Відновлюється робота Балаклійського районного суду Харківської області
З 1 червня 2023 року відновлюється робота Балаклійського районного суду Харківської області. Про це йдеться в рішенні Вищої ради правосуддя від 18 травня 2023 року № 493/0/15-23, яке було ухвалене з урахуванням даних про наявність належних умов для відновлення здійснення правосуддя цим судом.
У зв’язку з відновленням роботи Балаклійського районного суду Харківської області ДСА України має вжити невідкладних заходів щодо дострокового закінчення відрядження суддів цього суду.
Детальніше з рішенням ВРП можна ознайомитися тут:https://cutt.ly/cwqh68AO.
З 1 червня 2023 року відновлюється робота Балаклійського районного суду Харківської області. Про це йдеться в рішенні Вищої ради правосуддя від 18 травня 2023 року № 493/0/15-23, яке було ухвалене з урахуванням даних про наявність належних умов для відновлення здійснення правосуддя цим судом.
У зв’язку з відновленням роботи Балаклійського районного суду Харківської області ДСА України має вжити невідкладних заходів щодо дострокового закінчення відрядження суддів цього суду.
Детальніше з рішенням ВРП можна ознайомитися тут:https://cutt.ly/cwqh68AO.
Оскаржуючи рішення суду про поділ майна подружжя, виконавець діє в інтересах стягувача виконавчого провадження – КЦС ВС
Апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця на рішення, яким задоволено позов про поділ спільного майна подружжя. Вказав, що спірні правовідносини виникли між подружжям, вимоги до приватного виконавця не заявлялися. Не було взято до уваги посилання виконавця на те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі банк, позбавивши його можливості захистити свої права та законні інтереси стосовно іпотечного майна, яке поділено. Колегія суддів звернула увагу, що виконавець не є представником банку, який не позбавлений права самостійно звернутися до суду з апеляційною скаргою.
КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
В апеляційній скарзі приватний виконавець зазначив, що спірний будинок з господарчими будівлями та спорудами є предметом договору іпотеки. При укладенні кредитного договору та договору іпотеки перевірявся сімейний стан відповідача і було встановлено, що він не перебуває в шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах. Також відповідач підтвердив, що предмет іпотеки є його особистою приватною власністю.
Суд стягнув із відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором, судове рішення звернено до примусового виконання. Апеляційний суд за поданням приватного виконавця встановив порядок виконання рішення шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах спірного будинку, право користування яким має малолітня дитина, без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Апеляційний суд не врахував, що обов’язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), у тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу.
Також апеляційний суд не врахував, що приватноправовий інструментарій (зокрема поділ майна подружжя) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому, у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника, відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оцінюючи порушення оскарженим судовим рішенням прав та інтересів приватного виконавця, а не стягувача у виконавчому провадженні – банку, в інтересах якого приватний виконавець звернувся з апеляційною скаргою у цій справі.
Постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110814031.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #виконавче_провадження #кредитні_спори #іпотека #поділ_майна_подружжя #зловживання_правами
Апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця на рішення, яким задоволено позов про поділ спільного майна подружжя. Вказав, що спірні правовідносини виникли між подружжям, вимоги до приватного виконавця не заявлялися. Не було взято до уваги посилання виконавця на те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі банк, позбавивши його можливості захистити свої права та законні інтереси стосовно іпотечного майна, яке поділено. Колегія суддів звернула увагу, що виконавець не є представником банку, який не позбавлений права самостійно звернутися до суду з апеляційною скаргою.
КЦС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
В апеляційній скарзі приватний виконавець зазначив, що спірний будинок з господарчими будівлями та спорудами є предметом договору іпотеки. При укладенні кредитного договору та договору іпотеки перевірявся сімейний стан відповідача і було встановлено, що він не перебуває в шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах. Також відповідач підтвердив, що предмет іпотеки є його особистою приватною власністю.
Суд стягнув із відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором, судове рішення звернено до примусового виконання. Апеляційний суд за поданням приватного виконавця встановив порядок виконання рішення шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах спірного будинку, право користування яким має малолітня дитина, без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Апеляційний суд не врахував, що обов’язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), у тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу.
Також апеляційний суд не врахував, що приватноправовий інструментарій (зокрема поділ майна подружжя) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому, у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника, відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оцінюючи порушення оскарженим судовим рішенням прав та інтересів приватного виконавця, а не стягувача у виконавчому провадженні – банку, в інтересах якого приватний виконавець звернувся з апеляційною скаргою у цій справі.
Постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110814031.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #виконавче_провадження #кредитні_спори #іпотека #поділ_майна_подружжя #зловживання_правами
Громадськість має право звертатися до суду з приводу вирішення питань, що стосуються права на безпечне довкілля – КЦС ВС
Позивачка звернулася до суду з позовом щодо оскарження видання і складення містобудівних умов та обмежень у порядку цивільного судочинства, обґрунтовуючи своє право на такий позов тим, що вона проживає поруч із ділянкою, яка планується під забудову, є членом територіальної громади сільського населеного пункту, тож і повноцінним суб’єктом права на врахування її інтересів під час реалізації проєктів містобудівної діяльності та має конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Як правову підставу позову жінка визначила приписи природоохоронного законодавства України.
Найважливіша правова проблема, яку мав вирішити Верховний Суд, зосереджена в питанні визначення права особи на позов у тому разі, якщо її вимоги ґрунтуються на порушенні права на безпечне довкілля.
Основним правовим документом, що регулює право на звернення за захистом прав на безпечне довкілля, є Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція).
У розумінні Орхуської конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об’єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» – громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість у цьому процесі (пункти 4, 5 ст. 2).
Тож Орхуська конвенція містить визначення «зацікавлена громадськість», така громадськість має право звертатися до адміністративних органів та безпосередньо до суду з приводу вирішення питань, що стосуються права на безпечне довкілля.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі застосували надміру формальний підхід у визначенні того, чи є порушеним право чи інтерес позивачки. Така оцінка права на позов повністю не врахувала приписи міжнародного договору, які мають пріоритет над національним законодавством (ст. 9 Конституції України).
Верховний Суд дійшов висновку, що, відмовляючи в позові з тих підстав, що позивачка не довела порушення її прав та інтересів діями відповідача при виданні оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, а отже існування в неї права на позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачка є членом територіальної громади і носієм прав члена цієї територіальної громади, та застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є правила Орхуської конвенції, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному й може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.
Верховний Суд у такому висновку керувався тим, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому в питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду з позовом щодо охорони навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією. Суду в такій категорії справ належить зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, і якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.
Постанова Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20 (провадження № 61-11583св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111078327.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #безпечне_довкілля #Орхуська_конвенція #зацікавлена_громадськість
Позивачка звернулася до суду з позовом щодо оскарження видання і складення містобудівних умов та обмежень у порядку цивільного судочинства, обґрунтовуючи своє право на такий позов тим, що вона проживає поруч із ділянкою, яка планується під забудову, є членом територіальної громади сільського населеного пункту, тож і повноцінним суб’єктом права на врахування її інтересів під час реалізації проєктів містобудівної діяльності та має конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Як правову підставу позову жінка визначила приписи природоохоронного законодавства України.
Найважливіша правова проблема, яку мав вирішити Верховний Суд, зосереджена в питанні визначення права особи на позов у тому разі, якщо її вимоги ґрунтуються на порушенні права на безпечне довкілля.
Основним правовим документом, що регулює право на звернення за захистом прав на безпечне довкілля, є Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція).
У розумінні Орхуської конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об’єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» – громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість у цьому процесі (пункти 4, 5 ст. 2).
Тож Орхуська конвенція містить визначення «зацікавлена громадськість», така громадськість має право звертатися до адміністративних органів та безпосередньо до суду з приводу вирішення питань, що стосуються права на безпечне довкілля.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі застосували надміру формальний підхід у визначенні того, чи є порушеним право чи інтерес позивачки. Така оцінка права на позов повністю не врахувала приписи міжнародного договору, які мають пріоритет над національним законодавством (ст. 9 Конституції України).
