Суддя КЦС ВС Ірина Воробйова розповіла про особливості розгляду сімейних спорів під час воєнного стану
Судді Верховного Суду неодноразово наголошували, що процедура усиновлення не може бути спрощеною під час воєнного стану, зокрема звертали увагу на справи про скасування усиновлення. Суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Ірина Воробйова розповіла, серед іншого, про одну з таких справ на лекції для суддів та помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів «Актуальна практика Верховного Суду з питань розгляду сімейних спорів в умовах воєнного стану».
Так, у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 204/586/20 КЦС ВС погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову. Зміна поведінки дитини в гірший бік, з приводу чого виникли конфліктні відносини, відбулася не поза волею позивачів, поведінка батьків також вплинула на їхні стосунки з дитиною, а відносини, які виникли між усиновлювачами і дитиною, пов’язані перш за все з конфліктом між ними та ускладнені особливостями перехідного віку дитини.
Також суддя звернула увагу на постанову КЦС ВС від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, в якій зроблено висновок, що поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов’язків у розумінні ст. 164 СК України і може бути підставою для позбавлення цієї особи батьківських прав щодо дитини.
Ірина Воробйова проаналізувала судову практику у спорах щодо аліментів. Зокрема, акцентувала на постанові КЦС ВС від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц, в якій зроблено висновок, що аліменти з коштів, отриманих із продажу квартири, не сплачуються, оскільки виручення коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцеві права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не вважається видом заробітку (доходу).
Після лекції суддя КЦС ВС відповіла на запитання слухачів.
Зокрема, слухачі запитували, як запобігти зловживанням, коли просять установити місце проживання дитини з батьком, щоб його не мобілізували або він міг виїхати за кордон. Ірина Воробйова зауважила, що подання відповідного позову передбачено нормами СК України, а розглядаючи подібну справу, суд має виходити передусім із найкращих інтересів дитини.
Також було питання про те, чи стягуються аліменти з грошового забезпечення військовослужбовців. Ірина Воробйова звернула увагу, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ (набув чинності 25 березня 2022 року) внесено зміни до розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Розділ доповнено п. 10-2, відповідно до якого на період воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника, крім, зокрема, рішень про стягнення аліментів.
Семінар для суддів і помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів «Актуальні питання щодо розгляду сімейних спорів в умовах воєнного стану» організовано Дніпровським відділенням Національної школи суддів України. Він відбувся 9 червня 2022 року.
Судді Верховного Суду неодноразово наголошували, що процедура усиновлення не може бути спрощеною під час воєнного стану, зокрема звертали увагу на справи про скасування усиновлення. Суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Ірина Воробйова розповіла, серед іншого, про одну з таких справ на лекції для суддів та помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів «Актуальна практика Верховного Суду з питань розгляду сімейних спорів в умовах воєнного стану».
Так, у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 204/586/20 КЦС ВС погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову. Зміна поведінки дитини в гірший бік, з приводу чого виникли конфліктні відносини, відбулася не поза волею позивачів, поведінка батьків також вплинула на їхні стосунки з дитиною, а відносини, які виникли між усиновлювачами і дитиною, пов’язані перш за все з конфліктом між ними та ускладнені особливостями перехідного віку дитини.
Також суддя звернула увагу на постанову КЦС ВС від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, в якій зроблено висновок, що поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов’язків у розумінні ст. 164 СК України і може бути підставою для позбавлення цієї особи батьківських прав щодо дитини.
Ірина Воробйова проаналізувала судову практику у спорах щодо аліментів. Зокрема, акцентувала на постанові КЦС ВС від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц, в якій зроблено висновок, що аліменти з коштів, отриманих із продажу квартири, не сплачуються, оскільки виручення коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцеві права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не вважається видом заробітку (доходу).
Після лекції суддя КЦС ВС відповіла на запитання слухачів.
Зокрема, слухачі запитували, як запобігти зловживанням, коли просять установити місце проживання дитини з батьком, щоб його не мобілізували або він міг виїхати за кордон. Ірина Воробйова зауважила, що подання відповідного позову передбачено нормами СК України, а розглядаючи подібну справу, суд має виходити передусім із найкращих інтересів дитини.
Також було питання про те, чи стягуються аліменти з грошового забезпечення військовослужбовців. Ірина Воробйова звернула увагу, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ (набув чинності 25 березня 2022 року) внесено зміни до розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Розділ доповнено п. 10-2, відповідно до якого на період воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника, крім, зокрема, рішень про стягнення аліментів.
Семінар для суддів і помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів «Актуальні питання щодо розгляду сімейних спорів в умовах воєнного стану» організовано Дніпровським відділенням Національної школи суддів України. Він відбувся 9 червня 2022 року.
Судді Верховного Суду обговорили з представниками Ради Європи пріоритетні завдання судової системи в умовах війни
Судді Верховного Суду провели онлайн-зустріч із представниками Ради Європи задля обговорення шляхів подальшої співпраці у світлі повномасштабного російського вторгнення в Україну та на виконання Пріоритетних завдань Плану дій Ради Європи для України на 2018–2022 роки, а також пріоритетів системи правосуддя, визначених Національною радою для відновлення України.
Обговорення стосувалося чотирьох основних напрямів: впровадження онлайн-системи відправлення правосуддя (дистанційне правосуддя), якнайшвидшого відновлення роботи органів суддівського врядування – ВРП та ВККС, механізму оперативного заповнення вакантних посад у судовій системі, подальшої розробки способів альтернативного вирішення спорів після ухвалення Закону України «Про медіацію».
Від Верховного Суду участь у зустрічі взяли Секретар Великої Палати ВС Лариса Рогач, суддя Великої Палати ВС Тетяна Анцупова, суддя Касаційного кримінального суду у складі ВС, голова Етичної ради Лев Кишакевич і начальник відділу міжнародно-правової взаємодії ВС Ліна Губар.
Раду Європи представили начальник відділу з питань програм щодо співпраці Генерального директорату з прав людини і верховенства права Лілія Греттарсдоттір, координатор проєктів цього відділу Андрій Кавакін, представник відділу Маріана Чіку, заступник секретаря Європейської комісії з питань ефективності правосуддя (CEPEJ) Клеманс Букемон і менеджерка проєкту РЄ «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя» Ірина Кушнір.
Обговорюючи перший напрям співпраці – дистанційне правосуддя, Лариса Рогач повідомила європейським колегам, що можливість проводити судові засідання онлайн за допомогою засобів відеозв’язку з’явилась у 2017 році, і цю можливість використовували досить широко, особливо в касаційних провадженнях.
Гострим стало питання забезпечення можливості онлайн участі в засіданні для суддів. В умовах воєнного стану, безпрецедентних безпекових заходів, запровадження комендантських годин забезпечити кворум такого колегіального органу, як, наприклад, Велика Палата ВС, стало справжнім викликом. Запровадження дистанційного правосуддя є важливим для всіх суддів України. Лариса Рогач сказала, що законопроєкт про дистанційне правосуддя робоча група розробила, проте при попередньому його обговоренні народні депутати України не дійшли згоди щодо доцільності та можливостей технічного забезпечення режиму підписання судового рішення, передачі матеріалів справи, забезпечення таємниці нарадчої кімнати та ін.
Європейські колеги повідомили, що можуть залучити своїх експертів із CEPEJ до удосконалення підготовленого тексту законопроєкту про дистанційне правосуддя.
Лев Кишакевич поінформував присутніх про те, що Етична рада працює над відновленням роботи Вищої ради правосуддя. За його словами, Етична рада продовжила процес оцінювання відповідності кандидатів на зайняття посади члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, а також завершила оцінювання всіх діючих членів ВРП відповідно до закону. Спікер сказав, що динаміка всіх процесів є позитивною, тож у разі реалізації волі суб’єктів призначення – ВРП може запрацювати уже восени.
«Судова система зараз як ніколи потребує того, щоб органи суддівського врядування працювали і захищали інтереси судової влади та ухвалювали кадрові рішення щодо призначення, переведення, а також щодо притягнення суддів до відповідальності», – констатувала Тетяна Анцупова. Вона наголосила, що в контексті ВККС нагальним є питання збереження того складу Конкурсної комісії з добору членів ВККС, який почав працювати до повномасштабного вторгнення. Відновлення роботи цієї Комісії є, безумовно, на часі.
Тетяна Анцупова висловила сподівання, що Рада Європи й надалі забезпечуватиме експертний супровід цих питань. Представники РЄ підтвердили, що проєкт, який діє в Україні, уже цим займається.
Детальніше – https://cutt.ly/BJ2KqH9
Судді Верховного Суду провели онлайн-зустріч із представниками Ради Європи задля обговорення шляхів подальшої співпраці у світлі повномасштабного російського вторгнення в Україну та на виконання Пріоритетних завдань Плану дій Ради Європи для України на 2018–2022 роки, а також пріоритетів системи правосуддя, визначених Національною радою для відновлення України.
Обговорення стосувалося чотирьох основних напрямів: впровадження онлайн-системи відправлення правосуддя (дистанційне правосуддя), якнайшвидшого відновлення роботи органів суддівського врядування – ВРП та ВККС, механізму оперативного заповнення вакантних посад у судовій системі, подальшої розробки способів альтернативного вирішення спорів після ухвалення Закону України «Про медіацію».
Від Верховного Суду участь у зустрічі взяли Секретар Великої Палати ВС Лариса Рогач, суддя Великої Палати ВС Тетяна Анцупова, суддя Касаційного кримінального суду у складі ВС, голова Етичної ради Лев Кишакевич і начальник відділу міжнародно-правової взаємодії ВС Ліна Губар.
Раду Європи представили начальник відділу з питань програм щодо співпраці Генерального директорату з прав людини і верховенства права Лілія Греттарсдоттір, координатор проєктів цього відділу Андрій Кавакін, представник відділу Маріана Чіку, заступник секретаря Європейської комісії з питань ефективності правосуддя (CEPEJ) Клеманс Букемон і менеджерка проєкту РЄ «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя» Ірина Кушнір.
Обговорюючи перший напрям співпраці – дистанційне правосуддя, Лариса Рогач повідомила європейським колегам, що можливість проводити судові засідання онлайн за допомогою засобів відеозв’язку з’явилась у 2017 році, і цю можливість використовували досить широко, особливо в касаційних провадженнях.
Гострим стало питання забезпечення можливості онлайн участі в засіданні для суддів. В умовах воєнного стану, безпрецедентних безпекових заходів, запровадження комендантських годин забезпечити кворум такого колегіального органу, як, наприклад, Велика Палата ВС, стало справжнім викликом. Запровадження дистанційного правосуддя є важливим для всіх суддів України. Лариса Рогач сказала, що законопроєкт про дистанційне правосуддя робоча група розробила, проте при попередньому його обговоренні народні депутати України не дійшли згоди щодо доцільності та можливостей технічного забезпечення режиму підписання судового рішення, передачі матеріалів справи, забезпечення таємниці нарадчої кімнати та ін.
