​​Верховний Суд опублікував огляд ключових правових позицій ВС щодо оподаткування та публічної фінансової політики

До вашої уваги третій випуск огляду ключових правових позицій Верховного Суду щодо оподаткування та публічної фінансової політики – https://cutt.ly/7MiMvoX. Це консолідоване видання висновків, зроблених Великою Палатою, об’єднаною палатою Касаційного адміністративного суду та судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів, за весь період функціонування Верховного Суду.

Питання, пов’язані з оподаткуванням в Україні, стали предметом судового розгляду в умовах проведення АТО, ООС та під час воєнного стану. Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику ВС, зокрема, щодо:

✅️ оподаткування доходу (податку на доходи фізичних осіб, екологічного податку, установлення місцевих податків і зборів);

✅️ податкового контролю, оскарження актів і рішень податкового органу;

✅️ фінансової відповідальності;

✅️ розподілу судових витрат і відшкодування судового збору для суб'єктів владних повноважень.

​​КАС ВС висловив позицію щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду

Представник позивача оскаржила до Верховного Суду рішення суду першої та апеляційної інстанцій про повернення позивачеві позовної заяви без розгляду. Суди попередніх інстанцій, повертаючи позовну заяву без розгляду, виходили з того, що позивач звернувся до суду поза межами встановленого ст. 122 КАС України строку, а зазначені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є поважними. При цьому суд першої інстанції не встановив обставин, що перешкоджали позивачеві через запровадження в Україні воєнного стану своєчасно звернутися до суду в межах строку, встановленого законом. Тому сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв’язку із запровадженням такого, не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

На обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст. 122 КАС України, у зв’язку із чим дійшли протиправних висновків про те, що зазначені представником позивача в заяві про поновлення строку підстави пропуску строку на звернення до суду не є поважними. Крім того, суди протиправно не звернули уваги, що позивач є учасником бойових дій, який у зв’язку з військовою агресією рф мобілізований до лав Збройних Сил України з 24 лютого 2022 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд урахував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв’язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Водночас суди попередніх інстанцій не звернули уваги на ті обставини, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, і відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС). Вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, установлених ч. 2 ст. 122 КАС України.

Колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд також зауважив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції.

Постанова Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 (адміністративне провадження № К/990/20688/22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106545406.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #ВС #КАС_ВС #правова_позиція #строк_звернення_до_суду #пропуск_строку #поновлення_строків

​​КГС ВС висловився щодо покладення на керівника боржника солідарної відповідальності у справі про банкрутство

Конкурсний кредитор звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи про банкрутство державного підприємства, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство на стадії розпорядження майном, із заявою про покладення солідарної відповідальності на керівників боржника та солідарне стягнення з них і самого підприємства заборгованості в розмірі визнаних ухвалою суду кредиторських вимог.

Заява мотивована порушенням керівником боржника встановленої ч. 6 ст. 34 КУзПБ імперативної вимоги щодо звернення в місячний строк до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в разі наявності загрози невиконання грошових зобов’язань боржником перед третіми особами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні заяви кредитора як такої, що подана передчасно, оскільки на момент її розгляду тривало попереднє засідання у справі та розпорядник майна боржника не надав суду аналізу фінансово-господарського стану боржника. Це позбавляє можливості дійти висновку про наявність підстав для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

КГС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що задля дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника суд повинен займати активну процесуальну позицію під час перевірки наявності ознак загрози неплатоспроможності боржника як необхідної умови для застосування до керівника боржника відповідальності, визначеної ч. 6 ст. 34 КУзПБ.

За абз. 2 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, саме суд має вирішити питання щодо наявності порушення керівником боржника імперативних вимог, визначених абз. 1 цієї норми, зазначивши про це в ухвалі, що, як наслідок, є підставою для притягнення керівника до солідарної відповідальності. Тобто розгляд цього питання є обов’язком суду.

