Правова позиція КГС ВС щодо визнання договору дарування цінних паперів удаваним
Особа звернулася до господарського суду з позовом про визнання договору дарування акцій, укладеного між відповідачами, договором купівлі-продажу, переведення на нього прав та обов’язків покупця. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір дарування є прихованим договором купівлі-продажу, що порушує переважне право позивача як акціонера на викуп акцій ПрАТ.
За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову особі відмовлено.
КГС ВС, залишаючи без змін згадані судові рішення, звернув увагу на таке.
Суд, розглядаючи питання щодо удаваності договору дарування цінних паперів, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема у випадках, коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах. Правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору дарування цінних паперів удаваним, має довести:
1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним;
2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин;
3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваними правочинами.
Тож доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмета, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв’язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо).
Суди попередніх інстанцій, досліджуючи питання про дійсну спрямованість волі сторін при укладенні спірного договору дарування, надали оцінку та взяли до уваги пояснення відповідача, в яких наведено мотиви вчинення правочину, не спростовані позивачем. Також суди дійшли висновку, що заява позивача не підтверджує його доводів щодо наявності у відповідачів мотиву здійснити продаж частки у статутному капіталі ПрАТ і не містить відомостей щодо факту та обставин передачі відповідачами один одному грошових коштів за подаровані акції.
Верховний Суд констатував, що власник майна має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном. Водночас, якщо законодавством передбачено переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування, має довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про значний розмір спірних акцій для відчужувача, оскільки з урахуванням приписів ст. 8, ч. 1 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства» вартість акцій визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Розрахунок вартості спірних акцій, наведений позивачем у відповіді на відзив, ґрунтується виключно на припущеннях позивача і не підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема висновком суб’єкта оціночної діяльності.
Постанова КГС ВС від 3 листопада 2022 року у справі № 912/3747/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107249370.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #договір_дарування #цінні_папери
Особа звернулася до господарського суду з позовом про визнання договору дарування акцій, укладеного між відповідачами, договором купівлі-продажу, переведення на нього прав та обов’язків покупця. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір дарування є прихованим договором купівлі-продажу, що порушує переважне право позивача як акціонера на викуп акцій ПрАТ.
За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову особі відмовлено.
КГС ВС, залишаючи без змін згадані судові рішення, звернув увагу на таке.
Суд, розглядаючи питання щодо удаваності договору дарування цінних паперів, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема у випадках, коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах. Правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору дарування цінних паперів удаваним, має довести:
1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним;
2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин;
3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваними правочинами.
Тож доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмета, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв’язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо).
Суди попередніх інстанцій, досліджуючи питання про дійсну спрямованість волі сторін при укладенні спірного договору дарування, надали оцінку та взяли до уваги пояснення відповідача, в яких наведено мотиви вчинення правочину, не спростовані позивачем. Також суди дійшли висновку, що заява позивача не підтверджує його доводів щодо наявності у відповідачів мотиву здійснити продаж частки у статутному капіталі ПрАТ і не містить відомостей щодо факту та обставин передачі відповідачами один одному грошових коштів за подаровані акції.
Верховний Суд констатував, що власник майна має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном. Водночас, якщо законодавством передбачено переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування, має довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про значний розмір спірних акцій для відчужувача, оскільки з урахуванням приписів ст. 8, ч. 1 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства» вартість акцій визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Розрахунок вартості спірних акцій, наведений позивачем у відповіді на відзив, ґрунтується виключно на припущеннях позивача і не підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема висновком суб’єкта оціночної діяльності.
Постанова КГС ВС від 3 листопада 2022 року у справі № 912/3747/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107249370.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #договір_дарування #цінні_папери
Зменшення розмірів щорічної соціальної виплати під час воєнного стану не є звуженням права на соцзахист – КАС ВС
Позивач оскаржив бездіяльність обласного Головного управління Пенсійного фонду України через відмову нарахувати та виплатити йому як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Натомість громадянину виплачено 3906 грн.
Відповідач обґрунтував нарахування такої суми відповідно до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 року № 540.
Верховний Суд зробив висновок, що в адміністративних справах, спір у яких стосується соціального захисту під час війни вразливих груп населення, необхідно віднайти баланс між конституційною цінністю оборони, яка є суспільним (публічним) інтересом, у якому акумулюються індивідуальні права кожного, з одного боку, та метою законодавчого впорядкування отримання певного виду соціальної допомоги, з іншого боку.
Суд вказав, що право позивача на виплату щорічної разової грошової допомоги підпадає під гарантії, передбачені ст. 46 Конституції України. Водночас саме ці гарантії можуть бути тимчасово обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідно до ст. 64 Конституції України.
На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до своїх конституційних повноважень, а також до «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України (ч. 7 ст. 20 та абз. 3 підпункту 2 п. 22 розд. VI) КМУ постановою № 540 затвердив Порядок, яким установив, зокрема, розміри виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань у 2022 році.
Суд також звернув увагу, що відповідно до ст. 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держави-учасники цих договорів можуть відступати від своїх зобов’язань щодо гарантій захисту прав людини і громадянина виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
З аналізу рішень Конституційного Суду України (№ 20-рп/2008; № 20-рп/2011; № 3-рп/2012; № 5-р/2018) випливає, що одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.
Отже, з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації, виходячи з наявних / обмежених фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування, прийняття КМУ рішення щодо тимчасового порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, що стосується разової (несистематичної, додаткової до пенсії та інших видів соціальних виплат) грошової допомоги від держави, ніяким чином не може розцінюватися як звуження права на соціальний захист.
ВС погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Детальніше – за посиланням: https://cutt.ly/j0h1bCF.
Постанова ВС від 1 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22
– https://reyestr.court.gov.ua/Review/107632056.
Із цією та іншими правовими позиціями можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #судова_практика #соціальні_виплати #до_5_травня #воєнний_стан #грошова_допомога
Позивач оскаржив бездіяльність обласного Головного управління Пенсійного фонду України через відмову нарахувати та виплатити йому як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Натомість громадянину виплачено 3906 грн.
Відповідач обґрунтував нарахування такої суми відповідно до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 року № 540.
Верховний Суд зробив висновок, що в адміністративних справах, спір у яких стосується соціального захисту під час війни вразливих груп населення, необхідно віднайти баланс між конституційною цінністю оборони, яка є суспільним (публічним) інтересом, у якому акумулюються індивідуальні права кожного, з одного боку, та метою законодавчого впорядкування отримання певного виду соціальної допомоги, з іншого боку.
Суд вказав, що право позивача на виплату щорічної разової грошової допомоги підпадає під гарантії, передбачені ст. 46 Конституції України. Водночас саме ці гарантії можуть бути тимчасово обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідно до ст. 64 Конституції України.
На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до своїх конституційних повноважень, а також до «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України (ч. 7 ст. 20 та абз. 3 підпункту 2 п. 22 розд. VI) КМУ постановою № 540 затвердив Порядок, яким установив, зокрема, розміри виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань у 2022 році.
Суд також звернув увагу, що відповідно до ст. 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держави-учасники цих договорів можуть відступати від своїх зобов’язань щодо гарантій захисту прав людини і громадянина виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
З аналізу рішень Конституційного Суду України (№ 20-рп/2008; № 20-рп/2011; № 3-рп/2012; № 5-р/2018) випливає, що одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.