Європейські колеги повідомили, що можуть залучити своїх експертів із CEPEJ до удосконалення підготовленого тексту законопроєкту про дистанційне правосуддя.
Лев Кишакевич поінформував присутніх про те, що Етична рада працює над відновленням роботи Вищої ради правосуддя. За його словами, Етична рада продовжила процес оцінювання відповідності кандидатів на зайняття посади члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, а також завершила оцінювання всіх діючих членів ВРП відповідно до закону. Спікер сказав, що динаміка всіх процесів є позитивною, тож у разі реалізації волі суб’єктів призначення – ВРП може запрацювати уже восени.
«Судова система зараз як ніколи потребує того, щоб органи суддівського врядування працювали і захищали інтереси судової влади та ухвалювали кадрові рішення щодо призначення, переведення, а також щодо притягнення суддів до відповідальності», – констатувала Тетяна Анцупова. Вона наголосила, що в контексті ВККС нагальним є питання збереження того складу Конкурсної комісії з добору членів ВККС, який почав працювати до повномасштабного вторгнення. Відновлення роботи цієї Комісії є, безумовно, на часі.
Тетяна Анцупова висловила сподівання, що Рада Європи й надалі забезпечуватиме експертний супровід цих питань. Представники РЄ підтвердили, що проєкт, який діє в Україні, уже цим займається.
Детальніше – https://cutt.ly/BJ2KqH9
Навіть в умовах воєнного стану має забезпечуватися максимальне дотримання прав людини, гарантованих Конвенцією – керівник департаменту ВС
Реагуючи на виклики, які виникли під час воєнного стану, Верховна Рада України внесла низку змін до законодавства, зокрема й КПК України. І сьогодні постає питання про те, як ці зміни будуть імплементовані на практиці. Зважаючи на це, аспекти, які врегульовані в КПК України, повинні виважено застосовуватися органами кримінальної юстиції. Саме від їх виваженого застосування залежатиме, чи будуть у майбутньому відповідні звернення до Європейського суду з прав людини.
Про це зазначив керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Расім Бабанли під час VIII (XXI) Львівського форуму кримінальної юстиції «Українська кримінальна юстиція в умовах війни».
«Виклики, які намагається долати кримінальна юстиція та загалом уся правова система, – безпрецедентні. Україні доводиться бути в авангарді тих питань, що постають перед правовою системою в умовах воєнного стану, оскільки жодна з європейських країн не стикалася з такими викликами», – акцентував Расім Бабанли.
На думку доповідача, закони мирного часу не закривають усіх питань, що можуть бути нагальними в часи війни, тому правова система має реагувати на виклики, які перед нею постають. Він нагадав, що Міністерство юстиції України відреагувало на законодавчі зміни і частково заявило про тимчасовий відступ Україною від зобов’язань, узятих за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до нормативно-правових актів, якими певною мірою пропорційно знижені конвенційні гарантії.
«І таке зниження гарантій виправдане. Водночас, як показує практика і досвід 2014–2015 років, у питанні пропорційності обмеження конвенційних гарантій ключовою є їх тимчасовість. Ці питання висвітлені в рішеннях ЄСПЛ у справах від 25 липня 2017 року "Хлєбік проти України" та від 11 лютого 2021 року "Куроченко та Золотухін проти України"», – сказав керівник департаменту ВС.
Якщо в рішенні у справі «Хлєбік проти України», додав спікер, ЄСПЛ не визнав порушення ст. 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність), то в рішенні у справі «Куроченко та Золотухін проти України» за схожих обставин порушення цієї статті було констатовано. Це питання пов’язане з відновленням втрачених матеріалів кримінального провадження.
«На сьогодні до КПК України внесені зміни і передбачена особлива процедура для відновлення матеріалів кримінального провадження на етапі досудового розслідування. А от стосовно судового провадження, на жаль, невирішеними залишаються питання, зокрема й ті, що існували з 2014–2015 років. Проблема, на мій погляд, полягає в тому, що, по-перше, кримінальне провадження може бути відновлене лише тоді, коли є судове рішення. А по-друге, КПК України передбачає точне відновлення матеріалів кримінального провадження. Але зрозуміло, що нині, в таких умовах, забезпечувати точне, повноцінне відновлення матеріалів кримінального провадження, порівняно з тими, що були втрачені, практично дуже складно», – розповів Расім Бабанли.
Що стосується питань, пов’язаних з обмеженням свободи та особистої недоторканності, а саме – тримання під вартою, то, зазначив доповідач, наразі КПК України (ст. 615) передбачає певні екстраординарні можливості: наділення керівника відповідного органу прокуратури повноваженнями вирішувати питання щодо обрання запобіжних заходів, їх продовження, а також автоматичне продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк до двох місяців у тих випадках, коли суд не може розглянути відповідне питання.
«Сьогодні всі учасники системи кримінальної юстиції декларують і сповідують той принцип, що попри воєнний стан Україна дотримується прав людини, гарантованих Конвенцією. Навіть у таких умовах має забезпечуватися максимальне дотримання цих прав. Тобто одна справа, що закон дає право щодо застосування відповідних норм, а інша – що це право реалізовується у виняткових випадках, а не тому, що така можливість формально існує», – сказав Расім Бабанли.
Детальніше – https://cutt.ly/MJ9uRqn
Реагуючи на виклики, які виникли під час воєнного стану, Верховна Рада України внесла низку змін до законодавства, зокрема й КПК України. І сьогодні постає питання про те, як ці зміни будуть імплементовані на практиці. Зважаючи на це, аспекти, які врегульовані в КПК України, повинні виважено застосовуватися органами кримінальної юстиції. Саме від їх виваженого застосування залежатиме, чи будуть у майбутньому відповідні звернення до Європейського суду з прав людини.
Про це зазначив керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Расім Бабанли під час VIII (XXI) Львівського форуму кримінальної юстиції «Українська кримінальна юстиція в умовах війни».
«Виклики, які намагається долати кримінальна юстиція та загалом уся правова система, – безпрецедентні. Україні доводиться бути в авангарді тих питань, що постають перед правовою системою в умовах воєнного стану, оскільки жодна з європейських країн не стикалася з такими викликами», – акцентував Расім Бабанли.
На думку доповідача, закони мирного часу не закривають усіх питань, що можуть бути нагальними в часи війни, тому правова система має реагувати на виклики, які перед нею постають. Він нагадав, що Міністерство юстиції України відреагувало на законодавчі зміни і частково заявило про тимчасовий відступ Україною від зобов’язань, узятих за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до нормативно-правових актів, якими певною мірою пропорційно знижені конвенційні гарантії.
«І таке зниження гарантій виправдане. Водночас, як показує практика і досвід 2014–2015 років, у питанні пропорційності обмеження конвенційних гарантій ключовою є їх тимчасовість. Ці питання висвітлені в рішеннях ЄСПЛ у справах від 25 липня 2017 року "Хлєбік проти України" та від 11 лютого 2021 року "Куроченко та Золотухін проти України"», – сказав керівник департаменту ВС.
Якщо в рішенні у справі «Хлєбік проти України», додав спікер, ЄСПЛ не визнав порушення ст. 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність), то в рішенні у справі «Куроченко та Золотухін проти України» за схожих обставин порушення цієї статті було констатовано. Це питання пов’язане з відновленням втрачених матеріалів кримінального провадження.
«На сьогодні до КПК України внесені зміни і передбачена особлива процедура для відновлення матеріалів кримінального провадження на етапі досудового розслідування. А от стосовно судового провадження, на жаль, невирішеними залишаються питання, зокрема й ті, що існували з 2014–2015 років. Проблема, на мій погляд, полягає в тому, що, по-перше, кримінальне провадження може бути відновлене лише тоді, коли є судове рішення. А по-друге, КПК України передбачає точне відновлення матеріалів кримінального провадження. Але зрозуміло, що нині, в таких умовах, забезпечувати точне, повноцінне відновлення матеріалів кримінального провадження, порівняно з тими, що були втрачені, практично дуже складно», – розповів Расім Бабанли.
Що стосується питань, пов’язаних з обмеженням свободи та особистої недоторканності, а саме – тримання під вартою, то, зазначив доповідач, наразі КПК України (ст. 615) передбачає певні екстраординарні можливості: наділення керівника відповідного органу прокуратури повноваженнями вирішувати питання щодо обрання запобіжних заходів, їх продовження, а також автоматичне продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк до двох місяців у тих випадках, коли суд не може розглянути відповідне питання.
«Сьогодні всі учасники системи кримінальної юстиції декларують і сповідують той принцип, що попри воєнний стан Україна дотримується прав людини, гарантованих Конвенцією. Навіть у таких умовах має забезпечуватися максимальне дотримання цих прав. Тобто одна справа, що закон дає право щодо застосування відповідних норм, а інша – що це право реалізовується у виняткових випадках, а не тому, що така можливість формально існує», – сказав Расім Бабанли.
Детальніше – https://cutt.ly/MJ9uRqn
Представники ВС обговорили становлення і розвиток міжнародного арбітражу в Україні
«Комерційний арбітраж – це колега державних судів. Саме бізнес і підприємці мають обирати, який спосіб вирішення спорів для них зручніший. Як конкуренція є рушієм розвитку підприємницької діяльності, так і арбітри є рушієм розвитку довіри до себе, а якість ухвалених ними рішень – запорука довготривалої роботи Міжнародного комерційного арбітражного суду», – таку думку голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Богдан Львов висловив під час розширеного засідання Президії МКАС при Торгово-промисловій палаті України з нагоди 30-річчя його діяльності.
Від імені Голови ВС та від себе особисто Богдан Львов привітав учасників із цією визначною датою. Він висловив сподівання, що й надалі історія міжнародного комерційного арбітражу буде поповнюватися новими позитивними подіями.
На завершення виступу голова КГС ВС побажав представникам МКАС подальших досягнень щодо врегулювання зовнішньоекономічних спорів та закликав колег до продовження співпраці задля обміну накопиченим досвідом.
Під час заходу суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Юлія Черняк підкреслила, що «30 років існування МКАС – це довгий і нелегкий шлях, але в Україні вдалося створити ефективну арбітражну інституцію і згуртувати навколо неї прекрасний колектив авторитетних науковців, фахових юристів-практиків, яким довіряє бізнес-спільнота».
Також за цей час суттєво розвинулася географія сторін арбітражних спорів, збільшилася сама кількість арбітрів та тих країн, які вони представляють, урізноманітнились і самі спори. Без сумніву, арбітражні спори, як і судові, складнішають і з точки зору предмета спірних відносин, і з точки зору суб’єктів. Більше того, ми помічаємо тенденцію, що все частіше юридичні особи публічного права стають також учасниками арбітражних розглядів. Крім цього, суддя КЦС ВС наголосила, що для судових й арбітражних інституцій найяскравіший і найвагоміший показник ефективної діяльності – це кількість розглянутих справ, ухвалених рішень і, що не менш важливо, стан їх виконання.
Наостанок Юлія Черняк від імені голови КЦС ВС побажала представникам МКАС цікавої і натхненної роботи, перспективних напрямів розвитку інституції, стійкості в подоланні викликів сьогодення, миру та перемоги.
