору за позовом НАЗК про припинення дії контракту, укладеного АТ «НАК “Нафтогаз України”» з головою правління з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції», тощо.
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за грудень 2022 року) – https://bit.ly/3Ky7hoE.
Серед них – позиції щодо:
✅порядку призначення ліквідаційної комісії, якщо із заявою про ліквідацію юридичної особи звернувся орган державної влади, та строку заявлення кредиторських вимог до юридичної особи, що припиняється;
✅ефективного способу захисту прав стягувача в разі ухвалення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження;
✅змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідного для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу;
✅порядку відшкодування шкоди, завданої державним / приватним виконавцем боржнику, який перебуває у процедурі банкрутства;
✅розміру ставки судового збору в разі подання процесуальних документів через підсистему «Електронний суд»;
✅юрисдикційності спору за позовом НАЗК про припинення дії контракту, укладеного АТ «НАК “Нафтогаз України”» з головою правління з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції», тощо.
Верховний Суд опублікував зведений огляд практики ЄСПЛ за 2022 рік
Верховний Суд пропонує до вашої уваги зведений огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, викладеними в оглядах практики ЄСПЛ, які було опубліковано впродовж 2022 року – https://bit.ly/3Z7rbeE.
Для зручності в користуванні рішення, наведені у зведеному огляді, систематизовано за статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, кожне рішення містить посилання на відповідний переклад витягу в огляді.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3Sv4vCH.
Верховний Суд пропонує до вашої уваги зведений огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, викладеними в оглядах практики ЄСПЛ, які було опубліковано впродовж 2022 року – https://bit.ly/3Z7rbeE.
Для зручності в користуванні рішення, наведені у зведеному огляді, систематизовано за статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, кожне рішення містить посилання на відповідний переклад витягу в огляді.
Нагадуємо, що зі всіма оглядами практики ЄСПЛ, підготованими Верховним Судом, ви можете ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3Sv4vCH.
Вимога про припинення трудових відносин за певних обставин є належним способом судового захисту – КЦС ВС
Позивач працював згідно з контрактом, до закінчення дії якого підприємство реорганізували шляхом приєднання до іншого, позивачу запропонували нижчу посаду, від якої він відмовився. Наказ про звільнення з роботи позивачу не видали, у трудовий контракт змін не вносили, питання щодо його дострокового розірвання роботодавець не ставив. Позивач просив суд, зокрема, зобов’язати роботодавця звільнити його з посади у зв’язку із закінченням строку дії контракту, провести з ним розрахунок при звільненні, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки дія контракту продовжилася, працівника не звільнено, тож немає порушеного права, яке б підлягало судовому захисту.
Апеляційний суд змінив мотиви рішення районного суду і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав. Цей суд зазначив, що позивач не ставив вимогу про припинення трудового договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення і визнав припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту, зробивши такі правові висновки.
Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права особи, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2 ст. 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права / інтересу позивача.
У частинах 3 та 4 ст. 36 КЗпП України визначено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише в разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Припинення трудового договору у зв’язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється у зв’язку із закінченням строку його дії. Винятком із цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна зі сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення.
Після закінчення строку дії контракту трудові відносини з позивачем фактично припинилися, проте рішення про таке припинення відповідач не ухвалив, відповідно, наказ про звільнення позивача у зв’язку із закінченням строку дії контракту не видавався.
За таких обставин відповідач не виконав свого обов’язку щодо прийняття рішення про звільнення позивача у зв’язку із закінченням строку дії контракту, тому право позивача на припинення трудового договору є порушеним.
Недосконалість національного законодавства та прогалини в правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист її порушених прав в обраний нею спосіб.
Постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20 (провадження № 61-13316св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109156923.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #судова_практика #трудові_спори #ефективний_спосіб_захисту
Позивач працював згідно з контрактом, до закінчення дії якого підприємство реорганізували шляхом приєднання до іншого, позивачу запропонували нижчу посаду, від якої він відмовився. Наказ про звільнення з роботи позивачу не видали, у трудовий контракт змін не вносили, питання щодо його дострокового розірвання роботодавець не ставив. Позивач просив суд, зокрема, зобов’язати роботодавця звільнити його з посади у зв’язку із закінченням строку дії контракту, провести з ним розрахунок при звільненні, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки дія контракту продовжилася, працівника не звільнено, тож немає порушеного права, яке б підлягало судовому захисту.
