Проблема, про яку я сподівався, що її вирішив, все ж таки лишилась. Я думав, гальма, що заклинювали, спричиняли підвищену витрату пального. Гальма полалодили. Витрата- лишилась.
Як раз як я, думаючи про це, зупинився на заправці, біля каси до мене підійшов чоловʼяга на дуже бувалій хонді. Почавши з російського «куда путь держишь?» і почувши моє «sorry?» він одразу перейшов на англійську. Згодом, виявилося, що він серйозний мото-ентузіаст і почувши мої скарги на прожерливість мота, він одразу запропонував заїхати до нього в гості в Татру, перевірити кілька гіпотез. Мені було не на шляху, але я погодився. Перший сайд-квест прийнято (:
Як раз як я, думаючи про це, зупинився на заправці, біля каси до мене підійшов чоловʼяга на дуже бувалій хонді. Почавши з російського «куда путь держишь?» і почувши моє «sorry?» він одразу перейшов на англійську. Згодом, виявилося, що він серйозний мото-ентузіаст і почувши мої скарги на прожерливість мота, він одразу запропонував заїхати до нього в гості в Татру, перевірити кілька гіпотез. Мені було не на шляху, але я погодився. Перший сайд-квест прийнято (:
❤9🔥4👍2😍1
А зупинився я у зовсім випадковому хостелі біля міста Рига. Колись це був санаторій, який нині лікує хіба що від інтернет- залежності. Зловити тут звʼязок дуже непросто
❤10👍3😁3
Про сайд-квест.
Перше, що помічаєш, опинившись в Естонії- на заправках все автоматизовано. Скануєш картку, ллєш бензин та й собі їдеш. Чим північніше я просуваюсь тим більше все побудовано з метою мінімізації взаємодії між людьми. В Ірані до мене виходив управляючий заправки і ми пили з ним чай (*ностальгує).
Кожна зустрічна заправка мені нагадувала про те, що я от от розберуся з проблемою витрати пального. А між заправками навкруги почало зʼявлятися все більше і більше лісу. Ліс ставав все густішим і я почав відчувати відлуння магії Карпат (*ностальгує).
Приїхавши в Тарту мене зустрів Юра- мотобрат, який от от вирішить всі мої проблеми. Юра- кремезних чоловік, зі світлою і густою, як естонський ліс, бородою, і дуже легкою посмішкою. У доброму, блакитному погляді- трохи прохолодної шаленості. Ця людина проїжджає на мотоциклі більше тисячі кілометрів в день.
Його дружина Іра, працює в Естонському стартапі. Жартує, що хто не прогорів на хоча б в одному стартапі, Естонцем не вважається. Разом вони мають два різних, як шкарпетки Доббі, коти.
Майже одразу ми поїхали в гараж. Юра дістав маноментра і почав робити ним магію. Результат магії- дивний. Повний діагноз: мотоциклу більше тридцяти років, працює як новий, але жере як навіжений, невідомо навіщо. Нагадує свого хазяїна.
Емоції хазяїна змішані. Добре, що все добре. Погано, що нічого не зрозуміло. Домовилися, що я заїду до друзів Юри на балканах і поміняю одну деталь. Там подивимось. До балкан ще два місяці.
По поверненню, Іра влаштувала нам смачну вечерю і екскурсію по місту. В Тарту головне- університет і натовпи британців, що влаштовують холостяцькі вечірки.
Найкраще в Тарту виявилося за його межами. Виїхавши на околиці, ми вийшли з машини і пішли лісовою стежкою, яка згодом ставала все мʼякішою і мʼякішою, допоки з неї не стала сочитися вода, а йти можна було лише по вузькому містку. Сонце потроху сідало, заливаючи густий зелений ліс багряним сяйвом. Навколишній простір був наповнений відчуттям повної відсутності життя. І в той же час, цей простір начебто сам був живий. Болото, що оточувало нас, затягувало все далі і далі. Ми йшли і йшли цим містком, наче Фродо і Сем до Мордору. Коли ми все ж таки вийшли, я оговтався і зрозумів що на болоті дійсно було дещо живе. Це були комарі, що не лишили на мені жодного вцілілого місця.