У засіданні також узяли участь Голова МКАС при ТПП України Микола Селівон, заступник Міністра юстиції України Ірина Мудра, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Андрій Костін, президент ТПП України Геннадій Чижиков.
«Комерційний арбітраж – це колега державних судів. Саме бізнес і підприємці мають обирати, який спосіб вирішення спорів для них зручніший. Як конкуренція є рушієм розвитку підприємницької діяльності, так і арбітри є рушієм розвитку довіри до себе, а якість ухвалених ними рішень – запорука довготривалої роботи Міжнародного комерційного арбітражного суду», – таку думку голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Богдан Львов висловив під час розширеного засідання Президії МКАС при Торгово-промисловій палаті України з нагоди 30-річчя його діяльності.
Від імені Голови ВС та від себе особисто Богдан Львов привітав учасників із цією визначною датою. Він висловив сподівання, що й надалі історія міжнародного комерційного арбітражу буде поповнюватися новими позитивними подіями.
На завершення виступу голова КГС ВС побажав представникам МКАС подальших досягнень щодо врегулювання зовнішньоекономічних спорів та закликав колег до продовження співпраці задля обміну накопиченим досвідом.
Під час заходу суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Юлія Черняк підкреслила, що «30 років існування МКАС – це довгий і нелегкий шлях, але в Україні вдалося створити ефективну арбітражну інституцію і згуртувати навколо неї прекрасний колектив авторитетних науковців, фахових юристів-практиків, яким довіряє бізнес-спільнота».
Також за цей час суттєво розвинулася географія сторін арбітражних спорів, збільшилася сама кількість арбітрів та тих країн, які вони представляють, урізноманітнились і самі спори. Без сумніву, арбітражні спори, як і судові, складнішають і з точки зору предмета спірних відносин, і з точки зору суб’єктів. Більше того, ми помічаємо тенденцію, що все частіше юридичні особи публічного права стають також учасниками арбітражних розглядів. Крім цього, суддя КЦС ВС наголосила, що для судових й арбітражних інституцій найяскравіший і найвагоміший показник ефективної діяльності – це кількість розглянутих справ, ухвалених рішень і, що не менш важливо, стан їх виконання.
Наостанок Юлія Черняк від імені голови КЦС ВС побажала представникам МКАС цікавої і натхненної роботи, перспективних напрямів розвитку інституції, стійкості в подоланні викликів сьогодення, миру та перемоги.
У засіданні також узяли участь Голова МКАС при ТПП України Микола Селівон, заступник Міністра юстиції України Ірина Мудра, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Андрій Костін, президент ТПП України Геннадій Чижиков.
Результати та показники роботи ВС і судової системи | 06.06.2022 - 10.06.2022
Минулого тижня Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення про заборону діяльності політичної партії «Опозиційний блок», Касаційний цивільний суд у складі ВС конкретизував власну позицію щодо відсутності в росії судового імунітету, а суди першої інстанції розглянули низку кримінальних проваджень щодо осіб, які перейшли на бік ворога та співпрацювали з окупантами.
Деталі – у відео - https://cutt.ly/kJ4lkMh
Минулого тижня Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення про заборону діяльності політичної партії «Опозиційний блок», Касаційний цивільний суд у складі ВС конкретизував власну позицію щодо відсутності в росії судового імунітету, а суди першої інстанції розглянули низку кримінальних проваджень щодо осіб, які перейшли на бік ворога та співпрацювали з окупантами.
Деталі – у відео - https://cutt.ly/kJ4lkMh
YouTube
Результати та показники роботи ВС і судової системи | 06.06.2022 - 10.06.2022
Минулого тижня Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення про заборону діяльності політичної партії «Опозиційний блок», Касаційний цивільний суд у складі ВС конкретизував власну позицію щодо відсутності в росії судового імунітету, а суди першої…
Стягнення з України відшкодування будь-якої шкоди можливе за умови, що суд установив протиправність діяння саме нашої держави – ВП ВС
На тимчасово окупованій території України в Донецькій області у 2015 році загинула жінка. Обставини її загибелі достеменно не відомі. Причиною смерті були множинні вибухові травми тіла внаслідок бойових дій. Син загиблої звернувся у 2017 році з позовом до України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері внаслідок терористичного акту. Стверджував, що вже з огляду на сам факт такої її загибелі Україна зобов’язана відшкодувати моральну шкоду.
Ключові питання справи полягали в тому, щоб установити, чи перебувала мати позивача під юрисдикцією України в сенсі ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та чи порушила наша держава певні її обов’язки з тих, які випливають із права на життя. Суди першої та апеляційної інстанцій жодного з цих питань не вирішили. Але вважали, що саме Україна відповідальна за завдання позивачеві моральної шкоди. Тому частково задовольнили позов, хоча й у меншому розмірі, ніж той, про який просив позивач.
Суди встановили, що територія, на якій загинула мати позивача, була на той час тимчасово окупованою. ВП ВС зауважила, що Україна не контролювала цю частину її території настільки, щоб запобігти загибелі жінки, навіть якби вона могла та мала це зробити. Тобто наша держава не здійснювала там юрисдикцію в момент трагічної події.
Навіть якщо припустити, що в цей момент Україна могла здійснювати елементи її влади на окремих територіях с. Красний Партизан (тобто якщо вона мала там обмежену юрисдикцію), то позивач не вказував і не доводив, що нашій державі було чи мало бути відомо про загрози для життя його матері, а також те, що до її загибелі відповідач міг вжити, але не вжив заходів, які б усунули ризик саме для її життя на непідконтрольній уряду України території. Тому за обставин цієї справи немає підстав для відповідальності нашої держави за неналежне виконання позитивного матеріального обов’язку щодо гарантування права на життя.
Позивач не стверджував, що смерть його матері була наслідком порушення Україною негативного обов’язку з гарантування права на життя (обов’язку не порушувати таке право). Крім того, не мав аргументів про порушення державою позитивного процесуального обов’язку з проведення об’єктивного й ефективного розслідування факту загибелі.
З огляду на все це ВП ВС скасувала рішення судів і відмовила в задоволенні позову.
ВП ВС констатувала, що держава не несе майнової відповідальності перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Разом із тим стягнення з України відшкодування (компенсації) за порушення нею прав і свобод згідно з Конвенцією можливе. Проте лише за протиправні дії чи бездіяльність власне України, тобто за невиконання (неналежне виконання) її негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов’язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під юрисдикцією саме нашої держави.
Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній уряду України території, тобто на тій, на якій він здійснює юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції (зокрема, у межах державного кордону в періоди проведення АТО, операції Об’єднаних сил), не означають автоматичного порушення гарантій права на життя за ст. 2 Конвенції. Тим більше не означає такого автоматичного порушення і загибель людей на території, яку держава в межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції). Аналогічно не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення в межах кордонів України (зокрема, і в періоди проведення АТО, ООС) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей унаслідок вибухів, обстрілів тощо, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.
Постанова Великої Палати ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20): https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728593.
На тимчасово окупованій території України в Донецькій області у 2015 році загинула жінка. Обставини її загибелі достеменно не відомі. Причиною смерті були множинні вибухові травми тіла внаслідок бойових дій. Син загиблої звернувся у 2017 році з позовом до України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері внаслідок терористичного акту. Стверджував, що вже з огляду на сам факт такої її загибелі Україна зобов’язана відшкодувати моральну шкоду.
Ключові питання справи полягали в тому, щоб установити, чи перебувала мати позивача під юрисдикцією України в сенсі ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та чи порушила наша держава певні її обов’язки з тих, які випливають із права на життя. Суди першої та апеляційної інстанцій жодного з цих питань не вирішили. Але вважали, що саме Україна відповідальна за завдання позивачеві моральної шкоди. Тому частково задовольнили позов, хоча й у меншому розмірі, ніж той, про який просив позивач.
Суди встановили, що територія, на якій загинула мати позивача, була на той час тимчасово окупованою. ВП ВС зауважила, що Україна не контролювала цю частину її території настільки, щоб запобігти загибелі жінки, навіть якби вона могла та мала це зробити. Тобто наша держава не здійснювала там юрисдикцію в момент трагічної події.
Навіть якщо припустити, що в цей момент Україна могла здійснювати елементи її влади на окремих територіях с. Красний Партизан (тобто якщо вона мала там обмежену юрисдикцію), то позивач не вказував і не доводив, що нашій державі було чи мало бути відомо про загрози для життя його матері, а також те, що до її загибелі відповідач міг вжити, але не вжив заходів, які б усунули ризик саме для її життя на непідконтрольній уряду України території. Тому за обставин цієї справи немає підстав для відповідальності нашої держави за неналежне виконання позитивного матеріального обов’язку щодо гарантування права на життя.
Позивач не стверджував, що смерть його матері була наслідком порушення Україною негативного обов’язку з гарантування права на життя (обов’язку не порушувати таке право). Крім того, не мав аргументів про порушення державою позитивного процесуального обов’язку з проведення об’єктивного й ефективного розслідування факту загибелі.
З огляду на все це ВП ВС скасувала рішення судів і відмовила в задоволенні позову.
ВП ВС констатувала, що держава не несе майнової відповідальності перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Разом із тим стягнення з України відшкодування (компенсації) за порушення нею прав і свобод згідно з Конвенцією можливе. Проте лише за протиправні дії чи бездіяльність власне України, тобто за невиконання (неналежне виконання) її негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов’язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під юрисдикцією саме нашої держави.
Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній уряду України території, тобто на тій, на якій він здійснює юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції (зокрема, у межах державного кордону в періоди проведення АТО, операції Об’єднаних сил), не означають автоматичного порушення гарантій права на життя за ст. 2 Конвенції. Тим більше не означає такого автоматичного порушення і загибель людей на території, яку держава в межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції). Аналогічно не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення в межах кордонів України (зокрема, і в періоди проведення АТО, ООС) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей унаслідок вибухів, обстрілів тощо, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.
Постанова Великої Палати ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20): https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728593.
Позиція ВС щодо ініціювання справи про банкрутство юридичної особи, у якої відкликано банківську ліцензію
Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі про банкрутство ПАТ «Златобанк» у загальному порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство). Суд першої інстанції керувався, зокрема, тим, що боржник втратив статус банку, що унеможливлює здійснення ним банківської діяльності.
Північний апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постановив нове рішення, яким відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ «Златобанк». Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до боржника правил відкриття і здійснення провадження у справі про банкрутство згідно із Законом про банкрутство, який не регулює банкрутство банківської установи. До боржника як до банківської установи застосовуються спеціальні норми ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у частині належної процедури виведення неплатоспроможних банків із ринку та їх ліквідації.
ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
З метою розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо здійснення провадження в разі ініціювання справи про банкрутство за правилами ЗУ про банкрутство щодо юридичної особи, стосовно якої було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора, ВС дійшов таких висновків.
