Сьогодні ми говорили про пастку упередженості. Мені здається, це одна з найнеприємніших пасток нашого мозку. Бо вона впливає на стосунки з іншими і сприйняття інших.

Коли в нас уже сформувалося ставлення до людини, ми починаємо дивитися не стільки на неї, скільки на власне уявлення про неї.

Якщо колись вирішили, що людина хороша - помічаємо її добрі вчинки й легше пробачаємо помилки. Якщо одного разу вирішили, що вона недобра, мозок сам починає збирати докази саме цієї версії.

Те, що підтверджує нашу думку, ми помічаємо швидше й запам'ятовуємо краще. А те, що їй суперечить, можемо не помітити або пояснити собі, що це випадковість.

Це явище називають підтверджувальним упередженням. Воно не означає, що це ми такі поганки чи несправедливі. Просто мозок на всьому заощаджує енергію. Він створює свої «карти» людей і світу, щоб не витрачати ресурс.

Саме тому будь-яку неоднозначну поведінку людей ми можемо пояснювати саме так, як пояснювали її колись. Якщо людина в нашому сприйнятті визначена, як агресивна, то її гучний голос стане доказом агресії. Якщо вона мовчить - це теж може здатися проявом агресії.
Ми перестаємо бачити людину справжню, лише підтверджуємо те, що колись про неї вирішили.

Є ще один феномен зі смішною назвою - ефект німбу та ефект рогів. Наш мозок постійно будує прогнози. Це допомагає швидко орієнтуватися у світі. Якщо перше враження від людини позитивне, ми схильні приписувати їй і інші позитивні якості. Якщо негативне - навпаки.

Тобто одна характеристика стає фільтром для решти.

Саме тому привабливих людей часто вважають добрішими й компетентнішими, а людині, яка одного разу нас розчарувала, легше приписати взагалі нові й нові недоліки.

Наш мозок оновлює знання та моделі лише тоді, коли помилка прогнозу дуже, критично велика

Ми буквально не просто бачимо кожну людину - ми бачимо свої очікування щодо неї.

Коли ми перестаємо бачити людину живою, такою, що змінюється, ми ніби не даємо їй місця і права на зміни поруч із нами. Наші очікування впливають на слова, інтонації, довіру, дистанцію. І людина нерідко починає відповідати саме на них.
У мене так було зі знайомою – поруч із нею я постійно робила щось дивне, «не моє». Потім я пояснила собі, що я настільки їй не подобаюсь, що постійно відчуваю цю неприродність поруч з нею, і це впливає на мене, змінює мою поведінку.

Можливо, одна з найбільших щедростей у стосунках - для інших та себе - дозволити собі сумніватись. І дозволити іншим змінюватись і бути собою.

Можливо, саме зараз поруч з нами знайома нам людина, але без упередженості - ми зможемо її побачити іншою.

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки та захищеності всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі - попри складну ніч - День доростання.

Ми не завжди відчуваємо співрозмірність. Досвіду, відчуттів, знань, сили.

Можемо почуватися відокремленими і часто самотніми, коли не можемо розділити з кимось те, що відчуваємо та бачимо. У що віримо.

Сьогодні день доростання одне до одного.
День, коли нам легко і цікаво бути поруч. Коли ми не порівнюємо, не змагаємося і не очікуємо, що хтось буде схожим на нас, а розділяємо і створюємо для всіх спільний простір – і доростаємо одне до одного.

Доростати – не означає, що хтось кращий, чи мудріший, чи розумніший, чи глибший - ми доростаємо до можливості БУТИ поруч. Бачити і залишатися в контакті навіть тоді, коли ми різні.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" сонна та втомлена #практика. Щоб зняти напругу із зони скронь.

Докладного допису сьогодні не даю.

Відновлення нам та сил ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Мене запитали: «А що робити, якщо і я, і дитина дуже чутливі до критики та знецінення? Я вчу її не звертати уваги на слова інших».

Ми часто говоримо дітям: «Не звертай уваги», ніби це навичка, яку можна просто ввімкнути.

Але якщо наш мозок сприймає відторгнення чи знецінення майже так само болісно, як і фізичний біль, то сказати «не звертай уваги» - це майже як сказати людині, яка щойно сильно забила коліно і в якої тече кров: «Не відчувай болю».