А наступного дня я вже був Таллінні.
Перше, що помічаєш, опинившись в Естонії- на заправках все автоматизовано. Скануєш картку, ллєш бензин та й собі їдеш. Чим північніше я просуваюсь тим більше все побудовано з метою мінімізації взаємодії між людьми. В Ірані до мене виходив управляючий заправки і ми пили з ним чай (*ностальгує).
Кожна зустрічна заправка мені нагадувала про те, що я от от розберуся з проблемою витрати пального. А між заправками навкруги почало зʼявлятися все більше і більше лісу. Ліс ставав все густішим і я почав відчувати відлуння магії Карпат (*ностальгує).
Приїхавши в Тарту мене зустрів Юра- мотобрат, який от от вирішить всі мої проблеми. Юра- кремезних чоловік, зі світлою і густою, як естонський ліс, бородою, і дуже легкою посмішкою. У доброму, блакитному погляді- трохи прохолодної шаленості. Ця людина проїжджає на мотоциклі більше тисячі кілометрів в день.
Його дружина Іра, працює в Естонському стартапі. Жартує, що хто не прогорів на хоча б в одному стартапі, Естонцем не вважається. Разом вони мають два різних, як шкарпетки Доббі, коти.
Майже одразу ми поїхали в гараж. Юра дістав маноментра і почав робити ним магію. Результат магії- дивний. Повний діагноз: мотоциклу більше тридцяти років, працює як новий, але жере як навіжений, невідомо навіщо. Нагадує свого хазяїна.
Емоції хазяїна змішані. Добре, що все добре. Погано, що нічого не зрозуміло. Домовилися, що я заїду до друзів Юри на балканах і поміняю одну деталь. Там подивимось. До балкан ще два місяці.
По поверненню, Іра влаштувала нам смачну вечерю і екскурсію по місту. В Тарту головне- університет і натовпи британців, що влаштовують холостяцькі вечірки.
Найкраще в Тарту виявилося за його межами. Виїхавши на околиці, ми вийшли з машини і пішли лісовою стежкою, яка згодом ставала все мʼякішою і мʼякішою, допоки з неї не стала сочитися вода, а йти можна було лише по вузькому містку. Сонце потроху сідало, заливаючи густий зелений ліс багряним сяйвом. Навколишній простір був наповнений відчуттям повної відсутності життя. І в той же час, цей простір начебто сам був живий. Болото, що оточувало нас, затягувало все далі і далі. Ми йшли і йшли цим містком, наче Фродо і Сем до Мордору. Коли ми все ж таки вийшли, я оговтався і зрозумів що на болоті дійсно було дещо живе. Це були комарі, що не лишили на мені жодного вцілілого місця.
А наступного дня я вже був Таллінні.
❤16🔥3
Зроблю тут також невеличку згадку про те, що пощу багато світлин в інстаграм (:
https://www.instagram.com/valentin.vak
https://www.instagram.com/valentin.vak
❤🔥5
Löyly
Löyly [ˈlø̞y̯ly] - дух, душа, подих, привид.
Ця історія розпочинається з рішення, прийнятого всупереч уже підготовленим планам і всім моїм міркуванням щодо подальшого маршруту Фінляндією.
Я прибув у Хельсінкі паромом і одразу ж покинув місто. За кілька днів до прибуттям я намагався знайти де б мене прийняли, але не зміг. Один хост з Couchsurfing, який мене особливо зацікавив, вже мав інші справи. Тож я вирішив витратити кілька днів, насолоджуючись мʼяким сонцем і мальовничою затокою у лісі на схід від міста, готуючись їхати ще далі на схід, досліджувати неймовірні озера Карелії. Коли я вже затверджував останні деталі маршруту Карелю, мене осяяло- хост, що мене зацікавив, насправді пару днів тому попередив мене, що зможе мене прийняти трошки пізніше, але я відмовив навіть не задумуючись, бо на той момент уже планував маршрут сходом. Але ж мета подорожі полягає у дослідженні людей, а не озер! Тож я написав йому ще одне повідомлення, отримав запрошення і, полишивши дні планування, поїхав у протилежному напрямку.
