​​КАС ВС висловив правову позицію щодо повноважень місцевих органів влади у сфері розміщення реклами

Який орган є належним дозвільним органом під час надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у м. Києві та за яких умов унаслідок застосування принципу мовчазної згоди у суб’єкта господарювання виникає право на здійснення дозвільної господарської діяльності – ключові правові питання у справі, яку розглянув Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

Суть спору полягає в тому, що Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листами повідомив рекламне агентство (позивача) про прийняття наказу, яким йому відмовлено у встановленні пріоритету на місця розташування рекламних засобів через невідповідність поданих документів вимогам законодавства у сфері реклами.

Агентство звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов’язати виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) ухвалити рішення (розпорядження) про надання йому (позивачеві) дозволів на розміщення зовнішньої реклами за принципом мовчазної згоди відповідно до поданих заяв та отриманих описів за 27 адресами.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що належним дозвільним органом є виконавчий комітет Київської міської ради, а не Департамент містобудування та архітектури.

Оскільки КМДА не ухвалювала рішення про відмову у видачі дозволу, то він (позивач) набув право на розміщення зовнішньої реклами за принципом мовчазної згоди відповідно до поданих заяв.

Судова палата КАС ВС дійшла висновку, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами у м. Києві надає Київська міська державна адміністрація і саме вона є належним дозвільним органом у розумінні ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». КМДА не має права делегувати свої повноваження, визначені законом, іншим органам. Відповідно, рішення про надання дозволу або відмову у його наданні зобов’язана ухвалювати саме Київська міська державна адміністрація.

Отже, підписані заступником директора Департаменту містобудування та архітектури КМДА листи про відмову в наданні пріоритету і відповідний наказ не можуть вважатися рішеннями про надання чи відмову в наданні дозволу на розміщення реклами. Неприйняття рішення про відмову в наданні дозволу належним дозвільним органом (КМДА) свідчить про його протиправну бездіяльність.

Водночас сама лише бездіяльність (неприйняття рішення у встановлений строк) не є достатньою підставою для застосування принципу мовчазної згоди.

Колегія суддів нагадала, що Верховний Суд уже сформулював правовий висновок про те, що закріплені в законодавстві гарантії прав суб’єктів приватного права (зокрема, можливість застосування принципу мовчазної згоди), не повинні використовуватися для легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності (справа № 826/2810/17).

Відповідач у справі зазначив, що позивачеві було відмовлено у встановленні строку дії пріоритетів із підстав невідповідності поданих документів вимогам законодавства у сфері розміщення реклами. Цей наказ позивач у справі не оспорював і, відповідно, його правомірність суди не перевіряли.

З огляду на те, що підстави відмови у встановленні пріоритету залишилися неспростованими, суд має підстави вважати, що подані документи не відповідали вимогам законодавства. Тож у позивача не виникло право на здійснення господарської діяльності із розміщення зовнішньої реклами внаслідок застосування принципу мовчазної згоди.

Постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 826/9746/17 (адміністративне провадження № К/9901/63276/18) –https://reyestr.court.gov.ua/Review/95616086.

​​КАС ВС почав розгляд справи щодо застосування санкцій до ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ»

29 березня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розпочав розгляд справи № 9901/34/21 за позовом ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ» , у якому оскаржено Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"», відповідно до якого застосовано санкції до позивача.

Під час судового засідання було вирішено низку клопотань від сторін.

Задовольнивши клопотання третьої особи на стороні відповідача – Служби безпеки України, про надання додаткового строку для подання до суду доказів та пояснень на позов ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ», Верховний Суд оголосив перерву.

Наступне судове засідання відбудеться 26 квітня о 14:30.

Нагадаємо, що позовна заява від ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ» надійшла 15 лютого 2021 року, ухвалою від 1 березня було відкрито провадження у справі.

❗️На розгляді КАС ВС перебувають 10 позовних заяв, якими оскаржується Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"».

Раніше вже повідомлялося, що справа № 9901/45/21 за позовом ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ» призначена до розгляду в судовому засіданні на 5 квітня 2021 року об 11:00.

На 6 квітня 2021 року о 10:00 призначено судове засідання з розгляду справи № 9901/54/21 за позовом ТОВ «ТВ ВИБІР».