Апеляційний суд змінив мотиви рішення районного суду і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав. Цей суд зазначив, що позивач не ставив вимогу про припинення трудового договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення і визнав припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту, зробивши такі правові висновки.
Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права особи, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2 ст. 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права / інтересу позивача.
У частинах 3 та 4 ст. 36 КЗпП України визначено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише в разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Припинення трудового договору у зв’язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється у зв’язку із закінченням строку його дії. Винятком із цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна зі сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення.
Після закінчення строку дії контракту трудові відносини з позивачем фактично припинилися, проте рішення про таке припинення відповідач не ухвалив, відповідно, наказ про звільнення позивача у зв’язку із закінченням строку дії контракту не видавався.
За таких обставин відповідач не виконав свого обов’язку щодо прийняття рішення про звільнення позивача у зв’язку із закінченням строку дії контракту, тому право позивача на припинення трудового договору є порушеним.
Недосконалість національного законодавства та прогалини в правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист її порушених прав в обраний нею спосіб.
Постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20 (провадження № 61-13316св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109156923.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #судова_практика #трудові_спори #ефективний_спосіб_захисту
Верховний Суд опублікував огляд правових висновків палат ВС щодо вирішення корпоративних спорів та захисту корпоративних прав
Пропонуємо до вашої уваги огляд правових висновків палат Верховного Суду щодо вирішення корпоративних спорів та захисту корпоративних прав у 2022 році – https://bit.ly/3IA5yfW.
Матеріали напрацьовано управлінням забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі ВС.
В огляді наведено правові висновки Великої Палати Верховного Суду, палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів і об’єднаної палати КГС ВС щодо:
✅співвідношення установчих зборів та загальних зборів юридичних осіб;
✅скасування державної реєстрації юридичної особи, створеної в процедурі злиття двох юридичних осіб із порушеннями закону, які неможливо усунути;
✅належних та ефективних способів захисту;
✅правової природи акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ;
✅юрисдикції спору;
✅забезпечення позову в корпоративному спорі;
✅права на отримання компенсації за примусово вилучені акції;
✅розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства;
✅позовної давності для оскарження рішень загальних зборів громадських об’єднань;
✅вирішення корпоративних спорів у підприємствах оборонно-промислового комплексу.
Пропонуємо до вашої уваги огляд правових висновків палат Верховного Суду щодо вирішення корпоративних спорів та захисту корпоративних прав у 2022 році – https://bit.ly/3IA5yfW.
Матеріали напрацьовано управлінням забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі ВС.
В огляді наведено правові висновки Великої Палати Верховного Суду, палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів і об’єднаної палати КГС ВС щодо:
✅співвідношення установчих зборів та загальних зборів юридичних осіб;
✅скасування державної реєстрації юридичної особи, створеної в процедурі злиття двох юридичних осіб із порушеннями закону, які неможливо усунути;
✅належних та ефективних способів захисту;
✅правової природи акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ;
✅юрисдикції спору;
✅забезпечення позову в корпоративному спорі;
✅права на отримання компенсації за примусово вилучені акції;
✅розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства;
✅позовної давності для оскарження рішень загальних зборів громадських об’єднань;
✅вирішення корпоративних спорів у підприємствах оборонно-промислового комплексу.
Відтерміновано початок відновлення та зміни територіальної підсудності судових справ судів Херсонщини
Початок відновлення та зміни територіальної підсудності судових справ судів, визначених пунктами 1, 2 розпорядження Голови Верховного Суду від 10 січня 2023 року № 2 «Про відновлення роботи та зміну територіальної підсудності судових справ судів Херсонської області» (https://bit.ly/3W4o58O), відтерміновано до 1 квітня 2023 року. Відповідне рішення ухвалила Вища рада правосуддя на засіданні 28 лютого 2023 року.