Законодавство, чинне на момент виникнення правовідносин у цій справі, допускало лише такий розвиток подій, коли після відкликання в банківської установи банківської ліцензії подальші процедури припинення / ліквідації цієї особи мали здійснюватися, а питання, які виникали через її неплатоспроможність, мали вирішуватися за спеціальними правилами. Ці правила застосовуються до банківських установ, незалежно від того, чи відбулося оскарження та/або визнання протиправним (незаконним), скасування відповідного індивідуального акта НБУ.
Установлені у справі обставини щодо зарахування ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліценції, початку його ліквідації, а також визнання надалі протиправними та скасування в судовому порядку застосованих до нього НБУ зазначених заходів впливу не вказують на зміну правового статусу боржника як банківської установи. Натомість вони свідчать про неможливість здійснення ним банківської діяльності.
До того ж жодні нормативні акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, що регламентують створення, діяльність і припинення/ліквідацію банківської установи, не містили чітких положень й процедур щодо повернення банківської ліцензії і відновлення становища банківської установи на ринку.
Зміна найменування та/або організаційно-правової форми, реорганізація, перетворення юридичної особи, яка має статус банку, в небанківську установу, її ліквідація не в порядку, встановленому законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не допускаються і не позбавляють її статусу банку. Тому вони не дають правових підстав для застосування до такої юридичної особи положень Закону про банкрутство та Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведене також узгоджується з положеннями ст. 90 ЦК України, ч. 7 ст. 334 ГК України, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства», ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (щодо правил для найменувань юридичних осіб, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію), оскільки в цій справі судами встановлено обставини перереєстрації боржника в юридичну особу з назвою, яка не містить слово «банк» – ПАТ «Злато», що надалі було скасовано рішенням суду як незаконні реєстраційні дії.
Постанова КГС ВС від 18 листопада 2021 року у справі № 910/4475/19: https://cutt.ly/2KvWNsZ.
Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі про банкрутство ПАТ «Златобанк» у загальному порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство). Суд першої інстанції керувався, зокрема, тим, що боржник втратив статус банку, що унеможливлює здійснення ним банківської діяльності.
Північний апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постановив нове рішення, яким відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ «Златобанк». Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до боржника правил відкриття і здійснення провадження у справі про банкрутство згідно із Законом про банкрутство, який не регулює банкрутство банківської установи. До боржника як до банківської установи застосовуються спеціальні норми ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у частині належної процедури виведення неплатоспроможних банків із ринку та їх ліквідації.
ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
З метою розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо здійснення провадження в разі ініціювання справи про банкрутство за правилами ЗУ про банкрутство щодо юридичної особи, стосовно якої було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора, ВС дійшов таких висновків.
Законодавство, чинне на момент виникнення правовідносин у цій справі, допускало лише такий розвиток подій, коли після відкликання в банківської установи банківської ліцензії подальші процедури припинення / ліквідації цієї особи мали здійснюватися, а питання, які виникали через її неплатоспроможність, мали вирішуватися за спеціальними правилами. Ці правила застосовуються до банківських установ, незалежно від того, чи відбулося оскарження та/або визнання протиправним (незаконним), скасування відповідного індивідуального акта НБУ.
Установлені у справі обставини щодо зарахування ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліценції, початку його ліквідації, а також визнання надалі протиправними та скасування в судовому порядку застосованих до нього НБУ зазначених заходів впливу не вказують на зміну правового статусу боржника як банківської установи. Натомість вони свідчать про неможливість здійснення ним банківської діяльності.
До того ж жодні нормативні акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, що регламентують створення, діяльність і припинення/ліквідацію банківської установи, не містили чітких положень й процедур щодо повернення банківської ліцензії і відновлення становища банківської установи на ринку.
Зміна найменування та/або організаційно-правової форми, реорганізація, перетворення юридичної особи, яка має статус банку, в небанківську установу, її ліквідація не в порядку, встановленому законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не допускаються і не позбавляють її статусу банку. Тому вони не дають правових підстав для застосування до такої юридичної особи положень Закону про банкрутство та Кодексу України з процедур банкрутства.
Наведене також узгоджується з положеннями ст. 90 ЦК України, ч. 7 ст. 334 ГК України, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства», ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (щодо правил для найменувань юридичних осіб, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію), оскільки в цій справі судами встановлено обставини перереєстрації боржника в юридичну особу з назвою, яка не містить слово «банк» – ПАТ «Злато», що надалі було скасовано рішенням суду як незаконні реєстраційні дії.
Постанова КГС ВС від 18 листопада 2021 року у справі № 910/4475/19: https://cutt.ly/2KvWNsZ.
До вашої уваги огляд правових позицій Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства за січень – лютий 2022 року: https://cutt.ly/6J6lmV7
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС.
Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо застосування положень КУзПБ і дадуть змогу зрозуміти основні підходи до вирішення проблемних питань, які виникають щодо:
✅ застосування положень статей 5, 7 КУзПБ;
✅ відкриття провадження у справі про банкрутство (статті 38, 39 КУзПБ), визнання недійсними правочинів боржника (стаття 42 КУзПБ);
✅ надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна боржника; стягнення грошової винагороди за виконання арбітражним керуючим обов’язків розпорядника майна; переходу до наступної судової процедури;
✅ розгляду кредиторських вимог Фонду соціального страхування України у вигляді капіталізованих платежів; оплати послуг ліквідатора в разі заміни кредитора банкрута; завершення ліквідаційної процедури;
✅ окремих питань, які виникають під час відновлення платоспроможності фізичної особи;
✅ процесуальних питань, які виникають під час розгляду справ про банкрутство.
Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері регулювання відносин неспроможності (банкрутства) і хоче бути в курсі останньої судової практики.
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС.
Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо застосування положень КУзПБ і дадуть змогу зрозуміти основні підходи до вирішення проблемних питань, які виникають щодо:
✅ застосування положень статей 5, 7 КУзПБ;
✅ відкриття провадження у справі про банкрутство (статті 38, 39 КУзПБ), визнання недійсними правочинів боржника (стаття 42 КУзПБ);
✅ надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна боржника; стягнення грошової винагороди за виконання арбітражним керуючим обов’язків розпорядника майна; переходу до наступної судової процедури;
✅ розгляду кредиторських вимог Фонду соціального страхування України у вигляді капіталізованих платежів; оплати послуг ліквідатора в разі заміни кредитора банкрута; завершення ліквідаційної процедури;
✅ окремих питань, які виникають під час відновлення платоспроможності фізичної особи;
✅ процесуальних питань, які виникають під час розгляду справ про банкрутство.
Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері регулювання відносин неспроможності (банкрутства) і хоче бути в курсі останньої судової практики.
КАС ВС висловив позицію щодо укладення трудових договорів із фармацевтичними працівниками
Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати припис і постанову ГУ Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу через допущення фармацевтичних працівників до роботи без укладення трудового договору.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у правовідносинах між позивачем та фізичними особами містяться ознаки, характерні саме для цивільно-правових відносин між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат. Суди врахували, що протягом 2017–2018 років зазначені особи працювали за основним місцем роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги, тому вони підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку цієї установи. Відповідно, центр первинної медико-санітарної допомоги забезпечував зазначеним особам умови праці.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу ГУ Держпраці у Запорізькій області задовольнив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, ухваливши нове рішення – про відмову в задоволенні позову.
Суд зазначив, що здійснювати торгівлю фармацевтичною продукцією повинні особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України.
У цій справі встановлено, що Товариство провадить господарську діяльність із роздрібної торгівлі лікарськими засобами на підставі ліцензії, виданої Державною службою України з лікарських засобів.
При цьому Товариство допустило здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами фізичними особами за цивільно-правовими договорами, а не працівниками за трудовими договорами чи суб’єктами господарювання – ліцензіатами, що є порушенням чинного законодавства.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що фізичні особи працювали за основним місцем роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги і підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку відповідної установи, є необґрунтованими, оскільки трудове законодавство передбачає можливість працювати за сумісництвом або суміщенням посад. У зв’язку з цим позивач мав можливість оформити з відповідними фізичними особами трудові відносини відповідно до КЗпП України.
Суд зауважив, що фармацевтичне обслуговування є результатом професійної діяльності фармацевтичних працівників з метою збереження та підтримання здоров’я громадян. Застосування позивачем до трудових правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим і може призвести до негативних наслідків та заподіяти шкоду життю й здоров’ю людини.
Постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 280/205/20 (адміністративне провадження № К/9901/17223/20): https://reyestr.court.gov.ua/Review/104361289.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати припис і постанову ГУ Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу через допущення фармацевтичних працівників до роботи без укладення трудового договору.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у правовідносинах між позивачем та фізичними особами містяться ознаки, характерні саме для цивільно-правових відносин між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат. Суди врахували, що протягом 2017–2018 років зазначені особи працювали за основним місцем роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги, тому вони підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку цієї установи. Відповідно, центр первинної медико-санітарної допомоги забезпечував зазначеним особам умови праці.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу ГУ Держпраці у Запорізькій області задовольнив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, ухваливши нове рішення – про відмову в задоволенні позову.
Суд зазначив, що здійснювати торгівлю фармацевтичною продукцією повинні особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України.
У цій справі встановлено, що Товариство провадить господарську діяльність із роздрібної торгівлі лікарськими засобами на підставі ліцензії, виданої Державною службою України з лікарських засобів.
При цьому Товариство допустило здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами фізичними особами за цивільно-правовими договорами, а не працівниками за трудовими договорами чи суб’єктами господарювання – ліцензіатами, що є порушенням чинного законодавства.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що фізичні особи працювали за основним місцем роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги і підпорядковувалися та виконували правила внутрішнього розпорядку відповідної установи, є необґрунтованими, оскільки трудове законодавство передбачає можливість працювати за сумісництвом або суміщенням посад. У зв’язку з цим позивач мав можливість оформити з відповідними фізичними особами трудові відносини відповідно до КЗпП України.
Суд зауважив, що фармацевтичне обслуговування є результатом професійної діяльності фармацевтичних працівників з метою збереження та підтримання здоров’я громадян. Застосування позивачем до трудових правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим і може призвести до негативних наслідків та заподіяти шкоду життю й здоров’ю людини.
Постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 280/205/20 (адміністративне провадження № К/9901/17223/20): https://reyestr.court.gov.ua/Review/104361289.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
У цивільних відносинах розумність слід завжди розглядати разом із добросовісністю та справедливістю – Сергій Погрібний
Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Сергій Погрібний сказав на засіданні молодіжного крила Цивілістичного форуму, присвяченого особливостям формування у студентів юридичних факультетів практичних навичок із застосування цивільного законодавства. Захід відбувся 13 червня 2022 року в режимах офлайн та онлайн на базі Київського регіонального відділення НАПрН України.
Відповідаючи на запитання слухача про застосування судом принципу пропорційності (балансу інтересів), Сергій Погрібний зазначив, що це питання вирішується окремо в кожній конкретній справі з урахуванням установлених судами обставин.
Для ілюстрації він навів приклад вирішення спорів про витребування майна із чужого незаконного володіння, коли суд відшукує справедливий баланс інтересів між інтересами власника втраченої речі та інтересами добросовісного набувача.