Однак суд першої інстанції наведене залишив поза увагою. Він також не врахував наявної можливості суду з огляду на положення ч. 10 ст. 39, ч. 3 ст. 44 КУзПБ для дослідження і встановлення обставин загрози неплатоспроможності боржника зобов’язати боржника чи кредитора провести аудит боржника та/або розпорядника майна, надати відомості за результатами аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника й перевірки щодо доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності тощо.

Крім того, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зауваживши, що предметом судового розгляду у справі є дослідження можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, помилково зазначив про відсутність у матеріалах справи ухвали про виявлення допущення керівниками боржника порушень, визначених ч. 6 ст. 34 КУзПБ, не перевіривши та не надавши оцінки наявності таких обставин як передумов для звернення кредитором своїх вимог до керівника боржника.

До того ж апеляційний господарський суд не взяв до уваги те, що заява кредитора містить вимоги як про покладення солідарної відповідальності на керівників боржника, так і про стягнення солідарно заборгованості.

Водночас суд касаційної інстанції визнав правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що суб’єктом солідарної відповідальності є виключно керівник боржника.

Детальніше – https://cutt.ly/MMpmNU5.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 9 червня 2022 року у справі № 904/76/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reestr.court.gov.ua/Review/106477436.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #банкрутство #солідарна_відповідальність

​​Верховний Суд опублікував огляд судової практики КАС ВС у спорах, пов’язаних зі здійсненням державного фінансового контролю

Пропонуємо вам ознайомитися з оглядом судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у спорах, пов’язаних зі здійсненням державного фінансового контролю, за період із 1 січня 2020 року по 1 вересня 2022 року – https://bit.ly/3Xcu1P9.

В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду цієї категорії адміністративних справ.

У справах зі спорів, що виникають під час державного фінансового контролю через проведення фінансового аудиту та інспектування, наведено, зокрема, висновки про:

✅ відсутність у приписах вимоги органу фінансового контролю зобов’язального характеру щодо відшкодування визначеної в ній суми збитків;

✅ протиправність обмеження права контрольно-ревізійного органу на проведення зустрічних звірок під час здійснення ревізії основного об’єкта перевірки;

✅ вимогу контрольно-ревізійного органу;

✅ визначення вартості платних медичних послуг, які надаються стороннім особам бюджетною установою.

У справах зі спорів, що виникають під час державного фінансового контролю при здійсненні уповноваженим суб’єктом владних повноважень перевірки дотримання суб’єктами господарювання вимог законодавства у сфері публічних закупівель, звернено увагу, серед іншого, на:

✅ перелік кваліфікаційних критеріїв процедури закупівлі;

✅ розбіжності між договором про закупівлю і його проєктом;

✅ визначення поняття «замовник» у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі»;

✅ відмінності змісту тендерної документації та укладеного згодом правочину, які в розумінні ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» не можна кваліфікувати як порушення;

✅ обов’язковість конкретизації Держаудитслужбою заходів, які має вжити замовник, щоб усунути виявлені під час моніторингу процедури закупівлі порушення, і визначення способу усунення цих порушень.

​​Верховний Суд опублікував огляд судової практики КГС ВС щодо окремих питань застосування положень ГПК України.

До вашої уваги огляд судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо окремих питань застосування положень ГПК України, що виникають під час розгляду справ, за період із січня 2021 року по січень 2022 року – https://bit.ly/3UEnI4S.

Огляд спрямовано на забезпечення сталості та єдності судової практики, зокрема в питаннях щодо:

✅ умов прийнятності касаційних скарг у контексті підстав касаційного оскарження;

✅ застосування впровадженого в господарський процес стандарту доказування «вірогідності доказів» замість «достатності доказів»;

✅ правил засвідчення копій документів, які учасник справи подає до суду;

✅ виправлення допущених у рішенні, постанові, ухвалі описок, арифметичних помилок;

✅ умов та особливостей відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу;

✅ процесуальних дій суду в разі встановлення недоліків стосовно повноважень особи, яка підписала позовну заяву / заяву / скаргу;

✅ оцінки доказів при вирішенні питання про наявність повноважень в особи, яка звертається від імені іноземної юридичної особи в порядку самопредставництва;

✅ можливості повторного апеляційного перегляду судового рішення, законність якого вже була предметом апеляційного розгляду, здійсненого в порядку, визначеному ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Викладена в огляді інформація стане у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто хоче бути в курсі практики застосування норм процесуального права КГС ВС.

