КАС ВС продовжив розгляд справи щодо оскарження Указу Президента України № 64/2021 про застосування санкцій до Віктора Медведчука
4 серпня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду продовжив розгляд справи № 9901/73/21 за позовною заявою Віктора Медведчука, у якій оскаржено Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» у частині застосування цих санкцій до позивача.
Під час судового засідання колегія суддів задовольнила клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів.
Також Суд виніс ухвалу, якою частково задовольнив клопотання представника третьої особи – Служби безпеки України про розгляд справи в закритому режимі із повним фіксуванням його перебігу за допомогою звукозаписувальних засобів. А саме Верховний Суд вирішив розглядати справу в закритому судовому засіданні у частині дослідження доказів, які містять державну таємницю, у задоволенні іншої частини – відмовив.
З метою надання представникові позивача часу для ознайомлення з додатковими документами, що містять гриф «Для службового користування», які надійшли до режимно-секретного відділу Верховного Суду, у судовому засіданні оголошено перерву.
Наступне судове засідання з розгляду цієї справи відбудеться 15 вересня 2021 року о 15:00.
Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду у справі № 9901/74/21 можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
За станом розгляду справ можна стежити в розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.
4 серпня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду продовжив розгляд справи № 9901/73/21 за позовною заявою Віктора Медведчука, у якій оскаржено Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» у частині застосування цих санкцій до позивача.
Під час судового засідання колегія суддів задовольнила клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів.
Також Суд виніс ухвалу, якою частково задовольнив клопотання представника третьої особи – Служби безпеки України про розгляд справи в закритому режимі із повним фіксуванням його перебігу за допомогою звукозаписувальних засобів. А саме Верховний Суд вирішив розглядати справу в закритому судовому засіданні у частині дослідження доказів, які містять державну таємницю, у задоволенні іншої частини – відмовив.
З метою надання представникові позивача часу для ознайомлення з додатковими документами, що містять гриф «Для службового користування», які надійшли до режимно-секретного відділу Верховного Суду, у судовому засіданні оголошено перерву.
Наступне судове засідання з розгляду цієї справи відбудеться 15 вересня 2021 року о 15:00.
Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду у справі № 9901/74/21 можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
За станом розгляду справ можна стежити в розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.
Огляд актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якому представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за травень – червень 2021 року: cutt.ly/XQb1Ztv
У ньому вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.
Зокрема, викладено висновки у зразковій справі стосовно набуття права на обчислення пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби, в тому числі військових зборів, та є інвалідами.
У справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів наведено, зокрема, правові позиції про:
✅ включення земельного податку до складу інших валових витрат сум, умови несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування, а також ненарахування ПДВ на отримані суми винагороди у грошовій формі (бонуса) покупцю за досягнення відповідних показників обсягу придбання об'єктом оподаткування ПДВ (маркетингові послуги);
✅ обов’язок сплати орендної плати за земельну ділянку державної та/або комунальної власності, надану фізичній особі для ведення фермерського господарства, коли ця ділянка фактично використовується без зміни орендаря в договорі оренди;
✅ перелік інформації, яка зазначається у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування;
✅ відповідальність за відсутність у платника дозволу на виконання окремих операцій з переробки або повного циклу переробки іншим підприємством.
У справах щодо захисту соціальних прав містяться висновки судової палати, зокрема, стосовно:
✅ правової природи винагороди військовослужбовців за участь в антитерористичній операції;
✅ містобудівних умов та обмежень на забудову декількох земельних ділянок;
✅ повноважень виконавчого комітету органу місцевого самоврядування щодо встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій, які не належать до комунальної власності;
✅ підстав для відмови у призначенні субсидії або скасування раніше призначеної субсидії.
У справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян викладено висновки судової палати, зокрема, про:
✅ правову природу рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг;
✅ порядок надання безоплатної правової допомоги;
✅ підстави анулювання дозволів на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів;
✅ визначення критеріїв відсутності встановлення замовником дискримінаційних умов під час проведення публічних закупівель.
Предметом розгляду Касаційного адміністративного суду були також інші питання застосування законодавчих норм, зокрема й процесуального характеру, стосовно обчислення процесуальних строків на період дії карантину, неможливість зупинення судом процедури проведення електронних торгів.
У ньому вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.
Зокрема, викладено висновки у зразковій справі стосовно набуття права на обчислення пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби, в тому числі військових зборів, та є інвалідами.
У справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів наведено, зокрема, правові позиції про:
✅ включення земельного податку до складу інших валових витрат сум, умови несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування, а також ненарахування ПДВ на отримані суми винагороди у грошовій формі (бонуса) покупцю за досягнення відповідних показників обсягу придбання об'єктом оподаткування ПДВ (маркетингові послуги);
✅ обов’язок сплати орендної плати за земельну ділянку державної та/або комунальної власності, надану фізичній особі для ведення фермерського господарства, коли ця ділянка фактично використовується без зміни орендаря в договорі оренди;
✅ перелік інформації, яка зазначається у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування;
✅ відповідальність за відсутність у платника дозволу на виконання окремих операцій з переробки або повного циклу переробки іншим підприємством.
У справах щодо захисту соціальних прав містяться висновки судової палати, зокрема, стосовно:
✅ правової природи винагороди військовослужбовців за участь в антитерористичній операції;
✅ містобудівних умов та обмежень на забудову декількох земельних ділянок;
✅ повноважень виконавчого комітету органу місцевого самоврядування щодо встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій, які не належать до комунальної власності;
✅ підстав для відмови у призначенні субсидії або скасування раніше призначеної субсидії.
У справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян викладено висновки судової палати, зокрема, про:
✅ правову природу рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг;
✅ порядок надання безоплатної правової допомоги;
✅ підстави анулювання дозволів на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів;
✅ визначення критеріїв відсутності встановлення замовником дискримінаційних умов під час проведення публічних закупівель.
Предметом розгляду Касаційного адміністративного суду були також інші питання застосування законодавчих норм, зокрема й процесуального характеру, стосовно обчислення процесуальних строків на період дії карантину, неможливість зупинення судом процедури проведення електронних торгів.
Визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав і часток є неналежним способом захисту – КГС ВС
Учасник дочірнього підприємства ТОВ звернувся до господарського суду з позовом до двох інших учасників ДП ТОВ про визнання його переважного права як учасника ДП ТОВ на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено. КГС ВС залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій із таких міркувань.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття, як «корпоративні права» (так звані права з частки) та «права на частку», що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» і ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки.
Колегія суддів підкреслила, що, звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач фактично прагне набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) ДП ТОВ. Належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки). Саме такий спосіб захисту передбачений ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав зумовлюється тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом і саме в такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права / інтереси позивача. Саме собою визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не спричиняє значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.
КГС ВС звернув увагу також на те, що подання позову у цій справі про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) ДП ТОВ за наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів і переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі ДП ТОВ, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарській справі, є надмірним.
Із текстом постанови КГС ВС від 15 липня 2021 року у справі № 909/863/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98391269.
Учасник дочірнього підприємства ТОВ звернувся до господарського суду з позовом до двох інших учасників ДП ТОВ про визнання його переважного права як учасника ДП ТОВ на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено. КГС ВС залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій із таких міркувань.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття, як «корпоративні права» (так звані права з частки) та «права на частку», що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» і ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки.
Колегія суддів підкреслила, що, звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач фактично прагне набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) ДП ТОВ. Належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки). Саме такий спосіб захисту передбачений ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав зумовлюється тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом і саме в такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права / інтереси позивача. Саме собою визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не спричиняє значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.