Мені здається, питання не в тому, як узагалі не реагувати, а в тому, як не дозволити чужим словам настільки керувати нашим станом і впливати на наше ставлення до себе.

Є люди, нервова система яких більш чутлива до соціальної оцінки. Це пов'язано і з темпераментом, і з життєвим досвідом, і з загальною чутливістю. Якщо в житті було багато небезпеки, відторгнення чи знецінення, мозок може швидше зчитувати навіть незначні сигнали як загрозу.

Ми можемо поступово навчатися помічати, що слова інших часто більше говорять про них самих, ніж про нас. Але коли ми дуже чутливі, усередині може звучати інше запитання: «А раптом це правда?»

Мені дуже подобається думка психологині Крістін Нефф, яка багато пише про самоспівчуття. Ми не можемо заборонити собі відчути біль. Але можемо не додавати до нього другий шар страждання - самозвинувачення, нескінченне прокручування ситуації чи спроби будь-що переконати інших.

Ми навряд чи можемо повністю ігнорувати слова інших. Але можемо поступово вчитися не дозволяти їм переповнювати нас і не вірити автоматично всьому образливому, що нам говорять.

Я б пропонувала почати з того, щоб визнати свої почуття. Інколи слова людей справді ранять. Нам буває боляче. Мені точно буває.

Для себе я створила антидот. Я запитую себе: чи є ця людина для мене авторитетом? Чи знає вона мене добре? Чи є у неї взагалі право «визначати» мене?

Я б дуже хотіла, щоб ми навчили дітей не ігнорувати, не знецінювати інших чи себе, а спостерігати й усвідомлювати: що зі сказаного справді варте нашої уваги - іноді до слів інших дійсно варто прислухатися.
А чому точно не варто дозволяти проростати всередині себе.

Тобто ми не заперечуємо біль. Ми навчаємося обирати, кому і наскільки готові віддати право впливати на нас.

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День насичення сонцем.

Сьогодні особливий день - коли ми можемо підставити обличчя сонцю на кілька хвилин і попросити його наповнити нас своїм сяйвом.

Простягти долоні і дати можливість сонцю торкнутися їх променями - ніби погладити своїм теплом, відчути, як сонячне світло наповнює все тіло, розчиняючи в собі все те, що варто відпустити чи розчинити.

Як освітлює всі думки і перетворює тривоги та те, що зараз складно, на сонячні зайчики, які починають виблискувати у нас в очах.

Сьогодні кожен і кожна з нас - особливе сонечко. І кожен і кожна з нас може стати для когось сонцем.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" нова #практика від нас з Моменталом, Юнісеф та Ти Як.

Подивіться, яка красива. І корисна ❤️

@stijkist Світлана Ройз

День, коли спочатку їдеш в лікарню з дитиною. Коли вже приїхала, розумієш, що вказала в таксі неправильну адресу, маєш бути в іншому філіалі. Кажеш собі: "ну тупенька, але ж ти не спала майже добу". Радієш, що себе хоч не з’їдаєш. Встигаємо до лікаря.

Тільки приїхала додому, потрібно їхати в лікарню з твариною. В машині від втоми відключилась.

Подруга питає: як ти? Відповідаю: п-ць. Але я норм.

І це, напевно, найчесніший опис нашого спільного стану: «Позаплановий триндець. Але норм»

Доброї безпечної ночі. І вихідних. Дякую за тиждень разом. До понеділка. Нехай все буде без сюрпризів. ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі – День у стилі танго

Є дні, коли життя нас веде. Є дні, коли ведемо ми. А є дні, коли все тримається на тому, щоб змогти відчути ритм іншого чи ритм самого дня.

В кожному танці, як і у нашому житті, є те, що можна передбачити: за кроком правою ногою йде крок лівою. Саме ця повторюваність створює відчуття опори.

Коли життя змінює музику, напрямок руху чи ритм, ми все ж можемо не втратити себе.

За кроком правою слідує крок лівою. Так ми і танцюємо - разом з життям та тими, хто поруч.

Хто поруч із нами танцює життя?

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» - дві дуже-дуже прості практики, які можуть допомогти легше переносити спеку.