Верховний Суд дійшов висновку, що, відмовляючи в позові з тих підстав, що позивачка не довела порушення її прав та інтересів діями відповідача при виданні оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, а отже існування в неї права на позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачка є членом територіальної громади і носієм прав члена цієї територіальної громади, та застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є правила Орхуської конвенції, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному й може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.
Верховний Суд у такому висновку керувався тим, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому в питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду з позовом щодо охорони навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією. Суду в такій категорії справ належить зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, і якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.
Постанова Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20 (провадження № 61-11583св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111078327.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #безпечне_довкілля #Орхуська_конвенція #зацікавлена_громадськість
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КАС ВС за квітень 2023 року
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якому представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за квітень 2023 року – https://cutt.ly/cwqLX9QV.
В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.
У рішеннях у справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів містяться правові позиції колегії суддів про:
✅правильність формування податкового кредиту;
✅нормативно обґрунтовані втрати матеріалів та відходів у процесі виробництва;
✅застосування спеціальних правил для підтвердження даних, визначених у податковій звітності;
✅визначення згідно з УКТ ЗЕД коду товару «сало свиней»;
✅визнання протиправною картки відмови у прийнятті митної декларації під час переміщення окремих товарів / робіт / послуг з території України на тимчасово окуповану територію;
У рішеннях у справах щодо захисту соціальних прав викладено правові позиції колегій суддів стосовно:
✅підстав для зміни місця розташування рекламних засобів, розміщених відповідно до дозволів, термін дії яких не сплив;
✅необхідності встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю військовослужбовця та вчиненням ним кримінального або адміністративного правопорушення для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги;
✅неможливості реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі на підставі різних нормативно-правових актів;
✅обов’язковість повідомлення контролюючим органом суб’єкта господарювання щодо проведення позапланової перевірки до початку її проведення та наслідки недотримання цього обов’язку;
✅ненадання споживачу достовірної інформації щодо фактичного виробника нафтопродукту, його місцезнаходження, а також дати виготовлення нафтопродукту, як підстави для притягнення суб’єкта господарювання до відповідальності за порушення Закону України «Про захист прав споживачів».
У рішеннях у справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян наведено правові позиції колегій суддів про:
✅видалення недостовірних відомостей щодо адвоката володільцем / розпорядником персональних даних на підставі рішення суду;
✅звернення фізичних чи юридичних осіб як підставу для проведення органом контролю перевірки арбітражного керуючого;
✅правомірність наявності камер відеоспостереження у виправних установах (не є порушенням права особи на приватне життя);
✅обов’язок замовника вказати способи підтвердження відповідності предмета закупівлі екологічним характеристикам у разі наявності в тендерній документації умови відповідності товарів, послуг чи робіт таким характеристикам;
✅підставу для зменшення або невиплати премії прокурору.
Огляд містить також важливі правові позиції процесуального характеру, зокрема про виключне право суду на визнання певних дій зловживання зловживанням процесуальними правами.
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якому представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за квітень 2023 року – https://cutt.ly/cwqLX9QV.
В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.
У рішеннях у справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів містяться правові позиції колегії суддів про:
✅правильність формування податкового кредиту;
✅нормативно обґрунтовані втрати матеріалів та відходів у процесі виробництва;
✅застосування спеціальних правил для підтвердження даних, визначених у податковій звітності;
✅визначення згідно з УКТ ЗЕД коду товару «сало свиней»;
✅визнання протиправною картки відмови у прийнятті митної декларації під час переміщення окремих товарів / робіт / послуг з території України на тимчасово окуповану територію;
У рішеннях у справах щодо захисту соціальних прав викладено правові позиції колегій суддів стосовно:
✅підстав для зміни місця розташування рекламних засобів, розміщених відповідно до дозволів, термін дії яких не сплив;
✅необхідності встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю військовослужбовця та вчиненням ним кримінального або адміністративного правопорушення для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги;
✅неможливості реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі на підставі різних нормативно-правових актів;
✅обов’язковість повідомлення контролюючим органом суб’єкта господарювання щодо проведення позапланової перевірки до початку її проведення та наслідки недотримання цього обов’язку;
✅ненадання споживачу достовірної інформації щодо фактичного виробника нафтопродукту, його місцезнаходження, а також дати виготовлення нафтопродукту, як підстави для притягнення суб’єкта господарювання до відповідальності за порушення Закону України «Про захист прав споживачів».
У рішеннях у справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян наведено правові позиції колегій суддів про:
✅видалення недостовірних відомостей щодо адвоката володільцем / розпорядником персональних даних на підставі рішення суду;
✅звернення фізичних чи юридичних осіб як підставу для проведення органом контролю перевірки арбітражного керуючого;
✅правомірність наявності камер відеоспостереження у виправних установах (не є порушенням права особи на приватне життя);
✅обов’язок замовника вказати способи підтвердження відповідності предмета закупівлі екологічним характеристикам у разі наявності в тендерній документації умови відповідності товарів, послуг чи робіт таким характеристикам;
✅підставу для зменшення або невиплати премії прокурору.
Огляд містить також важливі правові позиції процесуального характеру, зокрема про виключне право суду на визнання певних дій зловживання зловживанням процесуальними правами.
Робота Херсонського міського суду Херсонської області відновлюється з 1 червня 2023 року
За поданням Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка 30 травня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення про відновлення роботи Херсонського міського суду Херсонської області з 1 червня 2023 року.
Крім того, з 1 червня 2023 року змінено територіальну підсудність судових справ Білозерського, Цюрупинського, Генічеського, Голопристранського, Новотроїцького районних судів Херсонської області (шляхом передачі справ Херсонському міському суду Херсонської області), Бериславського, Високопільського, Іванівського, Скадовського, Каланчацького, Чаплинського районних судів Херсонської області (шляхом передачі справ Великоолександрівському районному суду Херсонської області), Верхньорогачинського, Великолепетиського, Нижньосірогозького районних суддів, Новокаховського міського суду, Каховського міськрайонного суду, Горностаївського районного суду Херсонської області (шляхом передачі справ Нововоронцовському районному суду Херсонської області).
Датою початку процесуальної діяльності Херсонського апеляційного суду, Херсонського міського суду Херсонської області, Великоолександрівського, Нововоронцовського районних судів Херсонської області визначено 12 червня 2023 року.
Також було відтерміновано початок відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області до 1 липня 2023 року.
Нагадаємо, що відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду.
З переліком судів, територіальну підсудність яких було змінено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану, та переліком судів, територіальну підсудність яких відновлено, можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/O5rRYng.
За поданням Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка 30 травня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення про відновлення роботи Херсонського міського суду Херсонської області з 1 червня 2023 року.
Крім того, з 1 червня 2023 року змінено територіальну підсудність судових справ Білозерського, Цюрупинського, Генічеського, Голопристранського, Новотроїцького районних судів Херсонської області (шляхом передачі справ Херсонському міському суду Херсонської області), Бериславського, Високопільського, Іванівського, Скадовського, Каланчацького, Чаплинського районних судів Херсонської області (шляхом передачі справ Великоолександрівському районному суду Херсонської області), Верхньорогачинського, Великолепетиського, Нижньосірогозького районних суддів, Новокаховського міського суду, Каховського міськрайонного суду, Горностаївського районного суду Херсонської області (шляхом передачі справ Нововоронцовському районному суду Херсонської області).
Датою початку процесуальної діяльності Херсонського апеляційного суду, Херсонського міського суду Херсонської області, Великоолександрівського, Нововоронцовського районних судів Херсонської області визначено 12 червня 2023 року.
Також було відтерміновано початок відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області до 1 липня 2023 року.
Нагадаємо, що відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду.
З переліком судів, територіальну підсудність яких було змінено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану, та переліком судів, територіальну підсудність яких відновлено, можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/O5rRYng.