КГС ВС звернув увагу також на те, що подання позову у цій справі про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) ДП ТОВ за наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів і переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі ДП ТОВ, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарській справі, є надмірним.
Із текстом постанови КГС ВС від 15 липня 2021 року у справі № 909/863/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98391269.
Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом за період із 26 по 30 липня 2021 року
✅ 28 липня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу, у якій Служба автомобільних доріг у Львівській області оскаржила висновок Західного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу у сфері публічних закупівель, на підставі яких встановлено порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідач склав висновок, оскільки вважав, що позивач як замовник конкурсу (закупівля робіт з установлення світлофора на пішохідному перехресті) не відхилив тендерну пропозицію переможця торгів ТОВ «Раун» протиправно, оскільки товариство не надало довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
Верховний Суд, погодившись із рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, дійшов висновку про відсутність підстав у позивача для відхилення тендерної пропозиції переможця торгів з огляду на те, що позивач самостійно перевірив у встановленому Законом порядку відсутність у товариства заборгованості.
Суд роз’яснив, що замовник має можливість у вільному доступі дізнатися про учасників торгів інформацію щодо заборгованості у нього зі сплати податків (обов’язкових платежів), яка міститься на сайтах: data.gov.ua – єдиний державний вебпортал відкритих даних; tax.gov.ua – офіційний портал ДПС, а також sfs.gov.ua – сайт ДФС.
Крім цього, матеріалами справи підтверджено, що позивач у відповідь на свій запит до ДФС щодо надання інформації про наявність чи відсутність заборгованості у переможця конкурсу отримав повідомлення про відсутність такої заборгованості.
(Постанова КАС ВС від 28 липня 2021 року у справі № 380/257/20)
Детальніше за посиланням: cutt.ly/hQnxUZs.
✅ 28 липня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу, у якій Служба автомобільних доріг у Львівській області оскаржила висновок Західного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу у сфері публічних закупівель, на підставі яких встановлено порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідач склав висновок, оскільки вважав, що позивач як замовник конкурсу (закупівля робіт з установлення світлофора на пішохідному перехресті) не відхилив тендерну пропозицію переможця торгів ТОВ «Раун» протиправно, оскільки товариство не надало довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
Верховний Суд, погодившись із рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, дійшов висновку про відсутність підстав у позивача для відхилення тендерної пропозиції переможця торгів з огляду на те, що позивач самостійно перевірив у встановленому Законом порядку відсутність у товариства заборгованості.
Суд роз’яснив, що замовник має можливість у вільному доступі дізнатися про учасників торгів інформацію щодо заборгованості у нього зі сплати податків (обов’язкових платежів), яка міститься на сайтах: data.gov.ua – єдиний державний вебпортал відкритих даних; tax.gov.ua – офіційний портал ДПС, а також sfs.gov.ua – сайт ДФС.
Крім цього, матеріалами справи підтверджено, що позивач у відповідь на свій запит до ДФС щодо надання інформації про наявність чи відсутність заборгованості у переможця конкурсу отримав повідомлення про відсутність такої заборгованості.
(Постанова КАС ВС від 28 липня 2021 року у справі № 380/257/20)
Детальніше за посиланням: cutt.ly/hQnxUZs.
Огляд рішень Верховного Суду | 26.07.2021 - 30.07.2021
Минулого тижня Верховний Суд розглянув справу щодо оскарження висновку про результати моніторингу у сфері публічних закупівель, про вселення до квартири, спір за позовом страхової компанії до страхувальника, а також справу за позовом про зобов’язання виконати рішення АМКУ, яким виконком Одеської міськради зобов’язано передбачити можливість заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту без споживання платних послуг ТОВ «Євротермінал».
Детальніше дивіться в нашому сюжеті: cutt.ly/VQnv9ep
Минулого тижня Верховний Суд розглянув справу щодо оскарження висновку про результати моніторингу у сфері публічних закупівель, про вселення до квартири, спір за позовом страхової компанії до страхувальника, а також справу за позовом про зобов’язання виконати рішення АМКУ, яким виконком Одеської міськради зобов’язано передбачити можливість заїзду вантажного автотранспорту до Одеського морського торговельного порту без споживання платних послуг ТОВ «Євротермінал».
Детальніше дивіться в нашому сюжеті: cutt.ly/VQnv9ep
YouTube
Огляд рішень Верховного Суду | 26.07.2021 - 30.07.2021
Минулого тижня Верховний Суд розглянув справу щодо оскарження висновку про результати моніторингу у сфері публічних закупівель, про вселення до квартири, спір за позовом страхової компанії до страхувальника, а також справу за позовом про зобов’язання виконати…
Огляд практики щодо розгляду Верховним Судом справ у сфері страхування, якщо такі рішення ухвалені у спорах, віднесених до юрисдикції господарських судів (січень 2020 – квітень 2021 року): cutt.ly/rQQtcfr
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство.
Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах у сфері страхування, якщо такі рішення ухвалені у спорах, віднесених до юрисдикції господарських судів, зокрема, щодо таких питань:
✅ про укладення, виконання, припинення / розірвання договорів страхування;
✅ що виникають у правовідносинах добровільного та обов'язкового страхування;
✅ окремі питання, що виникають під час розгляду справ у сфері страхування.
Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері банкрутства і хоче бути в курсі останньої судової практики.
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство.
Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах у сфері страхування, якщо такі рішення ухвалені у спорах, віднесених до юрисдикції господарських судів, зокрема, щодо таких питань:
✅ про укладення, виконання, припинення / розірвання договорів страхування;
✅ що виникають у правовідносинах добровільного та обов'язкового страхування;
✅ окремі питання, що виникають під час розгляду справ у сфері страхування.
Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері банкрутства і хоче бути в курсі останньої судової практики.
Кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним добувним промислом настає лише в разі заподіяння істотної шкоди – ВС
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без зміни судові рішення щодо особи, виправданої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України – незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду.
Як зазначив касаційний суд, відповідальність за кримінальне правопорушення проти довкілля, передбачене ст. 249 КК України, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, таке: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено, тощо. Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наявності для того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або ч. 4 ст. 85 КУпАП.
У п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України визначена обов’язковість призначення експертизи щодо визначення шкоди довкіллю. Колегія суддів врахувала, що імперативність цих вимог щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або цінні папери, що мають визначений грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків (шкоди), заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, коли достатньо загальновідомих і загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування. Це узгоджується з правовим висновком об’єднаної палати ККС ВС в постанові від 25 листопада 2019 року (справа № 420/1667/18, провадження № 51-10433кмо18).
У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов’язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта.
У цьому провадженні, в якому йдеться про встановлення шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, немає підстав для її встановлення відмінним від проведення експертизи шляхом. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для визначення розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням, слідчий або прокурор були зобов’язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, однак будь-якого дослідження для встановлення наявності істотної шкоди довкіллю проведено не було.
Наданий органом досудового слідства розрахунок збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок добування або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним доказом того факту, що внаслідок незаконного вилову риби було завдано істотної шкоди, оскільки цей документ не може замінити висновок експерта.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновком місцевого суду щодо відсутності об’єктивних даних про заподіяння наслідків, передбачених ч. 1 ст. 249 КК України, а висновок суду першої інстанції стосовно відсутності в діянні особи складу вказаного кримінального правопорушення визнала правильним.
Постанова ККС ВС у справі № 708/392/18 (провадження № 51-5945км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96503136.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без зміни судові рішення щодо особи, виправданої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України – незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду.
Як зазначив касаційний суд, відповідальність за кримінальне правопорушення проти довкілля, передбачене ст. 249 КК України, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, таке: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено, тощо. Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наявності для того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або ч. 4 ст. 85 КУпАП.