На 14:00 цього самого дня призначено до розгляду в судовому засіданні адміністративну справу № 9901/39/21 за позовом Тараса Козака про визнання протиправним і скасування зазначеного Указу Президента України в частині (додаток 1 до рішення РНБОУ).

Судове засідання з розгляду справи № 9901/47/21 за позовом ТОВ «АРІАДНА ТВ» призначено на 7 квітня 2021 року о 16:30.

Справу № 9901/40/21 за позовом ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ "112-ТВ"» призначено до розгляду в судовому засіданні, що відбудеться 12 квітня 2021 року о 14:00.

На 15:00 15 квітня 2021 року призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 9901/51/21 за позовом ТОВ «ПАРТНЕР ТВ».

Призначено також судове засідання на 19 квітня 2021 року о 14:00 з розгляду справи № 9901/33/21 за позовною заявою ТОВ «Телерадіокомпанія "Нові комунікації"».

У цей самий день на 14:30 призначено судове засідання з розгляду справи № 9901/22/21 за позовом громадянина, який оскаржив Указ № 43/2021.

Розгляд справи № 9901/42/21 за позовом ТОВ «ЛІДЕР ТВ» перенесено, дату проведення судового засідання буде повідомлено додатково.

Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду в цих справах можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень –https://reyestr.court.gov.ua/.

​​Верховний Суд публікує перший цьогоріч дайджест правових позицій Великої Палати Верховного Суду за січень – лютий 2021 року: cutt.ly/gx89L18

Дайджест охоплює нові правові позиції Великої Палати Верховного Суду, відображені в рішеннях, оприлюднених у січні – лютому 2021 року.

Серед них позиції щодо:

✅ порядку звільнення від сплати судового збору на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» юридичних осіб за майновим критерієм;

✅ юрисдикції суду у спорах про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов’язаної з невиплатою суддівської винагороди, доплат та компенсаційних виплат;

✅ наслідків невиконання вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем;

✅ належного способу захисту прав кредитора в разі невиконання боржником своїх договірних зобов’язань у строки, зазначені в мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства;

✅ порядку перерахунку пенсій державному службовцю в разі неврахування пенсійним органом для обчислення пенсії додаткових виплат, на які нараховано збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

​​КЦС ВС роз’яснив порядок оскарження в апеляційному порядку ухвал щодо зустрічного забезпечення

Районний суд, з ухвалою якого погодився апеляційний суд, задовольнив заяву про забезпечення позову про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора.

Відповідач подав заяву про зустрічне забезпечення, однак районний суд відмовив у її задоволенні.

Апеляційний суд це судове рішення скасував і задовольнив заяву відповідача про зустрічне забезпечення, зобов’язавши позивача внести грошові кошти на депозитний рахунок суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, направив справу для розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження, зробивши такі правові висновки.

Відкриваючи касаційне провадження в цій справі, Верховний Суд виходив із такого.

Перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у ч. 1 ст. 389 ЦПК України.

Якщо суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції та виніс постанову, якою вчинив дію, що передбачена в переліку дій, за наслідками вчинення яких ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, зазначеному в п. 3 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, така постанова є об’єктом касаційного оскарження.

Задовольняючи заяву про зустрічне забезпечення, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України вжиття заходів зустрічного забезпечення є не диспозитивним правом суду, а його обов’язком незалежно від майнового стану відповідача.

Проте з таким висновком Верховний Суд не погодився.
У п. 5 ч. 1 ст. 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення.

Разом із тим ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зустрічне забезпечення не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення. Тобто оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом із рішенням суду по суті спору.

При цьому однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є принцип верховенства права, який, серед іншого, передбачає, що суди мають правомірно, тобто з дотриманням норм матеріального та процесуального права, використовувати надані їм повноваження, тому Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги, що апеляційний суд при ухваленні оскарженої постанови не був «судом, встановленим законом», тобто вийшов за межі своїх повноважень.

Враховуючи, що заявник обґрунтовував свою касаційну скаргу, у тому числі, й порушенням судом вимог ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження, оскільки

Верховним Судом установлено, що суд апеляційної інстанції неправомірно відкрив апеляційне провадження щодо перегляду ухвали, яка не може бути самостійним об’єктом оскарження.

Постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 439/1347/19 (провадження № 61-17580св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95654290.

​​До Верховного Суду оскаржено Указ Президента України, яким скасовано призначення суддів КСУ

29 березня 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов позов, у якому позивач оскаржує Указ Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 14 травня 2013 року № 256 про призначення позивача суддею Конституційного Суду України.

Позову присвоєно реєстраційний номер справи – № 9901/96/21.

Того самого дня надійшов позов щодо оскарження Указу Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 про призначення позивача суддею Конституційного Суду України.

Реєстраційний номер справи – № 9901/97/21.

За станом розгляду справ можна стежити у розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.

​​КГС ВС вирішив спір про визначення розміру статутного капіталу ТОВ та розмірів часток учасників товариства

Компанія «Зафорпо Венчурс Лімітед» звернулася з позовом до ТОВ «Кримська водочна компанія», Компанії «І-Бі-Сі Істерн Беверіж Кампані Лімітед», у якому просила: визнати право власності (та визначити розмір частки) позивача на 100 % частки у статутному капіталі ТОВ; визначити розмір статутного капіталу ТОВ, 100 % якого належить позивачеві.

ТОВ проти позову заперечувало, стверджуючи, що відповідно до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДРЮОФОПГФ, єдиним учасником товариства є Компанія «Істерн Беверідж Компані С.А.»(діяльність якої припинена). Відповідач-2 позов визнав.

Господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовив у задоволенні позову.

КГС ВС рішення судів попередніх інстанцій скасував у частині відмови в задоволенні позову щодо визначення розміру статутного капіталу ТОВ та розміру часток учасників у такому товаристві, ухваливши у цій частині нове рішення – про задоволення позову; визначив, що розмір частки Компанії у статутному капіталі ТОВ становить 100,00 %. У частині відмови в задоволенні позову щодо визнання права власності Компанії на частку в статутному капіталі товариства суд постановив залишити рішення без змін.

Колегія суддів КГС ВС виходила з такого.

Суд першої інстанції встановив, що позивач є власником 100 % частки статутного капіталу ТОВ на підставі договору, укладеного між позивачем та відповідачем-2, який придбав цю частку в Компанії «Істерн Беверідж Компані С.А.». Чинне законодавство, як на момент укладення договору купівлі-продажу частки між Компанією «Істерн Беверідж Компані С.А.» та відповідачем-2, так і на момент укладення договору з позивачем у справі, не визначало, що продавець частки у статутному капіталі товариства має право продати її стороннім особам лише за умови вчинення державним органом реєстраційної дії щодо внесення змін у відомості про таку особу як учасника товариства.

Право власності на частку в статутному капіталі ТОВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Закон не пов’язує момент виникнення права участі у ТОВ з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників ТОВ.

Правові наслідки невнесення відповідних відомостей щодо змін у складі учасників товариства до ЄДРЮОФОПГФ, що визначені ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», стосуються правовідносин у спорі юридичної особи з третіми особами.

Натомість у ч. 5 ст. 89 ЦК України передбачено, що юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Вичерпний перелік способів захисту учасників ТОВ / ТДВ міститься у ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.

Позовна вимога про визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не є належним та ефективним способом захисту.

Із текстом постанови КГС ВС у справі № 911/1149/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95305157.

​​ВС вирішив спір між учасниками провадження про перегляд в апеляційному порядку скарг на бездіяльність Генпрокурора

У зв’язку із поширенням у деяких соціальних мережах та ЗМІ негативної інформації щодо ухвали колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду повідомляємо таке.

26 березня 2021 року колегія суддів Верховного Суду вирішила черговий спір, що виник між учасниками кримінального провадження з приводу того, яким апеляційним судом (загальної юрисдикції чи Апеляційною палатою ВАКС) має розглядатись апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року щодо бездіяльності Генерального прокурора, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій щодо розгляду клопотання про вирішення спору про підслідність у рамках досудового розслідування.