КГС ВС висловився щодо стягнення з директора товариства збитків, завданих шляхом виплати собі заробітної плати в більшому розмірі, ніж це визначено штатним розписом
Товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з директора товариства понад 264 тис. грн збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи директором товариства, нараховував та виплачував собі в період із травня 2020 року до моменту припинення трудових відносин з товариством (до 28 вересня 2021 року) щомісячну винагороду в необґрунтовано завищеному розмірі. Розмір нарахованої та виплаченої відповідачеві щомісячної винагороди перевищував розмір винагороди, що встановлений штатним розписом товариства, затвердженим рішенням від 28 лютого 2020 року Єдиного учасника товариства.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач порушив норми чинного законодавства та статуту, затвердивши своїм наказом від 22 травня 2020 року новий штатний розпис товариства, встановивши собі як директору товариства посадовий оклад у розмірі 32 тис. грн на місяць.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що директор товариства 22 травня 2020 року видав наказ про те, що він приступає до виконання обов'язків директора товариства «з оплатою згідно штатного розпису». Відповідно до цього штатного розпису в товаристві існувала посада директора з посадовим окладом 13 тис. грн. Однак після вступу на посаду директора товариства він цього ж дня своїм наказом затвердив новий штатний розпис товариства. Місячний фонд заробітної плати товариства зазнав змін за рахунок збільшення посадового окладу, зокрема, його директора – з 13 до 32 тис. грн.
Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство, серед іншого, самостійно встановлює свій штатний розпис. Відповідно до статуту товариства його директор подає загальним зборам учасників на затвердження штатний розпис товариства. Втім, у матеріалах справи немає письмового рішення Єдиного учасника товариства про встановлення відповідачеві місячного посадового окладу в розмірі 32 тис. грн або затвердження штатного розпису товариства з таким посадовим окладом директора товариства.
Колегія суддів касаційної інстанції виснувала, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що директор товариства на підставі ч. 5 ст. 65 ГК України, частин 1–3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також положень Статуту товариства несе відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству своїми винними діями або бездіяльністю, – за правильність нарахування та виплати заробітної плати.
Постанова КГС ВС від 17 травня 2023 року у справі № 914/3433/21 –https://reyestr.court.gov.ua/Review/110997919.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #корпоративний_спір #товариство #штатний_розпис #відповідальність_директора
Товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з директора товариства понад 264 тис. грн збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи директором товариства, нараховував та виплачував собі в період із травня 2020 року до моменту припинення трудових відносин з товариством (до 28 вересня 2021 року) щомісячну винагороду в необґрунтовано завищеному розмірі. Розмір нарахованої та виплаченої відповідачеві щомісячної винагороди перевищував розмір винагороди, що встановлений штатним розписом товариства, затвердженим рішенням від 28 лютого 2020 року Єдиного учасника товариства.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач порушив норми чинного законодавства та статуту, затвердивши своїм наказом від 22 травня 2020 року новий штатний розпис товариства, встановивши собі як директору товариства посадовий оклад у розмірі 32 тис. грн на місяць.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що директор товариства 22 травня 2020 року видав наказ про те, що він приступає до виконання обов'язків директора товариства «з оплатою згідно штатного розпису». Відповідно до цього штатного розпису в товаристві існувала посада директора з посадовим окладом 13 тис. грн. Однак після вступу на посаду директора товариства він цього ж дня своїм наказом затвердив новий штатний розпис товариства. Місячний фонд заробітної плати товариства зазнав змін за рахунок збільшення посадового окладу, зокрема, його директора – з 13 до 32 тис. грн.
Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство, серед іншого, самостійно встановлює свій штатний розпис. Відповідно до статуту товариства його директор подає загальним зборам учасників на затвердження штатний розпис товариства. Втім, у матеріалах справи немає письмового рішення Єдиного учасника товариства про встановлення відповідачеві місячного посадового окладу в розмірі 32 тис. грн або затвердження штатного розпису товариства з таким посадовим окладом директора товариства.
Колегія суддів касаційної інстанції виснувала, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що директор товариства на підставі ч. 5 ст. 65 ГК України, частин 1–3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також положень Статуту товариства несе відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству своїми винними діями або бездіяльністю, – за правильність нарахування та виплати заробітної плати.
Постанова КГС ВС від 17 травня 2023 року у справі № 914/3433/21 –https://reyestr.court.gov.ua/Review/110997919.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #корпоративний_спір #товариство #штатний_розпис #відповідальність_директора
Тотожними позови можуть визнаватися лише за правилами одного виду судочинства – КЦС ВС
Позивач просив районний суд відшкодувати йому моральну шкоду, завдану Департаментом соціальної політики міської ради, оскільки суд в іншій адміністративній справі визнав протиправними дії відповідача щодо призначення йому житлової субсидії та зобов’язав його здійснити відповідну виплату.
Суд першої інстанції прийняв позовну заяву до розгляду в спрощеному провадженні, а потім ухвалою, яку апеляційний суд залишив без змін, закрив провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, врахувавши, що позивач уже заявляв тотожні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди до відповідача в адміністративній справі, вони були розглянуті по суті й адміністративний суд відмовив у їх задоволенні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні судові рішення в мотивувальній частині, зробивши такі правові висновки.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що в адміністративній справі частково задоволені вимоги позивача: визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики міської ради, зобов’язано його здійснити виплату житлової субсидії позивачеві, у задоволенні решти позовних вимог, у тому числі про відшкодування моральної шкоди, відмовлено.
Як рішення суду першої інстанції, так і постанова суду апеляційної інстанції в адміністративній справі містять доводи щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди. При цьому позивач в апеляційному порядку оскаржував рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Оскаржував він у цій частині судові рішення і в касаційному порядку.
Отже, у межах адміністративної справи суди розглянули по суті позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди з відповідача, а тому його доводи в касаційні скарзі про те, що відповідної вимоги в межах адміністративної справи він не заявляв, не відповідають дійсності.
Верховний Суд зазначив, що оскільки справу було розглянуто адміністративним судом і відповідне рішення набрало законної сили, то суд не вправі розглядати аналогічний позов у порядку цивільного судочинства, а справа підлягає закриттю саме з цієї процесуальної підстави.
Суди помилково застосували п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яким передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами, оскільки така підстава закриття може бути застосована, якщо справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і є відповідне судове рішення, ухвалене саме в порядку цивільного судочинства.
На вказане суди уваги не звернули, а це має суттєве юридичне значення, оскільки в іншому випадку зазначене призведе до того, що одні й ті самі позовні вимоги одночасно будуть розглядатися за правилами різних судових юрисдикцій, що є неприпустимим і призведе до між’юрисдикційного конфлікту.
Постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 161/10940/22 (провадження № 61-2476св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111220922.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #тотожні_позови #міжюрисдикційний_конфлікт #моральна_шкода
Позивач просив районний суд відшкодувати йому моральну шкоду, завдану Департаментом соціальної політики міської ради, оскільки суд в іншій адміністративній справі визнав протиправними дії відповідача щодо призначення йому житлової субсидії та зобов’язав його здійснити відповідну виплату.
Суд першої інстанції прийняв позовну заяву до розгляду в спрощеному провадженні, а потім ухвалою, яку апеляційний суд залишив без змін, закрив провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, врахувавши, що позивач уже заявляв тотожні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди до відповідача в адміністративній справі, вони були розглянуті по суті й адміністративний суд відмовив у їх задоволенні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні судові рішення в мотивувальній частині, зробивши такі правові висновки.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що в адміністративній справі частково задоволені вимоги позивача: визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики міської ради, зобов’язано його здійснити виплату житлової субсидії позивачеві, у задоволенні решти позовних вимог, у тому числі про відшкодування моральної шкоди, відмовлено.
Як рішення суду першої інстанції, так і постанова суду апеляційної інстанції в адміністративній справі містять доводи щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди. При цьому позивач в апеляційному порядку оскаржував рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Оскаржував він у цій частині судові рішення і в касаційному порядку.
Отже, у межах адміністративної справи суди розглянули по суті позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди з відповідача, а тому його доводи в касаційні скарзі про те, що відповідної вимоги в межах адміністративної справи він не заявляв, не відповідають дійсності.
Верховний Суд зазначив, що оскільки справу було розглянуто адміністративним судом і відповідне рішення набрало законної сили, то суд не вправі розглядати аналогічний позов у порядку цивільного судочинства, а справа підлягає закриттю саме з цієї процесуальної підстави.