У п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України визначена обов’язковість призначення експертизи щодо визначення шкоди довкіллю. Колегія суддів врахувала, що імперативність цих вимог щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або цінні папери, що мають визначений грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків (шкоди), заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, коли достатньо загальновідомих і загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування. Це узгоджується з правовим висновком об’єднаної палати ККС ВС в постанові від 25 листопада 2019 року (справа № 420/1667/18, провадження № 51-10433кмо18).
У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов’язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта.
У цьому провадженні, в якому йдеться про встановлення шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, немає підстав для її встановлення відмінним від проведення експертизи шляхом. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для визначення розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням, слідчий або прокурор були зобов’язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, однак будь-якого дослідження для встановлення наявності істотної шкоди довкіллю проведено не було.
Наданий органом досудового слідства розрахунок збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок добування або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним доказом того факту, що внаслідок незаконного вилову риби було завдано істотної шкоди, оскільки цей документ не може замінити висновок експерта.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновком місцевого суду щодо відсутності об’єктивних даних про заподіяння наслідків, передбачених ч. 1 ст. 249 КК України, а висновок суду першої інстанції стосовно відсутності в діянні особи складу вказаного кримінального правопорушення визнала правильним.
Постанова ККС ВС у справі № 708/392/18 (провадження № 51-5945км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96503136.
КЦС ВС залишив малолітніх дітей у їхніх найкращих інтересах проживати з батьком, указавши на важливі деталі
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визначення місця проживання двох малолітніх дітей разом із батьком, зробивши такі правові висновки.
Судовий розгляд сімейних спорів, які стосуються інтересів дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду має бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Суди встановили, що під час бесіди зі спеціалістом служби у справах дітей дівчатка повідомили, що однаково позитивно сприймають і матір, і батька, бажають спілкуватися з обома.
Матеріально-побутове забезпечення обох батьків, їхнє ставлення до дітей, позитивні характеристики з місця роботи свідчать, що кожен із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання дітей, забезпечуючи їхні особливі потреби, пов’язані з вадами слуху.
Після розірвання шлюбу батьків діти проживали з матір’ю, а батько на підставі судового рішення сплачував аліменти на їх утримання, з липня 2017 року діти стали жити з батьком, а мати сплачує аліменти згідно із судовим рішенням.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків стосовно дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.
Суди попередніх інстанцій урахували висновок виконавчого комітету міської ради, яким визнано за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей із батьком.
Також апеляційний суд урахував, що після того, як діти стали проживати з батьком, позивачка уклала інший шлюб, однак немає доказів того, що діти добре знайомі з її новим чоловіком. Проживання дітей, які мають особливі потреби, з малознайомою сторонньою людиною може становити ризики для їхньої душевної рівноваги.
Доводи про те, що відповідач не в змозі, з огляду протилежну стать, малолітній вік та особливості розвитку дівчат, піклуватися про їхній фізичний, духовний і моральний розвиток, є необґрунтованими. Діти проживають із батьком в оточенні рідних людей жіночої статі: баби, тітки, двоюрідної сестри, які можуть забезпечити достатній догляд за дівчатками. Дівчатка регулярно відвідують навчальний заклад, у якому враховуються їхні особливості.
Визначення місця проживання дітей із батьком не впливатиме на їхні взаємини з матір’ю, оскільки не позбавляє її прав і не звільняє від виконання батьківських обов’язків.
Скасування судових рішень про визначення місця проживання дітей із батьком, з яким вони проживають тривалий період, може призвести до негативних наслідків і непередбачуваних психологічних травм для дітей, а тому не відповідає їхнім інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно стабільній атмосфері.
Постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98548332.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визначення місця проживання двох малолітніх дітей разом із батьком, зробивши такі правові висновки.
Судовий розгляд сімейних спорів, які стосуються інтересів дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду має бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Суди встановили, що під час бесіди зі спеціалістом служби у справах дітей дівчатка повідомили, що однаково позитивно сприймають і матір, і батька, бажають спілкуватися з обома.
Матеріально-побутове забезпечення обох батьків, їхнє ставлення до дітей, позитивні характеристики з місця роботи свідчать, що кожен із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання дітей, забезпечуючи їхні особливі потреби, пов’язані з вадами слуху.
Після розірвання шлюбу батьків діти проживали з матір’ю, а батько на підставі судового рішення сплачував аліменти на їх утримання, з липня 2017 року діти стали жити з батьком, а мати сплачує аліменти згідно із судовим рішенням.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків стосовно дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.
Суди попередніх інстанцій урахували висновок виконавчого комітету міської ради, яким визнано за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей із батьком.
Також апеляційний суд урахував, що після того, як діти стали проживати з батьком, позивачка уклала інший шлюб, однак немає доказів того, що діти добре знайомі з її новим чоловіком. Проживання дітей, які мають особливі потреби, з малознайомою сторонньою людиною може становити ризики для їхньої душевної рівноваги.
Доводи про те, що відповідач не в змозі, з огляду протилежну стать, малолітній вік та особливості розвитку дівчат, піклуватися про їхній фізичний, духовний і моральний розвиток, є необґрунтованими. Діти проживають із батьком в оточенні рідних людей жіночої статі: баби, тітки, двоюрідної сестри, які можуть забезпечити достатній догляд за дівчатками. Дівчатка регулярно відвідують навчальний заклад, у якому враховуються їхні особливості.
Визначення місця проживання дітей із батьком не впливатиме на їхні взаємини з матір’ю, оскільки не позбавляє її прав і не звільняє від виконання батьківських обов’язків.
Скасування судових рішень про визначення місця проживання дітей із батьком, з яким вони проживають тривалий період, може призвести до негативних наслідків і непередбачуваних психологічних травм для дітей, а тому не відповідає їхнім інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно стабільній атмосфері.
Постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98548332.
Анонс засідань Верховного Суду у справах, які можуть бути цікавими для правників, ЗМІ та громадськості
✅ Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на 10 серпня 2021 року о 10:30 призначив розгляд справи № 9901/80/21, у якій позивачка оскаржує Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» у частині застосування цих санкцій до неї.
✅ На 13:00 11 серпня КАС ВС запланував судове засідання, на якому в касаційному порядку переглядатиме справу № 826/13819/18. Касатор – Київська міська рада оскаржила рішення суду апеляційної інстанції, яка, визнавши протиправним та нечинним п. 5.4 Положення про плату за землю в місті Києві, задовольнила позов ПрАТ«Меблісам».
✅ 12 серпня у Касаційному кримінальному суді у складі ВС заплановано розгляд кримінального провадження щодо торгівлі людьми (ч. 3 ст. 149 КК України). Як установили суди, в липні 2018 року в м. Івано-Франківську чоловік продав свого малолітнього сина за 100 тис. грн. За вчинене кримінальне правопорушення особі було призначено покарання у виді позбавлення волі на 8 років із конфіскацією всього належного їй майна (справа № 344/13523/18, провадження № 51-1645км21).
✅ Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на 10 серпня 2021 року о 10:30 призначив розгляд справи № 9901/80/21, у якій позивачка оскаржує Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» у частині застосування цих санкцій до неї.
✅ На 13:00 11 серпня КАС ВС запланував судове засідання, на якому в касаційному порядку переглядатиме справу № 826/13819/18. Касатор – Київська міська рада оскаржила рішення суду апеляційної інстанції, яка, визнавши протиправним та нечинним п. 5.4 Положення про плату за землю в місті Києві, задовольнила позов ПрАТ«Меблісам».