Свого хоста, Арто, разом з його подругою Анне, я зустрів на людному пляжі біля озера. Він виявився спокійним чоловіком, на вигляд років з 40, із шармом, що одночасно нагадував Шелдона Купера і Містера Біна. Анне була стриманою, а її жести видавали, що вона не звикла розмовляти з людьми, що нагадують прибульців у скафандрах. Ми провели деякий час на пляжі і поїхали до Арто. Анне поїхала до себе.
Дім Арто був повним відображенням його розуму. Чистий, напрочуд гарно оснащений і хаотичний. Наповнений незліченними цікавинками, що були якось поєднаними, але було неочевидно як. Серед цікавинок були: фортепіано Kawai, набір механічних інструментів, якими можна було збудувати будинок, обладнання для парапланеризму, програвач вінілу, набір віртуальної реальності, дбайливо підібраний набір віскі, 3д принтер, інструменти доя електроніки, камери, дрон, лазерний термометр, а також, речі, чиїх назв я і не знаю. Якимось чином, цей калейдоскоп здавався живим. Здавалося, він у прогресі до чогось невідомого. Він тягнув мене у стільки різних напрямків, що саме відчуття напрямку зникало.
Я заварив нам китайського чаю і ми занурились у розмову, що швидко перейшла до теми мотивації. Як виявилося, нас об'єднувало те, що нам дуже просто давалося все нове в дитинстві і внаслідок цього ми обидва навчилися уникати складних речей, перемикаючи увагу і захоплюючись чимось новим. Це дуже важко підтримувати мотивацію протягом довгого часу. Згадуючи нещодавні події у своєму житті, я сказав, що на соціальний аспект мотивації часто не звертають належної уваги і Арто поділився історією про свою хрещену доньку. Стосунки з нею і те як вони грайливо кидали виклик один одному допомогли Арто навчитися грі на фортепіано. Я поділився історією про те, як відданість меті і відповідальність за досягнення неї перед друзями допомогли мені в одному з найважчих здобутків моєму житті. Але як віднайти мету, достатньо важливу, щоб дійсно бути відданим ній? Перш ніж ми дійшли до висновку, чай закінчився і був час вирушати в сауну.
Сомпасауна була відкритим майданчиком, побудованим півколом навколо невеликого пірсу. У центрі стояли дерев'яні лавки, вішалки та невелика сцена з піаніно. На стіні сцени висіла табличка "колоноки заборонені". Навколо сцени стояли три дерев'яні вагончики-сауни. Кожна мала свій рівень інтенсивності: легка, інтенсивна та "Пекло". Навіть фіни уникали пекла. На периферії я помітив дровітню, де гола жінка енергійно рубала. Це була повністю аналогова сауна, без електрики, що працювала на парі та силі м'язів, і повністю підтримувалася громадою. Відвідувачі приносили з дому воду для поливу каміння, і рубали дрова, для його нагріву. Вони також підтримували інфраструктуру та культуру без будь-якої централізованої влади.
Löyly [ˈlø̞y̯ly] - дух, душа, подих, привид.
Ця історія розпочинається з рішення, прийнятого всупереч уже підготовленим планам і всім моїм міркуванням щодо подальшого маршруту Фінляндією.
Я прибув у Хельсінкі паромом і одразу ж покинув місто. За кілька днів до прибуттям я намагався знайти де б мене прийняли, але не зміг. Один хост з Couchsurfing, який мене особливо зацікавив, вже мав інші справи. Тож я вирішив витратити кілька днів, насолоджуючись мʼяким сонцем і мальовничою затокою у лісі на схід від міста, готуючись їхати ще далі на схід, досліджувати неймовірні озера Карелії. Коли я вже затверджував останні деталі маршруту Карелю, мене осяяло- хост, що мене зацікавив, насправді пару днів тому попередив мене, що зможе мене прийняти трошки пізніше, але я відмовив навіть не задумуючись, бо на той момент уже планував маршрут сходом. Але ж мета подорожі полягає у дослідженні людей, а не озер! Тож я написав йому ще одне повідомлення, отримав запрошення і, полишивши дні планування, поїхав у протилежному напрямку.