Суди помилково застосували п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яким передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами, оскільки така підстава закриття може бути застосована, якщо справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і є відповідне судове рішення, ухвалене саме в порядку цивільного судочинства.
На вказане суди уваги не звернули, а це має суттєве юридичне значення, оскільки в іншому випадку зазначене призведе до того, що одні й ті самі позовні вимоги одночасно будуть розглядатися за правилами різних судових юрисдикцій, що є неприпустимим і призведе до між’юрисдикційного конфлікту.
Постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 161/10940/22 (провадження № 61-2476св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111220922.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КЦС_ВС #тотожні_позови #міжюрисдикційний_конфлікт #моральна_шкода
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КГС ВС за січень – березень 2023 року
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за січень – березень 2023 року. В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовані правові висновки щодо:
✅можливості внесення змін до плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
✅відмінностей у застосуванні положень ЦК України та КУзПБ у випадках визнання правочинів фраудаторними;
✅можливості звернення приватного виконавця з грошовими вимогами до боржника (основна винагорода) лише за умови підтвердження фактичного виконання рішення суду.
У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про те, що:
✅право на оскарження позивачем спірного рішення Національного органу інтелектуальної власності в судовому порядку не залежить від того, чи скористався позивач своїм правом на подання заперечень проти заявки відповідача станом на момент її розгляду цим органом;
✅судовий розгляд інших справ не може вважатися порушенням прав позивача на патент.
У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів містяться висновки щодо:
✅неефективності такого способу захисту, як оскарження рішення загальних зборів товариства про звільнення директора без одночасного заявлення вимоги про поновлення на вказаній посаді;
✅неможливості забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій, які вже були вчинені.
У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки про:
✅різну правову природу понять «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням»;
✅підстави розірвання договору позички на користування нежилим приміщенням на вимогу позичкодавця.
Огляд містить також правові висновки, сформульовані в постановах об’єднаної палати КГС ВС, яка:
✅переглянула три рішення про застосування норм процесуального права щодо:
▪️порушення співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами;
▪️відшкодування судових витрат відповідачеві у зв’язку із залишенням позову без розгляду;
▪️розподілу судових витрат у разі залишення судом касаційної інстанції позову без розгляду;
✅не виявила підстав для відступу від правових позицій щодо нарахування і стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії;
✅відступила від висновку щодо непоширення мораторію, встановленого ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на нарахування і стягнення пені за порушення строків сплати кредиту юридичною особою, місцезнаходженням якої є територія проведення антитерористичної операції.
З цими та іншими правовими позиціями, висвітленими в огляді, можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/RwwF60VJ.
Пропонуємо ознайомитися з оглядом актуальної судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за січень – березень 2023 року. В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовані правові висновки щодо:
✅можливості внесення змін до плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
✅відмінностей у застосуванні положень ЦК України та КУзПБ у випадках визнання правочинів фраудаторними;
✅можливості звернення приватного виконавця з грошовими вимогами до боржника (основна винагорода) лише за умови підтвердження фактичного виконання рішення суду.
У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про те, що:
✅право на оскарження позивачем спірного рішення Національного органу інтелектуальної власності в судовому порядку не залежить від того, чи скористався позивач своїм правом на подання заперечень проти заявки відповідача станом на момент її розгляду цим органом;
✅судовий розгляд інших справ не може вважатися порушенням прав позивача на патент.
У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів містяться висновки щодо:
✅неефективності такого способу захисту, як оскарження рішення загальних зборів товариства про звільнення директора без одночасного заявлення вимоги про поновлення на вказаній посаді;
✅неможливості забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій, які вже були вчинені.
У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки про:
✅різну правову природу понять «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням»;
✅підстави розірвання договору позички на користування нежилим приміщенням на вимогу позичкодавця.
Огляд містить також правові висновки, сформульовані в постановах об’єднаної палати КГС ВС, яка:
✅переглянула три рішення про застосування норм процесуального права щодо:
▪️порушення співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами;
▪️відшкодування судових витрат відповідачеві у зв’язку із залишенням позову без розгляду;
▪️розподілу судових витрат у разі залишення судом касаційної інстанції позову без розгляду;
✅не виявила підстав для відступу від правових позицій щодо нарахування і стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії;
✅відступила від висновку щодо непоширення мораторію, встановленого ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на нарахування і стягнення пені за порушення строків сплати кредиту юридичною особою, місцезнаходженням якої є територія проведення антитерористичної операції.
З цими та іншими правовими позиціями, висвітленими в огляді, можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/RwwF60VJ.
До правонаступника за законом переходять усі майнові та немайнові права, зокрема і ті, які є спірними
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, у якій просив суд стягнути з відповідача частку у статутному капіталі ТОВ у розмірі 590 625,00 грн, що становить 56,25 % статутного капіталу ТОВ. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач указував, що він у повному обсязі виконав свої зобов’язання за договором купівлі-продажу корпоративних прав, а відповідач, порушуючи умови договору, не здійснив оплату в установлені сторонами строки за отримані корпоративні права.
30 листопада 2021 року до місцевого господарського суду від представника позивача надійшла заява, в якій він зазначив, що 27 жовтня 2021 року позивач у справі помер, про що видано свідоцтво про смерть. 25 листопада 2022 року господарський суд ухвалою у справі, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, поновив провадження у справі та залучив до участі у справі правонаступника позивача – його дружину.
Зазначена ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що з наданої суду довідки про склад спадкоємців випливає, що дружина позивача є єдиною спадкоємицею за законом відповідно до ст. 1261 ЦК України з правом успадкування всіх майнових та немайнових прав спадкодавця, у тому числі права управляти, користуватися і розпоряджатися немайновими правами, які виходять із правочинів, регламентують використання речей та майна, яке перебувало в користуванні й управлінні спадкодавця на момент його смерті.
Залишаючи ці судові рішення без змін, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду підсумував, що процесуальна дієздатність позивача до настання його смерті щодо вимоги стягнення (витребування з володіння) з відповідача на його користь частки у статутному капіталі ТОВ належить його дружині з моменту відкриття спадщини після смерті її чоловіка як його правонаступниці за законом, якій перейшли всі майнові та немайнові права (зокрема і ті, які є спірними).
Посилання скаржника на відсутність у дружини позивача свідоцтва про право на спадщину не спростовує обставини прийняття нею спадщини після смерті її чоловіка та набуття статусу правонаступника в матеріальних правовідносинах, зокрема в договорі купівлі-продажу частки, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства право на спадкування виникає в день відкриття спадщини, спадщина належить спадкоємцеві із часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Крім того, з огляду на обставини, які доводив позивач на момент його звернення з позовом, а він просив витребувати частку, яка вибула з його володіння, презюмується відсутність частки як об’єкта спадщини, на який може бути видано свідоцтво про спадщину.
Постанова КГС ВС від 19 травня 2023 року у справі № 915/1031/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111035935.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #корпоративні_права #частка #статутний_капітал #свідоцтво_про_право_на_спадщину #правонаступник
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, у якій просив суд стягнути з відповідача частку у статутному капіталі ТОВ у розмірі 590 625,00 грн, що становить 56,25 % статутного капіталу ТОВ. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач указував, що він у повному обсязі виконав свої зобов’язання за договором купівлі-продажу корпоративних прав, а відповідач, порушуючи умови договору, не здійснив оплату в установлені сторонами строки за отримані корпоративні права.
30 листопада 2021 року до місцевого господарського суду від представника позивача надійшла заява, в якій він зазначив, що 27 жовтня 2021 року позивач у справі помер, про що видано свідоцтво про смерть. 25 листопада 2022 року господарський суд ухвалою у справі, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, поновив провадження у справі та залучив до участі у справі правонаступника позивача – його дружину.
Зазначена ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що з наданої суду довідки про склад спадкоємців випливає, що дружина позивача є єдиною спадкоємицею за законом відповідно до ст. 1261 ЦК України з правом успадкування всіх майнових та немайнових прав спадкодавця, у тому числі права управляти, користуватися і розпоряджатися немайновими правами, які виходять із правочинів, регламентують використання речей та майна, яке перебувало в користуванні й управлінні спадкодавця на момент його смерті.