✅ 12 серпня у Касаційному кримінальному суді у складі ВС заплановано розгляд кримінального провадження щодо торгівлі людьми (ч. 3 ст. 149 КК України). Як установили суди, в липні 2018 року в м. Івано-Франківську чоловік продав свого малолітнього сина за 100 тис. грн. За вчинене кримінальне правопорушення особі було призначено покарання у виді позбавлення волі на 8 років із конфіскацією всього належного їй майна (справа № 344/13523/18, провадження № 51-1645км21).
Анонс засідань Верховного Суду | 09.08.2021 – 13.08.2021
Наступного тижня Верховний Суд розгляне справи щодо оскарження Указу Президента України в частині застосування санкцій до позивачки, визнання протиправним та нечинним п. 5.4 «Положення про плату за землю в місті Києві», а також кримінальне провадження щодо торгівлі людьми.
Деталі – у сюжеті: cutt.ly/2QQRa21
Наступного тижня Верховний Суд розгляне справи щодо оскарження Указу Президента України в частині застосування санкцій до позивачки, визнання протиправним та нечинним п. 5.4 «Положення про плату за землю в місті Києві», а також кримінальне провадження щодо торгівлі людьми.
Деталі – у сюжеті: cutt.ly/2QQRa21
YouTube
Анонс засідань Верховного Суду | 09.08.2021 – 13.08.2021
Наступного тижня Верховний Суд розгляне справи щодо оскарження Указу Президента України в частині застосування санкцій до позивачки, визнання протиправним та нечинним п. 5.4 «Положення про плату за землю в місті Києві», а також кримінальне провадження щодо…
Огляд судової практики, у якому зібрано найактуальніші правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах, ухвалених Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у червні 2021 року: cutt.ly/HQT0hqS
Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права, як:
✅ кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 187 КК України за вчинення розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище у разі, якщо він здійснює опосередковане проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища, до якого немає вільного доступу;
✅ застосування примусових заходів виховного характеру залежно від віку, якого досягнув обвинувачений під час постановлення ухвали про застосування цих примусових заходів;
✅ кваліфікація заволодіння чужим майном із погрозою застосування кишеньковим ножем, який потерпілий сприймав як холодну зброю, з використанням якої йому могли б бути спричинені тілесні ушкодження.
Окрім того, Касаційний кримінальний суд висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України:
✅ чи має процесуальні повноваження суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, що потребують вжиття належних заходів реагування;
✅ чи може вважатися відсутність печатки у висновку експертизи істотним порушенням кримінального процесуального закону, що зумовлює визнання висновку експерта недопустимим доказом;
✅ чи можуть бути стягнуті в межах задоволення цивільного позову у кримінальному провадженні кошти, витрачені потерпілим на благодійність.
Упродовж червня 2021 року ККС ВС висловлював і інші, не менш цікаві правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Також огляд містить інформацію про кримінальне провадження, повернуте об’єднаною палатою на розгляд колегії Касаційного кримінального суду для прийняття рішення.
Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права, як:
✅ кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 187 КК України за вчинення розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище у разі, якщо він здійснює опосередковане проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища, до якого немає вільного доступу;
✅ застосування примусових заходів виховного характеру залежно від віку, якого досягнув обвинувачений під час постановлення ухвали про застосування цих примусових заходів;
✅ кваліфікація заволодіння чужим майном із погрозою застосування кишеньковим ножем, який потерпілий сприймав як холодну зброю, з використанням якої йому могли б бути спричинені тілесні ушкодження.
Окрім того, Касаційний кримінальний суд висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України:
✅ чи має процесуальні повноваження суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, що потребують вжиття належних заходів реагування;
✅ чи може вважатися відсутність печатки у висновку експертизи істотним порушенням кримінального процесуального закону, що зумовлює визнання висновку експерта недопустимим доказом;
✅ чи можуть бути стягнуті в межах задоволення цивільного позову у кримінальному провадженні кошти, витрачені потерпілим на благодійність.
Упродовж червня 2021 року ККС ВС висловлював і інші, не менш цікаві правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Також огляд містить інформацію про кримінальне провадження, повернуте об’єднаною палатою на розгляд колегії Касаційного кримінального суду для прийняття рішення.
Податковий обов’язок щодо сплати за оренду земельної ділянки покладено на особу, яка визначена в договорі оренди – КАС ВС
Верховний Суд переглянув у касаційному порядку справу, у якій позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення податкового зобов’язання з орендної плати за землю з фізичних осіб за 2018 рік.
Позивач доводив, що висновок контролюючого органу про те, що він (позивач) має податковий обов’язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою із земель комунальної власності, яка була надана для ведення фермерського господарства, є помилковим, адже з моменту створення ним цього господарства такий обов’язок перейшов на вказану юридичну особу.
Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо результату вирішення позову. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд його рішення скасував, встановивши, що, хоча земельна ділянка станом на 2018 рік перебувала у фактичному користуванні фермерського господарства, позивач не оформив належним чином передачу земельної ділянки цьому господарству як землекористувачу. Суд мотивував рішення тим, що оскільки орендарем земельної ділянки є фізична особа, то саме на неї відповідно до п. 288.2 ст. 288 ПК України покладено обов’язок щодо сплати орендної плати згідно з договором оренди землі.
Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем фермерське господарство, не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов’язку сплачувати орендну плату. Не звільняє його від цього обов’язку і фактична сплата фермерським господарством орендної плати за землю. Платник податку, як це встановлено підпунктом 7.1.1 п. 7.1 ПК України, є обов’язковим елементом податку, який визначається виключно нормами цього Кодексу.
Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції.
Для забезпечення єдності судової практики справу розглянула колегія у складі палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка сформувала висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 ст. 288 ПК України, статей 125, 126 ЗК України, ч. 2 ст. 16, частин 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства.
Отже, податковий обов’язок щодо сплати орендної плати в таких правовідносинах лежить на орендареві земельної ділянки, який визначений у договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав.
Податковий обов’язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.
Постанова Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 400/1730/19 (адміністративне провадження № К/9901/12158/20) –
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771444.
Верховний Суд переглянув у касаційному порядку справу, у якій позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення податкового зобов’язання з орендної плати за землю з фізичних осіб за 2018 рік.
Позивач доводив, що висновок контролюючого органу про те, що він (позивач) має податковий обов’язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою із земель комунальної власності, яка була надана для ведення фермерського господарства, є помилковим, адже з моменту створення ним цього господарства такий обов’язок перейшов на вказану юридичну особу.
Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо результату вирішення позову. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд його рішення скасував, встановивши, що, хоча земельна ділянка станом на 2018 рік перебувала у фактичному користуванні фермерського господарства, позивач не оформив належним чином передачу земельної ділянки цьому господарству як землекористувачу. Суд мотивував рішення тим, що оскільки орендарем земельної ділянки є фізична особа, то саме на неї відповідно до п. 288.2 ст. 288 ПК України покладено обов’язок щодо сплати орендної плати згідно з договором оренди землі.
Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем фермерське господарство, не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов’язку сплачувати орендну плату. Не звільняє його від цього обов’язку і фактична сплата фермерським господарством орендної плати за землю. Платник податку, як це встановлено підпунктом 7.1.1 п. 7.1 ПК України, є обов’язковим елементом податку, який визначається виключно нормами цього Кодексу.
Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції.
Для забезпечення єдності судової практики справу розглянула колегія у складі палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка сформувала висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 ст. 288 ПК України, статей 125, 126 ЗК України, ч. 2 ст. 16, частин 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства.
Отже, податковий обов’язок щодо сплати орендної плати в таких правовідносинах лежить на орендареві земельної ділянки, який визначений у договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав.