Свого хоста, Арто, разом з його подругою Анне, я зустрів на людному пляжі біля озера. Він виявився спокійним чоловіком, на вигляд років з 40, із шармом, що одночасно нагадував Шелдона Купера і Містера Біна. Анне була стриманою, а її жести видавали, що вона не звикла розмовляти з людьми, що нагадують прибульців у скафандрах. Ми провели деякий час на пляжі і поїхали до Арто. Анне поїхала до себе.
Дім Арто був повним відображенням його розуму. Чистий, напрочуд гарно оснащений і хаотичний. Наповнений незліченними цікавинками, що були якось поєднаними, але було неочевидно як. Серед цікавинок були: фортепіано Kawai, набір механічних інструментів, якими можна було збудувати будинок, обладнання для парапланеризму, програвач вінілу, набір віртуальної реальності, дбайливо підібраний набір віскі, 3д принтер, інструменти доя електроніки, камери, дрон, лазерний термометр, а також, речі, чиїх назв я і не знаю. Якимось чином, цей калейдоскоп здавався живим. Здавалося, він у прогресі до чогось невідомого. Він тягнув мене у стільки різних напрямків, що саме відчуття напрямку зникало.
Я заварив нам китайського чаю і ми занурились у розмову, що швидко перейшла до теми мотивації. Як виявилося, нас об'єднувало те, що нам дуже просто давалося все нове в дитинстві і внаслідок цього ми обидва навчилися уникати складних речей, перемикаючи увагу і захоплюючись чимось новим. Це дуже важко підтримувати мотивацію протягом довгого часу. Згадуючи нещодавні події у своєму житті, я сказав, що на соціальний аспект мотивації часто не звертають належної уваги і Арто поділився історією про свою хрещену доньку. Стосунки з нею і те як вони грайливо кидали виклик один одному допомогли Арто навчитися грі на фортепіано. Я поділився історією про те, як відданість меті і відповідальність за досягнення неї перед друзями допомогли мені в одному з найважчих здобутків моєму житті. Але як віднайти мету, достатньо важливу, щоб дійсно бути відданим ній? Перш ніж ми дійшли до висновку, чай закінчився і був час вирушати в сауну.
Сомпасауна була відкритим майданчиком, побудованим півколом навколо невеликого пірсу. У центрі стояли дерев'яні лавки, вішалки та невелика сцена з піаніно. На стіні сцени висіла табличка "колоноки заборонені". Навколо сцени стояли три дерев'яні вагончики-сауни. Кожна мала свій рівень інтенсивності: легка, інтенсивна та "Пекло". Навіть фіни уникали пекла. На периферії я помітив дровітню, де гола жінка енергійно рубала. Це була повністю аналогова сауна, без електрики, що працювала на парі та силі м'язів, і повністю підтримувалася громадою. Відвідувачі приносили з дому воду для поливу каміння, і рубали дрова, для його нагріву. Вони також підтримували інфраструктуру та культуру без будь-якої централізованої влади.
👍2
Спершу ми спробували м'яку сауну, і вона не виправдала навіть моїх очікувань. Вийшовши з неї і стоячи на пірсі без жодного бажання зайти у воду, я зрозумів, що замерзаю, тож ми стали в чергу до інтенсивної сауни. Коли черга зменшилася, я помітив літнього чоловіка, що ніс дрова в сауну. Він був високий і худорлявий, шкіра сяяла червоним, а на обличчі, обрамленому сріблястим волоссям і бородою, глибоко сиділи два крижано-блакитних ока. Він рухався швидко і чітко, трохи метушливо, але граціозно. Коли хтось ставав на його шляху, він ніби обтікав його.