Так, переноситься відновлення територіальної підсудності судових справ Херсонського апеляційного суду, Білозерського районного суду Херсонської області, Великоолександрівського районного суду Херсонської області, Нововоронцовського районного суду Херсонської області.
Також відтерміновується зміна територіальної підсудності судових справ 17 судів Херсонської області.
Крім того, Одеський апеляційний суд, Київський, Малиновський, Приморський, Суворовський районні суди м. Одеси, Біляївський, Комінтернівський районні суди Одеської області, Теплодарський міський суд Одеської області мають продовжити розгляд справ, які надійдуть на розгляд цих судів до 31 березня 2023 року включно.
Початок відновлення та зміни територіальної підсудності судових справ судів, визначених пунктами 1, 2 розпорядження Голови Верховного Суду від 10 січня 2023 року № 2 «Про відновлення роботи та зміну територіальної підсудності судових справ судів Херсонської області» (https://bit.ly/3W4o58O), відтерміновано до 1 квітня 2023 року. Відповідне рішення ухвалила Вища рада правосуддя на засіданні 28 лютого 2023 року.
Так, переноситься відновлення територіальної підсудності судових справ Херсонського апеляційного суду, Білозерського районного суду Херсонської області, Великоолександрівського районного суду Херсонської області, Нововоронцовського районного суду Херсонської області.
Також відтерміновується зміна територіальної підсудності судових справ 17 судів Херсонської області.
Крім того, Одеський апеляційний суд, Київський, Малиновський, Приморський, Суворовський районні суди м. Одеси, Біляївський, Комінтернівський районні суди Одеської області, Теплодарський міський суд Одеської області мають продовжити розгляд справ, які надійдуть на розгляд цих судів до 31 березня 2023 року включно.
Верховний Суд опублікував зведений дайджест судової практики Великої Палати ВС за 2022 рік
Пропонуємо до вашої уваги зведений дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду за 2022 рік – https://bit.ly/3EOgdmj .
У дайджесті зібрано всі ключові правові висновки Великої Палати ВС за 2022 рік, описані в щомісячних дайджестах судової практики ВП ВС, які було опубліковано впродовж року.
Для зручності в користуванні правові висновки систематизовано як за підставами розгляду справ ВП ВС, так і за видом судової юрисдикції. Окрім того, дайджест містить лише короткий опис правових висновків із посиланням на ЄДРСР, що дає змогу швидко та легко ознайомитися з найактуальнішою судовою практикою ВП ВС.
Пропонуємо до вашої уваги зведений дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду за 2022 рік – https://bit.ly/3EOgdmj .
У дайджесті зібрано всі ключові правові висновки Великої Палати ВС за 2022 рік, описані в щомісячних дайджестах судової практики ВП ВС, які було опубліковано впродовж року.
Для зручності в користуванні правові висновки систематизовано як за підставами розгляду справ ВП ВС, так і за видом судової юрисдикції. Окрім того, дайджест містить лише короткий опис правових висновків із посиланням на ЄДРСР, що дає змогу швидко та легко ознайомитися з найактуальнішою судовою практикою ВП ВС.
ВП ВС – про звернення стягнення на майно та належний спосіб захисту в разі, якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки, залишається у володінні іпотекодержателя
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу АТ «Мегабанк» на судові рішення у справі за позовом ПрАТ «Львівський електроламповий завод "Іскра"» до АТ «Мегабанк» і приватного нотаріуса про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності в межах справи № 914/2350/18 за заявою ТОВ «Львівський завод РЕМА» до заводу «Іскра» про банкрутство.
Суд першої інстанції позовні вимоги заводу «Іскра» задовольнив частково. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Касаційний господарський суд у складі ВС передав справу на розгляд ВП ВС. Велика Палата ВС касаційну скаргу АТ «Мегабанк» задовольнила, судові рішення скасувала в частині задоволення вимог, а в позові відмовила. ВП ВС дійшла таких правових висновків.