Податковий обов’язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.
Постанова Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 400/1730/19 (адміністративне провадження № К/9901/12158/20) –
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771444.
Невнесення інформації про страховий поліс до бази даних не зумовлює його нікчемність – КЦС ВС
Страхова компанія здійснила страхову виплату власнику постраждалого у ДТП автомобіля та просила суд стягнути суму виплачених коштів з винуватця пригоди, оскільки вважала, що його цивільно-правова відповідальність не застрахована.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов, уважаючи страховий поліс винуватця ДТП недійсним, оскільки інформація про нього в центральній базі даних МТСБУ не знайдена.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення й відмовив у задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації (ч. 1 ст. 998 ЦК України).
Законодавець не пов’язує нікчемність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з неподанням інформації страховиком про укладені договори до централізованої бази даних. Тобто невиконання страховиком свого обов’язку щодо подання інформації про укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних не зумовлює його нікчемність.
Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У справі, що переглядається:
– сторони в заявах по суті справи визнавали укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідача (позивач визнавав цю обставину в позові; на підставі спільного повідомлення водіїв забезпечених транспортних засобів про ДТП він здійснив страхову виплату страхувальнику);
– спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли правочин нікчемний або визнаний судом недійсним. Невиконання страховиком свого обов’язку щодо подання інформації про укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до ЦБД не зумовлює його нікчемність.
Позивач має право звернутися з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98765019.
Страхова компанія здійснила страхову виплату власнику постраждалого у ДТП автомобіля та просила суд стягнути суму виплачених коштів з винуватця пригоди, оскільки вважала, що його цивільно-правова відповідальність не застрахована.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов, уважаючи страховий поліс винуватця ДТП недійсним, оскільки інформація про нього в центральній базі даних МТСБУ не знайдена.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення й відмовив у задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації (ч. 1 ст. 998 ЦК України).
Законодавець не пов’язує нікчемність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з неподанням інформації страховиком про укладені договори до централізованої бази даних. Тобто невиконання страховиком свого обов’язку щодо подання інформації про укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних не зумовлює його нікчемність.
Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У справі, що переглядається:
– сторони в заявах по суті справи визнавали укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідача (позивач визнавав цю обставину в позові; на підставі спільного повідомлення водіїв забезпечених транспортних засобів про ДТП він здійснив страхову виплату страхувальнику);
– спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли правочин нікчемний або визнаний судом недійсним. Невиконання страховиком свого обов’язку щодо подання інформації про укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до ЦБД не зумовлює його нікчемність.
Позивач має право звернутися з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98765019.
ВС пояснив, як призначати покарання за сукупністю вироків, коли є невідбуті частини покарання за попередніми вироками
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо раніше судимої особи. Відповідно до вироку місцевого суду, залишеного без змін апеляційним судом, особу було засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 297 (наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого), ч. 2 ст. 186 (грабіж), ч. 2 ст. 185 (крадіжка) КК України.
У цьому кримінальному провадженні ОП ККС ВС вирішувала питання про застосування норм кримінального закону, зокрема щодо правил призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) у кримінально-правовій ситуації, коли наявні невідбуті частини покарання за двома і більше попередніми вироками, які виконувалися самостійно.
Об’єднана палата ККС ВС частково задовольнила касаційну скаргу прокурора, скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ОП ККС ВС також зробила такий висновок про застосування відповідної норми права.
Попередній вирок відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України – вирок або вироки, покарання за якими повністю не відбуте особою на час вчинення одного чи декількох нових кримінальних правопорушень.
Якщо особа вчинила кримінальне правопорушення, яким їй призначається покарання у виді позбавлення волі, до постановлення двох вироків в інших справах, кожен із яких виконується самостійно, зокрема, в одному з яких призначено покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, а інший вирок виконується самостійно у зв'язку з призначенням покарання у виді позбавлення волі, але зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то при призначенні покарання вимоги ч. 4 ст. 70 КК України застосовуються тільки до вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі, яке належить відбувати реально.
У разі, якщо особа вчинила принаймні одне кримінальне правопорушення після постановлення двох попередніх вироків, які виконуються самостійно, і останнім (третім) вироком особі призначається покарання, яке належить відбувати реально, припиняється окреме виконання обох попередніх вироків. Правовою підставою такого припинення щодо першого вироку є положення ч. 3 ст. 78 та ст. 71 КК України, а правовою підставою припинення виконання другого вироку – положення ст. 71 КК України. Остаточне покарання в такому випадку особі призначається на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням покарань, призначених за всіма (трьома) вироками.
Постанова ОП ККС ВС у справі № 443/806/19 (провадження № 51-5994кмо20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771999.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо раніше судимої особи. Відповідно до вироку місцевого суду, залишеного без змін апеляційним судом, особу було засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 297 (наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого), ч. 2 ст. 186 (грабіж), ч. 2 ст. 185 (крадіжка) КК України.
У цьому кримінальному провадженні ОП ККС ВС вирішувала питання про застосування норм кримінального закону, зокрема щодо правил призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) у кримінально-правовій ситуації, коли наявні невідбуті частини покарання за двома і більше попередніми вироками, які виконувалися самостійно.
Об’єднана палата ККС ВС частково задовольнила касаційну скаргу прокурора, скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ОП ККС ВС також зробила такий висновок про застосування відповідної норми права.
Попередній вирок відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України – вирок або вироки, покарання за якими повністю не відбуте особою на час вчинення одного чи декількох нових кримінальних правопорушень.
Якщо особа вчинила кримінальне правопорушення, яким їй призначається покарання у виді позбавлення волі, до постановлення двох вироків в інших справах, кожен із яких виконується самостійно, зокрема, в одному з яких призначено покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, а інший вирок виконується самостійно у зв'язку з призначенням покарання у виді позбавлення волі, але зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то при призначенні покарання вимоги ч. 4 ст. 70 КК України застосовуються тільки до вироку, яким особу засуджено до позбавлення волі, яке належить відбувати реально.
У разі, якщо особа вчинила принаймні одне кримінальне правопорушення після постановлення двох попередніх вироків, які виконуються самостійно, і останнім (третім) вироком особі призначається покарання, яке належить відбувати реально, припиняється окреме виконання обох попередніх вироків. Правовою підставою такого припинення щодо першого вироку є положення ч. 3 ст. 78 та ст. 71 КК України, а правовою підставою припинення виконання другого вироку – положення ст. 71 КК України. Остаточне покарання в такому випадку особі призначається на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням покарань, призначених за всіма (трьома) вироками.
Постанова ОП ККС ВС у справі № 443/806/19 (провадження № 51-5994кмо20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771999.
КАС ВС продовжив розгляд справи щодо оскарження Указу Президента України № 64/2021 про застосування санкцій
10 серпня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду продовжив розгляд справи № 9901/80/21 за позовом Наталії Лавренюк, у якому оскаржено Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» у частині застосування цих санкцій до позивачки.
У судовому засіданні заслухано клопотання Служби безпеки України про розгляд справи в закритому судовому засіданні, яке обґрунтовано тим, що деякі документи (що підтверджують наявність правових підстав для застосування до позивача санкцій), надані СБУ, містять інформацію, яка становить державну таємницю.
Верховний Суд ухвалив частково задовольнити клопотання СБУ і розглядати справу в закритому судовому засіданні в частині дослідження доказів, які містять державну таємницю, у задоволенні іншої частини – відмовити.
Суд перейшов до слухання справи по суті, заслухавши пояснення представників позивачки, представника Президента України та представника СБУ.
У судовому засіданні оголошено перерву. Розгляд справи буде продовжено 12 жовтня 2021 року о 09:30.
Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду в цій справі можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
За станом розгляду справи можна стежити в розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.
10 серпня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду продовжив розгляд справи № 9901/80/21 за позовом Наталії Лавренюк, у якому оскаржено Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» у частині застосування цих санкцій до позивачки.
У судовому засіданні заслухано клопотання Служби безпеки України про розгляд справи в закритому судовому засіданні, яке обґрунтовано тим, що деякі документи (що підтверджують наявність правових підстав для застосування до позивача санкцій), надані СБУ, містять інформацію, яка становить державну таємницю.
Верховний Суд ухвалив частково задовольнити клопотання СБУ і розглядати справу в закритому судовому засіданні в частині дослідження доказів, які містять державну таємницю, у задоволенні іншої частини – відмовити.
Суд перейшов до слухання справи по суті, заслухавши пояснення представників позивачки, представника Президента України та представника СБУ.
У судовому засіданні оголошено перерву. Розгляд справи буде продовжено 12 жовтня 2021 року о 09:30.
Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду в цій справі можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
За станом розгляду справи можна стежити в розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.
КГС ВС розглянув справу про перейменування залізничної станції
Господарський суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, відмовив у задоволенні позову Буринської міської ради до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» про зобов’язання відповідача перейменувати залізничну станцію «Путивль», що розташована в м. Буринь Буринського району Сумської області, на станцію «Буринь».
При цьому суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України «Про географічні назви», на підставі якого позивач ініціював питання щодо перейменування залізничної станції, фінансування відповідних заходів має здійснюватися саме за рахунок коштів міського бюджету. Проте в рішенні позивача про перейменування залізничної станції не надано фінансово-економічного обґрунтування заходів, пов’язаних із реалізацією цього рішення, а зазначено лише про направлення його до залізниці для виконання згідно із чинним законодавством. Крім того, у вказаному Законі немає норм, які б передбачали обов’язок відповідача виконати дії, про зобов’язання вчинити які просить позивач.
За результатами касаційного перегляду цих судових рішень КГС ВС залишив їх без змін.
Визнавши загальний інтерес органу місцевого самоврядування щодо перейменування залізничної станції, що розташована на певній території, законним і таким, що відповідає концепції Європейської хартії місцевого самоврядування та підлягає захисту, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Комплексне тлумачення норм статей 1, 7 Закону України «Про географічні назви», статей 7, 10 Закону України «Про залізничний транспорт» дає підстави стверджувати про те, що позивач вправі зажадати від відповідача укладення договору щодо виконання робіт з перейменування залізничної станції, що знаходиться на території відповідного органу місцевого самоврядування, за законом на компенсаційній основі.
Водночас, досліджуючи предмет спору, касаційний суд звернувся до позиції об’єднаної палати КГС ВС, викладеної в постанові від 18 вересня 2020 року у справі № 916/1423/18, згідно з якою належним способом захисту було б укладення договору в судовому порядку в запропонованій позивачем редакції.
Отже, враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій відсутність визначеного Законом України «Про географічні назви» обов'язку відповідача здійснити перейменування залізничної станції без відповідної компенсації, а також відсутність узгодженого фінансування такого перейменування з боку позивача, КГС ВС погодився з ухваленим у цій справі судовим рішенням щодо відмови в задоволенні позовних вимог Буринської міської ради про зобов'язання АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» перейменувати залізничну станцію «Путивль» на станцію «Буринь».
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 1 липня 2021 року у справі № 920/764/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98140043.
Господарський суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, відмовив у задоволенні позову Буринської міської ради до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» про зобов’язання відповідача перейменувати залізничну станцію «Путивль», що розташована в м. Буринь Буринського району Сумської області, на станцію «Буринь».
При цьому суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України «Про географічні назви», на підставі якого позивач ініціював питання щодо перейменування залізничної станції, фінансування відповідних заходів має здійснюватися саме за рахунок коштів міського бюджету. Проте в рішенні позивача про перейменування залізничної станції не надано фінансово-економічного обґрунтування заходів, пов’язаних із реалізацією цього рішення, а зазначено лише про направлення його до залізниці для виконання згідно із чинним законодавством. Крім того, у вказаному Законі немає норм, які б передбачали обов’язок відповідача виконати дії, про зобов’язання вчинити які просить позивач.
За результатами касаційного перегляду цих судових рішень КГС ВС залишив їх без змін.
Визнавши загальний інтерес органу місцевого самоврядування щодо перейменування залізничної станції, що розташована на певній території, законним і таким, що відповідає концепції Європейської хартії місцевого самоврядування та підлягає захисту, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Комплексне тлумачення норм статей 1, 7 Закону України «Про географічні назви», статей 7, 10 Закону України «Про залізничний транспорт» дає підстави стверджувати про те, що позивач вправі зажадати від відповідача укладення договору щодо виконання робіт з перейменування залізничної станції, що знаходиться на території відповідного органу місцевого самоврядування, за законом на компенсаційній основі.
Водночас, досліджуючи предмет спору, касаційний суд звернувся до позиції об’єднаної палати КГС ВС, викладеної в постанові від 18 вересня 2020 року у справі № 916/1423/18, згідно з якою належним способом захисту було б укладення договору в судовому порядку в запропонованій позивачем редакції.
Отже, враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій відсутність визначеного Законом України «Про географічні назви» обов'язку відповідача здійснити перейменування залізничної станції без відповідної компенсації, а також відсутність узгодженого фінансування такого перейменування з боку позивача, КГС ВС погодився з ухваленим у цій справі судовим рішенням щодо відмови в задоволенні позовних вимог Буринської міської ради про зобов'язання АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» перейменувати залізничну станцію «Путивль» на станцію «Буринь».
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 1 липня 2021 року у справі № 920/764/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98140043.
Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом за період із 2 по 6 серпня 2021 року
✅ 2 серпня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) та припинення між відповідачами правовідносин, що виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав).
Спір у цій справі виник через те, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 26 квітня 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження з огляду на неповажність підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Колегія суддів КГС ВС задовольнила касаційну скаргу з тих міркувань, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19).
(Постанова КГС ВС від 2 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20)
✅ 5 серпня Касаційний господарський суд у складі ВС ухвалив постанову, якою передав справу № 910/19584/20 до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення з пов’язаних осіб АТ «Ерде Банк» шкоди, завданої протиправною поведінкою відповідачів.
Колегія суддів дійшла висновку, що Фонд не порушив правил об'єднання позовних вимог, передбачених ч. 1 ст. 173 ГПК України, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність повернення Фонду позовної заяви і доданих до неї документів на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Під час розгляду цієї справи КГС ВС врахував висновок Великої Палати ВС, який міститься в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18.
КГС ВС наголосив на тому, що відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Висновок Великої Палати ВС у справі № 910/11027/18 міститься в постанові, ухваленій 25 травня 2021 року, тобто вже після подання касаційної скарги у справі, що переглядається (була подана 25 березня 2021 року).
(Постанова КГС ВС від 5 серпня у справі № 910/19584/20)
✅ 4 серпня Касаційний адміністративний суд у складі ВС розглянув справу, у якій ТОВ «Центральна фармацевтична компанія» оскаржило положення Правил благоустрою території міста Вінниці, затверджених рішенням Вінницької міськради від 1 березня 2011 року № 104.
Позивач доводив, що це рішення є протиправним, оскільки покладає на підприємства, у тому числі на позивача, обов’язок здійснювати утримання об’єктів благоустрою комунальної власності власними силами та за власний рахунок. Також позивач зазначив, що вказане рішення не було оприлюднене.
Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що оскаржувані підпункти Правил відповідають ч. 1 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», оскільки прийняті в порядок, спосіб та в межах наданих відповідачеві повноважень.
Крім цього, проєкт Правил пройшов обговорення на громадських слуханнях і лише після цього був затверджений рішенням міськради. Правила були оприлюдненні, вони розміщені на офіційному вебсайті Вінницької міської ради.
Верховний Суд зазначив, що доводи скаржника про те, що спірними підпунктами цих Правил порушуються принцип розмежування відповідальності у сфері благоустрою об’єктів комунальної власності та об’єктів приватної власності і принцип фінансування безпосередніх робіт з утримання об’єктів благоустрою за рахунок бюджетних коштів та за рахунок коштів, що належать підприємствам приватної власності, є необґрунтованими.
(Постанова КАС ВС від 4 серпня 2021 року у справі № 826/11103/18)
✅ 2 серпня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) та припинення між відповідачами правовідносин, що виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав).
Спір у цій справі виник через те, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 26 квітня 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження з огляду на неповажність підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Колегія суддів КГС ВС задовольнила касаційну скаргу з тих міркувань, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19).
(Постанова КГС ВС від 2 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20)
✅ 5 серпня Касаційний господарський суд у складі ВС ухвалив постанову, якою передав справу № 910/19584/20 до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення з пов’язаних осіб АТ «Ерде Банк» шкоди, завданої протиправною поведінкою відповідачів.
Колегія суддів дійшла висновку, що Фонд не порушив правил об'єднання позовних вимог, передбачених ч. 1 ст. 173 ГПК України, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність повернення Фонду позовної заяви і доданих до неї документів на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Під час розгляду цієї справи КГС ВС врахував висновок Великої Палати ВС, який міститься в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18.
КГС ВС наголосив на тому, що відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Висновок Великої Палати ВС у справі № 910/11027/18 міститься в постанові, ухваленій 25 травня 2021 року, тобто вже після подання касаційної скарги у справі, що переглядається (була подана 25 березня 2021 року).
(Постанова КГС ВС від 5 серпня у справі № 910/19584/20)
✅ 4 серпня Касаційний адміністративний суд у складі ВС розглянув справу, у якій ТОВ «Центральна фармацевтична компанія» оскаржило положення Правил благоустрою території міста Вінниці, затверджених рішенням Вінницької міськради від 1 березня 2011 року № 104.
Позивач доводив, що це рішення є протиправним, оскільки покладає на підприємства, у тому числі на позивача, обов’язок здійснювати утримання об’єктів благоустрою комунальної власності власними силами та за власний рахунок. Також позивач зазначив, що вказане рішення не було оприлюднене.
Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що оскаржувані підпункти Правил відповідають ч. 1 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», оскільки прийняті в порядок, спосіб та в межах наданих відповідачеві повноважень.
Крім цього, проєкт Правил пройшов обговорення на громадських слуханнях і лише після цього був затверджений рішенням міськради. Правила були оприлюдненні, вони розміщені на офіційному вебсайті Вінницької міської ради.
Верховний Суд зазначив, що доводи скаржника про те, що спірними підпунктами цих Правил порушуються принцип розмежування відповідальності у сфері благоустрою об’єктів комунальної власності та об’єктів приватної власності і принцип фінансування безпосередніх робіт з утримання об’єктів благоустрою за рахунок бюджетних коштів та за рахунок коштів, що належать підприємствам приватної власності, є необґрунтованими.
(Постанова КАС ВС від 4 серпня 2021 року у справі № 826/11103/18)
ВС пояснив, коли в діях особи наявний склад такого злочину, як розбій
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу особи, засудженої за крадіжку та розбій, у якій вона, зокрема, висловила незгоду з ухваленими щодо неї вироками судів першої і апеляційної інстанцій у частині визнання винуватості за епізодами розбійного нападу. На думку засудженого, матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, що він застосував або погрожував застосувати до потерпілої насильство, небезпечне для життя та здоров’я, тому його дії потребують перекваліфікації із ч. 2 ст. 187 (розбій) на ч. 2 ст. 186 (грабіж) КК України.
Колегія суддів ККС ВС не погодилася з цими доводами скаржника з огляду на таке.
З об’єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного, зокрема, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу.
При цьому форма висловлення погрози не обмежується конкретними словами про можливе застосування насильства, вона має місце й тоді, коли винна особа, зокрема, своїми жестами, демонстрацією зброї або інших предметів, які потерпілий об’єктивно може розцінити як такі, що при їх застосуванні його здоров’ю чи життю загрожуватиме небезпека, бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, то ця погроза буде реалізована, а в потерпілого дійсно таке враження склалося.
Потерпіла під час допиту в суді першої інстанції та при проведенні за її участю слідчого експерименту чітко і послідовно вказувала, що бачила в руці чоловіка ніж, коли той перебував у магазині і викрадав гроші, і вона тримала його за цю руку, щоб він не застосував до неї ножа.
Підстав сумніватися в показаннях потерпілої у судів попередніх інстанцій не було, оскільки ці показання були послідовними й узгоджувалися між собою та з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні, з чим погодився і Верховний Суд.
Місцевий суд на підставі досліджених ним доказів установив, що чоловік, маючи при собі ножа, вичікуючи зручний час, коли в магазині не буде людей, зачинив за собою двері, зайшов до приміщення магазину, де перебувала продавець, і, тримаючи в руках ніж, таким чином демонструючи його потерпілій, що остання об’єктивно сприйняла як реальну загрозу, викрав гроші, належні власниці магазину.
Тому за вказаних установлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії особи за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.
Факт відсутності вербального висловлювання з боку засудженого – погроз до потерпілої та незастосування до неї насильства, небезпечного для життя і здоров’я, не виключає в його діях складу інкримінованого йому злочину.
Постанова у справі № 706/882/19 (провадження № 51-444км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/97286234.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу особи, засудженої за крадіжку та розбій, у якій вона, зокрема, висловила незгоду з ухваленими щодо неї вироками судів першої і апеляційної інстанцій у частині визнання винуватості за епізодами розбійного нападу. На думку засудженого, матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, що він застосував або погрожував застосувати до потерпілої насильство, небезпечне для життя та здоров’я, тому його дії потребують перекваліфікації із ч. 2 ст. 187 (розбій) на ч. 2 ст. 186 (грабіж) КК України.
Колегія суддів ККС ВС не погодилася з цими доводами скаржника з огляду на таке.
З об’єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного, зокрема, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу.
При цьому форма висловлення погрози не обмежується конкретними словами про можливе застосування насильства, вона має місце й тоді, коли винна особа, зокрема, своїми жестами, демонстрацією зброї або інших предметів, які потерпілий об’єктивно може розцінити як такі, що при їх застосуванні його здоров’ю чи життю загрожуватиме небезпека, бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, то ця погроза буде реалізована, а в потерпілого дійсно таке враження склалося.
Потерпіла під час допиту в суді першої інстанції та при проведенні за її участю слідчого експерименту чітко і послідовно вказувала, що бачила в руці чоловіка ніж, коли той перебував у магазині і викрадав гроші, і вона тримала його за цю руку, щоб він не застосував до неї ножа.
Підстав сумніватися в показаннях потерпілої у судів попередніх інстанцій не було, оскільки ці показання були послідовними й узгоджувалися між собою та з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні, з чим погодився і Верховний Суд.
Місцевий суд на підставі досліджених ним доказів установив, що чоловік, маючи при собі ножа, вичікуючи зручний час, коли в магазині не буде людей, зачинив за собою двері, зайшов до приміщення магазину, де перебувала продавець, і, тримаючи в руках ніж, таким чином демонструючи його потерпілій, що остання об’єктивно сприйняла як реальну загрозу, викрав гроші, належні власниці магазину.