​​Верховний Суд опублікував огляд практики розгляду ВС справ за заявами про видачу судового наказу

Пропонуємо до вашої уваги огляд практики розгляду Верховним Судом справ за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа – підприємець (рішення, внесені до ЄДРСР, за січень 2021 року – жовтень 2022 року) – https://cutt.ly/jMEtCRG.

Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Огляд містить правові висновки ВС, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики в питаннях щодо:

✅підстав та умов видачі дубліката судового наказу;

✅строків пред’явлення судового наказу до виконання;

✅окремих питань, що виникають під час судового розгляду справ за заявами про видачу судового наказу.

Результати та показники роботи ВС і судової системи за період з 7 листопада 2022 по 11 листопада 2022

У черговому відео ми розповідаємо про перебіг процедури відрядження суддів, а також про рішення, ухвалені судами України за період із 7 по 11 листопада 2022 року. Йдеться, зокрема, про вироки у кримінальних провадженнях щодо бойовиків незаконних збройних формувань, котрі брали участь у бойових діях проти українських військ, псевдочиновниці «уряду» анексованого Криму, що допомагала країні-агресору у проведенні підривної діяльності, а також стосовно колишнього судді, який одержав неправомірну вигоду за ухвалення судового рішення.

Деталі – у відео: https://cutt.ly/XMRxKwI.

​​КГС ВС – про підстави для внесення змін до договору оренди державного та комунального майна в частині строку його дії

У справі № 920/175/21 фізична особа – підприємець звернулася до комунального некомерційного підприємства з позовом про визнання укладеним між позивачем як орендарем та відповідачем як орендодавцем договору оренди нежитлового приміщення в новій редакції, наведеній у позовній заяві, з посиланням на те, що відповідач ухиляється від приведення договору оренди в частині строку його дії до мінімального п’ятирічного строку, визначеного ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, однак КГС ВС визнав такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

Як на одну з підстав для касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень фізична особа – підприємець послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, однак під час перевірки цих доводів було з’ясовано, що такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 921/604/20. Відповідно до цього висновку майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, яке перебуває в державній та комунальній власності, зокрема, регулює Закон України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 3 ст. 9 якого встановлено, що строк договору оренди не може становити менше п'яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі в оренду державного та комунального майна (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 483).

При цьому порядок та умови зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений ч. 3 ст. 9 цього Закону, визначені саме п. 125 Порядку, за змістом якого, зокрема, не допускається внесення змін до договору оренди з метою збільшення строку його дії, крім випадків, коли договір був укладений на строк, що становить менш як п'ять років, та з моменту укладення не продовжувався, і заява орендаря стосується збільшення строку оренди з метою приведення його у відповідність із визначеним Законом України «Про оренду державного та комунального майна» мінімальним строком.

Таким чином, право на внесення змін до договору виникає лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас у випадку якщо правовою підставою внесення змін до договору є приписи абз. 5 ч. 4 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», які конкретизовані в п. 125 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, то зазначені зміни можуть бути внесені до договору за згодою сторін або на підставі рішення суду, тобто укладення цього договору (внесення змін до нього) є обов'язковим у силу вказаних вище приписів чинного законодавства, з урахуванням алгоритму, наведеного Судом.

За результатами розгляду справи № 920/175/21 КГС ВС вказав, що господарські суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 921/604/20, що й стало підставою для їх скасування та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою встановлення відповідності запропонованих позивачем змін до договору оренди наведеним положенням законодавства, дотримання ним необхідних умов для внесення таких змін та ухвалення обґрунтованого й законного рішення у справі.