1. Відкриті долоні Розверніть долоні вперед або догори, трохи відведіть руки від тіла.
Коли нам спекотно чи ми напружені, ми часто несвідомо стискаємо кулаки, підтягуємо плечі й притискаємо руки до корпусу. Така поза є частиною нашого захисту.
Відкриті долоні та розслаблені плечі допомагають зменшити м'язове напруження. Це допомагає організму ефективніше віддавати тепло, а спеку відчувається менш виснажливою.

2. Легке «струшування» М'яко потрясіть кистями, потім передпліччями, плечима. Для тварин це природний спосіб завершення реакції стресу. Для людини це також може бути способом «скинути» надлишкове напруження.

Під час стресу м'язи постійно залишаються напруженими й витрачають більше енергії, а це означає й більше вироблення тепла.

Коли ми їх розслабляємо, тілу стає легше. Крім того, легке струшування допомагає зменшити активацію симпатичної нервової системи - тієї самої, що прискорює серцебиття, посилює напруження й може робити відчуття спеки ще сильнішим.

Нехай сьогодні буде трохи більше прохолоди - і зовнішньої, і внутрішньої ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні ми говорили про культуру «ненав'язливої турботи». Про те, що стало все складніше проявляти свою турботу і не порушити кордони іншого.

Я вже не уявляю, що можу комусь зателефонувати без попередження. Про похід у гості взагалі мовчу.

Іноді я пишу людям: «Обіймаю. Я без приводу. Просто про тебе подумала».

Сьогодні майже кожен із таких проявів проходить внутрішню перевірку: а я зараз не порушую кордони? А раптом людина взагалі не хоче спілкуватися? А раптом це буде нав'язливо?
І це в нашому такому дивному світі народжує певний парадокс.

Чим більше ми вчимося поважати кордони, тим більше ризикуємо залишитися наодинці зі своєю самотністю. І залишити іншу людину наодинці з її самотністю.

Турбота - одна з найважливих потреб. Не лише її отримувати, а й проявляти. А зворотним боком страху порушити кордони може бути страх взагалі зробити крок до іншого. А ще - позбавити іншу людину досвіду і відчуття - бути важливою для когось.

Сьогодні я думала про те, що повага - це простір стосунків, у якому людина може не відповісти. Або відповісти тоді, коли матиме сили, настрій і час. Може сказати: «Дякую». «Не зараз». «Ні».

І я зможу це прийняти з тією самою повагою і турботою, з якої взагалі пишу людині.

Коли я йду до іншого, я можу встигнути запитати себе: яка в мене самої зараз потреба? Мені дуже потрібна відповідь? Чи мені просто хочеться сказати людині: «Як ти? Обіймаю. Я пам'ятаю про тебе». Бо іноді лише на це в мене зараз є сили.

Я все менше можу бути на зв'язку. Але є так багато людей, яким мені хотілося б написати без приводу: Я пам'ятаю про тебе. Ти для мене важлива - важливий

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День внутрішнього саду.

У кожного й кожної з нас є свій сад.
У ньому ростуть довіра, надія, цікавість, любов, сміливість, спогади, мрії. Є й бур’яни - тривога, виснаження, образи.

Іноді цей сад квітне, а іноді потребує турботи.

Сьогодні можна на кілька хвилин заплющити очі й пройтися стежками свого внутрішнього саду.

Помітити, що зараз розквітає. Що потребує води. Що вже час обрізати, бо більше не приносить плодів. А що хочеться посадити вперше.

Ми не можемо наказати квітам розквітнути швидше. Але можемо поливати те, що хочемо виростити.

Нашій нервовій системі важливо знати, що всередині нас є місце, де можна перепочити, побути із собою, відновитися й відчути опору.

Нехай сьогодні у нашому внутрішньому саду буде затишно.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» - ще одна #практика, яка може допомогти легше переносити спеку. У мене на термометрі на сонці зараз 50 градусів.

Самоохолодження через ділянки, де великі судини розташовані близько до поверхні шкіри.

Прикладіть прохолодні долоні або прохолодний компрес, чи загорнутий у тканину лід до бокових поверхонь шиї, пахвових ділянок або внутрішньої поверхні ліктів. З дітьми ми дмухаємо на ці частини.
Це водночас стає і практикою заспокоєння.