Отже, з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації, виходячи з наявних / обмежених фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування, прийняття КМУ рішення щодо тимчасового порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, що стосується разової (несистематичної, додаткової до пенсії та інших видів соціальних виплат) грошової допомоги від держави, ніяким чином не може розцінюватися як звуження права на соціальний захист.
ВС погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Детальніше – за посиланням: https://cutt.ly/j0h1bCF.
Постанова ВС від 1 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22
– https://reyestr.court.gov.ua/Review/107632056.
Із цією та іншими правовими позиціями можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #судова_практика #соціальні_виплати #до_5_травня #воєнний_стан #грошова_допомога
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КЦС ВС за жовтень 2022 року
До вашої уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за жовтень 2022 року – https://bit.ly/3j2uR1a.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі:
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин: законодавство не передбачає грошової компенсації або перенесення невикористаної додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, на наступний рік;
– у спорах, що виникають із спадкових правовідносин: за відсутності доказів про погашення спадкоємцем боржника боргу та письмової відмови спадкоємця в здійсненні одноразового платежу на користь кредитора має місце мовчазна відмова спадкоємця в здійсненні одноразового платежу, що є підставою для задоволення вимог кредитора в межах вартості отриманого спадкоємцем у спадщину майна;
– у спорах щодо недоговірних зобов’язань: реалізація особою, яка в кримінальному провадженні мала статус свідка, свого процесуального права на оскарження рішень, дій і бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду;
– у спорах, що стосуються питань процесуального права: право подання апеляційної скарги в цивільній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня. Обласна прокуратура не є належним суб’єктом подання апеляційної скарги в цивільній справі.
До вашої уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за жовтень 2022 року – https://bit.ly/3j2uR1a.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі:
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин: законодавство не передбачає грошової компенсації або перенесення невикористаної додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, на наступний рік;
– у спорах, що виникають із спадкових правовідносин: за відсутності доказів про погашення спадкоємцем боржника боргу та письмової відмови спадкоємця в здійсненні одноразового платежу на користь кредитора має місце мовчазна відмова спадкоємця в здійсненні одноразового платежу, що є підставою для задоволення вимог кредитора в межах вартості отриманого спадкоємцем у спадщину майна;
– у спорах щодо недоговірних зобов’язань: реалізація особою, яка в кримінальному провадженні мала статус свідка, свого процесуального права на оскарження рішень, дій і бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду;
– у спорах, що стосуються питань процесуального права: право подання апеляційної скарги в цивільній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня. Обласна прокуратура не є належним суб’єктом подання апеляційної скарги в цивільній справі.
Верховний Суд опублікував дайджест правових позицій КГС ВС щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (рішення, внесені до ЄДРСР за вересень – жовтень 2022 року) – https://bit.ly/3YpboI8.
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС.
Дайджест містить актуальну судову практику КГС ВС щодо:
✅ розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви в межах справи про банкрутство, а також за подання заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб;
✅ призначення розпорядником майна арбітражного керуючого, кандидатуру якого запропоновано ініціюючим кредитором, який першим подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство;
✅ покладення на керівника боржника солідарної відповідальності;
✅ визнання недійсними правочинів боржника;
✅ застосування позовної давності при розгляді грошових вимог кредитора за зобов’язаннями боржника з виплати дивідендів за простими акціями;
✅ нарахування пені за прострочення виконання банкрутом рішення Антимонопольного комітету України;
✅ притягнення засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, до субсидіарної відповідальності;
✅ закриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника у зв’язку з відсутністю заяв кредиторів, наявністю заяв кредиторів лише з правом вирішального голосу;
✅ питань, що виникають у судових процедурах, які застосовуються до боржника – юридичної особи, фізичної особи.
Пропонуємо до вашої уваги дайджест правових позицій Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (рішення, внесені до ЄДРСР за вересень – жовтень 2022 року) – https://bit.ly/3YpboI8.
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС.
Дайджест містить актуальну судову практику КГС ВС щодо:
✅ розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви в межах справи про банкрутство, а також за подання заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб;
✅ призначення розпорядником майна арбітражного керуючого, кандидатуру якого запропоновано ініціюючим кредитором, який першим подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство;
✅ покладення на керівника боржника солідарної відповідальності;
✅ визнання недійсними правочинів боржника;
✅ застосування позовної давності при розгляді грошових вимог кредитора за зобов’язаннями боржника з виплати дивідендів за простими акціями;
✅ нарахування пені за прострочення виконання банкрутом рішення Антимонопольного комітету України;
✅ притягнення засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, до субсидіарної відповідальності;
✅ закриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника у зв’язку з відсутністю заяв кредиторів, наявністю заяв кредиторів лише з правом вирішального голосу;
✅ питань, що виникають у судових процедурах, які застосовуються до боржника – юридичної особи, фізичної особи.
Шановні колеги, у зв’язку з ракетною атакою на Київ та знеструмленням частини Києва та України ми переносимо конференцію на іншу дату, про яку ми повідомимо заздалегідь. Дякуємо за розуміння та перепрошуємо за незручності.
Україна обов’язково переможе!
Dear colleagues, due to the missile attack on Kyiv and blackout in most of the city, we are forced to re-schedule the conference to another date, which will be informed in advance. We appreciate your understanding and apologize for the inconveniences. Ukraine will win!
Україна обов’язково переможе!
Dear colleagues, due to the missile attack on Kyiv and blackout in most of the city, we are forced to re-schedule the conference to another date, which will be informed in advance. We appreciate your understanding and apologize for the inconveniences. Ukraine will win!
Верховний Суд опублікував огляд КГС ВС щодо спорів у сфері лізингових правовідносин
Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами вирішення спорів у сфері лізингових правовідносин – https://bit.ly/3VaMM33.
Матеріал підготувала судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС з метою виявлення в судовій практиці складних і неоднозначних питань із вирішення зазначених спорів, у тому числі неоднакового застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, аналізу причин скасування таких судових рішень під час їх апеляційного й касаційного переглядів.
Зокрема, огляд містить правові висновки КГС ВС щодо:
✅ коригування лізингових платежів;
✅ нотаріального посвідчення договору лізингу;
✅ процедури повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору лізингу;
✅ передачі майна за договором лізингу;
✅ ризиків випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу тощо.
Висновки, одержані внаслідок такого аналізу, стануть основою для виправлення помилок, допущених під час розгляду вказаних справ, а також прикладом правильного й однакового застосування господарськими судами норм права для подальшого вдосконалення діяльності судів у цій сфері правовідносин.
Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами вирішення спорів у сфері лізингових правовідносин – https://bit.ly/3VaMM33.
Матеріал підготувала судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС з метою виявлення в судовій практиці складних і неоднозначних питань із вирішення зазначених спорів, у тому числі неоднакового застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, аналізу причин скасування таких судових рішень під час їх апеляційного й касаційного переглядів.
Зокрема, огляд містить правові висновки КГС ВС щодо:
✅ коригування лізингових платежів;
✅ нотаріального посвідчення договору лізингу;
✅ процедури повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору лізингу;
✅ передачі майна за договором лізингу;
✅ ризиків випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу тощо.
Висновки, одержані внаслідок такого аналізу, стануть основою для виправлення помилок, допущених під час розгляду вказаних справ, а також прикладом правильного й однакового застосування господарськими судами норм права для подальшого вдосконалення діяльності судів у цій сфері правовідносин.