Залишаючи ці судові рішення без змін, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду підсумував, що процесуальна дієздатність позивача до настання його смерті щодо вимоги стягнення (витребування з володіння) з відповідача на його користь частки у статутному капіталі ТОВ належить його дружині з моменту відкриття спадщини після смерті її чоловіка як його правонаступниці за законом, якій перейшли всі майнові та немайнові права (зокрема і ті, які є спірними).
Посилання скаржника на відсутність у дружини позивача свідоцтва про право на спадщину не спростовує обставини прийняття нею спадщини після смерті її чоловіка та набуття статусу правонаступника в матеріальних правовідносинах, зокрема в договорі купівлі-продажу частки, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства право на спадкування виникає в день відкриття спадщини, спадщина належить спадкоємцеві із часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Крім того, з огляду на обставини, які доводив позивач на момент його звернення з позовом, а він просив витребувати частку, яка вибула з його володіння, презюмується відсутність частки як об’єкта спадщини, на який може бути видано свідоцтво про спадщину.
Постанова КГС ВС від 19 травня 2023 року у справі № 915/1031/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111035935.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #корпоративні_права #частка #статутний_капітал #свідоцтво_про_право_на_спадщину #правонаступник
Увага! Важлива інформація!
З метою незаконного перетину державного кордону України та виїзду за межі території України були підроблені документи, що видані начебто Верховним Судом.
Повідомляємо, що Голова Верховного Суду Кравченко С. І. не видавав наказ від 2 червня 2023 року № 09/0/18/23-к «Про відрядження суддів та працівників суду».
Відповідно до ч. 5 ст. 38 КПК України органи досудового розслідування зобов’язані застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування цього факту.
З метою незаконного перетину державного кордону України та виїзду за межі території України були підроблені документи, що видані начебто Верховним Судом.
Повідомляємо, що Голова Верховного Суду Кравченко С. І. не видавав наказ від 2 червня 2023 року № 09/0/18/23-к «Про відрядження суддів та працівників суду».
Відповідно до ч. 5 ст. 38 КПК України органи досудового розслідування зобов’язані застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування цього факту.
У зв’язку із численними зверненнями ЗМІ інформуємо детальніше про раніше оприлюднене повідомлення щодо спроби незаконного перетину державного кордону України та виїзду за межі території України за підробленими документами, виданими начебто Верховним Судом.
Зокрема, як стало відомо керівництву Верховного Суду від правоохоронних органів, 5 червня 2023 року працівники Державної прикордонної служби України запобігли спробі перетнути державний кордон України та виїхати за межі території України групі осіб, не пов’язаних із Верховним Судом, за підробленим наказом про відрядження начебто за підписом Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка.
Відповідні особи не працювали й не працюють у Верховному Суді.
Правоохоронні органи з’ясовують усі обставини.
Верховний Суд сприяє органам досудового розслідування в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Зокрема, як стало відомо керівництву Верховного Суду від правоохоронних органів, 5 червня 2023 року працівники Державної прикордонної служби України запобігли спробі перетнути державний кордон України та виїхати за межі території України групі осіб, не пов’язаних із Верховним Судом, за підробленим наказом про відрядження начебто за підписом Голови Верховного Суду Станіслава Кравченка.
Відповідні особи не працювали й не працюють у Верховному Суді.
Правоохоронні органи з’ясовують усі обставини.
Верховний Суд сприяє органам досудового розслідування в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КЦС ВС за квітень 2023 року
До вашої уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за квітень 2023 року – https://cutt.ly/fweePisP.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, звернено увагу на те, що якщо договір позики укладено на невизначений строк, а строк виконання зобов’язання повернути позику визначено моментом пред’явлення вимоги, то початок перебігу позовної давності щодо повернення основної суми позики починається не з дати укладення договору позики, а з дати невиконання пред’явленої позикодавцем вимоги про її повернення;
✅у спорах, що виникають із недоговірних зобов’язань, зазначено, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними;
✅у справах, що виникають із трудових правовідносин, акцентовано, що звільнення посадової особи, яка відповідальна за реалізацію антикорупційної програми підприємства (Уповноважений), без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові НАЗК в наданні згоди на звільнення такої особи є порушенням п. 2 ч. 5 ст. 64 Закону України «Про запобігання корупції»;
✅у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, у тому числі коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв’язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури;
✅у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, указано, що спадковий договір є нерозривно пов’язаним із його сторонами, тому ініціювати розірвання його в суді можуть лише відчужувач або набувач. Інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред’являти вимоги про розірвання спадкового договору. Якщо витрати, пов’язані з неналежним виконанням обов’язків набувачем за спадковим договором, понесли інші особи, зокрема спадкоємці, то в них виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави;
✅у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що особа не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, оцінку обґрунтованості якої надає суд під час її розгляду. Учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд і з метою захисту своїх прав може звернутися до суду з новим позовом, що є його правом, гарантованим ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
До вашої уваги – черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за квітень 2023 року – https://cutt.ly/fweePisP.
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, звернено увагу на те, що якщо договір позики укладено на невизначений строк, а строк виконання зобов’язання повернути позику визначено моментом пред’явлення вимоги, то початок перебігу позовної давності щодо повернення основної суми позики починається не з дати укладення договору позики, а з дати невиконання пред’явленої позикодавцем вимоги про її повернення;
✅у спорах, що виникають із недоговірних зобов’язань, зазначено, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними;
✅у справах, що виникають із трудових правовідносин, акцентовано, що звільнення посадової особи, яка відповідальна за реалізацію антикорупційної програми підприємства (Уповноважений), без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові НАЗК в наданні згоди на звільнення такої особи є порушенням п. 2 ч. 5 ст. 64 Закону України «Про запобігання корупції»;
✅у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, у тому числі коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв’язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури;
✅у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, указано, що спадковий договір є нерозривно пов’язаним із його сторонами, тому ініціювати розірвання його в суді можуть лише відчужувач або набувач. Інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред’являти вимоги про розірвання спадкового договору. Якщо витрати, пов’язані з неналежним виконанням обов’язків набувачем за спадковим договором, понесли інші особи, зокрема спадкоємці, то в них виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави;
✅у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що особа не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, оцінку обґрунтованості якої надає суд під час її розгляду. Учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд і з метою захисту своїх прав може звернутися до суду з новим позовом, що є його правом, гарантованим ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
КАС ВС висловився щодо занесення будівлі до переліку об’єктів культурної спадщини
Товариство просило суд скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про занесення будинку Осипа Родіна (вул. Олеся Гончара, 71) до Переліку об’єктів культурної спадщини міста Києва.
На обґрунтування вимог позивач послався на порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку визначення категорій пам’яток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452, і Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав необґрунтованими відомості, викладені в історичній довідці, яка була підставою прийняття такого рішення, а також дійшов висновку, що відповідний будинок не містить ознак, притаманних об’єктам культурної спадщини.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Суд врахував, що підставою прийняття оскаржуваного рішення слугувало звернення громадської організації щодо занесення будинку до Переліку, до якого додана історична довідка та фотофіксація об’єкта. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд не наділений повноваженнями та спеціальними знаннями в галузі історії та архітектури, у зв’язку з чим не може надавати оцінку наявності або відсутності історичної та архітектурної цінності будинку.
ВС у складі колегії суддів КАС, розглянувши цю справу в касаційному порядку, вказав, що питання про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об’єкта; історичної довідки або витягу з наукового звіту дослідника археологічної спадщини. При цьому обов’язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам’яткознавство» або архітектури – для об’єктів архітектури, є також загальні вимоги щодо її змісту.
Суд зазначив, що відповідно до п. 6 розд. II Порядку обліку об’єктів культурної спадщини в занесенні об’єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено в разі неподання документів, передбачених п. 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об’єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
Оцінка історичним та архітектурним цінностям об’єкта має надаватися на стадії вирішення питання щодо занесення об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Отже, при наданні оцінки рішенню уповноваженого органу про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку перевірці підлягали: 1) повнота та відповідність документів, передбачених п. 3 цього розділу; 2) наявність в історичній довідці інформації про автентичність об’єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, даних історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань; 3) підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за відповідною спеціальністю залежно від класифікації об’єктів культурної спадщини.