Сергій Погрібний розповів також про фабулу справи, в якій позивач – власник майна недбало ставився до майна, самостійно обрав ненадійного контрагента, в результаті чого спірне майно було відчужено кілька разів і потрапило у володіння добросовісного набувача.
Лектор акцентував, що цивільне право охороняє стабільність цивільного обороту. Наприклад, особа, яка купує товар у магазині, має покладатися на те, що продавець є власником цього товару або має повноваження його відчужувати.
Також студенти запитували про застосування принципу розумності в цивільному процесі. Сергій Погрібний зазначив, що законодавець недарма у ст. 3 ЦК України «Загальні засади цивільного законодавства» у логічному рядку зазначив про справедливість, добросовісність та розумність. «Ці три категорії визначають один-єдиний принцип, який наповнює цивільне право критеріями моральної оцінки поведінки всіх учасників цивільних відносин. Тому на предмет розумності поведінка учасників цивільних відносин має оцінюватися одночасно з критеріями добросовісності та справедливості», – сказав доповідач.
Свої слова він проілюстрував прикладом із судової практики. Верховний Суд відмовив у задоволенні позову особи, яка мотивувала своє звернення до суду першої інстанції певною протиправною недобросовісною метою. Суд визнав це зловживанням правом і відмовив у задоволенні позову з посиланням на ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав».
Сергій Погрібний зазначив, що одне із завдань Верховного Суду – створення єдиної судової практики, і наголосив на тому, що найвищою метою діяльності Верховного Суду є не тільки досягнення справедливості правосуддя у кожній конкретній справі, а й формування справедливої та розумної судової практики в певній категорії справ.
Захід модерувала автор ідеї форуму д. ю. н., професор, віце-президент НАПрН України Наталія Кузнєцова.
Засідання молодіжного крила Цивілістичного форуму організовано Київським регіональним відділенням НАПрН України з метою навчити студентів якісно аргументувати свою правову позицію, що є важливим для представників усіх юридичних професій: адвокатів, прокурорів, суддів, юрисконсультів тощо.
Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Сергій Погрібний сказав на засіданні молодіжного крила Цивілістичного форуму, присвяченого особливостям формування у студентів юридичних факультетів практичних навичок із застосування цивільного законодавства. Захід відбувся 13 червня 2022 року в режимах офлайн та онлайн на базі Київського регіонального відділення НАПрН України.
Відповідаючи на запитання слухача про застосування судом принципу пропорційності (балансу інтересів), Сергій Погрібний зазначив, що це питання вирішується окремо в кожній конкретній справі з урахуванням установлених судами обставин.
Для ілюстрації він навів приклад вирішення спорів про витребування майна із чужого незаконного володіння, коли суд відшукує справедливий баланс інтересів між інтересами власника втраченої речі та інтересами добросовісного набувача.
Сергій Погрібний розповів також про фабулу справи, в якій позивач – власник майна недбало ставився до майна, самостійно обрав ненадійного контрагента, в результаті чого спірне майно було відчужено кілька разів і потрапило у володіння добросовісного набувача.
Лектор акцентував, що цивільне право охороняє стабільність цивільного обороту. Наприклад, особа, яка купує товар у магазині, має покладатися на те, що продавець є власником цього товару або має повноваження його відчужувати.
Також студенти запитували про застосування принципу розумності в цивільному процесі. Сергій Погрібний зазначив, що законодавець недарма у ст. 3 ЦК України «Загальні засади цивільного законодавства» у логічному рядку зазначив про справедливість, добросовісність та розумність. «Ці три категорії визначають один-єдиний принцип, який наповнює цивільне право критеріями моральної оцінки поведінки всіх учасників цивільних відносин. Тому на предмет розумності поведінка учасників цивільних відносин має оцінюватися одночасно з критеріями добросовісності та справедливості», – сказав доповідач.
Свої слова він проілюстрував прикладом із судової практики. Верховний Суд відмовив у задоволенні позову особи, яка мотивувала своє звернення до суду першої інстанції певною протиправною недобросовісною метою. Суд визнав це зловживанням правом і відмовив у задоволенні позову з посиланням на ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав».
Сергій Погрібний зазначив, що одне із завдань Верховного Суду – створення єдиної судової практики, і наголосив на тому, що найвищою метою діяльності Верховного Суду є не тільки досягнення справедливості правосуддя у кожній конкретній справі, а й формування справедливої та розумної судової практики в певній категорії справ.
Захід модерувала автор ідеї форуму д. ю. н., професор, віце-президент НАПрН України Наталія Кузнєцова.
Засідання молодіжного крила Цивілістичного форуму організовано Київським регіональним відділенням НАПрН України з метою навчити студентів якісно аргументувати свою правову позицію, що є важливим для представників усіх юридичних професій: адвокатів, прокурорів, суддів, юрисконсультів тощо.
Встановлені в статуті ТОВ положення про кворум загальних зборів учасників суперечать законодавству – КГС ВС
Учасник ТОВ звернувся з позовом до ТОВ про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства від 24 березня 2021 року. Позов обґрунтовано порушенням корпоративних прав позивача у зв’язку з прийнятими рішеннями загальних зборів учасників ТОВ за відсутності позивача, якому належить 35 % статутного капіталу товариства, та, як наслідок, відсутністю кворуму, встановленого п. 11.5 статуту ТОВ.
Рішенням господарського суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, акцентував на такому.
Після закінчення річного строку, встановленого п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (17 червня 2019 року), пріоритет статуту над Законом автоматично припиняється і положення статутів, які не відповідають указаному Закону, не застосовуються. Натомість застосовуються норми Закону.
Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містить регулювання щодо кворуму та норми, яка передбачає можливість визначати в статуті відсоток голосів учасників, за умови присутності яких загальні збори учасників вважаються повноважними.
У п. 11.5 статуту ТОВ наявне положення про кворум загальних зборів товариства, що суперечить ст. 34 зазначеного Закону. Тому це положення не підлягає застосуванню при визначенні повноважності загальних зборів учасників ТОВ 24 березня 2021 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.
Проте колегія суддів підкреслила, що відсутність у цьому Законі прямої (буквальної) заборони встановлювати відсоток голосів учасників, за умови присутності яких загальні збори вважаються повноважними, не означає, що статут товариства, який містить положення про кворум, не суперечить законодавству.
Така заборона випливає як із змісту ст. 34 вказаного Закону, яка пов’язує факт прийняття рішень загальними зборами учасників лише з наявністю необхідної кількості голосів учасників, що підтримали таке рішення, і передбачає можливість встановлювати в статуті товариства тільки інакшу кількість голосів, тим самим імперативно забороняючи інше, так і з мети законодавчих змін (виключення поняття кворуму та можливості встановлення кількості голосів учасників для кворуму). Ця мета полягає в наданні більших гарантій реалізації корпоративних прав учасників в управлінні товариством та прийняття ними рішень, запобігання й унеможливлення зловживання правом не брати участь у зборах, що призводить до блокування ухвалення рішень більшістю.
Постанова КГС ВС від 16 лютого 2022 року у справі № 922/1122/21: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103892660.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Учасник ТОВ звернувся з позовом до ТОВ про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства від 24 березня 2021 року. Позов обґрунтовано порушенням корпоративних прав позивача у зв’язку з прийнятими рішеннями загальних зборів учасників ТОВ за відсутності позивача, якому належить 35 % статутного капіталу товариства, та, як наслідок, відсутністю кворуму, встановленого п. 11.5 статуту ТОВ.
Рішенням господарського суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, акцентував на такому.
Після закінчення річного строку, встановленого п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (17 червня 2019 року), пріоритет статуту над Законом автоматично припиняється і положення статутів, які не відповідають указаному Закону, не застосовуються. Натомість застосовуються норми Закону.
Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містить регулювання щодо кворуму та норми, яка передбачає можливість визначати в статуті відсоток голосів учасників, за умови присутності яких загальні збори учасників вважаються повноважними.
У п. 11.5 статуту ТОВ наявне положення про кворум загальних зборів товариства, що суперечить ст. 34 зазначеного Закону. Тому це положення не підлягає застосуванню при визначенні повноважності загальних зборів учасників ТОВ 24 березня 2021 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.
Проте колегія суддів підкреслила, що відсутність у цьому Законі прямої (буквальної) заборони встановлювати відсоток голосів учасників, за умови присутності яких загальні збори вважаються повноважними, не означає, що статут товариства, який містить положення про кворум, не суперечить законодавству.
Така заборона випливає як із змісту ст. 34 вказаного Закону, яка пов’язує факт прийняття рішень загальними зборами учасників лише з наявністю необхідної кількості голосів учасників, що підтримали таке рішення, і передбачає можливість встановлювати в статуті товариства тільки інакшу кількість голосів, тим самим імперативно забороняючи інше, так і з мети законодавчих змін (виключення поняття кворуму та можливості встановлення кількості голосів учасників для кворуму). Ця мета полягає в наданні більших гарантій реалізації корпоративних прав учасників в управлінні товариством та прийняття ними рішень, запобігання й унеможливлення зловживання правом не брати участь у зборах, що призводить до блокування ухвалення рішень більшістю.
Постанова КГС ВС від 16 лютого 2022 року у справі № 922/1122/21: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103892660.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Процедура відбору суддів має бути спрощена, але з дотриманням високої якості стандартів
Про це сказав суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Євген Петров під час онлайн-заходу «Консультації з питань оптимізації процедур відбору та призначення суддів (до судів першої та другої інстанцій) та дисциплінарного провадження щодо суддів».
Спікер запропонував певне бачення шляхів пришвидшення заповнення вакантних посад суддів у судах першої та другої інстанцій.
Так, на думку судді, одним із таких шляхів може стати запровадження процедури відбору суддів на заняття вакантних посад за спеціалізацією. Тобто кандидат насамперед обирає адміністративну, господарську, цивільну чи кримінальну юрисдикцію, після чого всі процедури відбору, як-от кваліфікаційні іспити, проводяться тільки з обраного напряму. При цьому суддя може претендувати на заняття вакантної посади лише за спеціалізацією, за якою навчався та проходив відбір.
«Такий підхід значно спростить процедуру заповнення вакантних посад суддів, оскільки навчання триватиме менше. Окрім того, залучатиметься менше ресурсів із бюджету», – додав він.
Також Євген Петров запропонував дещо змінити етапи підготовки кандидатів на заняття вакантних посад судді таким чином, щоб навчання в Національній школі суддів України проводилося лише після того, як буде написана кваліфікаційна робота й претендент на посаду судді потрапить до резерву. Тільки потім можна буде брати участь у конкурсі.
Водночас із метою якісної і швидкої роботи необхідне вдосконалення процедури перевірки кваліфікаційних іспитів.
«Наразі в країні склалася ситуація, у якій кількість вакантних посад суддів дуже велика, цю проблему потрібно якнайшвидше вирішити. Це прискорить розгляд справ у судах та надасть можливість кращого надання послуг правосуддя населенню. Але завжди варто пам’ятати, що кількість не повинна переважати якість. Тому процедура відбору суддів має бути спрощена, але з дотриманням високої якості стандартів», – зауважив суддя.