За результатами розгляду колегія суддів ВС вказала, що відповідно до вимог закону повноваження Апеляційної палати ВАКС поширюються на рішення цього суду, ухвалені ним як судом першої інстанції. Це провадження розглянуто в порядку ст. 34 КПК України, інші питання під час його розгляду не вирішувалися.

Детальніше з обґрунтуванням позиції Верховного Суду можна буде ознайомитися в проголошеному 30 березня 2021 року повному тексті ухвали від 26 березня 2021 року у справі № 757/50347/20 (провадження № 51-65впс21) в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://reyestr.court.gov.ua/.

​​Що має врахувати суд, визначаючи, чи є студент духовного навчального закладу суб’єктом кримінального правопорушення щодо ухилення від призову на строкову військову службу – ВС

Засуджений за ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК України) подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Як установили суди, особа, перебуваючи на військовому обліку, отримала під розпис повістку, згідно з якою була зобов’язана з’явитися до військового комісаріату для відправлення на обласний збірний пункт, однак не прибула у визначений час до військового комісаріату і не повідомила про причини неприбуття.

На думку засудженого, в його діях немає складу кримінального правопорушення. У касаційній скарзі він вказав, що оскільки навчався у вищому духовному навчальному закладі з денною формою навчання, то згідно з абз. 4 ч. 8 ст. 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» мав право на відстрочку від призову на строкову військову службу, а отже не був субʼєктом інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Як зазначено в постанові ККС ВС, визнаючи особу винуватою, суд указав, що суб’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 335 КК України, –спеціальний. Відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» суб’єктами ухилення від призову на строкову військову службу можуть бути тільки придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. За змістом ст. 17 вказаного Закону відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у середніх або вищих навчальних закладах. Статтею 24 Закону України «Про вищу освіту» передбачено обов’язкове ліцензування освітньої діяльності. Оскільки теологічна семінарія не проходила процедуру ліцензування, то навчання в цьому духовному навчальному закладі не дає права на відстрочку від призову на строкову військову службу.

Колегія суддів касаційного суду не погодилася з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як видно з матеріалів провадження, особа вступила до теологічної семінарії і на час вчинення інкримінованого їй діяння навчалася на першому курсі денного відділення на базі релігійної організації. Водночас суд не врахував, що духовний навчальний центр є не освітнім закладом, а релігійною організацією і його діяльність регулюється не Законом України «Про вищу освіту», а спеціальним законом – Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Частиною 8 ст. 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачено, що відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у закладах середньої або вищої духовної освіти з денною формою навчання.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби.

Детальніше за посиланням: cutt.ly/XcrTI3v.

​​Верховний Суд публікує дайджест судової практики ВС у справах, пов’язаних із виконанням кредитних зобов’язань: cutt.ly/scoXbC6

У дайджесті зібрано найважливіші правові позиції, сформовані ВП ВС, КЦС ВС та КГС ВС за весь час роботи.

Дайджест дає змогу зрозуміти основні підходи до вирішення проблемних питань, які виникають у правовідносинах банків і позичальників, зокрема щодо:

✅ стягнення кредитної заборгованості в разі неповідомлення боржнику про зміну кредитора або зміну реквізитів банку;

✅ можливості нарахування передбачених кредитним договором процентів і неустойки за період після розірвання кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред’явлення до позичальника вимоги;

✅ стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, одержаного на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг;

✅ особливостей стягнення кредитної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних в іноземній валюті;

✅ застосування до банку наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, у разі несвоєчасного й неповного зарахування коштів, унесених позичальником для погашення заборгованості за кредитним договором;

✅ визнання недійсними кредитних договорів;

✅ особливостей застосування позовної давності у спорах про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Окрім того, у дайджесті зосереджено увагу на деяких особливостях підвідомчості спорів, що виникають із кредитних зобов’язань, третейським судам, визначення юрисдикції судів, а також застосування норм процесуального права.

Дайджест стане в пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто цікавиться практичними проблемами, пов’язаними з виконанням кредитних зобов’язань.