Детальніше – https://cutt.ly/fwegUi0J.
Постанова ВС від 8 травня 2023 року у справі № 640/28045/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110708367.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція #охорона_культурної_спадщини #памятка_архітектури
Товариство просило суд скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про занесення будинку Осипа Родіна (вул. Олеся Гончара, 71) до Переліку об’єктів культурної спадщини міста Києва.
На обґрунтування вимог позивач послався на порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку визначення категорій пам’яток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452, і Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав необґрунтованими відомості, викладені в історичній довідці, яка була підставою прийняття такого рішення, а також дійшов висновку, що відповідний будинок не містить ознак, притаманних об’єктам культурної спадщини.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Суд врахував, що підставою прийняття оскаржуваного рішення слугувало звернення громадської організації щодо занесення будинку до Переліку, до якого додана історична довідка та фотофіксація об’єкта. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд не наділений повноваженнями та спеціальними знаннями в галузі історії та архітектури, у зв’язку з чим не може надавати оцінку наявності або відсутності історичної та архітектурної цінності будинку.
ВС у складі колегії суддів КАС, розглянувши цю справу в касаційному порядку, вказав, що питання про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об’єкта; історичної довідки або витягу з наукового звіту дослідника археологічної спадщини. При цьому обов’язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам’яткознавство» або архітектури – для об’єктів архітектури, є також загальні вимоги щодо її змісту.
Суд зазначив, що відповідно до п. 6 розд. II Порядку обліку об’єктів культурної спадщини в занесенні об’єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено в разі неподання документів, передбачених п. 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об’єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
Оцінка історичним та архітектурним цінностям об’єкта має надаватися на стадії вирішення питання щодо занесення об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Отже, при наданні оцінки рішенню уповноваженого органу про занесення об’єкта культурної спадщини до Переліку перевірці підлягали: 1) повнота та відповідність документів, передбачених п. 3 цього розділу; 2) наявність в історичній довідці інформації про автентичність об’єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, даних історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань; 3) підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за відповідною спеціальністю залежно від класифікації об’єктів культурної спадщини.
Детальніше – https://cutt.ly/fwegUi0J.
Постанова ВС від 8 травня 2023 року у справі № 640/28045/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110708367.
Із цією та іншими правовими позиціями ВС можна ознайомитися в Базі правових позицій ВС – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КАС_ВС #правова_позиція #охорона_культурної_спадщини #памятка_архітектури
Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КАС ВС щодо фінансової відповідальності
Ділимося оглядом судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо фінансової відповідальності (рішення, внесені до ЄДРСР, за період із 2018 року по лютий 2023 року) – https://cutt.ly/5wenodDy. Питання відповідальності в податковому праві є наскрізним та актуальним у контексті реалізації господарських операцій. Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику ВС щодо:
✅концепції вини;
✅відповідальності платника податків;
✅відповідальності держави;
✅застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Ділимося оглядом судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо фінансової відповідальності (рішення, внесені до ЄДРСР, за період із 2018 року по лютий 2023 року) – https://cutt.ly/5wenodDy. Питання відповідальності в податковому праві є наскрізним та актуальним у контексті реалізації господарських операцій. Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику ВС щодо:
✅концепції вини;
✅відповідальності платника податків;
✅відповідальності держави;
✅застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Неповідомлення асоційованого члена кооперативу про проведення загальних зборів, на яких ухвалили рішення щодо його обов’язків, є порушенням його прав
Асоційований член обслуговуючого кооперативу звернувся до господарського суду з позовом до цього кооперативу, в якому просив визнати недійсними та скасувати рішення загальних зборів членів кооперативу від 17 і 21 січня 2022 року. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав у зв’язку з неповідомленням позивача про проведення загальних зборів членів відповідача із зазначенням питань, включених до порядку денного, а також тим, що рішення загальних зборів прийняті за відсутності кворуму. Крім того, за твердженням позивача, оскаржувані ним рішення протиправно змінюють істотні умови правовідносин, що склалися між сторонами, а саме ті умови, згідно з якими позивач придбав майновий пай.
Рішенням господарського суду в цій справі в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів факту порушення його прав і законних інтересів оскаржуваними рішеннями загальних зборів, оскільки відповідач не зобов’язаний повідомляти асоційованих членів про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів, при цьому вказані рішення прийняті правомочними зборами та в межах передбачених статутом повноважень щодо встановлення цільового внеску фінансової участі у видатках.
Постановою апеляційного господарського суду це судове рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів відповідача від 21 січня 2022 року скасовано та позов у цій частині задоволено, в частині розподілу судових витрат рішення змінено, а в решті – залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що вказане рішення загальних зборів членів відповідача було прийняте за відсутності позивача, неповідомленого про проведення загальних зборів, та передбачає покладення на позивача додаткового майнового обов’язку у вигляді сплати значної суми грошових коштів за відсутності обґрунтованих підстав для цього. Тож це рішення загальних зборів порушує права та законні інтереси позивача, який розраховував на отримання об’єкта нерухомості замість внесеного грошового паю.
Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, констатував, що до порядку повідомлення асоційованого члена обслуговуючого кооперативу застосовується положення ст. 15 Закону України «Про кооперацію» і неповідомлення його про проведення загальних зборів, на яких прийняті рішення щодо його обов’язків, є порушенням його прав та має наслідком визнання таких рішень недійсними.
Постанова КГС ВС від 30 травня 2023 року у справі № 916/212/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111249353.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #обслуговуючий_кооператив #кворум #рішення_загальних_зборів #неповідомлення #асоційований_член_кооперативу
Асоційований член обслуговуючого кооперативу звернувся до господарського суду з позовом до цього кооперативу, в якому просив визнати недійсними та скасувати рішення загальних зборів членів кооперативу від 17 і 21 січня 2022 року. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав у зв’язку з неповідомленням позивача про проведення загальних зборів членів відповідача із зазначенням питань, включених до порядку денного, а також тим, що рішення загальних зборів прийняті за відсутності кворуму. Крім того, за твердженням позивача, оскаржувані ним рішення протиправно змінюють істотні умови правовідносин, що склалися між сторонами, а саме ті умови, згідно з якими позивач придбав майновий пай.
Рішенням господарського суду в цій справі в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів факту порушення його прав і законних інтересів оскаржуваними рішеннями загальних зборів, оскільки відповідач не зобов’язаний повідомляти асоційованих членів про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів, при цьому вказані рішення прийняті правомочними зборами та в межах передбачених статутом повноважень щодо встановлення цільового внеску фінансової участі у видатках.
Постановою апеляційного господарського суду це судове рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів відповідача від 21 січня 2022 року скасовано та позов у цій частині задоволено, в частині розподілу судових витрат рішення змінено, а в решті – залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що вказане рішення загальних зборів членів відповідача було прийняте за відсутності позивача, неповідомленого про проведення загальних зборів, та передбачає покладення на позивача додаткового майнового обов’язку у вигляді сплати значної суми грошових коштів за відсутності обґрунтованих підстав для цього. Тож це рішення загальних зборів порушує права та законні інтереси позивача, який розраховував на отримання об’єкта нерухомості замість внесеного грошового паю.
Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, констатував, що до порядку повідомлення асоційованого члена обслуговуючого кооперативу застосовується положення ст. 15 Закону України «Про кооперацію» і неповідомлення його про проведення загальних зборів, на яких прийняті рішення щодо його обов’язків, є порушенням його прав та має наслідком визнання таких рішень недійсними.
Постанова КГС ВС від 30 травня 2023 року у справі № 916/212/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111249353.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #КГС_ВС #обслуговуючий_кооператив #кворум #рішення_загальних_зборів #неповідомлення #асоційований_член_кооперативу
ВС опублікував огляд судової практики в адміністративних справах щодо соціального захисту сімей з дітьми в публічно-правових спорах
Нещодавно в соціальних мережах під час опитування фахівців-правників порушувалося питання щодо найбільш очікуваних форматів оглядів судової практики Верховного Суду.