До заходу, організованого за сприяння проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя», також долучилися керівник відділу Управління програм співробітництва Департаменту впровадження прав людини, правосуддя та стандартів правового співробітництва Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Марьяна Кіко, суддя Верховного суду Республіки Словенія, Президент КРЄС (2020–2021), міжнародний консультант Ради Європи Ніна Бететто, міжнародний консультант Ради Європи Герхард Райснер, в. о. Голови Вищої ради правосуддя Віталій Саліхов, члени Вищої ради правосуддя Оксана Блажівська й Інна Плахтій, Голова Ради суддів України Богдан Моніч та ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук. Модератором заходу була менеджер проєкту «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя» Ірина Кушнір.
Про це сказав суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Євген Петров під час онлайн-заходу «Консультації з питань оптимізації процедур відбору та призначення суддів (до судів першої та другої інстанцій) та дисциплінарного провадження щодо суддів».
Спікер запропонував певне бачення шляхів пришвидшення заповнення вакантних посад суддів у судах першої та другої інстанцій.
Так, на думку судді, одним із таких шляхів може стати запровадження процедури відбору суддів на заняття вакантних посад за спеціалізацією. Тобто кандидат насамперед обирає адміністративну, господарську, цивільну чи кримінальну юрисдикцію, після чого всі процедури відбору, як-от кваліфікаційні іспити, проводяться тільки з обраного напряму. При цьому суддя може претендувати на заняття вакантної посади лише за спеціалізацією, за якою навчався та проходив відбір.
«Такий підхід значно спростить процедуру заповнення вакантних посад суддів, оскільки навчання триватиме менше. Окрім того, залучатиметься менше ресурсів із бюджету», – додав він.
Також Євген Петров запропонував дещо змінити етапи підготовки кандидатів на заняття вакантних посад судді таким чином, щоб навчання в Національній школі суддів України проводилося лише після того, як буде написана кваліфікаційна робота й претендент на посаду судді потрапить до резерву. Тільки потім можна буде брати участь у конкурсі.
Водночас із метою якісної і швидкої роботи необхідне вдосконалення процедури перевірки кваліфікаційних іспитів.
«Наразі в країні склалася ситуація, у якій кількість вакантних посад суддів дуже велика, цю проблему потрібно якнайшвидше вирішити. Це прискорить розгляд справ у судах та надасть можливість кращого надання послуг правосуддя населенню. Але завжди варто пам’ятати, що кількість не повинна переважати якість. Тому процедура відбору суддів має бути спрощена, але з дотриманням високої якості стандартів», – зауважив суддя.
До заходу, організованого за сприяння проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя», також долучилися керівник відділу Управління програм співробітництва Департаменту впровадження прав людини, правосуддя та стандартів правового співробітництва Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Марьяна Кіко, суддя Верховного суду Республіки Словенія, Президент КРЄС (2020–2021), міжнародний консультант Ради Європи Ніна Бететто, міжнародний консультант Ради Європи Герхард Райснер, в. о. Голови Вищої ради правосуддя Віталій Саліхов, члени Вищої ради правосуддя Оксана Блажівська й Інна Плахтій, Голова Ради суддів України Богдан Моніч та ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук. Модератором заходу була менеджер проєкту «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя» Ірина Кушнір.
Якщо ми хочемо жити в демократичній державі, мусимо сповідувати й відповідні принципи – Станіслав Кравченко
На цьому голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Станіслав Кравченко наголосив на організованій Верховним Судом спільно з Асоціацією правників України онлайн-зустрічі, під час якої йшлося про здійснення кримінального провадження та функціонування системи кримінальної юстиції в умовах воєнного стану. Захід відбувся 15 червня 2022 року.
З перших днів широкомасштабного вторгнення в Україну російських військ постало питання, як забезпечити виконання судами покладених на них Конституцією України і законами України функцій у таких умовах. Частина судів була на окупованій території, будівлі інших – пошкоджені або зруйновані внаслідок ворожих обстрілів, багато судів перебували в районі бойових дій.
Голова ККС ВС зауважив, що на початку війни в регіонах, де велися бойові дії, скоювалися крадіжки, пограбування, інші кримінальні правопорушення. Натомість нікому було ні затримувати осіб, які їх вчиняли, ні обирати запобіжний захід таким особам.
Тому Станіслав Кравченко назвав дуже позитивними зміни до законодавства щодо кримінального провадження в умовах воєнного стану, подякувавши народним депутатам за створення додаткових правових механізмів для організації роботи судової системи в цих складних умовах.
Зокрема, змінами до законодавства передбачено наділення прокурора повноваженнями приймати рішення про початок досудового розслідування, ухвалювати інші процесуальні рішення, якщо не працює місцевий суд. Також змінами передбачено, що коли суд не може здійснювати правосуддя з об’єктивних причин, справу розглядає найбільш територіально наближений до нього суд, або інший суд, передбачений законодавством. На початку вторгнення було важко визначити, які суди на територіях, що зазнали нападу, працюють, а які – ні. Тому було вироблено підхід на період воєнного стану – де слідство, там і суд. Крім того, розпорядженнями Голови Верховного Суду змінено територіальну підсудність судів у зв’язку з неможливістю здійснювати ними правосуддя під час воєнного стану. Станіслав Кравченко також звернув увагу, що КПК України передбачає можливість подання клопотання про розгляд справи судом за місцем знаходження обвинуваченого, передачі справи до іншого суду через виняткові обставини тощо.
Станіслав Кравченко звернув увагу, що після введення воєнного стану захоплені військовослужбовці країни-агресора вважаються військовополоненими і до них застосовується не КК України, а Женевська конвенція про поводження з військовополоненими. Але якщо військові скоїли воєнні злочини, такі як насильство над мирним населенням тощо, вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності.
Голова ККС ВС підтримує ідею створення міжнародного трибуналу з воєнних злочинів росії. Передбачається, що трибунал буде розглядати злочини щодо 20-30 керівників країни-агресора. Однак основну масу таких справ доведеться розглядати саме українським судам.
Крім того, адвокати порушили питання про ототожнення захисника з клієнтом. На думку Станіслава Кравченка, адвокати виконують свої професійні обов’язки із забезпечення захисту обвинувачуваних. Такі обов’язки передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України та процесуальним законодавством. Якщо ми хочемо жити в демократичній державі, мусимо сповідувати й відповідні принципи. Незважаючи на те, що нам дуже важко сьогодні, ми не повинні опуститися до стандартів країни-агресора. На завершення голова ККС ВС подякував учасникам за активну участь, а також за професійне виконання своїх обов’язків у непростих умовах воєнного часу.
Більш докладно – за посиланням https://cutt.ly/zKuWXGV
Відео зустрічі можна переглянути за посиланням https://cutt.ly/FKuW9I8.
На цьому голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Станіслав Кравченко наголосив на організованій Верховним Судом спільно з Асоціацією правників України онлайн-зустрічі, під час якої йшлося про здійснення кримінального провадження та функціонування системи кримінальної юстиції в умовах воєнного стану. Захід відбувся 15 червня 2022 року.
З перших днів широкомасштабного вторгнення в Україну російських військ постало питання, як забезпечити виконання судами покладених на них Конституцією України і законами України функцій у таких умовах. Частина судів була на окупованій території, будівлі інших – пошкоджені або зруйновані внаслідок ворожих обстрілів, багато судів перебували в районі бойових дій.
Голова ККС ВС зауважив, що на початку війни в регіонах, де велися бойові дії, скоювалися крадіжки, пограбування, інші кримінальні правопорушення. Натомість нікому було ні затримувати осіб, які їх вчиняли, ні обирати запобіжний захід таким особам.
Тому Станіслав Кравченко назвав дуже позитивними зміни до законодавства щодо кримінального провадження в умовах воєнного стану, подякувавши народним депутатам за створення додаткових правових механізмів для організації роботи судової системи в цих складних умовах.
Зокрема, змінами до законодавства передбачено наділення прокурора повноваженнями приймати рішення про початок досудового розслідування, ухвалювати інші процесуальні рішення, якщо не працює місцевий суд. Також змінами передбачено, що коли суд не може здійснювати правосуддя з об’єктивних причин, справу розглядає найбільш територіально наближений до нього суд, або інший суд, передбачений законодавством. На початку вторгнення було важко визначити, які суди на територіях, що зазнали нападу, працюють, а які – ні. Тому було вироблено підхід на період воєнного стану – де слідство, там і суд. Крім того, розпорядженнями Голови Верховного Суду змінено територіальну підсудність судів у зв’язку з неможливістю здійснювати ними правосуддя під час воєнного стану. Станіслав Кравченко також звернув увагу, що КПК України передбачає можливість подання клопотання про розгляд справи судом за місцем знаходження обвинуваченого, передачі справи до іншого суду через виняткові обставини тощо.
Станіслав Кравченко звернув увагу, що після введення воєнного стану захоплені військовослужбовці країни-агресора вважаються військовополоненими і до них застосовується не КК України, а Женевська конвенція про поводження з військовополоненими. Але якщо військові скоїли воєнні злочини, такі як насильство над мирним населенням тощо, вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності.
Голова ККС ВС підтримує ідею створення міжнародного трибуналу з воєнних злочинів росії. Передбачається, що трибунал буде розглядати злочини щодо 20-30 керівників країни-агресора. Однак основну масу таких справ доведеться розглядати саме українським судам.
Крім того, адвокати порушили питання про ототожнення захисника з клієнтом. На думку Станіслава Кравченка, адвокати виконують свої професійні обов’язки із забезпечення захисту обвинувачуваних. Такі обов’язки передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України та процесуальним законодавством. Якщо ми хочемо жити в демократичній державі, мусимо сповідувати й відповідні принципи. Незважаючи на те, що нам дуже важко сьогодні, ми не повинні опуститися до стандартів країни-агресора. На завершення голова ККС ВС подякував учасникам за активну участь, а також за професійне виконання своїх обов’язків у непростих умовах воєнного часу.
Більш докладно – за посиланням https://cutt.ly/zKuWXGV
Відео зустрічі можна переглянути за посиланням https://cutt.ly/FKuW9I8.
У разі внесення вкладу до статутного капіталу співвласники не мають переважного права на придбання частки – КЦС ВС
Позивач звернувся до суду з касаційною скаргою з проханням скасувати постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено в задоволенні позивних вимог про переведення на нього права покупця частки у праві власності на нежитлову будівлю офісного центру. Також позивач просив визнати за ним право власності на частки нежитлової будівлі офісного центру та виплатити ТОВ «Бізнес центр "Шкільний"» кошти з внесених ним грошей на депозитний рахунок суду. Він посилався на положення ст. 362 ЦК України щодо переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, змінивши мотиви постанови апеляційного суду, зробив такі правові висновки.
Відповідно до ч. 1 ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
У разі продажу частки співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (ч. 1 ст. 362 ЦК України).
Частиною четвертою ст. 362 ЦК України передбачено, що в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що передбачені положеннями ст. 362 ЦК України обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.
