День, коли спочатку їдеш в лікарню з дитиною. Коли вже приїхала, розумієш, що вказала в таксі неправильну адресу, маєш бути в іншому філіалі. Кажеш собі: "ну тупенька, але ж ти не спала майже добу". Радієш, що себе хоч не з’їдаєш. Встигаємо до лікаря.

Тільки приїхала додому, потрібно їхати в лікарню з твариною. В машині від втоми відключилась.

Подруга питає: як ти? Відповідаю: п-ць. Але я норм.

І це, напевно, найчесніший опис нашого спільного стану: «Позаплановий триндець. Але норм»

Доброї безпечної ночі. І вихідних. Дякую за тиждень разом. До понеділка. Нехай все буде без сюрпризів. ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі – День у стилі танго

Є дні, коли життя нас веде. Є дні, коли ведемо ми. А є дні, коли все тримається на тому, щоб змогти відчути ритм іншого чи ритм самого дня.

В кожному танці, як і у нашому житті, є те, що можна передбачити: за кроком правою ногою йде крок лівою. Саме ця повторюваність створює відчуття опори.

Коли життя змінює музику, напрямок руху чи ритм, ми все ж можемо не втратити себе.

За кроком правою слідує крок лівою. Так ми і танцюємо - разом з життям та тими, хто поруч.

Хто поруч із нами танцює життя?

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» - дві дуже-дуже прості практики, які можуть допомогти легше переносити спеку.

1. Відкриті долоні Розверніть долоні вперед або догори, трохи відведіть руки від тіла.
Коли нам спекотно чи ми напружені, ми часто несвідомо стискаємо кулаки, підтягуємо плечі й притискаємо руки до корпусу. Така поза є частиною нашого захисту.
Відкриті долоні та розслаблені плечі допомагають зменшити м'язове напруження. Це допомагає організму ефективніше віддавати тепло, а спеку відчувається менш виснажливою.

2. Легке «струшування» М'яко потрясіть кистями, потім передпліччями, плечима. Для тварин це природний спосіб завершення реакції стресу. Для людини це також може бути способом «скинути» надлишкове напруження.

Під час стресу м'язи постійно залишаються напруженими й витрачають більше енергії, а це означає й більше вироблення тепла.

Коли ми їх розслабляємо, тілу стає легше. Крім того, легке струшування допомагає зменшити активацію симпатичної нервової системи - тієї самої, що прискорює серцебиття, посилює напруження й може робити відчуття спеки ще сильнішим.

Нехай сьогодні буде трохи більше прохолоди - і зовнішньої, і внутрішньої ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні ми говорили про культуру «ненав'язливої турботи». Про те, що стало все складніше проявляти свою турботу і не порушити кордони іншого.

Я вже не уявляю, що можу комусь зателефонувати без попередження. Про похід у гості взагалі мовчу.

Іноді я пишу людям: «Обіймаю. Я без приводу. Просто про тебе подумала».

Сьогодні майже кожен із таких проявів проходить внутрішню перевірку: а я зараз не порушую кордони? А раптом людина взагалі не хоче спілкуватися? А раптом це буде нав'язливо?
І це в нашому такому дивному світі народжує певний парадокс.

Чим більше ми вчимося поважати кордони, тим більше ризикуємо залишитися наодинці зі своєю самотністю. І залишити іншу людину наодинці з її самотністю.

Турбота - одна з найважливих потреб. Не лише її отримувати, а й проявляти. А зворотним боком страху порушити кордони може бути страх взагалі зробити крок до іншого. А ще - позбавити іншу людину досвіду і відчуття - бути важливою для когось.

Сьогодні я думала про те, що повага - це простір стосунків, у якому людина може не відповісти. Або відповісти тоді, коли матиме сили, настрій і час. Може сказати: «Дякую». «Не зараз». «Ні».

І я зможу це прийняти з тією самою повагою і турботою, з якої взагалі пишу людині.

Коли я йду до іншого, я можу встигнути запитати себе: яка в мене самої зараз потреба? Мені дуже потрібна відповідь? Чи мені просто хочеться сказати людині: «Як ти? Обіймаю. Я пам'ятаю про тебе». Бо іноді лише на це в мене зараз є сили.

Я все менше можу бути на зв'язку. Але є так багато людей, яким мені хотілося б написати без приводу: Я пам'ятаю про тебе. Ти для мене важлива - важливий

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День внутрішнього саду.

У кожного й кожної з нас є свій сад.
У ньому ростуть довіра, надія, цікавість, любов, сміливість, спогади, мрії. Є й бур’яни - тривога, виснаження, образи.

Іноді цей сад квітне, а іноді потребує турботи.

Сьогодні можна на кілька хвилин заплющити очі й пройтися стежками свого внутрішнього саду.

Помітити, що зараз розквітає. Що потребує води. Що вже час обрізати, бо більше не приносить плодів. А що хочеться посадити вперше.

Ми не можемо наказати квітам розквітнути швидше. Але можемо поливати те, що хочемо виростити.