З’ясувалося, що найбільш корисними та зручними в користуванні вважають тематичні огляди судової практики ВС.
Врахувавши це, Верховний Суд розробив новий формат тематичних оглядів, який пропонуємо до вашої уваги. Передбачається, що ці огляди будуть постійно доповнюватися новими позиціями.
Верховний Суд продовжить також підготовку та оприлюднення періодичних оглядів практики касаційних судів і Великої Палати.
Ділимося оглядом судової практики Верховного Суду в адміністративних справах щодо соціального захисту сімей з дітьми в публічно-правових спорах – https://is.gd/U2Nf18.
У цьому огляді наведені правові позиції про:
✅призначення допомоги при народженні дитини незалежно від пропуску строку звернення за призначенням такої допомоги одним із батьків;
✅реалізацію жінкою, яка має статус внутрішньо переміщеної особи, права на виплату допомоги по вагітності та пологах без обмеження строком, встановленим підзаконним нормативно-правовим актом;
✅забезпечення права дитини, позбавленої батьківського піклування, на отримання в належному розмірі одноразової грошової допомоги при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого така дитина перебувала;
✅забезпечення доступності дошкільної освіти органом місцевого самоврядування незалежно від місця реєстрації дитини;
✅умови, необхідні для надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
Нещодавно в соціальних мережах під час опитування фахівців-правників порушувалося питання щодо найбільш очікуваних форматів оглядів судової практики Верховного Суду.
З’ясувалося, що найбільш корисними та зручними в користуванні вважають тематичні огляди судової практики ВС.
Врахувавши це, Верховний Суд розробив новий формат тематичних оглядів, який пропонуємо до вашої уваги. Передбачається, що ці огляди будуть постійно доповнюватися новими позиціями.
Верховний Суд продовжить також підготовку та оприлюднення періодичних оглядів практики касаційних судів і Великої Палати.
Ділимося оглядом судової практики Верховного Суду в адміністративних справах щодо соціального захисту сімей з дітьми в публічно-правових спорах – https://is.gd/U2Nf18.
У цьому огляді наведені правові позиції про:
✅призначення допомоги при народженні дитини незалежно від пропуску строку звернення за призначенням такої допомоги одним із батьків;
✅реалізацію жінкою, яка має статус внутрішньо переміщеної особи, права на виплату допомоги по вагітності та пологах без обмеження строком, встановленим підзаконним нормативно-правовим актом;
✅забезпечення права дитини, позбавленої батьківського піклування, на отримання в належному розмірі одноразової грошової допомоги при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого така дитина перебувала;
✅забезпечення доступності дошкільної освіти органом місцевого самоврядування незалежно від місця реєстрації дитини;
✅умови, необхідні для надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
ККС ВС ухвалив остаточне рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб за одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалив остаточне рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб за одержання службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, а саме 11 000 000 доларів США.
У цьому кримінальному провадженні суди встановили, що перший віцепрезидент Національної академії педагогічних наук України за пособництва свого сина одержав неправомірну вигоду в розмірі 800 000 грн та 250 000 доларів США, що є особливо великим розміром, а іншу частину неправомірної вигоди в розмірі 10 650 000 доларів США не отримав, оскільки він і його син були затримані працівниками правоохоронного органу.
Обох співучасників було визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, та призначено їм основне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
Сторона захисту стверджувала про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого і просила скасувати вирок апеляційного суду й направити справу на новий апеляційний розгляд.
Колегія суддів ККС ВС не погодилася з доводами сторони захисту про відсутність у діях засуджених складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, недопустимість низки доказів, провокацію злочину.
Також колегія суддів ККС ВС не погодилася з аргументами сторони захисту про доцільність застосування в цьому провадженні статей 69, 75 КК України, а саме призначення більш м’якого покарання, ніж визначено кримінальним законом, та застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
З повним текстом судового рішення ККС ВС у справі № 1-459/12 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалив остаточне рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб за одержання службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, а саме 11 000 000 доларів США.
У цьому кримінальному провадженні суди встановили, що перший віцепрезидент Національної академії педагогічних наук України за пособництва свого сина одержав неправомірну вигоду в розмірі 800 000 грн та 250 000 доларів США, що є особливо великим розміром, а іншу частину неправомірної вигоди в розмірі 10 650 000 доларів США не отримав, оскільки він і його син були затримані працівниками правоохоронного органу.
Обох співучасників було визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, та призначено їм основне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
Сторона захисту стверджувала про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого і просила скасувати вирок апеляційного суду й направити справу на новий апеляційний розгляд.
Колегія суддів ККС ВС не погодилася з доводами сторони захисту про відсутність у діях засуджених складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, недопустимість низки доказів, провокацію злочину.
Також колегія суддів ККС ВС не погодилася з аргументами сторони захисту про доцільність застосування в цьому провадженні статей 69, 75 КК України, а саме призначення більш м’якого покарання, ніж визначено кримінальним законом, та застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
З повним текстом судового рішення ККС ВС у справі № 1-459/12 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua.
ККС ВС залишив без зміни вирок ВАКС та ухвалу АП ВАКС щодо колишнього судді й адвоката за одержання неправомірної вигоди
Фігуранти цього кримінального провадження будуть відбувати покарання: колишній суддя – у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посаду судді 3 роки з конфіскацією майна; адвокат – у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
У цьому провадженні колишній суддя отримав через адвоката 8 тисяч доларів неправомірної вигоди за ухвалення рішення в цивільній справі про поновлення на роботі та виплату компенсації. Крім цього, за місцем обшуку в колишнього судді було знайдено вогнепальну зброю, на яку він не мав відповідного дозволу.
Сторона захисту не погодилася з обвинувальним вироком Вищого антикорупційного суду та рішенням Апеляційної палати ВАКС і оскаржила його в порядку касаційної процедури з мотивів істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За наслідками касаційного розгляду колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. При цьому численні аргументи шести касаційних скарг сторони захисту щодо порушення вимог КПК України і КК України були визнані необґрунтованими.
З повним текстом судового рішення ККС ВС у справі № 760/26347/18 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua.
Фігуранти цього кримінального провадження будуть відбувати покарання: колишній суддя – у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посаду судді 3 роки з конфіскацією майна; адвокат – у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
У цьому провадженні колишній суддя отримав через адвоката 8 тисяч доларів неправомірної вигоди за ухвалення рішення в цивільній справі про поновлення на роботі та виплату компенсації. Крім цього, за місцем обшуку в колишнього судді було знайдено вогнепальну зброю, на яку він не мав відповідного дозволу.
Сторона захисту не погодилася з обвинувальним вироком Вищого антикорупційного суду та рішенням Апеляційної палати ВАКС і оскаржила його в порядку касаційної процедури з мотивів істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За наслідками касаційного розгляду колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. При цьому численні аргументи шести касаційних скарг сторони захисту щодо порушення вимог КПК України і КК України були визнані необґрунтованими.
З повним текстом судового рішення ККС ВС у справі № 760/26347/18 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua.
КГС ВС висловився щодо здійснення судового контролю за правовідносинами з примусового виконання судових рішень у межах справи про банкрутство
Товариство, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, оскаржило до суду дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за наказом про звернення стягнення на предмет іпотеки та накладення арешту на майно цього товариства у виконавчому провадженні, аргументуючи скаргу неможливістю звернення стягнення на майно боржника поза межами справи про його банкрутство.
Відповідно до вимог ГПК України ця скарга розглянута судом, який розглядав справу про звернення стягнення на предмет іпотеки як суд першої інстанції. Суд першої інстанції в задоволенні скарги товариства відмовив. Суд апеляційної інстанції ухвалою відмовив у задоволенні клопотання стягувача про закриття провадження у справі у зв'язку з підсудністю скарги іншому суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство товариства. Апеляційний суд судове рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким скаргу товариства задовольнив частково.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС скасувала ухвалу й постанову апеляційного суду та направила справу на новий розгляд у межах справи про банкрутство товариства, сформулювавши такі висновки про застосування норм права.