Переважного права інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно – ст. 734 ЦК України), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту. Крім того, інші співвласники позбавлені переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності в разі її продажу з публічних торгів.
Верховний Суд вважає, що положення ч. 4 ст. 362 ЦК України регулюють відносини виключно з переведення прав та обов’язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним із порушенням переважного права, а в разі відчуження частки спільної часткової власності шляхом укладення договору міни, дарування, ренти, довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту, а також внесення вкладу до статутного капіталу інші співвласники не мають переважного права на придбання такої частки. Саме тому на встановлені у справі правовідносини положення цієї статті не розповсюджуються.
Установивши, що відповідачі внесли вклад до статутного капіталу ТОВ «Бізнес центр "Шкільний"», Верховний Суд указав, що потрібно відмовити в задоволенні позову про переведення прав покупця з підстав його необґрунтованості, оскільки положення ст. 362 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини.
Постанова Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц (провадження № 61-4067св21) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/104583012.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
Позивач звернувся до суду з касаційною скаргою з проханням скасувати постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено в задоволенні позивних вимог про переведення на нього права покупця частки у праві власності на нежитлову будівлю офісного центру. Також позивач просив визнати за ним право власності на частки нежитлової будівлі офісного центру та виплатити ТОВ «Бізнес центр "Шкільний"» кошти з внесених ним грошей на депозитний рахунок суду. Він посилався на положення ст. 362 ЦК України щодо переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, змінивши мотиви постанови апеляційного суду, зробив такі правові висновки.
Відповідно до ч. 1 ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
У разі продажу частки співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (ч. 1 ст. 362 ЦК України).
Частиною четвертою ст. 362 ЦК України передбачено, що в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що передбачені положеннями ст. 362 ЦК України обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.
Переважного права інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно – ст. 734 ЦК України), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту. Крім того, інші співвласники позбавлені переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності в разі її продажу з публічних торгів.
Верховний Суд вважає, що положення ч. 4 ст. 362 ЦК України регулюють відносини виключно з переведення прав та обов’язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним із порушенням переважного права, а в разі відчуження частки спільної часткової власності шляхом укладення договору міни, дарування, ренти, довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту, а також внесення вкладу до статутного капіталу інші співвласники не мають переважного права на придбання такої частки. Саме тому на встановлені у справі правовідносини положення цієї статті не розповсюджуються.
Установивши, що відповідачі внесли вклад до статутного капіталу ТОВ «Бізнес центр "Шкільний"», Верховний Суд указав, що потрібно відмовити в задоволенні позову про переведення прав покупця з підстав його необґрунтованості, оскільки положення ст. 362 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини.
Постанова Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц (провадження № 61-4067св21) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/104583012.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
У випадку, якщо один із батьків (позивач) просить присвоїти дитині одне власне ім’я, а інший із батьків (відповідач), заперечуючи проти позову, наполягає на присвоєнні іншого імені, то найбільш розумним є визначення дитині подвійного власного імені.
Про це написав суддя Верховного Суду Василь Крат у статті «Визначення прізвища та власного імені дитини судом: окремі ремарки».
Автор звернув увагу на норми сімейного законодавства, які регулюють визначення імені дитини батьками, а в разі виникнення спору між ними з цього питання – судом. Також він навів у статті приклади із судової практики щодо розгляду відповідних спорів. Суддя акцентував, що під час вирішення таких спорів необхідно керуватися такими загальними засадами (принципами) приватного права, як справедливість, добросовісність та розумність.
Статтю можна завантажити в телеграмі на сторінці судді «Трохи про приватне право»: https://t.me/glossema/288.
Про це написав суддя Верховного Суду Василь Крат у статті «Визначення прізвища та власного імені дитини судом: окремі ремарки».
Автор звернув увагу на норми сімейного законодавства, які регулюють визначення імені дитини батьками, а в разі виникнення спору між ними з цього питання – судом. Також він навів у статті приклади із судової практики щодо розгляду відповідних спорів. Суддя акцентував, що під час вирішення таких спорів необхідно керуватися такими загальними засадами (принципами) приватного права, як справедливість, добросовісність та розумність.
Статтю можна завантажити в телеграмі на сторінці судді «Трохи про приватне право»: https://t.me/glossema/288.
Справедливий судовий розгляд неможливий без належного експертного забезпечення правосуддя – суддя ВС Ігор Бенедисюк
17 червня 2022 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз провів Другий Всеукраїнський форум судових експертів, цьогоріч присвячений особливостям здійснення експертиз у воєнний час.
У заході взяли участь представники судової та правоохоронної систем, наукового судово-експертного середовища, виконавчої і законодавчої гілок влади та юристи-практики.
Другий рік поспіль Верховний Суд на форумі представляв суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Ігор Бенедисюк, який у вітальній промові подякував організаторам і наголосив на важливості та своєчасності порушеної проблематики.
«Експертиза в господарському процесі є одним з основних засобів доказування, оскільки під час здійснення правосуддя дуже часто виникає необхідність установлення обставин (фактів), дані про які потребують спеціальних досліджень та знань. Можливо, у нинішніх реаліях важливість економічних експертиз при вирішенні господарських спорів є не настільки актуальною, проте переконаний, що вже незабаром ми обов’язково порушимо питання про відшкодування збитків, заподіяних нашій країні й кожному громадянину зокрема. Саме над цим працюють наразі Верховний Суд і багато експертів, у тому числі на передовій, часто в надважких умовах, на нерозмінованих територіях. Адже для подальшого ефективного розслідування справ про злочини, які вчиняють російські агресори в Україні, вирішальне значення матимуть своєчасно зафіксовані та збережені докази. Справедливий судовий розгляд неможливий без належного рівня експертного забезпечення правосуддя», – наголосив спікер.
За словами Ігоря Бенедисюка, хоча нині, з урахуванням обмежень воєнного часу, й ускладнене професійне спілкування, важливо знаходити можливості для обговорення фахових питань: «Переконаний, що ми не лише витримаємо це все та переможемо, але й вийдемо на зовсім інший якісний рівень і відносин у державі, і експертного забезпечення, і, безумовно, життя загалом».
Також учасники форуму обговорили, зокрема, проблеми експертного забезпечення правосуддя під час розслідування воєнних злочинів; проведення експертизи ДНК з ідентифікації тіл загиблих; рекомендації із забезпечення розмінувань територій; питань установлення збитків державі та юридичним і фізичним особам за наслідками масштабних пошкоджень та руйнувань об’єктів рухомого й нерухомого майна; організації огляду місця події тощо.
17 червня 2022 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз провів Другий Всеукраїнський форум судових експертів, цьогоріч присвячений особливостям здійснення експертиз у воєнний час.
У заході взяли участь представники судової та правоохоронної систем, наукового судово-експертного середовища, виконавчої і законодавчої гілок влади та юристи-практики.
Другий рік поспіль Верховний Суд на форумі представляв суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Ігор Бенедисюк, який у вітальній промові подякував організаторам і наголосив на важливості та своєчасності порушеної проблематики.
«Експертиза в господарському процесі є одним з основних засобів доказування, оскільки під час здійснення правосуддя дуже часто виникає необхідність установлення обставин (фактів), дані про які потребують спеціальних досліджень та знань. Можливо, у нинішніх реаліях важливість економічних експертиз при вирішенні господарських спорів є не настільки актуальною, проте переконаний, що вже незабаром ми обов’язково порушимо питання про відшкодування збитків, заподіяних нашій країні й кожному громадянину зокрема. Саме над цим працюють наразі Верховний Суд і багато експертів, у тому числі на передовій, часто в надважких умовах, на нерозмінованих територіях. Адже для подальшого ефективного розслідування справ про злочини, які вчиняють російські агресори в Україні, вирішальне значення матимуть своєчасно зафіксовані та збережені докази. Справедливий судовий розгляд неможливий без належного рівня експертного забезпечення правосуддя», – наголосив спікер.
За словами Ігоря Бенедисюка, хоча нині, з урахуванням обмежень воєнного часу, й ускладнене професійне спілкування, важливо знаходити можливості для обговорення фахових питань: «Переконаний, що ми не лише витримаємо це все та переможемо, але й вийдемо на зовсім інший якісний рівень і відносин у державі, і експертного забезпечення, і, безумовно, життя загалом».
Також учасники форуму обговорили, зокрема, проблеми експертного забезпечення правосуддя під час розслідування воєнних злочинів; проведення експертизи ДНК з ідентифікації тіл загиблих; рекомендації із забезпечення розмінувань територій; питань установлення збитків державі та юридичним і фізичним особам за наслідками масштабних пошкоджень та руйнувань об’єктів рухомого й нерухомого майна; організації огляду місця події тощо.
Представники ВС взяли участь у консультаціях щодо початку невідкладного моніторингу нормативно-правових актів
Представники Верховного Суду долучилися до обговорення проблем судочинства, судоустрою та кримінальної юстиції, які увійдуть до сфери дослідження невідкладного моніторингу Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України. Мета цього моніторингу – розробити термінові концепції / пропозиції законів та інших нормативно-правових актів у тій сфері, яка потребує оперативного правового регулювання під час воєнного стану.
В онлайн-консультаціях взяли участь суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук, суддя Касаційного адміністративного суду у складі ВС Наталія Блажівська і керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Расім Бабанли.
Одним із ключових для обговорення стало питання подолання кадрової кризи та тимчасового відрядження суддів із тимчасово окупованої на підконтрольну Україні територію.
Олег Ткачук звернув увагу на необхідність комплексного підходу до розроблення нормативно-правових актів щодо забезпечення ефективного правосуддя в умовах збройної агресії росії проти України. Зокрема, він наголосив, що передусім належить сформувати нормативну базу, яка дозволить оперативно передислоковувати суди і суддів із територій, котрі зазнають атак збройних сил окупанта, а також відновлення правосуддя на звільнених землях. Такі заходи мають забезпечити безпеку суддів, збереження судових справ і матеріальних ресурсів. Керівництво судів, судді та апарати судів повинні діяти, зважаючи на відповідні правові акти. Важливим аспектом є також юридичне забезпечення процедур визволення українських суддів, котрих окупаційна влада насильно утримує в місцях позбавлення волі та на захоплених територіях.
Процес відрядження суддів є непростим. На цьому наголосив Расім Бабанли. До Верховного Суду надійшло приблизно 400 заяв про відрядження суддів до іншого суду, з них щодо 220 суддів рішення ухвалені. «Ця процедура значною мірою допомогла подолати кадровий голод у невеликих судах. Завдяки відрядженню вдалося, наприклад, відновити здійснення правосуддя судом, який не працював уже понад рік», – зауважив спікер.
Расім Бабанли підтримав потребу концептуального моніторингу внутрішніх суперечностей і прогалин у законах та інших актах задля їх усунення, вніс деякі пропозиції щодо покращення цього процесу. Він переконаний, що моніторити потрібно не тільки чинне законодавство, а й зареєстровані у Верховній Раді України законопроекти, з тим щоб розробляти пропозиції щодо вдосконалення вже з урахуванням наявних пропозицій.