Детальніше – https://cutt.ly/EMU0Jbb.

Постанова Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 920/175/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105178977.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #договір_оренди #оренда_майна

​​Відновлюється територіальна підсудність судових справ дев’яти судів Харківщини

З 23 листопада 2022 року буде відновлено територіальну підсудність судових справ Комінтернівського, Ленінського, Московського, Орджонікідзевського, Фрунзенського, Червонозаводського районних судів м. Харкова, Чугуївського міського суду Харківської області, Дергачівського, Харківського районних судів Харківської області. Про це йдеться в розпорядженні Голови Верховного Суду від 17 листопада 2022 року – https://bit.ly/3geAQyO.

Як зазначено в розпорядженні, голови зазначених судів мають розробити плани реагування на надзвичайні ситуації в особливий період та забезпечити дотримання передбачених законодавством безпекових заходів під час повітряної тривоги для суддів, працівників апарату й учасників процесу.

​​КГС ВС висловився щодо особливостей поновлення договору оренди землі

Товариство звернулося з позовом до міської ради щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі в редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що воно вчасно звернулося до орендодавця з повідомленням про намір продовжити договірні відносини та з проєктом договору оренди землі, однак відповіді не отримало. Тож позивач продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору і сплачувати орендну плату.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі», з урахуванням сформованих висновків Верховного Суду із застосування цієї норми права й усталеної практики стосовно розгляду цієї категорії спорів про поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 вказаного Закону, підтримав висновки суду першої інстанції про задоволення позову.

Поновлення договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час його укладення.

Водночас якщо орендодавець відмовляється укласти додаткову угоду до договору оренди землі, обов’язковість якої визначена в ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», чи ухиляється від її укладення, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту в резолютивній частині судового рішення.

Якщо орендодавець, заперечуючи проти позову про визнання укладеним договору за ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», посилається на неналежне виконання орендарем своїх обов’язків, то саме на нього покладається доведення таких обставин, а вони підлягають установленню судами. За умови їх підтвердження це є підставою для відмови в задоволенні позову.

Наведене повністю відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати ВС від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19.

За результатами розгляду КГС ВС підтримав висновки суду першої інстанції про задоволення позову, яким було встановлено, що товариство (орендар) дотрималося процедури поновлення договору оренди на новий строк, завчасно повідомило орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проєкту відповідної додаткової угоди, орендар продовжує належним чином користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, проте міська рада не ухвалила рішення про поновлення договору оренди або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору у строки, встановлені законом. При цьому місцевий господарський суд зауважив, що SMS-інформування не є належним повідомленням орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі в розумінні вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували звернення орендаря з проханням його інформування в такий спосіб на той чи інший мобільний номер телефону.

Детальніше за посиланням: https://cutt.ly/qMCPpIY.

Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 926/2720/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106553165.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #договір_оренди #оренда_землі

Результати та показники роботи ВС і судової системи | 14.11.2022 - 18.11.2022

Цього тижня відновлюється територіальна підсудність судових справ дев’яти судів на Харківщині. Детальніше про це, а також про судові рішення, ухвалені судами України за період із 14 по 18 листопада 2022 року, – у відео: https://cutt.ly/kMMcUdA.

​​До уваги громадян!

Повідомляємо, що у зв'язку з відсутністю електропостачання у приміщеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розгляд справ, призначених на 24 листопада 2022 року у відкритому судовому засіданні, не відбудеться.

Про відновлення електропостачання буде повідомлено додатково. Стежте за новинами на наших інформаційних ресурсах.

​​КГС ВС пояснив відмінності між процедурою перегляду (повторного розгляду) та процедурою оскарження рішень органів АМКУ

Підприємство звернулося з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, оформленого листом «Щодо заяви про перегляд рішення Антимонопольного комітету України від 03.12.2020 № 757-р», і зобов’язання АМКУ повторно розглянути заяву підприємства про перегляд рішення АМКУ від 3 грудня 2020 року № 757-р.