ВП ВС висловилася щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у межах надання правової допомоги
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, такого розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Про це йдеться у постанові ВП ВС у справі, яка, серед іншого, стосується порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу.
Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
ВП ВС зауважила, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
ВП ВС також зауважила, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Детальніше – https://cutt.ly/c0OB4L6.
Постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706741.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #відступ #гонорар_адвоката #правова_допомога #розподіл_витрат
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, такого розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Про це йдеться у постанові ВП ВС у справі, яка, серед іншого, стосується порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу.
Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
ВП ВС зауважила, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
ВП ВС також зауважила, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Детальніше – https://cutt.ly/c0OB4L6.
Постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706741.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ВП_ВС #відступ #гонорар_адвоката #правова_допомога #розподіл_витрат
До вашої уваги – черговий огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду – https://bit.ly/3FK8gxR.
В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у жовтні 2022 року. Ці висновки матимуть значення для формування єдності судової практики.
Зокрема, у сфері кримінального права:
– визначено поняття корисливого мотиву як кваліфікуючої ознаки умисного вбивства й констатовано, що на наявність корисливого мотиву не впливає, чи мав замовник кошти, які обіцяв надати виконавцям умисного вбивства, а також те, чи мали такі виконавці інші джерела заробітку;
– установлено, що ч. 3 ст. 197-1 КК України містить самостійний склад кримінального правопорушення, а для кваліфікації самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди не є обов’язковим;
– мотивовано, що табелі обліку робочого часу про перебування працівників на роботі є офіційним документом, предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України.
У сфері кримінального процесуального права, серед іншого:
– визначено особливості виникнення кримінальних процесуальних відносин щодо продовження строків досудового розслідування та встановлено, що до них застосовуються положення КПК України, чинні на момент початку виконання відповідної дії або ухвалення процесуального рішення;
– зроблено висновок, що ухвала суду про накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не підлягає окремому апеляційному оскарженню.
Упродовж жовтня 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у жовтні 2022 року. Ці висновки матимуть значення для формування єдності судової практики.
Зокрема, у сфері кримінального права:
– визначено поняття корисливого мотиву як кваліфікуючої ознаки умисного вбивства й констатовано, що на наявність корисливого мотиву не впливає, чи мав замовник кошти, які обіцяв надати виконавцям умисного вбивства, а також те, чи мали такі виконавці інші джерела заробітку;
– установлено, що ч. 3 ст. 197-1 КК України містить самостійний склад кримінального правопорушення, а для кваліфікації самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди не є обов’язковим;
– мотивовано, що табелі обліку робочого часу про перебування працівників на роботі є офіційним документом, предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України.
У сфері кримінального процесуального права, серед іншого:
– визначено особливості виникнення кримінальних процесуальних відносин щодо продовження строків досудового розслідування та встановлено, що до них застосовуються положення КПК України, чинні на момент початку виконання відповідної дії або ухвалення процесуального рішення;
– зроблено висновок, що ухвала суду про накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не підлягає окремому апеляційному оскарженню.
Упродовж жовтня 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
У спорах про відшкодування шкоди тягар доказування перерозподілений: відсутність вини доводить завдавач шкоди – КЦС ВС
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг. Рішення мотивоване тим, що позивачка не уклала письмову угоду з медичним закладом, не отримала розрахунковий документ, акт виконаних робіт чи інший документ, який міг би засвідчити факт надання їй неякісної послуги конкретним суб’єктом господарювання. Тому неможливо встановити особу, яка завдала позивачці шкоду, і, відповідно, причинний зв'язок між протиправною поведінкою такої особи та завданою позивачці шкодою.
Апеляційний суд скасував попереднє рішення суду та частково задовольнив позов, вважаючи, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо протезування зубів, зокрема, це підтверджується показаннями свідка та скріншотами екрана телефону з відображенням листування між позивачкою та відповідачем.
Колегія КЦС ВС залишила у силі судове рішення апеляційного суду, зробивши такі правові висновки.
Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. У судовому процесі він має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення з боку обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров'ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. Вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки – слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін.
На підтвердження своїх вимог позивачка подала до суду висновок клініко-експертної оцінки, в якому, зокрема, зазначено, що пацієнтка проходила лікування і протезування у відповідача.
Допитаний у судовому засіданні свідок підтвердив надання стоматологічних послуг позивачці саме відповідачем, при цьому свідок зазначив, що відповідач не має відповідної кваліфікації.
Крім того, суди встановили та підтвердили матеріалами справи листування між позивачкою та відповідачем у мобільному месенджері «Вайбер» про надання медичних послуг.
Відповідач не спростував факту надання ним неякісних стоматологічних послуг позивачці, а лише заперечував наявність між сторонами договірних правовідносин.
Встановивши зазначені обставини в їх сукупності, належним чином дослідивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь пацієнтки майнової шкоди.
Враховуючи, що відповідач не спростував презумпцію його вини в настанні негативних наслідків для стану здоров'я позивачки, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відшкодування моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом статей 208, 218 ЦК України безпідставні. Так, ст. 218 ЦК України регламентовано, що саме в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. У цій справі саме відповідач заперечував факт перебування в договірних правовідносинах із позивачкою, а тому був зобов’язаний із застосуванням засобів доказування, зазначених у вказаній статті, довести факт відсутності між сторонами договірних правовідносин.
Також колегія суддів відхилила доводи касаційної скарги щодо помилковості висновку апеляційного суду в частині прийняття як допустимого доказу роздруківки з мобільного додатка «Вайбер», оскільки вказаний доказ оцінений судом у сукупності з іншими доказами, в результаті чого зроблено висновок про доведеність позовних вимог.
Постанова ВС від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107878096.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КЦС_ВС #правова_позиція #докази #тягар_доказування #медичні_послуги
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг. Рішення мотивоване тим, що позивачка не уклала письмову угоду з медичним закладом, не отримала розрахунковий документ, акт виконаних робіт чи інший документ, який міг би засвідчити факт надання їй неякісної послуги конкретним суб’єктом господарювання. Тому неможливо встановити особу, яка завдала позивачці шкоду, і, відповідно, причинний зв'язок між протиправною поведінкою такої особи та завданою позивачці шкодою.
Апеляційний суд скасував попереднє рішення суду та частково задовольнив позов, вважаючи, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо протезування зубів, зокрема, це підтверджується показаннями свідка та скріншотами екрана телефону з відображенням листування між позивачкою та відповідачем.
Колегія КЦС ВС залишила у силі судове рішення апеляційного суду, зробивши такі правові висновки.
Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. У судовому процесі він має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення з боку обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров'ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. Вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки – слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін.
На підтвердження своїх вимог позивачка подала до суду висновок клініко-експертної оцінки, в якому, зокрема, зазначено, що пацієнтка проходила лікування і протезування у відповідача.
Допитаний у судовому засіданні свідок підтвердив надання стоматологічних послуг позивачці саме відповідачем, при цьому свідок зазначив, що відповідач не має відповідної кваліфікації.
Крім того, суди встановили та підтвердили матеріалами справи листування між позивачкою та відповідачем у мобільному месенджері «Вайбер» про надання медичних послуг.
Відповідач не спростував факту надання ним неякісних стоматологічних послуг позивачці, а лише заперечував наявність між сторонами договірних правовідносин.