Увійшовши до сауни, ми сіли в ряд: старий, Арто і я. Я сидів у дальньому кутку, по діагоналі від печі. Біля мене було вікно, з якого можна було насолоджуватися чудовим заходом сонця. Біля печі сидів молодий хлопець з близького сходу, а поруч — пара його друзів. Оскільки хлопець сидів найближче до печі, він був відповідальним за поливання каменів водою. Він узяв дерев'яний черпак і кинув воду в бік печі. Вода зашипіла, випаровуючись уся одночасно. Десь із секунду я нічого не відчував. І тоді мене накрило паром. Раптом, загорілися вуха і ніс. Інстинктивно я вдихнув, і мені обпікло горло. Кожен сантиметр моєї шкіри вимагав негайної уваги. І так само раптово, як з'явився, біль зник.
Вочевидь, я виглядав збентеженим, тож Арто пояснив мені, що кут, у якому я сидів, був найжаркішим місцем у сауні. Коли вода ллється на каміння, гаряча пара спочатку поширюється по сауні, а потім концентрується і потужно пропалює саме те місце, де я сидів.
Старий люб'язно пояснив хлопчикові, що воду потрібно лити акуратно, розподіляючи її по камінню. Хлопець відповів з викликом у голосі: «Так, ти правий, я не правий», і кинув ще один черпак так само, як і першого разу. Я приготувався. Поки поверхня мого тіла кричала, я намагався розслабитися у біль, але він зник, перш ніж я встиг зібратися. Між хлопцем, старим і Арто відбулася ще одна розмова. Хлопець на мить замовк, а потім швидко кинув на каміння три повні черпаки, підвівся і втік із сауни, полишивши друзів. Я зробив глибокий вдих. Поки пара поширювалася, я бачив, як люди закривали вуха, кривили обличчя, напружували тіло. І тоді мене накрило. Інтенсивність була надзвичайною. Жар пронизував мою шкіру, як скальпель. Я дивився у вікно на захід сонця, повільно видихаючи і зосереджуючись на розслабленні м'язів. Чи це спрацювало, чи спека вже почала спадати, я не знаю. Я повернувся. Старий хитав головою. Арто зайняв місце біля печі. Моїм першим бажанням було зайняти місце, звільнене Арто, оскільки я не був впевнений, що зможу пережити ще один раунд у Пекельній точці. Я підвівся і майже почав рухатися, але щось мене зупинило. Чомусь я відчув, що повинен сидіти в кутку. Тож я сів. Арто подивився на старого і запропонував: «löyly?». Старий кивнув. Арто взяв черпак і обережно розлив його по камінню. Вода все ще кипіла, коли я почав відчувати, як пара танцює спочатку на моїх вухах, а потім на всьому тілі. Інтенсивність зростала повільно, але неухильно. Я вдихнув і відчув, що в моїх легенях спалахнув вогонь, і видихнув, повільно віддаючись наростаючому жару. Я відчував, як він просувається глибше в моє тіло. Через пару секунд кожна його клітинка палала. Але спека все ще наростала. Коли я почав відчувати, що от-от і більше не зможу витримувати, я заплющив очі й відчув, як жар повільно спадає. Коли все закінчилось, я відкрив очі й подивився на старого. Той уже дивився на мене, усміхаючись. З радістю в голосі він сказав, майже наспівуючи голосні: «löylu», і це слово дзвеніло в моїй голові.
У цей момент я точно знав, чого хочу - пірнути в воду. Я вийшов із сауни і попрямував до пірсу. Я ніби летів у повітрі. Я пройшов повз сцену, де група людей несамовито джемила на піаніно, гітарі та кахоні. Я повільно занурився в море, хвиля ейфорії накрила мене так сильно, як ніколи раніше. Поки я лежав на воді і милувався на захід сонця, його останні промені ніжно зігрівали моє обличчя.
Увійшовши до сауни, ми сіли в ряд: старий, Арто і я. Я сидів у дальньому кутку, по діагоналі від печі. Біля мене було вікно, з якого можна було насолоджуватися чудовим заходом сонця. Біля печі сидів молодий хлопець з близького сходу, а поруч — пара його друзів. Оскільки хлопець сидів найближче до печі, він був відповідальним за поливання каменів водою. Він узяв дерев'яний черпак і кинув воду в бік печі. Вода зашипіла, випаровуючись уся одночасно. Десь із секунду я нічого не відчував. І тоді мене накрило паром. Раптом, загорілися вуха і ніс. Інстинктивно я вдихнув, і мені обпікло горло. Кожен сантиметр моєї шкіри вимагав негайної уваги. І так само раптово, як з'явився, біль зник.