​​Верховний Суд публікує черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі ВС за лютий 2021 року: cutt.ly/BcgonZ8

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, КЦС звернув увагу на те, що гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження середньої заробітної плати, не поширюються на випадки перебування працівника, який не був призваним на військову службу в особливий період і був у місцях незаконного позбавлення волі на тимчасово окупованих територіях України;

✅ у спорах, що виникають зі спадкових правовідносин, наприклад, сумнів щодо збереження спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними сам по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України;

✅ у спорах, що виникають із житлових правовідносин, констатується, що особи, які вселилися до квартири з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями й самостійного права користування житлом не набувають;

✅ у спорах, які стосуються питань процесуального права, звертається увага, що тимчасове обмеження права власності або користування кривдника житловим приміщенням із метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом установлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи-кривдника, ураховуючи, що ці заходи пов’язані із протиправною поведінкою останнього.

​​КЦС ВС роз’яснив вимоги, які пред’являються до форми заповіту

Районний суд відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного у 2006 році, оскільки допущені при його складенні недоліки не є суттєвими та не свідчать про його нікчемність.

Апеляційний суд змінив це рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову, вказавши, що в силу положень ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт є нікчемним, оскільки має вади в його посвідченні, а саме попри те, що його складено машинописним текстом (друкарська машинка на завчасно підготовленому бланку), заповідачеві не було зачитано його заповідальне розпорядження вголос. Отже, такий заповіт не створює жодних правових наслідків, а тому визнання його недійсним є неефективним способом захисту порушених прав позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Обов’язок посадових осіб органу місцевого самоврядування зазначати в заповіті перед його підписанням про прочитання заповіту заповідачем уголос (у випадку складення такого заповіту відповідною посадовою особою зі слів заповідача) введено з набранням 2 грудня 2011 року чинності Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, який не діяв станом на момент посвідчення заповіту.

Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції, чинній на момент складання заповіту, зокрема, у п. 33 передбачала посвідчення посадовою особою виконавчого комітету заповітів дієздатних громадян, складених відповідно до вимог ЦК України і особисто поданих ними посадовій особі виконавчого комітету.

Тобто вказаною Інструкцією не передбачалось повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Такі посадові особи лише посвідчували заповіти, що особисто подавались і складались дієздатними громадянами, які зверталися до виконавчого комітету за вчиненням відповідної нотаріальної дії.

Оспорюваний заповіт, складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу, особисто підписаний заповідачем, посвідчений секретарем сільської ради як уповноваженою на вчинення такої нотаріальної дії особою органу місцевого самоврядування.

Текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписано заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який у свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний ним заповіт, як передбачено ч. 2 ст. 1248 ЦК України.

Постанова Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 692/1164/18 (провадження № 61-14767св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95848781.

​​Анонс засідань Верховного Суду у справах, які можуть бути цікавими для правників, ЗМІ та громадськості

✅ На 5–7 квітня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду призначив розгляд справ щодо оскарження Указу Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"».

✅ Так, на 5 квітня об 11:00 призначено розгляд справи № 9901/45/21 за позовом ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ», на 10:00 6 квітня – розгляд справи № 9901/54/21 за позовом ТОВ «ТВ ВИБІР», а на 14:00 цього самого дня призначено до розгляду справу № 9901/39/21 за позовом Тараса Козака про визнання протиправним і скасування зазначеного Указу Президента України в частині (додаток 1 до рішення РНБОУ). Розгляд справи № 9901/47/21 за позовом ТОВ «АРІАДНА ТВ» заплановано на 7 квітня 2021 року о 16:30.

✅ 6 квітня о 14:00 КАС ВС розгляне справу № 640/1315/20 за позовом фізичної особи до Аудиторської палати України про визнання протиправним і скасування рішення з’їзду аудиторів України. Суд першої інстанції провадження у справі закрив, роз’яснивши позивачеві, що цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим судом. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач оскаржив їх до касаційної інстанції.

✅ О 14:30 того ж дня КАС ВС розглядатиме в касаційному порядку справу № 240/8544/20, у якій позивач просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління ДПС у Житомирській області про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Детальніше дивіться за посиланням: cutt.ly/bchnww3

Анонс засідань Верховного Суду на 05.04.2021 – 09.04.2021 року

У черговому відеоанонсі дивіться про те, які справи розглядатимуть Велика Палата ВС, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду та КАС ВС на наступному тижні.