Рішенням Господарського суду міста Києва в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підприємство звернулося до АМКУ без зазначення підстав, закріплених у приписах ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для перегляду органом АМКУ рішення цього Комітету. Заявник надалі не усунув допущених недоліків, у зв’язку із чим АМКУ не мав підстав для перегляду рішення від 3 грудня 2020 року № 757-р.

Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнаючи недійсним оскаржуване рішення АМКУ, суд апеляційної інстанції керувався, зокрема, тим, що заява позивача містить обґрунтування підстав для перегляду рішення органу АМКУ з посиланням на приписи ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції» («інші підстави, передбачені законами України»).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишив у силі.

Щодо застосування ч. 1 ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Верховний Суд зазначив, що зміст цієї норми в частині «інших підстав, передбачених законами України» передбачає необхідність вказівки на пряму норму закону, яка визначає певні обставини як підставу саме для перегляду рішення АМКУ. Водночас перегляд рішень органів АМКУ у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та в заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію – це окрема спеціальна процедура перегляду (повторного розгляду), яку не слід ототожнювати з процедурою оскарження рішень органів АМКУ (перевіркою на предмет законності й обґрунтованості). Вказане не було враховано у висновках суду апеляційної інстанції щодо відповідності заяви позивача про перегляд рішення АМКУ вимогам, установленим у п. 47 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням АМКУ від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (далі – Правила).

Як орган влади АМКУ зобов’язаний на стадії перегляду рішень діяти відповідно до повноважень, визначених ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», і позбавлений можливості ухвалити рішення згідно зі ст. 59 цього Закону. Компетенція судів щодо перегляду ухвалених органом АМКУ рішень відповідно до ст. 59 зазначеного Закону полягає в установленні їх законності та обґрунтованості.

Отже, Верховний Суд визнав обґрунтованим незастосування АМКУ ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на стадії перевірки заяви про перегляд рішення органу АМКУ на відповідність вимогам, установленим у п. 47 Правил.

Постанова КГС ВС від 3 листопада 2022 року у справі № 910/10256/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107111853.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #АМКУ #економічна_конкуренція

​​До уваги громадян!

Повідомляємо, що станом на 25 листопада 2022 року у приміщеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відновлено електропостачання. Верховний Суд працює у штатному режимі.

​​Дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за вересень – жовтень 2022 року): https://cutt.ly/31uIpGn.

У черговому дайджесті висвітлено позиції ВП ВС щодо:

✅ допустимості як доказів даних висновку експерта за умови призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної в кримінальному провадженні групи;

✅ розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави;

✅ застосування мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов’язаннями ДП «Донецька залізниця»;

✅ особливостей відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, та визначення розміру не отриманого потерпілим доходу від підприємницької діяльності за час тимчасової непрацездатності;

✅ належного способу захисту прав та інтересів поручителя в разі зміни основного зобов’язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

​​Суддя ККС ВС розповість про актуальні питання щодо застосування норм кримінального процесуального права

30 листопада 2022 року Верховний Суд спільно з Асоціацією правників України проведе онлайн-зустріч із суддею Касаційного кримінального суду у складі ВС Світланою Яковлєвою, під час якої йтиметься про актуальну практику ВС щодо застосування норм кримінального процесуального права. Захід розпочнеться о 15:00.

У межах зустрічі планується обговорити, зокрема, такі питання:

✅ недопустимість доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини;

✅ строки досудового розслідування та наслідки їх порушення;

✅ підсудність кримінальних проваджень, умови та підстави направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, наслідки порушень правил підсудності;

✅ розгляд кримінальних проваджень за відсутності обвинуваченого, забезпечення права обвинуваченого на захист.

Участь у заході можлива за умови попередньої реєстрації за посиланням: https://cutt.ly/11ulS4Q.