Обговорюючи питання, що стосуються заходів безпеки в межах функціонування судів та професійної діяльності суддів, Наталія Блажівська висловилася за необхідність прийняття законодавства про дистанційне відправлення правосуддя. Над відповідним законопроєктом робоча група працювала з перших днів повномасштабного вторгнення, документ допоможе вирішити низку проблем, які виникли в умовах воєнного стану, та ґрунтується на позитивному досвіді європейських країн (зокрема Польщі), які запровадили дистанційний режим правосуддя у зв’язку з кризою, спричиненою карантинними заходами через коронавірус. Детальний аналіз законодавства європейських країн членам робочої групи надав проєкт ЄС «Pravo-Justice». За її словами, окрім часткового вирішення безпеки суддів, працівників суду та передусім учасників справи, цей проєкт суттєво вирішує також інше важливе питання – безперервність здійснення правосуддя.
Консультації щодо початку невідкладного моніторингу законодавства з питань судоустрою, судочинства та кримінальної юстиції тривали упродовж 13–15 червня 2022 року в онлайн-форматі. Директорат правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України разом із партнерами готуватиме невідкладний моніторинг упродовж місяця та планує презентувати його наприкінці липня 2022 року.
Детальніше – https://cutt.ly/yKgikkd
Представники Верховного Суду долучилися до обговорення проблем судочинства, судоустрою та кримінальної юстиції, які увійдуть до сфери дослідження невідкладного моніторингу Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України. Мета цього моніторингу – розробити термінові концепції / пропозиції законів та інших нормативно-правових актів у тій сфері, яка потребує оперативного правового регулювання під час воєнного стану.
В онлайн-консультаціях взяли участь суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук, суддя Касаційного адміністративного суду у складі ВС Наталія Блажівська і керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Расім Бабанли.
Одним із ключових для обговорення стало питання подолання кадрової кризи та тимчасового відрядження суддів із тимчасово окупованої на підконтрольну Україні територію.
Олег Ткачук звернув увагу на необхідність комплексного підходу до розроблення нормативно-правових актів щодо забезпечення ефективного правосуддя в умовах збройної агресії росії проти України. Зокрема, він наголосив, що передусім належить сформувати нормативну базу, яка дозволить оперативно передислоковувати суди і суддів із територій, котрі зазнають атак збройних сил окупанта, а також відновлення правосуддя на звільнених землях. Такі заходи мають забезпечити безпеку суддів, збереження судових справ і матеріальних ресурсів. Керівництво судів, судді та апарати судів повинні діяти, зважаючи на відповідні правові акти. Важливим аспектом є також юридичне забезпечення процедур визволення українських суддів, котрих окупаційна влада насильно утримує в місцях позбавлення волі та на захоплених територіях.
Процес відрядження суддів є непростим. На цьому наголосив Расім Бабанли. До Верховного Суду надійшло приблизно 400 заяв про відрядження суддів до іншого суду, з них щодо 220 суддів рішення ухвалені. «Ця процедура значною мірою допомогла подолати кадровий голод у невеликих судах. Завдяки відрядженню вдалося, наприклад, відновити здійснення правосуддя судом, який не працював уже понад рік», – зауважив спікер.
Расім Бабанли підтримав потребу концептуального моніторингу внутрішніх суперечностей і прогалин у законах та інших актах задля їх усунення, вніс деякі пропозиції щодо покращення цього процесу. Він переконаний, що моніторити потрібно не тільки чинне законодавство, а й зареєстровані у Верховній Раді України законопроекти, з тим щоб розробляти пропозиції щодо вдосконалення вже з урахуванням наявних пропозицій.
Обговорюючи питання, що стосуються заходів безпеки в межах функціонування судів та професійної діяльності суддів, Наталія Блажівська висловилася за необхідність прийняття законодавства про дистанційне відправлення правосуддя. Над відповідним законопроєктом робоча група працювала з перших днів повномасштабного вторгнення, документ допоможе вирішити низку проблем, які виникли в умовах воєнного стану, та ґрунтується на позитивному досвіді європейських країн (зокрема Польщі), які запровадили дистанційний режим правосуддя у зв’язку з кризою, спричиненою карантинними заходами через коронавірус. Детальний аналіз законодавства європейських країн членам робочої групи надав проєкт ЄС «Pravo-Justice». За її словами, окрім часткового вирішення безпеки суддів, працівників суду та передусім учасників справи, цей проєкт суттєво вирішує також інше важливе питання – безперервність здійснення правосуддя.
Консультації щодо початку невідкладного моніторингу законодавства з питань судоустрою, судочинства та кримінальної юстиції тривали упродовж 13–15 червня 2022 року в онлайн-форматі. Директорат правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України разом із партнерами готуватиме невідкладний моніторинг упродовж місяця та планує презентувати його наприкінці липня 2022 року.
Детальніше – https://cutt.ly/yKgikkd
Єдиний державний реєстр судових рішень відновив роботу!
Заходьте на https://reyestr.court.gov.ua/ і ознайомлюйтеся з практикою Верховного Суду безперешкодно та в будь-який зручний для вас час.
Заходьте на https://reyestr.court.gov.ua/ і ознайомлюйтеся з практикою Верховного Суду безперешкодно та в будь-який зручний для вас час.
Постанова КГС ВС щодо відмови від позову на стадії виконавчого провадження
Судовими рішеннями у справі № 5011-33/6567-2012 на користь банку з відповідачів стягнуто солідарно заборгованість за кредитом у розмірі 2 094 000 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 366 611,62 грн, пеню за прострочення погашення відсотків за користування кредитом у розмірі 19 382,70 грн.
На виконання судових рішень видано накази.
Фізична особа – правонаступник одного з боржників – звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду про стягнення заборгованості й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову.
Ухвалою апеляційного господарського суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи на зазначене судове рішення закрито.
Фізична особа в касаційній скарзі просила скасувати ухвалу апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження, а справу направити до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Товариство, визнане правонаступником стягувача у справі, у касаційній скарзі також просило скасувати ухвалу апеляційного господарського суду та постановити нове рішення про задоволення своєї заяви про вступ у справу як позивача, а також прийняти відмову позивача від позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалу апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції своєї постанови. В іншій частині ухвалу залишив без змін і відмовив товариству в прийнятті та задоволенні заяви про відмову від позову.
Суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відмова позивача від позову – це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги й на закриття порушеного позивачем процесу.
Стадія виконавчого провадження є самостійною стадією судового процесу та не передбачає можливості безпідставного виходу за межі визначених законодавством прав і обов’язків відповідної стадії судового процесу як безпосередньо учасниками справи, так і їхніми правонаступниками.
Стадії господарського судочинства є певною послідовністю процесуальних дій, які здійснюються у встановленій процесуальним законодавством черговості й оформлюються судовим актом (ухвала суду, рішення суду, постанова). Стадії судового процесу відбуваються одна за одною та мають свою процесуальну мету, чим забезпечують єдність і неподільність процесу захисту прав.
Згідно зі ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Наведене стосується і передбаченого статтями 46, 191, 307 ГПК України права на відмову від позову.
Застосування будь-якої процесуальної норми здійснюється у взаємозв’язку з іншими процесуальними нормами для виконання завдань судочинства в передбачених формах та на різних стадіях судового провадження.
Принцип правової (юридичної) визначеності – один з елементів належної судової процедури в контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Процедура виконання судового рішення та виконавче провадження як самостійна стадія судового процесу мають бути використані у спосіб, сумісний із п. 1 ст. 6 вказаної Конвенції.
Отже, відмова від позову після ухвалення остаточного рішення у справі, переглянутого в апеляційному й касаційному порядку, порушує принцип правової визначеності.
Близька за змістом правова позиція щодо застосування, зокрема, приписів ст. 46 ГПК України викладена в постанові Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 904/1498/18.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 17 травня 2022 року у справі № 5011-33/6567-2012 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104329965.
Судовими рішеннями у справі № 5011-33/6567-2012 на користь банку з відповідачів стягнуто солідарно заборгованість за кредитом у розмірі 2 094 000 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 366 611,62 грн, пеню за прострочення погашення відсотків за користування кредитом у розмірі 19 382,70 грн.
На виконання судових рішень видано накази.
Фізична особа – правонаступник одного з боржників – звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду про стягнення заборгованості й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову.
Ухвалою апеляційного господарського суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи на зазначене судове рішення закрито.
Фізична особа в касаційній скарзі просила скасувати ухвалу апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження, а справу направити до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Товариство, визнане правонаступником стягувача у справі, у касаційній скарзі також просило скасувати ухвалу апеляційного господарського суду та постановити нове рішення про задоволення своєї заяви про вступ у справу як позивача, а також прийняти відмову позивача від позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалу апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції своєї постанови. В іншій частині ухвалу залишив без змін і відмовив товариству в прийнятті та задоволенні заяви про відмову від позову.
Суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відмова позивача від позову – це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги й на закриття порушеного позивачем процесу.
Стадія виконавчого провадження є самостійною стадією судового процесу та не передбачає можливості безпідставного виходу за межі визначених законодавством прав і обов’язків відповідної стадії судового процесу як безпосередньо учасниками справи, так і їхніми правонаступниками.
Стадії господарського судочинства є певною послідовністю процесуальних дій, які здійснюються у встановленій процесуальним законодавством черговості й оформлюються судовим актом (ухвала суду, рішення суду, постанова). Стадії судового процесу відбуваються одна за одною та мають свою процесуальну мету, чим забезпечують єдність і неподільність процесу захисту прав.
Згідно зі ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Наведене стосується і передбаченого статтями 46, 191, 307 ГПК України права на відмову від позову.
Застосування будь-якої процесуальної норми здійснюється у взаємозв’язку з іншими процесуальними нормами для виконання завдань судочинства в передбачених формах та на різних стадіях судового провадження.
Принцип правової (юридичної) визначеності – один з елементів належної судової процедури в контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Процедура виконання судового рішення та виконавче провадження як самостійна стадія судового процесу мають бути використані у спосіб, сумісний із п. 1 ст. 6 вказаної Конвенції.
Отже, відмова від позову після ухвалення остаточного рішення у справі, переглянутого в апеляційному й касаційному порядку, порушує принцип правової визначеності.
Близька за змістом правова позиція щодо застосування, зокрема, приписів ст. 46 ГПК України викладена в постанові Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 904/1498/18.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 17 травня 2022 року у справі № 5011-33/6567-2012 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104329965.
Результати та показники роботи ВС і судової системи | 13.06.2022 - 17.06.2022
За період дії воєнного стану суди України ухвалили понад 1,7 млн рішень. Деталі про рішення, ухвалені минулого тижня, у відео: https://cutt.ly/TKg3jYX
За період дії воєнного стану суди України ухвалили понад 1,7 млн рішень. Деталі про рішення, ухвалені минулого тижня, у відео: https://cutt.ly/TKg3jYX
YouTube
Результати та показники роботи ВС і судової системи | 13.06.2022 - 17.06.2022
За період дії воєнного стану суди України ухвалили понад 1,7 млн рішень. Деталі про рішення, ухвалені минулого тижня, у відео.