Детально дивіться в нашому відео: https://youtu.be/IwFwL3M5KGs

​​Верховний Суд публікує огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі ВС за лютий 2021 року: cutt.ly/5cWaSfE

В огляді зібрано найбільш цікаві правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться у постановах, ухвалених Касаційним кримінальним судом у лютому 2021 року.

Зокрема, Касаційний кримінальний суд звернув увагу на такі проблеми кримінального права України:

✅ особливості кваліфікації та призначення покарання за вчинення особою кількох тотожних злочинів, частину з яких скоєно до ухвалення попереднього вироку, а інші – після його ухвалення, та призначення остаточного покарання за сукупністю вироків;

✅ чи можна звільнити неповнолітнього від відбування покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо він вчинив декілька тотожних кримінальних правопорушень;

✅ чи вважається декларація про готовність до експлуатації об’єкта офіційним документом та чи можна вважати таку декларацію предметом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК;

Окрім того, Касаційний кримінальний суд висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України:

✅ чи є допустимими докази, зібрані під час досудового розслідування, якщо процесуальне керівництво здійснював прокурор, повноваження якого не підтверджені наявною у матеріалах провадження постановою про призначення прокурора (групи прокурорів), оформленою згідно з вимогами ст. 110 КПК;

✅ чи може суд прийняти відмову підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого від апеляційної або касаційної скарги, яка була подана захисником в його інтересах;

✅ чи наділений прокурор повноваженнями на оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про примирення між потерпілим та підозрюваним, якщо умови затвердженої угоди не відповідають нормам КК та КПК;

✅ чи є законним обшук у службовому кабінеті без дозволу слідчого судді.

Упродовж лютого 2021 року Касаційний кримінальний суд висловлював і інші, не менш цікаві правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.

​​КАС ВС почав розгляд справи щодо застосування санкцій до ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ»

5 квітня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розпочав розгляд справи № 9901/45/21 за позовом ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ», у якому оскаржено Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"», відповідно до якого застосовано санкції до позивача.

Під час судового засідання суд заслухав низку клопотань від сторін.

Задовольнивши клопотання позивача про відкладення розгляду справи та надання строку для ознайомлення з доказами та поясненнями, підготовленими третьою особою на стороні відповідача – Службою безпеки України, Верховний Суд відклав розгляд справи.

Наступне судове засідання відбудеться 24 травня 2021 року об 11:00.

Нагадаємо, що позовна заява від ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ» надійшла 26 лютого 2021 року, ухвалою від 3 березня було відкрито провадження у справі. Надалі ухвалою суду від 23 березня 2021 року задоволено клопотання Служби безпеки України про продовження процесуального строку для подання до суду доказів і пояснень на позов ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ». Ці матеріали надіслані СБУ засобами поштового зв’язку 4 квітня 2021 року і на момент проведення судового засідання до суду не надійшли.

❗️На розгляді КАС ВС перебувають 10 позовних заяв, якими оскаржується Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"».

На 6 квітня 2021 року о 10:00 призначено судове засідання з розгляду справи № 9901/54/21 за позовом ТОВ «ТВ ВИБІР».

На 14:00 цього самого дня призначено до розгляду в судовому засіданні адміністративну справу № 9901/39/21 за позовом Тараса Козака про визнання протиправним і скасування зазначеного Указу Президента України в частині (додаток 1 до рішення РНБОУ).

Судове засідання з розгляду справи № 9901/47/21 за позовом ТОВ «АРІАДНА ТВ» призначено на 7 квітня 2021 року о 16:30.

Справу № 9901/40/21 за позовом ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ "112-ТВ"» призначено до розгляду в судовому засіданні, що відбудеться 12 квітня 2021 року о 14:00.

На 15:00 15 квітня 2021 року призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 9901/51/21 за позовом ТОВ «ПАРТНЕР ТВ».

Призначено також судове засідання на 19 квітня 2021 року о 14:00 з розгляду справи № 9901/33/21 за позовною заявою ТОВ «Телерадіокомпанія "Нові комунікації"».

У цей самий день на 14:30 призначено судове засідання з розгляду справи № 9901/22/21 за позовом громадянина, який оскаржив Указ № 43/2021.