Встановивши зазначені обставини в їх сукупності, належним чином дослідивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь пацієнтки майнової шкоди.
Враховуючи, що відповідач не спростував презумпцію його вини в настанні негативних наслідків для стану здоров'я позивачки, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відшкодування моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом статей 208, 218 ЦК України безпідставні. Так, ст. 218 ЦК України регламентовано, що саме в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. У цій справі саме відповідач заперечував факт перебування в договірних правовідносинах із позивачкою, а тому був зобов’язаний із застосуванням засобів доказування, зазначених у вказаній статті, довести факт відсутності між сторонами договірних правовідносин.
Також колегія суддів відхилила доводи касаційної скарги щодо помилковості висновку апеляційного суду в частині прийняття як допустимого доказу роздруківки з мобільного додатка «Вайбер», оскільки вказаний доказ оцінений судом у сукупності з іншими доказами, в результаті чого зроблено висновок про доведеність позовних вимог.
Постанова ВС від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107878096.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КЦС_ВС #правова_позиція #докази #тягар_доказування #медичні_послуги
Верховний Суд опублікував огляд КАС ВС у спорах, що виникають під час здійснення виконавчого провадження
Пропонуємо ознайомитися з оглядом судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у спорах, що виникають під час здійснення виконавчого провадження, в якому представлено рішення, внесені до ЄДРСР, з 1 січня 2021 року до 1 жовтня 2022 року–https://bit.ly/3hFfBa4.
Огляд містить низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду цієї категорії адміністративних справ, щодо:
✅ спорів, пов’язаних з вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження;
✅ спорів, пов’язаних з реалізацією процедури виконавчого провадження;
✅ спорів, пов’язаних з визначенням розміру та стягнення винагороди виконавцю;
✅ спорів, пов’язаних з реалізацією повноважень виконавця в межах виконавчого провадження.
Пропонуємо ознайомитися з оглядом судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у спорах, що виникають під час здійснення виконавчого провадження, в якому представлено рішення, внесені до ЄДРСР, з 1 січня 2021 року до 1 жовтня 2022 року–https://bit.ly/3hFfBa4.
Огляд містить низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду цієї категорії адміністративних справ, щодо:
✅ спорів, пов’язаних з вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження;
✅ спорів, пов’язаних з реалізацією процедури виконавчого провадження;
✅ спорів, пов’язаних з визначенням розміру та стягнення винагороди виконавцю;
✅ спорів, пов’язаних з реалізацією повноважень виконавця в межах виконавчого провадження.
За подання заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні до банкрутства боржника, судовий збір не сплачується
Ухвалою Господарського суду Київської області в задоволенні заяви ліквідатора ТОВ «Вітмет» про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника банкрута відмовлено.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою повернув кредитору у справі про банкрутство апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції без розгляду у зв’язку з неусуненням її недоліків у частині сплати судового збору в установлених порядку та розмірі. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цьому випадку судовий збір має розраховуватися згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» як за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру.
ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС скасував зазначену ухвалу, справу передав до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
З метою формування однакової судової практики щодо застосування положень п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при визначенні розміру сплати судового збору за подання до господарського суду заяви ліквідатора в суді першої інстанції, а також за оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій за результатами розгляду заяви ліквідатора в суді першої інстанції про покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, судова палата сформулювала такі висновки.
Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ, і судовий збір за неї не сплачується, оскільки це не передбачено Законом України «Про судовий збір».
Під час оскарження в судах апеляційної та касаційної інстанцій судових рішень, ухвалених за результатом розгляду заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні до банкрутства боржника, судовий збір підлягає сплаті як за ухвалу суду і становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до підпункту 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» незалежно від того, яке судове рішення ухвалив суд першої інстанції: ухвалу чи рішення.
У цій справі заявник апеляційної скарги сплатив судовий збір за ставкою, визначеною підпунктом 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб), тобто як за майновий спір у процедурі банкрутства, а отже, у більшому розмірі.
Тож суд касаційної інстанції визнав помилковим рішення суду апеляційної інстанції про залишення без руху апеляційної скарги з підстав несплати заявником судового збору у встановленому законом розмірі з подальшим постановленням ухвали про її повернення без розгляду.
Постанова КГС ВС від 20 жовтня 2022 року у справі № 911/3554/17(911/401/21) – https://reestr.court.gov.ua/Review/106939835.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #банкрутство #неплатоспроможність #ставки_судового_збору #заява_ліквідатора #субсидіарна_відповідальність
Ухвалою Господарського суду Київської області в задоволенні заяви ліквідатора ТОВ «Вітмет» про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника банкрута відмовлено.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою повернув кредитору у справі про банкрутство апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції без розгляду у зв’язку з неусуненням її недоліків у частині сплати судового збору в установлених порядку та розмірі. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цьому випадку судовий збір має розраховуватися згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» як за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру.
ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС скасував зазначену ухвалу, справу передав до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
З метою формування однакової судової практики щодо застосування положень п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при визначенні розміру сплати судового збору за подання до господарського суду заяви ліквідатора в суді першої інстанції, а також за оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій за результатами розгляду заяви ліквідатора в суді першої інстанції про покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, судова палата сформулювала такі висновки.
Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ, і судовий збір за неї не сплачується, оскільки це не передбачено Законом України «Про судовий збір».
Під час оскарження в судах апеляційної та касаційної інстанцій судових рішень, ухвалених за результатом розгляду заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні до банкрутства боржника, судовий збір підлягає сплаті як за ухвалу суду і становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до підпункту 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» незалежно від того, яке судове рішення ухвалив суд першої інстанції: ухвалу чи рішення.
У цій справі заявник апеляційної скарги сплатив судовий збір за ставкою, визначеною підпунктом 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб), тобто як за майновий спір у процедурі банкрутства, а отже, у більшому розмірі.
Тож суд касаційної інстанції визнав помилковим рішення суду апеляційної інстанції про залишення без руху апеляційної скарги з підстав несплати заявником судового збору у встановленому законом розмірі з подальшим постановленням ухвали про її повернення без розгляду.
Постанова КГС ВС від 20 жовтня 2022 року у справі № 911/3554/17(911/401/21) – https://reestr.court.gov.ua/Review/106939835.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #банкрутство #неплатоспроможність #ставки_судового_збору #заява_ліквідатора #субсидіарна_відповідальність
КЦС ВС роз’яснив, як встановлюється особа, яка поширила недостовірну інформацію в мережі «Інтернет»
Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів, інформацію, поширену відповідачем у соціальній мережі «Фейсбук».
Судові рішення мотивовані тим, що інформація, поширена в соціальній мережі користувачем під певним ім’ям, є недостовірною та такою, що порушує немайнові права, честь, гідність та ділову репутацію позивачів. Ця інформація не є оціночним судженням у розумінні ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію». Суди вказали, що недостовірну інформацію поширив саме відповідач.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі «Інтернет» є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Щодо визначення належного відповідача в разі поширення інформації в мережі «Інтернет», яку позивачі просять спростувати, існує сформована Верховним Судом України, Верховним Судом стала судова практика, у тому числі щодо фіксації (збору, надання) доказів, їх допустимості та достовірності, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту вебсторінок, оцінюванні електронних доказів (копій) тощо.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах неодноразово доводив судам інформацію та правову позицію щодо встановлення власників вебсайтів (юридичних і фізичних осіб) і постачальників послуг хостингу.