Вочевидь, я виглядав збентеженим, тож Арто пояснив мені, що кут, у якому я сидів, був найжаркішим місцем у сауні. Коли вода ллється на каміння, гаряча пара спочатку поширюється по сауні, а потім концентрується і потужно пропалює саме те місце, де я сидів.
Старий люб'язно пояснив хлопчикові, що воду потрібно лити акуратно, розподіляючи її по камінню. Хлопець відповів з викликом у голосі: «Так, ти правий, я не правий», і кинув ще один черпак так само, як і першого разу. Я приготувався. Поки поверхня мого тіла кричала, я намагався розслабитися у біль, але він зник, перш ніж я встиг зібратися. Між хлопцем, старим і Арто відбулася ще одна розмова. Хлопець на мить замовк, а потім швидко кинув на каміння три повні черпаки, підвівся і втік із сауни, полишивши друзів. Я зробив глибокий вдих. Поки пара поширювалася, я бачив, як люди закривали вуха, кривили обличчя, напружували тіло. І тоді мене накрило. Інтенсивність була надзвичайною. Жар пронизував мою шкіру, як скальпель. Я дивився у вікно на захід сонця, повільно видихаючи і зосереджуючись на розслабленні м'язів. Чи це спрацювало, чи спека вже почала спадати, я не знаю. Я повернувся. Старий хитав головою. Арто зайняв місце біля печі. Моїм першим бажанням було зайняти місце, звільнене Арто, оскільки я не був впевнений, що зможу пережити ще один раунд у Пекельній точці. Я підвівся і майже почав рухатися, але щось мене зупинило. Чомусь я відчув, що повинен сидіти в кутку. Тож я сів. Арто подивився на старого і запропонував: «löyly?». Старий кивнув. Арто взяв черпак і обережно розлив його по камінню. Вода все ще кипіла, коли я почав відчувати, як пара танцює спочатку на моїх вухах, а потім на всьому тілі. Інтенсивність зростала повільно, але неухильно. Я вдихнув і відчув, що в моїх легенях спалахнув вогонь, і видихнув, повільно віддаючись наростаючому жару. Я відчував, як він просувається глибше в моє тіло. Через пару секунд кожна його клітинка палала. Але спека все ще наростала. Коли я почав відчувати, що от-от і більше не зможу витримувати, я заплющив очі й відчув, як жар повільно спадає. Коли все закінчилось, я відкрив очі й подивився на старого. Той уже дивився на мене, усміхаючись. З радістю в голосі він сказав, майже наспівуючи голосні: «löylu», і це слово дзвеніло в моїй голові.
У цей момент я точно знав, чого хочу - пірнути в воду. Я вийшов із сауни і попрямував до пірсу. Я ніби летів у повітрі. Я пройшов повз сцену, де група людей несамовито джемила на піаніно, гітарі та кахоні. Я повільно занурився в море, хвиля ейфорії накрила мене так сильно, як ніколи раніше. Поки я лежав на воді і милувався на захід сонця, його останні промені ніжно зігрівали моє обличчя.
Перед тим, як повернутися додому, ми ще раз зайшли в сауну, і Арто пояснив мені, що таке "löyly". Коли ллєш воду на каміння в сауні, ти випускаєш "löyly", дух сауни. Спочатку це слово буквально мало значення "дух", "душа" або "привид". Сауна є священною для фінів, і до неї часто ставляться як до храму. Храму, в якому живе Löyly. Сьогодні, як і багато інших духовних речей, це слово вульгаризувалося і частіше вживається у значенні водяної пари, або навіть самої сауни. Але ви безпомилково впізнаєте справжній Löyly, коли відчуєте його.
🔥16