Перший молокозавод Києва: як усе починалось
1930 рік. У Києві відкривається перший молочний завод – Київський молочний завод №1 на тодішній вулиці Жаданівського, 47 (нині Жилянська).
Це був справжній прорив у харчовій промисловості міста: сучасне (на той час) обладнання, централізоване виробництво, і головне – свіже молоко щодня для киян.
Фото, зроблене В. Юдіним, опубліковане у журналі «Соціалістичний Київ» №5–6 за 1933 рік, переносить нас у ті часи, коли індустріалізація змінювала вигляд столиці.
Жилянська знає свою історію — а ти?
---
.
1930 рік. У Києві відкривається перший молочний завод – Київський молочний завод №1 на тодішній вулиці Жаданівського, 47 (нині Жилянська).
Це був справжній прорив у харчовій промисловості міста: сучасне (на той час) обладнання, централізоване виробництво, і головне – свіже молоко щодня для киян.
Фото, зроблене В. Юдіним, опубліковане у журналі «Соціалістичний Київ» №5–6 за 1933 рік, переносить нас у ті часи, коли індустріалізація змінювала вигляд столиці.
Жилянська знає свою історію — а ти?
---
.
Христос Воскрес!
У цей світлий день Воскресіння Христового щиро вітаю вас, дорогі друзі!
Нехай серце наповнюється вірою, надією та любов’ю.
Нехай світло Христової Пасхи освітлює ваш шлях, зміцнює дух і дарує мир кожному дому.
Бажаю здоров’я, радості, злагоди в родинах та незламної віри в перемогу добра.
Воістину Воскрес!
У цей світлий день Воскресіння Христового щиро вітаю вас, дорогі друзі!
Нехай серце наповнюється вірою, надією та любов’ю.
Нехай світло Христової Пасхи освітлює ваш шлях, зміцнює дух і дарує мир кожному дому.
Бажаю здоров’я, радості, злагоди в родинах та незламної віри в перемогу добра.
Воістину Воскрес!
Великдень у селі Денисів, 1890 рік. Західне Поділля
На світлині — парубки з села Денисів на Тернопільщині утворюють своєрідну «людську вежу» під час великодніх гулянь. Цей знімок — справжній скарб етнографії: він передає не лише святкову атмосферу, а й дух товариства, сили й жарту, притаманні українському сільському середовищу кінця XIX століття.
Після церковної служби та освячення пасок молодь традиційно влаштовувала розваги: співи, ігри, хороводи. Такі «вежі» могли бути частиною забав або ж просто веселим викликом одне одному — хто витриваліший, спритніший, дружніший.
Усіх об’єднує не лише спільне свято, а й теплі свити, білі полотняні штани, традиційні капелюхи — ознаки святкового вбрання Західного Поділля.
Це фото — не просто мить. Це жива історія.
На світлині — парубки з села Денисів на Тернопільщині утворюють своєрідну «людську вежу» під час великодніх гулянь. Цей знімок — справжній скарб етнографії: він передає не лише святкову атмосферу, а й дух товариства, сили й жарту, притаманні українському сільському середовищу кінця XIX століття.
Після церковної служби та освячення пасок молодь традиційно влаштовувала розваги: співи, ігри, хороводи. Такі «вежі» могли бути частиною забав або ж просто веселим викликом одне одному — хто витриваліший, спритніший, дружніший.
Усіх об’єднує не лише спільне свято, а й теплі свити, білі полотняні штани, традиційні капелюхи — ознаки святкового вбрання Західного Поділля.
Це фото — не просто мить. Це жива історія.
“Посвідчення учасника бойових дій” Армії УНР
Перед вами унікальний документ — посвідчення, видане 3 січня 1950 року Українським Військово-Історичним Товариством у повоєнній діаспорі. Воно підтверджує, що козак Тиміш Олесюк дійсно служив у Війську Української Народної Республіки, обіймав посаду сотенного старшини з рангом санітарного підпоручника.
Це посвідчення — своєрідний аналог сучасного посвідчення учасника бойових дій. Його підписали поважні старшини Армії УНР, зокрема генерал-хорунжий Садовський, полковник Стецюн і майор Масливець. Документ скріплено печаткою Українського Військово-Історичного Товариства.