Нашій нервовій системі важливо знати, що всередині нас є місце, де можна перепочити, побути із собою, відновитися й відчути опору.

Нехай сьогодні у нашому внутрішньому саду буде затишно.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» - ще одна #практика, яка може допомогти легше переносити спеку. У мене на термометрі на сонці зараз 50 градусів.

Самоохолодження через ділянки, де великі судини розташовані близько до поверхні шкіри.

Прикладіть прохолодні долоні або прохолодний компрес, чи загорнутий у тканину лід до бокових поверхонь шиї, пахвових ділянок або внутрішньої поверхні ліктів. З дітьми ми дмухаємо на ці частини.
Це водночас стає і практикою заспокоєння.

Чому це працює: Через ці ділянки проходять великі кровоносні судини. Коли вони охолоджуються, кров переносить це тепло від поверхні тіла, допомагаючи організму трохи ефективніше віддавати надлишок тепла.

Якщо ваші долоні прохолодні, їх теж можна використати. Якщо ж вони теплі, фізичного охолодження майже не буде, але дотик усе одно може заспокоїти нервову систему, а це часто допомагає легше переносити спеку.

Відновлення нам і прохолоди ❤️
@stijkist Світлана Ройз

За вікном готується злива. Дуже сильний вітер здуває сорок. А вони наче спеціально вилітають і летять проти вітру. У мене навіть була версія, що так вони тренують крила.

Я вирішила почитати про поведінку сорок. І виявилося, що я олюднила їхні мотиви.

Летіти проти вітру іноді легше й безпечніше. Як і літак під час посадки, птах, коли летить проти сильного вітру, має кращий контроль над швидкістю та маневреністю.
Він може «зависати» на місці, так він точніше змінює та коригує напрямок. Саме це я зараз спостерігала за вікном.

Летіти ж за вітром у шквальний вітер буває навіть небезпечніше: вітер може різко прискорити або збити з курсу.

А сороки - дуже вправні льотчики. Вони чудово використовують повітряні потоки й майстерно маневрують навіть у сильний вітер.
Те, що нам здається боротьбою зі стихією, для них може бути цілком контрольованим польотом, пташиною рутиною.

Нехай усі вітри будуть нам по крилах.

Поки я писала цей текст, пройшов дощ і зараз там, де були сороки - така краса

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі - попри складну ніч -:День тих, хто тримає зв'язок.

Світ тримається не тільки на силі, рішеннях чи угодах. Він тримається на людях, які пишуть: «Як ти?», пам'ятають важливі дати, надсилають смішні відео, телефонують без особливої причини чи просто мовчать поруч.

Ці слова «Як ти?» - наш іноді невидимий, але дуже відчутний зв'язок.

У ньому ми одночасно тримаємося і тримаємо. Як ви після ночі?

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" я без відео і з нами #практика від нас з Моменталом, Юнісеф та Ти Як.

Повертаємось до тіла. Перший крок до відновлення - тілесний.

Обіймаю ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Я сьогодні вперше за довгий час злякалася, коли від вибухів у кімнаті почали хитатися двері.

Кішка побігла ховатися під ліжко. Діти вже давно сиділи в підвалі. Ми не хотіли турбувати цуценя й прогавили момент, коли вибухи стали зовсім близькими.

Мені здавалося, що я вже взагалі не реагую. Але ні. Тіло все одно робить те, що має робити заради безпеки.

...З самого ранку читаємо про такі жахливі наслідки. Такий біль - від кожного зруйнованого життя, кожного будинку, кожного бізнесу. Кожної втраченої книжки....

А в сільському чаті перше повідомлення на світанку: «Наріжу вам квітів». І ще: «Продаю свіжі, щойно зібрані огірочки - 50 грн/кг».

Я не знаю, де у кожного й кожної з нас беруться сили жити. Може, саме життя їх і дає.

Сил нам.
Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День живильної краплі.
Річка складається з крапель. Сила - можливо, теж.

Ми так часто чекаємо великої відпустки, великої радості чи великої перемоги, щоб відчути себе живими. Але наше відновлення починається не з великого. Наша нервова система відновлюється по малесеньких крапельках.

Ковтка води, запаху м'яти, прохолоди чи осоння, обіймів, кількох хвилин тиші чи нічогонероблення.

Нехай сьогодні буде днем хоч однієї живильної краплі.
Звісно, однієї краплі недостатньо. Але саме вона може стати початком наповнення.

Нехай сьогодні у кожного й кожної з нас буде своя живильна крапля.
Доброго безпечного дня ❤️

#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" і в спеку за розкладом #практика.

Сьогодні - для впливу на м'язи шиї, платизму. І трохи охолоджувального дихання :-)

Обіймаю ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Я посадила вдома екзотичну квітку. Вирощувала з насінини. Пересаджувала. Стежу за її розвитком на підвіконні.

Фотографую і звіряюся з ChatGPT. Він відмічає прогрес і щось іноді радить.