Розгляд справи № 9901/42/21 за позовом ТОВ «ЛІДЕР ТВ» відбудеться 26 квітня 2021 року о 12:00.

На цей самий день о 14:30 призначено продовження судового засідання з розгляду справи № 9901/34/21 за позовом ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ», слухання якої розпочато 29 березня.

Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду в цих справах можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень –https://reyestr.court.gov.ua/.

​​ВС роз’яснив порядок визначення розміру вимог забезпечених кредиторів, заявлених до боржника як до майнового поручителя

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, затвердив реєстр вимог кредиторів у справі № 904/1360/19 про банкрутство ТзОВ «Дніпротехінвест», зокрема вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі 59 949 748,94 грн – четверта черга задоволення без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів; вимоги в розмірі 3 144 875,13 грн – окремо як такі, що забезпечені заставою.

Суди виходили з того, що оскільки вартість предмета застави, визначена у договорі застави, становить 3 144 875,13 грн, а вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» за кредитним договором – 63 094 624,07 грн, то відповідно до приписів ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства банк повинен розглядатися як забезпечений кредитор лише в частині вартості предмета застави; залишок вимог вважається незабезпеченим.

За результатами касаційного перегляду ухвалених у справі судових рішень щодо розгляду грошових вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС їх скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про застосування абз. 3 ч. 2 ст. 45 КУзПБ щодо визначення розміру вимог забезпеченого кредитора з урахуванням статусу боржника у спірних правовідносинах (майновий поручитель, який не є боржником в основному зобов'язанні), КГС ВС сформулював такий висновок.

Тлумачення абз. 3 ч. 2 ст. 45 КУзПБ у взаємозв’язку з положеннями статей 572, 575, 589 ЦК України, статей 7, 11, 17, 18 Закону України «Про іпотеку» та статей 12, 19, 28 Закону України «Про заставу» свідчить, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов'язанні, вважаються забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна, визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).

Кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації.

Застава (іпотека) припиняється, а вимоги забезпеченого кредитора вважаються погашеними у разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог КУзПБ.

Тож суд касаційної інстанції вказав на помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо визнання забезпеченими вимог кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі вартості предмета застави (3 144 875,13 грн), визначеної між кредитором та боржником (майновим поручителем, який не є боржником в основному зобов'язанні) в договорі застави, а решти вимог у сумі 59 949 748,94 грн – як незабезпечених із включенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Крім того, ВС зауважив, що, надаючи оцінку розміру заявлених забезпечених кредиторських вимог, суди мали врахувати висновки щодо нарахування процентів за кредитом, викладені у постановах ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, у яких зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Однак суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки розрахунку заявленої АТ «Банк Кредит Дніпро» суми грошових вимог, складових цієї суми (періоду та розміру заявлених вимог).

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 4 лютого 2021 року у справі № 904/1360/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999344.

​​Верховний Суд відмовив у поновленні строку на оскарження вироку щодо засудженої за державну зраду ексдепутатки Криму

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційну скаргу захисника колишньої депутатки Верховної Ради Автономної Республіки Крим на ухвалу апеляційного суду, якою відмовлено в задоволенні його клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду.

Відповідно до цього вироку ексдепутатка була засуджена за державну зраду до 14 років позбавлення волі.

Як установили суди, 2014 року вона взяла участь у створенні та діяльності на території України нелегітимного органу «Державна рада Республіки Крим» як його «депутат», що призвело до фактичної зміни території України, посилення заходів тимчасової окупації АР Крим, а також забезпечило функціонування незаконно створених окупаційних правоохоронних органів Російської Федерації, органів законодавчої, виконавчої, судової влади РФ.

Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 757/2992/17-к (провадження № 51-3360км20) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95946565.

​​Огляд актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

В огляді представлено рішення, внесені до ЄДРСР, за лютий 2021 року.

До огляду вміщено низку важливих правових позицій Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлених під час розгляду адміністративних справ.

Зокрема, наведено висновки об’єднаної палати КАС ВС у справі щодо можливості перегляду судового рішення у зв’язку з виключними обставинами з підстави, встановленої пунктом 1 частини п’ятої статті 361 КАС України, якщо таке рішення не підлягало виконанню.