Такі документи видавались ветеранам Армії УНР, що після поразки визвольних змагань 1917–1921 років опинились у еміграції. Вони зберігали памʼять про боротьбу за незалежність, коли радянська влада на батьківщині намагалася знищити саму згадку про УНР.
Це — жива історія. Документ, що засвідчує боротьбу українців за свободу ще задовго до 1991-го.
Перед вами унікальний документ — посвідчення, видане 3 січня 1950 року Українським Військово-Історичним Товариством у повоєнній діаспорі. Воно підтверджує, що козак Тиміш Олесюк дійсно служив у Війську Української Народної Республіки, обіймав посаду сотенного старшини з рангом санітарного підпоручника.
Це посвідчення — своєрідний аналог сучасного посвідчення учасника бойових дій. Його підписали поважні старшини Армії УНР, зокрема генерал-хорунжий Садовський, полковник Стецюн і майор Масливець. Документ скріплено печаткою Українського Військово-Історичного Товариства.
Такі документи видавались ветеранам Армії УНР, що після поразки визвольних змагань 1917–1921 років опинились у еміграції. Вони зберігали памʼять про боротьбу за незалежність, коли радянська влада на батьківщині намагалася знищити саму згадку про УНР.
Це — жива історія. Документ, що засвідчує боротьбу українців за свободу ще задовго до 1991-го.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Чарівний захід сонця!
В’їзд до Чернігова з київської траси, 1970-ті роки.
На листівці — одна з архітектурних перлин Чернігова: Катерининська церква, збудована наприкінці XVII століття у стилі українського бароко. Вона зустрічала гостей міста велично і гідно — як духовний символ Чернігівщини.
Перед церквою — барвистий щит із написом: «Ласкаво просимо в Чернігів», типовий для радянських часів. Подібні стенди були не лише вітальними, а й ідеологічними — із зображеннями досягнень, символіки та героїв доби.
Цей куточок — приклад того, як минуле поєднувало сакральне й офіційне, історію та сучасність. І навіть через десятиліття ми впізнаємо знайомі обриси та дух старого Чернігова.
На листівці — одна з архітектурних перлин Чернігова: Катерининська церква, збудована наприкінці XVII століття у стилі українського бароко. Вона зустрічала гостей міста велично і гідно — як духовний символ Чернігівщини.
Перед церквою — барвистий щит із написом: «Ласкаво просимо в Чернігів», типовий для радянських часів. Подібні стенди були не лише вітальними, а й ідеологічними — із зображеннями досягнень, символіки та героїв доби.
Цей куточок — приклад того, як минуле поєднувало сакральне й офіційне, історію та сучасність. І навіть через десятиліття ми впізнаємо знайомі обриси та дух старого Чернігова.
ГРОЗА-ВІЙНА
Конвалії цвітуть сором'язливі,
Дзвіночки білосніжні навесні -
Чекають квіточки травневі зливи
Крізь сонця проміні - і теплі, і рясні.
На зелені галявин жовті плями -
Кульбаби, наче сонечка цвітуть,
І гай березовий співає солов'ями,
А десь війна... А десь бої ідуть...
Земля, сплюндрована війною,
Зґвалтована, поранена весна...
І ця гроза нехай минає стороною,
Свинцевий дощ... Іде гроза-війна!
Десь під Донецьком, може, під Херсоном,
Де ллють за Неньку кров її сини,
Калини кущ зросте червоним ґроном,
Колись зійде, коли не буде вже війни...
© Сергій Дубенко
04.05.2022 р.
м. Київ
Конвалії цвітуть сором'язливі,
Дзвіночки білосніжні навесні -
Чекають квіточки травневі зливи
Крізь сонця проміні - і теплі, і рясні.
На зелені галявин жовті плями -
Кульбаби, наче сонечка цвітуть,
І гай березовий співає солов'ями,
А десь війна... А десь бої ідуть...
Земля, сплюндрована війною,
Зґвалтована, поранена весна...
І ця гроза нехай минає стороною,
Свинцевий дощ... Іде гроза-війна!
Десь під Донецьком, може, під Херсоном,
Де ллють за Неньку кров її сини,
Калини кущ зросте червоним ґроном,
Колись зійде, коли не буде вже війни...
© Сергій Дубенко
04.05.2022 р.
м. Київ