Здійснюючи системне тлумачення приписів ст. 7 КУзПБ, п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. 339 ГПК України, слід виходити з того, що процедура банкрутства – це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх зіставлення з нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом ст. 7 Кодексу, що критерій впливу на майнові активи боржника є вирішальним при з’ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
У нормах п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України у взаємозв’язку зі ст. 7 КУзПБ законодавець визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна. За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає в тому, що рішення чи дії боржника і третіх осіб, які можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Отже, у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються й на правовідносини з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника. Такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 13 квітня 2023 року у справі № 910/21981/16 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111035928.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #КУзПБ #справа_про_банкрутство #територіальна_юрисдикція #процесуальний_пріоритет #виконавче_провадження
Товариство, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, оскаржило до суду дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за наказом про звернення стягнення на предмет іпотеки та накладення арешту на майно цього товариства у виконавчому провадженні, аргументуючи скаргу неможливістю звернення стягнення на майно боржника поза межами справи про його банкрутство.
Відповідно до вимог ГПК України ця скарга розглянута судом, який розглядав справу про звернення стягнення на предмет іпотеки як суд першої інстанції. Суд першої інстанції в задоволенні скарги товариства відмовив. Суд апеляційної інстанції ухвалою відмовив у задоволенні клопотання стягувача про закриття провадження у справі у зв'язку з підсудністю скарги іншому суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство товариства. Апеляційний суд судове рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким скаргу товариства задовольнив частково.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС скасувала ухвалу й постанову апеляційного суду та направила справу на новий розгляд у межах справи про банкрутство товариства, сформулювавши такі висновки про застосування норм права.
Здійснюючи системне тлумачення приписів ст. 7 КУзПБ, п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. 339 ГПК України, слід виходити з того, що процедура банкрутства – це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх зіставлення з нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом ст. 7 Кодексу, що критерій впливу на майнові активи боржника є вирішальним при з’ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
У нормах п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України у взаємозв’язку зі ст. 7 КУзПБ законодавець визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна. За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає в тому, що рішення чи дії боржника і третіх осіб, які можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Отже, у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються й на правовідносини з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника. Такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 13 квітня 2023 року у справі № 910/21981/16 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111035928.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #КУзПБ #справа_про_банкрутство #територіальна_юрисдикція #процесуальний_пріоритет #виконавче_провадження
Щодо закриття провадження за ст. 346 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (закінчення строку досудового розслідування, крім випадку повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи)
Верховний Суд дійшов висновку, що кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. 346 «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча» КК України, не може бути закрите судом на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей злочин не є злочином проти життя та здоров’я особи, оскільки його безпосереднім об’єктом є авторитет органів державної влади, не враховує того, що додатковим безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 346 КК України, є здоров’я особи, на заподіяння шкоди якому було спрямовано дії обвинуваченого.
У цьому кримінальному провадженні особі було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 346 КК України (організація готування вчинення стосовно народних депутатів України насильницьких дій у зв’язку з їхньою державною та громадською діяльністю).
Місцевий суд ухвалою закрив це кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування, визначених ст. 219 цього Кодексу. Таке рішення було мотивовано тим, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення віднесене до категорії тяжких, однак не є злочином проти життя та здоров’я особи, оскільки його безпосереднім об’єктом є авторитет органів державної влади.
Касаційний кримінальний суд у складі ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції, вказуючи на те, що злочин, у якому обвинувачувалася особа, не тільки належить до злочинів проти авторитету органів державної влади, але також є злочином проти здоров’я особи, оскільки спрямованість злочинних дій передбачає заподіяння шкоди саме здоров’ю особи (народному депутату). Окрім того, згідно зі ст. 12 КК України злочин, передбачений ст. 346 вказаного Кодексу, додатковим об’єктом якого є життя і здоров’я особи, віднесений законодавцем до тяжких. Тому й цей злочин для застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України охоплюється поняттям «тяжкий чи особливо тяжкий злочин проти життя та здоров’я особи».
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 6 червня 2023 року у справі № 591/4099/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460513.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ККС_ВС #КПК #КК #кримінальне_провадження #закриття_кримінального_провадження #досудове_розслідування #стаття_346_КК #стаття_284_КПК
Верховний Суд дійшов висновку, що кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. 346 «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча» КК України, не може бути закрите судом на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей злочин не є злочином проти життя та здоров’я особи, оскільки його безпосереднім об’єктом є авторитет органів державної влади, не враховує того, що додатковим безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 346 КК України, є здоров’я особи, на заподіяння шкоди якому було спрямовано дії обвинуваченого.
У цьому кримінальному провадженні особі було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 346 КК України (організація готування вчинення стосовно народних депутатів України насильницьких дій у зв’язку з їхньою державною та громадською діяльністю).
Місцевий суд ухвалою закрив це кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування, визначених ст. 219 цього Кодексу. Таке рішення було мотивовано тим, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення віднесене до категорії тяжких, однак не є злочином проти життя та здоров’я особи, оскільки його безпосереднім об’єктом є авторитет органів державної влади.
Касаційний кримінальний суд у складі ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції, вказуючи на те, що злочин, у якому обвинувачувалася особа, не тільки належить до злочинів проти авторитету органів державної влади, але також є злочином проти здоров’я особи, оскільки спрямованість злочинних дій передбачає заподіяння шкоди саме здоров’ю особи (народному депутату). Окрім того, згідно зі ст. 12 КК України злочин, передбачений ст. 346 вказаного Кодексу, додатковим об’єктом якого є життя і здоров’я особи, віднесений законодавцем до тяжких. Тому й цей злочин для застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України охоплюється поняттям «тяжкий чи особливо тяжкий злочин проти життя та здоров’я особи».
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 6 червня 2023 року у справі № 591/4099/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460513.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #ККС_ВС #КПК #КК #кримінальне_провадження #закриття_кримінального_провадження #досудове_розслідування #стаття_346_КК #стаття_284_КПК
Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (актуальна практика): https://cutt.ly/9wtVsFZF.
До вашої уваги – огляд найважливіших правових позицій і висновків із кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у квітні 2023 року.
Наведені в огляді висновки матимуть значення для формування єдності судової практики.
Так, зокрема, у сфері кримінального права встановлено, що:
✅ обґрунтованим є призначене судом основне покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, особі, засудженій за колабораційну діяльність, яка на момент ухвалення вироку відповідного права не мала;
✅ потерпілим від порушення недоторканності житла або іншого володіння (ст. 162 КК України) може бути не лише його юридичний власник, а особа, яка фактично ним користується на законних підставах
✅ завершення строку дії контракту автоматично не позбавляє особу статусу військовослужбовця, а тому нез’явлення такого військовослужбовця на службу без поважних причин до військової частини, якщо його не було звільнено у встановленому законом порядку з військової служби, підлягає кваліфікації за
ст. 407 КК України.
У сфері кримінального процесуального права констатовано, що:
✅ суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, незалежно від того, чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
✅ рішення апеляційного суду про виключення з резолютивної частини вироку місцевого суду строку попереднього ув’язнення, зарахованого на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, має ухвалюватися у формі вироку.
Упродовж квітня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
До вашої уваги – огляд найважливіших правових позицій і висновків із кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у квітні 2023 року.
Наведені в огляді висновки матимуть значення для формування єдності судової практики.
Так, зокрема, у сфері кримінального права встановлено, що:
✅ обґрунтованим є призначене судом основне покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, особі, засудженій за колабораційну діяльність, яка на момент ухвалення вироку відповідного права не мала;
✅ потерпілим від порушення недоторканності житла або іншого володіння (ст. 162 КК України) може бути не лише його юридичний власник, а особа, яка фактично ним користується на законних підставах
✅ завершення строку дії контракту автоматично не позбавляє особу статусу військовослужбовця, а тому нез’явлення такого військовослужбовця на службу без поважних причин до військової частини, якщо його не було звільнено у встановленому законом порядку з військової служби, підлягає кваліфікації за
ст. 407 КК України.
У сфері кримінального процесуального права констатовано, що:
✅ суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, незалежно від того, чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
✅ рішення апеляційного суду про виключення з резолютивної частини вироку місцевого суду строку попереднього ув’язнення, зарахованого на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, має ухвалюватися у формі вироку.
Упродовж квітня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