Чому це працює: Через ці ділянки проходять великі кровоносні судини. Коли вони охолоджуються, кров переносить це тепло від поверхні тіла, допомагаючи організму трохи ефективніше віддавати надлишок тепла.

Якщо ваші долоні прохолодні, їх теж можна використати. Якщо ж вони теплі, фізичного охолодження майже не буде, але дотик усе одно може заспокоїти нервову систему, а це часто допомагає легше переносити спеку.

Відновлення нам і прохолоди ❤️
@stijkist Світлана Ройз

За вікном готується злива. Дуже сильний вітер здуває сорок. А вони наче спеціально вилітають і летять проти вітру. У мене навіть була версія, що так вони тренують крила.

Я вирішила почитати про поведінку сорок. І виявилося, що я олюднила їхні мотиви.

Летіти проти вітру іноді легше й безпечніше. Як і літак під час посадки, птах, коли летить проти сильного вітру, має кращий контроль над швидкістю та маневреністю.
Він може «зависати» на місці, так він точніше змінює та коригує напрямок. Саме це я зараз спостерігала за вікном.

Летіти ж за вітром у шквальний вітер буває навіть небезпечніше: вітер може різко прискорити або збити з курсу.

А сороки - дуже вправні льотчики. Вони чудово використовують повітряні потоки й майстерно маневрують навіть у сильний вітер.
Те, що нам здається боротьбою зі стихією, для них може бути цілком контрольованим польотом, пташиною рутиною.

Нехай усі вітри будуть нам по крилах.

Поки я писала цей текст, пройшов дощ і зараз там, де були сороки - така краса

Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Безпеки всім ❤️

Сьогодні в моєму календарі - попри складну ніч -:День тих, хто тримає зв'язок.

Світ тримається не тільки на силі, рішеннях чи угодах. Він тримається на людях, які пишуть: «Як ти?», пам'ятають важливі дати, надсилають смішні відео, телефонують без особливої причини чи просто мовчать поруч.

Ці слова «Як ти?» - наш іноді невидимий, але дуже відчутний зв'язок.

У ньому ми одночасно тримаємося і тримаємо. Як ви після ночі?

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" я без відео і з нами #практика від нас з Моменталом, Юнісеф та Ти Як.

Повертаємось до тіла. Перший крок до відновлення - тілесний.

Обіймаю ❤️
@stijkist Світлана Ройз

Я сьогодні вперше за довгий час злякалася, коли від вибухів у кімнаті почали хитатися двері.

Кішка побігла ховатися під ліжко. Діти вже давно сиділи в підвалі. Ми не хотіли турбувати цуценя й прогавили момент, коли вибухи стали зовсім близькими.

Мені здавалося, що я вже взагалі не реагую. Але ні. Тіло все одно робить те, що має робити заради безпеки.

...З самого ранку читаємо про такі жахливі наслідки. Такий біль - від кожного зруйнованого життя, кожного будинку, кожного бізнесу. Кожної втраченої книжки....

А в сільському чаті перше повідомлення на світанку: «Наріжу вам квітів». І ще: «Продаю свіжі, щойно зібрані огірочки - 50 грн/кг».

Я не знаю, де у кожного й кожної з нас беруться сили жити. Може, саме життя їх і дає.

Сил нам.
Доброї безпечної ночі ❤️
#роздуми
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в моєму календарі - День живильної краплі.
Річка складається з крапель. Сила - можливо, теж.

Ми так часто чекаємо великої відпустки, великої радості чи великої перемоги, щоб відчути себе живими. Але наше відновлення починається не з великого. Наша нервова система відновлюється по малесеньких крапельках.

Ковтка води, запаху м'яти, прохолоди чи осоння, обіймів, кількох хвилин тиші чи нічогонероблення.

Нехай сьогодні буде днем хоч однієї живильної краплі.
Звісно, однієї краплі недостатньо. Але саме вона може стати початком наповнення.

Нехай сьогодні у кожного й кожної з нас буде своя живильна крапля.
Доброго безпечного дня ❤️

#натхнення
@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" і в спеку за розкладом #практика.

Сьогодні - для впливу на м'язи шиї, платизму. І трохи охолоджувального дихання :-)

Обіймаю ❤️
@stijkist Світлана Ройз