Щодо належного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужене третій особі
ВП ВС зазначила, що належний та ефективний спосіб захисту прав позивача визначається з огляду на обставини конкретної справи. Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. Речово-правові способи захисту прав особи (зокрема віндикація) застосовуються тоді, коли сторони не пов’язані зобов’язально-правовими відносинами. Якщо спір стосується правочину (зокрема договору іпотеки), укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом (з приводу звернення стягнення на таке майно) мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав.
Якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення на підставі договору іпотеки, надалі відчужив іпотекодержатель – скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав не може забезпечити поновлення прав позивача. Позивачеві слід пред’являти віндикаційний позов до останнього набувача цього майна.
Натомість у разі якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення на підставі договору іпотеки, залишається у володінні іпотекодержателя (тобто не відбулось подальшого відчуження такого майна), відносини між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо такого майна мають договірну природу, що зумовлює можливі способи захисту прав.
За вказаних вище обставин незастосовні речово-правові способи захисту. При цьому для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Задоволення такого позову зумовлює внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Реєстр) відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення.
При цьому важливо уникати надміру формалізованого підходу до заявлених позовних вимог, відмова в позові виключно з причини відсутності посилання на певний спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України, не відповідає загальним засадам господарського та цивільного судочинства.
Детальніше – https://cutt.ly/o8bG5LQ.
Постанова ВП ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108480607.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #звернення_стягнення #ефективний_захист #процедура_банкрутства
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу АТ «Мегабанк» на судові рішення у справі за позовом ПрАТ «Львівський електроламповий завод "Іскра"» до АТ «Мегабанк» і приватного нотаріуса про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності в межах справи № 914/2350/18 за заявою ТОВ «Львівський завод РЕМА» до заводу «Іскра» про банкрутство.
Суд першої інстанції позовні вимоги заводу «Іскра» задовольнив частково. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Касаційний господарський суд у складі ВС передав справу на розгляд ВП ВС. Велика Палата ВС касаційну скаргу АТ «Мегабанк» задовольнила, судові рішення скасувала в частині задоволення вимог, а в позові відмовила. ВП ВС дійшла таких правових висновків.
Щодо належного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужене третій особі
ВП ВС зазначила, що належний та ефективний спосіб захисту прав позивача визначається з огляду на обставини конкретної справи. Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. Речово-правові способи захисту прав особи (зокрема віндикація) застосовуються тоді, коли сторони не пов’язані зобов’язально-правовими відносинами. Якщо спір стосується правочину (зокрема договору іпотеки), укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом (з приводу звернення стягнення на таке майно) мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав.
Якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення на підставі договору іпотеки, надалі відчужив іпотекодержатель – скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав не може забезпечити поновлення прав позивача. Позивачеві слід пред’являти віндикаційний позов до останнього набувача цього майна.
Натомість у разі якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення на підставі договору іпотеки, залишається у володінні іпотекодержателя (тобто не відбулось подальшого відчуження такого майна), відносини між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо такого майна мають договірну природу, що зумовлює можливі способи захисту прав.
За вказаних вище обставин незастосовні речово-правові способи захисту. При цьому для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Задоволення такого позову зумовлює внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Реєстр) відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення.
При цьому важливо уникати надміру формалізованого підходу до заявлених позовних вимог, відмова в позові виключно з причини відсутності посилання на певний спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України, не відповідає загальним засадам господарського та цивільного судочинства.
Детальніше – https://cutt.ly/o8bG5LQ.
Постанова ВП ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108480607.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #звернення_стягнення #ефективний_захист #процедура_банкрутства
Верховний Суд опублікував огляд судової практики КАС ВС за 2022 рік
Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом важливих правових позицій, висловлених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у 2022 році – https://bit.ly/3J9pPKJ.
Для зручності в користуванні матеріал систематизовано за характером та категорією спорів відповідно до визначених спеціалізацій судових палат КАС ВС.
Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом важливих правових позицій, висловлених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у 2022 році – https://bit.ly/3J9pPKJ.
Для зручності в користуванні матеріал систематизовано за характером та категорією спорів відповідно до визначених спеціалізацій судових палат КАС ВС.