​​КЦС ВС вказав на правові наслідки невиконання непонайменованого договору

Позивач надав відповідачеві кошти для придбання земельної ділянки з метою перепродажу й отримання прибутку, який сторони мали намір поділити, про що згодом відповідач написав письмову розписку. Він не виконував зобов’язання протягом багатьох років, тому позивач просив суд стягнути заборгованість за договором позики.

Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки відсутність між сторонами правовідносин за договором позики не свідчить про відсутність у позивача права на повернення наданих відповідачеві грошових коштів. Доводи відповідача про невизначеність правової природи документа (розписки) суттєвого значення не мають, оскільки в ньому чітко та конкретно вказано, що він взяв у позивача кошти для зазначених цілей і надалі не виконав своїх зобов’язань.

Апеляційний суд скасував рішення районного суду, відмовив у задоволенні позову, мотивувавши це тим, що позивач вказував про набуття та збереження відповідачем грошових коштів на підставі, яка згодом відпала. Це свідчить про те, що позивач просив стягнути з відповідача кошти на підставі ст. 1212 ЦК України. Водночас між сторонами наявні правовідносини щодо здійснення інвестиційної діяльності, але позивач не звертався до відповідача з вимогою про припинення чи розірвання зобов’язання, яке має інвестиційний характер, та не звертався до суду з відповідним позовом. А положення ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував постанову апеляційного суду, задовольнив позов, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, та зробив такі правові висновки.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі – non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium – принцип добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Перекваліфікація договору може мати місце, зокрема, при тлумаченні змісту договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими.

Тлумачення змісту документа про отримання коштів свідчить про вчинення між сторонами непонайменованого договору щодо питання придбання та використання земельної ділянки.

Апеляційний суд не врахував, що якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам), і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Очевидно, що дії відповідача, який отримав від позивача кошти для вирішення питання про придбання земельної ділянки, погодився її придбати, проте свого обов’язку не виконав і відмовляється повернути отримані кошти після відмови від договору, зробленої кредитором, суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов’язку придбати земельну ділянку) і є недобросовісними.

За таких обставин, з урахуванням того, що позивач відмовився від договору, а відповідач земельну ділянку не придбав, у відповідача існує обов’язок повернути отримані грошові кошти, а тому суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про їх стягнення, хоча й не застосував ч. 3 ст. 6, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Постанова Верховного Суду від 9 листопада 2022 року у справі № 754/13893/19 (провадження № 61-737св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107370785.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#ВС #КЦС_ВС #практика_ВС #судова_практика #правова_позиція #непонайменований_договір

​​Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду в провадженнях про кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності (рішення, внесені до ЄДРСР, за період із 2018 року по жовтень 2022 року) – https://bit.ly/3FM9msZ.

ККС
ВС звернув увагу на кримінально-правові та кримінальні процесуальні
проблеми розгляду проваджень про кримінальні правопорушення у сфері
господарської діяльності, а саме на питання щодо кваліфікації
кримінальних правопорушень, передбачених розд. VII Особливої частини КК
України, призначення покарання і застосування інших заходів
кримінально-правового характеру тощо.

Зокрема, в огляді наведено правові позиції ККС ВС про:

✅ застосування
приписів ст. 203-2 КК України в редакції, яка діяла до 13 серпня 2020
року (набрання чинності Законом України від 14 липня 2020 року № 768-IX
«Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення
азартних ігор»), стосовно заборони на здійснення грального бізнесу як
виду господарської діяльності;

✅ подвійну форму вини як ознаку кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України;

✅ оцінку
преюдиційного значення рішень судів інших юрисдикцій для суду, який
розглядає провадження у справі про кримінальні правопорушення у сфері
господарської діяльності;

✅ можливість
застосування спеціальної конфіскації в разі звільнення особи від
кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
(ст. 49 КК України).

Огляд містить також інші актуальні правові
позиції щодо розгляду проваджень про кримінальні правопорушення у сфері
господарської діяльності.