Також огляд висвітлює рішення судової палати у справах податків, зборів та інших обов’язкових платежів, зокрема щодо:

✅ правомірності неподання звіту про контрольовані операції, застосування до платників податків штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції;

✅ правомірності оподаткування екологічним податком виробничо-технологічних викидів парникових газів (метану) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

✅ строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску після використання процедури адміністративного оскарження.

Детальніше за посиланням: cutt.ly/tcUJ4lm

​​Верховний Суд навів ознаки фіктивного правочину та роз’яснив підстави визнання його недійсним

Позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, проданої нею у 2004 році зятеві, який оформив іпотеку в банку під заставу цієї квартири. Після укладення відповідних договорів позивачка залишилася власником нерухомого майна, була зареєстрована в квартирі, проживає в ній, сплачує всі комунальні платежі.
Право власності на нерухоме майно за відповідачем було зареєстроване лише у 2016 році.

Позивачка вважала договір купівлі-продажу квартири фіктивним і недійсним, оскільки він укладений всупереч її дійсній волі та загальним засадам ЦК України.

Районний суд, із рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки оспорений договір укладено без реєстрації права власності та без передачі майна покупцеві.

Відповідач (покупець) у квартирі не проживав і не проживає, не був зареєстрований за її адресою. Всі ці обставини свідчать, що сторони на виконання договору не виконали свої зобов’язання, тобто, укладаючи договір, вони не мали наміру створювати юридичні правові наслідки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та відмовив у задоволенні позову, навівши таке правове обґрунтування.

Суд визнав оспорюваний договір недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, тому дії учасників цивільних правовідносин мають їй відповідати.

Верховний Суд зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Детальніше за посиланням: cutt.ly/AcIl9EB.

​​Постанова ККС ВС щодо порушення принципу безпосередності доказів у провадженні про замах на викрадення дитини

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду задовольнив касаційну скаргу прокурора, який просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити в суді апеляційної інстанції новий розгляд кримінального провадження щодо чоловіка, обвинуваченого у незакінченому замаху на викрадення дитини (ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146 КК України).

За вироком суду першої інстанції він був визнаний винним у тому, що, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та маючи намір на викрадення малолітньої дитини, на території школи під приводом доставляння малолітнього додому схопив його за капюшон куртки і силоміць змусив іти до виходу зі школи. Проте свого злочинного умислу до кінця не довів, оскільки був затриманий перехожими.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження закрито у зв’язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що не було здобуто жодних доказів того, що чоловік діяв із прямим умислом на викрадення малолітнього, тобто немає суб’єктивної сторони злочину, а показання свідків, на яких ґрунтується обвинувачення, не доводять факту незакінченого замаху на викрадення малолітнього.

Касаційний суд не погодився з таким висновком з огляду на те, що рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі статей 284, 417 КПК України має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, покладених ним в основу обвинувального вироку, та власну оцінку, переоцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що суд першої інстанції помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, а також має містити висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Проте апеляційний суд указаних вимог закону не дотримався.

Як зазначено в постанові ККС ВС, якщо апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред’явленого обвинувачення, то повинен безпосередньо дослідити необхідні докази, яким він дає іншу оцінку.

В ухвалі апеляційного суду міститься переоцінка показань потерпілого та свідків, яких безпосередньо в суді апеляційної інстанції не допитували. Цей суд дослідив показання свідків, зафіксовані на технічному носії інформації під час їх допиту судом першої інстанції, помилково розцінивши звукозапис судового засідання як джерело доказів. Суд апеляційної інстанції надав цим показанням вирішальне значення та послався на них як на доказ невинуватості особи, незважаючи на те, що ці самі показання суд першої інстанції поклав, серед іншого, в основу рішення про її винуватість.

Отже, апеляційний суд надав іншу (протилежну), ніж суд першої інстанції, оцінку показанням свідків, яких безпосередньо не допитав під час перевірки оскарженого рішення, а тому всупереч вимогам ст. 404 КПК України не забезпечив можливості реалізації учасниками кримінального провадження своїх прав, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки це перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Постанова ККС ВС у справі № 489/6110/17 (провадження № 51-1996км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/93374033.