Основним доводом апеляційної скарги зазначено те, що відповідач не має жодного стосунку до користувача соціальної мережі «Фейсбук» під вказаним позивачами чужим іменем, і що інформацію про позивачів він не поширював. Апеляційний суд зазначеного не дослідив.
Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини у рішеннях судів повинні бути відповідним чином викладені мотиви, які лежать в основі цих рішень. При цьому ЄСПЛ виділяє кілька цілей мотивування судових рішень: продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх; надати сторонам змогу вирішити питання про доцільність оскарження рішення та забезпечення ефективного апеляційного перегляду справи; суспільний контроль за правосуддям.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Апеляційний суд на порушення вимог статей 264, 367, 374, 382 ЦПК України безмотивовано не взяв до уваги наведені відповідачем обставини і надані докази та не зазначив, якими поданими позивачами доказами ці обставини спростовуються; не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме те, що інформацію, яку позивачі мають намір спростувати, поширив саме відповідач і що сторінка користувача в соціальній мережі «Фейсбук» під вказаним позивачами чужим іменем належить саме відповідачеві.
Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 454/2743/19 (провадження № 61-8616св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107938372.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КЦС_ВС #правова_позиція #захист_честі #недостовірна_інформація #обгрунтованість_рішення
Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів, інформацію, поширену відповідачем у соціальній мережі «Фейсбук».
Судові рішення мотивовані тим, що інформація, поширена в соціальній мережі користувачем під певним ім’ям, є недостовірною та такою, що порушує немайнові права, честь, гідність та ділову репутацію позивачів. Ця інформація не є оціночним судженням у розумінні ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію». Суди вказали, що недостовірну інформацію поширив саме відповідач.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі «Інтернет» є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Щодо визначення належного відповідача в разі поширення інформації в мережі «Інтернет», яку позивачі просять спростувати, існує сформована Верховним Судом України, Верховним Судом стала судова практика, у тому числі щодо фіксації (збору, надання) доказів, їх допустимості та достовірності, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту вебсторінок, оцінюванні електронних доказів (копій) тощо.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах неодноразово доводив судам інформацію та правову позицію щодо встановлення власників вебсайтів (юридичних і фізичних осіб) і постачальників послуг хостингу.
Основним доводом апеляційної скарги зазначено те, що відповідач не має жодного стосунку до користувача соціальної мережі «Фейсбук» під вказаним позивачами чужим іменем, і що інформацію про позивачів він не поширював. Апеляційний суд зазначеного не дослідив.
Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини у рішеннях судів повинні бути відповідним чином викладені мотиви, які лежать в основі цих рішень. При цьому ЄСПЛ виділяє кілька цілей мотивування судових рішень: продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх; надати сторонам змогу вирішити питання про доцільність оскарження рішення та забезпечення ефективного апеляційного перегляду справи; суспільний контроль за правосуддям.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Апеляційний суд на порушення вимог статей 264, 367, 374, 382 ЦПК України безмотивовано не взяв до уваги наведені відповідачем обставини і надані докази та не зазначив, якими поданими позивачами доказами ці обставини спростовуються; не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме те, що інформацію, яку позивачі мають намір спростувати, поширив саме відповідач і що сторінка користувача в соціальній мережі «Фейсбук» під вказаним позивачами чужим іменем належить саме відповідачеві.
Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 454/2743/19 (провадження № 61-8616св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107938372.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КЦС_ВС #правова_позиція #захист_честі #недостовірна_інформація #обгрунтованість_рішення
Зупинення продажу арештованого на виконання іншого рішення суду майна – це спеціальний спосіб забезпечення позову – ОП КЦС ВС
Позивач разом із позовом про визнання права власності на заарештовану на виконання судового рішення та виставлену на продаж земельну ділянку подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна. Вказав, що земельна ділянка вибула з його власності на підставі підробленого договору дарування, який він оспорює.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, переглядаючи судові рішення з метою забезпечення єдності судової практики, залишив касаційну скаргу без задоволення, зробивши такі правові висновки.
У п. 5 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили заяву про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого майна (земельної ділянки), оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене на продаж арештоване майно.
Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права спрямована насамперед на те, щоб запобігти відчуженню майна в порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє реалізацію відповідачкою права на виконання судового рішення є безпідставними, оскільки вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає державному / приватному виконавцю проводити виконавчі дії в межах виконавчого провадження з виконання цього рішення суду, а саме вживати заходів, спрямованих на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику.
Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, а зупиняє лише продаж певного (спірного) майна, яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.
До того ж зазначений вид забезпечення позову є ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення результатів торгів у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне майно буде задоволено.
Постанова Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 (провадження № 61-158сво21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107994355.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КЦС_ВС #правова_позиція #забезпечення_позову #зняття_арешту
Позивач разом із позовом про визнання права власності на заарештовану на виконання судового рішення та виставлену на продаж земельну ділянку подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна. Вказав, що земельна ділянка вибула з його власності на підставі підробленого договору дарування, який він оспорює.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, переглядаючи судові рішення з метою забезпечення єдності судової практики, залишив касаційну скаргу без задоволення, зробивши такі правові висновки.
У п. 5 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили заяву про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого майна (земельної ділянки), оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене на продаж арештоване майно.
Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права спрямована насамперед на те, щоб запобігти відчуженню майна в порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє реалізацію відповідачкою права на виконання судового рішення є безпідставними, оскільки вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає державному / приватному виконавцю проводити виконавчі дії в межах виконавчого провадження з виконання цього рішення суду, а саме вживати заходів, спрямованих на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику.
Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, а зупиняє лише продаж певного (спірного) майна, яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.
До того ж зазначений вид забезпечення позову є ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення результатів торгів у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне майно буде задоволено.
Постанова Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 (провадження № 61-158сво21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107994355.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КЦС_ВС #правова_позиція #забезпечення_позову #зняття_арешту
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КГС ВС за вересень 2022 року
Ділимось оглядом актуальної практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який охоплює правові позиції, викладені в рішеннях, що внесені до ЄДРСР за вересень 2022 року – https://bit.ly/3VriuZV.
В огляді вміщено найважливіші правові висновки, сформульовані під час розгляду господарських справ, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Серед них – позиції щодо:
✅ відповідальності за поширення суб’єктом господарювання на контретикетках, етикетках / кольєретках вин власного виробництва неправдивої інформації;
✅ заборони використання ліцензійного договору як правовстановлювального документа на використання знаків для товарів і послуг як неналежного способу захисту та доказів використання торговельної марки у справі стосовно припинення порушень прав інтелектуальної власності на торговельні марки;
✅ встановлення факту порушення споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії в разі втручання споживача в параметри розрахункового приладу обліку з метою зміни його показів;
✅ можливості вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів акціонерів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскаржуваного рішення;
✅ стягнення коштів у порядку ст. 1212 ЦК України в разі набуття однією зі сторін зобов’язання цих коштів за рахунок іншої сторони поза підставами, передбаченими договором, зокрема як переплати понад визначену в договорі суму;
✅ надання суду доказів на підтвердження наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство;
✅ звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційних / касаційних скарг на судові рішення у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади / органом місцевого самоврядування, в тому числі за подання апеляційних скарг на процесуальну ухвалу суду першої інстанції;
✅ дії в часі рішення Конституційного Суду України та дії принципу res judicata при перегляді судового рішення за виключними обставинами на підставі п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України.