Це насправді дуже мило виглядає – наче постійний ботанічний супровід.
Сьогодні він сказав: схоже, рослина може скоро перейти до першої квітки.

Я дивуюсь: так ця ж рослина квітне на другий - третій рік.

ChatGPT вибачився, сказав, що захопився і забув. І написав фразу: Я б зараз взагалі перестав думати про квітку і радів саме листю.

В цій рослині саме поява нових різних листків свідчить про прогрес.

«я б взагалі перестав думати про квітку і радів саме листю».

Для мене це стало фразою дня. Ми так часто зосереджені на «квітці» - великому результаті у розвитку дітей, в проєктах, в стосунках. Там, де важливо радіти кожному міцному новому листку.

"Квітка" народжується тому, що ми дали їй вкорінитись і довго та турботливо дбали про листя. Раділи кожному листку.

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День, коли все на своїх місцях.

Наше життя не стане ідеальним. І іноді ми починаємо кожен ранок із того, що збираємо себе, наші думки, наші плани, наше тіло - з друзків.

Сьогодні можна хоча б на мить відчути: саме зараз я там, де маю бути.

На своєму місці може опинитися чашка на столі, книжка на поличці, думка.
Кожне почуття може знайти своє ім'я, кожна людина - своє місце поруч з нами, а кожна справа - свій час на втілення.

А ще - ми самі. На своєму місці у серці життя. Бо ми живі.

Нехай сьогодні знайдеться хоча б одна річ, один спогад, одна людина, одна думка чи одне відчуття, які допоможуть відчути: зараз є щось, що саме там, де має бути.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #пракиика від нас з Моменталом, Юнісеф та Ти Як.

З користю та прохолодою струмочка.
❤️
@stijkist Світлана Ройз

Заради всього цінного в нашому житті ми робимо якийсь внесок.

Своїм часом, іноді ми віддаємо свої сили, стосунки, можливості, здоров’я, зручності. Життя.

Іноді ціна, яку ми платимо, неспівмірно висока для того, що ми хочемо мати. Наприклад, якщо я плачу за роботу стосунками з дітьми та рідними - це занадто висока ціна. Бо родина для мене - одна з абсолютних цінностей.

Сьогодні ми говорили про те, що, можливо, велич цінності не визначає величину ціни, яку ми маємо за неї платити. Іноді ми можемо дуже сильно чогось хотіти, але це не означає, що заради цього потрібно віддати все.

Можливо, зрілість - ще й у тому, щоб помічати: яку ціну я зараз плачу?

У Ігоря Козловського є фраза про те, що найгірше, коли ми платимо за щось саме цінностями, моральними цінностями.

Але іноді ціну за те, що для нас цінне, платимо не ми. Хтось зараз платить за наше життя, за можливість обійняти дітей, піти на роботу, посваритися через щось дрібне, мати свої мінімальні плани на завтра.

Наші військові платять за це своїм здоров’ям, можливістю бути поруч зі своїми дітьми та рідними, власним життям.
І з’являється ще один вимір: «Що я роблю з тим, за що вже заплачено такою високою ціною?»

Я сьогодні говорила, що це зовсім не про провину вцілілого, не про провину за те, що ми живі. Це про відповідальність за те, щоб не зосереджуватися у своєму житті на марному і щоб цінувати, щиро цінувати те, що у мене є.

Що я роблю з усіма дарами, які у мене зараз є? Бо яким би не було наше складне, виснажливе життя, воно кожного дня дає нам дари.

Сьогодні ми провели пів дня в лікарні. І коли лікарка сказала: «Все добре, загрози життю немає», я думала про те, як багато всього порівняно з цими словами взагалі не є цінним.

Доброї безпечної ночі. З тим, що для нас насправді є цінним.
Дякую за цей тиждень разом. До понеділка.
❤️
#розлуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі - День солоденьких потягушок.
Є рухи, які пов’язані із силою та витривалістю, а є ті, від згадики про які ми навіть можемо усміхнутись.

Не треба ставати сильнішими, швидшими, продуктивнішими. Можна просто потягнутися.
Вгору - до сонця. Вбік - назустріч чомусь радісному. І навіть вперед - до нового дня.

Сьогодні можна на кілька хвилин дозволити своєму тілу розправитися, витягнути руки, плечі, спину, ноги. Позіхнути. Потягнутися ще раз. І відчути: Моє тіло зі мною. Я у себе є. Я «в собі».
Нехай сьогодні буде трохи більше простору в тілі, думках, відчуттях.
Солоденьких потягушок нам усім.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #практика для розвитку міжпівкульної взаємодії.
Роблю її майже непомітно в кафе :-)

Нагадаю, подібні практики - для дорослих та дітей, ми впливаємо на активність мозолевого тіла, інтегруємо роботу півкуль, стимулюємо концентрацію уваги, і навіть допомагаємо мозку в опрацюванні травматичного досвіду

Обіймаю ❤️
@stijkist Світлана Ройз