​​КАС ВС розглянув спір про право прокурора звернутися до суду для захисту інтересів держави з охорони культурної спадщини

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури оскаржив у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій, які відмовилися відкривати провадження за його позовом в інтересах держави в особі Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, у якому він просив зобов’язати відповідача – ТОВ «Авіантбуд» укласти охоронний договір на пам’ятку архітектури та містобудування місцевого значення на Андріївському узвозі, 18 у м. Києві.

Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду та замінювати компетентний орган (у цьому випадку – безпосередньо Департамент), який може і бажає захищати інтереси держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив касаційну скаргу прокурора.

Пославшись на сталу судову практику, колегія суддів КАС ВС звернула увагу, що дійсно, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб’єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином.

ВС також вказав, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Суд вивчив матеріали справи, у яких позивач довів, що протягом 2020–2021 років тричі письмово звертався до Департаменту з вимогою надати інформацію та всі наявні підтверджуючі документи щодо охоронних заходів, які здійснювалися з метою утримання пам’ятки. У відповідях Департамент поінформував: незважаючи на те, що припис про зобов’язання ТОВ укласти охоронний договір на пам’ятку було зроблено в січні 2020 року, останнє тривалий час ухиляється від виконання своїх обов’язків щодо її утримання; фінансові санкції за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, накладені постановою від 19 березня 2020 року не сплачено. На чергове (третє) звернення у червні 2021 року прокуратура отримала відповідь від Департаменту, що він до цього часу не звернувся до суду з позовами про стягнення фінансових санкцій та щодо зобов’язання про укладення охоронного договору. Прокурор у листі також повідомив Департамент про підготовку Київською міською прокуратурою до адміністративного суду позову в інтересах держави в особі Департаменту до ТОВ про зобов’язання укласти охоронний договір на об’єкт культурної спадщини.

Отже, на переконання прокурора, це свідчить про бездіяльність Департаменту щодо тривалого порушення інтересів держави, що є підставою для вжиття саме прокуратурою заходів представницького характеру в порядку, визначеному в ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор повною мірою довів здійснення неналежним чином захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини Департаментом охорони культурної спадщини КМДА, що надало йому право на звернення до суду в інтересах держави із цим позовом.

Постанова ВС від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21– https://reyestr.court.gov.ua/Review/107370330.

Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КАС_ВС #судова_практика #прокурор #охорона_культурної_спадщини #інтереси_держави #андріївський_узвіз

​​ОП КЦС ВС вказала на умови, за яких з арештованого майна подружжя може бути знято арешт

Дружина боржника просила суд визнати за нею право власності на ½ частки арештованого автомобіля та звільнити його з-під арешту, оскільки вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а арешт було накладено через кредитні борги чоловіка.

Суд першої інстанції визнав право власності позивачки на ½ частки автомобіля, у задоволенні інших вимог відмовив, указавши, що спірний автомобіль є неподільною річчю, зняття з нього арешту може порушити права банку, а позивач не пред’явив вимог про визначення розміру компенсації за частку в спільному майні подружжя.

Апеляційний суд скасував попереднє рішення і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав. Водночас суд зазначив, що позивачка має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя. Однак позивачка звернулася до суду з пропуском позовної давності, про застосування якого заявив банк.

Вирішуючи питання щодо забезпечення єдності судової практики, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення майна з-під арешту, залишив у силі в цій частині рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки про застосування норм права.

Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб’єктів приватних відносин.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову).

Для приватного права апріорі притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Тобто якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Серед прикладів неподільних речей – транспортні засоби, побутова техніка тощо.

Частина 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.

Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б передбачало можливість для одного із співвласників у спільній сумісній власності вимагати зняття арешту з неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Також ОП КЦС ВС зазначила, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), а сутність негаторного позову виключає застосування позовної давності.

Постанова Верховного Суду від 7 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (провадження № 61-11615сво20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107476187.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

#Верховний_Суд #КЦС_ВС #судова_практика #зняття_арешту #ефективний_спосіб_захисту #негаторний_позов