Огляд містить також декілька важливих висновків об’єднаної палати КГС ВС про:
✅ розірвання договору генерального підряду, строк дії якого закінчився, і порядок повернення замовником авансу за цим договором;
✅права суб’єкта управління об’єктами державної власності на подання позову про визнання недійсним договору, стороною якого він не є, однак який стосується зобов’язань державного підприємства, яке входить до сфери управління цього суб’єкта та перебуває в процедурі банкрутства;
✅ визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, необхідного для обчислення ціни позову при вирішенні питання стосовно можливості відкриття касаційного провадження у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Крім того, в огляді відображено висновки судових палат КГС ВС, зокрема, щодо:
✅ застосування різних строків позовної давності для оскарження рішень загальних зборів окремих юридичних осіб та неможливості одночасного задоволення судом вимог про визнання недійсним і скасування рішення загальних зборів юридичної особи (висновок судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС);
✅ застосування п. 1-2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ та Закону України «Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19» під час розгляду питання стосовно відкриття провадження у справі про банкрутство (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС).
Ділимось оглядом актуальної практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який охоплює правові позиції, викладені в рішеннях, що внесені до ЄДРСР за вересень 2022 року – https://bit.ly/3VriuZV.
В огляді вміщено найважливіші правові висновки, сформульовані під час розгляду господарських справ, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Серед них – позиції щодо:
✅ відповідальності за поширення суб’єктом господарювання на контретикетках, етикетках / кольєретках вин власного виробництва неправдивої інформації;
✅ заборони використання ліцензійного договору як правовстановлювального документа на використання знаків для товарів і послуг як неналежного способу захисту та доказів використання торговельної марки у справі стосовно припинення порушень прав інтелектуальної власності на торговельні марки;
✅ встановлення факту порушення споживачем Правил роздрібного ринку електричної енергії в разі втручання споживача в параметри розрахункового приладу обліку з метою зміни його показів;
✅ можливості вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів акціонерів та заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії на підставі оскаржуваного рішення;
✅ стягнення коштів у порядку ст. 1212 ЦК України в разі набуття однією зі сторін зобов’язання цих коштів за рахунок іншої сторони поза підставами, передбаченими договором, зокрема як переплати понад визначену в договорі суму;
✅ надання суду доказів на підтвердження наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство;
✅ звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційних / касаційних скарг на судові рішення у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади / органом місцевого самоврядування, в тому числі за подання апеляційних скарг на процесуальну ухвалу суду першої інстанції;
✅ дії в часі рішення Конституційного Суду України та дії принципу res judicata при перегляді судового рішення за виключними обставинами на підставі п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК України.
Огляд містить також декілька важливих висновків об’єднаної палати КГС ВС про:
✅ розірвання договору генерального підряду, строк дії якого закінчився, і порядок повернення замовником авансу за цим договором;
✅права суб’єкта управління об’єктами державної власності на подання позову про визнання недійсним договору, стороною якого він не є, однак який стосується зобов’язань державного підприємства, яке входить до сфери управління цього суб’єкта та перебуває в процедурі банкрутства;
✅ визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, необхідного для обчислення ціни позову при вирішенні питання стосовно можливості відкриття касаційного провадження у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Крім того, в огляді відображено висновки судових палат КГС ВС, зокрема, щодо:
✅ застосування різних строків позовної давності для оскарження рішень загальних зборів окремих юридичних осіб та неможливості одночасного задоволення судом вимог про визнання недійсним і скасування рішення загальних зборів юридичної особи (висновок судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС);
✅ застосування п. 1-2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ та Закону України «Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19» під час розгляду питання стосовно відкриття провадження у справі про банкрутство (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС).
Результати та показники роботи ВС і судової системи за 19.12.2022 - 23.12.2022
Упродовж минулого тижня суди України завершили розгляд низки кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів та злочинів проти основ національної безпеки. Про рішення у цих справах дивіться у відео — https://cutt.ly/308IqRI.
Упродовж минулого тижня суди України завершили розгляд низки кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів та злочинів проти основ національної безпеки. Про рішення у цих справах дивіться у відео — https://cutt.ly/308IqRI.
КГС ВС: власник патенту має право вимагати припинення порушення його прав на винахід до введення товару в цивільний обіг
Компанія звернулася до суду з позовом до товариства та Міністерства охорони здоров’я України про захист порушеного права інтелектуальної власності компанії шляхом, зокрема, зобов’язання товариства припинити порушення прав на винаходи за патентами України № 74912 і № 86026.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товариство подало заяви на державну реєстрацію лікарських засобів з діючою речовиною, захищеною патентами на винаходи, власником яких є позивач, що є посяганням на права інтелектуальної власності.
Рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено частково з огляду на встановлені судом обставини порушення прав позивача на винахід безпосередньо за патентом України № 74912.
Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено; пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення викладено в редакції, якою зобов’язано товариство припинити порушення прав компанії на винаходи за патентом України № 74912 шляхом заборони використовувати винаходи за патентом України № 74912 у відповідному лікарському засобі. У решті рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.
Судові рішення обґрунтовані, серед іншого, тим, що подання товариством заяв на реєстрацію лікарських засобів, які містять сполуку, тотожну з композицією, яка захищена патентом України № 74912, є порушенням прав позивача на винахід. У разі встановлення обставин порушення прав позивача на винахід останній має право вимагати припинення такого порушення, не очікуючи фактичного виходу на ринок спірних лікарських засобів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду залишив без змін рішення місцевого господарського суду (у тій частині, яку суд апеляційної інстанції залишив без змін) і постанову апеляційного господарського суду.
Суд зазначив, що державна реєстрація – обов’язкова передумова для введення лікарського засобу в цивільний обіг на території України. Відповідно, подання заявки на реєстрацію лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать іншій особі та є чинними, по суті є підготовкою до введення такого лікарського засобу в цивільний обіг. Тож це є посяганням на передбачені ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» права власника патенту (у цьому разі позивача, який не надавав товариству згоди на використання винаходу), що аргументовано врахували суди попередніх інстанцій у вирішенні спору.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Отже, позивач з огляду на специфіку спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності має законне право вимагати припинення порушення його прав на винахід, не очікуючи, власне, введення товару в цивільний обіг, оскільки в разі введення товару в цивільний обіг припинення порушення прав інтелектуальної власності на винахід та відновлення становища, яке було до порушення, вимагатиме значних зусиль й обов’язкового залучення необмеженого кола осіб, які набудуть права власності на такий товар.
З повним текстом постанови КГС ВС від 8 грудня 2022 року у справі № 910/17860/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107746533.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #патент #інтелектуальна_власність
Компанія звернулася до суду з позовом до товариства та Міністерства охорони здоров’я України про захист порушеного права інтелектуальної власності компанії шляхом, зокрема, зобов’язання товариства припинити порушення прав на винаходи за патентами України № 74912 і № 86026.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товариство подало заяви на державну реєстрацію лікарських засобів з діючою речовиною, захищеною патентами на винаходи, власником яких є позивач, що є посяганням на права інтелектуальної власності.
Рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено частково з огляду на встановлені судом обставини порушення прав позивача на винахід безпосередньо за патентом України № 74912.
Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено; пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення викладено в редакції, якою зобов’язано товариство припинити порушення прав компанії на винаходи за патентом України № 74912 шляхом заборони використовувати винаходи за патентом України № 74912 у відповідному лікарському засобі. У решті рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.
Судові рішення обґрунтовані, серед іншого, тим, що подання товариством заяв на реєстрацію лікарських засобів, які містять сполуку, тотожну з композицією, яка захищена патентом України № 74912, є порушенням прав позивача на винахід. У разі встановлення обставин порушення прав позивача на винахід останній має право вимагати припинення такого порушення, не очікуючи фактичного виходу на ринок спірних лікарських засобів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду залишив без змін рішення місцевого господарського суду (у тій частині, яку суд апеляційної інстанції залишив без змін) і постанову апеляційного господарського суду.
Суд зазначив, що державна реєстрація – обов’язкова передумова для введення лікарського засобу в цивільний обіг на території України. Відповідно, подання заявки на реєстрацію лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать іншій особі та є чинними, по суті є підготовкою до введення такого лікарського засобу в цивільний обіг. Тож це є посяганням на передбачені ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» права власника патенту (у цьому разі позивача, який не надавав товариству згоди на використання винаходу), що аргументовано врахували суди попередніх інстанцій у вирішенні спору.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Отже, позивач з огляду на специфіку спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності має законне право вимагати припинення порушення його прав на винахід, не очікуючи, власне, введення товару в цивільний обіг, оскільки в разі введення товару в цивільний обіг припинення порушення прав інтелектуальної власності на винахід та відновлення становища, яке було до порушення, вимагатиме значних зусиль й обов’язкового залучення необмеженого кола осіб, які набудуть права власності на такий товар.
З повним текстом постанови КГС ВС від 8 грудня 2022 року у справі № 910/17860/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107746533.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #патент #інтелектуальна_власність
Верховний Суд опублікував дайджест судової практики ВС у справах, пов’язаних із поверненням майна, набутого або збереженого без достатньої правової підстави
Розпочинаємо публікацію серії дайджестів правових позицій Верховного Суду щодо способів захисту порушених прав та інтересів.
Сьогодні ділимося дайджестом судової практики ВС у справах, пов’язаних із поверненням майна, набутого або збереженого без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК України) – https://bit.ly/3VNSjNv.
Матеріал дає змогу зрозуміти та застосувати основні правові підходи ВС до вирішення проблем, які виникають у судовій практиці щодо підстав і порядку повернення безпідставно набутого або збереженого майна, розмежування повернення безпідставно набутого або збереженого майна й стягнення на підставі договорів, а також особливостей повернення безпідставно набутого або збереженого майна в різних видах правовідносин.
У дайджесті відображено найважливіші правові висновки Великої Палати ВС, Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі ВС, сформульовані під час розгляду справ, пов’язаних із застосуванням статті 1212 ЦК України, стосовно:
✅витребування невикористаного авансу після закінчення строку дії договору;
✅повернення майна / коштів, коли тільки одна зі сторін недійсного правочину здійснила його виконання;
✅порядку повернення майна / коштів у разі розірвання договору в судовому порядку;
✅стягнення недоотриманих власником доходів у вигляді орендної плати за фактичне користування його земельною ділянкою: відшкодування збитків чи кондикція;
✅стягнення надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії;
✅способу захисту органу місцевого самоврядування, якщо на час розгляду справи немає норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка зобов’язувала б замовника будівництва об’єкта укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури;
✅стягнення МТБСУ зі страховика винуватця ДТП відшкодування, виплаченого потерпілому в ДТП;
✅повернення переможцем торгів грошових коштів, які він сплатив за придбане на прилюдних торгах майно, у разі визнання недійсними прилюдних торгів та вилучення майна в переможця;
✅повернення грошових коштів, сплачених боржником як компенсація моральної шкоди на підставі рішення суду, тощо.
Розпочинаємо публікацію серії дайджестів правових позицій Верховного Суду щодо способів захисту порушених прав та інтересів.
Сьогодні ділимося дайджестом судової практики ВС у справах, пов’язаних із поверненням майна, набутого або збереженого без достатньої правової підстави (стаття 1212 ЦК України) – https://bit.ly/3VNSjNv.
Матеріал дає змогу зрозуміти та застосувати основні правові підходи ВС до вирішення проблем, які виникають у судовій практиці щодо підстав і порядку повернення безпідставно набутого або збереженого майна, розмежування повернення безпідставно набутого або збереженого майна й стягнення на підставі договорів, а також особливостей повернення безпідставно набутого або збереженого майна в різних видах правовідносин.
У дайджесті відображено найважливіші правові висновки Великої Палати ВС, Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі ВС, сформульовані під час розгляду справ, пов’язаних із застосуванням статті 1212 ЦК України, стосовно:
✅витребування невикористаного авансу після закінчення строку дії договору;
✅повернення майна / коштів, коли тільки одна зі сторін недійсного правочину здійснила його виконання;
✅порядку повернення майна / коштів у разі розірвання договору в судовому порядку;
✅стягнення недоотриманих власником доходів у вигляді орендної плати за фактичне користування його земельною ділянкою: відшкодування збитків чи кондикція;
✅стягнення надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії;
✅способу захисту органу місцевого самоврядування, якщо на час розгляду справи немає норми ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка зобов’язувала б замовника будівництва об’єкта укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури;
✅стягнення МТБСУ зі страховика винуватця ДТП відшкодування, виплаченого потерпілому в ДТП;
✅повернення переможцем торгів грошових коштів, які він сплатив за придбане на прилюдних торгах майно, у разі визнання недійсними прилюдних торгів та вилучення майна в переможця;
✅повернення грошових коштів, сплачених боржником як компенсація моральної шкоди на підставі рішення суду, тощо.
КАС ВС висловився щодо права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у сфері дотримання процедури надання надр у користування
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, вважаючи, що через протиправні дії та рішення цих органів були порушені інтереси держави у сфері дотримання встановленої процедури надання спеціального дозволу на користування надрами.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України і Державна регуляторна служба України є компетентними та уповноваженими органами, що мають передбачене чинним законодавством право на звернення до суду із позовом щодо застосування заходів реагування у сфері державного контролю за законністю процедури отримання надр у користування. При цьому суд урахував правову позицію Верховного Суду, сформульовану, зокрема, в постанові у справі № 240/4936/18.
КАС ВС, розглянувши касаційну скаргу позивача на рішення апеляційного суду, вирішив відступити від висновку, викладеного в постанові у справі № 240/4936/18, з огляду на таке.
Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України та Державна регуляторна служба України уповноважені звертатися до суду за умови, якщо це необхідно для реалізації покладених на них повноважень, та у разі, якщо таке право прямо визначене законом.
На підставі аналізу положень статей 13, 23, 41, 43, 89 та 95 Конституції України Суд дійшов висновку, що хоча в Основному Законі не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. Відтак, звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.
КАС ВС вказав, що положення ст. 53 КАС України у системному зв’язку з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:
– прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття «інтереси держави», яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність / відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку;
– прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду з позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як-от у Кабінету Міністрів України), не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом у конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може / повинен звернутися до суду;
– якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено.
Детальніше – https://cutt.ly/K2rPefh .
