Antonio Marras Spring/Summer, 2002 Ready-to-Wear

Це скорочення можливостей активної взаємодії зі світом, яке часто трапляється навіть після одиничної травми, стає найбільш вираженим у людей із хронічною травмою, яких часто описують як пасивних або безпорадних. Деякі теоретики помилково застосовують концепцію "вивченої безпорадності" до жінок, які пережили домашнє насильство або переживають його, і до інших людей, які зазнають хронічної травми. Такі концепції схильні зображати жертву як просто переможену або апатичну, тоді як насправді відбувається набагато жвавіша і складніша внутрішня боротьба. У більшості випадків жертва не здається. Але вона засвоїла, що за будь-якою її дією спостерігатимуть, що більшість із них під забороною і що за помилку доведеться дорого заплатити. Тією мірою, якою злочинець досяг успіху в тиранії, у насадженні вимоги тотального послуху, жертва розглядатиме будь-який прояв власної ініціативи як непокору.
Перш ніж зробити будь-яку дію, вона вивчатиме середовище, очікуючи заходів у відповідь.
Джудіт Герман

Зі мною і моїм життям відбувається рівно те саме, що відбувається зараз в моїй квартирі — я нічому не можу знайти місця, мені важко щось вирішувати і коли я намагаюсь зрозуміти, де тепер буде стояти чи лежати та чи інша штука — я іду і лягаю сама. Ресурс на ухвалення рішень закінчився ще в серпні.

Я не знаю, коли закінчиться цей період і що це за криза, чи то вже до дня народження пиздує, чи ще чимось іншим не відпустило.

Тривожусь і не тривожусь одночасно за все на світі. Боюсь за все, не боюсь теж.

Вчуся довіряти іншій людині поруч і це хочеться робити, хоча я думала, що такі історії для мене більше неможливі.

Багато говорили сьогодні про те, як і подумати не могли, що ще будемо разом хоч колись, але ось ми тут, і мені досі іноді здається, що це сон.

Мене досі іноді перекриває думкою що все хороше в моєму житті вже було, і я вмію себе накрутити за секунду, на жаль. Але потім якось збираюсь і намагаюсь щось робити далі. Мені добряче свого часу поїбало голову ідеєю одного вже давно не близького чоловіка про те, що жінка нічого не варта після тридцяти, але знову ж таки — ось ми тут, і здається я таки чогось варта. Окремо в цій історії мені лікує голову розуміння, що він, такий важливий для мене, бачив і знав мене значно молодшою, легшою в усіх розуміннях і стрункішою, і закохався зараз, в мене з помітними віковими змінами, зайвими кілограмами і вагоном загонів.

Я правда не розумію, куди поділась моя легкість прийняття рішень і чому я так зайобую собі голову питаннями, які ще декілька років тому я вирішувала за 10 секунд.

Потім, звісно, згадую про те, що з весни 2020 взагалі-то простих ситуацій в моєму житті і не було.

Вже декілька днів мучу себе питанням, чи йти на навчання наступного тижня. Навчання я чекала з весни (емодзі клоуна)

Зазвичай втому пов'язують із переробкою, емоційним перенапруженням, і коли людина стомлена, їй хочеться піти й відпочити, щоб відновитися. Але мало хто замислюється про те, що втома може бути від тривалого стримування своєї енергії для дій. Коли всередині є бажання, наміри, цілі, але водночас є купа страхів, обмежень і бар'єрів, то енергія спрямовується всередину і бомбить усе зсередини.
Такій людині не допомагає ні відпочинок, ні медитації з йогою, ні всякі розслаблювальні штуки. Їй навпаки треба б узяти, та напружитися, щоб випустити енергію, отримати задоволення і повернути собі сили. Але поки він думає, як би зручніше лягти, щоб стало краще, він втрачає залишки сил. І потім виходить "я все п'ю, а мені все гірше".
Згорнута енергія може бути не менш небезпечною, ніж вічна гонитва за успіхом. Від бездіяльності можна бути більш розбитим, ніж після багатогодинного робочого дня або навіть тижнів. Це все посилюється, коли людина працює на роботу, але стримує свої особисті проєкти. Так вона втрачає сили на основній роботі, а залишки з'їдаються всіма тими "хотілося б зробити, але мені страшно, хоча не дуже-то й хотілося, піду поїм поїм, подивлюся кіно, і взагалі які нафіг мрії, я по роботі втомився".
Прокрастинація - це не просто відкладені на потім справи. Тривале відкладання ціннісних дій у довгостроковій перспективі може призвести до депресії, вигорання, постійної зневіри, апатії та залежностей.
Якщо ви довго-довго по життю втомлені й нічого вам не допомагає, подивіться вглиб на предмет захованих бажань, які ви боїтеся почати виконувати, мрій, у напрямку яких ви хочете йти, справ, які дуже важливі, цінні, але капець які небезпечні.
Висока ймовірність, що коли ви почнете рухатися до цих страшних завдань, дивовижним чином повернуться сили і мине нескінченна втома.
Марія Жиган

Відчуття наче я знову в початковій школі.
Ні ху я не подобається.

И конечно очень да https://t.me/flyingvasya/1038

З осені 2021 не змінювала тут картинку, і ось випадково знайшла ідеальний метч

Хоч татуювання таке роби

цього року мене щось впиздувало перед днем народження сильно раніше


зазвичай десь в середині листопада починало


минулого року взагалі здається не було, але минулий рік був одним з найгірших за життя

Травма, що повторюється в дорослому житті, роз'їдає структуру вже сформованої особистості, але травма, що повторюється в дитинстві, формує і деформує особистість. Дитина, замкнена в пастці аб'юзивного середовища, стикається з жахливо складними завданнями адаптації. Вона має знайти спосіб зберегти почуття довіри до людей, яким довіряти не можна, безпеки в ситуації, що небезпечна, контролю в ситуації, що жахливо непередбачувана, і сили в ситуації безпорадності. Нездатна подбати про себе і захистити себе, вона повинна компенсувати відсутність турботи і захисту з боку дорослих єдиним засобом, наявним у її розпорядженні, - незрілою системою психологічних захистів.
Патологічне середовище насильства в дитинстві змушує розвивати екстраординарні здібності, як творчі, так і руйнівні.
Воно сприяє розвитку аномальних станів свідомості, в яких звичайні стосунки тіла і розуму, реальності та уяви, знання і пам'яті більше не існують. Ці змінені стани свідомості допускають появу вражаючої кількості симптомів, як соматичних, так і психологічних. Ці симптоми одночасно приховують і виявляють своє коріння; вони говорять зашифрованою мовою таємниць, надто жахливих, щоб висловлювати їх словами.
Джудіт Герман

іноді дуже сумно від того, що не буде величезної кількості речей і подій, які колись я сприймала як абсолютно здійсненне майбутнє
в мене ніколи не буде phd, я ніколи не буду вчитися ані за кордоном, ані в УКУ, ми ніколи більше не поговоримо з деякими людьми, я ніколи більше не побуваю в деяких місцях

іноді я перечитую те, що писала колись і розумію, що раніше було краще

є відчуття, що я проскочила свої найкращі часи і не усвідомила, що то були вони


як я вже казала, цього року особливо мощно впаяло перед днем народження