Тому за вказаних установлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії особи за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.
Факт відсутності вербального висловлювання з боку засудженого – погроз до потерпілої та незастосування до неї насильства, небезпечного для життя і здоров’я, не виключає в його діях складу інкримінованого йому злочину.
Постанова у справі № 706/882/19 (провадження № 51-444км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/97286234.
Постанова КГС ВС щодо належного способу захисту права на отримання інформації про діяльність ОСББ
Член ОСББ звернувся до суду з позовом до ОСББ про визнання недійсними рішень загальних зборів членів цього об’єднання.
Господарський суд позов задовольнив частково. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, КГС ВС наголосив на такому.
Позов обґрунтовано порушенням, зокрема, права позивача на отримання інформації про діяльність ОСББ.
Право співвласників багатоквартирного будинку, зокрема й позивача, на одержання інформації щодо діяльності ОСББ прямо передбачене законом, зокрема ст. 14 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» та ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
У Законі чітко передбачено право співвласників багатоквартирного будинку на одержання інформації щодо діяльності створеного ОСББ. Відповідно, реалізація цього права покладається саме на особу, у володінні та розпорядженні якої перебуває ця інформація, тобто на ОСББ в особі його органів управління, зокрема на правління як на виконавчий орган об’єднання, до повноважень якого належить виконання зобов’язань об’єднання.
Проте, посилаючись на порушення своїх прав на отримання інформації, позивач заявив вимоги до ОСББ про визнання недійсними рішень загальних зборів його членів про взяття до відома загальними зборами членів відповідача звітів правління та ревізійної комісії ОСББ.
ВС вважає, що такі вимоги не є належним способом захисту прав співвласника багатоквартирного будинку на отримання інформації про діяльність об'єднання, оскільки не призведе до захисту немайнових прав позивача.
Захист порушених прав співвласника багатоквартирного будинку, у якому створене і діє ОСББ, на отримання інформації про діяльність об'єднання можливий шляхом пред’явлення позову до ОСББ про спонукання в судовому порядку до виконання об'єднанням дій – надання певної інформації.
Із текстом постанови КГС ВС у справі № 911/1053/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98361076.
Член ОСББ звернувся до суду з позовом до ОСББ про визнання недійсними рішень загальних зборів членів цього об’єднання.
Господарський суд позов задовольнив частково. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, КГС ВС наголосив на такому.
Позов обґрунтовано порушенням, зокрема, права позивача на отримання інформації про діяльність ОСББ.
Право співвласників багатоквартирного будинку, зокрема й позивача, на одержання інформації щодо діяльності ОСББ прямо передбачене законом, зокрема ст. 14 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» та ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
У Законі чітко передбачено право співвласників багатоквартирного будинку на одержання інформації щодо діяльності створеного ОСББ. Відповідно, реалізація цього права покладається саме на особу, у володінні та розпорядженні якої перебуває ця інформація, тобто на ОСББ в особі його органів управління, зокрема на правління як на виконавчий орган об’єднання, до повноважень якого належить виконання зобов’язань об’єднання.
Проте, посилаючись на порушення своїх прав на отримання інформації, позивач заявив вимоги до ОСББ про визнання недійсними рішень загальних зборів його членів про взяття до відома загальними зборами членів відповідача звітів правління та ревізійної комісії ОСББ.
ВС вважає, що такі вимоги не є належним способом захисту прав співвласника багатоквартирного будинку на отримання інформації про діяльність об'єднання, оскільки не призведе до захисту немайнових прав позивача.
Захист порушених прав співвласника багатоквартирного будинку, у якому створене і діє ОСББ, на отримання інформації про діяльність об'єднання можливий шляхом пред’явлення позову до ОСББ про спонукання в судовому порядку до виконання об'єднанням дій – надання певної інформації.
Із текстом постанови КГС ВС у справі № 911/1053/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98361076.
КАС ВС розглянув справу щодо призначення повторних місцевих виборів у Кароліно-Бугазі
11 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу № 420/14069/20 за позовом фізичних осіб, депутата Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області VІІІ скликання, Кароліно-Бугазького сільського голови Білгород-Дністровського району Одеської області до Кароліно-Бугазької сільської територіальної виборчої комісії Білгород-Дністровського району Одеської області, за участю третіх осіб про визнання протиправною та скасування постанови Кароліно-Бугазької сільської ТВК Білгород-Дністровського району Одеської області від 9 грудня 2020 року № 273 «Щодо призначення повторних виборів».
Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено: зазначену постанову визнано протиправною та скасовано.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції змінив шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 255 Виборчого кодексу України, в іншій частині рішення залишено без змін.
Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, треті особи, серед яких і Центральна виборча комісія, оскаржили їх до Верховного Суду.
Касаційні скарги, зокрема, обґрунтовані тим, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не мав правових підстав для призначення повторних виборів у відповідних округах, не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 855/111/20, згідно з яким вибори 25 жовтня 2020 року Кароліно-Бугазького сільського голови та депутатів Кароліно-Бугазької сільської ради в багатомандатних виборчих округах 1–5, 7 відбулися з порушенням ч. 8 ст. 248 ВК України, що є підставою для застосування п. 6 ч. 1 ст. 280 цього Кодексу і визнання виборів такими, що не відбулися, та призначення повторних виборів.
За результатом розгляду справи Верховний Суд задовольнив касаційні скарги третіх осіб: рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовів депутата Кароліно-Бугазької сільської ради VІІІ скликання, Кароліно-Бугазького сільського голови Білгород-Дністровського району Одеської області скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні зазначених адміністративних позовів відмовив.
Повний текст постанови буде складено упродовж п’яти днів.
Із постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 420/14069/20 (адміністративне провадження № К/9901/3941/21, № К/9901/5210/21, № К/9901/5486/21) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.
11 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу № 420/14069/20 за позовом фізичних осіб, депутата Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області VІІІ скликання, Кароліно-Бугазького сільського голови Білгород-Дністровського району Одеської області до Кароліно-Бугазької сільської територіальної виборчої комісії Білгород-Дністровського району Одеської області, за участю третіх осіб про визнання протиправною та скасування постанови Кароліно-Бугазької сільської ТВК Білгород-Дністровського району Одеської області від 9 грудня 2020 року № 273 «Щодо призначення повторних виборів».
Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено: зазначену постанову визнано протиправною та скасовано.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції змінив шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 255 Виборчого кодексу України, в іншій частині рішення залишено без змін.
Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, треті особи, серед яких і Центральна виборча комісія, оскаржили їх до Верховного Суду.
Касаційні скарги, зокрема, обґрунтовані тим, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не мав правових підстав для призначення повторних виборів у відповідних округах, не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 855/111/20, згідно з яким вибори 25 жовтня 2020 року Кароліно-Бугазького сільського голови та депутатів Кароліно-Бугазької сільської ради в багатомандатних виборчих округах 1–5, 7 відбулися з порушенням ч. 8 ст. 248 ВК України, що є підставою для застосування п. 6 ч. 1 ст. 280 цього Кодексу і визнання виборів такими, що не відбулися, та призначення повторних виборів.
За результатом розгляду справи Верховний Суд задовольнив касаційні скарги третіх осіб: рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовів депутата Кароліно-Бугазької сільської ради VІІІ скликання, Кароліно-Бугазького сільського голови Білгород-Дністровського району Одеської області скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні зазначених адміністративних позовів відмовив.
Повний текст постанови буде складено упродовж п’яти днів.
Із постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 420/14069/20 (адміністративне провадження № К/9901/3941/21, № К/9901/5210/21, № К/9901/5486/21) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.