Постанова ВС від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19 (адміністративне провадження № К/9901/48257/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107599033.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція #судова_практика #користування_надрами
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради, вважаючи, що через протиправні дії та рішення цих органів були порушені інтереси держави у сфері дотримання встановленої процедури надання спеціального дозволу на користування надрами.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України і Державна регуляторна служба України є компетентними та уповноваженими органами, що мають передбачене чинним законодавством право на звернення до суду із позовом щодо застосування заходів реагування у сфері державного контролю за законністю процедури отримання надр у користування. При цьому суд урахував правову позицію Верховного Суду, сформульовану, зокрема, в постанові у справі № 240/4936/18.
КАС ВС, розглянувши касаційну скаргу позивача на рішення апеляційного суду, вирішив відступити від висновку, викладеного в постанові у справі № 240/4936/18, з огляду на таке.
Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України та Державна регуляторна служба України уповноважені звертатися до суду за умови, якщо це необхідно для реалізації покладених на них повноважень, та у разі, якщо таке право прямо визначене законом.
На підставі аналізу положень статей 13, 23, 41, 43, 89 та 95 Конституції України Суд дійшов висновку, що хоча в Основному Законі не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. Відтак, звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.
КАС ВС вказав, що положення ст. 53 КАС України у системному зв’язку з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:
– прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття «інтереси держави», яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність / відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку;
– прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду з позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як-от у Кабінету Міністрів України), не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом у конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може / повинен звернутися до суду;
– якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено.
Детальніше – https://cutt.ly/K2rPefh .
Постанова ВС від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19 (адміністративне провадження № К/9901/48257/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107599033.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція #судова_практика #користування_надрами
КАС ВС сформулював висновок щодо застосування меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів
Житомирська міська рада, намагаючись упорядкувати містобудівну документацію м. Житомира, зупинила дію історико-архітектурного опорного плану міста, який без погодження Міністерством культури України помилково включили до складу Генерального плану м. Житомира. Натомість міськрада ввела в дію інші містобудівні документи з визначенням історичного ареалу та зон охорони пам’яток, погоджені раніше з дотриманням відповідної процедури.
Прокурор оскаржив це рішення, обґрунтовуючи тим, що міськрада діяла протиправно, оскільки не внесла відповідних змін до Генерального плану м. Житомира.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглядаючи цю справу в касаційному порядку, вказав, що межі та режими використання зон охорони пам’яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Отже, науково-проєктна документація, яка на час виникнення спірних відносин не була затверджена Мінкультури, не підлягала застосуванню. Тому оспорюване рішення міськради про зупинення дії меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичного ареалу є законним.
Водночас Верховний Суд погодився з доводами прокурора, що міськрада не дотримала строків і процедур щодо внесення змін до Генерального плану м. Житомира як основного виду містобудівної документації, як це визначено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до ст. 17 цього Закону встановлено, що для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, до яких віднесено і м. Житомир, визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об’єкти культурної спадщини та зони їх охорони у складі генерального плану населеного пункту.
Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше ніж один раз на п’ять років органом місцевого самоврядування, який затверджував цей генеральний план.
Верховний Суд частково задовольнив позовні вимоги прокурора, визнавши, що міською радою строків і процедур щодо внесення змін до Генерального плану м. Житомира дотримано не було.
Постанова від 30 листопада 2022 року № 240/9838/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107631274.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #судова_практика #прокурор #історичний_ареал #генеральний_план #Житомир
Житомирська міська рада, намагаючись упорядкувати містобудівну документацію м. Житомира, зупинила дію історико-архітектурного опорного плану міста, який без погодження Міністерством культури України помилково включили до складу Генерального плану м. Житомира. Натомість міськрада ввела в дію інші містобудівні документи з визначенням історичного ареалу та зон охорони пам’яток, погоджені раніше з дотриманням відповідної процедури.
Прокурор оскаржив це рішення, обґрунтовуючи тим, що міськрада діяла протиправно, оскільки не внесла відповідних змін до Генерального плану м. Житомира.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглядаючи цю справу в касаційному порядку, вказав, що межі та режими використання зон охорони пам’яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Отже, науково-проєктна документація, яка на час виникнення спірних відносин не була затверджена Мінкультури, не підлягала застосуванню. Тому оспорюване рішення міськради про зупинення дії меж і режимів використання зон охорони пам’яток та історичного ареалу є законним.
Водночас Верховний Суд погодився з доводами прокурора, що міськрада не дотримала строків і процедур щодо внесення змін до Генерального плану м. Житомира як основного виду містобудівної документації, як це визначено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до ст. 17 цього Закону встановлено, що для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, до яких віднесено і м. Житомир, визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об’єкти культурної спадщини та зони їх охорони у складі генерального плану населеного пункту.
Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше ніж один раз на п’ять років органом місцевого самоврядування, який затверджував цей генеральний план.
Верховний Суд частково задовольнив позовні вимоги прокурора, визнавши, що міською радою строків і процедур щодо внесення змін до Генерального плану м. Житомира дотримано не було.
Постанова від 30 листопада 2022 року № 240/9838/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107631274.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #судова_практика #прокурор #історичний_ареал #генеральний_план #Житомир
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики ККС ВС за листопад 2022 року
До вашої уваги – огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за листопад 2022 року) – https://bit.ly/3ic4KEV.
Огляд містить найважливіші правові позиції та висновки з кримінального й кримінального процесуального права, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Зокрема, у сфері кримінального права констатовано, що:
✅️ погашення судимості на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України не звільняє суд від обов’язку застосувати положення ч. 4 ст. 70 цього Кодексу й зарахувати в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних проступків, покарання, відбуте повністю за попереднім вироком;
✅️ до офіційних документів як предметів складу кримінальних правопорушень варто зараховувати акт приймання-передачі товару, який підтверджує перехід права власності на цей товар від продавця до покупця, й електронний журнал пасажирського пропускного пункту автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор»;
✅️ не вважається офіційним документом заява на отримання грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, яка посвідчується особою від свого імені та не зумовлює настання юридичних наслідків.
У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, зроблено такі висновки:
✅️ ухвалення судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, який заявив клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану, згідно з приписами ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;
✅️ строк із дня ухвалення постанови про зупинення кримінального провадження до ухвалення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не зараховуються у строки, передбачені цією статтею.
Упродовж листопада 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
До вашої уваги – огляд актуальної судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за листопад 2022 року) – https://bit.ly/3ic4KEV.
Огляд містить найважливіші правові позиції та висновки з кримінального й кримінального процесуального права, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Зокрема, у сфері кримінального права констатовано, що:
✅️ погашення судимості на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України не звільняє суд від обов’язку застосувати положення ч. 4 ст. 70 цього Кодексу й зарахувати в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних проступків, покарання, відбуте повністю за попереднім вироком;
✅️ до офіційних документів як предметів складу кримінальних правопорушень варто зараховувати акт приймання-передачі товару, який підтверджує перехід права власності на цей товар від продавця до покупця, й електронний журнал пасажирського пропускного пункту автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор»;
✅️ не вважається офіційним документом заява на отримання грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, яка посвідчується особою від свого імені та не зумовлює настання юридичних наслідків.
У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, зроблено такі висновки:
✅️ ухвалення судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, який заявив клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану, згідно з приписами ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;
✅️ строк із дня ухвалення постанови про зупинення кримінального провадження до ухвалення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не зараховуються у строки, передбачені цією статтею.
Упродовж листопада 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
